До вашої уваги наступний випуск циклу розповідей про письменників, що захищають Україну. Історія про українського письменника, журналіста, художника, режисера документальних короткометражних стрічок і відеопоезій, сценариста – Валерія Пузіка, який не вперше проживає війну на відстані дула автомата і перетворює свій досвід у тексти, картини й фільми.

2. Валерій Пузік

3.  Валерій Борисович Пузік – український письменник, художник та
режисер. Автор дитячих книжок та воєнної прози, учасник низки
закордонних та українських мистецьких виставок, ветеран російсько-
української війни, доброволець.
 Народився 23 червня 1987 року в селі Теліжинці Старосинявського
району Хмельницької області.
 За освітою художник-дизайнер.
 Активний учасник виставок живопису та графіки в Україні та за
кордоном.
 Працював журналістом для декількох інтернет-ресурсів та паперових
видань.
 У 2014 році проілюстрував поетичну книгу Андрія Ребрика «Хроніки
кохання і смерті».
 У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях
на Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу
Правого Сектору.
 У лютому 2015 року разом з побратимами зняв коротометражний
документальний фільм «Перемир'я», який у 2016 році отримав
Спеціальну відзнаку журі на фестивалі «86» у програмі «Пальма
Півночі».

4.  У 2021 році новела «На 42 кілометрі дороги життя» стала основою
короткометражного ігрового фільму «Шлях».
 З березня 2022 року Валерій Пузік перебуває в лавах ЗСУ.
 З перших днів воїн почав писати короткі новели. Щоб зафіксувати
емоцію чи стан – пише вірші.
 Валерій Пузік багато малює – на кришках ящиків та фанерних вставках
із-під набоїв квітнуть кульбабки, сідає сонце, хвилюється море. Роботи
продає, а гроші витрачає на підрозділ. Пише есеї й поезію – те, що
дозволяє відрефлексувати нову реальність тут-і-зараз.
 Разом із Зоєю Казанжи організували перший аукціон продажу картин
на підтримку ЗСУ. Потім відбулося ще кілька таких аукціонів, два із них
у США.
 Окремі вірші, оповідання та есеї Валерія Пузіка перекладені
італійською, англійською, німецькою, польською та іншими мовами й
надруковані в антологіях, журналах та інтернет-виданнях.
Нагороди та відзнаки
 2009 рік – диплом 2-го ступеня за перемогу у літературному конкурсі
«Життя як воно є».
 2012 рік – фіналіст конкурсу короткої прози Open Ukraine. Оповідання
«Самогон».

5.  2015 рік – четверта премія літературного конкурсу Смолоскип.
Рукопис збірки короткої прози «Крики і тіні».
 2015 рік – друге місце в конкурсі короткої прози «Українська
Бессарабія». Оповідання «Гніздо».
 2016 рік – перемога у конкурсі «Новела по-українськи». Оповідання
«Моноліт» розділило 1 місце з іншим текстом.
 2017 рік – лауреат першого всеукраїнського літературного конкурсу
ім. Григора Тютюнника.Оповідання «Гніздо».
 2018 рік – переможець другого всеукраїнського літературного
конкурсу ім. Григора Тютюнника за цикл оповідань «Бездомні пси».
 2018 рік – друга премія літературного конкурсу Смолоскип за збірку
оповідань «Моноліт».
 2019 рік – дипломант літературної премії імені Олеся Ульяненка за
книгу «Моноліт».
 2019 рік – переможець конкурсу Гранослов. Збірка творів «Бліндаж.
Дев'ять історій».
 2020 рік – дипломант-фіналіст «Коронації слова» у номінації
«Кіносценарій». Сценарій повнометражного ігрового фільму
«34 сонячні дні і один похмурий» (за однойменною повістю Олі
Русіної). Написаний у співавторстві з Олею Русіною.

6. Дебютна збірка короткої прози
Валерія Пузіка. Вона складається
з 13 оповідань, що були написані
в період з 2012 по 2016 роки.
У січні 2015 року автор пішов
добровольцем на фронт. Брав участь
у бойових діях на Донбасі в складі
5 батальйону Добровольчого українського
корпусу Правого Сектору (ДУК ПС).
«Проблема бійців, які повернулися з АТО,
розкрита реалістично й без пафосу.
Відчуття, що автор або сам пережив цю
трагедію, або хтось із його близьких
людей», – відзначила керівник вінницької
редакції «Газети по-українськи»
Валентина Мураховська.

7. «Слово про війну 3» – це збірка оповідань
військових, волонтерів та всіх, кого
торкнулася війна. Ця книга – заключний
том трилогії оповідань про війну, написаних
простими словами живих людей.
«Слово про війну» в першу чергу не спогади
про смерть, біль та відчай, хоча часом і про
це. «Слово про війну» – це історії життя.
Життя в світі, котрий живе за іншими
законами, в світі, де панують незвичні
для мирних людей принципи та поняття.
Де взаємодопомога інколи є єдиною
можливістю вижити, а зрада – звичайною
роботою. Де ті, хто дотримуються однієї
з тобою патріотичної позиції, є не тільки
однодумцями, а братами. А ті, інші – не
просто супротивники, а смертельні вороги…

8. Кіноповість «Наші котики» – це
трагікомічна розповідь про пригоди
бійців АТО, створена за мотивами
сценарію однойменного фільму режисера
Володимира Тихого, який він написав
у співавторстві з Валерієм Пузіком. Події
розгортаються на початку гарячої фази
війни на сході України. На одну з позицій
фронту заступають на бойове чергування
головні герої: інженер, актор і продавець
квітів. Воїни-добровольці, як і тисячі їхніх
побратимів, і гадки не мають, що
відіграють вирішальну роль у захисті
Батьківщини поки ставатиме на ноги
боєздатна регулярна армія. Історії
головних героїв з позивними Літо,
Професор і Грін, які доброволець
Валерій Пузік узяв з реального
фронтового життя…

9. «Там, де вдома» – це 112 віршів
волонтерів та воїнів про любов і війну.
Проєкт реалізовано за підтримки
Українського культурного фонду.
У збірці поезія сучасних молодих поетів
та поеток: четверо чоловіків-воїнів, які
виконували бойові завдання в зоні
АТО/ОСС, серед яких Валерій Пузік,
та четверо жінок, які в 2014–2018 роках
волонтерили і допомагали армії, чекали
з війни чоловіків, підтримували та дбали
про тих, хто присвятив себе служінню
іншим.

10. «Антисоціальна мережа» – результат
однойменного літературного конкурсу
химерних історій, місцем дії яких є
соцмережі.
Збірка пропонує власну міфологію
українського сеґменту соцмереж
та власну галерею «монстрів», що їх
породили віртуальні спільноти нашого
часу (і це вже не Синій Кит, Слендермен,
Момо чи інші). Зустрічайте велику книгу
«антисоціальних» міфів, до складу якої
увійшло 34 оповідання від авторів-
переможців та журі, – не просто аби
«налякати», а для того, щоб застерегти.

11. Різдво – це особливий дивний час, коли
очікуєш чогось чудового, незвичайного,
чарівного. А якщо чогось дуже хочеш, воно
обов’язково станеться. Саме так трапилося
з героями оповідань, що увійшли до збірки
«Моє Різдво». Про дива звичайні й
абсолютно неймовірні, фантастичні,
химерні розповідають сучасні українські
письменники.
До збірки «Моє Різдво. 12 історій про дива,
які поряд» увійшли твори, написані
дванадцятьма різними авторами, серед
яких і Валерій Пузік. Тож і їхні оповідання
теж не схожі між собою: про сучасність
і давнину, про звичайних людей і
фантастичних істот, про веселе й не дуже…
А отже, в цій збірці кожен знайде собі
історію до душі…

12. Оповідання про дитинство, почуття
та стосунки, про мир і війну. Кут зору
в усіх цих текстах дуже несподіваний,
конфлікт здебільшого внутрішній, а події
розгортаються незвично. Автор – майстер
деталей, майстер епізоду й ситуації. Його
оповідання, на перший погляд
імпресіоністичні, повітряні, акварельні,
насправді дадуть читачеві змогу
відрефлексувати, пережити разом
із автором кожен момент оповіді –
вдихнути будівельний пил, торкнутися
шкірою річкової води, ввібрати в себе
нав’язливе гудіння мотора, відчути
цілковитий ефект присутності.

13. Документальний роман, події якого
відбуваються в червні-липні 2015 року.
В центрі історії бійці Добровольчого
українського корпусу – артилерійський
підрозділ, який виїхав на передову в
район шахти «Бутівка». Автор пропонує
разом з добровольцями ДУК ПС в кузові
ЗІЛа виїхати на передову, облаштувати
«хату» у Водяному, позиції в Опитному,
поблизу Авдіївки та шахті «Бутівка»;
побути в шкірі артилериста-добровольця
в період чергового перемир’я і провести
«казковий» місяць на передовій: ховатися
від танкового обстрілу, укріплювати
позиції, копати…

14. Сучасна Одеса. На танкер «Делфі»
здійснили напад три дракони. Вони
дихають вогнем і туманом та ладні
от-от знищити все на своєму шляху.
Протистояти їм може восьмирічний
Орест. Він щойно дізнався, що обраний
чарівником. Тепер на хлопчика чекає
безліч випробувань.
Чи допоможуть Оресту книжка
і медальйон, які дала йому чайка?
Та чи вистачить юному чарівникові
мужності кинути виклик Чорному
дракону й врятувати місто від
знищення і забуття?

15. Друга книга циклу «Делфі та чарівники».
Завдяки портолану, детальній навігаційній
морській мапі, поштар Макґі та годинникар
Ленар отримали змогу подорожувати в часі.
Потрапивши до Одеси за три дні до початку
потужного шторму, вони попереджають
Ореста та решту чарівників про жахливу
небезпеку, що насувається з Чорного моря.
Макґі та Орестові треба поквапитися, щоб
дізнатися всі таємниці міста, танкера
«Делфі» та Одеської кіностудії. Але
найголовніша мета – подолати Чорного
дракона. Та чи вийде?

16. «Про що він мовчить» – правдива книжка
про те, що чоловіки теж потерпають від
стереотипів і шукають нової маскулінності,
яка дає свободу відчувати та емпатувати,
хочуть поділитися справжністю, без
пафосних історій успіху.
45 авторів та особистих історій –
книжка-розрада, книжка-провокація,
книжка-побратим. Відверті роздуми
чоловіків на замовчувані в українському
суспільстві теми: про чоловічу крихкість,
вразливість, біль, радість, право бути
почутим. Збірка-діалог між чоловіками
і жінками. Книжка – безпечний простір
для чоловіків.

17. Книжка для сина, написана на війні.
Він міг показувати сину світ, навчати
і просто бути поруч. Натомість пішов
захищати свою державу у російсько-
українській війні. Та попри виснажливі
воєнні будні головний герой не забуває
бути батьком. Так виникає ця книжка –
розмова із сином, який залишається
далеко, але водночас завжди поруч –
у самому серці.
Ця книжка – це тут і зараз, у якому
перебувають тисячі солдатів на війні.
Це живий нерв, який не дозволяє
залишатися байдужим до всього,
що тебе оточує. Це вузька стежка над
прірвою, яку потрібно пройти, щоб
врешті побачити світло – своїх дітей,
своїх рідних і свою мирну країну.

18. «Метелик і танк» – оповідання і поезії
про людей та війну. Збірка складається
з трьох частин: «Бездомні пси» – цикл
оповідань про вічні повернення з війни
додому і з дому на війну; «Ковчег» – есеї
для онлайн-видання Opinion; «Червоною
цеглою» – поезії, написані у 2021 році.
Головний герой Валерія Пузіка – звичайна
людина зі своїми переживаннями,
український солдат, який добровольцем
пішов на фронт. Він щодня не лише виконує
рутинну роботу: риє траншеї, будує
бліндажі, зводить опорні пункти, а й
знищує ворога. А ще, незважаючи на
сумніви й думки про те, що ніби все
втрачено і територія мертва, він
упевнений, що треба рухатися далі
й вірити в перемогу.

19. «Бездомні пси» – цикл оповідань
про вічні повернення з війни додому
і з дому на війну. Це проза актуального
для читача сьогодення (з усіма його
болями и страхами). Автор через життя
простих людей розкриває загальний
спектр впливу революційних подій на
український народ.

20. Збірка віршів та оповідань
Валерія Пузіка «Тимчасово
невстановлені» – це про солдат, які вже
не повернуться додому; це про солдат,
які повернулися, але з дірами в серцях
та легенях; про тих хто застряг між двох
світів десь на середині шляху до
Вальгалли. Це про живих і ненароджених,
про тимчасово невстановлених, про
симптоми, ПТСР і патології.

21. ,
До антології сучасної прози «Переступи»
увійшли тексти 20 авторів – Мири Бо,
Анни Богданової, Валерія Пузіка та інших
випускників Litosvita, які пройшли
конкурсний відбір від журі.
Як зазначає Ганна Улюра в післямові:
«Література любить зухвалих і непокірних,
вона їх собі виколихує: пише закони заради
тих, хто уміє їх порушувати.
Оце і зветься переступами, винесеними
в заголовок антології.
Момент, коли долаєш границі системи,
орієнтуючись на свій вибір і свободу волі,
приймаючи тут і зараз те рішення, якого
не можеш уникнути і не можеш не
зреалізувати…»

22. «Три медалі у шухляді» – збірка
вибраних віршів останніх дев’яти років,
про війну, любов та смерть, про час, що
завмирав, зупинявся та не зупинявся;
про ПТСР, страх, повернення до дому
й повернення на війну. Знову. У чергове
коло. Це розмова з Богом, із землею,
з небом. Це фіксація емоцій та станів.
«Три медалі» в шухляді» – це те, що не
одягнеш на парад перемоги. Це те, що
хочеш сховати. А можливо, й забути. До
видання увійшли й нові тексти, що були
написані на Херсонщині 2023 року.

23. Фотокнига «.RAW Історія змін українців
та армії». «Сирі», необроблені фото. Події
на передовій, історії людей, які творять
літопис нового українського суспільства
та нової армії. Це й фото, які шокують.
Від яких серце стискається. Але це – наша
реальність. Це книга про нас, про вас,
ваших друзів і сусідів. Про силу людини
у критичні моменти.
137 знимків від 33 фотографів, які
працювали на передовій російсько-
української війни та в тилу.
Валерій Пузік – співавтор книги «.RAW»

24. цей вірш проросте травою
на замінованому полі
він
перекотиполе
що чіплятиметься за обгорілі
стовбури
нічийної посадки
за коріння дерев
в окопах і траншеях
за тонкий дротик
між небом і землею
цей вірш
як вірний пес
повертатиметься до подвір'я
шукатиме будинок
і будку свою
яких немає

25. цей вірш
покинутий напризволяще
на залізничному пероні
після обстрілу вокзалу
він
знайдений на складі гуманітарки
серед берців і турнікетів
він
проросте
безіменною травою
на замінованому полі лівого берега
біля стежки
яку називають
дорогою життя

26. Висловлювання

28. 7
Валерій Пузік (праворуч) та його побратим Максим Кривцов.
Поезії обох захисників увійшли до збірки «Там, де вдома»
харківського видавництва «АССА».

29. «Коротка форма не вимагає багато часу та ресурсу як
скажімо повість чи роман. У війську все може змінитись будь-
якої хвилини, тому короткі тексти – ідеальний, як на мене,
варіант, аби зафіксувати щось важливе, емоцію, стан. Так
будувалася книжка «З любов’ю – тато!», так писався
«Херсонський нотатник». Перша – звертання до рідних, друга
поєднує у собі в одночас і художній репортаж деокупованими
територіями, і сповідь, з фіксацією особистості в реальності
війни», – розповідає Валерій.

30. «Чи не в кожного бійця на заставці смартфона стоїть фото
його усміхненої дитини, – пише він у книзі «З любов’ю – тато!»
– І точно кожен вмотивований дати в зуби русні… Ми
залишились і не віддамо жодного клаптика нашого
узбережжя, не віддамо море, вулиці й, тим паче, наші
книгарні… Це наше місто, наша країна, наша земля і наше
небо. Усе це варто любити і захищати. Ми залишились і
битимемось. Пам’ятай: ця країна – непереможна.
Люблю вас».

31. Словаччина читає про російсько-українську війну
Книжка українського військового Валерія Пузіка
«S láskou, otec» («З любов'ю – тато!») вийшла друком
у видавництві Dajama, Словаччина.

32. Чотири картини на кришках ящиків від мін 82-го калібру
Два дерева
Світанок над червонополем
Жовтіє листя, жовтіють трави Біля моря

33. НАГОРОДИ

34. «Слів немає. Я більше не знаю, про що
писати. Я не бачу сенсу писати. Слова
безсиллі. Вони не зупиняють кулі».