Цьогорічний грудень подарував свято шанувальникам творчості талановитої чернігівки, поетеси Світлани Петрівни Охріменко. Чернігівська обласна бібліотека для дітей щиро вітає нашу землячку з ювілеєм! Пані Світлано, прийміть найщиріші побажання миру, довгих і щасливих років життя, міцного здоров’я, сил і натхнення! Світлана Охріменко народилася 21 грудня 1938 року в селі Забарівка Корюківського району на Чернігівщині. Закінчила 10 класів у сусідній Олександрівці, потім вчилася в Коростишівському педучилищі, вищу освіту здобула в Ніжинському педінституті. Працювала в рідному селі вчителькою, у Чернігові – вихователькою дитсадка. 10 років – коректором облполіграфвидаву. З 1978 року – редактором «Чернігівторгреклами». Писати вірші почала в ранньому віці, у 7 класі отримала другу премію у конкурсі Корюківської райгазети. У 1964 році стала лауреатом республіканського конкурсу, присвяченого ювілею Т.Г. Шевченка, виступала з читанням власних творів на республіканському радіо, в театрах Києва. Поетичний дар успадкувала від батька – письменника, перекладача з англійської Петра Федоровича Охріменка. Світлана Охріменко – лауреатка багатьох літературних премій. У творчому доробку поетеси – шість збірок. «Вічне танго», «Моє святе освідчення в коханні» – це поезії. Її вірші надихали багатьох композиторів на створення пісень, які побачили світ у трьох збірках: «Тільки музика», «А любов переможе», «Пісня з України». А «Ностальгія за юністю» вмістила і вірші, і пісні. Чернігову поетеса присвятила прекрасні рядки, що стали піснею «Мій зоряний Чернігів». Багато пісень Світлани Охріменко звучало по обласному і державному радіо, на сценах театру, філармонії, будинків культури міст і сіл. Поетеса брала участь в авторських творчих вечорах, виступала в селах, трудових колективах Чернігова та області. Поезії пані Світлани – світлі, щемні та справжні. Вони читаються легко, адже написані щиро і просто.

3. ВІРНІСТЬ
Якщо в твоєму серці без надії
Кохання щезне, заіскриться лід,
Узимку я сніжинкою на вії
Впаду тобі, як вишні білий цвіт.
Буває, відшумлять травневі зливи,
А ти про мене згадку не зберіг.
Я все одно фіалкою щасливо
Розквітну і схилюсь до ніг твоїх.
Коли ж настане літечко гаряче
І спалить пам’ять, і любов, і сміх,
Я стиглою суницею одначе,
Розтану тихо на вустах твоїх.
А як холодна осінь затуманить,
Зрадливо згасне почуттів свіча,
Тоді я горобиною на пам’ять
Торкнуся серця і твого плеча.

4. У ПІДЗЕМНОМУ ПЕРЕХОДІ
У підземному переході сутінь,
Пахнуть фарбою свіжі газети,
Йде на продаж усе, по суті:
Модні книги, квитки, касети,
Сигарети, картини, посуд,
Пиво, вина, цукерки, квіти...
Купувати благає погляд,
Всім торгують, аби прожити.
У підземному переході протяг,
Аж іскряться на віях сльози.
Скрипалі так виводять ноти,
Що проймає усіх морозом.
Ветеран зі старим баяном,
Гітаристи, маленькі діти
Перехожим аж серце ранять,
Сумно грають, аби прожити.
У підземному переході цокіт,
Сміх луною, аж світ здригнувся,
Я зустрів тебе, карооку,
І об щастя своє спіткнувся.
І засяяв ясний промінчик,
Усміхнулися брови-віти...
Я не буду шукати іншу,
Бо без тебе вже не прожити.

5. ДРУЗЯМ
Друзів я одразу пізнаю
(Так то вже мене навчила доля).
Тих, хто радість розділя мою,
У біді не зраджує ніколи.
Усмішки їх бачу уві сні,
Чую з телефонного сигналу,
В домі зустрічаю їх своїм -
Друзів на шляху моїм немало.
І не треба злата і срібла,
Що їх зроду-віку я не маю,
Тільки б поруч їх любов була
Та, яку я завжди відчуваю.
Ви мені — мов крила у політ,
Ви мені – як вогник серед ночі.
Друзі вірні вже багато літ
Щастя у житті мені пророчать.
З вами буде довшою дорога
Та, яку судилося прожить,
І ніяким болям і тривогам
Дружби почуття не заглушить.
Під ногами ґрунт стає твердішим,
Віриться, що й справді повезло...
Напишу для вас пісні і вірші,
Подарую сонце і тепло.

6. Я ІЗ СЕЛА
Схилилися балкони понад містом,
У далечінь вдивляючись дзвінку,
А на балконах навіть квітам тісно
В метровому висячім квітнику.
Я із села. Там все близьке і звичне:
Плакучість верб, веселість милих хат,
Пахучі чорнобривці симпатичні,
І вечорами спів лункий дівчат.
Під віконцями скромні матіоли,
Ще з березня побілені сади...
І дуже жаль, що вже мені ніколи
У росяних отавах не брести.
А я все їду, хай і часу мало,
Та Шлях Чумацький світиться мені,
Питають діти: «Ну, чому це, мамо,
Тут, у селі, такі зірки ясні?»
Простори рідні я ловлю очима.
Хіба можливо їм відповісти,
Що в серці незрадлива і незрима
Любов одна, одна на всі світи.
Два дні щасливі, дві безсонні ночі,
І знов в дорогу куплені квитки.
Летить автобус – хочу чи не хочу –
До міста, де квартали гомінкі.
Я все спішу із дому і додому,
Життя моє складається з доріг,
Та все-таки (одній мені відомо)
Ріднішим бачу той, сільський поріг.
І я в тривозі. Я у вічнім зові,
І все б на світі вдячно віддала
За зорі, за світанки пурпурові,
Тому що родом просто із села!

7. МАМИН ХЛІБ
Тоді було лише в неділю свято,
Тікала за поріг суботня ніч,
Коли вставала дуже рано мати
Місити тісто і топити піч.
Мов за велінням дивної жар-птиці,
Від серця вмить спалахував вогонь…
Мені і досі все ночами сниться
Тепло ласкавих маминих долонь.
Окраєць хліба нам подарувати,
Єдину радість повоєнних днів,
Спішила, не доспавши ночі, мати,
І веселіше той вогонь горів.
Чекали до обіду, як годиться,
І ніжність відчуваючи м’яку,
Дивились, як гарячі паляниці
Лежали на розшитім рушнику.
А в хаті пахло сонцем і полями,
Волошками і стиглістю колось…
Я твердо і назавжди знаю, мамо,
Життя моє із хліба почалось.
Благословенна земле-трудівнице,
На тебе я дивлюсь – не надивлюсь,
Земним поклоном житу і пшениці
Я, де не йтиму, низько поклонюсь.
Ми хліб давно не ділим на частини,
Та скільки ще не пройде зим і літ,
Зі мною до останньої хвилини
Святий, як Україна, мамин хліб!

8. ВІЧНІСТЬ
Пішла у вічність новорічна мить,
Нові зірки у небі народились,
На перехресті двох тисячоліть
З тобою, брате, жити нам судилось.
Ми на віку своїм пережили
Голодомор, і війни, і розрухи,
Із роду в рід батьки передали
Терпіння, і любов, і силу духу.
Тривога в серці і душа болить,
Нестримно у майбутнє думка лине:
Чи буде неба чистого блакить?
Якою будеш ти, нова людино?
Не треба нам ні заздрості, ні зла,
А більше доброти, надії, згоди,
Тоді б людина на Землі жила –
Святий і нескінченний дар природи.
І у віки зорить далека путь,
Ми неодмінно, друзі, переможем,
Лиш тільки б із дороги не звернуть,
Ми будем жить, і нам Господь поможе.