2. З початку 20-х до 60-х рр.
проблема колективу
вважалася традиційно
педагогічною, хоча окремі
аспекти колективного життя
вивчалися і в рамках інших
наук.
З початку 60-х рр. інтерес
до колективу в силу зміни
соціально-політичних умов
проявився з сторони всіх
суспільних наук.
Педагогіку цікавлять
питання створення
колективу і використання
його можливостей для
всебічного розвитку
особистості, тобто як
інструменту для
цілеспрямованого впливу
на особистість не
безпосередньо, а
опосередковано через
колектив.

3. А. В.Луначарский
Основною метою виховання
вважав всебічний розвиток
такої особистості, яка вміє
жити в гармонії з іншими, яка
пов'язана з іншими співчуттям
і думками.
У той же час він відзначав, що
тільки на основі колективу
можуть бути розвинені
найбільш повно особливості
людської особистості.
Виховуючи індивідуальність
на базі колективізму,
необхідно забезпечити єдність
особистої та громадської
спрямованості.

4. Н. К. Крупська
Дала всебічне обґрунтування
переваг колективного виховання
дітей та підлітків. У своїх
численних статтях і виступах вона
розкрила теоретичні основи і
показала конкретні шляхи
формування дитячого колективу.
Розглядала колектив як середовище
розвитку дитини і надавала
великого значення
організаційній єдності дітей в
умовах колективної діяльності.
Ретельне теоретичне опрацювання
різноманітних проблем в її працях
мають велике практичне
значення. До них насамперед
належать такі, як активна позиція
дитини у встановленні
колективістських відносин;
зв'язок дитячого колективу з
широким соціальним
середовищем;
самоврядування в
дитячому колективі та методичні
основи його організації.

5. Теорія колективного виховання
отримала практичне втілення в
досвіді перших шкіл-комун.
Однією з таких шкіл у
складі першої дослідної станції
з народної освіти керував С. Т.
Шацький. Він на практиці довів
можливість організації
шкільного колективу і
підтвердив дієвість первинного
шкільного колективу як
ефективної форми організації
вихованців, що відкриває
широкі перспективи для
всебічного розвитку
особистості кожної дитини.
Досвід перших шкіл-комун
справив великий вплив на
становлення
колективістичної системи
виховання в масштабах всієї
країни. У сучасній
педагогічній літературі він
розглядається як
експеримент,що набагато
випередив у той час
практику виховання.
С. Т. Шацький

6. А. С. Макаренко
Особливо вагомий внесок у
розробку теорії і практики
колективу вніс А. С. Макаренко.
Він довів, що «ніякий метод не
може бути виведений з
уявлення про пару: вчитель +
учень, а може бути виведений із
загального уявлення про
організацію школи і колективу».
Він першим глибоко обгрунтував
струнку концепцію виховного
колективу, пронизану
гуманістичними ідеями.
Педагогічні принципи,
покладені ним в основу
організації дитячого колективу,
забезпечували чітку систему
обов'язків та прав, що
визначають соціальну позицію
кожного члена колективу.
Система перспективних ліній,
принцип паралельної дії,
відносини відповідальної
залежності, принцип гласності та
інші були спрямовані на те, щоб
викликати краще в людині,
забезпечити їй радісне
самопочуття, захищеність,
впевненість у своїх силах,
сформувати постійну потребу
руху вперед.

7. В. О. Сухомлинський
Вбачаючи завдання школи в
забезпеченні творчого
саморозвитку особистості
школяра в колективі, він зробив і
реалізував вдалу спробу побудови
цілісного педагогічного процесу. В
основу своєї виховної системи
творчого розвитку особистості
поклав ідею спрямованого
розвитку у дитини суб'єктної
позиції.
Багаторічна педагогічна діяльність В. О.
Сухомлинського як директора школи і
вчителя дозволила йому сформулювати
сукупність принципів, які повинні бути
покладені в основу формування
шкільного
колективу: організаційну єдність
шкільного колективу; керівна роль
шкільного колективу; керівна роль
педагога; багатство відносин між учнями
та педагогами ; яскраво виражена
громадянськість
духовного життя вихованців та
вихователів; самодіяльність,творчість,
ініціатива; постійне множення духовних
багатств; гармонія високих, благородних
інтересів, потреб і бажань; створення і
дбайливе збереження традицій, передача
їх від покоління до покоління як
духовного надбання; інтелектуальне,
естетичне багатство взаємовідносин між
шкільним колективом та
іншими колективами нашого суспільства;
емоційне багатство колективного
життя; дисципліна і відповідальність осо
бистості за свою працю та поведінку.

8. В останні
десятиліття педагогічні дослідження
були спрямовані на:
 Виявлення найбільш ефективних форм
організації, методів згуртування та
формування виховних колективів
Т. Є. Коннікова,
Л. І. Новикова,
М. Д. Виноградова,
А. В. Мудрик,
О. С. Богданова ,
І. Б. Первін
На розробку принципів і методів
стимулювання колективної діяльності
Л. Ю. Гордін,
М. П. Шульц
На розвиток виховних функцій
колективу та самоврядування в ньому
В. М. Коротов
На розробку педагогічного
інструментарію діяльності колективу
Е. С. Кузнєцова,
Н. Є. Щуркова
Сучасна концепція виховного колективу
(Т. А. Куракін, Л. І. Новікова, А. В.
Мудрик) розглядає його як своєрідну
модель суспільства, що відображає не
стільки форму його організації, скільки
ті відносини, які йому притаманні, ту
атмосферу, яка йому властива, ту
систему людських цінностей, яка в
ньому прийнята.
При цьому дитячий колектив
розглядається як модель, у якій
відбиваються відносини сьогоднішнього
дня суспільства і тенденції його
розвитку. Для суспільства дитячий
колектив, будучи його осередком, є
засобом досягнення поставлених перед
ним виховних завдань, а для дитини він
виступає перш за все своєрідним
середовищем її проживання й освоєння
досвіду, накопиченого попередніми
поколіннями.