девіантна поведінка

2. Соціологічний підхід
• Дослідження соціологів кінця XIX - початку
XX ст. Ж.Кегле, Е.Дюркгейма, М.Вебера,
Л.Леві-Брюля та ін. виявили зв'язок
девіантної поведінки з соціальними
умовами існування людей. Вперше
соціологічне пояснення девіації було
запропоноване в теорії аномії
Е.Дюркгеймом, який використовував її у
своєму класичному дослідженні
самогубства (1897).

3. Еміль Дюркгейм
• Пропонує теорію аномії, яка розкриває
значення соціальних і культурних факторів.
За Дюркгеймом, основною причиною
девіацій є аномія, буквально, "відсутність
регуляції", "безнормність". По суті аномія —
це стан дезорганізації суспільства, коли
цінності; норми, соціальні зв'язки або
відсутні, або стають хиткими і
суперечливими.
Усе, що порушує стабільність, приводить
до неоднорідності, нестійкості соціальних
зв'язків, руйнування колективної свідомості
(криза, змішання соціальних груп, міграція і
т. п.), породжує порушення суспільного
порядку, дезорганізує людей, і в результаті
з'являються різні види девіацій.
Відхилення від норм несе не
тільки негативний, але і позитивне
начало. Девіація підтверджує роль
норм, цінностей, дає більш повне
уявлення про різноманіття норм.
Реакція суспільства, соціальних
груп на девіантну поведінку
уточнює межі соціальних норм,
зміцнює і забезпечує соціальну
єдність. І, нарешті, девіація сприяє
соціальній зміні, розкриває
альтернативу існуючому, веде до
удосконалювання соціальних
норм.

4. Р. Мертон
• Головною причиною девіації він
вважає розрив між цілями
суспільства і соціально
схвалюваними засобами
здійснення цих цілей. Відповідно
до цього він виділяє типи
поведінки, що, з його погляду, є
разом з тим типами пристосування
до суспільства.

5. Основні види девіантної
поведінки за Мертоном
Конформіст —
лояльний член
суспільства:
приймає суспільно
визнані культурні
цілі та
інституціональні
засоби їх
досягнення;
Новатор — досягає
цілей, що
схвалюються
суспільством, не
інституціональними
засобами, у тому
числі і
незаконними;
Ритуаліст —
особистість, що
абсолютизує
засоби та не ви-
знає суспільно
визнану ціль, задля
яких здійснюється
діяльність;
Ретритист
(ізольований тип)
— людина, яка
відсторонюється як
від культурних
цілей, так і від
інституціональних
засобів;
Бунтар
(заколотник) —
особистість, що
відступила від
цілей і засобів,
прийнятих у
суспільстві, але
натомість
протиставила їм
інші цінності й
норми.

6. Теорія стигматизації
• Основним положенням тут є теза, згідно з якою
девіантність - не властивість, внутрішньо притаманна
певній поведінці, а наслідок соціальної оцінки
(стигматизації, «таврування») певних ознак як девіантних.
Девіація обумовлена здатністю впливових груп суспільства
нав'язувати іншим прошаркам певні стандарти.
• Аналіз причин девіантної поведінки спрямований на вивчення
процесів, явищ і чинників, що визначають або впливають на
приписування статусу девіантності і статусу
девіанта індивідам. Тобто увага
фокусується на тому, яким чином
формується ставлення до людей як до
девіантів.

7. Структурний аналіз
Структурний аналіз пропонує три пояснення причин девіації:
• перше - культурологічне, коли причиною девіації вважаються
конфлікти між нормами субкультури і пануючої культури,
оскільки індивіди одночасно входять у різні етнічні, культурні,
соціальні, політичні та Інші групи з цінностями, що не збігаються
або суперечать одні одним (С.Селлін);
• друге - склалося у межах теорії конфлікту (К.Маркс, Р.Квінін,
І.Тейлор, П.Уолтон, Д.Янг): девіація тут розглядається як форма
протидії нормам капіталістичного суспільства, зумовлена
соціально-економічною природою капіталізму;
• третє пропонує Р.Мертон у теорії «соціальної аномії»: девіантна
Поведінка зумовлюється аномією як розбіжністю між
проголошеними даною культурою цілями та схвалюваними
засобами їх досягнення.