1

1. Міністерство освіти і науки України
Відділ освіти Маловисківської райдержадміністрації
Хмелівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

2. Людське мислення рухається від поверхового знання до глибоких
всебічних знань, які формують певне світобачення і є необхідною умовою
перетворювальної діяльності людини.
За В. Сухомлинським, концепція розвитку мислення генетично
спрямована від дитини, її уявлень, переживань, поглядів, оцінок та
орієнтована на дитину, розвиток її особистісних якостей. Мислення, як
особлива властивість і процес самореалізації особистості є основою
педагогіки В. Сухомлинського, її фундаментальною категорією та об’єктом
науково-педагогічних пошуків і зусиль упродовж усієї його освітньої
діяльності. На перших етапах розвитку мислення однією з форм пізнавання
дійсності є слово, «через слово педагог бачить, як підходить дитина до
живого джерела мислення – природи».
Щоб змусити дитину мислити, стверджував Василь Олександрович,
«вмійте примусити її дивуватися». Проводячи свої уроки мислення, видатний
педагог прагнув, щоб «слово» народжувалося в спілкуванні дитини з
природою. Цим він допомагав учням пізнавати й пояснювати життя природи:
дерев, листочків, квітів, пелюсток тощо. Діти милуються степом,
вслухаються в спів жайворонка, але кожен з них бачить навколишній світ по-
своєму, адже краса природи – це могутнє джерело енергії думки» [5, с. 211].
У свідомості дітей фіксується уявлення про конкретні предмети, явища,
факти, події, почуття.
В почуттях В. Сухомлинського вони ніби одухотворяються та
набувають певного міфологічного змісту. міфологічне мислення тісно
пов’язане з наочно-дійовим, конкретно-образним, словесно-логічним,
образно-художнім, творчим. Швидкість мислення залежить від розумових
здібностей дитини. Тому треба використовувати різноманітні способи та
прийоми організації мислення:
• викладати і вивчати матеріал в активній взаємодії з природою;
• уводити дітей у світ праці серед природи;
• проводити систему подорожей до джерел думки і рідного слова;
• навчати дітей думати біля першоджерел мислення, зокрема серед
природи і праці;
• при застосуванні унаочнення поступово переходити від конкретного до
абстрактного, від натуральних до образних засобів унаочнення; від
образного унаочнення до словесно-образного.
В умовах індивідуалізації та диференціації процесу навчання
надзвичайно актуально звучать слова: «Пам’ятайте, що нема й бути не може
абстрактного учня» [4, c.437]. Потрібно, щоб дитина одночасно бачила,

3. слухала, переживала і думала. Застосування засобів наочності для розвитку
розумової праці молодших школярів вимагає від них розуміння, що
«наочність» - сила, яка розвиває уважність, мислення, вона надає емоційного
забарвлення пізнаного. Завдяки одночасності бачення, слухового сприйняття,
переживання і мислення у свідомості дитини формується те, що з психології
називають емоційною пам’яттю. Без формування розвинутої, багатої
емоціональної пам’яті не може бути й мови про повноцінний розумовий
розвиток в дитинстві [4, c. 504].
В.О. Сухомлинський проводив «уроки мислення» серед природи.
Кожне заняття передбачало певне коло речей і явищ для спостережень, а
метою мала бути установка: дивуватися і помічати, помічати і відчувати,
відчувати і думати, думати і творити. Він надавав особливого значення
добору тем для таких занять. Пізнавальна частина «уроків мислення» серед
природи обов’язково чергувалася з грою. Їх метою було ознайомити дітей з
навколишньою дійсністю, явищами природи, тваринним і рослинним світом.
В молодшому шкільному віці переважає образне мислення. У Павлиській
середній школі переважала емоційна, естетична привабливість форм
організації творчої праці «Кімната казки», «Кімната думки», «Куточок мрій»,
«Куточок краси», «Острів чудес», «Сад здоров’я», «Мандрівка до
першоджерел слова і думки» і т.д. Тому перед дітьми відкривається
прекрасний світ у живих фарбах, яскравих і трепетних звуках, у казці та грі, у
власній творчості, в красі, що надихають дитячі серця, в прагненні робити
людям добро.
Він учив дітей не тільки слухати казки, а й самостійно складати їх,
застосовувати, розповідати. Під впливом почуттів і думок, викликаних
казкою, дитина вчиться образно і творчо мислити. «Уроки мислення» вчать
учнів не тільки спостерігати за явищами навколишнього світу, а й вчать
думати. Так було створено 300 сторінок «Книги природи». Це 300
спостережень, 300 яскравих картин. Їх метою було закарбувати у свідомості
дітей яскраві картини дійсності, добиватися того, щоб процес мислення
відбувався на основі живих, образних уявлень, щоб діти, спостерігаючи
навколишній світ, удосконалювали причини й наслідки явищ, порівнювали
якості й ознаки речей [7, c. 129].
Читання «Книги природи» становило великий інтерес для дітей і було
одним із засобів виховання в них розумової активності, «початком активного
мислення», «теоретичного пізнання світу», «початком системи наукових
знань». «Чим більше дитина пізнає, чим більше відкриває не помічених у
повсякденному житті закономірностей, тим глибше в неї бажання знати, тим

4. помітніша чутливість органів сприймання навколишнього світу, тим тонший
зв'язок органів сприймання з мисленням».