“Доля”, “Муза”, “Слава” Т.Г. Шевченко

1. “Доля”, “Муза”, “Слава”
Т.Г. Шевченко
Триптих

2. Історія написання
Триптих створювався невдовзі після
звільнення Шевченка з солдатської
неволі як вираз його духовного
самоусвідомлення після пережитих
тяжких випробувань. Традиційні
поетичні персоніфікації Долі, Музи,
Слави й стали тут образною основою
для підсумкових і водночас
програмних роздумів ліричного героя-
поета.
Автопортрет (1853–1857)

3. Літературний паспорт
Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.
Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його
життя.
Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава —
заповідь моя».
Жанр: філософська лірика
Рік написання: 9 лютого 1858

4. Ідейно-тематичний зміст
У вірші “Доля” Т. Шевченко
звертається до своєї долі, як до
друга. Він вдячний їй, що повела в
науку, що виховала його чесним та
справедливим. І він гордий, що може
сказати про себе — у нього немає
“зерна неправди за собою”. І цей
шлях — шлях до слави, до розуміння
є в цьому світі й свого призначення.
“Почаївська лавра з півдня” 1846 р.

5. Ідейно-тематичний зміст
У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже
психологічно піднісся над лихом і
скорботами недавніх літ, маючи змогу
вивести з усього пережитого зважений
етичний підсумок. Суворі випроби життя не
тільки не зламали, а й загартували його,
зміцнили певність своєї моральної правоти, і
тому він зі спокійною гідністю оглядає
пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас
нема / Зерна неправди за собою”.
“Почаївська лавра з заходу” 1846 р.

6. Ідейно-тематичний зміст
По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не
лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю
поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно,
— і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі
Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних
формулювань.
В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі
монолог ліричного героя.

8. “Муза”
Походження Шевченкової поезії "Муза" зв’язана з особою Катерини Піунової,
драматичної артистки в Нижньому Новгороді. Пізнав її поет у театрі кілька
тижнів по приїзді в Нижній, 13 жовтня 1857 р. Він відразу записав у своєму
Журналі, що Піунова грала натурально й ґраціозно і що легенька, жартівлива
роль була їй до лиця і до віку. Потім нема про неї згадки в поетовому
щоденнику, хоч бачив він її, певне, не раз. Але 1 січня 1858 р. читаємо
записку Шевченка про її гру наприкінці грудня 1857 р. До Нижнього приїхав на
шість днів пpиятeль пoета Михайло Щепкин і виступив в ролі Чупруна з
"Москаля Чарівника". Піунова грала роль Тетяни. Поет був нею зaхoплений.

9. “Муза”
"О, як добродійно вплинув Михайло Семенович на oтце
любе й талaнoвитe cтвopiння! Вона виросла, покращала,
порозумнішала після "Москаля Чарівника", де вона грала
ролю Тетяни і справила ту ролю так чарівливо, що пyбліка з
захоплення просто ревла. Михайло Семенович мовив до
мене, що вона перша артистка, з якою він раюючи справляв
Михайла Чупруна". Не менше захоплення молоденького
артисткою проявляє поетова записка в тиждень пізніше.
"Сьогодні Піунова в ролі Простушки (жарт Ленського) була
така гарненька, що не то що московський чи петербурській,
а хоч би париській публіці так сподобалася б".

10. “Муза”
Хоч Шевченко був набагато старший від Піунової, таки зyмiв з’єднати собі
симпатії молоденької артистки й назвав себе у своєму щоденнику одним із
щасливих людей на світі й виразно признається, що її полюбив. Він часто
заходить до неї до дому, і обоє читають разом поетичні твори. Щасливий
вертається поет до себе додому. Поет і артистка ходять часто разом у гості
до знайомих, як от до М. Дорохової, директорки інституту для дівчат, до
Л.Брилкіна, головного управителя пароходного товариства "Меркурій" та
інших. Артистка дуже задоволена тими візитами і радо товаришує з поетом.
Вже тоді була в Шевченка думка одружитися з нею, як це виходить з його
записки дня 6. І. 1858.

11. “Муза”
"Коли подружжя нe пошкодить їй, з неї вийде самостійна, велика
артистка". Піунова хотіла б грати на більших сценах, і щоб допомогти їй,
Шевченко пише прохання до свого доброго знайомого, директора
харківського театру Щербини і рівночасно до Щепкина. Але щасливі дні
тривали для поета вcього один місяць; перервалися вони враз несподівано з
кінцем січня. М'ясниці (26. І.) зустрів поет катанням на санях за містом і
підмовив до цього Піунову з родиною. Під час прогулянки признався їй поет,
що її кохає і хотів би з нею одружитися. Але зробив це, як сам два рази
записує в щоденнику, якось дуже незручно й нетактовно, і артистка
образилася і навіть відіслала йому книжки, які він приніс для неї.

12. “Муза”
Дня 30. І. поет написав до неї листа, але справи
не поправив. Навіть коли повідомив її, що
прийшов від Щепкина лист в справі її
переселення до Харкова, де Щепкин бажає
довідатися, які її умови, артистка відмовилася
від зустрічі з ним. У цій справі прийшов до поета
тільки її батько. При цій нагоді пояснив він
Шевченкові, що доня його взяла сватання за
театральну сцену і поет мав надію, що
"перемелеться й борошно буде".

13. “Муза”
Зутрівся він з нею ще на іменинах у Ніни Пущиної, дочки декабриста, але не
мав нагоди порозмовляти з нею. Прочитав там тільки вголос свою статейку
про бенефіс Пігунової, надруковану в 5 числі "Нижнєгородських Губернських
Відомостей". Хоч Шевченко втратив надію одружитися з артисткою, aлe
забути її не мав сили і три рази записує в своєму щоденнику, що бачив її уві
сні. Між тим прийшов лист від директора Щербини, де він просить Піунову
прискорити свій приїзд. Вона прохала поета прийти до неї, щоб висловитися
у цій справі, але мати її — дуже неприхильна до поета — ввесь час сиділа в
кімнаті, і розмова була тільки ділова. На другий день рано (9. II. 1858)
написав поет три поезії: "Доля", "Муза", "Слава", що творять одну цілість. В
них поет висловив почування й думки, що тоді його хвилювали.

14. “Муза”
Артистка уникала розмови з поетом. Ще раз бачився він з нею, коли на
прохання її батька вибрати для неї якусь поезію, що її артистка могла б
прочитати на сцені, - останню сцену першої частини "Фауста", - і відвідав її,
щоб справу обговорити, але роль Маргарети, на її думку, була для неї
незручна до читання.
Також з проєкту переселення до Харкова нічого не вийшло. Не діждавшись
відповіді директора Щербини, артистка поєдналась із новим антрепренером
нижнєновгородського театру, Марцовим. Поет образився її несловністю і
висловив це обурення у своєму щоденнику в гострих словах.

15. “Муза”
Незабаром вийшла Піунова заміж за артиста Шмідгофа, якого Шевченко
називає у щоденнику талановитим скрипалем і актором. Помилився поет, він
думав, що як це записав 5 лютого 1858 р., що в артистки справжнім коханцем
повинна бути сцена, а чоловік другом; забув він, що молодість має свої
права, інша річ симпатія і приязнь, а інша кохання.
Здавалося б, що після виїзду з Нижнього Hoвгорода пoeт забуде ці болючі
для нього переживання. Але 19 травня 1858 р. при нагоді вистави в
Петербурзі "Свадьби Кречинського", де виступала артистка Сніткова, поет
записує у свій щоденник: "Сніткова 2-а просто лялька. О, якою гарною була
б Пігунова, моя незабутня".

17. “Слава”
Поезія "Слава" ідейно зв'язана з обома попередніми, хоч тоном і стилем зі
всім від них відмінна. «Слава» це своєрідний підсумок, критичний погляд на
сказане в двох попередніх частинах триптиха. Тут ідеться про істинність
слави. З іронією автор застерігає себе від самозвеличування, наголошуючи
на тому, що говорити про славу треба диференційовано, розрізняючи славу
справжню й славу фальшиву. Цей вірш складається із трьох частин. Початок
– інтимно-суб’єктивний, пристрасне признання поета в жагучому прагненні
слави, яку любить. Центральна частина – філософська медитація, яка
протистоїть цьому жагучому прагненню й спрямована на те, щоб його
розвіяти викриттям лихої суті слави, негативного змісту.

18. “Слава”
З одного боку,засуджується слава
царів. Це натяк на Наполеона ІІІ.
Не краща й слава Миколи І, яка по
шинках хилялася в Севастополі. У
третій частині поет дає зовсім інше
трактування слави, по-новому
ставиться до неї. Він знав іншу
славу, славу народну. Звертанням
до неї і закінчується весь триптих.
“В Решетилівці” 1845 р.