Галина Кирпа. Біографія, творчість

1. Галина Кирпа
Біографія, творчість

2. Галина Миколаївна Кирпа -
письменниця, перекладачка, літературна
редакторка. Народилася 1 січня 1950
року в с. Любарці на Київщині. 1976 року
закінчила філологічний факультет
Київського державного університету
імені Т. Г. Шевченка, відтак працювала у
видавничій сфері та журналістиці. 1986
стала членкинею Національної спілки
письменників України. Авторка віршів і
прози для дітей і дорослих.

3. Від 1992 до 1996 року у співавторстві написала три
посібники з етики для початкової школи, «Андрійкова
книжка» (1992–1996), спільно з Дмитром
Чередниченком уклала тритомову читанку-
хрестоматію для дошкільнят «Український садочок»
(1997–1998), хрестоматію світової літератури для
початкової школи «Світ від А до Я» у трьох томах
(2007), антологію поезії української діаспори у двох
томах «Листок з вирію» (2001, 2002) і окремий том –
«Журавлики» (2011), де вперше українському читачеві
представлено 83 автори діаспори, що писали для
дітей. Також упорядкувала видання для школярів –
«Про маму» (2001), «Пори року» (2003), «Від Миколая
до Різдва» (2014).

4. Історія одного інтерв’ю
— Ви з учительської родин. Чи означає це, що книжки у вашому житті були з
самого дитинства, і якщо були, то на якому місці?
— Книжок мали багато. Мама була вчителькою початкових класів, а тато
працював водієм вантажівок далеких рейсів: у літній період він возив на
Мінськ, Москву, Петербург, тодішній Ленінград овочі та фрукти. А поруч жили
дядьки, мамині брати і їхні дружини, що теж були вчителями. Може, через
таке оточення мама хотіла, щоб я теж була вчителькою. Вона йшла вранці до
школи, а поверталася пізно ввечері, навіть на обід не приходила. З цього я
зрозуміла, що не хотіла б так усе життя ходити на роботу. Коли ж тоді
читати?

5. Історія одного інтерв’ю
- Мабуть, найкращими вчителями мені були книжки й улюблені герої. Вони
начебто оселялися поруч. Я не пам’ятаю, коли навчилася читати, але
коли вже навчилася, то не могла зупинитись. Книжки й справді
оселялися поруч. От пам’ятаю, як прочитала «Курочку рябу» — це
найкоротша українська народна казка, але для мене вона завжди була
загадкою. Я мами питала: «Чому дід плаче, баба плаче, що не розіб’ють
яєчка, а мишка пробігла, хвостиком зачепила й розбила, і дід плаче?
Вони ж самі його вбили, це яєчко, то чого вони плачуть?». А вона
відповідала, що не знає. От, я досі не можу розгадати й ніхто мені так і
не відповів, чому ж вони плачуть.

6. Історія одного інтерв’ю
- Та найближча книжка мого дитинства — це «Снігова королева» Ганса
Крістіана Андерсена. Книжку подарував батько, коли мені було 8 років
(«Дитвидав», 1958). Вона мене вражала як змістом, так й ілюстраціями
Лариси Іванової. Тоді я ще не знала, що колись буду його перекладати:
наразі переклала 34 казки, «Снігову королеву» у повному варіанті теж.
Коли я вже була свідомою читачкою, з’явилася повість Віктора Близнеця
«Звук павутинки». Тільки вслухайтеся у слова — «звук павутинки», вони ніби
бринять. Віктор Близнець повністю зітканий із таких почуттів, звуків,
переживань, і той світ, який він вигадує, мені дуже близький. Це моя
улюблена книжка вже свідомого, можна сказати, юнацького періоду, 70-х
років.

7. Історія одного інтерв’ю
Також дуже люблю, і то назавжди зі мною, проза Василя Стефаника. У 1971
році я купила його збірку новел «Моє слово». Дуже її люблю, навіть виписала
собі таку цитату: «Білими губами, впівголосу буду вам казати за себе: ні
скарги, ні смутку, ні радості в слові не чуйте». Це — слова Стефаника, а мені
здавалося, що то кажу я. Важливо знайти такого письменника, читаючи якого
відчуваєш, що він говорить і про себе, і про тебе, і щось у твоїй душі
пробуджує. Також Антуана де Сент-Екзюпері — видання 1968-го року. У мене
є набагато новіші, красивіші видання, але, коли я сама купила цю книжку,
писала: «Любий принце, як гарно, що ти в мене є. Маленький принце, я теж
збагнула твоє тоскне життя і все чекаю-виглядаю, що ти прийдеш і
зостанешся жити у мене. Ти так причарував мене до себе, що годі й здужати
про забуття».

8. Історія одного інтерв’ю
— Так розумію, ви любите записувати улюблені цитати десь на полях
книжки?
— Так, щоб поговорити з ними. Поговорити тут не так з Екзюпері, як із цим
маленьким принцом. Уже пізніше я зрозуміла, що, власне, коли Екзюпері
написав цей твір, через рік його вже не стало, він загинув. Він навіть не знав,
що це тепер найулюбленіша і найпопулярніша книжка в усьому світі.
Здається, вона перекладена більше як 700 мовами. Я щаслива тим, що це
заслужена слава.

10. Історія одного інтерв’ю
Усе моє життя — це читання, писання, перекладання. Я не уявляю, як би я
жила і не читала.
— Чи сприяє, на вашу думку, читання критичному мисленню?
— Я не знаю, чи справді книжка вчить людину. Може, вона десь більше
стежок прокладе, щоб дати зрозуміти, що це життя і спілкування
неоднозначні: буває любов, буває зрада, бувають прикрі моменти. Але
книжка ніколи тобі не дасть точних відповідей, наприклад, через вчинки
персонажів. Ти ж не покінчиш життя самогубством, як Мартін Іден? Тобто це
не рецепт. Як нема рецепта для письменника, що писати.

11. Історія одного інтерв’ю
— Якщо говорити про людину, яка ухвалює
якісь рішення, можливо, політичні чи суспільно
важливі — чи впливає на неї читання?
— Чим людина більше читає, тим вона більше
розуміє. Ну може, я прихильниця цієї
серйозної літератури, але серйозної в гарному
розумінні — не дидактичної. Наприклад такої,
як «Маленький принц». Але літератури багато.
Головне читати й формувати власний смак.

12. Галина Кирпа - лауреат премії імені Івана
Огієнка (1996), "Світослов" (за "чисте
сяйво метафори", м. Коломия, 2005) та
премії ім. Максима Рильського в галузі
художнього перекладу зі скандинавських
мов (2007). Нагороджена Грамотою
Президента Форуму видавців у Львові
(2004).