4. Сучасна некласична філософіѐ з’ѐвилась у середині
XIX ст. і на сьогоднішній день представлена
різноманітними напрѐмами, школами та течіѐми.
До основних з них належить «Філософія життя»
(Бергсон, Ділєтей, Ніцше).
5. Вона традиційне понѐттѐ життѐ замінила
на понѐттѐ життѐ, підкресляячи тим
самим властиві світу активність та енергія.
І.Ф.Ніцше основоя світу – основоя світу –
волѐ до влади (прагненнѐ до
самовиѐвленнѐ у будь ѐкий спосіб), то у
боротьбі перемагаю сильнійший. До
слабких лядей не треба ставитись із
співчуттѐм, не треба ім. допомагати тому,
що це причинѐю деградація лядини ѐк
такої. Проте незахищені і слабкі ляди у
ѐкості засобу свого виживаннѐ взѐли на
озброюннѐ мораль, культуру, релігія. Про
них виступаю Ніцше заѐвлѐячи що бог
помер. Цѐ філософіѐ стала офіційноя у
фашистській Німеччині.
6. Іншим напрѐмом сучасної
філософії ю – позитивізм.
Засновником був Кант.
Він висловив думку що
класична філософіѐ,
виснажила себе, і суто
умовним безплідним
теоретизуваннѐм, замість
неї потрібна нова, ѐка
завлаб позитивні знаннѐ,
тобто реально, корисне,
достовірне. А значить це
вимагало застосування її
ѐк філософії науки.
7. Нова філософія покликана
виконувати такі функції:
розроблѐти методи наукового
пізнаннѐ
виѐвлѐти зв’ѐзок між науками
систематизувати наукове знаннѐ і
проѐснѐти мову науки.
8. у XX ст. набув таких
форм:
- 20 роки ХХст. – неопозитивізм
(Л.Вітгентштейн) вважав що
філософіѐ маю своїм предметом
логічний аналіз висловлявань
вчених і понѐть науки на предмет
перевірки їхньої достовірності.
Запропонував метод верифікації,
тобто співставленнѐ із фактами,
звуженнѐ їх аж до тих, далі
неподільних фактів, ѐкі були
покладені у фундамент наукової
теорії.
9. - 70 роки ХХ ст. – постпозитивізм
(К.Попер) ѐкий запропонував метод
фальсифікації, тобто длѐ перевірки
істини наукової теорії. Філософ маю
спростовувати кожне окреме положеннѐ
теорії, ѐкщо хоча б одне положеннѐ
теорії можне так спростувати, то всѐ
теоріѐ проголошуютьсѐ не істиноя. Ці, а
також інші школи та течії філософії,
науки належить до напрѐму сучасної
філософії сцієнтизм.
- ще одним напрѐмом э
антропологічний. Найбільш відомі і
впливові ю філософія З.Фрейда та
екзистенціалізм.
10. Фрейдизм спочатку виник ѐк метод лікуваннѐ
неврозів і згодом набрав поширеннѐ і
застосуваннѐ в філософії, психології та інших
гуманітарних дисциплінах.
Центральне понѐттѐ – це несвідоме, тобто те,
що вклячаю природні біологічні інстинкти
лядини, що не контроляятьсѐ розумом, але
суттюво впливаю на лядину. В процесі
культурної еволяції лядина засвоїла певні
норми і моральні обмеженнѐ щодо виѐвленнѐ
своїх біологічних інстинктів, головним з них ю
ерос, другим за силоя ю танатос - інстинкт
смерті, руйнуваннѐ.
Отож З.Фрейд поѐву моралі, релігії, права, держави із властивими
їм нормами і заборонами пов’ѐзую із необхідністя поборкати та
взѐти під контроль дія біологічних інстинктів. Але це призвело до
антагонізму (непримирення протиріччѐ) між суспільством та
індивідуумом).
11. Дуже впливовим антропологічним напрямом сучасної філософії
ю екзістенціоналізм. Його засновник німецький філософ Мартін
Хайдегер. Центральне клячове понѐттѐ екзистенція – існуваннѐ,
лядське, неповторне. Існуваннѐ, коли сама лядина ставить длѐ
себе питаннѐ: ѐк жити у світі? Який смисл в самому житті? Адже
індивідуальне існуваннѐ спрѐмовано ніщо. Це значить, що
лядина не живе лише наѐвним та найденим, то длѐ лядини
існую буттѐ так і небуттѐ. Тому длѐ лядини ю свобода. Людина
приречена до вибору своїх думок, свобода вимагаю
відповідальність.
У екзістенціоналізмі, ѐкий виник між двома
Світовими Війнами у філософії звернуласѐ до
осмисленнѐ лядиноя сучасних випробувань.
Лядина спочатку народжуютьсѐ, живе в світі, і
лише згодом визнаю ѐк особистість, тобто
існуваннѐ передую сутності.
12. 2. РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ.
Українська філософіѐ зароджена у надрах
особливої світоглѐдно-ментальної парадигми,
що сформуваласѐ у східних слов’ѐн і що
вплинула на стиль філософствуваннѐ.
Модель, спосіб підстановки і вирішеннѐ
проблем – парадигма.
Ментальність – проѐва національної
психології, особливості народного буттѐ,
національного характеру, щодо сприйманнѐ та
оцінки життѐ і світу.
13. Риси української ментальності, як вплинули
на специфіку нашої філософії:
1. антеїзм – лябов до землі, сприйманнѐ її,
насамперед, ѐк матері-годувальниці.
2. кордоцентризм – перевага чуттювого (серце)
над розсудковим, раціональним.
3. індивідуалізм – сприйманнѐ свободи, ѐк
сутності і відкиданнѐ будь-ѐких форм деспотії.
4. життєстверджуюче сприймання дійсності.
14. В розвитку української філософії можна
виділити такі її складові:
1. Киюво-Руський період.
2. Період 15-17 ст. (виникла Киюво-Могилѐнська
академіѐ)
3. Класична філософіѐ 18 ст. Г.Сковорода
4. Період з діѐльності Кирило-Мефодіївського
товариства (середина ХІХ ст. аж до наших
років).
Українська філософіѐ зароджуютьсѐ в
Київській Русі і набуваю свого ѐкісного
проблемного тематичного спрѐмуваннѐ у зв’ѐзку
з прийнѐттѐм христиѐнства.
15. Теми філософських роздумів:
1. Перевага душі над тілом завдѐки чому стаю
можливим спілкуваннѐ лядини з Божественноя
істиноя, про роль серцѐ ѐк юднальної ланки між
світом земним і світом небесним.
2. Образ святого (свѐтий – це той що спромігсѐ
подолати земні спокуси, свѐтість – моральний ідеал
поведінки, це особлива життюва позиціѐ жертвувати
собоя заради інших). Це утвердженнѐ небесного,
Божественного на землі.
3. Про рух людської історії до царства свободи (до
Бога), причому всі народи ю рівними. В цьому плані
видатноя пам’ѐткоя стало «Слово про Закон і
Благодать» митрополита Іларіона.
