....

1. Управління освіти виконавчого комітету Фастівської міської ради
Методичний кабінет
ВИКОРИСТАННЯ МОДУЛІВ
ВАРІАТИВНОЇ СКЛАДОВОЇ НАВЧАЛЬНИХ
ПРОГРАМ З ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ
Методичний збірник

2. 2
2012
Затверджено радою методичного кабінету управління освіти
виконавчого комітету Фастівської міської ради
(протокол № від)
Чиженко С. П., Грищенко А. П. Використання модулів варіативної складової
навчальних програм з трудового навчання: Методичний збірник / [Світлана
Петрівна Чиженко, Алла Павлівна Грищенко]. – Фастів, 2012. – 143 с.
Методичний збірник з досвіду роботи вчителів трудового навчання
містить матеріали, спрямовані на підвищення ефективності трудового
навчання шляхом впровадження модулів. Матеріал збірника буде корисним у
першу чергу вчителям трудового навчання, керівникам гуртків,
факультативів, учителям, батькам і тим, хто любить творити і мріє створити
власний мистецький шедевр.

3. 3
Формування технологічно грамотної особистості,
підготовленої до життя й активної трудової діяльності в
умовах сучасного високотехнологічного,
інформаційного суспільства
Чиженко С. П., методист міського
методичного кабінету,
Грищенко А. П., вчитель ЗОШ І-ІІІ ст. № 5
В сучасних умовах переходу від економіки з пануванням державної
власності до економіки ринкової все більше уваги потребує питання трудової
підготовки молоді до життя в суспільстві. Завдання трудового виховання
полягає в підготовці учнів до майбутньої трудової виробничої і суспільно-
корисної, навчальної та обслуговуючої діяльності.
Сучасний ринок праці потребує наполегливих, цілеспрямованих та
творчих фахівців, які мають високий рівень теоретичної і практичної
підготовки, вміють самостійно приймати рішення і є джерелом розвитку і
прогресу галузі науки або виробництва, в якій вони задіяні.
Акценти в трудовій підготовці учнівської молоді повинні зміститися від
фактично ремісничого навчання до формування та розвитку творчої
ініціативи всього змісту "Технологій", створення реальних умов для
реалізації індивідуальних можливостей особистості кожного учня.
Відповідно перед вчителем трудового навчання ставиться мета не лише
навчити кожного учня сукупності трудових операцій та прийомів, а й
сформувати технічно освічену особистість, здатну швидко адаптуватися до
стрімких змін в сучасному технічному середовищі.
В новій редакції програми шкільного предмета "Трудове навчання"
відзначено, що його головною метою є "формування технологічно грамотної
особистості, підготовленої до життя й активної трудової діяльності в умовах
сучасного високотехнологічного, інформаційного суспільства". А досягнення
забезпечується змістом трудового навчання, реалізація якого зумовлена
вирішенням низки завдань, основне місце з поміж яких займає "виховання
активної життєвої позиції особистості школяра, його адаптивності,
готовності до безперервної професійної освіти, конкурентної боротьби на
ринку праці, потреби ініціативно включатися в систему нових економічних
відносин, у підприємницьку діяльність.
Сучасний учитель повинен добре орієнтуватися в різних галузях науки,
основи якої він викладає, знайти її можливості для вирішення соціально-
економічних, виробничих і культурних завдань. Він має бути постійно в
курсі нових досліджень, відкриттів і гіпотез, бачити ближні й далекі
перспективи науки, що викладається.
Предмет "Трудове навчання" багатомодульний і багаторівневий, його
логіка побудована на залученні учнів у всі етапи проектувальної діяльності,

4. 4
що має на меті формування естетичних і функціональних якостей
навчального середовища.
Вчитель трудового навчання в умовах реалізації проектно-
технологічного підходу зобов'язаний оволодіти сумою навиків з різних видів
роботи, знати специфіку найрізноманітніших матеріалів і особливості
композиції.
В процесі трудового навчання діти засвоюють різні технічні поняття,
пізнають властивості матеріалів і інструментів, вивчають технологічні
процеси, оволодівають графічною грамотою. Виготовлення виробу ставить
школяра перед необхідністю глибокого вивчення предмета праці, знарядь
праці і продукту праці. Знання, отримані в процесі практичної діяльності,
міцніше зберігаються в пам'яті, ніж знання, отримані з книжок та пояснень
учителя.
Навчальні програми "Технологія 10–11 класи" мають модульну
структуру й складаються з двох частин – інваріантної та варіативної.
Варіативні модулі обирають з урахуванням побажань учнів, матеріально-
технічної бази шкільних навчальних майстерень фахової підготовки вчителя.
Ці програми дають можливість учням краще пізнати себе, свої можливості,
постійно розвивати творче мислення, здібності, краще вивчати історію свого
краю, опанувати практичні технології, які викликають зацікавленість.
Реалізація даної програми варіативних модулів має забезпечувати
виховання активної життєвої позиції, адаптивності, готовності до
безперервної професійної освіти, конкурентної боротьби на ринку праці,
потреби ініціативно включатися в систему нових економічних відносин, в
підприємницьку діяльність; створення умов для реалізації особистісно-
орієнтованого підходу до навчання, виховання та розвитку особистості.
Останнім часом учні особливо цікавляться виготовленням різноманітних
побутових виробів з використанням традиційних видів українського
декоративно-ужиткового мистецтва, а також сучасних технологій. Вони
мають можливість порівнювати вироби, виготовлені власноруч із виробами,
що реалізуються у торгівельній мережі за якісними показниками, а також
вартісними з точки зору матеріальних затрат, собівартості виробу.
Усе це вимагає нових підходів до методики трудового навчання, яка має
на меті забезпечити підготовку учнів до трудової діяльності в різних сферах
виробництва та домашньому господарстві, дати учням загальні відомості про
основи виробництва, сучасну техніку, технології, процеси управління,
основні групи професій та вимоги професій до людини; залучати учнів до
творчо-інтелектуальних і технологічних робіт; сформувати навички
розв'язання творчих практичних завдань.
Зміст трудового навчання для класів, що не поділяються на групи
хлопців і дівчат складається лише з варіативних модулів. При цьому, учні
мають освоїти базовий модуль. Наскрізними лініями, що закладені у зміст
базового модуля є:
• проектування виробів ( у 5-му класі основи художньо-конструкторської

5. 5
діяльності);
• конструкційні матеріали;
• основи техніки і технологій.
На освоєння навчального матеріалу передбаченого базовим модулем не
відводиться окремих годин. Він вивчається інтегровано з вивченням
варіативних модулів. Учителеві на початку навчального року слід
спланувати перелік та послідовність вивчення варіативних модулів, а також
розподілити навчальний матеріал, передбачений базовим модулем.
Наприклад. У 8-му класі з сумісним навчанням обрано 4 варіативні
модулі: технологія оздоблення одягу, технологія вироблення виробів
плетених гачком
та в'язаних спицями, технологія приготування страв. Традиції української
національної кухні. Навчальний матеріал базового модуля для 8-го класу
можна розподілити таким чином:
Варіативний модуль Зміст базового модуля
Технологія вироблення
виробів плетених гачком
та в'язаних спицями
Фактура матеріалу. Виконання ескізного малюнку
виробу із зазначенням інформації необхідної для його
виготовлення Комбінаторика у художньому
конструюванні. Симетрія і асиметрія
Технологія оздоблення
одягу
Матеріали хімічного походження (штучні, синтетичні).
їх переваги і недоліки у порівнянні із натуральними
матеріалами. Способи отримання штучних і
синтетичних матеріалів. їх вплив на здоров'я людини і
навколишнє середовище. Ритм. Динамічні й статичні
форми. Рівновага.
Технологія приготування
страв. Традиції української
національної кухні.
Відомості про основні базові технології: механічні,
хімічні, біологічні, енергетичні, інформаційні.
У 6 класі використовуються такі модулі: технологія виготовлення
дерев'яної іграшки, технологія виготовлення м'якої іграшки.
7клас: технологія виготовлення швейних виробів (машинним
способом), технологія писанкарства, технологія вирощування рослин та
догляду за ними, технологія електротехнічних робіт.
10 клас: технологія виготовлення макетів малих архітектурних форм.
Структура та зміст інваріантних та варіативних модулів побудована
таким чином, щоб учні спочатку освоїли основи технології обробки певних
матеріалів, а потім приступили до проектної, творчої діяльності. Засвоєння
учнями технічних знань (призначення і будова інструменту, устаткування і
т.д.), вмінь виконувати технологічні операції має другорядне значення. їх
якість і глибина вивчення мають підпорядковуватися завданням проекту,
який виконують учні. Якщо учні не використовуватимуть певні
технологічні операції під час роботи над проектом, то і ознайомлення з
ними має бути поверхневе. Критерії оцінювання "застосовувати при роботі

6. 6
над проектом" є значно вагомішим ніж "знати" та "вміти виконувати окремі
технологічні операції".
Вишивка
Зміни в економіці, що відбуваються в наш час, інтеграційні процеси в
культурі, науці, техніці, виробництві знаходять своє відображення і диктують
свої умови в їх підготовці. Тому введення модулів "Технологія вишивання
мережки", "Технологія вишивання весільних рушників", "Технологія
української народної вишивки"дасть змогу учням не відставати від науково-
технологічного процесу і виконувати знайомі мотиви та візерунки на
спеціально підготовлених засобах, що значно економлять час і є
захоплюючим заняттям.
Українські народні промисли і ремесла , частиною яких є вишивка,
разом утворюють декоративно-прикладне мистецтво. Це величезний світ
духовної і матеріальної спадщини етносу, набуток художніх ідей численних
поколінь народу, дорогоцінна скарбниця, що живить нині професійно
мистецьку творчість.
Мистецтво вишивки яскраво характеризує національні особливості
нації, локальні відмінності етнографічних груп, це "минуле в сучасному". З
минулим народні художні твори єднає традиція та колективний спосіб її
регулювання. Співаючи чи танцюючи, вишиваючи чи малюючи, ми робимо
свій маленький внесок у збереження нашої культури. Так, звичайно, вишивка
є тим найбільш поширеним видом оздоблення ужиткових предметів, який
приносить естетичну насолоду людині. В розмаїтті українського
декоративного мистецтва художнє вишивання посідає одне з провідних
місць.
Технікою вишивки можна відобразити різноманітність навколишнього
життя, красу рідної природи, яка завжди була джерелом творчої наснаги
людини. Володіючи багатьма відомими техніками ручної вишивки, людина
передала свої мрії, почуття на полотні, бо творчий потенціал її геніальності
не має меж.

7. 7
Варіативний модуль "Технологія української народної
вишивки". 7–9 класи
Л.І.Бугаєвська, О.А.Загаров
м. Комсомольськ Полтавської обл.
Тематичний план
№
з/п
Назва теми Кількість годин
1. Основи технології української народної вишивки. 5
2. Проектування та виготовлення вишитого виробу. 10
3. Презентація та оцінка результатів проектної діяльності 1
Всього 16
Програма
№
з/п
К-ть
год.
Зміст навчального матеріалу
Державні вимоги до рівня
загальноосвітньої підготовки
учнів
1. 4 Основи технології української народної
вишивки
Відомості про регіональні особливості
оздоблення виробів в українських національних
традиціях. Кольорова гама різних видів гладі.
Поняття про стилізацію малюнка. Композиція у
вишивці.
Лічильна гладь та вільна гладь. Види лічильної та
вільної гладі. Матеріали та інструменти для
вишивання гладдю. Технологія вишивання
лічильною та вільною гладдю. Схематичне
зображення технік виконання видів лічильної та
вільної гладі.
Способи перенесення малюнка на тканину.
Відомості про використання сучасної
комп'ютерної техніки для оздоблювальних робіт.
Правила безпечної роботи та санітарно-гігієнічні
вимоги. Організація робочого місця.
Характеризує регіональні
особливості оздоблення
виробів в українських
народних традиціях;
розпізнає техніки лічильної та
вільної гладі;
вишиває швами лічильної та
вільної гладі;
переносить малюнок на
тканину;
організовує робоче місце;
дотримується правил
безпечної праці, організації
робочого місця та санітарно-
гігієнічних вимог.
2. 10 Проектування та виготовлення вишитого
виробу
Визначення завдань для виконання проекту.
Створення банку ідей.
Робота з інформаційними джерелами.
Аналіз та систематизація інформації.
Розробка композиції. Створення ескізного
малюнку виробу.
Виготовлення виробу.
Догляд за вишитим виробом.
Складає план роботи з
виконання проекту та план
проектної діяльності;
здійснює пошук інформації та
виробів-аналогів;
аналізує та систематизує
інформацію;
розробляє композицію виробу;
створює ескізний малюнок
виробу;

8. 8
Контроль якості виробу. Економічне
обґрунтування виробу.
добирає тканину, інструменти,
пристосування;
визначає на тканині місце
розташування візерунка;
вишиває виріб;
обробляє краї виробу;
виконує волого-теплову
обробку виробу;
контролює якість виробу;
організовує робоче місце;
дотримується правил
безпечної праці, санітарно-
гігієнічних вимог;
визначає собівартість виробу;
3. 2 Презентація та оцінка проектної діяльності
Захист проекту. Самооцінювання результатів
проектної діяльності.
Захищає проект;
здійснює самооцінку
виготовленого виробу і
процесу праці за загальними
естетичними та
функціональними
показниками.
Орієнтовні об’єкти праці
Серветка, доріжка, рушничок, декоративне панно, деталі одягу,
постільна білизна, скатертина (кругла, квадратна), грілка на чайник, кишеня
для піжами, дитячий килимок.
Інструменти, пристосування
Голки, ножиці, кілочок, п’яльця
Матеріали
Тканина для вишивання, нитки
Календарно – тематичне планування (9клас)
№
уроку
Дата
К-ть
год.
Клас Тема
Домашнє
завдання
Основи технології української народної вишивки (4 години)
1 1 Відомості про регіональні особливості
оздоблення виробів в українських
національних традиціях. Кольорова гама
різних видів гладі. Поняття про
стилізацію малюнка. Композиція у
вишивці.
2 1 Лічильна гладь та вільна гладь. Види
лічильної та вільної гладі. Матеріали та
інструменти для вишивання гладдю.

9. 9
3 1 Технологія вишивання лічильною та
вільною гладдю. Схематичне
зображення технік виконання видів
лічильної та вільної гладі.
4 1 Способи перенесення малюнка на
тканину. Відомості про використання
сучасної комп'ютерної техніки для
оздоблювальних робіт.
Правила безпечної роботи та санітарно-
гігієнічні вимоги. Організація робочого
місця.
Проектування та виготовлення вишитого виробу (10 год)
5 1 Визначення завдань для виконання
проекту.
6 1 Створення банку ідей.
7 1 Робота з інформаційними джерелами.
8 1 Аналіз та систематизація інформації.
9 1 Розробка композиції.
10 1 Створення ескізного малюнку виробу. Створити ескіз
власного
малюнка
11 1 Виготовлення виробу. Продовжити
роботу над
виготовленням
виробу
12 1 Догляд за вишитим виробом.
13 1 Контроль якості виробу.
14 1 Економічне обґрунтування виробу.
Презентація та оцінка проектної діяльності (2год)
15 1 Захист проекту.
16 1 Самооцінювання результатів проектної
діяльності
Закінчити
підготовку
проекту на
виставку
творчих
проектів

10. 10
Методичні матеріали до викладання варіативного модуля
Технологія української народної вишивки. 9 клас
Ковальчук Л. В., вчитель трудового
навчання ЗОШ І-ІІІ ст. № 3
Із історії української народної вишивки
Мистецтво вишивання сягає сивої
давнини. Розвиток його ніколи не
переривався. Вишивкою прикрашали одяг
ще в прадавні часи. У стародавньому Києві
мистецтво художнього вишивання
цінувалося дуже високо. Дівчата вчилися
вишивати золотом і сріблом в
Андріївському монастирі.
Перші згадки про вишивання
зустрічаємо у стародавніх істориків, про нього свідчать і археологічні
знахідки зі скіфських поховань. Всесвітньо відомі золота пектораль з Товстої
могили (IV ст. до н.е.), чаша з Гайманової могили, срібна ваза з кургану
Чортомлик (IV ст. до н.е.), що є унікальними мистецькими витворами,
містять сюжети, які дають змогу дослідникам виявити і простежити
різноманітні форми чоловічого та жіночого одягу, його пишне декоративне
оздоблення золотими нашивками, аплікацією з кольорової шкіри,
декоративними швами. Вироби української народної вишивки дійшли до
нашого часу лише з кінця XVIII – початку
XIX ст., і насамперед тому, що погляд на
них як на витвори мистецтва утвердився
лише у 80 - 90-х роках минулого століття.
Саме з цього часу прогресивні діячі
культури, художники, земські працівники
починають цікавитись ними і
колекціонувати їх у музеях і приватних
зібраннях. Вишивка – це процес
прикрашання виробу за допомогою стібків.
Вишивати можна нитками, бісером,
перлами, коштовним камінням на тканині,
шкірі та інших матеріалах. Вишивка є не
лише одним із найпоширеніших видів
української народної творчості, а і його
духовним символом. Виникла вишивка з

11. 11
любові до рідного краю, усього навколишнього світу, із потреби не тільки
бачити красу, а й творити її власними руками. Однією з характерних
особливостей української вишивки є яскраво виражена самобутність окремих
етнографічних регіонів, таких як Полтавщина, Київщина, Чернігівщина,
Гуцульщина, Поділля тощо. У процесі історичного та культурного розвитку
на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви
і композиції, найбільш улюблена і поширена кольорова гама, специфічні
техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління,
майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і
вдосконалюючи їх. Вишивкою займались повсюди. Кожний район, навіть
кожне село відзначалися своєрідністю мотивів. У розповсюджених
орнаментальних мотивах, їх назвах вражає образна спостережливість, тонке
поетичне почуття. Це "барвінок", "хмелик ", "курячий брід ", "гарбузове
листя ", "зозулька " та ін.. Ось чому вишивка – це не тільки художнє
оформлення речей, а й своєрідне світобачення,відтворене специфічними
художніми засобами. Художня довершеність і різноманітність вишивки
залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції,
тонкого відчуття кольору, а й значною мірою від вибору техніки виконання.
Це різноманітні шви, які виконуються по заздалегідь нанесеному малюнку на
полотні, а також шви рахункові, що
виконуються по рахунку ниток полотна-
основи і піткання. Вони зумовлюють лінії
узору. До рахункових технік можна віднести і
ажурні техніки, художній ефект яких
побудований на наскрізних прозорих
композиціях.
Характерною особливістю народної
вишивки є величезна різноманітність
технік, поєднання їх до 10–15 одночасно.
Назви багатьох з них походять насамперед від
засобів виконання – "вирізування ", "виколювання ", або ж від того, який
предмет вишивається: рушники – "рушниковий шов ", перемітки –
"переміточний шов ", від назви місцевості – "старокиївський шов ",
"Городецький шов ". Назви багатьох технік походять від того, як виглядає
даний шов, що він нагадує: "курячий брід ", "солов’їні вічка ", "гречечка ",
"зірочка ", "овсяночка ".

12. 12
Кожна місцевість має і свої
улюблені техніки, їх традиційне
кольорове вирішення. Так,
класичною технікою Поділля є низь
чорного або червоно-чорного
кольорів, які лягають густими,
насиченими лініями геометричного
орнаменту. Для Київщини типове
набирування, для Волині –
занизування, для Полтавщини –
лиштва. Крім технік, поширених
тільки у певному регіоні, існують
такі, що зустрічаються повсюди. У
кожній місцевості вони виступають
у різній кольоровій гамі, що й створює їх різноманітність. Так, на
Полтавщині вирізування і виколювання завжди білого кольору; на Київщині
– червоного, іноді чорного; на Поділлі – багатоколірне: червоне, чорне, біле,
жовте.
Якщо уважно подивитися на чудові замислуваті узори народних
вишивок, то можна побачити гармонійно поєднані між собою трикутники,
ромби, круги, прямі чи ламані лінії. Елементи узорів ми сприймаємо як
звичайні геометричні чи інші форми. Але для наших давніх предків елементи
вишивки були символічним зображенням сонця, землі, води, птахів, людей
тощо. На вишивці не було жодного зайвого елемента. Люди не лише
зображували ці знаки-символи, а й уміли їх читати. Так, наприклад, давні
слов'яни зображували засіяне поле у вигляді ромба з крапкою посередині;
гори - у вигляді трикутника; сонце та місяць – у вигляді круга, ромба або
квадрата. Свої символи мали також земля – пряма лінія, вода - хвиляста або
ламана лінія. Символічно зображували і людську фігуру.
За народними віруваннями вишиті на одязі та інших предметах побуту
символи оберігали людину від поганого ока, злих духів.
За мотивами орнаменти вишивок поділяються на: геометричні,
рослинні, зооморфні і антропоморфні.
Геометричні – кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести.
У кожен з цих символів наші предки вкладали глибокий зміст.
Наприклад, гаптований хрест – символ, що означав рух сонця;
чотирикутники та кружальця – символи сонця; ламана хвиляста лінія
символізувала нескінченність, вічність. Рослинні орнаменти – виноград,
хміль, квіти, дубове листя – найчастіше відображають рослинний світ
рідного краю. В основу зооморфних орнаментів покладено стилізовані
фігури тварин, птахів, комах. В основу антропоморфних – фігури людей.
Малюнок для вишивки вибирають залежно від призначення виробу,
його форми, тканини. Наприклад, якщо тканина дуже тоненька, то негарно

13. 13
виглядатиме дуже щільна, масивна вишивка. Недоцільна така вишивка і на
кухонному рушничку, оскільки ним не зручно буде користуватися.
Вишивкою здавна оздоблювали жіночі й чоловічі сорочки, верхній одяг
- свити, кожухи, сердаки, кептарі, головні убори - очіпки, намітки, хустки.
Вишивали не лише одяг, а й інші вироби, необхідні в побуті: рушники,
доріжки, скатертини, наволочки тощо. З давніх-давен рушники, різновиди
білизни (столової, кухонної і натільної) та одяг, якщо вони були вишиті ,
називалися оберегами.
Вишитий рушник брали в дорогу, щоб вона була щасливішою; на
полювання, сподіваючись спіймати здобич; вішали в хатах, плекаючи надію,
що нещастя обмине рідну домівку. Вважалось, що вишиті речі захищають від
злих духів, дарують щастя. Використовували вишиті вироби не тільки в
побутових цілях, а й для виконання різних обрядів: виряджань, весіль,
хрестин, поховань. Тому науковці називають їх обрядовими.
В одязі вишивка крім декоративної, виконувала заклинальну,
символічну функцію. Вважалося, що вишитий узор набирав магічної сили.
Він розміщувався навколо шиї, на рукавах, грудях, подолі. Найбільше уваги
приділялось оздобленню рукавів, що було вшановуванням роботящих рук.
В Україні дівчата вчилися вишивати з раннього дитинства. Вишитий
одяг був свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості.
Вишивання було одним із улюблених занять українських жінок. Години
вишивання часто супроводжувалися піснями. Кожна місцевість і навіть
окремі села мали свої особливі традиції вишивання: перевагу віддавали тому
чи іншому кольору, узору, вишивальним швам. Секрети вишивання завжди
бережно передавалися з покоління в покоління, від матері до доньки.
Народне вишивання – живе мистецтво, яке постійно розвивається. Це
величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних
талановитих народних майстринь. Наше завдання – не розгубити його, а
передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
Інструменти та пристосування для вишивання
Для вишивання використовують різні інструменти, пристосування,
матеріали: голки ручні, нитки, тканину, наперсток, ножиці, сантиметрову
стрічку, шпильки, кілочок, крейду кравецьку лінійку. Окремі види вишивок
виконують за допомогою п’ялець. Для затягування в голку вовняних та
інших товстих ниток використовують нитковтягувач. Під час підготовки до
вишивання потрібна калька, олівець, копіювальний папір, шпильки,
сантиметрова стрічка або лінійка.
Канва. Для вишивання застосовують спеціальну тканину, в основі якої є
дві або три нитки з чітким переплетенням – канву, що буває різної густоти.
Голки. Ручні голки для вишивання можуть мати різну товщину.
Залежно від товщини випускають голки 12 номерів. Найтонша голка - №1, а
най товща - №12. Вишивальні голки мають велике овальне вушко, в яке
легко затягувати нитку. Голки добирають відповідно до тканини.

14. 14
Наперсток використовують для того, щоб легко було проколювати
тканину і не поранити під час вишивання пальці. Наперстки бувають різних
розмірів, з дном і без дна. Надівають наперсток на середній палець правої
руки. Він повинен щільно прилягати до пальця, але не стискати його.
Ножиці. Під час вишивання застосовують різні за розміром ножиці.
Великими ножицями розкроюють тканину. Ножицями середнього розміру
обрізають кінці ниток. Маленькими ножицями підрізають нитки тканини при
вишиванні мережок, вирізають отвори в тканині. Ножиці мають легко
закриватися і добре різати по всій довжині леза.
Сантиметрова стрічка – це стрічка із проклеєної тканини завдовжки
150 см із поділками через кожні 0,5 см. Сантиметровою стрічкою вимірюють
довжину тканини, розміри деталей.
Шпильки – металеві стержні з гострим кінцем з одного боку й
головкою – з другого. Їх використовують для сколювання деталей.
Кілочок – гострий металевий стержень з дерев'яною або пластмасовою
ручкою. Його використовують для видалення ниток.
Крейда кравецька – загострений шматочок крейди, яким виконують
обкрейдування малюнку.
Нитки. Вишивають нитками різного кольору і товщини. Вони можуть
бути бавовняні, шовкові, штучні та ін. Для вишивання найчастіше
використовують спеціальні нитки – муліне. Нитки як і голки добирають
відповідно до тканини. Якщо нитку важко всиляти в голку, то користуються
нитковтягувачем.
Інструменти та пристосування для вишивання
Для вишивання використовують різні інструменти, пристосування,
матеріали: голки ручні, нитки, тканину, наперсток, ножиці, сантиметрову
стрічку, шпильки, кілочок, крейду кравецьку лінійку. Окремі види вишивок
виконують за допомогою п’ялець. Для затягування в голку вовняних та
інших товстих ниток використовують нитковтягувач. Під час підготовки до
вишивання потрібна калька, олівець, копіювальний папір, шпильки,
сантиметрова стрічка або лінійка.
Канва. Для вишивання застосовують спеціальну тканину, в основі якої є
дві або три нитки з чітким переплетенням – канву, що буває різної густоти.
Голки. Ручні голки для вишивання можуть мати різну товщину. Залежно
від товщини випускають голки 12 номерів. Найтонша голка - №1, а най
товща - №12. Вишивальні голки мають велике овальне вушко, в яке легко
затягувати нитку. Голки добирають відповідно до тканини.
Наперсток використовують для того, щоб легко було проколювати
тканину і не поранити під час вишивання пальці. Наперстки бувають різних
розмірів, з дном і без дна. Надівають наперсток на середній палець правої
руки. Він повинен щільно прилягати до пальця, але не стискати його.
Ножиці. Під час вишивання застосовують різні за розміром ножиці.
Великими ножицями розкроюють тканину. Ножицями середнього розміру
обрізають кінці ниток. Маленькими ножицями підрізають нитки тканини при

15. 15
вишиванні мережок, вирізають отвори в тканині. Ножиці мають легко
закриватися і добре різати по всій довжині леза.
Сантиметрова стрічка – це стрічка із проклеєної тканини завдовжки 150
см із поділками через кожні 0,5 см. Сантиметровою стрічкою вимірюють
довжину тканини, розміри деталей.
Шпильки – металеві стержні з гострим кінцем з одного боку й головкою
– з другого. Їх використовують для сколювання деталей.
Кілочок – гострий металевий стержень з дерев'яною або пластмасовою
ручкою. Його використовують для видалення ниток.
Крейда кравецька – загострений шматочок крейди, яким виконують
обкрейдування малюнку.
Нитки. Вишивають нитками різного кольору і товщини. Вони можуть
бути бавовняні, шовкові, штучні та ін. Для вишивання найчастіше
використовують спеціальні нитки – муліне. Нитки як і голки добирають
відповідно до тканини. Якщо нитку важко всиляти в голку, то користуються
нитковтягувачем.
Додатки

16. 16
Урок: Кінцева обробка вишитого виробу.
Контроль якості готового виробу. Догляд за виробом.
Економічне обґрунтування виробу.
Практична робота: Кінцева обробка вишитого виробу та догляд за ним.
Обрахунок собівартості, ціни й прибутку.
Мета:
навчальна: створити умови для
а) засвоєння учнями понять про кінцеву обробку та контроль якості
готового виробу;
б) формування умінь виконувати кінцеву обробку вишитого виробу та
доглядати за ним; визначати вартість вишитого виробу,
встановлювати ціну виробу для продажу, підраховувати прибутки;
в) дотримання санітарно-гігієнічних вимог, правил безпечної праці та
організації робочого місця під час вишивальних робіт;
розвиваюча: сприяти розвитку творчого мислення,
художніх та естетичних здібностей;
виховна: сприяти формуванню працелюбності та поваги
до традицій українського народу
Тип уроку: Формування умінь та навичок учнів
Обладнання, матеріали, та наочність: робочі зошити, інструкційні
картки, зразки вишитих виробів, робоча коробка
Міжпредметні зв’язки: математика, креслення, образотворче мистецтво,
трудове навчання
Основні слова: кінцева обробка, контроль якості, вартість, ціна, прибуток
Об’єкт праці: вишитий виріб
Структура уроку
І. Організаційний етап (1 хв.)
ІІ. Повторення пройденого матеріалу (2 хв.)
ІІІ. Актуалізація опорних знань (2 хв.)
ІV. Мотивація навчальної діяльності учнів (1 хв.)
V. Повідомлення теми уроку (1 хв.)
VІ. Повідомлення очікуваних навчальних результатів для учнів на урок (2хв.)
VІІ. Вивчення нового матеріалу (9 хв.)
VІІІ. Осмислення учнями нового матеріалу (2 хв.)

17. 17
ІХ. Формування умінь та навичок (10 хв.)
Х. Підведення підсумків уроку (4 хв.)
ХІ. Рефлексія ( 3 хв.)
ХІІ. Мотивація оцінок за урок, виставлення їх у журнал та щоденники (1 хв.)
ХІІІ. Повідомлення про підготовку до наступного уроку (1 хв.)
ХІV. Прибирання робочих місць та кабінету обслуговуючої праці ( 1 хв.)
Хід заняття
І.Організаційний момент:
а) перевірка наявності учнів;
б) підготовка учнів до уроку.
II. Повторення пройденого матеріалу
На минулому уроці ви вивчили тему: "Шви, які використовуються для
обробки краю виробу. Обробка краю різними видами обметиці."
Індивідуальне опитування.
Які шви використовують для обробки краю виробу?
Що ви можете сказати про петельний шов?
Як виконується шов "козлик"?
Які види обметки ви знаєте?
Фронтальне опитування
1.Обробіть край виробу петельним швом.
III. Актуалізація опорних знань та вмінь учнів
Оживлення
знань, що вчили про кінцеву обробку вишитого виробу та догляд за ним;
з досвіду, як краще доглядати за вишитими виробами;
умінь, ви вмієте виконувати кінцеву обробку і доглядати за вишитими
виробами.
IV. Мотивація навчальної діяльності учнів
Щоб вишиті вами рушники були привабливими й охайними, ви повинні
вірно виконувати кінцеву обробку вишитого виробу.
V. Повідомлення теми уроку
Кінцева обробка. Контроль якості готового виробу. Догляд за виробом.
Економічне обґрунтування виробу.
VI. Повідомлення очікуваних навчальних
результатів для учнів на уроці
Учні повинні знати. Кінцеву обробку вишитого виробу та догляд за ним.
Учні повинні вміти. Виконувати кінцеву обробку вишитого виробу,
доглядати за ним та виконувати обрахунок собівартості, ціни і прибутку.
VII. Вивчення нового матеріалу
1. Кінцева обробка вишитого виробу.
Краса вишитих виробів залежить не лише від правильної техніки виконання,
але і від вміння правильно виконувати кінцеву обробку виробу. До кінцевої
обробки відносяться такі операції, як прання та прасування.
ПРАННЯ

18. 18
Прати вишиті речі треба дуже обережно, щоб фарба не полиняла та, щоб не
пошкодити ажурні вишивки. Заливати кип’ятком та виварювати можна
тільки речі, вишиті білими нитками на білих лляних та бавовняних тканинах.
Решту виробів краще прати в теплій воді дитячим милом, а речі, вишиті
шовковими та синтетичними нитками, навіть у мильній піні, додавши трохи
солі. Запам'ятайте: такі речі не можна намилювати і терти. Блузку, сукню або
сорочку, вишиті кольоровими нитками, перед пранням замочують у теплій
воді
(1-2 чайні ложки солі на літр води), щоб відійшов бруд з коміра та манжетів,
а вже потім перуть у мильній воді. Після прання вироби 2-3 рази полощуть у
холодній воді. При полосканні кольорових вишивок у воду додають
1-2 чайні ложки оцту, щоб надати ниткам блиску. Якщо дозволяє тканина,
вишивки після полоскання підкрохмалюють і підсинюють. Крохмаль
розводять у холодній воді, а потім заварюють кип'ятком не дуже густо.
Заварений крохмаль треба обов'язково процідити через марлю чи сито. Якщо
до крохмалю додати трохи молока, то після прасування виробу тканина
блищатиме.
Добре віджатий виріб треба туго загорнути у махровий рушник або
простирадло і потримати кілька хвилин. Після цього його можна прасувати.
Великі речі краще просушити, але не на сонці, щоб не вигоріли нитки.
Прасування
Вишиті вироби прасують з вивороту не дуже гарячою праскою на м'якій
чистій тканині. Чим опукліше вишивка, тим м'якшою має бути підстилка.
Щоб не було "зморшок", великі речі прасують від середини до країв. Щоб
випрасуваний виріб не зім'явся, його слід тримати розгорнутим доти, доки
він не охолоне. Особливо уважно й охайно треба прасувати вироби з тонких
тканин з ажурними вишивками. Рубці в кутах потрібно прасувати з лицевого
та виворітного боків.
Дуже важливо вміти вибирати правильний режим волого-теплової обробки,
адже надмірне нагрівання праски зменшує міцність тканини, стійкість до
багаторазових згинів, змінює її колір. Нагрів електропраски регулюють
відповідно до тканини, з якої виготовлений вишитий виріб.
ТКАНИНИ 0
t НАГРІВАННЯ ЗВОЛОЖЕННЯ
ПРАСКИ, 0
С % ДО МАСИ
Бавовняні 190 - 200 20-30
та лляні
Шовкові 150 - 160 ---
Вовняні 150-190 30
2. Контроль якості готового виробу

19. 19
Кожен виріб, оздоблений вишивкою, повинен відповідати технологічним
вимогам, тобто бути виконаний охайно і технічно вірно, з гармонійним
поєднанням кольорів.
У вишитих виробах не допускається: спотворення малюнка; вузлів, кінців
ниток та петель з ниток; великих переходів вишивальної нитки з виворітного
боку; стягування малюнка; помітні припалення тканин; порубка тканини
голкою; до вишивання одного й того ж елемента нитками іншого відтінку чи
номера; недошитих частин орнаменту малюнка; невідповідності тканини
вишивальній нитці і навпаки.
3. Визначення вартості вишитого виробу. Встановлення ціни виробу для
продажу. Підрахунок можливого прибутку. Аналіз шляхів реалізації
вишитих виробів.
Щоб встановити ціну на виріб, треба в першу чергу знати, які витрати
здійснені на виготовлення цього виробу (товару), тобто знати собівартість. У
собівартість входить:
вартість сировини і матеріалів – СМ;
вартість затраченої енергії ( електроенергії),палива - Е
транспортні затрати Т;
зношення устаткування, будівель, споруд, яке поступово переноситься на
продукцію, що виготовляється – А;
заробітна плата – З;
витрати на реалізацію продукції – Рпр;
реклама, орендна плата, відсотки за кредит – Р.
Тоді собівартість можна записати так:
С = СМ + Е + А + З + Рпр + Р + Т + тощо
Оскільки головною метою підприємницької діяльності є одержання
максимального прибутку, то продавати продукцію за собівартістю немає
ніякого сенсу. Що ж таке ціна? ЦІНА – це грошове вираження споживчих
властивостей товару, його корисності для споживача. Тому, встановлюючи
ціну для продажу цього товару, треба крім собівартості, враховувати
прибуток, який підприємець хоче одержати, зважаючи на значимість свого
товару для покупця: Ц = С + П
Прибуток буде залежати від того, якою корисною продукція є для покупця.
Тобто, ціна – це грошове вираження споживчих властивостей товару, його
корисності для покупця. Товар може мати дві ціни – виробника і реалізатора
(продавця).
Щоб отримати бажаний прибуток, треба обов’язково знати ціни на таку
продукцію у своїх конкурентів. І в залежності від цього планувати свій
власний прибуток. Якщо ціни встановлені такі, що товар залежується, його
ніхто не купує, то підприємці роблять зниження цін. На зміну ціни
впливають ціни на товари – замінники або доповнюючи товари, мода,
сезонність.
Різниця між продажною ціною виробу і витратами на його виробництво –
ПРИБУТОК. Прибуток виступає показником ефективності діяльності

20. 20
підприємства (чим більший прибуток, значить, тим краще працює
підприємство). Прибуток використовують на виплату податку, сплату
відсотків за кредит, виплату дивідендів, розширення діяльності
підприємства.
Підприємець, який вирішив завдання випуску продукції масового попиту,
одержує надприбуток. Найпростіше обрахувати прибуток, який можна
одержати за один виготовлений і проданий виріб, за формулою П = Ц - С
VIII. Осмислення учнями вивченого матеріалу
Фронтальне опитування:
1. Кінцева обробка вишитого виробу;
2. Контроль якості готового виробу;
3. Визначення вартості вишитого виробу.
4. Встановлення ціни виробу для продажу.
5.Підрахунок можливого прибутку.
6.Аналіз шляхів реалізації вишитих виробів.
IX. Формування умінь та навичок учнів
Практична робота:
. 1Контроль якості готового виробу.
Після того, як оздобили виріб вишивкою, перевіряють чи відповідає
виконана робота технологічним вимогам. Якщо виріб, оздоблений
вишивкою, відповідає всім технологічним вимогам, то якість даного виробу
висока.
2. Прання виробу ( в домашніх умовах ).
3. Прасування виробу, оздобленого вишивкою
( в домашніх умовах ).
4. Визначення вартості, встановлення ціни, підрахунок прибутку, аналіз
шляхів реалізації вишитих виробів.
Обрахунок собівартості, ціни й прибутку:
а) сировина й допоміжні матеріали з урахуванням остаточної обробки виробу
( тканина, нитки для вишивання ) коштують – 12,20грн.
б) витрати на інструменти ( п’яльці, голки) – 4,20грн.
в) енергія, використана на освітлення та прасування з урахуванням ПДВ –
28,08гр.
г) оренда та реклама – 0,25грн.
д) заробітна плата за один вишитий виріб – 27,70грн.
Собівартість одного виробу:
12,20 + 4,20 + 28,08 + 27,70 = 72,18(грн.)
Ціна виробника – 90грн.
Ціна покупця – 90гр. + 20%ПДВ = 108(грн.)
Прибуток – 108 – 1,80 – 72,18 = 34,02(грн.)
Податки на прибуток 30%, він становить:
34,02 : 100% Х 30% = 10,21(грн.)
Чистий прибуток становить:
34,02 – 10,21 = 23,81(грн.)

21. 21
1. Практичну роботу учні проводять самостійно.
2. Забезпечення учнів необхідними матеріалами
(картками – завданнями).
3. Дотримання правил техніки безпеки, організації робочого місця під час
виконання завдань практичної роботи.
4. Контроль учителя з метою виявлення недоліків у знаннях та вміннях.
5. Поточний інструктаж ( індивідуальний, груповий).
6. Самоконтроль та взаємоконтроль учнів.
X. Підведення підсумків уроку
а) аналіз та порівняння одержаних результатів;
б) аналіз недоліків у роботах;
в) оцінювання виконання практичної роботи.
XI. Рефлексія
Що нового ви дізналися на уроці, чого навчилися, де можна застосовувати
набуті знання та вміння?
Діти, що ви повинні знати?
Кінцеву обробку вишитого виробу та догляд за ним.
Що ви повинні вміти?
Виконувати контроль якості вишитого виробу та доглядати за ним.
Виконувати контроль якості вишитого виробу та доглядати за ним ви вмієте,
про це свідчить виконання практичної роботи, а от що ви повинні знати,
давайте повторимо:
1.Кінцева обробка вишитого виробу;
2.Визначення вартості вишитого виробу.
3.Встановлення ціни виробу для продажу.
4.Підрахунок можливого прибутку.
5.Аналіз шляхів реалізації вишитих виробів.
XII. Мотивація оцінок за урок, виставлення їх у журнал та щоденники
X III. Повідомлення про підготовку до наступного уроку
XIV. Прибирання робочих місць та кабінету обслуговуючої праці
Презентація виконаних робіт з української народної вишивки
учнів 9-х класів

22. 22
Методичні матеріали до викладання варіативного модуля
"Технологія вишивання весільних рушників". 10–11 класи
Сороченко С. Р., учитель трудового
навчання ЗОШ І-ІІІ ст. № 1
Зміст
Вступ
1. Особливості вишивання весільних рушників
1.1. Використання рушників у весільному обряді
1.2. Основні правила вишивання весільних рушників
2. Символіка весільного рушника
2.1. Квіти та птахи на весільному рушнику
2.2. Символіка геометричних орнаментів
2.3. Символіка кольору
3. Технологічна послідовність виготовлення весільного рушника
Висновки
Список літератури
Додатки
Вступ
Нові умови суспільного розвитку
нашої держави висувають нові вимоги до
особистості, що формується саме зараз і
складатиме основу майбутньої української
нації. Це повинна бути людина вільна,

23. 23
творча, з високим почуттям власної і національної гідності, з власним
поглядом на життя, переконаннями.
Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків
необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для
використання кращих традицій у навчально-виховній практиці сьогодення.
Виховання підростаючого покоління на національно-культурних
традиціях українського народу – спеціально організований цілеспрямований
процес становлення громадянина України, відтворення трудових, морально-
побутових, художньо-естетичних знань, умінь і навичок, які були засвоєні й
запроваджені народом в життя впродовж усього періоду існування.
Одним із стратегічних завдань змісту сучасної освіти є оптимальне
поєднання її теоретичного та практичного компонентів, класичної спадщини
та сучасних досягнень наукової думки, органічного зв’язку з національною
історією, культурою, традиціями.
Ознайомлення учнів з народними промислами України створює
об’єктивні умови для виховання в них позитивного ставлення до культурної
спадщини українського народу і прагнення до її примноження на основі
власної трудової діяльності.
Продуманий синтез красивого і корисного в практичній діяльності
школярів позитивно впливає на їх мотиваційну сферу, підвищує
зацікавленість практичними роботами, збуджує інтерес до національної
культури, а на цій основі й до таких предметів як історія, народознавство,
рідна мова і література, географія тощо.
Заняття різноманітними видами народних ремесел і декоративно-
ужиткового мистецтва є органічною формою поєднання пізнавальної і
продуктивної мистецької діяльності дітей.
Українська народна вишивка − унікальне явище духовно-матеріальної
культури нашого народу. Впродовж сторіч-тисячоліть в народній вишивці
знаходили і, на щастя, знаходять відображення думки і настрої людини, що її
творила, краса природи, полохливий світ думок майстринь, їх мрійливі
сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка
речей, позначених візерунком голки з ниткою.
Саме тому, робота за модулем "Технологія вишивання весільних
рушників" сприятиме розвитку світобачення, художніх здібностей, творчої
уяви. На практиці закріплюватимуться знання з матеріалознавства,
колористики у традиційній вишивці, орнаментики, побудови композиції,
розвивається окомір, напрацьовуватимуться навички вишивання при
виконанні великих об’ємів роботи.
1. Особливості вишивання весільних рушників
1.1. Використання рушників у весільному обряді
Українські рушники завжди мали
символічне значення. Це полотняні скарби,
символ України, це багатство, яке дісталося

24. 24
нам у спадок із бабусиних скринь, і на яких закодовано світобачення нашого
народу.
Чільне місце посідають рушники у весільному обряді. Обрядові
рушники весільного (шлюбного) призначення виступають чи не
найголовнішим атрибутом однієї з найважливіших подій у житті людини,
надаючи цій події національного характеру. Українські дівчата, починаючи з
десяти років, готували собі весільний посаг, до якого іноді входило до 80-100
рушників. Використання рушників у процесі заручин – вінчання – весілля
найбільш широко висвітлено у роботах етнографів, фольклористів,
мистецтвознавців та інших учених. У весільному обряді на Київщині початку
XX століття дослідники нарахували близько 20 рушників Нам відомі деякі
спеціальні назви рушників цього класу: "плечові", "вітальні", "перев'язи",
"крижмо, "дорога", "шлюбний", "подарунковий". Часто подібні обрядові
рушники використовують і в сучасному весільному дійстві [8].
Свати приходять до батьків дівчини з хлібом і сіллю. Батьки дівчини
зустрічають їх хлібом-сіллю на вітальному рушникові. Якщо на заручинах
доходять згоди обидві сторони обмінюються хлібами. Дівчина дарує
рушники сватам. Такі рушники перев'язують через плече попід ліву руку і
називають "плечовими".
Та спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала
Та рушнички напряла,
По тихому Дунаю білила,
На сухому бережечку сушила,
Своїх старостів дарила.
За існуючими морально-етичними нормами – це було законним
зобов'язанням щодо майбутнього шлюбу. Якщо ж інший парубок відбив
дівчину, свати й батько скривдженого молодого мали право йти до суду. В
такому разі суддя наказував батькові молодої заплатити скривдженим
відшкодування.
Староста під час заручин брав рушник, накривав ним хліб, клав руки
наречених і перев'язував рушником. Після розв'язування наречена
перев'язувала рушниками старостів. Це супроводжувалося обрядовими
піснями:
Рушнички ж мої, рушнички ж мої,
Тонкі та біленькі,
Я ж вас пряла, я ж вас пряла —
Ніченьки не доспала,
Я ж вас робила, я ж вас робила —
Всіх ткачів обносила,
Я ж вас білила, я ж вас білила —
Всі береги обстелила,
Я ж вас дарила, я ж вас дарила —

25. 25
Всю родину звеселила.
Рушником зв’язують руки молодим під час вінчання у церкві. На
"шлюбному" рушнику молоді вінчаються. Він разом з образом – іконою
зберігається у сім'ї з покоління в покоління. Рушник, яким батьки
благословляють молодих, вважають найголовнішим. Такий рушник –
особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока,
передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на
новому полотні як енергетичний код роду [14].
У центральних районах України наречена і дружка замість пояса,
крайки підперізувалися рушником – кінцями наперед. Найчастіше це були
ткані червоні рушники, вони також зберігалися в родині протягом багатьох
років.
Випечений весільний коровай, виймаючи з печі ставлять на віко,
застелене спеціальним рушником "надіжником", і обв’язують коровайним
рушником. Для вінчання молоді несуть ікони, обвиті рушниками молодого, а
за ними дружки молодої несуть обв’язаний рушником хліб. Батьки
зустрічають гостей хлібом-сіллю на вітальному рушнику. Після
поздоровлень і побажань молодим щасливого подружнього життя мати
молодого заводить молодят, що тримаються за кінці рушника, теж по
рушнику. Зайшовши в хату до свекрів, невістка вішає на спеціально
призначеному для цього місці свій рушник. Увечері розрізають весільний
коровай, принесений від молодої, так, щоб нижня його частина ("підошва")
залишилась цілою. Коровайним рушником перев'язують дружку (боярина)
через плече, він тричі танцює з "підошвою", після цього нею пригощають
музик [3].
Під кінець весілля, коли знімали вінок, волосся збирали у пучок (на
мудрість), під який запихали грудку цукру (щоб життя сімейне солодким
було) і крихту хліба (на великі статки), а зверху накривали голову вишитим
рушником.
В сучасному весільному обряді найменша кількість рушників – п’ять:
рушник, на який стають молоді під час вінчання, рушник на ікони для
нареченого і нареченої, рушник для перев'язування рук молодій парі і
рушник під коровай [16].
1.2. Основні правила вишивання весільних рушників
Для весільних рушників важливим є
вибір матеріалу. Весільний рушник не повинен
мати обрізних країв, бо за легендою, нитка, що
тче рушник, – "наче доля, повинна ходити зліва
направо і не повинна обриватись". Тому,
обрізні рушники, в яких довга сторона
оброблена мережкою або просто підрублена,
не можна використовувати для весільних
обрядів. Кожна обірвана чи обрізана нитка по
краю вказує на сварку молодого подружжя або на проблеми із здоров'ям

26. 26
чоловіка чи жінки. Зовсім неприпустимим є вишивання весільного рушника
на двох зшитих між собою шматках полотна. Весільний рушник, що
символізує поєднання у життєвій дорозі двох доль, неодмінно має бути
єдиним цілим (не можна вставляти в середину рушника ніяких мережив,
тасьм, мережок – цим можна тільки нашкодити, розрізане життя вже не
зшиєш). Тож найкраще вишивати весільний рушник на цільнотканому
полотні. Весільний рушник має бути не вузьким (від 45 сантиметрів) та
досить довгим на довге подружнє життя від 3 до 5 метрів.
Всі розміри рушника ширина, довжина повинні ділитися на 7.
Нитки для вишивання найкраще шовкові і вовняні. Довге волокно
білкової природи найкраще переносить інформацію. Гірша, але придатна для
роботи заполоч рослинного походження. Зовсім непридатним з погляду
енергетики виявився акрил.
Для вишивання використовують одну голку і нею виконують весь
рушник. Вважають поганою прикметою згубити чи зламати голку під час
роботи.
З давніх-давен рушники в українських обрядах виступали як обереги.
Цього магічного значення рушнику надавала вишивка, через орнамент, колір,
місце розташування окремих елементів. Вишитий рушник немов би
"програмує" майбутнє життя сім'ї, несе в собі певні побажання щодо
майбутнього, які висловлює вишивальниця. Дуже важлива умова – людина
повинна знати зміст символів, має бути сама доброзичлива, і вишивати з
добрими намірами. Звідси важливе правило: весільні рушники дівчина має
вишивати власноруч. Замовляючи весільний рушник кому б то не було
іншому, майбутня дружина ризикує внести в майбутнє свого подружнього
життя чужі думки та бажання, які можуть бути і недобрими.
Є і така традиція – весільний рушник вишиває мати для своєї дитини,
хрещена мати [17].
Найкраще починати рукоділля зранку у четвер – Перунів день, щоб
мати найвище покровительство. Починали вишивати вранці, коли Сонце
підходило вгору до зеніту, ніяк не увечері. Коли сідали вишивати коло вікна,
то так, щоб сісти до світла передом, або боком, але не задом. Далі, взявши
голку з засиленою вишивальною ниткою, читали молитву та побажання,
залежно від того, який рушник вишивали. Ці молитви, побажання
спрацьовували, як програма, що накладалась, та вшивалась у рушник.
Завжди, після перерви, перед продовженням роботи їх повторювали. Коли
відкладали роботу до наступного продовження, то не залишали як-небудь
полотно, а акуратно його складали. Якщо залишати зім'ятим, то і доля так
поведеться, що не буде порядку. Коли закінчувалась нитка у голці, то ніколи
не втикали голку саму у полотно. Треба засилити нову нитку, і лише тоді
вколоти її у полотно. Роботу ніколи не клали на ті місця, де сплять і сидять.
Складену акуратно роботу загортали у тканину, не залишали відкритою [7].
Вишиваючи власноруч, необхідно стежити за своїми думками та
емоціями. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії,

27. 27
найсвітліші думки й почуття. В процесі роботи час від часу проказували
молитву.
У багатьох місцевостях жінки вишивали у цілковитій тиші, спокої,
таємно, щоб ніхто не бачив їхньої роботи, на противагу існуючому у
літературі описі вечорниць, де збиралися дівчата вишивати. Можливо таке
спільне вишивання й було, проте не рушників. Рушник – річ глибоко
сакральна і через те інтимна [15].
Необхідно відзначити, що вишиваючи рушники, традиція передбачала
виконання таких моментів:
– по-перше, працюючи, ніколи не випорювали "помилки". Ті
"помилки", що ставилися на полотні при їх "виправлянні" вносили
деструкцію в енергетику рушника. Як не можна наново пережити вчорашній
день, так і не варто переробляти роботу, а треба йти далі;
– по-друге, рушники у минулому виготовлялись так, що обидва боки
були вишиті однаково і чисто. Видимий для нашого ока бік символізує наші
діяння, котрі відомі для людей, а невидимий – думки і бажання. Останні для
людей невидимі, і часто йдуть всупереч нашим вчинкам, у яких ми хочемо
здаватися людям гарними. Невидима наша сторона повинна бути у
цілковитій гармонії з видимою.
Згідно з давніми канонами вишивання рушників, кожен з них ділиться
на три приблизно рівні частини. Дві третини, з обох країв рушника
вишиваються, а середина завжди обов’язково залишається чистою, – Боже
місце. Вільна від візерунку частина уособлює зв'язок з космосом. Про це слід
пам’ятати, компонуючи орнаменти на весільному рушнику. Якщо не знати
цього, то може статися, що добрий і щирий по формі напис-побажання
насправді буде шкідливий для молодят. Слід пильнувати, щоб на шляху
небесного Благословення до молодої сім'ї не було ніяких символічних
перешкод.
Серед усіх весільних рушників найголовнішим був той, яким батьки
молодих благословляли. Цей обрядовий рушник особливо цінували та
оберігали, бо на ньому було вишите Дерево Роду. Його не слід було
показувати стороннім. Передавався він з покоління в покоління і
використовувався лише під час весільного обряду благословення. Рушник
цей мав бути кратним зростові людини, для якої вишивався.
Дівчина, яка починала вишивати цей рушник собі (або мати синові),
зобов'язана була знати свій родовід до сьомого коліна. Перше коліно –
вишивальниця, друге – батько й мати, третє – два діди та дві бабусі і так далі.
Істинне Дерево Роду розгалужується на 32 батьківські та 32
материнські гілки.
Якщо рушник для вінчання у церкві могли бачити всі присутні, то
рушник із Деревом Роду був священний, заповітний. Його не можна було
нікому показувати, бо це енергетичний код роду, а лихе око може зурочити.
На цьому сакральному рушникові наші предки через візерунки передавали
своїм нащадкам всю інформацію, яку треба було залишити після себе. Тому

28. 28
кожна рисочка, крапочка, гілка, пташка щось означали. "Виростало" на
рушнику Дерево Роду із горщика (символ Землі), який був наповнений
різними благами. Горщик мав бути стійким, із широким дном, щоб родина ні
перед чим не схилялася, міцною та стійкою була. На горщику вишивали різні
символи.
Саме Дерево символізувало родину (не менше 5-ти поколінь). Кожна
квітка символізувала членів родини: схилені донизу – діди, вище – батьки та
їхні діти. Дерево (вертикаль) символізувало міць, силу – це було чоловіче
начало. А вода і земля (горизонталь), на якій стоїть Дерево, – це жіноче
начало. Увінчувалося Дерево Роду трилисником – символом майбутнього
покоління. На вершині Дерева – два голуби, які у дзьобах тримають весільні
барвінкові віночки. Голуб віддавна вважався Божою птицею, символом
чистоти, шлюбу, посередником між Богом і людьми. Два голуби - це дві
статі, що покохали одне одного і поєднують весільними віночками назавжди
дві долі.
Обабіч Дерева вишивали дрібні квіти й метелики, що символізували
душі померлих родичів. А над Деревом частину полотна залишали білою. Це
символізувало Боже благословення, світле майбуття наступних поколінь.
Обрамляли такий рушник або хвилястими лініями (символ води), або
барвінковими гілками (символ кохання і подружнього життя), або
виноградними гронами (символ добробуту), або хмелем (символ
життєдайності, закоханості).
Рушник, який брали до церкви, прикрашали квітами – символами
кохання, а також парою голубів по краях, які дивилися один на одного,
тримаючи в дзьобиках по барвінковій галузці.
Рушник під ноги – важливий на весіллі, саме він вирішує, як складеться
подальше життя наречених. Візерунок треба продумати особливо ретельно,
адже вишиваючи рушник – вишиваєш свою долю. На цьому рушнику не
можна вишивати пару птахів, яка символізує молодих, побажання "На
щастя", квіти, кільця. Коли молодята стоять на такому рушнику, затопчуть
все, що могло бути гарного в їхньому житті. Найоптимальніший варіант
вишивки – геометричний візерунок або рослинний орнамент (грона
винограду – символ сім'ї, достатку, благополуччя; грона калини , жолуді,
дубове листя ).
Це обмеження з'явилося недавно – з моменту, коли молоді перестали
ставати на рушник коліньми, а почали ставати ногами. Якщо ви плануєте
ставати на весільний рушник коліньми, то можна вишивати і птахів, і квіти
[13].
Цей рушник повинна вишивати сама наречена і при цьому зробити 10
відмінностей на кінцях рушника (на чоловічій та жіночій стороні). Сторону
яку вишивають першою, слід вважати чоловічою. Вона вишивається з
великим бажанням. Тому і заряд в неї буде позитивний.