1. 1
Київський обласний комунальний позашкільний навчальний заклад
«Мала академія наук учнівської молоді»
Київське обласне територіальне відділення МАН України
Відділення: філософії та суспільствознавства
Секція: правознавство
«Дослідження стратегії розвитку жіночого політичного лідерства
у правовому полі України»
Роботу виконала:
Змаженко Олександра Сергіївна
Учениця 11класу
Фастівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2
Науковий керівник:
Фаб’янчук Олена Віталіївна,
Вчитель історії та правознавства
Фастів - 2016
2. 2
ТЕЗИ
до науково-дослідницької роботи на тему «Дослідження стратегії розвитку
жіночого політичного лідерства у правовому полі України»,
виконаної Змаженко Олександрою Сергіївною,
ученицею 11 класу Фастівської ЗОШ І-ІІІ ст. №2,
Київське обласне територіальне відділення МАН України.
Науковий керівник – Фаб’янчук Олена Віталіївна, вчитель історії та
правознавства
В сучасномучоловічомусвіті жінки все наполегливіше заявляють про
себе, про своюроль в суспільстві,претендуючи на участь в прийнятті найбільш
важливих державних рішень. Саме жіночий погляд сприятиме узгодженостіі
гармонізації найболючіших суспільних проблем. Саме жіночі лідерські якостів
змозізбалансувати процесив політичній і економічній сферах. Тому
дослідження в галузі правового забезпечення жіночого лідерстває надзвичайно
актуальним. Орієнтуючись на досвід країн Європейськогосоюзу, дежіноче
лідерство стало одним з найголовніших аспектів розвитку громадянського
суспільства, в Україні вкрай необхідним і актуальним стає вивчення та
узгодження з вітчизняним законодавством міжнародного досвідуз даної
проблеми. Ці два аспекти стратегії розвиткужіночого лідерства і визначають
актуальність мого дослідження.
Метою роботи є теоретичне і практичне дослідження правових, психологічних,
суспільно-історичних аспектів жіночого лідерства в Україні і розробка
пропозиційщодо розв’язання гендерної проблеми в українському суспільстві.
Відповідно до мети визначені основні завдання дослідження:;
- на основі аналізу міжнародних документів і, передусім врахуванні принципу
гендерної рівності, виявити фундаментальні положення, необхідні для за-
провадження стратегії жіночого лідерства на національному рівні;
- виокремити політичні аспекти жіночого лідерства у системі загальних прав
людини та проаналізувати їх відповідно до національного законодавства;
- висвітлити систему юридичних гарантій захисту політичних прав жінок;
- охарактеризувати повноваження органів влади у реалізації політики,
спрямованої на забезпечення гендерного паритету в усіх гілках влади;
- визначити шляхи підвищення ефективності взаємодії державних, недержавних
та міжнародних організацій у правовому забезпеченні жіночого лідерства.
Об’єктом дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини, що
виникають в процесі реалізації стратегії жіночого політичного лідерства.
Предметом дослідження є права жінок та юридичні гарантії їх захисту з точки
зору рівних можливостей у досягненні політичного лідерства в Україні.
Наукова новизна одержанихрезультатів. У контексті новітніх методологічних
підходів здійснено комплексний історико-правовий, психологічнийаналіз
стратегії розвиткужіночого політичного лідерства та юридичнихгарантій його
забезпечення в Україні.
3. 3
Результатом роботи єдослідження проблем і перспектив розвиткужіночого
політичного лідерства. Дана проблематика також проаналізована на основі
вивчення діяльностіФастівської міської ради, сформульованірекомендації
щодо стратегії розвитку жіночого політичного лідерства.
У ході виконання роботизробленівисновки:
-вивчення лідерства без врахування всієї сукупності факторів обмежує обсяг
знань у цій галузі. З точки зорупсихологічного аспекту жіночого лідерства не
існує істотних відмінностей між цими поведінковимимоделями жінки-лідера і
чоловіка-лідера
-можна виділити дві основністратегії досягнення жіночого лідерства: так звану
«дію знизу» (наявність консолідованого жіночого руху, здатного ефективно
лобіювати залучення жінок) та «дію згори» (підтримувальну державну політику
і позитивне ставлення партій до гендерної рівності)
-державна політика підтримки жінок втілюється,передусім, через гендерні
квоти як тимчасовіпідтримувальні дії задля збільшення кількості жінок у
політиці
- при дослідженні статистичних даних по виборам до Верховної Ради -2014
виявлено, що гендерний дисбаланс жінок та чоловіків формується в політичних
партіях ще на етапі створення партійних списків
- дослідження гендерних стереотипів держслужбовців Фастівської міськради
призвело до несподіваного висновку, що як жінки , так і чоловіки-
держслужбовці в цілому позитивно сприймають феномен жіночого лідерства,
але це відбувається тільки на нижчих щаблях державного апарату
-в ході дослідження сформульована система позитивних дій щодо розвитку
жіночого політичного лідерства в органах виконавчої влади
- для того, щоб розвинути стратегію жіночого політичного лідерства на
місцевому рівні, не потрібне застосування гендерних квот
- в Закон «Про вибори» внести чітке положення про джерела і рівні можливості
фінансування виборчої кампанії в органи місцевого самоврядування, яка
повинна контролюватися компетентними органами
- на законодавчому рівні створити правові преференції для активізації
жіночого руху як джерела здобуття політичного досвіду для майбутніх
політичних лідерів.
Практичне значення. Комплекснийаналіз даної проблемидозволяє
сформулюватирекомендації, спрямованіна більш ефективний вплив державно-
юридичної діяльностіна забезпечення стратегії розвиткужіночого політичного
лідерства, особливона місцевому рівні. Результати дослідження можуть також
застосовуватисьпривикладанні факультативного курсу “Гендерне право ”, а
також на уроках правознавстваі курсу «Людина і світ».
4. 4
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………… 4
Розділ 1. Теоретичні аспекти жіночого політичного лідерства………………. 7
1.1.Сутність феномену жіночого політичного лідерства…………………...7
1.2. Психологічний аспект жіночого лідерства……………………………..10
1.3. Історичні обставини формування політичних прав жінок в Україні…13
Розділ 2.Стратегія розвиткужіночого політичного лідерства в правовому
полі України………………………………………………………………………15
2.1.Правові засадиформування жіночого лідерства у вищих ешелонах
влади………………………………………………………………………………15
2.2.Створення правових преференцій доступу жінок до вищих щаблів у
виконавчій владі та органах місцевого самоврядування……………...............21
Розділ 3.Жіночий рух як чинник досягнення жіночого політичного
лідерства………………………………………………………………………… 26
3.1.Стратегія розвитку жіночого політичного лідерства шляхом членства в
політичних партіях…………………………………………………………….. 26
3.2.Роль жіночих громадськихрганізацій у формуванні жінок-політичних
лідерів……………………………………………………………………………28
Висновки…………………………………………………………………………30
Списоквикористанихджерел…………………………………………………..34
Додатки…………………………………………………………………………..39
5. 5
Вступ
Визначальною рисою двадцять першого сторіччя є бурхливі
глобалізаційні процеси, що відбуваються в усіх сферах життєдіяльності людини
й розповсюджуються, у тому числі, на правовий простір. Одним з основних
напрямків уніфікації правових норм є вдосконалення системи прав та свобод
людини, а також подальший розвиток юридичних механізмів їх захисту. Слід
відмітити зміщення у новому столітті акцентів із формального закріплення
рівності всіх перед законом на забезпечення збереження відмінностей, як то за
національними, расовими, релігійними, статевими ознаками. У світлі цього
вкрай актуальними залишаються гендерні питання та їх розв’язання у правовій
площині. В сучасномучоловічому світі жінки все наполегливіше заявляють про
себе, про свою роль в суспільстві,претендуючи на участь в прийнятті найбільш
важливих державних рішень. Саме жіночий погляд сприятиме узгодженості і
гармонізації найболючіших суспільних проблем. Саме жіночі лідерські якості в
змозі збалансувати процеси в політичній і економічній сферах. На державному
рівні гендерному вирівнюванню приділяється недостатня увага переважно
через патріархальні стереотипи українського суспільства. Тому дослідження в
галузі правового забезпечення жіночого лідерства є надзвичайно актуальним.
Прагнення України увійти в європейську сім’ю народів викликає необхідність
дотримання європейських стандартів в усіх сферах суспільного життя.
Орієнтуючись на досвід країнЄвропейського союзу, де жіноче лідерство стало
одним з найголовніших аспектів розвитку громадянського суспільства, в
Україні вкрай необхідним і актуальним стає вивчення та узгодження з
вітчизняним законодавством міжнародного досвіду з даної проблеми. Ці два
аспекти стратегії розвиткужіночого лідерства і визначають актуальність мого
дослідження.
Метою роботи є теоретичне і практичне дослідження правових, психологічних,
суспільно-історичних аспектів жіночого лідерства в Україні і розробка
пропозиційщодо розв’язання гендерної проблеми в українському суспільстві.
6. 6
Відповідно до мети визначені основні завдання дослідження:
- з’ясувати загальнотеоретичні та історико-юридичні особливості становлення
жіночого лідерства в Україні;
- на основі аналізу міжнародних документів і, передусім врахуванні принципу
гендерної рівності, виявити фундаментальні положення, необхідні для за-
провадження стратегії жіночого лідерства на національному рівні;
- виокремити політичні аспекти жіночого лідерства у системі загальних прав
людини та проаналізувати їх відповідно до національного законодавства;
- висвітлити систему юридичних гарантій захисту політичних прав жінок;
- охарактеризувати повноваження органів влади у реалізації політики,
спрямованої на забезпечення гендерного паритету в усіх гілках влади;
- визначити шляхи підвищення ефективності взаємодії державних, недержавних
та міжнародних організацій у правовому забезпеченні жіночого лідерства в
Україні.
Об’єктом дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини, що
виникають в процесі реалізації стратегії жіночого політичного лідерства.
Предметом дослідження є права жінок та юридичні гарантії їх захисту з точки
зору рівних можливостей у досягненні політичного лідерства в Україні.
Методи дослідження. У дослідженні застосовувана система принципів,
прийомів та підходів, яка заснована на філософських, загальнонаукових та
спеціально-наукових методах. В основу роботи покладено історико-правовий
метод як один з основних методів такого роду досліджень (разом з
діалектичним методом) ,який покликаний показати виникнення, формування та
розвиток процесів і подій, які вплинули на становлення жіночого політичного
лідерства. Формально-теоретичний метод став у нагоді при аналізі норматив-
них приписів щодо можливостей впливу жінок на політичне життя , вміщених в
міжнародних і вітчизняних нормативно-правових актах. Метод системно-
структурного підходу дозволив виявити і узагальнено представити систему
складних механізмів забезпечення рівних прав жінок щодо політичного
лідерства в Україні; порівняльно-правовий метод застосовувався при розгляді
7. 7
міжнародно-правових та національно-правових гарантій забезпечення
можливостей суттєвого впливу жінок на прийняття важливих політичних
рішень в Україні. Метод соціологічних досліджень використано при аналізі
інформації стосовно участі жінок у державному управлінні,
Наукова новизна одержанихрезультатів. У контексті новітніх методологічних
підходів здійснено комплексний історико-правовий, психологічнийаналіз
стратегії розвиткужіночого політичного лідерства та юридичнихгарантій його
забезпечення в Україні.
Цю новизну конкретизують наступні положення:
- шляхом компаративістського аналізу міжнародно-правовихнорм зарубіжних
країн виявлено їх вплив на відповідні вітчизняні політико-правові процеси, що
стосуються жіночого політичного лідерства і гарантій його
захисту;
- комплекснийпсихолого-історичнийаналіз феномену жіночого політичного
лідерства дозволив спроектуватийого результати в правову площину;
- визначено найбільш ефективні шляхи юридичногозабезпечення жіночого
політичного лідерства в Україні;
- комплексно розглянуто жіночий рух в Україні, визначені його політично-
правовіаспекти;
- внесені конкретні пропозиції по вдосконаленню законодавстваУкраїни
стосовно стратегії розвиткужіночого політичного лідерства.
Практичне значення. Комплекснийаналіз даної проблемидозволяє
сформулюватирекомендації, спрямованіна більш ефективний вплив державно-
юридичної діяльностіна забезпечення стратегії розвиткужіночого політичного
лідерства, особливона місцевому рівні. Результати дослідження можуть також
застосовуватисьпривикладанні факультативного курсу “Гендерне право ”, а
також на уроках правознавстваі курсу «Людина і світ».
8. 8
Розділ 1
Теоретичні аспекти жіночого політичного лідерства
1.1.Сутність феномену жіночого політичного лідерства
Політичне лідерство – це тип політичної взаємодії, один з механізмів
інтеграції групової діяльності, коли індивід або частина соціальної групи,
виконуючи роль лідера, об’єднує і спрямовує дії всієї групи, яка, відповідно,
приймає й підтримує його.[22]В сучасному українському суспільстві, яке є
переважно патріархальним і маскулінним, реальне жіноче лідерство можливе
лише за зваженої та об’єктивної гендерної політики. Провідними
характеистиками політичного лідера вважать такі:
наявність власної політичної програми або новаторської стратегії і так-
тики, які він розробив сам і які висуваються від його імені;
уміння висловлювати, відстоювати погляди й інтереси тієї або іншої
соціальної групи;
певні риси характеру, які виявляються під час реалізації програми та
об’єднання своїх прибічників (воля, наполегливість, гнучкість, інтуїція,
рішучість, компетентність та інше);
популярність, вміння переконувати, завойовувати прибічників і впли-
вати на людей, комунікабельність;
ораторські здібності;
відповідний рівень політичної культури;
наявність команди помічників і виконавців, уміння організовувати дії
своїх прибічників.[26]
Інститут жіночого політичного лідерства передбачає обіймання жінками вищих
керівних посад у політичних організаціях. Прикладами такої діяльності в
Україні є:
діяльність лідерів (керівників) суспільно-політичних організацій,
політичних партій, яка дозволяє їм балотуватися кандидатами і бути обраними
9. 9
депутатами Верховної РадиУкраїни, спікером парламенту (Головою Верховної
Ради України), а також депутатами обласних, міських, районних і сільських рад
та їхніми головами;
виконання функцій керівників парламентських фракцій, координацій них
рад при Верховній Раді України;
робота на керівних посадах у вищих і регіональних органах виконавчої
влади, в першу чергу на посадах Міністрів, голів Державних комітетів та
облдержадміністрацій;
діяльність на посаді Президента України (для жінок України – це лише
перспектива).[2]
Логічно, що саме перші, або вищі, номери в ієрархічних системах політичних
організацій безпосередньо визначають зміст стратегічних рішень і принципово
впливають на характер роботи цих політичних структур, зокрема й на процеси
підбору й ротації кадрів. Саме цей рівень політичного лідерства на сьогодні
практично недосяжний для українських жінок в їхній політичній кар’єрі.
Український менталітет, на жаль, має своєю складовою велику кількість
стереотипів, що викликає несприйняття гендеру, як необхідної ланки в
побудові дійсно демократичної соціальної держави. Тому без досягнення
гендерної рівності в Україні неможливо говорити про реальний розвиток
жіночого лідерства.[3]
Гендер-соціокультурна та правова категорія та колективні уявлення, завдяки
яким біологічні відмінності статей переводяться на мову соціальної та
культурної диференціації. Право вводить цей стан в законодавчі рамки.
Державна політика щодо жінок - складник соціально-правової політики,
спрямований на подолання ґендерної нерівності в становищі жінок для
забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками через гарантування
можливостей їх рівноправного розвитку.[42]
Незважаючи на те, що в нашому суспільстві сьогодні спостерігається головним
чином негативне ставлення (особливо з боку чоловіків) до феномену жіночого
політичного лідерства, дана проблематика постійно перебуває в полі зору
10. 10
українських дослідників і дедалі частіше стає предметом розгляду вітчизняних
науковців. Насамперед слід назвати монографію Н.Грицяк [23], де
розглядається юридичніможливостіі гарантії жіночого політичного лідерства в
Україні, аналізуються проблеми теорії, методології, практики, та монографію
О.Кулачек [26], де розкриваються механізми реалізації державної політики
рівних прав та можливостей, акцентується увага на перешкодах кар’єрному
зростанню жінок у сфері державної служби, гендерних диспропорціях у
владних структурах України, а також колективну монографію “Гендерні
аспекти державної служби” [13]. Серед навчальної літератури необхідно
виділити такі видання: підручник “Гендерна політика в системі державного
управління” за загальною редакцією М.Білинської [9], у якому висвітлюються
проблеми участі жінок в системі державного управління на найвищому рівні,
аналізується зарубіжне законодавство про забезпечення рівних прав і
можливостей жінок і чоловіків, розглядаються механізми впровадження
гендерної рівності тощо; навчальний посібник “Основи гендерної політики в
парламентській діяльності” за загальною редакцією В.Гошовської [21], де,
зокрема, аналізується законодавчеі нормативно-правовезабезпечення жіночого
політичного лідерства, висвітлюється гендерна проблематика в діяльності
Верховної Ради України, розкриваються фактори та умови формування іміджу
жінки-політичного лідера тощо. Варто також згадати напрацювання: О.Вілкової
[3], яка аналізує сучасні моделі гендерної політики; І.Тукаленко [54], яка
досліджує рівність прав і можливостей жінок і чоловіків впливати на
прийняття найважливіших політичних рішень; В.Соколова і М.Саприкіної [52],
які висвітлюють тенденції розвитку жіночого політичного лідерства в Європі й
Україні. Крім того, останнім часом проблеми гендерної рівності, гендерної
стратегії, гендерної демократії, тощо стають дедалі частіше темами
обговорення на наукових конференціях. Зокрема, серед збірників матеріалів
конференцій можна виділити матеріали міжнародної науково-практичної
конференції . «Гендерні теорії, гендерні практики: налагоджуючи мости» [18].
Стосовно стратегії розвитку політичного жіночого лідерства дослідниці
11. 11
гендерної політики в Україні (наприклад, К.Левченко [34], Т.Мельник [37])
звертають увагу на так званий інституційний / національний / державний
механізм забезпечення даної проблеми / рівних прав і можливостей чоловіків і
жінок в правовому полі України.
(Додаток 1) Проведене мною опитування доводить, що серед представників
молодого покоління не існує стійких стереотипів щодо жіночого лідерства. Це
переконує, що вирішення проблеми потрібно шукати в правовій площині.
1.2. Психологічний аспект жіночого лідерства
Науковці все частіше зазначають, що вивчення лідерства без врахування всієї
сукупності факторів обмежує обсяг знань у цій області. Найчастіше дослідники
вказують на необхідність дослідження впливу на лідерство гендеру та культури
[16].Розглянемо психологічні аспекти жіночого лідерства. Проаналізувавши
існуючі підходи до дослідження гендерного аспекту лідерства можна зробити
висновок,що гендерна нерівність у лідерстві пояснюється в основному
наявністю гендерних та культурних стереотипів, і тому від жінки-лідера
вимагають більшої компетентності, у порівнянні з лідером-чоловіком; у групах,
де домінують жінки, перевага надається чоловікам (іноді тільки за статевою
ознакою); оскільки статус чоловіків загалом у суспільстві вищий, первинне
сприйняття чоловіка-лідера є вищим. Але чоловіки-керівники не дуже
виграють, демонструючи „класичний” набір маскулінних ознак (владність,
агресивність). Якщо поглянути на найпопулярніших українських політиків, то
можна побачити, що найпривабливішими для електорату виявляються саме
фемінні їх риси – поступливість, що інтерпретується як гнучкість, уміння
запобігати конфліктам і вирішувати їх, розрядка напружених ситуацій, відмова
від своїх претензій, амбіцій в гострих ситуаціях, тяжіння до стабільності і
передбачливість, а також „легка” емпатичність, яка інтерпретується як
самопрезентація, уміння „подати” себе. У більшості випадків відзначаються
позитивні якості жінки-лідера. Наголошується, що жінки толерантні у
спілкуванні з іншими, прагнуть в більшій мірі досягти гармонії і тому віддають
12. 12
перевагу компромісу, а не конфронтації, колегіальному, а не ієрархічному
способу прийняття рішень. [20] У жінок більш прагматичний, порівняно з
чоловіками, підхід до вирішення складних питань („її змушує життя бути більш
практичною, доводити справу до кінця”). У них краще розвинене почуття
обов’язку. Конфліктні емоції у жінок виявляються переважно для самозахисту,
а не для утвердження власного іміджу. Чоловіки більш схильні до конфліктної
комунікації; вони значно частіше, ніж жінки, прагнуть перевести конфлікт з
ділового на міжособистісний рівень. Жінки в конфліктній комунікації надають
перевагу диспуту, в ході якого відбувається пошук істини, або переговорам, в
яких окреслюється план дій. Тобто, вони практикують більш діловий,
продуктивнийпідхід, який сприяє успішному розв’язанню суперечок. Чоловіки,
як правило, персоніфікують політичні протиріччя, йдуть шляхом ескалації
конфлікту, розпалювання ворожнечі.
Як засвідчують дослідження, основною перешкодою, якусуспільство виставляє
перед жінкою на шляху до лідерства,є суспільний стереотип про нездатність
жінки до керівництва. Це змушує її вдаватися до захисних стратегій:
використання специфічно жіночих способів ділових переговорів з чоловіками
(применшення своїх здібностей, кокетність); застосування „маски” (прагнення
приховати свій емоційний стан і подробиці про особисте життя, щоб не
отримати ярлика „неефективного” працівника). Самі лідери-жінки і лідери-
чоловіки запозичують одне у одного ефективні поведінкові моделі. Це знову
підштовхує до висновку про те, що не існує істотних відмінностей між цими
моделями. Якщо у чоловіків зовнішній вигляд перебуває десь на десятій позиції
серед найважливіших якостей, які йому належать, то у жінки цей компонент
іміджу опиняється на одній з перших позицій. Треба зазначити, що плюсом для
діяльності жінки-лідера є те, що проти неї малоефективні анти-реклама і
технології „чорного піару”, оскільки це неетично і не гуманно. [19] Саме
розкриття психологічного аспекту жіночого лідерства дозволяє зробити
висновок про їх недостатню захищеність з боку правових інститутів держави.
Адже психологи наполягають, що лідерство для жінки не є чимось
13. 13
неможливим, а навіть позитивним для суспільства з огляду на психологічні
якості жінки-керівника, про що свідчать результати проведеного опитування
серед державних службовців Фастівської міськради як одного з найчутливіших
індикаторів ставлення до жіночого політичного лідерства. (Додаток 2)
1.3. Історичні обставини формування політичних прав жінок в Україні.
Ще за часів існування стародавніх слов’ян уже існували первісні юридичні
звичаї, які істотно впливали на ставлення суспільства до жінок. Саме в цей
історичний період почали виявлятися тенденції нерівноправності жінок і
чоловіків, які в подальшому переросли в глобальну проблему людства.
Слов’янине розглядали жінок як рівноправних суб’єктів суспільства. По суті, з
того історичного періоду у свідомості суспільства був закладений відомий
стереотип сьогоднішнього буття: жінка – це берегиня домашнього вогнища.
Правовий статус жінки суттєво змінився з утворенням Київської держави, коли
жорстокі звичаї язичництва були замінені християнством. Найбільш відомі
документи Київської Русі, що регулювали правовий статус жінок, - Руська
Правда та Статут князя Ярослава про церковні суди. Проте й у цих документах
зберігається дискримінаційний тип правового регулювання гендерними
процесами. Так, згідно з Руською Правдою, за вбивство жінки покарання
суттєво відрізнялось, ніж за вбивство чоловіка. Київська Русь була на той час
єдиною країною в Європі, яку очолила жінка ( княгиня Ольга), політичні
лідерські якості проявляла Анна Ярославівна-королева Франції.[29]
Гуманістичні традиції давньоруського законодавства були покладені в основу
Литовських Статутів 1529, 1566, 1588 років. Вони були чинним правом
козаччини та козацької держави – Гетьманщини (XV-XVII ст.ст.) і взагалі мали
великий вплив на українське право. Незважаючи на позитивну роль, яку
відіграли Статути Великого князівства в регулюванні гендерними процесами,
слід вказати й на ті положення, які мають дискримінаційний характер. У
порівнянні з Київською Руссю у Великому князівстві Литовському жінка
втрачає ту рівноправність у правах із чоловіком, що була характерною для норм
14. 14
Руської Правди. Правовий статус жінок за часів Гетьманщини, окрім
Литовських Статутів, визначався нормами Магдебурзького права, кодексу
«Права, за якими судиться малоросійський народ»(1743 р.) тощо. Законодавчі
норми XVI-XVIII століть закріплювали правосуб’єктний статус жінки.
Формально він був майже рівним із чоловіками. Але недоліком того часу було
те, що середньовічне феодальне суспільство законодавчо закріплювало
ієрархію станів і, відповідно, жінки різних соціальних верств мали неоднакові
права й можливості. Закон оберігав насамперед жінок шляхетних українських
родин: князівського походження, козацької старшини тощо. Єдине, чим не
могла скористатись жінка, - це правом обіймати якусь державну посаду, бо
вона цього права не мала. Згадуючи Україну за часів козаччини та козацької
держави – Гетьманщини, слід зазначити, що в цей історичний період становище
жінок все ж таки було залежним від чоловіка: батька чи чоловіка. З другої
половини XVIII століття почали виявлятися тенденції обмеження прав жінок,
що було обумовлено поширенням на територію України дії російського
законодавства. Починаючи з 1840 року правовий статус жінок регулювався
«Зводом законів Російської імперії». Щодо виборчих прав жінки Російської
імперії перебували у статусі недієздатних громадян. Тільки заможні жінки,
власниці значного нерухомого майна мали право через вибраних самостійно
уповноважених осіб брати участь у виборах. Це дає підстави стверджувати, що
більшість українським жінок не мали можливості брати участь у політичному
життя суспільства. Отже, наприкінці XIX – на початку XX століття становище
жінок залишалося нерівноправним. Головним же завданням жінки в такому
суспільстві було виховання мирних підданих, а для цього їй права були не
потрібні й навіть шкідливі. XX століття ввійшло в гендерну історію нашої
країни як століття, де жінки вперше здобули рівноправ’я з чоловіками. Це
означає, що було взято курс на відмову від дискримінаційного типу правового
регулювання гендерними процесами в Україні [22]. Щоправда, навіть із
визнанням жінок рівноправними з чоловіками дискримінація «слабкої статі»
зберігалась і за часів радянськогорежиму. Хоча за законом жінки були зрівняні
15. 15
з чоловіками в правах та свободах, проте «прихована гендерна дискримінація»
зберігалася. Адже держава не реалізовувала одну з головних своїх цілей:
турбота про жінку, забезпечення її вільного та гідного розвитку, її прав та
свобод. Таким чином, дискримінаційний тип правового регулювання був
характерним для історичного минулого України: з давньослов’янських часів і
до проголошення рівноправ’я статей у XX столітті. Аналізуючи особливості
гендерних відносин протягом радянського і пострадянського періодів,
дослідники одностайно говорять про домінування гендерного контракту
працюючої матері [49]. По суті, це сформоване і протягом десятиліть
відтворюване уявлення про те, що кожна жінка – це матір, яка поєднує
обов’язки догляду, і виховання дітей з працею у суспільному виробництві. В
ідеології та суспільній свідомості радянського часу образ жінки, яка не
навчається чи не працює, був присутнім хіба що у негативному контексті. Після
70 років активного комуністичного будівництва виявилося, що жінки досить
слабко підготовлені до політичної діяльності. Відбулася відстороненість жінок
від влади, зменшення їх впливу на прийняття державних рішень, навіть в
порівнянні з доперебудовним часом. В Верховну Раду прийшло дуже мало
жінок віком менше 40 років на момент виборів, тобто молода генерація жінок,
які займаються політичною діяльністю, надто політично слабка і не
підготовлена до активних дій. Їх участь в партіях і рухах не додає їм політичної
ваги і впливовості, вони залишаються на другорядних і допоміжних ролях, що
ніяк не сприяє успіху на виборах. Офіційні дані показують, що сьогодні частка
жіночого представництва в парламенті впала в порівнянні з останніми
десятиліттями радянських часів. Якщо після виборів 1980 року у Верховній
Раді України жінки складали 36% від загального числа депутатів, то після
виборів 1998 р. частка жінок становила 8%, а після виборів 2002р. знизилася до
5,1%. Сьогодні присутність жінок у парламенті визначається трохи більше 12
%.[ 45 ]
16. 16
Розділ 2
Стратегія розвитку жіночого політичного лідерства в правовому полі
України
2.1.Правові засади формування жіночого лідерства у вищих ешелонах влади.
На національному рівні гендерна рівність гарантована, передусім,
Конституцією України (ст. 24 гарантує громадянам рівні конституційні права і
свободи, «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або
іншими ознаками») [30], окремим Законом України «Про забезпечення рівних
прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005) [27], Державною програмою
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016
року та іншими законодавчими актами [41]. Але не дивлячись на законодавче
регулювання, доступ жінок до «великої» політики залишається незадовільним.
в Україні найгіршою є ситуація із політичною компонентою (участю жінок у
процесі прийняття рішень) – 105 місце із значенням, яке майже наближається
до нуля тобто, до суцільної гендерної нерівності. Незважаючи на те, що жінки
формально отримали рівний із чоловіками статус, де-факто вони продовжують
піддаватися дискримінації і в політичній сфері [4].
Жінки, в середньому, по світу посідають лише 22% місць у національних
парламентах. Україна наразі посідає 107 місце у рейтингу з лише 12% жінок у
Верховній Раді [50]. Трансформаційні процесиі боротьбаза важливі економічні
ресурсине сприяли значному залученню жінок до великої політики. Відповідно
до даних дослідження, серед близько 52 депутаток 15 обрались від Блоку Петра
Порошенка, 12 - від Народного фронту, 12 - від Самопомочі (наразі одна з них -
Оксана Сироїд, заступниця Голови ВРУ, - вже позафракційна), 5 - від
Батьківщини, по 3 -від Радикальної партії Ляшка та Опозиційного блоку. Якщо
аналізувати кількість жінок у відсотковому відношенні по фракціям, то
лідерами є Самопоміч - 34% жінок від складу фракції, в фракції Народного
17. 17
фронту жінок - 15% від складу фракції. У керівному складі фракцій
представлені дві жінки, а саме: Юлія Тимошенко - голова фракції ВО
Батьківщина та Вікторія Сюмар - заступниця голови фракції Народного фронту.
У восьми комітетах з 21 (в тому числі з питань бюджету, запобігання і протидії
корупції, фінансової політики і банківської діяльності) жінок взагалі немає [8].
Було сформульовано такі основні результати дослідження:
жінки приходять у політику переважно через роботу помічниці діючого
політика або через вплив на них сильної рольової моделі соціально
чи політично активної жінки;
непрохідним бар’єром стає недостатній рівень підтримки з боку партій,
політичних та бізнес-асоціацій;
брак фінансових ресурсів не дозволяє жінкам активно конкурувати на
політичній арені ;
в процесі виборів виникають проблеми з жіночою солідарністю;
гендерні стереотипи, відсутність політичного досвіду у жінок не
дозволяють долати висоти політичного олімпу [11].
У результаті Гендерного моніторингу парламентських виборів 2014 року
виявлено, що жінок серед кандидатів на одномандатних виборчих округах
стало більше (у порівнянні із 2012 роком), але у списках партій їх присутність
залишається низькою [7]. Відповідно до результатів дослідження «Обличчя
кандидата у народні депутати 2014», виконаного громадською організацією
ОПОРА [58], зазначено, що лише 10 з 29 зареєстрованих політичних партій, що
брали участь у виборахза пропорційною складовою, включили до своїх списків
30 і більше відсотків жінок, як того вимагає українське законодавство. Моє
дослідження доводить, що не всі з п’яти найвпливовіших політичних партій
Верховної Ради присвятили достатньо уваги даній проблемі. Лише
«Самопоміч» і БПП наблизилися у відсотковому відношенні до норми
пропорційності між депутатами жіночої та чоловічої статей. (Додаток 3).
Загалом жінки становили 25,8% від загального числа кандидатів, які
балотувалися за партійними списками. Це є кращим показником, порівняно з
18. 18
попередніми виборами. Така тенденція зумовила можливість ставити за мету
створення “паритетного парламенту”. Паритетний парламент - це парламент, у
складі якого досягнуто ( або майже досягнуто) ґендерну рівність 50/50. Можна
констатувати, що з другої половини ХХ ст. світова практика формування
парламентів засвідчує тенденцію до паритетності їх складу. Найліпше вона
проявляється в північних країнах Європи. Зокрема, в складі парламентів на
відсоток жінок становить: Швеція - 45,3%, Данія - 38,0%, Фінляндія - 37,5%,
Нідерланди - 36,7%, Норвегія - 36,4%, Іспанія - 36,0%, Німеччина - 32,2%, та ін.
[39].
Світовий досвід забезпечення ґендерної рівності в парламенті засвідчує
пов’язаність між процесами його формування та функціонування. Участь у
виборах - як пасивна, так і активна - один із найважливіших напрямів
самотворення чоловіком і жінкою своєї власної ґендерної сутності, політичного
самовизначення статі й ґендерно свідомого політичного середовища. Державна
політика підтримки жінок втілюється,передусім, через гендерні квоти як
тимчасові підтримувальні дії задля збільшення кількості жінок у політиці.
Гендерні квоти бувають законодавчі та добровільні партійні. Законодавчі
поділять на зарезервовані місця та законодавчі кандидатські квоти.
Зарезервовані для жінок місця – це тип квоти, де держава визначає кількість
місць у виборному органі для жінок, створюється окремий список жінок-
кандидаток, які конкурують між собою. Приклади країн із такими квотами – це
Руанда (57%), Афганістан (28%), Ірак (27%), Бангладеш (20%).[39] Тому і
відсоток жінок у цих країнах може бути порівняно великий, адже це так звані
«жорсткі» квоти. Гендерні квоти можуть бути прописані у Конституції
(наприклад, Афганістан, Еквадор, Гаїті, Сербія, Франція тощо) чи у законі про
вибори (ПАР, Бельгія, Киргизстан, Узбекистан, Португалія, Панама, Корея
тощо). Скандинавські країни відомі добровільними партійними квотами, які
були ініційовані активним жіночим рухом. Зазвичай для добровільних
партійних квот важливим є усвідомлення на рівні партій цінності гендерної
рівності та залучення жінок. Добровільні партійні квоти мають більше
19. 19
половини країн-членів ЄС. Прописана у законодавстві квота також не завжди
спрацьовує, якщо немає механізму її втілення – санкцій за невиконання квоти
(відмова реєстрації партії) чи нагороди (державне фінансування виборчої
кампанії парії) [21].
В Україні в 2013 році була прийнята законодавча квота у 30%, яка на виборах
2014 року не дала очікуваних результатів (20 із 29 партій не дотрималися її),
адже не мала відповідних санкцій і не передбачала чіткого місця кандидаток у
прохідній частині списку. Переважну більшість жінок-кандидаток рекрутують,
тобто «запрошують» до діяльності під час виборів як відомих «зірок» у сферах
мистецтва, спорту, як близьких та вірних помічників-консультантів тощо, тобто
як осіб, далеких від політики та мало підготовлених для активної політико-
правової діяльності у парламенті. Державно-політичне використання
чоловіками політичної неосвіченості або малоосвіченості більшості із
«запрошених» жінок розраховане для артикуляції чоловічого аргументу щодо
виключення жінки з сфери політики внаслідок її неготовності до політичної
діяльності. Загалом, саме за кількістю та рівнем жінок, «запрошених» тією чи
іншою політичною партією (блоком) до складу партійних списків можна
судити про рівень політичної здатності партії до розв’язання реальних
суспільних і державних проблем, до політичного аналізу сучасних реалій
національного розвитку і місця України у світових процесах. Наявність
керованої з боку олігархів влади і тіньової власності в умовах
ненапрацьованого права і слабкої судової влади дає можливість використати
жінок на виборах. Сьогодніґендернийдисбаланс жінок та чоловіків формується
в політичних партіях.( Додаток 4 ) До того в Україні було близько 10
попередніх спроб запровадити ті чи інші квоти, але всі вони не були
успішними. Як свідчать дані ООН, за рейтингом щодо ґендерної
збалансованості в парламенті Україна займає 102-е місце серед країн світу [24].
Натомість Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей
жінок і чоловіків” надається визначення терміну «позитивні дії» (як «спеціальні
тимчасовізаходи, спрямованіна усунення дисбалансу між можливостямижінок
20. 20
і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами
України»); зазначається, що «державна політика щодо забезпечення рівних
прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на застосування позитивних
дій»; позитивні дії не вважаються дискримінацією за ознакою статі [27]. Однак,
в Законі не зазначений зміст та механізм впровадження позитивних дій, а також
відповідальність за їхню відсутність, що робить згаданіположення Закону лише
декларативними твердженнями. Доцільність запровадження саме законодавчих
гендерних партійних квот зумовлена наявною у країні пропорційною виборчою
системою із закритими списками, коли партії несуть повну відповідальність за
пошук,номінацію і відбір жінок до свого виборчого списку. Але квотування до
сьогодні є дуже дискусійним питанням.
Поширеними аргументами проти є те, що:
– введення квот веде до прихованого конфлікту жінок з чоловіками;
– квоти для жінок створюють нерівні можливості для чоловіків і тим самим
квоти суперечать принципу демократії;
– принцип квот ставить під сумнів кваліфікацію кандидата, пропонуючи
віддавати перевагу за статевою ознакою;
– багато жінок не хочуть бути обраними до органів влади за квотою.
Проте, існують і досить серйозні аргументи «за» квотування, а саме:
– квотування не можна визначити як дискримінаційне положення у відношенні
до чоловіків як спеціальний компенсаційний, регуляторний захід, тим більш,
що завжди підкреслюється її (квоти) тимчасовий характер;
– квотування, яке спрямоване на підвищення представництва жінок, тісно
пов’язане з вирішенням питання соціального рівноправ’я жінок та чоловіків та
подолання існуючої в суспільстві несправедливості;
– підвищення ролі жінок у владних структурах сприяє більш ефективному
використанню «жіночого досвіду», який у XXI столітті кваліфікується як
вагома цінність.[42]
Пропоную внести до Закону України «Про вибори народних депутатів
України» наступні положення:
21. 21
- політичні партії, виборчі блоки під час висунення кандидатів у народні де-
путати України у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі,
відповідних багатомандатних округах передбачають, що у затвердженому
виборчому списку частка кандидатів однієї статі має складати не більше 70%
від загальної кількості кандидатів;
- до статті 53: при цьому обов’язково забезпечується частка представників
однієї статі у виборчому списку кандидатів у депутати від партії у загально-
державномуокрузі в перших двох п’ятірках не менше 50% представників однієї
статі;
- статтю 37 доповнити новою частиною такого змісту: « Відповідна
територіальна виборча комісія не приймає документи, зазначені у частині
першій цієї статті, якщо у затвердженому виборчому списку частка кандидатів
однієї статі не відповідає вимогам цього Закону.
Застосування позитивної дискримінації в Україні буде ефективним лише в
комплексі із іншими заходами:
- прозорості в фінансуванні передвиборчої кампанії;
- створення інституту омбудсмена чи комісії з рівності та захисту від
дискримінації;
- створенням сприятливих умов для жіночого підприємництва;
- проведенням жіночими організаціями кампаній на підтримку жінок-
кандидаток, створення фондів для їх підтримки на виборах задля забезпечення
тіснішої співпраці між політиками та жіночим рухом;
- забезпеченням гендерно-чутливої освіти з метою усунення ґендерних
стереотипів на всіх освітніх рівнях;
- здійсненням ґендерно-правової експертизи усіх законодавчих проектів та
актів;
- включення жінок на рівних умовах з чоловіками у міжнародні делегації для
репрезентації жінок та їх інтересів на міжнародних форумах.
22. 22
Аналіз діяльності виконавчої влади в Україні показує поступове освоєння нею
ґендерної проблематики під впливом громадянського суспільства, що
розвивається в країні, та міжнародних структур. Слід зазначити те, що вперше в
історії Україні з лютого по вересень 2005 р. посаду Прем’єр-міністра України
обіймала жінка. 18 грудня 2007 р. Юлія Володимирівна Тимошенко була вдруге
обрана Верховною Радою України на цю посаду. Вона залишається однією з
найбільш впливових політичних фігур, визнаних як в Україні, так і в світі.
Система органів виконавчої влади в Україні стоїть на сторожі чоловічих
стандартів. Позиції рівня прийняття рішень в органах виконавчої влади
займають переважно чоловіки, а позиції обслуговуючого рівня зайняті
переважно жінками. Перша жінка-міністр в Україні С. Станік була призначена
на цю посаду у вересні 1996 р. при створенні Міністерства у справах сім’ї та
молоді. У 1998 р. вперше в історії України жінку було призначено послом в
Швейцарії. В центральному апараті міністерства закордонних справ України на
дипломатичних посадах працювала 71 жінка, що складає 21% від загальної
кількості дипломатів (для порівняння: 1995 – 12,4%), 8 з них – на керівних
посадах. За даними Державного комітету статистики України серед 435
керівників і заступників керівників центральних органів виконавчої влади лише
27 жінок (7%) [53]. На початку ХХІ ст. в системі виконавчої влади був уперше
прийнятий цільовий документ власне ґендерного змісту – Указ Президента від
26 липня 2005 р. «Про вдосконалення центральних і місцевих органів
виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і
чоловіків» [55]. Указ мав на меті підвищення ефективності державної політики
та узгодженої співпраці органів виконавчої влади у забезпеченні ґендерно
рівних прав і можливостей. Документ зобов’язував міністрів, керівників інших
центральних та місцевих органів виконавчої влади визначити одного зі своїх
заступників як відповідального у забезпеченні рівності жінок та чоловіків. В
структурі цих органів встановлювалась посадова особа, до компетенції якої
було віднесено забезпечення рівності жінок та чоловіків і яка є персонально
відповідальною за неї. Закон України про забезпечення рівних прав і
23. 23
можливостей законодавчо визначив механізм виконавчої влади у сфері
забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. Визначаючи
механізм виконавчої влади у забезпеченні ґендерної рівності в Україні,
запроваджується утвердження нового системного, інтегрованого, ґендерно-
базованого підходу до управління. Дослідження гендерних стереотипів
держслужбовців Фастівської міськради призвело до несподіваного висновку,
що як жінки , так і чоловіки-держслужбовці в цілому позитивно сприймають
феномен жіночого лідерства, але це відбувається тільки на нижчих щаблях
державного апарату.(Додаток7). В ході дослідження сформульована система
позитивних дій:
- в Закон про державну службу запровадити положення про обов’язкові квоти
представленості жінок в вищих ешелонах виконавчої влади (не менше 30%);
- з метою систематичного моніторингустворитикомпетентний орган ,який зміг
би контролювати виконання даного нормативного акту по вертикалі виконавчої
влади;
- з метою підвищення компетентного і кваліфікаційного рівня жінок-
держслужбовців, запровадити для них систему тренінгів і семінарів;
- зменшити розрив у рівні зарплатні між різними категоріями держслужбовців.
Свобода вибору й ґендерно-паритетна демократія як базові суспільні цінності
починають втілюватися і в діяльності місцевих самоврядних органів України.
За Ст. 3, право громадян на участь у місцевому самоврядуванні реалізується за
належністю до відповідних територіальних громад. Забороняються будь-які
обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні
залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану,
терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками.
Серед 164 голів міст обласного підпорядкування налічується 5 жінок, або 3%.
Жінка-голова сільської ради є припустимим явищем (24%),але жінка-мер та ще
й обласного міста є майже винятком (3%) [53]. Для депутатського корпусу
місцевих рад характерна збалансованість представлення жінок і чоловіків. В
24. 24
сучасних умовах життя громадизосереджується пере-важно не на політичних, а
на поточних питаннях, масштабно пов’язаних із соціальною сферою, в якій
жіноча присутність, а тому й жіночий досвід є дуже значними. На сьогодні
особливістю місцевого самоврядування є «фемінізація» системи управління
[25]. Специфіка спільнот позначається на змісті та характері депутатської
діяльності в органах місцевого самоврядування та створює сприятливі умови
для реалізації жінок у публічній сфері. Життя та побут у місцевих громадах є
простором регулярної взаємодії людей, об’єднаних почуттям колективної
належності, спільним досвідом та інтересами. Оскільки виборчі округи
представлені вулицею чи кількома багатоповерховими будинками, соціальні
мережі депутаток охоплюють увесь електорат, що сприяє їх обізнаності з
проблемами колективного та індивідуального характеру, а також змушує
працювати в умовах високого контролю та підзвітності.
З позиції жіночого лідерства діяльність органів місцевого самоврядування
мають свої аспекти. Перший – органи місцевого самоврядування як складова
частина публічної влади формується лише шляхом виборів, і тому лише
виборець може вирішити, кому надати перевагу: чоловікові чи жінці в час
виборчих перегонів. Закріпити цю норму конституційно, мається на увазі рівне
представництво чоловіків та жінок в радах, – малоймовірно. Бо це реально
зробити за рахунок прив’язування кандидатури до певної статі, що буде
порушенням конституційних норм. Другий – якщо раніше жінки мали право
при мажоритарній системі виборів вільно балотуватися до всіх рівнів рад, то
нині до більшості з рад мають можливість це зробити лише через списки
політичних партій, хоча сам механізм проведення виборів за пропорційною
системою партійних списків дає можливість більше представити жінок у
місцевих радах. Одним з виходів у цій ситуацій є формування відкритих
партійних виборчих списків, включення до них позапартійних авторитетних
представниць жіноцтва для підвищення впливу та рейтингу партій у прохідні
частини списків, можливість самовисуватися через преференційні списки блоку
безпартійних і громадських організацій, що не передбачають фіксованого
25. 25
членства. Разом з тим, позитивні дії також не позбавлені ризиків, таких як: а)
кількість місць для жінок може розглядатися як верхня межа, а не як мінімум;
б) жінки, обрані до органів місцевого самоврядування, можуть бути
«представниками» своїх чоловіків або членів сім’ї; в) обрані жінки можуть не
мати попереднього політичного досвідуабо потенціалу для роботи(хочавони й
могли б навчатися на практиці). У 2015 р. до Закону України «Про місцеві
вибори» було внесено норму, яка висуває вимогу представництва осіб однієї
статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у
багатомандатних виборчих округах не менше 30% загальної кількості
кандидатів у виборчому списку. Як свідчать результати ґендерного
моніторингу місцевих виборів 2015 року, проведеного Комітетом виборців
України (КВУ), переважна більшість партій дотрималась квоти при формуванні
списків кандидатів до обласних рад, рад м. Києва та міст-обласних центрів. В
середньому, рівень представництва жінок в списках до обласних рад по всій
Україні дорівнював 29,6%, а до міських – 32,1%. За даними 22 обласних рад
жінки у них склали 15%, а у міських радах – 18,1%. З 214 депутаток міських рад
та 252 депутаток обласних рад, обраних за результатами виборів, лідерами
партійних списків було лише 6,1% 5,9% жінок відповідно) [25]. В Фастівській
міській раді з 34 депутатів -14 жінок. Найбільша кількість депутаток (6)
перемогли на виборах від партії «Нові обличчя», БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА
«СОЛІДАРНІСТЬ» - 2, ПП «Об’єднання «Самопоміч» - 1, ВО «Батьківщина» -
2, ПП «УКРОП» - 2, Політична партія «Третя сила» - 1. Проведений аналіз
депутатського складу свідчить, що не дивлячись на відсутність в програмах
партій акцентів на гендерній проблематиці, територіальна громада голосувала
не за жінок і чоловіків, а за ідеологію партії, її програмні орієнтири. Зіграло
свою роль і квотування, застосоване на місцевих виборах 2015р. Єдина голова
фракції – жінка є також представником партії «Нові обличчя» - Бабенко О. В.
Політична партія «Нові обличчя» є новою українською партією, метою якої є
зміна політичних еліт в Україні та приведення до влади команди освічених
26. 26
фахівців. Очевидно, саме це викликало інтерес фастівчан і фракція від цієї
партії стала найчисельнішою в Фастівській міській раді.
Обрання жінок в органи місцевого самоврядування – це перший крок до їх-
нього виходу на національну політичну арену. Участь у виборах є надзвичайно
важливою справою не лише як політична практика для жінок-лідерів, але й як
зразок паритетної демократії для виборців. Від складу представницького органу
залежить не тільки ефективність його діяльності, але й розвиток загальної
культури суспільних взаємовідносин. Саме на міському рівні творяться засади
громадянського суспільства. Досліджуючи дану проблему можна зробити такі
висновки:
для того, щоб розвинути стратегію жіночого політичного лідерства на
місцевому рівні, не потрібне застосування гендерних квот;
насамперед, необхідно створювати жіночі політичні партії (тимчасово),
які готові боротися за владу і ставлять собі за мету реальне вирішення
проблем в територіальній громаді, що повинно відображатися в їхніх
програмах ;
в Закон про органи місцевого самоврядування внести чітке положення
про джерела і рівні можливості фінансування виборчої кампанії, що
повинно контролюватися компетентними органами;
на законодавчому рівні створити правові преференції для активізації
жіночого руху як джерела здобуття політичного досвіду для майбутніх
політичних лідерів.
формування вміння представників юридичної професії, в першу чергу
суддів, ідентифікувати ті випадки, коли порушення прав та законних
інтересів жінки-лідера стає наслідком дії дискримінаційних положень
законодавства.
27. 27
Розділ 3
Жіночий рух як чинник досягнення жіночого політичного
лідерства
3.1.Стратегія розвитку жіночого політичного лідерства шляхом членства в
політичних партіях.
Жіночий рух – це певна організація суспільної діяльності, яка спрямована
проти дискримінації жінок, за утвердження рівноправ'я та рівності чоловіків і
жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства, за емансипацію та гумані-
зацію суспільства.[16] Репрезентація жінок у різноманітних політичних партіях
останнім часом активно зростає. Про це свідчить зокрема активний процес
створення численних жіночих організацій і навіть політичної партії „Жінки
України” (зареєстрована у січні 1997 р.). Фастівщина представлена такими
жіночими політичними партіями: Фастівська міська
організація Всеукраїнського політичного об'єднання "Жінки за майбутнє"
(зареєстрована в 2001р.), яка хоча і виступає за розподіл повноважень між
владою всіх рівнів та за рівні права для обох статей, на місцевому рівні себе
ніяк не проявила; Фастівська міська партійна організація партії “Солідарність
жінок України” (зареєстрована в 2003р.). ЇЇ члени ставлять собі за мету свої
знання, сили, ініціативу направити на перебудову суспільства, повернути жінці
віру в себе, забезпечити вільний вибір у праці, навчанні, сім'ї, рівну
відповідальність, рівні права та можливості як для жінок, так і для чоловіків.
Варто зауважити, що на виборах - 2015 ці політичні партії ,які позиціонувались
як «жіночі» були фактично непомітними. Частково це можна пояснити тим, що
партії в Україні все ще перебувають у стадії формування і становлення. Вони не
набули сили й ваги на зразок європейських партій і не мають значного досвіду
участі у виборчомупроцесі. Діяльність партій значною мірою зумовлена й тими
економічними відносинами, в системі яких вони діють і які мають на них
значний вплив. Не відпрацьована і не освоєна партіями ідеологія,
задекларована й сповідувана ними. Багато з партій не мають наукового
28. 28
підґрунтя своїх програм, навчених партійних кадрів. Порівняно з попередніми
парламентськими виборами, є те, що «жіноча» тема як така у виборчих
програмах партій та блоків була фактично відсутня [57].
Серед причин неуспіху жіночих політичних партій можна зазначити те, що ці
об’єднання не пов’язані з широким колом жіночих організацій, серед лідерів
цих партій немає популярних жінок-політиків чи лідерів жіночого руху, вони
використали піднесення жіночого руху у вузько групових інтересах і не отри-
мали підтримки жінок-виборців, не змогли запропонувати власної виваженої
ідеології на рівні державної стратегії і часто ставали так званими „технічними”
партіями. Можна констатувати тимчасовий характер „жіночих” партій,
завданням яких є лише засвідчити проблеми участі жінок в політичних
процесах. Коли в політичних партіях буде досягнуто паритетності, потреба в
„жіночих” партіях поступово зникне і вони зможуть перерости в звичайні
політичні партії на рівні внутрішнього перетворення партій або внаслідок
приєднання до близьких за світоглядними позиціями партій [49]. Політичні
партії України мають підлітковий вік і майже нульову практику участі в
ґендерних перетвореннях, а тому й не мають переконливої світоглядної
ґендерної позиції. Ґендерні зрушення, що набули світового масштабу, і які в
Україні здійснюються майже стихійно, відбуваються поза аналізом і практикою
українських політичних партій. Утвердження жінок, висунення жінок-
політичних лідерів, врахування жіночого досвіду, як і узагальнення реального
становища та соціального статусу 54-х відсотків жіночого населення країни,
відбуваються поза партійним середовищем. З метою здійснення більш
активного впливу «знизу» на органи влади, жіночим, правозахисним тощо
організаціям слід об’єднатися задля спільної мети – лобіювання більшої участі
жінок у політиці (на прикладі Європейського жіночого лобі). Важливою
проблемою є те, що діяльність жінок-політиків та громадський рух жінок
розвиваються відокремлено, не перетинаючись: жінки-політики не спираються
у своїй діяльності на жіночий рух, а лідери жіночих організацій не проявляють
себе у політиці. Більшість жіночих організацій обмежують свою діяльність
