...

1. Гуманізм.
Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до середини з кінця XV
століття поширився на Німеччину, Францію, Нідерланди, Англію.
Ренесансний«гуманізм» — це не захист прав людини, а дослідження людини
такою, як вона є. Гуманізм, з погляду Петрарки та інших філософів, означав
перенесеннялюдини в центр світу, першочергове вивченнясамелюди-
ни. На противагу релігійній філософії Західної Європигуманістична філо-
софія ставила перед собоюзавдання вивчення людини з усіма її земними та
не-земними потребами.
На головне джерело гуманістичних ідей постійно вказували самі
гуманісти — це культурна спадщина греко-римськоїантичності.
Причини появи гуманізму:
 однією з головнихпричин появи гуманізму науковці називають зміну
соціально-економічного становищав Італії: зростання роліремісничих
цехів, розвитокбанківської системи, зокремагромадськихбанків та
кредиту;
 не менш важливим був, інтелектуальний вплив з боку грецьких
науковців, які після Падіння Константинополя 1453 року масово
емігрували до Італії (див. Грецькі вчені епохи Відродження).
Гуманістами ставали представники цілком різних верств, станів та професій.
Наслідуючи інтелектуалів античності, вонипочали називати свої гуртки
академіямигуманісти були перші в європейській історії інтелігенція.
Об'єднуючим ознакоюдля гуртка гуманістів служила виключно духовна
спільність, Головним принципом всієї гуманістичної етики Ренесансу було
вчення про високе призначення людини, про її гідність . Гуманісти вважали,
що людина, наділена розумом та безсмертною душею, володіє чеснотами та
безмежними творчимиможливостями,вільна у своїхвчинках та помислах,
поставлена в центр світобудови самою природою. Це вчення ґрунтувалося на

2. поглядах античноїфілософії, атакож частково на середньовічній теологіч-
ній доктриніпро те, що людина була створена за образом та подобою Бога
Усі їхні міркування були пройнятіоднією головною ідеєю — схилянням
перед розумом та його творчої міццю. Розум — це безцінний дар природи,
який відрізняє людину від усього сущого, робить її богоподібною. Для
гуманіста мудрість була вищим благом, доступним людям, і тому своїм
найважливішим завданням вони вважали пропагандукласичної літератури. В
мудростіта пізнанні, вірили вони, людина знаходить справжнє щастя — і в
цьому полягала її справжня шляхетність.
З інших понять, важливих для світогляду гуманістів, слід відзначити:
 уявлення про співвідношення вільної волі з поняттям фортуни (удача). На
відміну від фатуму (доля,рок), що виражає владу над людиною якихось
позаземнихсил, фортуна означає соціальну необхідність, тиск обставин.
«І ось відносно фортуни, наскільки б не була вона наказовою в безлічі
випадків, з найбільшою силою все ж проявляє себе свободалюдськоїволі.
Якщо перед обличчям фатуму свободалюдської волізалишається надпри-
родноютаємницею бога, то щодо фортуни вона в принципі в руках самої
людини. Звідси дружне проголошення свободилюдськоїволіусіма
гуманістами розглянутоїепохи, починаючиз Данте». Девізом людини
Відродження було — (Шляхетність перемагає Фортуну), тобто людина
своїми достоїнствами може здолати долю.
 проголошення принциповоїдоброти людської природи і, що ще
важливіше, принциповоїрівностівсіх людей , незалежно від їхнього
народження, від їхньої приналежностідо того чи іншого стану.
 гуманісти ніколи не протиставляли себерелігії. Вони вважали, що
відроджують справжню Церкву та віру в Бога, прицьомувони не
вбачали жодного протиріччя в поєднанні християнстваз античною
філософією.

3. На початку XVI століття найвідомішим і найвпливовішим гуманістом на
північ від Альп був голландець Еразм Ротердамський. Велике значення
мали його пошуки несфальшованогой неспотвореного тексту Нового
Заповіту, який він сподівався відтворити за допомогою грецькихджерел.
Великий відгук мали його твориморального спрямування. . Ульріх фон
Гуттен -гуманістична вченість поєднуваласявнього з патріотичними
цілями та культурно-політичним націоналізмом. Та найвідомішим
представником англійського гуманістичного руху був державний діяч і
письменник Томас Мор, що працював королівським секретарем та
дипломатом, став Лорд-канцлером Англії.
Другий напрямок, представником якого був Нікколо Макіавеллі обґрун-
товував необхідність сильноїмонархічноївлади, абсолютизму. Макіавеллі
вважав ідеальним устроєм республіку. Протерозумів, що в тих умовах
лише сильна влада світського государя, якане рахується з будь-якими
моральнимитрадиціями та церковнимивченнями, здатна привестидо
національного об'єднання і створитинову державу.
В епоху Відродження з'являютьсяперші ідеї утопічного соціалізму.
Найяскравіше вони висвітлені у творах Томаса Мора "Утопія"та Томазо
Кампанелли "Місто Сонця". Автори сформулювали основніпринципи
майбутньогосуспільства, що базується на розумних"природних" засадах:
планове суспільне господарство; обов'язковадлявсіх праця, результати
якої розподіляютьсяза потребами;всідорослічлени суспільстваберуть
участь у політичномууправлінні, всі діти мають право на безплатну освіту,
яка має бути тісно пов'язаназ трудовим вихованням та ін. Проте в утопіях
зберігається багато пережитків феодально-церковноїідеології. Так, пропо-
відується надмірно суворамораль, що нагадує чернечу, релігійний культ,
збереження рабства як тимчасовогостану, ідеалізація середньовічного
ремесла тощо.

4.  характерна риса світоглядуепохи Відродження:орієнтація на мис-
тецтво. Якщо середньовіччя можнаназвати епохою релігійною, то
Відродження — епохою художньо-естетичною. Адже саме за допомо-
гою мистецтва змальовується розмаїтийсвітлюдського почуття та його
величезна цінність.
 формується нова самосвідомість людини,її активна життєва позиція,
з'являється відчуття особистої силита таланту. Пріоритетним стає не
походження чи багатство, а особистідостоїнства та благородство.
Метою життя виступаєтепер не спасіннядуші, а творчість,
пізнання, служіння людям, суспільству, а не Богу.