1. 1
ВІДДІЛ ОСВІТИ АРТЕМІВСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ
ВІДДІЛЕННЯ ФІЛОЛОГІЇ ТА МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА
МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК
Відділення: фольклористики та
мистецтвознавства
Секція: мистецтвознавство
ШЛЯХАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ
Роботу виконала:
Жук Анна
Олександрівна ,
учениця 8 класу
Сіверської ЗОШ
І-ІІІ ступенів №1
Керівник:
Жук Олена
Миколаївна ,
учитель української
мови та літератури
Сіверської ЗОШ
І-ІІІ ступенів №1
3. 3
ЗМІСТ
ВСТУП...............................................................................................................................5
1.Розділ І
З історії розвитку вишивки
1.1 Історія української вишивки …..……………………………….....
……….............6
1.2 Самобутній характер української вишивки………………………………………10
1.3 Відродження української культури на рубежі ХVІ - ХVІІ століття……………10
1.3 Прикраса одягу……………………………………………………………………..10
2.Розділ ІІ
Основні мотиви української вишивки…..
…………………………………..12
2.1. Різновиди орнаменту……………………………………………………………... 12
2.1.1. Геометричні (абстрактні) орнаменти………………………………………….. 12
2.1.2 Рослинні орнаменти……………………………………………………….…… 13
2.1.3 Зооморфні орнаменти…………………………………………………………...15
2.2. Символи української вишиванки………………………………………………...16
2.3. Рушники - обереги, талісмани…………………………………………………….18
2.4. Золоті правила…………………………………………………………….………. 23
2.5 Сучасні майстрині………………………………………………………………… 24
3. Розділ ІІІ
Вишивка у творчості письменників
………………..................................................... 25
4. ВИСНОВКИ…………………………………………………….............................28
5. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….……..29
6. ДОДАТКИ …………………………………………………….............................30
4. 4
ШЛЯХАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ
Жук Анна Олександрівна
Артемівське районне територіальне
філологічне відділення МАН
Сіверська загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів №1
учениця 8 класу
м. Сіверськ
Керівник :
Жук Олена Миколаївна,
учитель української
мови та літератури
Мета роботи: - ознайомитися з історією української народної вишивки;
- проаналізувати самобутній характер;
- дослідити основні мотиви і орнаменти;
- прослідкувати зображення вишивки у творчості
письменників.
Завдання дослідницької роботи :
- з’ясувати історичні закономірності розвитку вишивки;
- дослідити символи, знаки української вишивки;
- показати мотиви зображення вишивки у творчості письменників;
- простежити майстерність рідного краю;
- ознайомитися з особливостями їхнього рукоділля ;
- виховувати дбайливе ставлення до народних оберегів;
- виховувати любов і повагу до давніх святинь українського народу.
5. 5
Актуальність полягає в тому, що назріла потреба більш
широко простежити історію української вишивки, досконало її дослідивши ,
можна багато чого дізнатись про історію, традиції та вірування українців,
розкрити невідомі глибини наших предків, нашого міста.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що
дослідження історії створення вишиванок поєднує в собі естетичну насолоду,
цілеспрямовану зайнятість вільного часу, одержання відповідних знань. Матеріали
роботи можуть мати практичне значення для учнів, учителів — словесників,
студентів. Вони можуть бути використані на уроках літератури, факультативних
курсах, у гуртковій та позакласній роботі
Новизна роботи полягає в тому, що дана робота сприяє вихованню
в дітей патріотичних почуттів, любові до рідного краю, його традицій та надбань
мистецтва. Вперше досліджена діяльність майстринь м.
Сіверська.
Об’єкт дослідження - основні мотиви українських вишивок.
Методи дослідження:
Теоретичний — вивчення та аналіз відповідної літератури.
Практичний — дослідження діяльності місцевого гуртка «Вишиваночка» ,
з’ясування ролі вишивки у творах письменників.
6. 6
ВСТУП
Українська народна вишивка є одним з найбільш поширених і доступних видів
народної художньої творчості. Вона удосконалювалася упродовж багатьох століть і
до нас дійшла у вигляді чудових різноманітних орнаментів, швів, якими вони
виконані.
З глибокої старовини ручною вишивкою оформляли різноманітні вироби,
необхідні людям в побуті. Популярна вишивка і сьогодні. Красиві і оригінальні
сучасні вироби, оформлені українською народною вишивкою : серветки, скатертини,
рушники, панно, блузи, чоловічі сорочки і інші види одягу.
У сучасній українській вишивці поступово змінюються колорит і шви, якими
виконані візерунки. Традиційні орнаменти збагачуються новими елементами і
цікавими композиційними рішеннями. Оформляючи вироби за народними мотивами,
сучасні майстри зберігають багатовікові традиції народної вишивки,
використовують колірні рішення, орнаменти, техніку виконання, характерні для
окремих областей України.
Процес виконання вишивок захоплюючий. Заняття вишиванням розвиває
естетичний смак, прищеплює охайність, творче відношення до праці, формує певні
навички і уміння, які згодяться в практичній діяльності.
Для українців вишивання було і залишається схожим на містичний ритуал,
який вимагає від майстрині виконання певних правил :
• перед початком вишивання слід вимити руки з милом, щоб вишиваний
виріб не бруднився. З цією ж метою на коліна треба покласти білу тканину, а при
тривалому виконанні вишивання рекомендується зберігати виріб в шматку білої
тканини.
• вишиваючи, сидіти потрібно прямо, притулившись до спинки стільця.
Під ноги ставлять невелику лавку.
7. 7
• вишивати краще в денний час, а увечері можна працювати при світлі
настільної лампи, направляючи його на вишивку з лівого боку. Кімната має бути
провітрена.
РОЗДІЛ І
З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ВИШИВКИ
1.1 Історія української вишивки
Вишивка на Україні — один з найбільш улюблених і поширених різновидів
народної творчості. У виробах українських вишивальниць нас захоплює піднесений
світ краси і фантазії, поетичного осмислення життя, світ натхненних образів,
коріння яких сягає міфології звичаїв і уявлень наших предків.
Перші згадки про вишивання зустрічаємо у стародавніх істориків, про це
свідчать і археологічні знахідки зі скіфських поховань. Всесвітньовідомі золота
пектораль з Товстої могили (IV ст. до н. е.), чаша з Гайманової могили, срібна ваза з
кургану Чортомлик (IV ст. до н. е.), що є унікальними мистецькими витворами,
містять сюжети, які дають змогу дослідникам виявити і простежити різноманітні
форми чоловічого та жіночого одягу, його пишне декоративне оздоблення золотими
нашивками, аплікацією з кольорової шкіри, декоративними швами. Узори
утворюються з поєднання кружечків, спіралей, завитків, а також із пишної
рослинної орнаментації у вигляді стебла рослини, листя лавра, лотоса.
Свідченням високого рівня вишивального мистецтва може бути одяг сарматів.
Особливо цікаві знахідки дає поховання кургану Сватова Лучка Луганської області,
в якому знайдено рештки жіночого вбрання, пишно прикрашеного вишивкою
бісером та дрібними намистинами. В одязі сарматів уже чітко простежується
соціальне розшарування населення : одяг багатих жінок оздоблений золотим
гаптуванням, а бідних - скромно прикрашений звичайними намистинами.
Сенсацією були розкопки Соколової могили (с. Ковалівка, Миколаївська
область). Це одне з небагатьох непограбованих поховань знатної сарматки. Тут було
знайдено рештки золотого шитва на шовковій тканині пурпурного кольору.
Вишивка датується I ст. н.е. і є найдавнішою з усіх відомих нам . Реконструкція її
8. 8
композиції дає підставу твердити про наявність поряд з орнаментальними мотивами
конкретних зображень. Це фрагменти капітелей, колон, аканфа, лілій, гілочок оливи,
горщиків з паростками та ін. Їх відзначає підкреслено графічний характер і високий
рівень виконавської майстерності.
Про характер вишивки у дохристиянський період ми можемо дізнатися,
розглядаючи скульптурне зображення людини з Мартинівського скарбу на
Черкащині (VI ст. н. е.). На її грудях зображено широкі смуги геометричного
орнаменту. Саме тоді йшло формування художньо-стилістичних засобів шитва,
народжувалася система знаків, що символізували сили природи, космогонічні
уявлення про будову всесвіту, створювалися образи, які потім довго жили у вишивці
та інших видах мистецтва, нагадуючи про язичеські вірування наших предків. У
часи Київської Русі (IX—XIII ст.), у зв'язку з запровадженням християнства як нової
релїгії, виникають нові форми в мистецтві. В цей період створюються
неперевершені пам'ятки архітектури, монументального, ювелірного мистецтва, а
також художнього шитва. Літописи згадують твори вишивки у зв'язку з різними
подіями. Зокрема, під 1147 роком вказується, що при розгромі Путивля були
знищені речі, шиті золотом, під 1164 роком записано: "и прислал царь многы дары
Ростиславу, оксамоты и паволоки и вся узорочя различная". Серед вкладів князя
Васильковича під 1288 роком згадуються "завесы золотом шитые", в той же час
літописи при опису церкви Георгія в Любліні говорять про "платы оксамотны шиты
золотом й жемчугом", "индитья золотом шита вся".
Шитво в Київській Русі досягає високого художнього рівня і поширюється
навіть за її межами. Про це свідчить запис під 1143 роком, де згадуються
давньоруські роботи в церкві на Афоні: "пелена с золотым обрамлением, с вышитым
кругом, крестом и двумя птицами". Про гаптування місцевого походження говорить
і те, що наприкінці XI ст. Анна-Янка — дочка великого князя Всеволода, сестра
Володимира Мономаха — заснувала в Андріївському монастирі у Києві школу, де
навчали мистецтва вишивки золотом і сріблом. З літописів дізнаємося, що вишивала
також княгиня Анна — дружина київського князя Рюрика Ростиславича.
9. 9
У Софійському соборі під час археологічних
розкопок у 1936 році було знайдено рештки вишивок.
Після їх ретельного вивчення реставраторами було
відновлено композицію "Оранта з двома ангелами", а
також зображення святих і частину рослинного
орнаменту. Шитво відзначається художньою виразністю,
одухотвореністю образів, тонким відчуттям лінії,
витонченістю колориту.
Центральне місце в композиції займає постать
Богоматері з піднятими догори руками, плечі і голову її
вкриває мафорій. Обабіч неї зображено на повний зріст
ангелів з опущеними крилами. (Рис.1) В руках кожен з них тримає жезл, кінець
якого закінчується квіткою. Одяг ангелів оздоблено золотом і сріблом. Саме їх
мінлива гра створює виразний художній ефект. Майстрині сприймали ці матеріали
насамперед як кольори, не виявляючи і не підкреслюючи їх коштовності, як це буде
у наступних століттях. Основний одяг ангелів — хітони та плащі, вишиті золотом,
лише
Рис.1 низ і комір — сріблом. Декоративно трактовано крила
ангелів. За допомогою швів, покладених у різних напрямках, утворюється своєрідне
графічне моделювання верхньої на півовальної частини, переданої вертикальними
стібками, і видовженої нижньої, гаптованої "ялинкою". Це збагачує світлотіньову
гру срібного кольору.
Археологічні розкопки у Києві, Білогородці, Старому Галичі, Шаргороді та
інших місцевостях України виявляють численні залишки гаптованих тканин. Їх
вивчення, зіставлення із зображеннями на фресках, мініатюрах свідчать про широке
застосування гаптування золотом і сріблом в одязі давньоруських людей.
Характерною деталлю одягу був довгий плащ — корзно, щедро прикрашений
великими колами, всередині яких вміщено орнаментальні розетки або зображення
орлів. Для з'ясування особливостей князівського одягу цікаві відомості дають
фрески Кирилівської церкви у Києві. У сцені «Св. Кирило вчить цісаря" одяг цісаря
10. 10
має характерні ознаки, притаманні слов'янському чоловічому одягу. Основою
вбрання є коротка, до колін, сорочка пурпурного кольору, багато орнаментована
рослинними розетками злотного шитва. Припіл, опліччя оздоблені дорогоцінним
камінням. На рукавах біля плечей вишито два кола, у центрі кожного з них
прикріплено срібну пластинку з синіми каменями. Зелені штани і червоні чоботи
також щедро орнаментовані.
Пам'ятки давньоруського мистецтва з їх потягом до підвищеної
декоративності і глибокої змістовності були скоріше осягненням художнього зразка,
запозиченого з Візантії, ніж строгим наслідуванням його. Насіння, занесене з
Візантії, попало на благодатний грунт. Саме завдяки народній творчості, її
животворним витокам візантійське мистецтво відігравало роль творчого імпульсу,
який стимулював розквіт самобутньої культури.
Художньо-пластичне вирішення орнаментів гаптування цього періоду виявляє
його неповторність і глибоку образно-символічну змістовність. Вишивка в одязі
давньоруських людей, крім декоративної, несла заклинальну, символічну функцію.
Вишитий узор набував магічної сили. Він розміщувався навколо шиї, на
передпліччях рукавів, на грудях, на подолі. Основна увага приділялась оздобленню
рукавів, що було вшануванням роботящих рук. Язичеські вірування були тісно
пов'язані з життям і працею людей. В орнаментах давньоруського гаптування
зустрічаються геометричні мотиви, зображення гепардів, левів, птахів, сповнені
чіткого ритму, величі і гармонійної рівноваги. Великою різноманітністю
відзначаються рослинні узори. Особливо улюбленою є квітка крин — символ життя,
а також стилізовані зображення дерев з гнучкими стеблами та ін.
Особливий інтерес становить вишивка з курганного поховання на Київщині.
Виконана вона на смужці з шовкової тканини, що прикрашала сорочку з
домотканого полотна. Реконструкція вишивки виявляє геральдичну композицію з
арочками, в яких вміщено зображення птахів і напівпостаті людини. Рисунок
характеризується граничною ясністю, чіткістю і спокійно-розміреним ритмом та
рівновагою всіх частин.
11. 11
Усі ці археологічні знахідки підтверджують, що вишивка була улюбленим і
поширеним видом декоративного мистецтва як серед знатної верхівки, так і серед
простого люду. Майстрині досконало володіли технікою злотної вишивки, широко
виявляючи її декоративні можливості, створюючи багату і різноманітну фактуру
узорів.
1.2. Самобутній характер української вишивки
Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку
художньої вишивки майстрів Київської Русі, але у своїй основі вона залишалася
самобутньою. Народ творив, знаходив і затверджував власний оригінальний стиль.
Невідомі умільці кропіткою роботою виробили різноманітну техніку, що
встановилася, вишивання, які завдяки стійкості традиції дійшли через століття до
наших днів. Звичайно, з часом майстерність вишивання удосконалювалася.
Народний досвід зберіг найбільш типові, найбільш доцільні, відмічені високим
художнім смаком зразки орнаменту, їх барвистість, вишивальні техніки.
Італійський мандрівник Жильбер де Лануа, який перебував в 1412 і 1421 рр. на
території України, згадував, що рукавиці і шапки русичів були прикрашені
вишивкою. На малюнках і іконах того часу ми бачимо зображення людей у
вишитому одязі, своїми візерунками мало чим що відрізняється від сучасних,
характерних для певної місцевості орнаментів. Слід лише відзначити, що старовинні
зразки більше нагадують тканинний орнамент, більше геометризовані, ніж вишивки
пізніших часів.
1.3. Відродження української культури на рубежі ХVІ - ХVІІ століття
На рубежі XVI - XVII ст. починається могутня хвиля відродження української
культури, розвитку різних видів мистецтва, у тому числі і вишивки. Арабський
мандрівник і письменник Павло Алеппский, який в 1654 і 1656 рр. проїздив через
Україну по дорозі в Москву і назад, описуючи побут українців, відмічав, що у дочок
уманських міщан і київських вельмож головні убори розшиті золотою ниткою.
12. 12
В умовах патріархального сільського життєвого устрою з натуральними
формами господарювання більшість речей домашнього ужитку виготовлялися
переважно хазяїном і його сім'єю. Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з
нього одяг, прикрашаючи його вишивкою.
1.4. Прикраса одягу
Біла вишита сорочка - невід'ємна складова частина жіночого і чоловічого
українського народного одягу. Вишита сорочка була характерною ознакою кожної
місцевості; порівняно легко відрізнити полтавську від подільської, гуцульську від
поліської.(Додаток1). Вони відрізняються одна від одної орнаментом, технікою
виконання і гамою кольорів.
Одяг був своєрідною характеристикою уміння дівчини, її працьовитості. У
одній з народних пісень сестра радить братові вибирати кращу наречену, яка має ту
перевагу, що вона ... « вміє шити-вишивати i гарних пісень співати».
Саме тому жіночий одяг прикрашався надзвичайно красиво. Квітчаста плахта,
вишита ретельно підібраними ніжними тонами, яскравий корсет, яскравий
шовковий фартух, барвисто вишита сорочка - в такому одязі дівчина виглядала
мальовничо, нагадуючи букет живих квітів. Звичайно, не усі дівчата у той час мали
можливість придбавати одяг з тонкого полотна; бідні одягалися в сорочки з грубого
полотна, але вишитий їхній одяг не поступався одягу багатіїв.
В XVIII - XIX ст. майже в усіх поміщицьких господарствах і при монастирях
були майстерні художньої вишивки, вироби яких не
лише використовувалися для власних потреб, але
частково йшли і на продаж. (Рис.2)
З другої половини XIX ст. мистецтво вишивання
поступово виходить за межі домашнього ремесла і
подекуди набуває форми кустарного промислу.
Виникають артілі і перші кооперативні об'єднання
вишивальниць. У деяких місцях цілі села живуть цим
промислом.
Рис.2
13. 13
РОЗДІЛ ІІ
ОСНОВНІ МОТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ
Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, відрізняються один від
одного орнаментом, технікою виконання і гамою кольорів.
В глибокій старовині основні мотиви вишивки відображали елементи
символіки різних древніх культів. Впродовж багатьох віків безпосередній
конкретний сенс символів на вишивках втрачався, але традиції їх використання не
зникли. За мотивами орнаменти вишивок діляться на три групи: геометричні
(абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні). Уся українська вишивка позначена
знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмикутною розеткою або
квіткою, а знак Води нагадує вужа, що згорнувся. Дві стихії, які створили земне
життя, а тому їх потрібно розуміти як водну материнську і сонячну батьківську
енергії.
Материнський символ. Головним символом на рушнику є символ Матері, в
основі якого 8-кінцева зірка, як говорилося
раніше. Обрамляє цей символ стилізована
гірлянда з кольорів, що символізуємо велич
матері, її особливу роль в продовженні життя.
Наявність в малюнку жовтого і блакитного
кольорів ниток говорить про українські корені
даної вишивки. (Рис.3)
2.1. Різновиди орнаменту (Рис.3)
14. 14
2.1.1. Геометричні (абстрактні) орнаменти
Геометричні орнаменти властиві усій слов'янській міфології. Вони дуже
прості: кружечки, трикутники, ромби, зигзаги, лінії, хрести (прості і подвійні).
(Додаток 2). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на
їх основі в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як "баранячі
роги", "кучері", "кудрявці", "гребінці" та ін. В орнаменті вишивок зустрічається
мотив "кривульки", або "безкінечника", відомого ще з часів трипільської культури,
тобто він з'явився значно раніше, ніж знаменитий грецький меандр. Відомий
візерунок "піки" (зірочки, розетки) є переходом від геометричного до рослинного
орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця і сонячних променів.
Зірки. Зірки, розкидані по рукавах і зібрані в геометричний орнамент, - це
уявлення про структуру Всесвіту, який вже не хаотичний, а впорядкований і
наповнений гармонією.
Ромби. Найпоширенішим орнаментом української вишивки (хоча насправді
він був загальним для усіх східнослов'янських народів) був геометричний орнамент,
головні елементи якого складали "ромби із закарлючками". Вони, за древніми
слов'янськими повір'ями, утілювали богиню землі, служили добрим охоронним
символом, який приносить щастя і протегує родючості. Саме наявність останнього
значення пояснює широке поширення цього оберегового орнаменту в обрядовому
одязі, передусім, жіночому. Вишивка з такими знаками в жіночому одязі
розташовувалася на головних уборах, грудях і наплічнику, в чоловічій - на
наплічнику, а також рукавах і подолі сорочки-вишиванки.
2.1.2. Рослинні орнаменти
В основі рослинного орнаменту лежить прагнення принести у вишивку красу
природи. Навіть гранично умовні візерунки виникли в результаті спостереження
реально існуючих в природі форм. У українській вишивці часто використовуються
такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвінок" та ін. Деякі з них
несуть на собі відображення древніх символічних уявлень народу. Так, мотив
"барвінку" є символом нев'янучого життя, візерунок "яблучне коло", розділений на
чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом
15. 15
любові. У сучасній вишивці зустрічається і древній символ "дерево життя",
зображуваний переважно стилізовано у формі листя і гілок.
Листя хмелю. Листки хмелю можна віднести до молодіжної символіки. Окрім
центральної України, візерунок поширений на Поділлі. Хміль близький до
символіки води і винограду, тому що несе в собі знак розвитку, молодого буйства і
любові. Можна сказати, що візерунок хмелю - це весільна символіка. Народна пісня
підказує, що "витися" - для парубка означає бути готовим до браку, оскільки для
дівчини йти заміж - це "пучечки в'язати".
Троянда. Стара назва троянди, ружа, співзвучна давній назві Сонця - Ра. Крім
того, є і староукраїнська назва крові - руда. Візерунки з трояндами складалися за
законами рослинного орнаменту, що означало нескінченний сонячний рух з вічним
відродженням. Там, де троянди складені в систему геометричного візерунка, ці
рослини не просто квіти - це квіти-зірки, які утілювали уявлення народу про Всесвіт
як про систему.
Калина. Калина - дерево українського роду. Колись в давні часи вона
зв'язувалася з народженням Всесвіту, вогняної трійці : Сонця, Місяця і Зірки. Тому і
отримала калина таке ім'я від старослов'янської назви Сонця - Коло. А оскільки
ягоди калини червоного кольору, то і стали вони символом крові і безсмертного
роду. Саме тому усі весільні рушники, дівочі і навіть чоловічі сорочки тяжчають
могутніми гронами калини.
Дуб. Дуб - священне дерево, яке утілювало Перуна, Бога сонячної чоловічої
енергії, розвитку, життя. Отже, парубки і молоді чоловіки завжди мали при собі
чарівний оберіг животворящої сили свого роду
Мак. З давніх часів в Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу,
тому що вірили, що мак має чарівну силу, яка може захистити від будь-якого зла.
Також вірили, що навесні поле після битви покривається маками. Ніжна і тендітна
квітка несе в собі незабутню пам'ять роду. Дівчата, в сім'ї яких був загиблий, з
любов'ю і тугою вишивали візерунки маку на сорочках, а на голови надівали
віночки з семи маків, обіцяючи цим ритуалом зберегти і продовжити свій рід.
16. 16
Лілії. В легендах квітка лілії - це символ дівочої чарівності, чистоти і
невинності. Якщо добре придивитися до контура геометричного візерунка, то
вималюється силует пари птахів - знак любові. Окрім квітки, невід'ємною частиною
орнаменту був листок і бутон, які складають нерозривну композицію потрійності. У
лілії закладено народження, розвиток і нескінченність життя. Іноді над квіткою
вишивають краплі роси, які означають запліднення. Лілія - жіночий символ, сама
суть енергії вологи. Це підтверджує і древню назву квітки - крин. Порівняємо цю
назву з українським словом "криниця".
2.1.3. Зооморфні орнаменти
У вишивках зооморфних (тварин) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба,
жаби; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, леткі
жуки. У багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідними, властивими цій
вишивальниці, зображеннями, в яких відбивається її індивідуальне бачення
візерунка. У подібних орнаментах виступають в різноманітних, часто химерних
сплетеннях (проте зі збереженням традиційних вимог до композиції) заячі і вовчі
зуби, волове око, луска коропа, баранячі роги і т.п.
Голуб. В народних уявленнях голуб - святий, жертовний, "божий птах"
(подібно до ластівки, жайворонка, солов'я), символ чистоти, очищення, а також
весільно-ритуальних обрядів.
Зозуля. Зозуля - один з найбільш "міфічних" птахів. Зозуля-ворожка сповіщає
про весну і пророкує людині, наскільки довгим буде її життя. Вважалося, що коли
навесні людина почує зозулю і матиме при собі гроші, то їй таланитиме увесь рік.
Символіка зозулі пов'язана передусім із смертю і потойбічним світом. Згідно з
повір'ями, саме у зозулі знаходяться ключі від вирія - місця, куди на зиму відлітають
птахи. Вона відкриває його птахам, коли вони вилітають навесні на землю, і
закриває, коли ті повертаються на зиму в царство мертвих.
На рушниках зозуль найчастіше вишивають на гілці калини, що символізує
продовження життя.
17. 17
Ластівка. Ластівка - "чистий птах", наділений жіночою символікою. Вона
приносить на своїх крилах радість-весну. Вважалося, що там, де оселиться ластівка,
неодмінне буде щастя, оскільки, окрім весни, вона приносить з "вирію" любов
молоді, приплід худобі. У одній з щедрівок ластівка - це Богородиця. Часто вона
служить символом жінки - матері.
Павич . Павичі завжди розсаджуються на весільних рушниках і в основному
мають над собою боже благословення - вінець або вінок. Павич - це жар-птиця, яка
несе в собі сонячну енергію розвитку, тому він - птах сімейного щастя. Недаремно
дівчата іноді вплітали у весільний вінок пір'я павича. Весільну пару також
символізують соколи, голуби, півні.
2.2. Символи української вишиванки
Надіти вишиванку в день народження країни вважається ознакою хорошого
тону. Насправді: красиво, патріотичний, модно і нетривіально. До того ж вишиванка
- це ще і оберіг. Але як їм користуватися, знають не усі. Адже неправильно підібрані
древні візерунки можуть і зашкодити.
Усі орнаменти можна розділити на геометричні (древніші) і рослинні. На
Правобережній Україні віддавали перевагу геометричному візерунку, на Лівому
березі споконвіку - в ужитку рослинний. Хоча знакові системи схожі: безконечник,
скажімо, можна вишити як меандр, а можна і у вигляді ламаної виноградної гілочки.
Кому і які символи підходять?
Чоловікам - геометричні, жінкам – рослинні (Додаток 3). Це відповідає суті :
чоловік несе в собі духовне начало, а жінка покликана утілювати матерію. Серед
одвічних чоловічих символів - знаки вогню ("баранячі роги"), так звані осьмирожки
(ромбічні грати), знаки сонця - ромб з відростками-променями або прямий хрест.
Споконвічно жіночий символ - берегиня (чи як її ще називають "цариця", "мати
світу"), фігурка з піднятими руками (Оранта, що волає до неба) і з опущеними -
неначе благословляюча. А ще один жіночий символ схожий на букву Х - це
зображення руни "урожай". Вишивається також косий хрест - знак місяця. Рідко
візерунок народної сорочки складається тільки з чоловічих або тільки жіночих
18. 18
символів. Зазвичай вони чергуються. Адже кожна людина - це як інь і янь. У жінці є
щось від чоловічого начала. І навпаки.
Є в українській вишивці і універсальні символи, які підходять і дітям, і молоді,
і дорослим, і людям похилого віку. Наприклад, восьмикінечна зірка - образ Бога-
творця, єдиного духовного начала. Це також знак сонця і тієї зірки, під якою ми
народилися. Він гармонізує, балансує, урівноважує нашу енергетику. Особливо
багато вишивали таких зірок на дитячих сорочках.
Дівоча і юнацька тема - геометрія з тих же зірок, "осьмирожек", ромбів,
чергувань прямого і косого хрестів... Що ж до рослинної символіки, то для хлопців
підходить листя дуба (сорочки з такою вишивкою любив Симон Петлюра).
Орнаменти для дівчаток - це квіти, символ чистоти і процвітання роду. Ось чому
весільне вбрання вишивали кольорами: дівчина готувалася стати берегинею роду,
якому вона повинна забезпечити процвітання. А всякі ягідки і плоди (грона калини,
виноград) - для старших жінок. матерів.
Ромби - символ родючості
Наші предки знали спеціальні орнаменти, які допомагали множити рід. Це,
передусім, ідеограма засіяного поля - ромб, поділений на чотири частини косим
хрестом, і в кожній частині точка - сім'я. Сорочки з такими візерунками вишивали і
носили тільки молодята. Ці знаки сприяють поліпшенню також матеріального
добробуту нової сім'ї.
Одяг з таким орнаментом носили до тих пір, поки чекали поповнення в сім'ї.
Наші предки вважали за краще заводити дітей до сорока років. І, власне,
контролювали процес теж за допомогою візерунків. На Закарпатті, приміром, на
сорочках випаровували символи "засіяного поля", а на їх місце ушивали інші.
- Ці візерунки, - говорить Юрій Мельничук, - самі, мабуть, архаїчні. Крім того,
вони виконані дуже цікавою технікою - низиною (вишивають з виворотного боку
полотна і отримують два схожі орнаменти). Ці орнаменти потрібно читати як
двоколірні. Чорний і білий утворює єдину картину, ділячи між собою простір. За
енергетикою чорний - колір, що поглинає енергію, білий - випромінюючий. Якщо
19. 19
подивитися на такий візерунок - він ніби пульсує. Головний сенс чорно-білих
вишивок – світ та пітьма, позитив та негатив, добро та зло…
В Центральній і Лівобережній Україні вишивали спеціальні сорочки "на
смерть" - щоб захистити свою душу і на тому світі. Використовували переважно
білий колір (чи неяскраві тони). При роботі не користувалися мереживною технікою
- щоб не руйнувати структуру полотна ("щоб на тому світі черви душу не
гострили"). А в західних регіонах України було прийнято ховати людей у весільних
сорочках (щоб душі чоловіка і дружини могли зустрітися і на тому світі).
Дуже цікавий факт існування так званого "вузликового листа".
"Прокладали" священні символи на деталях сорочок, які відповідають певним
енергетичним точкам на тілі.
- Завжди спочатку вишиваються краї одягу - комір, манжети і подол, -
пояснює Юрій Олексійович. - Це ті місця, через які до тіла може пробратися зло. І
правила єдині для усіх: колись у чоловіків сорочки були довгі, до середини ікри, їх
носили навипуск і підв'язували поясом.
Є ще одна давня традиція - вручну зшивати деталі одягу. Є маса спеціальної
техніки, вони дуже древні, цей своєрідний вузликовий лист. На чоловічих сорочках
завжди густо вишивали манишки на грудях, на жіночих - плечову частину
("уставки"). Таким чином активізувалися життєво важливі енергетичні точки.
Руки - це наші антени, які приймають енергію. Кожен пальчик - як меридіан,
проводить енергію своєї певної частоти. На зап'ястку вони сплітаються і йдуть вгору
єдиним джгутом. У руках має бути сила, щоб цю енергію приймати, не повинно
бути ніяких блоків. У цьому і допомагають орнаменти вишивки.
Продаси сорочку - продаси своє щастя В різних регіонах України сорочку
називають по-різному: "кошуля", "зморшка", "опліч", "підрамник", "призбиранка",
"рубатка", "сорочина", "хлоп'янка", "чумачка"... Саме ж слово "сорочка" має корінь
"сорок", тобто сорок енергій, які забезпечували людину захистом небес. Недаремно
про щасливців говорять "народився в сорочці».
І форма крою у неї символічна: прямокутник, тобто повністю закритий
простір, що захищає хазяїна від лихого ока. До речі, наші предки вважали сорочку
20. 20
"замінником" тіла людини. Багато хто, напевно, пам'ятає, як в дитинстві бабуся
надівала сорочку навпаки, коли у будинок приходило багато гостей - щоб, не дай
бог, не зурочили. За повір'ям, негативна енергія, спрямована в людину злим оком,
зустрівшись з сорочкою, що вивернута, не упізнає "жертву" і не заподіє зла.
2.3. Рушники - обереги, талісмани
В Україні особлива увага приділялася рушникам - давнім талісманам
будинку, сім'ї. В давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами,
був невід'ємним атрибутом багатьох обрядів : з рушником приходили до породіллі
вітати появу на світ нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей,
справляли шлюбні обряди, проводжали в останню дорогу, прикрашали ікони і
накривали хліб на столі. Рушники були своєрідним освяченням початку справи і
його завершення. (Рис.4)
Але саме рушникам надавалося
колосальне значення, бо вони
вважалися головними оберегами сім'ї і
будинку. Вишитий певним чином і
наділений символічним сенсом рушник
був невід'ємною частиною багатьох
обрядів.
Рис.4
У побуті рушники використовувалися для різних цілей, і тому їх по-різному
виготовляли і прикрашали - залежно від призначення.
У наш час українська вишивка залишається цікавою темою для вивчення і
улюбленим заняттям багатьох умільців. А іноді, навіть представники сильної статі
радують своїми вишитими шедеврами. Вишивка - це дивовижний світ образів, який
можна створити своїми руками. Недаремно наші предки вірили - усе, що сплелося
на полотні - збудеться! То чому б не взяти в руки голку з ниткою і не вишити свою
мрію?
21. 21
Білий колір, властивий рушнику, завжди асоціювався з чистотою, очищенням,
сакральністю, добром, а, отже, і захистом від усього поганого. Це надавало рушнику
відтінок святості, робило його оберегом і символом удачі у будь-якій справі.
Орнаменти, символи, вишиті на нім, несли особливий сенс і глибоке значення. З
іншого боку, у зв'язку з цим рушник став символом краси і широко
використовувався для прикраси ікон, інтер'єру житла, як деталь святкового одягу та
ін. А завдяки своїй структурі і природній чистоті отримав і широке практичне
застосування - в якості рушника для рук або елементу одягу.
Згадки про найбільш древні рушники відносяться до часів Київської Русі. З
древніх літописів відомо, що під час весняних заклинальних обрядів дерева
обважувалися "рушниками-убрусами". Вишиті на них орнаменти символізували
родючість. Це було частиною релігійних обрядів .
Такий звичай зберігся і до сьогодення. Так, на Рівненському Поліссі в 1970-х
роках була знайдена на околиці села розкидиста багаторічна сосна ("цар-дерево"), до
половини обвішана шматками полотна, рушниками, фартухами, хустками. За
словами місцевих жителів, в селі церкви на той час не було, тому дерево освятили, і
з того часу люди приносять до нього "дари".
Рушник виконував образно-символічну роль в християнських обрядах. Так,
важливою була роль рушника в ритуалі умивання ніг, особи, рук під час літургії. У
апостольських повчаннях сказано, що диякони повинні служити при таїнстві
євхаристії, маючи рушники, хусточки для витирання вуст тих, хто причащається
Окрім ритуальної ролі, рушники використовувалися в церквах для прикраси ікон.
Рушник відігравав важливу захисну роль під час посухи або поширення
епідемій. Так, з оберігаючою метою колективно виготовляли рушник або просто
шматок полотна, якими могли обв'язати "фігуру", опоясати церкву, вистилати
дорогу, вулицю, роздоріжжя, переганяти через полотно худобину або переходити
через нього людям. Під час посухи такий рушник несли в церкву і клали на образ.
Іноді робили дерев'яний хрест, вкопували його на краю села або на могилі і вішали
на нього витканий рушник. У разі хвороби дитини або для дитини, яка народилася в
22. 22
сім'ї, в якій до цього діти помирали, мати виготовляла рушники, які називалися
"обітні" і дарувалися церкві, для ікон
Рушниками завішували вікно "від злих духів", коли освячували хату або
справляли поминання, завішувалися кути хати - "щоб ніде не сховалася нечисть".
Над дверима також вішали довгий рушник - для захисту будинку .Дитячу колиску
завішували подовженим шматком тканини - запоною ("від лихого ока").
На рушнику, вишитому світлими, веселими кольорами, без єдиного чорного
стібка, несли немовля на хрещення. Хрещена мати готувала його заздалегідь,
завертала в нього дитя . Цим рушником ( крижма) накривають немовля в церкві.
Був звичай шити з нього дитині першу сорочку; іноді крижму зберігали до весілля.
Особливу роль грав рушник у весільній обрядовості як один з найважливіших
атрибутів. Весільні рушники, як і увесь посаг, кожна дівчина готувала собі
заздалегідь.
Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на зарученні
приходили до згоди. У багатьох районах на весіллі рушниками перев'язували не
лише старост і дружок, але і бояр і інші весільні чини. Часто і молода, і дружка
замість пояса або крайки підперізувалися рушником ("підперізником") - кінцями
наперед.
Під час вінчання рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм
взаєморозуміння, щасливої і довгої подружньої дороги. На весіллі, зустрічаючи
молодих, застилали рушником дорогу від порогу до столу, а то і від воріт до дверей
хати; іноді рушник стелили і перед входом до церкви. (Додаток 4)
Але найголовнішим був той рушник, на якому батьки благословляли молодих.
Такий рушник - особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли, як зіницю
ока, передаючи з покоління в покоління.
Важливе значення мав білий вишитий рушник, на якому повинні були стояти
молоді під вінцем. Під цей рушник родичі жениха клали срібні монети і пшеницю -
на щастя і багатство. Цей рушник потім вішали на видне місце у світлиці.
Рушник, а іноді і не один, брали з собою в дорогу чумаки, військові, ті, хто
їхав на заробітки, і усі, хто надовго відлучався від рідного будинку. Рушник був
23. 23
символом побажання щасливої долі в майбутньому і пам'яті про рідний будинок, а
тому найдорожчим подарунком матері в дорогу синові, коли той вирушав в нове
життя.
Під час проводів в армію рушниками з голови до ніг обвішували молодих
хлопців, бажаючи цим самим щасливої служби і благополучного повернення
додому. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарувала йому вишитий рушник.
При цьому, бажаючи щастя, вона говорила: "Нехай стелеться тобі доля цим
рушничком!»
Не обходилися без рушника і в землеробських обрядах. У перший день огляду
озимою (на Юрія) йшли в поле гуртом (частіше родом). Попереду йшов батько і ніс
на рушнику хліб-сіль, а мати в кошику, накритому рушником, несла пригощання. На
зеленому полі розстилали рушник, на нього клали пироги, писанки. Так робили і в
перший день оранки, сівби і жнив.
Вийшовши в поле на зажинки, хазяйка розстилала рушник з хлібом-сіллю і
свічкою. На узбіччі вона зупинялася і тричі кланялася ниві, примовляючи: "Дай,
Боже, легко почати, а ще легше дожинати". Після закінчення жнив хазяїн зустрічав
женців з хлібом-сіллю на рушнику, а ті одягали на нього обжинковий вінок.
Рушник грав символічну роль при спорудженні житла. Головним атрибутом
під час закладання будинку був рушник, на якому лежали хрест, букет квітів, хліб,
сіль і чашка води або вина. Старший майстер брав рушник з хлібом, цілував його,
примовляючи: "Господи, допоможи".
При зведенні будинку рушниками затьмарювалися підвали. Зберігся також
звичай, будуючи хату, останню крокву заносити на рушниках, які потім дарувалися
майстрам. Наймолодший повинен був поставити на вершину даху "вінок" - букет з
гілок берези або дуба разом з кольорами, пов'язаними рушникам, який для цієї мети
вишивала майбутня хазяйка будинку.
В новозбудовану хату входили також з іконою, вишитим рушником, хлібом-
сіллю. Усе це символізувало надію на добро і щастя в житті
Хліб і рушник. З давніх років і до цього дня хліб і рушник йдуть в парі.
Очевидно, символіка хліба вимагала шанобливого ставлення до нього і вимагала,
24. 24
щоб він ніколи не лежав на "голому", не покритому рушником столі. Рушниками
накривали хліб на столі, діжу із замішаним тістом, паску з писанками, які несли
святити в церкву.
Весільний хліб - коровай, шишки, калачі - клали
на стіл, також застелений рушником.
(Рис.5)
На Різдво в деяких регіонах ткали "пшеничник"
- довгий рушник з хрестами і безконечниками, який,
спадаючи з образів, накривав на столі миску з кутю.
Рис.5
Рушник донині залишається також символом доброзичливості і гостинності,
тому дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Прийняти
рушник, поцілувати хліб символізувало згоду, духовну єдність. Перед тим, як вітати
гостя з далекої дороги за столом, хазяйка вішала йому на плече чистий рушник -
утиральник і зливала з глека на руки воду з колодязя.
З прийняттям християнства з'явилася традиція прикрашати ікони рушниками,
які мали назву божники ("набожники", "наобразники"). Як правило, ікони вішалися
на покут’є, тому ці рушники називалися "покутними". Довжина їх досягала трьох
метрів і більше.
Окрім хат, рушниками у минулому також прикрашалися громадські будівлі -
церкви, сільські ради, школи і т. д.
Рушники в хаті розвішували на кілочках по стінах, над дверима, вікнами, на
дзеркалах. Як декоративне обрамлення рушники надавали хаті святковості,
урочистості, національного колориту. Вони вражали багатим декором, соковитістю
фарб, різноманітністю орнаменту, який мав глибоку символіку.
Рушниками в сільському житлі і тепер увінчують сімейні фотографії, портрет
Т. Г. Шевченка, картини "Тарас Бульба", "Козак Мамай" і т. п.
Якщо шанується пам'ять, відзначається ювілейна дата, то портрет дорогої
людини також прикрашається рушником.
25. 25
Окрім обрядового і декоративного значення, рушники мали і чисте практичне
застосування. Відповідно до функцій, які вони виконували, рушники мали і свої
назви. Наприклад, для витирання лиця і рук служив утирач (утиральник), посуду і
столу - прань. Рушник був "обличчям" житла українки. По тому, скільки і яких було
рушників, судили про хазяйку, її доньку.
2.4. Золоті правила
* Не можна прикрашати рушник мережками - життя буде дірявим.
* Не можна вишивати весільні рушники вночі і після заходу сонця - в цей час
доби вишивають тільки магічні речі.
* Вишивка має бути чистою і охайною з обох боків - лицьова сторона для
людей, виворітна - для Бога.
* Рушник - це дорога життя, тому полотнище його має бути цілим і
безперервним, як життя (не вставляйте в середину рушника ніяких мережив - цим
ви зашкодите, розрізане життя вже не зшиєш, як би не намагалися).
2.5. Сучасні майстрині
Духовний потенціал українського народу – це найбагатший скарб, яким
володіє наша держава. Культура, як скарбниця накопиченого протягом тисячоліть
колективного досвіду, віддавна вважається головним набутком людей.
Нехтування загальнолюдськими цінностями та надбаннями пояснюється
браком духовної культури. Як зробити звичну цікаву річ неповторною і
модною, а інтер’єр квартири – більш затишним і теплим? Для цього є
простий засіб, що існує вже багато років – рукоділля, а саме вишивання. У
суспільстві прийнято вважати вишивання справою вишуканою і шляхетною.
Щоб відродити у нашому місті Сіверську національно – культурне життя, було
створено клуб « Вишиваночка», де можна познайомитися з творчістю народних
майстринь - вишивальниць. Я зацікавилася і захопилась чудовою роботою
майстринь, тому, рік потому, вступила до клубу (Додаток 5). Жінки-майстрині все
життя віддали неперевершеному мистецтву вишивки. Вони з радістю діляться
своїми секретами та знахідками , щоб народна вишивка з роками не пішла в небуття.
26. 26
І в наші дні вишивка не втратила своєї актуальності. Ті ж весільні церемонії не
проходять без підношення хліба-солі. Адже хліб кладуть на розшитий рушник. А
вишиті картини, укладені в рамку, можуть бути родзинкою в сучасному інтер'єрі
житла. Кожному приємно від мене отримати в подарунок іменні серветки з
вишивкою. Блуза або сорочка, розшита шовком чи бісером, стане не лише
стильним елементом гардероба, а й чудовим подарунком до будь-якого свята, адже
етнічні мотиви завжди у моді. .
З покоління в покоління передаються секрети української вишивки: від
бабусі – до доньки, від доньки – до онуки. Я вирішила продовжити сімейну справу з
вишивання, бо я вірю в магічність української вишивки. Переді мною постало
питання , який малюнок найбільш користується повагою, чи приділяється особлива
увага орнаменту вишивок. Згідно соцопитуванню(Додаток 6) ,дійшла висновку,що
більшість людей в наш час мало вишивають одяг, рушники. Більшість людей( 45%)
віддають перевагу бісерному рукоділлю, що є більш поширеним видом
декоративно-вжиткової творчості. На жаль, художньою вишивкою займаються
– 40% та 15 % - вишивають стрічками. Сучасні майстрині не звертають належної
уваги на магічність орнаментів. На вишивках мало зображують геометричні фігури,
більшість людей прагне перенести у вишивку красу природи, тому і використовують
рослинні і зооморфні орнаменти. Дійшла висновку , що сучасною вишивкою
захоплюються - 75%, а людей , які продовжують традиції української вишивки -
25% .
Так , як я українка, і мені дуже хочеться відродити українські традиції у
нашому місті, носити українську вишиваночку. Тому і вирішила продовжити справу
своєї бабусі зі створення української вишивки. Моя бабуся Кузьміна Марія
Григорівна, працює в школі вчителем співучої української мови. У вільний час вона
вишиває та навчає цій захоплюючій справі мене .
Бабуся пригадує: « Вишиванням займаюсь з дитинства. Раніше всі ми
захоплювалися вишивкою, бо для нас це було найцікавішою справою. Коли я
вишиваю, я забуваю про все». Вона з задоволенням ділиться своїми професійними
секретами . (Додаток 7 ) Результатом моєї роботи є рушники ,які прикрашають мою
27. 27
кімнату. Для оновлення інтер’єру нашого класу з української мови ми вишили
рушники і прикрасили портрети Т.Шевченка, В.Сосюри. (Додаток 8)
РОЗДІЛ ІІІ
ВИШИВКА У ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКІВ
Зараз – особливий час. Ми звертаємось до джерел народної творчості, до
народних традицій. І як сумно усвідомлювати, що люди в наш час втратили
патріотичний дух, не шанують своїх традицій. Нам сьогодні треба звернутися до
єдності України, оновлювати її,і тоді, можливо, життя наше буде більш радіснішим,
духовно багатшим.
Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все вiчне,
безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ
працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до
сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то
неповторно, захоплююче.
Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку
згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був
прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях
свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.
28. 28
Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена,
винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої
богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес,
придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі,
Дюкер, Рафаель.
Призабули чомусь це дивне народне мистецтво.
Чуєте? Мелодiя, слова... Так це "Пiсня про рушник" на слова Андрiя Малишка.
Рiдна мати моя, ти ночей не доспала
I водила мене у поля край села,
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
I рушник вишиваний на щастя дала.
Рушник, i правда, можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на
полотнi.
Великим знавцем і цінителем української вишивки був Тарас Григорович
Шевченко. Він збирав зразки вишивок, сам робив замальовки. Поетеса Леся
Українка, вперше відвідавши могилу Кобзаря, принесла у дар рушник, який вишила
разом з подругою.
«Цілує сонце рушники у чистій материнській хаті. І чути, як мої думки, мов
ластівки, стають крилаті », - написав Андрій Малишко.
Твори Олександри Теліженко — «Холодний яр», «Роде наш красний»,
«Роксолана» — це творче оновлення традицій народної вишивки, її подальший
розвиток шляхом сучасного мистецтва (Додаток 9)
Елементи народознавства ми можемо прослідкувати творах українських
письменників. Наприклад,у творі І.П.Котляревського «Наталка Полтавка» головна
героїня - рукодільниця,гарно вишиває рукодільниця,що себе і матір на світі
держить». В сентиментальній повісті « Маруся» Г.Квітка –Основ´яненко з
захопленням розповідає просвою героїню. Вона уміє все, що повинна була
вміти українська дівчина. Пряде й вишиває, готує страви і прибирає в хаті. «Сорочка
29. 29
на нiй бiленька, тоненька, сама пряла i пишнiї рукава сама вишивала червоними
нитками». У повісті подається точний опис одягу Слобожанщини.
Про використання рушників під час обряду сватання я простежила у творах
Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля», І. Нечуя- Левицького « Кайдашева сім´я »,Г.Квітки
– Основ´яненка «Сватання на Гончарівці». У пiснi на слова Павличка спiвається:
Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами -
Сорочку мати вишила менi
Червоними i чорними нитками.
Олена Пчілка( О. П. Косач) у збірнику “Українські узори” писала: “Потреба в
таких зразках, чисто народніх, українських – велика, бо й зразки вишиванок, так
само як твори народного слова, або пісні, можуть псуватися, калічитись Бажано,
щоб наші вишиванки зоставалися при своїй давній, властивій їм красі.”
Співаймо славу життєдайності вишивці на Україні. Вишиймо сорочку чи
рушник на радість, на здоров’я! Не забуваймо вишити узор – оберіг!
Вишиванка - символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.
Вишиванка - дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.
Вишиванка - писанка чудова,
Зірка ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.
30. 30
ВИСНОВКИ
Художня вишивка, як невід’ємна складова української культури, з кожним
роком стає все більш привабливою та цікавою як для українців, так і за межами
нашої країни. Нею захоплюються і збирачі-колекціонери, і учені-етнографи, і
прогресивні круги громадськості, і широка публіка. На цьому інтересі спекулюють
різного сорту спритні ділки, які швидко починають організовувати виробництво і
продаж народних вишивок на великих ярмарках і за кордоном. При цьому
підприємців менше всього цікавить художнє вдосконалення вишивок, що не могло
не відбитися на якості виробів: з'являються різні підробки, що відповідають
міщанським запитам і ін.
Тому так важливо поліпшити умови праці народних майстрів, зробити все
задля збереження і подальшого розвитку центрів народної творчості. Необхідно
наближати професійне та народне мистецтво з метою відродження народних
промислів.
31. 31
Адже сьогодні, як і багато років назад, не старіє давнє мистецтво тканих і
вишитих рушників, які є традиційною прикрасою народного житла. Розвішені у
світлиці по стінах і над картинами, вони надають їй святковість і затишок.
Орнаментований рушник - невід'ємний атрибут багатьох народних обрядів і
звичаїв. Він і в наш час використовується на весіллях, при зустрічах дорогих гостей
хлібом-сіллю і т. д.
Прикраса рушників - невичерпна скарбниця народної фантазії. У фондах
українських краєзнавчих музеїв зберігаються сотні тисяч орнаментованих рушників.
Це лише невелика частинка творчої спадщини нашого народу.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гасюк Е.О., Степан М.Г. Художественное вышивание. - К., 1986
2. Украинская народная вышивка (Информационный проект "Украина"
портала AtlasUA.net)
3. http://deep.kiev.ua/~malvin/embroid/1.htm
4. Лозко Г. Коло свароже.- К.: Український письменник , 2005.- 222 с.
5. Зотько О.В., Добровольська О.М. Виховуємо особистість - Т.: Богдан,
2010.- 117-124с.
6. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство К.:Вища
школа, 2004.- 397 с.
7. За книгою Павлюка С.П., Горинь Г.Й., Кирчіва Р.Ф. Українське
народознавство Л.:Фенікс, 1994.-375с.
8. За книгою Г. Булашева “Український народ у своїх легендах ,
32. 32
релігійних поглядах та віруваннях . Міфи України - К.: Довіра, 2003.-‖
383 с.
9. Бібліотека журналу ―Початкове навчання та виконання . Дітям про‖
державну та народну символіку України.- Х.: Основа, 2004.- 23-30 с.
10. Сергійчук В. Національна символіка України.- К.: Веселка,
1992.-109с.
11. Словник символів культури України.-К.: Міленіум, 2002.- 260с.
12. Культура і побут населення України. –К., 1991.
ДОДАТКИ
Додаток 1
