1. ГІЙОМ
АПОЛІНЕР

2. Гійом Аполлінер— французький поет
польського походження, художник, критик.
Провідник авангардної паризької
літератури.

3.  Роки життя - 26 августа 1880, Рим — 9 ноября 1918, Париж.
 На початку XX століття французька поезія почала розширювати коло
своїх художніх пошуків. Гійом Аполлінер, як у фокусі, зібрав художні
імпульси, що йшли з минулого, і багато в чому визначив розвиток
французької поезії на десятиріччя вперед.
На картине А. Руссо «Муза, вдохновляющая
поэта» (1909) в шаржированном духе
изображены Г. Аполлинер и его возлюбленная
М. Лорансен.

4. Вільгельм Аполлінарій Костровицький народився
у Римі в 1880 році, його рідними мовами були
польська та італійська, а французьку він опанував
у монастирських школах на півдні Франції.
Позашлюбний син італійського офіцера і
польської дворянки (Анжеліки Кастровицької,
російської підданої, дочки польського офіцера
Михайла Аполлінарія Кастровицького, який втік в
Італію після Польського повстання 1863—1864
р.;) з'явився на світ 26 серпня 1880 р. в Римі під
ім'ям Вільгельма Аполлінаріса Костровицького.

5. Спочатку він відвідував школу в Монако, куди
переїхав разом з матір'ю. У 1899 році він
перебрався в Париж, де обертався серед
авангардистів від мистецтва (серед його друзів
були художники Марлен Андре Дерен, Рауль
Дюфі, Пабло Пікассо, письменники Макс Жакоб і
Альфред Жаррі) і політиків. Костровицький,
почавши писати, взяв псевдонім — Гійом
Аполлінер.

6.  1887 — разом з матір'ю і молодшим братом Аполлінер переїжджає в
князівство Монако, де вчиться в монакському релігійному коледжі
Св. Карла.

7.  1896—1897 — протягом п'яти місяців відвідує ліцей в Ніцці, потім
вступає в ліцей Станіслава в Каннах. 1899 — родина Кастровицьких
переїжджає в Париж. Аполлінер влаштовується службовцем
банківської контори. 1901 — публікує вірш «Місто і серце», в якому
сполучається любовна лірика з урбаністичними мотивами, що буде
характерно для всієї творчості Аполлінера. 1901—1902 — працює в
Німеччині як вихователь в німецькій родині.

8.  1902 — повертається в Париж; стає редактором фінансового
видання «Супутник рантьє». Займається журналістською діяльністю,
пише невеликі статті для журналів «Європеєць», «Сонце»,
«Мессідор», «Соціальна демократія». В тому ж році публікує кілька
віршів і оповідань, один з яких — «Єресіарх» («L'eresiarque») був
вперше підписаний псевдонімом Гійом Аполлінер. Відправляється в
один з рейнських замків. Як домашнього вчителя зустрів і полюбив
англійську гувернантку Анні Плейден, що - незважаючи на тривалі
залицяння — так і не стала його дружиною. Нещаслива любов була
темою багатьох віршів Аполлінера.

9.  1903 — знайомиться з поетами Максом Жакобом і Андре
Сальмоном і разом з ними засновує журнал «Езопове свято» («Le
Festin d'Esope»), що проіснував до 1904 р. (вийшло 8 номерів). Стає
завсідником літературних кафе; знайомиться з плеядою визнаних
метрів і майбутніх знаменитостей Жаном Мореасом, Полем
Фором, Альфредом Жаррі, Морісом де Вламінком, Андре
Дереном, Анрі Руссо і багатьма іншими.

10.  1905 — знайомство з Пабло Пікассо. Друкується в журналі «Вірші і
проза», який видавався поетом-символістом П.Фором. 1907 —
пише заради заробітку два еротичних романи. Виступає з лекціями
в Салоні незалежних художників про поетів і поезію. 1908 — у лекції
під заголовком «Нова поетична фаланга» Аполлінер висуває
програму нового, гуманістичного ліризму.

11.  1908 — у лекції під заголовком «Нова поетична фаланга»
Аполлінер висуває програму нового, гуманістичного ліризму. 1909
— починає вести рубрику художньої критики в журналах
«Непримиренний» і «Французький Меркурій»; великий резонанс
викликає його стаття «Поезія символістів» («Poesie symboliste»).
 7 вересня 1911 — по підозрі в співучасті в крадіжці «Джоконди»
Леонардо да Вінчі з Лувра посаджений у паризьку в'язницю Санте;
12 вересня відпущений за відсутністю складу злочину.

12.  1912 — разом із друзями засновує журнал «Паризькі вечори» (з
1913 р. його директор), покликаний інформувати публіку про нові
тенденції в поезії і живописі; на його сторінках фігурують імена
М.Жакоба, Б.Сандрара, Анрі Матісса, А.Руссо, А.Дерену, Франсіса
Пікабія, Жоржа Шлюбу, Фернана Леже, М. де Вламінка й ін.

13.  Під час першої світової війни Аполлінер іде добровольцем на
фронт. у березні 1916 року він був важко поранений в голову, після
поранення поет так і не зміг одужати. 9 листопада 1918 —
Аполлінер помер в Парижі у віці 38 років, заразившись іспанським
грипом. Похований 13 листопада на цвинтарі Пер-Лашез.

14.  Творчий дебют Гійома Аполлінера відбувся на початку 20 століття.
Його перші, доволі традиційні, поетичні спроби («Рейнські вірші»)
були навіяні любовними захопленнями під час мандрівки
Німеччиною в 1901—1902 роках. Зв'язок із романтичною і
символістською традицією тут посилюється глибоким емоційним
сприйняттям німецького фольклору й образів романтичної поезії,
засвоєнням тем і ритмів німецької народної пісні («Дзвони», «Ніч на
Рейні»).

15.  Відчуваються у творчості Аполлінера й слов'янські джерела, яким
поет завжди надавав великого значення. Використовуючи образ
Лорелеї, створений К. Брентано і підхоплений іншими німецькими
романтиками, в тому числі Генріхом Гейне, поет посилює його
виразність, драматизує вірш, надає йому динамізму.

16. Творчісь Гійома Аполінера та його
творчий спадок
 Березень 1911 — опублікована віршована збірка «Бестіарій,
чи Кортеж Орфея» («Le Bestiaire, ou le Cortege d'orphee»).
 1911: Рання лірика. З фінансових міркувань Аполлінер писав
порнографічні романи, найвідоміший з яких «Одинадцять
тисяч різок» («Les onze mille verges»), опублікований у 1907
році, по-новому представив праці маркіза де Сада.
 Лютий 1912 — друкує найліричніший з своїх віршів «Міст
Мірабо» («Le Pont Mirabeau»), а в грудні — поему «Зона»
(«Zone»), що висуває його на перше місце серед сучасних
йому поетів.

17.  Червень 1913 — слідами лютневої виставки італійських футуристів
пише статті «Футуристична антитрадиція» («L'antitradition futuriste»).
У травні 1913 випускає книгу «Художники-кубісти: міркування про
мистецтво» («Les Peintres cubistes: Meditations esthetiques»), де
доводить право кожного художника на творчий пошук.

18.  1913 — виходить збірник віршів 1898—1913 р. «Алкоголі»
 1914 — публікує кілька експериментальних віршів, набраних у
формі малюнків (каліграм).
 1916 — випускає збірник розповідей «Убивство поета» («Poete
assasine»); в одному з них змоделював універсальний образ долі
поета, відданого на розтерзання юрбі.
 1917—1918 — активно публікується в журналах, готує декілька
сценаріїв для фільмів, пише дві п'єси і комедію «Казанова»
(«Casanova»)

19.  Червень 1917 — здійснює постановку своєї п'єси «Груди Тирезія»
(«Les Mamelles de Tiresias»), що викликали суспільний скандал. П'єса
«за допомогою ірреальності, що відбувається, особливих декорацій,
танців, акробатики і шумів була покликана показати Аполлінерове
уявлення тотального театру». Ця п'єса, на підставі нової естетичної
форми, вважається початком театру абсурду. Для такого роду
драматургії Аполлінер першим висунув поняття сюрреалізму.

20.  В 1915 році поет пише «Послання до Лу», в якому він признається у
своїх почуттях великосвітській красуні Луїзі Коліньї-Шатійон, яка
відхилила його домагання.
 Квітень 1918 — видає віршований збірник «Каліграми»
(Calligrammes). Для збірника «Каліграми» характерне трагічне
сприйняття війни, коли ілюзії розвіяні, а придбаний на війні досвід
суперечить офіційній пропаганді.

21. АНАЛІЗ ВІРШІВ ГІЙОМА АПОЛІНЕРА
 Калігра́ми. Вірші́ Ми́ру і Війни́ - збірка Гійома Аполлінера, в якій
осмислюються події Першої світової війни та порушуються важливі
проблеми духовного й історичного буття людства. Збірка вийшла
друком у 1918 році. Вона поділяється на дві частини: до першої
увійшли поезії, написані Аполлінером у 1913 р. і першій половині
1914 р., до другої — фронтові поезії.

22.  Книга присвячена пам'яті друга поета, літератора Рене
Даліза, який загинув на фронті. Смерть друга, як і інші
тяжкі втрати, надзвичайно вразила письменника. Гійом
Аполлінер поставив собі за мету відтворити в поетичній
формі логіку розвитку своєї епохи, показати загаль¬ні
тенденції драматичного часу.
 Цій меті підпорядкована композиція збірки, що
складається із шести розділів, кожен з яких відповідає
певному періоду чи характерним особливостям початку
віку. Отже, Аполлінер поєднав у своїй збірці поезію і час,
зробив лірику своєрідним вираженням доби.

23.  Збірка «Каліграми. Вірші Миру і Війни» засвідчила
еволюцію ліричного героя Гійома Аполлінера. Якщо в
«Алкоголях» він сприймав дійсність крізь своє
«сп'яніння» життям, був палко закоханий у світ і
сповнений надій, то у збірці «Каліграми» герой пізнав
трагічний досвід війни. Він зазнав особистих втрат і
розчарувань, побачив тисячі смертей, сам брав участь у
воєнних діях, був свідком руйнівних процесів в Європі
часів Першої світової війни. Тому образ ліричного героя
став трагічнішим, а тональність збірки «Каліграми»
змінилася порівняно з попередніми творами Гійома
Аполлінера.

24.  Митець вважає себе співцем не тільки війни, а й миру.
Він підкреслює гуманістичний характер своєї творчості,
яка служить не руйнуванню, а навпаки — побудові
нового світу. Свою поезію він порівнює із зерням, яке
обов'язково дасть плоди, що виростуть у людських
душах:
Я справді знаю це життя
І так лиш я співати вмію
Що пісня сиплеться як зерно

25. МІСТ МІРАБО
 Міст Мірабо (фр. Le pont Mirabeau) — вірш, який належить перу
Гійома Аполлінера, написаний ним у 1907 році. Вірш увійшов до
збірки «Алкоголі. Вірші 1898–1913». Тема його — кохання, що
минає, спливає з життя героя.

26.  Міст Мірабо для багатьох поколінь французів — символ
вічної історії взаємин чоловіка і жінки, чимало зізнань у
коханні чула ріка і котила свої хвилі далі. У невпинному
русі ріки почуттів — запорука розвитку життя. Автор
утверджує цінність внутрішніх переживань особистості,
мінливих, але прекрасних. Душа ліричного героя цього
твору ніби відділяється у своїй журбі від свого носія і
летить за водою, а серце б'ється в унісон з усім світом:
Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є

27.  Поезія присвячена Марі Лорансен, із якою поет
познайомився 1907 року, їй було двадцять два роки,
йому — двадцять сім. Марі — художниця, трохи писала
вірші. А він тільки шукав свій шлях у літературі. Позаду
лишилися нещасливе кохання до англійки Анні Плейден
і виснажлива праця в столичних журналах. Гійом
Аполлінер і Марі Лорансен любили одне одного
протягом п'яти років — років, які, за словами митця,
«можливо, були найважливішими» для нього.

28.  Однак їм не судилося бути разом усе життя. Сум розлуки
втілений у вірші «Міст Мірабо», що увібрав у себе не
тільки пам'ять про інших коханих Аполлінера, а й
роздуми про саме життя, про плин часу, про те, що все
минає в цьому світі. Марі Лорансен теж написала вірш з
приводу розлуки з Аполлінером.

29.  Образна система
 У вірші «Міст Мірабо» поет пише про кохання, що минає. Тисячі
закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плин Сени, та для
кожної людини кохання неповторне, як неповторне воно для
ліричного героя вірша Аполлінера. Сум від втраченої любові
викликає в нього роздуми про час і про життя взагалі. Тому можна
зазначити, що автор не обмежується темою кохання. У творі
порушуються філософські проблеми: життя і смерті, тлінності і
вічності, існування особистості. Одним із центральних є образ Сени,
що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в якому,
зрештою, все минає — і надії, і кохання, і розчарування. Категорія
часу знаходить вираження і в інших образах твору — годинника,
зміни дня й ночі.

30.  «Міст Мірабо» став своєрідною візитною карткою любовної лірики
XX ст. Це — щемливий твір про кохання, що без вороття спливає,
немов води річки Сени, і про надію, яка, попри сум і розчарування,
залишається «невгамовно жагучою». Але і в цьому шедеврі світової
інтимної лірики Аполлінером залишився поетом великого міста —
улюбленого Парижа. Лірична сповідь героя розгортається на тлі
урбаністичного пейзажу й обертається навколо своєрідних емблем
столиці Франції — річки Сени та мосту Мірабо.

31. ЛОРЕЛЕЯ
 Вірш входить до циклу “Рейнські вірші” зі збірки “Алкоголі”.
Прообразом ліричної героїні “Реймських віршів” уважають анні
Плейден – велике й трагічне коханя Аполлінера, якій також
присвячено “Пісню нелюбого” .
 У “Рейнських віршах” іще помітний вплив романської поезії ХІХ ст.
зокрема Г. Гейне.
 Сюжетна основа вірша “Лорелея” є легенда про рейнську красуню,
яка зачаровувала своїм співом рибалок.

32.  Його героїня – красуня Лорелея, яка мешкає в містечку
Бахарасі. У цієї “білявки чарівної”, “сонячні коси” й “очі
як смарагд” проте її краса нікого не тішить : “усіх
мужчин в огругу з ума звела вона”.
 Саме через її красу Лорелею викликають на суд, але
суддя зачарований її красою не може її засудити.
Лорелея благає стратити її бо не має більше сил
потерпати від кохання.
 Історія Лорелеї закінчилася трагічно, вона кинулась зі
скелі.