Оригінальна література Київської Русі Літописання

1. Оригінальна література
Київської Русі
Літописання

2. Історичні умови
Література Київської Русі уже на початку свого існування
досягла високого ступеня розвитку, що відповідало рівню
загальної культури Київської держави. Зрілість її виявилася,
крім народно-поетичної і літературної творчості, і в пам'ятках
церковної архітектури, що збереглися до нашого часу
(Київський і Новгородський Софійські собори, Чернігівський
Спаський собор та ін.), а також архітектури світської (княжий
двір, що збудований у Києві в X ст., Золоті ворота в Києві) і
живопису (фрески Софії Київської, новгородської церкви
Спаса Нередици), і в музичному мистецтві, і в блискучих
досягненнях давньоруського художнього ремесла.
Чернігівський
Спаський собор
Софійський собор у
Києві

3. Культурний розвиток Київської Русі
Культурний розквіт Київської Русі
був підготовлений усім попереднім
розвитком культури східних слов'ян, про
що свідчать пам'ятки матеріальної
культури починаючи ще з VI ст., але
швидкому її зростанню сприяло
прийняття в Русі в кінці X ст.
християнства, яке диктувалося
державними і суспільними потребами
феодальної країни. Фреска у Спаському соборі
Чернігова. Св. Текля

4. Поширення освіти
Одночасно з прийняттям християнства в Русі
було введене шкільне навчання. Як справедливо
говорить Б. Д. Греков, «учение книжное» було не
звичайним навчанням елементарної грамоти, а
чимось більш складним і серйозним, яке
наближалося до системи навчання в грецьких
школах. «Учение книжное» набуло у нас
дальшого розвитку при Ярославі Мудрому,
великому книголюбові, організаторі шкіл у
Новгороді для трьохсот дітей.
Пам’ятник Ярославу Мудрому
біля Золотих Воріт на
Ярославому Валу (Київ)

5. Зародки літератури
Тільки зваживши на те, що в Київській Русі
була так грунтовно поставлена шкільна справа,
можна зрозуміти, чому за такий короткий час,
через кілька десятиліть після прийняття
християнства, у Русі виникли чудові літературні
пам'ятки, які й сьогодні вражають читачів своєю
високою поетичною культурою.
Лаврентіївський літопис

6. Літературні жанри доби Київської Русі
Основні жанри оригінальної літератури, які
розвивалися за часів Київської Русі, були такі:
літописання, ораторське письменство,
агіографічне письменство або житійна література,
паломницька література тощо.
Без сумніву, найбільшим культурним
досягненням Київської Русі та й всієї світової
літератури була славнозвісна поема «Слово о
полку Ігоревім».
“Слово…” Перше видання
1800 року

7. Літописи як історико- художні твори
монументального стилю
Літописання займає особливе місце в літературі
Київської Русі. Літописи – це історичні твори, в яких
розповідь велася за роками («літами»). Багато відомостей і
спогадів про минуле знаходимо в народних переказах,
легендах, піснях, що передавалися з покоління в покоління.
Літопис як своєрідна форма літературного твору виріс на
основі усного історичного епосу. Поштовхом до початку
літописання стали бурхливі події патріотичного характеру в
Київській Русі, а також бажання знати минуле своєї вітчизни,
щоб повніше осмислити і зрозуміти її теперішнє.
Печери Києво-
Печерської лаври

8. Основні літописні пам’ятки
З найдавнішого київського літописання
найвідоміші три пам’ятки - Початковий
літопис (1093), „Повість временних літ“
(1113) та Київський літопис (1200).
Борисоглібський собор, Чернігів

9. Поява літописів
Літопис як літературний жанр виникає десь в середині XI ст. Один з
найдавніших літописів, що дійшли до нас, «Повість минулих літ», складений
близько 1113 р. монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. У ньому
подаються відомості про походження давньоруського народу й держави. Це не
тільки найцінніше джерело історії Київської Русі, а й видатний твір літератури. Тут
дуже яскраво змальовуються події сивої давнини, розповідається, як жили в той час
люди, якими були міста, зброя, човни. Перед нами проходять картини минулого,
починаючи від заснування Києва і до початку XII ст. Літопис мав також велике
патріотично-виховне значення. У ньому є відомості про діяльність князів, про
боротьбу східних слов’ян із зовнішніми ворогами, про народні повстання в
Київській Русі.

10. Редакції “Повісті минулих літ”
Першу редакцію “Повісті минулих літ” уклав чернець Нестор на основі
попередніх літописних зведень, авторами яких були книжник Никон та ігумен
Києво-Печерського монастиря Іван. У літописі Нестор майстерно поєднав народні
перекази й уривки з Біблії, перекладних грецьких і болгарських текстів, свідчення
очевидців, власні роздуми.
Другу редакцію уклав за дорученням князя Володимира Мономаха ігумен
Видубицького монастиря Сильвестр (1117), третю 1118 року Мстислав, син
Володимира Мономаха.
Традиційно автором „Повісті временних літ“ вважають Нестора, адже його як
автора цього твору двічі згадують у Києво-Печерському патерику.

11. “Повість минулих літ”
«Повість минулих літ» пройнята любов’ю до вітчизни, турботою про її процвітання. У
ній засуджуються князівські усобиці і незгоди, боротьба за владу. Основне завдання
літопису – патріотичне висвітлення величі, єдності і незалежності Руської землі. Але в
літопис увійшли не лише історичні факти, а й цілі новели, народні перекази, історичні
пісні, легенди, у яких були згадки про окремі історичні події. Саме вони надають літопису
характеру не тільки історичної, а й художньої пам’ятки. Тут виразно поєднана історична
достовірність з поетичним вимислом і живим викладом. Цікавим з цього погляду є
перекази про білгородський кисіль, про заснування Переяслава.

12. “Повість минулих літ”
Повна назва твору - „Се повісті временних літ звідки почалась Руська земля,
хто в Києві перший став княжити і звідки Руська земля стала буть“.
На жаль, основний погляд на описані і літописі події є суто релігійними (усе, за
літописцем, залежить від волі Бога, всі нещастя народу – Божа кара за «гріх»).
„Повість временних літ“ була написана в добу князівських міжусобиць після
смерті Ярослава, і цей розбрат найбільше гнітив автора. Він з болем споглядав
занепад великої держави, від колишньої слави й могутності якої не залишилось й
сліду.

13. “Галицько-Волинський літопис”
У «Галицько-Волинському літописі»
продовжується опис подій Початкового та Київського
літописів («Київський літопис» вів опис подій з І і ХІ до
1292 року). У літописі яскраво описано хоробрість князя
Данила та його дружини в бою з татарами на Калці, в
Шлезьку, Чехії, похід проти литовських завойовників.
Описано історію князя Володимира Волинського, сина
Василька. Започаткував цей літопис і пантеон
українських святих, до якого увійшли, крім
преподобного Антонія Печерського, і Ольга, і
Володимир, і Теодосій, і Борис, і Гліб.

14. Значення “Повісті минулих літ”
Літопис «Повість минулих літ» – це не лише
систематизована історія України, а й своєрідна
хрестоматія поетичних і епічних сказань, оповідань,
навіть байок та філософських творів. Велич та
багатогранність цієї пам’ятки вражає, бо поєднала в
собі твори найрізноманітніших жанрів. Літописи
зберегли своє значення й для нашої доби: кожен
літопис – це найперше джерело вивчення історії
рідного краю. «Хто не знає свого минулого, той не
вартий свого майбутнього» (М. Рильський).
П’ятницька церква, Чернігів

15. „Повість временних літ“ засвідчила
високий рівень давньоукраїнської культури,
стала авторитетною історичною пам’яткою
і справила неабиякий вплив на становлення
літописання та розвиток національної
літератури й культури загалом.
Іллінська церква та Антонієві печери, Чернігів