серебряный век

1. СРІБНЕ СТОЛІТТЯ В
РОСІЙСЬКІЙ ПОЕЗІЇ
СимволізмСимволізм,,
акмеїзмакмеїзм

2. Словосполучення "Срібне століття"
- стійка історико-
літературна метафора, що виникла
в колах російських письменників-
емігрантів. Традиція називати епо
ху кінця ХІХ - начала ХХ
століття в Росії
срібним століттям( чи "російським
ренесансом") виникла
саме в російському зарубіжжі . Ймо
вірно ця метафора
Поняття срібного століття
російської поезії пов*язане з
символізмом .

3. Поезія срібного століття.
У 1900-
і роки до символізму влилися
нові
сили - О. Блок, А.Білий, В'яч
Символізм - перше і найзначніше з модерністських
течійв Росії
У 1890-их
роках дебютували поети, яких називають
« старшими символістами" :
Д. Мережковський, К.Бальмонт, З.Гіппіус
В. Брюсов.

4. Філософська основа
символізму
Головні засоби передачі таємних
змістів - символ і музика.
Лірика символіста будила "шосте почуття" в людині,
стоншувала його сприйняття. Читач виступав в
ролі співавтора.
Традиційній ідеї пізнання світу в мистецтві
символісти
протиставили ідею конструювання світу в процесі
творчості. Від художника потрібно надраціональна
чуйність і щонайтонше володіння мистецтвом
натяку.

5. Міфотворчість- стійка риса світогляду
й поетики символістів.
Поети-символісти запозичували сюжети з міфології
і творили свій міф. Особливо притягувала поетів
Греція.
Герої античного епосу з'являються у віршах
символістів : "Персей" Н.Гумільова, "Орфей і
Еврідіка" В. Брюсова, "Ігри кентаврів"А. Білого.
Згідно з грецьким міфом, головним героєм походу є
Ясон. Його мета - добути золоте руно, стати царем
Ітаки й довести, що він справжній герой. Інші
учасники походу дані фоном, основна сюжетна лінія
пов'язана з Ясоном.

6. Музично-композиційні прийоми.
Алітерація і асонанс - це улюблені прийоми
лірики символістів.
Прочитайте рядок вірша К. Бальмонта,
зверніть увагу на звуки, які повторюються.
Чуждый чарам черный челн…
Звукове «ворожіня», яке використовують символісти,
продовжує традиції Фета й Тютчєва.

7. Категорія музики - одна з
важливиих в естетиці й поетичній
практиці нової течії, першооснова
творчості.
Вірші символістів будуються, як зачарований потік
словесно-музичних співзвучань. Невипадково тексти
К. Бальмонта, А.Белого, О.Блока притягували
багатьох російських композиторів таких як:
С.Танеєв, С.Прокоф*єв, І.Стравинський.
У ліриці символістів максимально використані
музично-композиційні прийоми.

8. В.Я. Брюсов - основоположник
російського символізму.
Сучасники називали Брюсова "поетом бронзи і
мармуру".
Він описує природні явища як скульптор, любить
камені, скелі, граніт, кручі.
Його фарби виражені і чіткі: земля, покрита першим
снігом, стає у нього
"целым миром из серебра».
Часто в підзаголовках присутні
скульптурні жанрові визначення:
«море как будто литое»,
«зеркало ясных небес»

9. В. Брюсов робить центральним героєм Орфея -
великого співака.Загальноприйнята назва міфу
перетворюється в нього в "Орфей і аргонавти".
Подібно до античного поета, він відмічає заслуги
багатьох героїв : "гострозорий Линкей", "мудрий
Нелей", "мощений Геракл", але над усіма височіє
сильна і підкорююча особа- співак Орфей.
Мощен Геракл,благороден
Ментоний,
Мудр многоопытный старец
Нелей,-
Ты же предвидел в священной
дремоте
Путь предстоящий, Орфей!
Славь им восторг достижимой

10. У повній відповідності з пафосом монолітно-
твердих, географічних начал людського духу -
стилістика брюсовского вірша, його лексика,
ритміка і звукопис.
Відмінні риси поетики Брюсова - строга
організованість, гармонійна
врівноваженість, тяжіння до риторичних
способів організації вірша.
«Ритм брюсовского стиха – это
алгебраические формулы, в которые
ложатся покорные слова…»
М. Волошин

11. Образна символіка лірики Брюсова.
Міфологічний герой Брюсова - обранець небес. У
вірші "Одіссей" поет возносить героя над
натовпом. Ця винятковість обумовлена тим,
що він, як і Орфей, Одісей, отруєний чарівною
отрутою мистецтва .
Брюсов проголошує безроздільну владу
мистецтва над світом, його магічну,
заклинаючу силу.

12. « И всем богам я посвящаю стих…»
В. Я .Брюсов
На сторінках його лірики ми зустрічаємо образи
легендарних полководців, володарів, великих
художників, поетів, які могли б служити
зразками героїки, -(«Ассаргадон» , «Александр
Великий», «Антоний»).
На матеріалі минулих культурно
-історичних епох Брюсов розглядає такі
проблеми, як пристрасть і борг, геній і
посередність.

13. Пейзаж в ліриці Брюсова.
«Создал я в тайных мечтах мир идеальной
природы…»
В. Я. Брюсов
Поета не притягують звичайні середньоруські пейзажі
- він робить предметом своєї лірики особливі природні
картини: пейзажі Криму, граніти балтійських
узбережжів, північні моря.
Разом з образами застиглої "стихії" зустрічаються в
Брюсова і картини природи", що "збунтувалася :
«Волны взбегают упорные,
Мечутся, дикие, пленные ,
Гибнут в борьбе непокорные…»

14. Акмеїзм
(з грецькї akme - вища міра чого-небудь;
розквіт вершини; вістря)
Виник в 1910-і роки в «гуртку молодих",
спочатку близьких символізму поетів.
У жовтні 1911 року було засновано нове
літературне об'єднання - "Цех поетів".
Керівниками "Цеху" стали Н. Гумильов і
С.Городецький

15. Поетика акмеїзму.
Головне значення в поезії акмеїзму набуває художнє
освоєння різноманітного і яскравого земного світу.
Особливості поетики акмеїзму:
Мальовнича чіткість образів;
Виміряна композиція;
Естетизація деталі;
Стилістична рівновага;

16. Категорія пам'яті - найважливіший естетичний
компонент. Вище місце в ієрархії акмеїстичних
цінностей займала культура. «Тоской по мировой
культуре» -
називав акмеїзм О. Мандельштам.
Ключові категорії акмеїзму.
Якщо для символістів культура - засіб
перетворення життя, то для акмеїстів
культура була метою собі самій.
Акмеїзм виступив за збереження культурних
цінностей, культура для них була тотожна
загальній пам'яті людства

17. Н. С . Гумільов – поет і теоретик акмеїзму .
Почав свій шлях в літературі в період розквіту
символізму, орієнтувався в своїй творчості на
Брюсова. Їх зближувала апологія сильної особи. Проте
для його ліричного героя немає прірви між мрією і
дійсністю. Гумільов утверджує пріоритет зухвалої
мрії, фантазій, химерних марень.
Ліричний герой Н.Гумільова - не
пасивний споглядач життєвих
містерій, а влаштовувач і
відкривач земної краси .

18. Збірки віршів Н.С. Гумільова.
1905 рік– «Путь конквистадоров»
1908 рік– «Романтические цветы»
1910 рік– «Жемчуга»
1912 рік– «Чужое небо»
1915 рік– «Колчан»
1918 рік – «Костер»
1921 рік– «Огненный столп»

19. « Путь конквистадоров» - перша і цілком учнівська
книжка, яку згодом поет намагався забути : так
четверту книгу «Чужое небо» він називав
третьою, рішуче викресливши з власної
літературної біографії свій дебют.
Он совсем не нравится мне, это
Он хотел стать богом и царем,
Он повесил вывеску поэта
Над дверьми в мой молчаливый дом…
(«Память»)
Проте в цій збірці були такі вірші, які поет
передруковував. Серед них вірш «Я конквистадор в
панцире железном…». У нім дійсно було знайдено
щось індивідуальне, що в гумільовській ліриці
назавжди залишилося: знахідкою була маска
конквістадора - гордовитого, невразливого і
безстрашного завойовника далеких просторів.

20. У другій збірці «Романтические цветы» поет
поставив перед собою завдання поступово
звести поезію на землю.
У цій книзі він як і раніше говорить з-під маски. Маска
Гумільова відповідає тому світу, де вона з'являється,
тобто в Абіссінії це маска абіссінця, в Єгипті -
єгиптянина, а в Туреччині - шейха. Більш того - він
може перетворитися на ягуара.
И к людскому крался я жилищу
По пустому сумрачному полю…

21. «Муза Гумільова – Муза Далеких
Мандрів"
Подорож в невідомі країни була давньою мрією поета.
Ще будучи слухачем Сорбонни, він задумав втечу в
південні країни.
Можливо, останньою краплею, що переповнила його
бажання, були виставлені в Салоні полотна Гогена,
від яких Гумільов прийшов в захоплення. Він хотів
бути схожим на художника, який сам зробив свою
долю.

22. «Поль Гоген – писав Гумільов в статті «Два салона»,
-ушел не только от европейского искусства, но и от
европейской культуры и большую часть своей жизни
прожил на островах Таити. Его преследовала мечта
О Будущей Еве, идеальной женщине грядущего…Он
искал ее под тропиками с их странной простотой
линий и яркостью красок .
Он понимал, что оранжевые
плоды среди зеленых листьев
хороши только в смуглых
руках красивой туземки… Он
создал новое искусство, глубоко
индивидуальное и гениально
простое…»

23. У збірці«Чужое небо» Гумільов наполегливо
затверджує трагічну нероздільність усього сущого
на дві контрастні стихії. Небо і земля, добро і
зло, краса і потворність подані в нього в
романтичному протистоянні. Світ - розколота
єдність. Присмак гіркоти і тривоги - один з
найважливіших лірико-трагедійних аспектів його
книги.
В одному із віршів виникає образ вітрила, що
бореться з морською хвилею, і відважного
керманича:
И загорелый кормчий ловок,
Дыша волной растущей мглы
И - от натянутых веревок -
Бодрящим запахом смолы.

24. Поетика пізньої лірики Гумільова.
Пізня лірика Гумільова характеризується
відходом від формальних принципів акмеїзму і
наростанням інтимно-сповідувального
ліризму. Мотив тлінності усього сущого
-головний мотив його пізньої лірики.
Все проходит, как тень…
(«Пиза»)
Правдива смерть, а жизнь бормочет ложь…
«Канцоны»

25. Роль і значення поезії «Срібного
століття».
Поезія срібного століття пройшла
великий шлях у дуже стислі
терміни. Вона виникла як протест
проти зубожіння російської поезії,
як прагнення сказати в ній нове
слово, повернути їй життєву
силу .Поезія російського
культурного ренесансу збагатила
російську культуру і випромінює
свою енергію й понині.