1. Підготував учень 11-А класу
Помічнянської ЗШ І – ІІІ ступенів №1
Чалик Євгеній
.

2. Срібна доба російської поезії — частина Ренесансу початку 20
століття. Це був розквіт думки і талантів.
Назва була обрана за аналогією із Золотою добою російської
літератури. Це був розквіт думки і талантів. В галузі філософії Росія
дала світові плеяду блискучих ідей. Витоки «срібної доби» лежать у
філософії В. Соловйова, М. Бердяєва, С. Булгакова, П. Флорентського.
Це була доба небувалого розквіту лірики, авангардистських
знахідок та відкриттів. У своїх пошуках поети зверталися до
філософських ідей Канта, Шопенгауера, Ніцше, Бергсона, Фрейда.
Особливо популярними у російських модерністів були концепції
Соловйова та Бердяева. У цей період особливо загострюється
полеміка навколо культурного і політичного життя в період
формування літературних напрямів.

3. Основними ознаками цієї доби є:
- посилена увага до особистості, індивідуалістичної і «абсолютно вільної»;
- спроби сформулювати новий ідеал життя і новий ідеал світосприйняття;
- увага до філософії, що пояснює таємниці буття;
- підвищений містицизм мислення, відчуттів;
- елегантний еротизм поезії;
- зневага до благополуччя і комфортності особистого життя;
- абсолютна свобода форми.

4. Покоління Дата
Балмонтівське Народилося на
початку 70-х років
Блоківське - О.Блок, А.Бєлий,
В.Брюсов
Приблизно у 1880 році
Гумільовське – М.Гумільов,
С.Городецький, А.Ахматова
Приблизно у 1886 році
Покоління 90-х років - Г. Іванов, Г.
Адамович, М. Цвєтаєва, Р. Івнєв, С.
Єсенін
Від 1890 до 1903 рр.

5. Напрямок Дата народження
Символізм Друга половина ХІХ століття
Акмеїзм Початок ХХ століття
Футуризм 1910 – 1920 роки

6. Найпотужнішою течією в російській поезії «срібної
доби» був символізм.Цей напрям зародився у другій
половині XIX ст. у Франції. У свідомості символістів речі
матеріального світу перетворювалися на «знаки»
вічних ідей, котрі перебувають поза межами земної
реальності, а художні образи — на символи.
Завдання поета - дізнатися про прихований зміст
символів іншої реальності.
В Російській імперії символізм набув самобутнього
національного характеру.
Суттєву роль у його ставленні відіграло філософське
вчення В. Соловйова, який вірив у рятівну місію Краси
(єдність включала: Красу, Добро, Істину).
Позитивна «всеєдність» втілювалась у містичних
образах Світової Душі, або Вічної Жіночності.
Філософія В. Соловйова значно посилила релігійно-
містичний компонент естетики російських символістів.
Вождем і керівником російського символізму
був Валерій Брюсов.
Мету мистецтва В. Брюсов вбачав у відображенні «руху
душі», таїни людського духу, особистості митця.

7. Акмеїзм — це напрям, що зародився в російській поезії в 1910 р. як
альтернативний символізмові в момент його кризи і розколу. Це був
час, коли «поетична молодь уже чітко усвідомлювала, що далі
танцювати на її символічному канаті над прірвою всесвіту не тільки
ризиковано, але й даремно, оскільки глядачі, яким надоїли сонця й
зірки з картону, наліплені на чорному коленкорі символічного неба,
стали позіхати і розбігатися. Акме — з грецької, що означає вищий
ступінь чогось, колір, квітучу пору. Таким чином, акмеїзм означав
повне сили квітуче життя, апогей, вищий розвиток, акмеїста —
творця, першопрохідця, що оспівує життя у всіх його виявах… На
щиті у акмеїстів було написано: ясність, простота, утвердження
реальності життя».
Припинив своє існування журнал «Весы», навколо якого групувалися
найзначніші представники цього напрямку. Журнал «Аполлон», що
з’явився в цей час, дав притулок колишнім «веховцам», хоча і не
став для них рідним домом. Не було єдності і згоди серед
представників цього напрямку і в поглядах на подальшу долю
символізму, на поетичну творчість. Так, В. Брюсов вважав поезію
лише мистецтвом, а В. Іванов вбачав у ній і релігійно-містичні
функції.

9. Якщо акмеїзм, за великим рахунком, усвідомлював себе продовжувачем
культурних традицій, закладених в російську поезію символізмом, то
футуризм, який з’являється одночасно з акмеїзмом, рішуче розриває ці
традиції і вже не продовжує, а протиставляє себе поетиці символізму.
Футуризм (від лат.- майбутнє) — авангардистська течія в літературі й
мистецтві 10-30х років XX століття. Батьківщиною футуризму була Італія. У
1909 році італійський поет Філіппо Томмазо Марінетті друкує в паризькій
газеті «Фігаро» перший маніфест футуризму. Сформований напрям швидко
набуває популярності у Європі.
Футуристська естетика базується на антитрадиційності. Футуризм
відмовляється від художньої спадщини («Ми вщент рознесемо всі музеї,
бібліотеки»), протиставляє старій культурі нову антикультуру («Стара
література оспівувала лінощі думки, захоплення й бездіяльність.) Футуристи
намагаються оновити мистецтво.

10. Трагічно склалося життя митців, що прийшли в російську літературу «Срібної
доби». Трагічною була доля самої російської культури: її дивовижний злет був
перерваний жовтневим переворотом, що призвів до встановлення
тоталітаризму в країні. З встановленням більшовицької влади культурна
політика у державі була спрямована на руйнацію духовної спадщини царської
Росії та знищення творчої інтелігенції. Відтоді над країною почала опускатися
«залізна завіса», що більш як на 2/3 століття відокремила російську культуру
від світового культурного розвитку. За умов штучної ізоляції та постійних
ідеологічних переслідувань література невідворотно вироджувалася в
офіційне «соцреалістичне» псевдомистецтво.

11. Джерела інформації
 http://tvori.com.ua/akmezm-jogo-estetichna-i-
xudozhnya-svoyeridnist/
 http://uk.wikipedia.org/wiki/Акмеїзм
 http://www.ukrlit.vn.ua/info/criticism/symbolism.ht
ml
 http://uk.wikipedia.org/wiki/Футуризм
 http://uk.wikipedia.org/wiki/Срібна_доба_російсько
ї_поезії