2. «мета-наративи» - частіше «велике оповідання» - являється грандіозними, крупно масштабними доктринами та філософіями світу, на зразок історичного прогресу, пізнання всього наукою, або можливості абсолютної свободи. «мета-наративи» - частіше «велике оповідання» - являється грандіозними, крупно масштабними доктринами та філософіями світу, на зразок історичного прогресу, пізнання всього наукою, або можливості абсолютної свободи

3. В працях Ліотара, термін «мовні ігри», званий інколи «фразовий режим», означає різноманітність загальностей значень, необчислювані та невиміряні окремі системи, в яких виводяться значення та правила для їх циркуляції.

4. «Коли цей метадискурс прибігає експліцитним образом до тієї чи іншої великої розповіді, як наприклад діалектика Духу, герменевтика сенсу, емансипація розумного суб’єкту або працюючого, ріст багатства ті ін.., - то науку, яка співвідноситься до них, з цілями самолегітимізації вирішують назвати «модерном»»

5. Наша робоча гіпотеза полягає в тому що в міру входження суспільства в епоху звану постіндустріальною, а культури в епоху постмодерна, змінюється статус знання. У формі інформаційного товару, необхідного для продуктивної потужності, знання вже є і буде найважливішою, а може й найзначнішою ставкою в світовому суперництві за владу… питання про подвійну легітимізацію (наукового знання) не лише не знімається, але навпроти, стає усе більш актуальним.

6. основною формою «використання» знання являються «наративи» - оповідні структури, що характеризують певного типу дискурс в різні історичні періоди

8. Специфіка нашого часу як «після сучасного» («постмодерна») полягає, згідно Ліотару, у втраті макронаративами своєї легітимуючої сили

9. Виконала студентка ФГН-2 Спеціальність філософія Казакова Ірина