2. План 1.Життєвий шлях ЗігмундаФройда 2.Психоаналіз Фройда 3.Філософські погляди ЗігмундаФройда 4.Неофройдизм та послідовники Фройда 5.Наукові досягнення ЗігмундаФройда
4. Життєвий шлях Фройда Юність ЗігмундФройд народився 6 травня 1856 року у Фрейбурзі, Моравія. Майже все життя провів у Відні, де закінчив спершу гімназію, а потім медичний факультет Віденського університету. У 1881 році він на відмінно здає випускні екзамени та отримує ступінь доктора медицини. В березні 1876 року Фрейд під пильним наглядом професора Карла Клауса досліджує статеве життя вугрів . В частковій мірі, вивчав наявність сім'яників у самців. Це була його перша наукова робота. В 1884 році винайшов метод зафарбовування нервових шляхів хлоридом золота, спосіб такого роду був визнаний недосконалим.У 1882 році Фройд приступив до медичної практики. Наукові інтереси привели його до головної лікарні у Відні, де він почав дослідження в Інституті церебральної анатомії. На початку 1880-тих років зближується з Йозефом Брейєром та Жаном Мартіном Шарко, зробивши великий вплив на його наукову діяльність.
5. Фройд з дочкою Анною У 1886 році Фройд вступає в шлюб з Мартою Бернейс. В подальшому у них народилось шестеро дітей — Матильда (1887—1978), Жан Мартін (1889—1967, Олівер (1891—1969), Ернст (1892—1970), Софія (1893—1920) та Анна (1895—1982). Саме Анна Фрейд стала послідовницею батька, заснувала дитячий психоаналіз, систематизувала та розробляла психоаналітичну теорію, внесла значний вклад в теорію та практику психоаналізу в своїх роботах.
6. Зрілі роки ЗігмундаФройда У 1891 році видана робота Фройда «Про афазію», в якій він, та й зокрема, вперше виступив з аргументованою критикою загальноприйнятою на той час концепцією локалізації функцій мозку в певних його центрах і запропонував альтернативний функціонально-генетичний підхід до вивчення психіки та її фізіологічних механізмів.В роботі «Дослідження істерії» (1895, спільно з І.Бреєром) було засвідчено, що існує зворотня дія психічної патології на фізіологічні процеси та залежність соматичних симптомів від емоційного стану пацієнту. З початком XX століття починає видавати свої основні наукові роботи: «Тлумачення снів» (1900) «Психопатологія повсякденного життя» (1901) «Один ранній спогад Леонардо да Вінчі» (1910) «Тотем і табу» (1913) «Лекції до вступу в психоаналіз» (1916—1917) «По ту сторону принципу задоволення» (1920) «Психологія мас та аналіз людського „Я“» (1921) «Я та Воно» (1923) У 1923 році у Фройда виявлений рак піднебіння. Вчений продовжував працювати до останніх днів свого життя. У 1930 році Фройд став лауреатом премії Гете.
9. Поява психоаналізу Історія психоаналізу бере свій початок в 1880-тих роках у Відні, коли ЗігмундФройд працював над розробкою більше ефективного способу лікування неврологічних та істеричних захворювань. Деякий час раніше Фройд зіткнувся з тим фактом, що частина розумових процесів не усвідомлювалась ним як результат його неврологічних консультацій у дитячій лікарні, і при цьому він виявив, що у багатьох дітей, які мають розлади мовних функцій, відсутні органічні причини для виникнення даних симптомів. Пізніше у 1885 році Фройд проходив стажування в клініці Сальпетрієр під керівництвом французького невролога та психіатра Жана Мартена Шарко, який здійснив на нього дуже сильний вплив. Шарко звернув увагу на те, що його пацієнтки часто страждали такими соматичними захворювання, як параліч, сліпота, пухлини, не маючи при цьому ніяких характерних в таких випадках органічних порушень.
10. В молоді роки Фройд зацікавився гіпнозом та його використанням для допомоги душевнохворим. Пізніше ж відмовився від гіпнозу,надаючи перевагу його методу вільних асоціацій та аналіз сновидінь. Ці методи стали основою психоаналізу. Вперше термін «психоаналіз» був використаний Фройдом на французькій мові 30 березня 1896 року в опублікованій ним в Неврологічному Журналі статті про етологію неврозів. В 1900 році він видає свою першу самостійну роботу «Тлумачення сновидінь», яка присвячувалась аналізу неврозів з допомогою вивчення сновидінь досліджуваного. Здійснювати дослідження з використання методу вільних асоціацій, він прийшов до висновку, що джерелом неврозу більшості досліджуваних є придушені сексуальні бажання (лібідо). При порушеннях розвитку лібідо ( наприклад при фіксації на матері - едіпів комплекс) воно не може бути вдоволене і проявляється у вигляді симптомів психічного захворювання. Також невтамований потяг може бути перенаправлено на не сексуальні цілі (сублімація). Відповідно у цій концепції проявлення заглушених сексуальних бажань можуть бути знайдені не тільки в снах та неврозах, але й в літературі та мистецтві (а також і в інших породженнях людської свідомості).
11. В ранніх роботах Фрейда (до 1920 р.) в якостіджереланеврозіврозглядаєтьсяконфліктнепритомного стану (яке керується «принципом задоволення») та свідомості, яке прагне до самозбереження («принцип реальності»). В наслідокцьогоголовнаувагазосереджується на конфлікті в серединіпсихічноїінстанції, яка керується принципом реальності. В праці «Я та Воно» Фрейд виділяє в структуріпсихіки три компонента — «Воно» (Ід), «Я» (его) та «Над-Я» (супер-я). «Воно» являє собою позасвідомий потяг, «Я» — принцип реальності. Та «Над-Я» формується в процесізасвоєннялюдиноюсоціальних норм, панування над психікоюстаєнепритомним, приводить до виникнення так званої «совісті» інеусвідомленогопочуттяпровини.
13. Метод вільних асоціацій Фрейд запропонував відмовитись від ролі яка контролює свідомість при нагляді за психічними процесами. На його думку, свідомість відсікає думки які виникають на периферії, а також образи ще до того, як вони попадуть в поле уваги аналізуючого суб'єкта, тоді як при аналізі душевних рухів саме ці думки та образи можуть виявитись важливими. Фрейд став використовувати метод вільних асоціацій. Пацієнтам пропонувалось розслабитись на кушетці і говорити все, що приходить їм в голову, якими би абсурдними, неприємними або непристойними воно не здавалось з точки зору повсякденних стандартів. Коли це відбувалось, виявлялось, що потужні емоціональні потяги відносили неконтрольовані мислення по направленню до психічного конфлікту. Фрейд стверджує, що перша випадкова думка утримує в собі якраз те, що і потрібно, і являє собою забуте продовження спогаду.
14. Пізніше він робить застереження, що це не завжди так буває. Те, що думка яка виникає у хворого не може бути ідентична з забутим уявленням, повністю пояснює душевний стан хворого. У хворого під час лікування діють дві сили – одна проти іншої: з одної сторони, його свідоме прагнення згадати забуте, а з іншої – опір, яке перешкоджає витісненому або його похідній повернутись в свідомість. Якщо цей опір дорівнює нулю або є незначним, то забуте без всяких змін виникає у підсвідомості. Чим сильніше спотворення під впливом опору, тим менше схожості між думкою яка виникає – замінником витісненого та самим витісненим. Тим не менше ця думка має мати хоч яку не будь схожість з тим, що шукали в силу того, що ця думка має те ж саме походження, що і симптом. Якщо опір не дуже інтенсивний, то по цій думці можна дізнатись так звану «істину». Випадкова думка повинна мати відношення до витісненої як певний натяк.
15. Теорія сновидінь 1. Сновидіння — це спотворений замісник чогось іншого,несвідомого; крім явного сновидіння існує без-свідоме приховане приховане сновидіння, яке і проявляється в свідомості у вигляді явного сновидіння. Вміст несвідомого – це так звані витіснені бажання. 2. Роль сновидінь — оберігати сон. Сновидіння — це компроміс між потребою у сні та намаганнями порушити його несвідомими бажаннями; галюцинаційні використання бажань, функція яких – оберігати сон. 3. Сновидіння проходять обробку: перетворення думок в зорові образи; згущення; зміщення; вторинна обробка; заміна символу. Теорія сновидінь була докладно викладена Фройдом у книзі «Тлумачення сновидінь» (1900), — його першою великою роботою по психоаналізу, яка і залишилась одною із основних його робот.
17. Сенс сновидінь Щоб зрозуміти природу сновидінь, які з’являються в стані сну, насамперед потрібно вияснити сенс самого сну. Його сенсом є відпочинок.Психологічний же сенс сну полягає в втраті цікавості до зовнішнього середовища. Можна було б припустити, що сновидіння – реакція душі на зовнішні або соматичні подразники, котрі діють на людину, котра спить. Однак ці подразники не можуть пояснити всього сновидіння, і Фройд висуває наступну фундаментальну пропозицію: свідоме сновидіння - це « спотворений замісник чогось іншого, не свідомого». Окрім явного сновидіння існує підсвідоме приховане сновидіння, яке проявляється в свідомості у вигляді явного сновидіння.Іншими словами: окрім зовнішніх та соматичних подразників, є ще подразники, котрі мають психічну, хоча і несвідому природу, які діють на людину котра спить, породжуючи в її свідомості сновидіння.
18. Символізм сновидінь Символ Тлумачення 1.Будівля з рівним фасадом 2.Будівля з рельєфом 3.Маленькі звірі 4.Гра з дітьми 5.Видалення зубів 6.Політ 7.Бути голим в натовпі 8.Відправлятись в подорож 9.Купання 10.Водіння автомобіля,їзда верхи 1.Чоловіче тіло 2.Жіноче тіло 3.Діти 4.Мастурбація 5.Кастрація 6.Бажання бути предметом захоплення 7.Бажання звернути увагу на себе 8.Смерть 9.Роди 10.Статеві стосунки
19. Приховане сновидіння Позасвідомі психічні подразники (приховані сновидіння) діляться на дві групи. Частина прихованого сновидіння - це враження за день, залишки, уривки яких проявляються у сновидінні. Друга частина – головна – частина прихованого сновидіння знаходиться у позасвідомому (у вузькому сенсі цього слова) – в тій сфері психіки, де мешкають позасвідомі бажання. У денний період часу ці бажання витісняються, не допускаються в свідомість певною інстанцією. (цензура сновидіння, або – в термінах більш пізньої моделі Фрейда – Над-Я). Вночі ж, коли людина нерухома і фізично не спроможна здійснити бажання котрі витісняються, дія цензури ослаблюється і несвідомі бажання проникають в свідомість, тобто в сновидіння. Позасвідомі, витіснені бажання – це бажання, просто неприйнятні «в етичному,соціальному відношенні». Ці бажання егоїстичні. Це: 1) сексуальні бажання (в тому числі – і в особливості – заборонені етичними та громадськими нормами – наприклад, інцест); 2) ненависть (до самого «бажання помсти та смерті самим близьким та коханим в житті – батькам, братам і сестрам, чоловіку чи жінці, навіть власним дітям»). Несвідомі бажання, вдягаючись у фрагменти денних вражень, використовуючи їх як матеріал, з’являється у сновидінні. Саме несвідоме бажання є активною, рухомою силою прихованого сновидіння, яка проштовхує його в явне сновидіння; воно віддає психічну енергію для створення сновидіння.
21. Що собою являє культура Людська культура постає перед людиною у двох вимірах: по-перше, це накопичені людством знання та вміння, що дозволяють людям оволодіти силами природи та взяти в неї блага, необхідні для задоволення людських потреб, по-друге – всі інститути, необхідні для впорядкування людських стосунків, зокрема для розподілу наявних благ. Обидва ці виміри пов’язані: на стосунки між людьми справляє великий вплив кількість благ, блага можуть бути об’єктом стосунків. Крім того, кожна людина віртуально є ворогом культури, хоча вона є спільною справою всього людства. Отже, всі зусилля культури спрямовані не тільки на розподіл благ, а й захисту їх від ворожих спрямувань індивідів. Усе, створене людиною, може бути використане проти неї ж.
22. Основний фактор оцінки людської культури – саме це прагнення людини до реалізації деструктивних начал у своїй психіці. Неможливо обійтися без переважання меншості над масами, бо маси є недалекоглядні та немобільні, вони не люблять відмовлятися від своїх потягів. Люди не мають спонтанної любові до праці, і аргументи розуму безсилі проти їхніх пристрастей.Фройд пропонує розглядати суспільство, в якому культура створена для керування індивідом, який у свою чергу є її ворогом та противником – те суспільство, що мало місце у сучасній йому Західній Європі.
23. Психологічний вимір культури Поряд з благами, які є об”єктом перерозподілу для культури, є засоби другого роду, “психологічний арсеналкультури”, які покликані для замирення людей із культурою та винагородження їх за це. Фройд виводить поняття заборони – установлення, що зумовлює неможливість задоволення певного потягу, а також позбавлення – стан, який є введений посередництвом заборони. Під впливом заборон відбувається психічний прогрес: поступово фактор зовнішнього примусу зменшується, і особлива психічна інстанція – “над-Я” – включає його до складу своїх внутрішніх заборон. Особистість, у якій відбулося це перетворення, стають з ворогів культури її носіями. Але в більшості випадків в тій чи іншій мірі індивід підкорюється вимогам культури лише під тиском зовнішнього примусу, тамуючи свої природні потяги та бажання.
24. Заборони, звернені на окремі класи, спричиняють їхнє незадоволення та заздрість більш влаштованій еліті, що врешті-решт виливається у відкриту або приховану ворожість до культури. Культура, зазначає автор, яка спричиняє таке до себе ставлення, не може проіснувати довго.Моральний рівень учасників культури, або міра її інтеріоризації – не єдине благо, яке треба враховувати, оцінюючи культуру: до благ також відносяться ідеали та твори мистецтва. Але, досягаючи високих ідеалів, кожна культура водночас отримує підставу зневажати інші, тому ідеали – засіб розмежування та ворожнечі між різними культурами. Захоплення та прихилення перед ідеалами власної культури є часто тим, що тримає ту культуру в цілості: наприклад, бачення ідеалу в панівному класі є стримуючим фактором для гнобленого. Аленайважливіша частина психічного інвентарю культури – це її ілюзії, себто релігійні уявлення.
26. Призначення релігії за Фройдом Задача Бога – компенсувати недоліки культури та шкоду, якої вона завдає, вести облік страждань, які люди заподіюють одне одному, стежити за виконанням законів культури. Самим законам культури привласнюється божественне походження. Потреба у всьому цьому виникає з метою обмежити вразливість людини з залученням згадок про дитинство – своє та людського роду. Це, з одного боку, охороняє людину від жорстокої долі, з іншого, від травм, яких завдає саме людство. Загальний сенс цього такий: життя у нашому світі служить якійсь вищій меті, яка, щоправда, важко розкривається, але, безперечно, передбачає вдосконалення людської істоти. Все, що відбувається, завжди курує вища свідомість.
27. Друге завдання релігійних уявлень – виправити вади та недоліки культури. Сама культура нав”язує людині релігію з покоління в покоління, тому люди звикли сприймати її як аксіому. Фройд полемізує з уявним опонентом, який стверджує, що положення про створення культурою релігійних уявлень є хибним. Простежується зв’язок між одноманітністю мислення первісної людини та монотипними уявленнями релігійних людей. Безпорадність дитини проявляється і має своє продовження у безпорадності дорослого. Першим об’єктом любові для дитини стає матір, що дає захист та їжу. Затим функцію захисника переймає батько, що триває ціле дитинство. Він сам являє собою загрозу, можливо, через свої стосунки з матір*ю. Батька стільки ж бояться, скільки ним захоплюються. Коли людина, що дорослішає, помічає, що її страхи дорослішають разом з нею, і захисник їй необхідний і надалі, вона створює собі богів, наділяючи їх рисами батька, і вручає себе їм – своїм новим захисникам. Отже, формування релігії – реакція на людську слабкість.
28. Подальший розвиток суспільства за Фройдом Релігію неможливо усунути, не замінивши її на іншу, рівноцінну систему вчень та обмежень. А мета цієї роботи, мовляв, лише в тому, щоб замінити одну ілюзію, афективно цінну та випробувану, такою, що випробування ще не пройшла і є сумнівною. Так, погоджується автор, можливо, його сподівання на зміни - ілюзорні, але ці ілюзії, на відміну від релігії, не мають маніакального характеру, тож вони не такі вже невиправні. Примат інтелекту, стверджує він, майорить вдалині, але та далина не така вже недосяжна. І на шляху до цієї мети релігійні ідеї мусять зникнути. Навіть очищені, кристалізовані, вони загинуть, якщо матимуть на меті зберегти щось втішне від релігії.
29. Також автор вказує на різницю у ставленні до ілюзій (уявного опонента – до релігії, автора – до власних теорій). Якщо релігійним людям важко було б пережити, якби їхні уявлення виявилися невиправданими, то тим, хто вірує у “богаЛогоса”, падіння їхньої ілюзії мало чим загрожує. Вони вірять, що наука у своїх пошуках здатна врешті-решт пояснити якщо не всі, то більшість феноменів, які зараз пояснює релігія. Прибічники релігії не можуть вибачити науці те, що вона похитнула позицію релігії в суспільстві. Але зміна наукових уявлень – не руйнація, а прогрес. Закон, який вчора вважали фундаментальним, тепер виявляється окремим випадком якоїсь ширшої закономірності, або модифікується іншим законом: грубе наближення до істини витісняється більш досконалим, яке, в свою чергу, чекає на подальше вдосконалення. Спроба довести, що наука, прив'язана до нашого фізичного існування, здатна дати нам тільки суб'єктивні результати, виявилися марними. Питання про те, як влаштований наш світ, без урахування нашого сприйняттєвого психічного апарату, є пустою абстракцією, позбавлена всілякого практичного інтересу. Наука – не ілюзія; ілюзією, стверджує Фройд, є надія отримати звідкись те, чого наука не може нам дати.
32. Аналітична психологія Юнга Першим новим, що запровадив Юнг, було поняття про «колективне несвідоме». Якщо, за Фройдом, до несвідоме психіки індивіда можуть ввійти явища, витіснені з свідомості, то Юнг вважав її насиченою формами, які в жодному разі не можуть бути індивідуально набутими, але є дарунком далеких предків. Аналіз дозволяє «намацати» той дар, утворений декількома потаємними психічними структурами, які Юнг називав архетипами. Архетипи діють у людині інстинктивно. В своїй знаменній праці «Архетип та символ» Юнг наступним чином пояснює сутність цього поняття: «Під архетипами я розумію колективні за своєю природою форми та зразки, що зустрічаються практично по всій землі як складові елементи міфів і в той самий час є автохтонними індивідуальними продуктами несвідомого походження. Архетипічні мотиви беруть свій початок від архетипічних образів у людському розумі, які передаються не тільки посередництвом традиції та міграції, а також і з допомогою спадковості. Ця гіпотеза необхідна, позаяк найскладніші архетипічні зразки можуть спонтанно відтворюватися без жодної традиції. Прообраз або архетип є сформульованим підсумком величезного технічого досвіду незліченого ряду предків. Це, так би мовити, психічний залишок незліченна переживань одного і того самого типу.»
33. Поняття архетипів Юнг пояснює на основі вчення про колективне несвідоме, він проводить чітке розмежування між індивідуальним та колективним несвідомим. Індивідуальне несвідоме відображає особистий досвід окремої людини і складається з переживань, які колись були свідомим, але втратили свій свідомий характер в силу забуття або тамування. Колективне несвідоме – це загальнолюдський досвід, що характерний для всіх рас і народів. Воно являє собою приховані сліди пам'яті людського минулого, а також передлюдського тваринного стану. Воно зафіксоване у міфології, народному епосі, релігійних віруваннях і проявляється, тобто виходить на поверхню, у сучасних людей через сновидіння. Тому для Юнга головним показником дії несвідомого є сни та його психоаналітична діяльність.
34. Стверджуючи, що теорія сексуальності надзвичайно важлива для нього і в особистісному, і в філософському сенсі, Юнг одначе заперечує її, як єдине вираження психічної цілісності особистості, і наводить чисельні приклади «неврозів, в яких проблема сексуальності грала підлеглу роль, а на передній план виходили інші фактори, наприклад, проблема соціальної адаптації, тиск трагічних обставин життя, міркувань престижу тощо.
36. Індивідуальна психологія Адлера Адлер, модифікуючи вихідну доктрину психоаналізу, виділив у якості фактору розвитку особистості почуття неповноцінності, що породжуване, зокрема, тілесними дефектами. Якщо Фройд у поясненні мотивів поведінки особистості зосереджував свою увагу на виявленні причини дій людини, то А. Адлер вважав, що для цього необхідно знати кінцеву мету його прагнень, «несвідомий життєвий план», з допомогою якого він старається подолати напругу життя і свою невпевненість. Згідно з ученням Адлера, індивід через тілесні дефекти ( недосконалість людської природи) відчуває почуття неповноцінності або малоцінності. Прагнучи подолати це почуття та самоствердитися серед інших, він актуалізує свої творчі потенції. Цю актуалізацію Адлер, використовуючи поняттєвий апарат психоаналізу, називає компенсацією або гіперкомпенсацією. Гіперкомпенсація – це особлива соціальна форма реакції на почуття неповноцінності. У «комплексі неповноцінності» Адлер бачить джерело неврозів.
38. Погляди Фромма Провідним представником неофройдизму був Е. Фромм. Значну роль у формуванні поглядів Фромма зіграло те, що у 1929-32 рр. він був співробітником Інституту соціальних досліджень у Франкфурті-на- Майні, де в ті роки складалася Франкфуртська школа (М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе). Фромм приймає інтерпретацію марксизму, яка склалася в цій школі, прагнучи синтезувати ідеї “молодогоМаркса” з психоаналізом та іншими сучасними філософськими течіями (екзистенціалізмом, філософською антропологією тощо). Він вважав, що в особистості немає нічого від народження. Всі її психічні прояви – це наслідок зануреності особистості у різні соціальні середовища. Одначе, на відміну від марксизму, Фромм виводить характер формування того чи іншого типу особистості не з прямого впливу соціального середовища, а з неоднозначності людського існування: “екзистенціального” та “історичного”.
40. НеофройдизмКаренХорні На творчість К. Хорні, одного з лідерів неофройдизму, справила серйозний вплив ситуація соціальних струсів, у які ввійшов світ у період другої світової війни. Як і інші послідовники Фройда, вона надавала важливе значення несвідомим процесам і психічному життю особистості. Своєрідність Хорні проявилося в тому, що основним заохочуючим моментом вона вважала прагнення до безпеки, що постійно народжується зі стану страху індивіда. Почуття тривоги та страху, які Хорні вважала базовими для поведінки індивідів, на її думку, супроводжують людину ціле життя. Воно може бути викликане браком поваги, ворожою атмосферою та примусовим придушенням бажань посередництвом влади та авторитету. Хорні доводить, що всі конфлікти, що виникають у дитинстві, породжуються відносинами дитини та батьків. Саме через характер тих стосунків у дитини виникає базове почуття тривоги. Невроз – це реакція на тривоги, а описані Фройдом збочення та агресивні тенденції є не причиною, а результатом неврозу.
42. Роль наукової спадщини “батька психоаналізу” Більша частина сучасних психоаналітиків не визнає придушену сексуальність джерелом всіх психічних розладів, переважно сексуальне значення образів у снах також підлягає сумнівам. В той самий час введене Фрейдом поняття непритомного, метод пророблення прихованих причин симптомів та “економічний» розгляд психічних процесів як взаємодія відособлених інстанцій лежить в основі більшості шкіл сучасного психоаналізу, психотерапії та теорії особистості. Ідея в тому, що витвори мистецтва можуть розглядатись як результат невротичних переживань творця та проявлення глибокої непритомності, таке тлумачення зробило величезний вплив на культуру ХХ століття. Теорії Фрейда і ті котрі використовувались ним способи лікування викликали полеміку у Відні в XX столітті і до цього часу залишається предметом гарячих сперечань. Ідеї Фрейда часто обговорюються та аналізуються в літературних та філософських роботах в додаток до неспинних дискусій в наукових та медичних роботах. Його часто називають «батьком психоаналізу»
