4. У 1889 році мати відправляє сина до
психіатричної клініки Йенського університету.
За рік вона забирає його додому, на домашнє
лікування.
25 серпня 1900 року Фрідріх Ніцше помирає у
Веймарі.
5. Основні ідеї
Воля до влади
Концепт Ніцше «воля до
влади» став чудовим
інструментом для аналізу
людських спонукань. Дії, які
раніше розцінювалися як
благородні чи безкорисливі,
тепер розглядаються як
неадекватні.
6. Основні ідеї
Вічне повернення
Згідно з Ніцше, ми всі повинні жити так, ніби наше
життя повторюватиметься знову і знову. Кожен
момент ми повинні прожити так, щоб нам хотілося
прожити його знову і знову, тобто переживати його
вічно.
7. Основні ідеї
Нігілізм
Суть нігілізму за Ніцше: Бог мертвий.
«Християнський Бог» втратив свою владу над
сущим та визначенням природи людини. Під богом
розуміється весь спектр ідеалів, цілей, цінностей,
що над сущим. Нігілізм - історичний процес, у ході
якого «надчуттєве» слабшає у своєму пануванні і
стає недійсним, так що саме суще втрачає свою
цінність і сенс.
10. Другий етап становлення
надлюдини
Етап лева
людина, яка заперечує себе як «верблюда», тобто
відмовляється абсолютно від усього того, від чого
вона залежить
12. Ідея надлюдини
Ніцше переконаний, що людина – це «хвороба
Землі», в ній закладено щось хибне та неправильне.
Тому народжується надлюдина, яка втілює
людський ідеал, дає сенс життя та перемагає буття.
Чесність перед собою - одна з основних
характеристик надлюдини. Головна проблема
людини полягає у слабкості духу (це відвага,
свобода, витривалість та утвердження своєї волі).
Людина повинна прагнути до життя, а не до
задоволень чи втіхи в релігії. Життя, в свою чергу, є
волею до влади, а боротьба проявляється в битві за
перевагу, становлення нової, ідеальної людини.
13. Висновки
Отже, Фрідріх Ніцше створивши нову течію
філософськихта культурних поглядів, яка стала свого
роду революцією, адже ідеї філософа були сміливими та
не схожими на попередні. Зокрема, образ“надлюдини”
став одним із основною темою суперечок та дискусій ось
уже третє століття. Філософія Ніцше залишили глибокий
відбиток також і у літературі. Твір Достоєвського “Злочин і
кара” побудований саме на намаганнях зрозуміти ідею
Ніцше: де кордон між людиною та надлюдиною? Як питав
себе Раскольніков: “Тварина я тремтяча або право маю?”
Змалку головні болі мучали його, іноді вони тривали по 30 годин
"Любов до влади є демоном людей. Дайте їм усе - здоров'я, їжу, житло, освіту, - і вони будуть нещасні, примхливі, тому що демон чекає, чекає й потребує задоволення. Відніміть у них все й задовольніть їхнього демона - вони стануть щасливі..."
Ніцше використовує поняття «воля до влади» як основне поняття своєї філософії, стверджуючи, що саме прагнення до влади є фундаментальним принципом буття. Життя розуміється вченим як певна форма суперництва «між енергіями, між центрами сил або центрами влади - волями, кожна з яких прагне стати сильнішою і які постійно або посилюють свою владу, або втрачають її».
Воля до влади, на думку вченого, властива будь-якому процесу, вона є основою світового розвитку. «Вся енергія, вся реальна сила, - стверджує філософ, - у волі до влади, крім неї немає жодної іншої ані фізичної, ані динамічної, ані психологічної сили». Даний підхід став основою для аналізу феномена політичної влади в межах атрибутивного підходу в політології (його прихильники пояснюють природу влади біологічними та психологічними особливостями людини).
Сам концепт народився під час серпневої прогулянки неподалік озера Сільваплана біля Зільс-Марії (1881).
Ніцше вважає, що величина сили Всесвіту, тобто кількість її станів, змін і комбінацій їх проявів, є визначеною. Але час здійснення цієї сили нескінченний. Утім, «вічне повернення» — не постійно повторювана «кінострічка». Світова воля «кипить» у космічному казані всього сущого, будучи звільненою від усякої доцільності. Інакше кажучи, у світі недостатньо раз проявити винахідливість, щоб остаточно реалізуватися. Людині необхідно постійно долати себе, відчуваючи радість становлення. Ніцше запропонував своєрідний експеримент «вічного повернення» — перевірку здатності перемагати жах і безглуздість світу. Якщо не існує віри для виправдання існування, людині залишається дивитися на світ тільки в перспективі постійного утвердження життя. А навчитися вистояти в «бурі й натиску» можна, лише коли все неодмінно повториться.
Звучить складно, та багато чого не зрозумілого, але на мою думку головним є фрагмент про те що Людині необхідно постійно долати себе, відчуваючи радість становлення.
Тобто не достатньо просто створити собі один гарний момент за життя, який ти будеш не проти пережити, ти повинен жити цими моментами, і тут от я думаю прослідковується перша ідея з презентації, ідея волі до влади, адже якраз воля до влади, спонукає людину долати себе, діяти, щоб бути не просто кращим за інших, а вищим за інших.
Теорія розглядається з точки зору занадто багатьох аспектів, космологічного, антропологічного, міфічного, філософського.Занадто складно для розуміння - на слайді описано максимально просто.
Фрідріх Ніцше один з перших філософів, який охарактеризував нігілізм як хворобу сучасної йому європейської культури. Він намагався не лише знайти причини нігілізму, а й подолати його, вважаючи даний феномен, хоч і небезпечним, однак конче необхідним в поступальному розвитку цінностей життя. Тому Ніцше і називав себе першим абсолютним нігілістом Європи.
Ніцше докладно обговорює християнство, одну з головних тем у своїй роботі, у контексті проблеми нігілізму у своїх записниках,у главі, озаглавленій «Європейський нігілізм». У ній він стверджує, що християнська моральна доктрина наділяє людей внутрішньою цінністю, вірою в Бога (яка виправдовує зло у світі) та основою об'єктивного знання. У цьому сенсі, створюючи світ, у якому можливе об'єктивне знання, християнство є протиотрутою від первинної форми нігілізму, від розпачу безглуздості. Однак саме елемент правдивості в християнській доктрині є її загибеллю: у своєму прагненні до істини християнство зрештою виявляється конструктом, що призводить до його розпаду. Саме тому Ніцше стверджує, що ми переросли християнство «не тому, що жили надто далеко від нього, а скоріше тому, що жили надто близько». Таким чином, саморуйнування християнства є ще однією формою нігілізму. Оскільки християнство було інтерпретацією, яка позиціонувала себе як інтерпретацію, Ніцше стверджує, що це розчинення веде за межі скептицизму до недовіри до будь-якого змісту.
Надлюдина, згідно з Ніцше, — це та істота, якою повинна стати людина. Для надлюдини людина так само нікчемна, як для людини — схожа на неї мавпа. Надлюдина ні від кого не залежна, вона цілком покладається на власні сили і тому цілком відповідальна за свої вчинки. Вона ні на кого не покладає провини за власні невдачі, будь то людина чи надприродна істота, як-от Диявол. Так само надлюдина не покладає сподівань на когось іще — якщо вона вирішує чогось досягнути, то досягає цього самотужки. В зв'язку з цим для надлюдини не існує надприродного — Бога, богів чи душі. Коли Ніцше стверджував, що «Бог помер», це означає, що людина більше не потребує Бога та сама займає те місце, яке Він посідав. Ніцше стверджував, що християнська система цінностей базується на неприйнятті світу таким, як він є, для чого християнство вигадує духовний світ і оманливі виправдання й обіцянки. Натомість цінності надлюдини повинні ґрунтуватися на любові до цього світу та до життя взагалі.
Для надлюдини чиясь думка нічого не варта, така людина непідвладна традиції, натовпу, політиці чи ідеології. Надлюдина не переймає цінності в кого-небудь, а створює їх сама. Для неї не існує завідомо добра чи зла, надлюдина сама для себе визначає що є добрим, а що злим.
В «Так казав Заратустра» Ніцше стверджує через пророка Заратустру, що надлюдини ще ніколи не існувало, а окремі верховніші за інших люди — це «щасливі випадковості». До таких він зараховував Горація, Цезаря, Гомера, Леонардо да Вінчі, Мішеля де Монтеня, Фердинандо Ґаліані, Стендаля. У «Веселій науці» ж він пише, що в майбутньому надлюди виникатимуть закономірно та систематично завдяки правильному культивуванню задатків надлюдяності. Коли з'явиться надлюдина, вона спрямовуватиме свою могутність на здійснення надзавдань, адже надлюдина — це найкраще втілення світової «волі до влади». Проте існування надлюдини не означає її панування. Оскільки вона вільна і сама вирішує якою бути, то одна надлюдина може боротися з іншою. Важливіше не те як довго існує надлюдина, а те, якою вона є.
Ідеологія націонал-соціалістів Німеччини запозичила низку термінів і концепцій з філософії Ніцше, зокрема і концепцію надлюдини. Головною підставою для цього було прагнення підтвердити свою ідеологію словами відомих німців минулого. Чільне значення тут мали сестра Фрідріха Ніцше — Елізабет Ферстер-Ніцше, та філософ Альфред Боймлер. Саме Боймлер надав Ніцше статусу провісника нацистських ідей. Так, «волю до влади» нацистські ідеологи потрактували як прагнення розширювати територіальні володіння, а надлюдину — як «расово чисту» людину. Нацистські переконання про «вищу расу» надлюдей породили також ідею про протиставлену їй недолюдину (untermenschen), що має як фізіологічні відмінності, так і інакший спосіб мислення.
Гітлер часто використовував термін «надлюдина» для опису власної ідеї про домінування аріїв над усіма расами, яка була використана як філософська основа націонал-соціалістичних переконань. Проте вірогідно, що Гітлер особисто ніколи не читав праць Ніцше. Ернст Крік, нацистський ідеолог, саркастично зауважив, що Ніцше не був ні соціалістом, ні націоналістом, і виступав проти расового мислення, проте націонал-соціалісти Німеччини проголосили його своїм провідним мислителем.
В алегоричних образах філософ розповідає про стадії становлення духу людини, починаючи з першої. Вона порівнюється з верблюдом, що нав'ючений вантажем забобонів та покірно стає навколішки перед авторитетами. На цій стадії дух відчуває нагальну потребу в саморозвитку: подібно до самітників він вирушає в пустелю. Однак йому – стриманому і шанобливому – не вистачає свободи та зухвалості, щоб остаточно підвестися з колін. Отже, на початковому щаблі людський дух потерпає під вантажем застиглих авторитетів, традицій та догм, а також приходить усвідомлення, що світ не має вічних універсальних цінностей. Відчуваючи необхідність змін, дух поки що не має сили для їхньої реалізації.
Подібно до цієї тварини, що накопичує в собі воду для довгої подорожі пустелею, вона накопичує в собі знання, які їй дають батьки, суспільство, школа, релігія та різні життєві ситуації. Верблюд керується ґрунтуючись на цих знаннях, верблюд з усім згоден і нічого не ставить під сумнів. Він уміє говорити лише "так". Він живе у минулому.Коли людина втомлюється говорити "так", коли в ньому накопичується занадто багато "ні", які він так довго пригнічував у собі, верблюд перевертається нагору ногами і ставати левом.
З цим етапом пов’язана свобода волевиявлення та вибору, коли замість «ти повинен» дух обирає «я хочу».
Він увібрав у себе всі знання та досвід суспільства та минулих поколінь і зрозумів, що це все має бути знищено, адже тільки на цих руїнах він зможе побудувати той світ, де йому буде добре. Лев – революціонер, він ні з чим не згоден. Він вміє говорити лише «ні». Лев живе у майбутньому.
У такий спосіб реалізується одна з ключових ідей ніцшеанства – воля до влади. Дух ще не в змозі продукувати цінності, але він створює свободу для нового їхнього творення, завойовує на них право. Свобода духу дає змогу побачити навіть у самому божестві не караючий імператив, а «свавілля та мрію» . В ідентифікації людського духа алегорія лева є транзитною фігурою шляху від людини до надлюдини. Адже людський дух стає сильним, звільняється від тенет і готує умови для появи надлюдини з новою аксіологією. Якщо на другій стадії розвитку духа від людини до надлюдини домінує нігілістичний первінь, то третя стадія характеризується позитивним світосприйняттям. Хижий лев стає дитиною, бо творчість нового потребує «святого слова – Так!»
Ніцшеанська концепція надлюдини оприявнюється в образі дитини, яка вільна відпопереднього сумного досвіду, відкрита світові та одночасно є його творцем. «Дитина є невинність і забуття, нове починання, гра, колесо, що саме котиться, початковий рух», оскільки сполучає вільний дух і волю зі прагненням до оновлення. Благоговиння переддитячою чистотою, радістю життя з його постійним становленням, – саме такі атрибутипокладено Ф. Ніцше наріжним камнем в утопію надлюдини. Цікавою є семантика ключових лексем «гра» та «колесо». На думку деяких біографів Ніцше, лексема«гра» має кілька смислів.
Семантика гри акцентує свободу духу надлюдини, що оприявнюється у її творчості з удосконалення собі та світу. Вільний дух подібний до граючих дітей,відкриваючи світ уперше, не обтяжений тим знанням законів та правил, що панували раніше (звідси «забудькуватість»). Як відомо, для дитини нічого не варті усталені «божества» та моральні авторитети, вона легко відпускає старе і залюбки переходити донової гри.
Також концепт гри, що є скрізним та полісемантичним у філософії Ф. Ніцше, має значення гри з долею, а також множинність варіантів життя як реалізація волі довлади. Про це він пише у фрагменті з червономовним заголовком «Про самовизначення»:«Скрізь, де знаходив я живе, знаходив я і волю до влади… і великий через владу ставитина дошку життя своє. Отож і жертва великого, щоб у ньому була сміливість, і опасность, игра у кістки до смерті».
Він увібрав у себе всі знання та досвід суспільства та минулих поколінь і зрозумів, що це все має бути знищено, адже тільки на цих руїнах він зможе побудувати той світ, де йому буде добре. Лев – революціонер, він ні з чим не згоден. Він вміє говорити лише «ні». Лев живе у майбутньому.Коли, зруйнувавши все, лев розуміє, що цей шлях теж не призвів до щастя, він знову перевертається і стає дитиною.Дитина не критична, вона живе ні в минулому, ні в майбутньому. Він живе тепер.Йому не потрібно руйнувати минуле — він вільний від нього. Він бере досвід, але не скований правилами. Він створив свою правду та взяв на себе відповідальність за своє життя. Тепер він може творити.
