Voskoboynik

Міністерство освіти і науки України
Департамент освіти і науки
Черкаської обласної державної адміністрації
Відділ освіти Золотоніської міської ради та виконавчого комітету
Золотоніська гімназія ім. С. Д. Скляренка
Золотоніської міської ради та виконавчого комітету
Воскобойник Наталія Іванівна,
соціальний педагог
Навчально-методичний посібник
м. Золотоноша
2015

АВТОРИ:
Воскобойник Н.І. – соціальний педагог
РЕЦЕНЗЕНТ:
Буряк Світлана Дмитрівна – заступник директора з науково-методичної
роботи Золотоніської гімназії ім. С. Д. Скляренка
Схвалено до використання
методичною радою методичного кабінету відділу освіти
Золотоніської міської ради Черкаської області
(протокол №3 від 21.01.2015)

Виставка ППД «Освіта Черкащини» Особливості оптимізації спілкування…
Золотоніська гімназія ім. С.Д. Скляренка Н.І. Воскобойник
5
ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................6
РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ ДІТЕЙ
У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ...................................................................................9
1.1. Психологічна характеристика підліткового
віку.............................................................................................9
1.2. Психологічні особливості формування особистості
підлітка...........................................................................................19
1.3. Провідна діяльність та психологічні новоуторення
підліткового віку..........................................................................21
1.4. Спілкування як форма вияву активності особистості у
підлітковому віці.....................................................................26
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ
МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ ПІДЛІТКІВ...............................34
2.1. Діагностика психічних процесів у підлітковому віці, які
заважають процесу комунікації.............................................34
2.2. Особливості проведення корекційно-розвивальних занять із
підлітками для оптимізації процесу спілкування........................40
2.3. Програма корекційно-виховної роботи з підлітками, що
мають девіантну поведінку з досвіду роботи соціального
педагога Золотоніської гімназії ім. С.Д. Скляренка………..55
ВИСНОВКИ..........................................................................................................69
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................71
ДОДАТКИ.............................................................................................................74

6
ВСТУП
Спілкування – специфічна форма взаємодії людини з іншими членами
суспільства. Спілкування, як форма діяльності, призводить до виникнення
психічного контакту між партнерами під час комунікації. Психічний контакт
під час процесу спілкування забезпечує взаємний обмін емоціями.
Спілкування є необхідною умовою буття та соціалізації особистості, адже
воно є духовною потребою особистості. Саме в підлітковому віці
відбуваються суттєві зміни в характері спілкування дитини з батьками та
іншими дорослими, тому що підлітковий вік є одним із найважливішим
періодом формування особистості, який обумовлює бурхливий
психофізіологічний розвиток та перебудову соціальної активності дитини.
Великі зрушення, що відбуваються в усіх сферах життєдіяльності дитини,
роблять цей вік "перехідним" від дитинства до дорослості. Даний вік багатий
драматичними переживаннями, труднощами та кризами. У цей період
складаються, формуються стійкі форми поведінки, риси характеру, способи
емоційного реагування. Це вік втрати дитячого світовідчування, коли
з'являються почуття тривожності та психологічного дискомфорту.
Роль спілкування в підлітковому періоді надзвичайно велика, що
обумовлююється центральним завданням віку – відбудовою власної
ідентичності. Саме в цьому віці вперше з’являється фігура близького
товарища – однолітка своєї статі, з яким встановлюються виключно довірливі
та важливі для підлітка “Я--Ти” відношення як провідна діяльність віку
(Ельконін Д.Б.), забезпечуються умови для соціально-психологічного
експериментування з напруженими сферами образу “Я”. Тому питання
ефективного спілкування в підлітковому віці стає особливо актуальним
сьогодні для збереження психічного здоров’я учнів – майбутнього покоління
української нації. Усвідомлення молоддю цінностей здорового способу

7
життя та формування індивідуальних моделей здорової поведінки – одне з
найважливіших завдань виховного процесу в ході соціалізації особистості.
Наше кваліфікаційна робота спрямована на дослідження факторів, які
заважають ефективності міжособистісної взаємодії серед підлітків та
підвищення оптимізації спілкування тренінговими засобами.
Об’єкт дослідження – є процес міжособистісної взаємодії.
Предметом дослідження виступають психологічні передумови
оптимізації процесу спілкування суб’єкта.
Метою роботи є дослідження факторів, які впливають на оптимізацію
процесу спілкування.
Гіпотезою нашої роботи є припущення, що психологічна діагностика
труднощів у спілкуванні та їх корекція тренінговими засобами сприяє
оптимізації процесу спілкування серед підлітків.
Завдання кваліфікаційної роботи
1. Здійснити аналіз теоретичних та методичних джерел, присвячених
вивченню питання оптимізації спілкування у підлітковому віці.
2. Виявити специфічні особливості та психологічні новоутворення
підліткового віку.
3. Розробка корекційно-розвивальної програми для оптимізації процесу
спілкування в підлітковому віці.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань,
досягнення мети, перевірки гіпотези було використано загальнонаукові
методи теоретичного дослідження (аналіз, синтез, порівняння,
систематизація, узагальнення) та методи емпіричного дослідження:
діагностування за допомогою тестових методик, яке спрямоване на
визначення індивідуальних аспектів розвитку суб’єкта, узагальнення
теоретичних та емпіричних даних з проблеми вивчення оптимізації
спілкування у підлітковому віці.

8
Новизна та практична значущість роботи: проаналізовано
літературу з проблеми вивчення оптимізації спілкування у підлітковому віці,
виявлено специфічні особливості та психологічні новоутворення
підліткового віку, з’ясовано бар’єри в спілкуванні, що обумовлюється
своєрідним психічним станом підлітка в навчально-виховному процесі.
Встановлено необхідність врахування індивідуальних психологічних
особливостей розвитку підлітка у міжособистісній взаємодії.
Теоретичні положення, емпіричний матеріал, висновки
кваліфікаційного дослідження дозволяють психологам-практикам, педагогам,
вчителям, вихователям оптимізувати навчально-виховний процес
педагогічного спілкування на основі розширення їх знань про особливості
розвитку особистості у підлітковому віці та шляхи підвищення ефективності
у міжособистісній взаємодії.
Мета і завдання обумовили таку структуру роботи: вступ, два розділи,
висновки, список використаних джерел, додатки.

9
РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ ДІТЕЙ
У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
1.1. Психологічна характеристика підліткового віку
Із всіх періодів розвитку дитини самим головним, важким і навіть
небезпечним є підлітковий. Це той самий період, що приносить головний біль
батькам і педагогам, обивателям та правоохоронним органам. Цей самий
період, що породив поняття «проблема батьків і дітей» й «конфлікт поколінь».
Підлітковий період розвитку, що є по своєму змісту, перехідним та
критичним, знаменує собою перехід до дорослого життя й особливості його
протікання, безсумнівно, відкладають відбиток на все наступне життя.
Підлітковим прийнято вважати період розвитку дітей з 11- 12 до 15-16
років. У цьому віці відбувається бурхливий психофізіологічний розвиток та
перебудова соціальної активності дитини. Великі зрушення, що
відбуваються в усіх сферах життєдіяльності дитини, роблять цей вік
"перехідним" від дитинства до дорослості. Даний вік багатий драматичними
переживаннями, труднощами та кризами. У цей період складаються,

10
формуються стійкі форми поведінки, риси характеру, способи емоційного
реагування. Це вік втрати дитячого світовідчування, коли з'являються
почуття тривожності та психологічного дискомфорту.
Виділення підліткового періоду в психічному розвитку людини в якості
самостійного стало причиною спеціальних досліджень із метою виявлення
специфічних психічних особливостей, властивому цьому віку.
Характерною рисою віку є амбівалентність та парадоксальність
психічного життя підлітка. Ця риса проявляється в несподіваній зміні
веселості - зневірою, упевненості в собі - сором'язливістю й боягузтвом,
егоїзму - альтруїзмом, товариськості - замкнутістю, допитливості - розумовою
байдужістю, радикалізму - консерватизмом тощо. Головне ж завдання підлітка
- це формування самосвідомості, ідентичності, які можна розглядати в якості
основних психологічних надбань у цьому віці.
Підлітковий вік часто називають періодом диспропорцій у розвитку. У
цьому віці збільшується увага до себе, до своїх фізичних особливостей,
загострюється реакція на думку оточуючих, підвищується почуття власної
гідності й вразливість. У багатьох підлітків відзначаються акцентуації
характеру - загострення окремих рис характеру, що створюють визначену
вразливість підлітка (невротичні розлади, девіантна поведінка, пристрасть до
алкоголю) [17].
В підлітковому віці нерідко зберігається схильність до поведінкових
реакцій, котрі звичайно характерні для більш молодшого віку: реакція відмови,
опозиції та протесту, імітації, компенсації та гіперкомпенсації. Однак саме для
підліткового віку більш типовими являються наступні психологічні реакції:
1. Реакція емансипації – відображає прагнення підлітка до
самостійності, звільнення з-під опіки дорослих. При несприятливих
умовах вона може знаходитися в основі втеч із дому та зі школи,
афективних спалахів, направлених на батьків та вчителів, а також в
основі окремих асоціальних вчинків.

11
2. Реакція групування – пояснюється прагненням до створення
спонтанних підліткових груп з певним стилем поведінки, системою
внутрішньо групових взаємовідносин та власним лідером. В
несприятливих умовах та при різноманітних неповноцінностях нервової
системи схильність до цієї реакції може в значній мірі визначати
поведінку та бути причиною асоціальних вчинків.
3. Реакція захоплення (хобі-реакція) – відображає особливості
внутрішньої структури особистості підлітка. Захоплення спортом,
прагнення до лідерства, азартні ігри, потяг до колекціонування більш
характерні для хлопчиків. Заняття, мотивом яких являється прагнення
привертати до себе увагу (участь в самодіяльності, захоплення
екстравагантною одежею тощо), є більш типовими для дівчаток.
Інтелектуально-естетичні захоплення можуть спостерігатись у підлітків
обох статей.
4. Реакції, обумовлені сексуальними потягами, що формуються,
багатоманітні в своїх проявах. Статевий потяг спочатку відрізняється
малим диференціюванням та розвивається зі зростаючою силою, що в
старшому підлітковому віці обумовлює “юнацьку гіперсексуальність”. В
силу цього у підлітків легко виникають різноманітні відхилення:
онанізм, раннє статеве життя, петтінг, транзиторний підлітковий
гомосексуалізм та ін.
Усі вказані вище дитячо-підліткові реакції можуть бути представлені як
у варіантах, нормальних для даного вікового періоду, так і у варіантах
патологічних, тобто тих, що відхиляються від нормальних для цього віку
(девіантна поведінка) [9, с.36-42].
На формування особистості підлітка соціальні фактори здійснюють
ведучий вплив, а біологічні – опосередкований.
Соціальні фактори, які являються визначальними у психічному
розвитку :

12
 перехід із початкової в середню школу, де заняття ведуться
багатьма вчителями-предметниками, що істотно змінює навчальну
діяльність та спілкування школярів та вчителів;
 розширення суспільної, соціальнокорисної діяльності
школяра в класі та в школі, розширення кола спілкування з
однолітками;
 відбувається зміна становища дитини в сім’ї, де батьки
більше починають довіряти їй, доручати виконання більш складної
домашньої роботи та включати в обговорення сімейних проблем.
Біологічними факторами психічного розвитку являються:
 початок статевого дозрівання, вплив нових гормонів на
центральну нервову систему;
 швидкий фізичний розвиток з перебудовою усіх органів, тканин
та систем організму;
Статеве дозрівання як головний біологічний фактор в цьому віці
впливає на поведінку підлітка не прямо, а безпосередньо. “Агресивність по
відношенню до старших, негативізм, впертість, вихваляння власних
недоліків, дратівливість з’являються не із-за самого статевого дозрівання, а
через соціальні умови існування підлітка – його статусу в колективі
однолітків, взаємовідносин з дорослими в сім’ї. За кожною зовнішньою
реакцією підлітка стоїть своя психологічна причина. Дії підлітків, які зовні
виглядають як непокора, часто витікають із особливостей даного етапу
дорослішання – етапу становлення особистості” [9, с.53-60].
Спілкування з однолітками, відносини з товаришами знаходяться в
центрі життя підлітка, в багатьох випадках визначаючи усі інші боки його
поведінки та діяльності. Для підлітка важливо бути не просто разом з
однолітками, але і, головне, займати серед них задовольняюче його

13
становище. Саме невміння, неможливість добиватись такого положення
частіше всього являється причиною недисциплінованості та навіть
правопорушень підлітків (фрустрація потреби “бути значним в очах
однолітків”). Це супроводжується також підвищеною конформністю
підлітків по відношенню до підліткових компаній: психологічна залежність
одного із групи від усіх, прагнення відповідати потребам даного угрупування
однолітків та готовність виконання групових норм та обов’язків.
Батьки часто усі труднощі проблем спілкування своєї дитини списують
за рахунок недоліків тих дітей, з якими спілкується їх син чи дочка. Однак
дослідження показують, що, починаючи з 6-го класу, у підлітків починає
інтенсивно розвиватись особистісна та міжособистісна рефлексія, в
результаті чого вони починають бачити причини конфліктів чи, напроти,
успішності у спілкуванні з однолітками, в особливостях власної
індивідуальності. Батькам та вчителям слід враховувати це стремління
підлітка бути особисто відповідальним за успішність свого спілкування з
оточуючими.
Спілкування з однолітками протилежної статі в цьому віці формує
почуття дорослості, яке штовхає підлітка до засвоєння “дорослих” моделей
поведінки у взаємовідносинах з однолітками протилежної статі. Інтерес до
взаємовідносин статей істотно змінює відношення до самого себе, своєї
статевої ідентифікації: “Я як чоловік”, “Я як жінка”. Особливе значення
приділяється індивідуальній привабливості.
У молодших підлітків інтерес до протилежної статі часто спочатку
проявляється у неадекватних формах (у хлопчиків – задиркуватість, у
дівчаток – демонстрація, ігнорування). Пізніше відносини ускладнюються:
зникає безпосередність у спілкуванні, з’являються перші почуття закоханості
зі страхом висміювань з боку однолітків.
У старших підлітків спілкування між хлопцями та дівчатами стає більш
відкритим, а почуття до однолітка протилежної статі стають інтенсивнішими

14
та можуть бути причиною сильних негативних емоцій при відсутності
взаємності.
Спілкування з дорослими є важливим моментом для підлітка, а його
спілкування з однолітками не повинне приховуватися від вихователів та
батьків. Труднощі спілкування підлітка з дорослими криються в недовірі до
дорослих, а останніх – в нерозумінні внутрішнього світу підлітка,
нав’язуванні своїх стереотипів, повчанню, критиці, примушенню виконувати
вказівки, тощо. Чим старше стає підліток, тим менше розуміння він
знаходить у дорослих [9].
Сімейні конфлікти первинна причина прояву симптомів, що згодом
змушують батьків звертатися в дитячі психіатричні клініки. Симптоми, які в
основному виявляються – це тривожність, занепокоєння, безсоння, булімія,
нервова анорексія, енурез, тощо.
Наслідками сімейних конфліктів є й інші хвороби дітей. Це стан, для
якого характерий загальний біль, втомлюваність, порушення працездатності,
душевної рівноваги. “Підлітки відчувають пригніченість, почуття
безнадійності, непотрібності, невирішеності ситуації. Дівчатка скаржаться на
безсоння, підвищену дратівливість. Їх турбує постійно пригнічений настрій,
погане самопочуття. Як правило, невротичніі прояви випереджають фізичні
хвороби. Іноді невротичні розлади спричинюються вже розвиненими
фізичними захворюваннями” [38, с.49].
Невроз - одне з найпоширеніших захворювань, що виникає у результаті
тривалих, повторних конфліктів. Форма, яку приймуть невротичні розлади, у
більшості випадків визначається особливостями особистості: спадковістю,
темпераментом, соціальними умовами. Однією з найбільш розповсюджених
форм неврозів є неврастенія - "слабкість нервів". Це захворювання
виявляється ослабленням психіки одночасно зі збудливістю, дратівливою
слабкістю. На перший план виступають такі скарги, як головний біль,
серцебиття, біль в області живота, запаморочення. Даний стан також
супроводжується порушенням концентрації уваги, поганою пам’яттю і, отже,

15
зниженням розумової працездатності. На цьому рівні виникає відчуття
невдоволення собою, посилюється почуття власної неповноцінності. Дуже
часто з'являється безсоння [21].
Іншою формою неврозів є істерія. Психічне збудження супроводжується
дуже сильним серцебиттям. Симптоми відрізняються великою
різноманітністю: головний біль і запаморочення, біль у серці і животі,
відчуття повзання мурашок, холодна на дотик шкіра долонь і стоп,
підвищена пітливість, м’язовий біль.
Існує ще один варіант неврозів - іпохондричний невроз. Виявляється він
у тому, що дитина почуває себе хворою, відчуває різноманітні відчуття, які
дають їй впевненість у тому, що вона хвора. Ці відчуття і є головними
симптомами іпохондричного неврозу. “Якщо людина відчуває себе хворою,
то неможливо їй довести, що вона здорова і їй тільки потрібно "взяти себе в
руки». В основі іпохондрії лежать почуття порожнечі та життєвої нудьги,
потреба втечі від реальної ситуації в більш сприятливу” [21, с.29].
Важкий конфлікт породжує агресивні почуття, агресія може
викликатися або ж підсилюватися почуттям провини, образи. Емоції
поширюються подібно колам на воді. Згадаємо, наприклад, як людина в гніві
трощить усе, що потрапляється їй під руку. Агресія може виявитися
спрямованою на самого себе. Розрядка її не завжди рятує від психічної
напруженості, хоча існує думка, що накопичений гнів або злість не слід
тримати в собі, а потрібно швидше виплеснути. Якщо ж агресія
спрямовується всередину, то вона дає низьку самоповагу, почуття провини,
тревоги і т.д.
Підлітки, психіка яких формується в конфліктних родинах, схильні до
прояву наступних видів агресії [6].
1. Фізична агресія. Встановлено, що вона переважає у активних,
цілеспрямованих дітей, які відрізняються сміливістю, схильністю до ризику,
безцеремонністю й авантюризмом. Їм приносить особливе задоволення

16
демонструвати свою владу та примушувати страждати близьких людей
(домінування садистських тенденцій).
Підлітків з вираженою фізичною агресією відрізняє відсутність
соціальної комфортності, стриманості та розважливості, недостатній
самоконтроль. Для агресивних дітей характерний потяг до гострих
афективних переживань, при відсутності яких переважає почуття нудьги.
Вони прагнуть задовольнити свої бажання відразу ж у безпосереднй
поведінці, серйозно не задумуючись над наслідками своїх вчинків. Діють
імпульсивно і непродумано.
2. Підлітки, схильні до прояву вербальної агресії. Цих дітей відрізняє,
по-перше, виражена психічна неврівноваженість, що виявляється у високій
тривожності, почуттях непевності, занепокоєння, схильності до сумнівів.
По-друге, для них характерна депресивність: знижений фон активності,
настрою та працездатності.
По - третє, слід зазначити низьку фрустраційну толерантність:
нездатність володіти своїми емоціями, коли найменші суперечки вибивають
з колії, що такі підлітки не можуть ефективно продовжувати діяльність.
Причому в сполученні з підвищеною чутливістю та збудливістю у них навіть
незначні чи індиферентні подразники викликають неадекватно бурхливі
спалахи роздратування і гніву. Особливо сильні емоційні спалахи, а також
почуття ворожості і підозрілості виникають при будь-яких діях інших по
відношенню до їхньої особистості: самооцінки, престижу, почуття особистої
гідності. При цьому вони не вміють приховати свої почуття, думки і
відношення до навколишнього світу, проявляють це через образливі
вербальні форми. Крім того, для них характерний постійний внутрішній
конфлікт із самим собою, що проявляється в стійкому стані напруженості і
збудженості, які, в свою чергу, можуть розряджатися назовні в несподіваних
реакціях озлоблення, люті або страху.

17
Спонтанність та імпульсивність, збігаючись у підлітків з уразливістю,
консерватизмом і перевагою традиційних поглядів, відгороджують їх від
інтенсивних переживань та внутрішніх конфліктів.
3. Діти, схильні до прояву непрямої агресії. Підлітків з непрямою
агресією відрізняє надмірна імпульсивність, слабкий самоконтроль,
недостатня соціалізація потягів і низька усвідомленість власних дій. Вони
рідко задумуються про причини своїх вчинків і передбачають їхні наслідки.
Можливо, схильність до непрямих форм агресії є результатом
амбівалентності натури такого підлітку: з одного боку, це сміливість,
схильність до ризику, прагнення до суспільного визнання, а з іншого боку -
наявність фемінних рис характеру, таких як чутливість, м'якість,
поступливість; залежність, прагнення звернути на себе увагу оточуючих.
Крім цього, вони дуже болісно реагують на зауваження у свою адресу.
4. Діти, схильні до проявів негативізму. Підлітків з негативізмом
відрізняє вразливість. Основними рисами характеру цих дітей є егоїзм,
самовдоволення, надмірна зарозумілість. Тому підвищена чутливість до
всього, що визначає їхню особистість, викликає реакцію протесту.
Підлітки з негативізмом дуже дратівливі, вони не здатні володіти своїми
емоціями. Часто емоційне напруження супроводжується вегетативними і
соматичними реакціями: змінюється робота залоз внутрішньої секреції,
порушується циркуляція крові в деяких органах і тканинах, біохімічних
процесах.
“Як правило, у кожного індивіда існує власний шлях переживання
емоційної напруги. Неможливо перелічити усі хворобливі явища, що можуть
виникнути на тлі психічної напруженості. Конфлікт неминуче приводить до
появи негативних емоцій. А тим самим він служить своєрідним стартовим
комплексом для розвитку ланцюга емоційних реакцій, вегетативних проявів,
які у підсумку приводять до розвитку хвороби” [6, с.47-63].
Несприятливі сімейні умови характерні для переважної більшості так
званих важких підлітків, важких у соціальному (неповнолітні

18
правопорушники) чи в психологічному (підлітки з психічними
відхиленнями ) плані.
До важких наслідків сімейних конфліктів варто віднести злочинність,
дармоїдство, азартні ігри, алкоголізм, наркоманію, розумову
недорозвиненість, психічні захворювання й інші патологічні явища .
Англійські психологи Н.Хевітт і Р.Дженкінс виділяють дві великі
категорії "важких" дітей [6, с.24]:
1) діти з так званими "соціалізованими формами" антигромадського
поводження, для яких не характерні емоційні розлади і які легко
пристосовуються до соціальних норм всередині тих антигромадських груп
чи родичів, друзів, до яких вони належать;
2) діти з несоціалізованим антигромадським агресивним поводженням,
що, як правило, знаходяться в несприятливій атмосфері своєї родини і
мають значні емоційні розлади, що виявляються в негативізмі, агресивності,
зухвалості і мстивості; майже всім підліткам притаманна яскраво виражена
ворожість.
Атмосфера напруженості і конфліктних сімейних ситуацій діє на
підлітка різко негативно. Будинок перестає бути для нього опорою, він
втрачає почуття безпеки, зникає те джерело, яким була для нього родина,
коли в ній панував емоційний зв'язок батьків, коли вони і світ їхніх
цінностей були прикладом для наслідування. Порушення такої стабільної
сімейної системи може привести дитину, особливо в підлітковому і
юнацькому віці, до пошуків опори поза будинком. У такому стані діти легше
піддаються зовнішнім впливам, тому що прагнуть до розрядження
внутрішнього напруження.
В родинах, де панує згода батьків, діти рідко збиваються зі шляху.
Більш піддана цьому молодь з негармонійних родин. Розбіжності і
відсутність любові між батьком і матір'ю дуже тісно зв'язані з розвитком у
підлітків схильності до небажаної повведінки. Знову і знову виникають
проблеми з дисципліною в школі й у родині, іноді навіть з'являється

19
схильність до злодійства. Багатьох важковиховуваних підлітків відрізняє
погана успішність, що може привести до ізоляції від колективу. У крайніх
випадках можливе виникнення відрази до школи, відмова від її відвідування.
Результат має лише певний ступінь успішності по причині важко
прогнозованого поводження учня й залежності від багатьох факторів,
врахувати які вчителю практично неможливо.
Сімейні конфлікти впливають на формування підлітка. “Ми спостерігаємо
відхилення в особистісному розвитку; формування девіантної поведінки,
появу емоційних порушень (страхів, агресивності й ін.), порушення вольової
сфери (упертість, негативізм, слабовілля), низький рівень соціальної
компетентності. Основним радикалом, що передує формуванню всіх
преневротичних станів, є підвищена тривожність, відчуття занепокоєння, що
постійно відчуває підліток” [38,с.46-50].
1.2. Психологічні особливості формування особистості підлітка
Психічний розвиток підлітка має
соціальну обумовленість. Л.С.Виготський,
узагальнюючи результати багаточисленних
досліджень вітчизняних та зарубіжних
авторів зазначав: ”Ніколи вплив
середовища на розвиток мислення не
набував такого вагомого значення, як саме
в перехідному віці” [8]. Цей висновок
знайшов відображення в наступних дослідженнях Л.І.Божович, Н.І.Крилової,
Н.М.Толстих, які були проведені в 50-80 р.р. та присвячені одній проблемі –
вивченню меж підліткового віку. Якщо в 50-ті роки переломний момент в
представленнях підлітків про подальше майбутнє припадав на 15 років, а в 60-
ті роки – на 16-17 років, то у 80-ті роки – на 13 років [23]. Така рухливість

20
вікових меж пояснюється зміною соціальної ситуації розвитку та підтверджує
думку Л.С.Виготського про історичну та соціальну обумовленість розвитку
особистості.
Е. Шпрангер розробив культурно-психологічну концепцію підліткового
віку й описав три можливих типи розвитку особистості підлітка. [1, с.307-309].
Для першого типу розвитку характерно різкий, бурхливий і кризовий
плин, пережитий підлітком як друге народження, підсумком якого є
становлення нового образу «Я». Розвиток дитини по другому типу припускає
головні, повільні й поступові зміни підлітка, без глибоких потрясінь і зрушень
у власній особистості. Третій тип розвитку припускає активний і свідомий
процес самовиховання, шлях самостійного подолання внутрішніх тривог і
криз, що можливо за рахунок розвинених у підлітка самоконтролю й
самодисципліни.
Е.Шпрангер вважав відкриття «Я», виникнення рефлексії,
усвідомлення підлітком своєї індивідуальності. Специфіка розвитку підлітка
може бути пояснена з позиції пубертата. Відомо, що пубертат - це період
різкого прискорення фізичного розвитку й статевого дозрівання, що він
становить лише частину в середині підліткового віку. Поряд з фізичним
пубертатом Ш. Бюлер виділила психічну пубертатність, а в середині її три
фази розвитку [7].
Перша з них, за словами Ш. Бюлер - це прелюдія до періоду психічної
пубертатності, окремі симптоми якої з'являються в 11-12 років, коли підлітки
неприборкані, забіякуваті, коли дитячі ігри здаються їм нецікавими, а ігри
більш старших підлітків ще незрозумілі. «Прелюдія» змінюється наступною,
негативною фазою, тривалість якої від 11 до 13 років у дівчаток та від 14 до 16
років у хлопчиків, а основними рисами є «підвищена чутливість і
дратівливість, занепокоєння й легкий збудливий стан», «фізичне й
щиросердечне нездужання», незадоволеність собою, що переноситься
підлітками на навколишній світ.

21
Можна бачити одночасна присутність у підлітка ненависті до себе й до
навколишнього світу, що змушує його почувати себе самотніми, чужими й
незрозумілим оточуючими людьми. Дитина на цій стадії найбільш чутлива до
сприйняття негативного, що спонукає її або до агресивного самозахисту, або
пасивної меланхолії. Результатом цього стає зниження працездатності, ізоляція
або активне вороже відношення до навколишнього оточення. Закінчення
негативної фази збігається із завершенням біологічного дозрівання.
Позитивна фаза починається з того, що підліток стає сприйнятливий до
позитивних аспектів оточення. Перед ним відкриваються джерела радості,
серед яких на перше місце Ш. Бюлер ставить «переживання природи» -
свідоме переживання прекрасного. При сприятливих умовах розвитку такими
джерелами радості можуть стати мистецтво й наука. До цього приєднується й
любов, «яка дає вихід найважчій напрузі»[7].
1.3. Провідна діяльність та
психологічні новоутворення підліткового віку
Ключовою проблемою
цього періоду Л.С.Виготський
називав проблему інтересів
підлітка, коли має місце
руйнування й відмирання
колишніх груп (домінант)
інтересів і розвиток нових. До
них він відносив «езопову
домінанту» (інтерес підлітка до власної особистості), «домінанту далі»
(домінування широких інтересів, спрямованих у майбутнє, над сьогоднішніми,
поточними інтересами), «домінанту зусилля» (тяга до опору, подоланню,
вольовим зусиллям, що нерідко проявляється в упертості, протесті,
хуліганстві), «домінанту романтики» (прагнення до невідомого, ризикованого,
героїчного).

22
Поява нових інтересів приводить до перетворення старої й виникненню
нової системи мотивів, що змінює соціальну ситуацію розвитку підлітка. Зміна
соціальної ситуації розвитку веде до зміни провідної діяльності, результатом
якої стають нові психологічні новоутворення підліткового віку. Тому у
середині підліткового віку прийнято виділяти молодший підлітковий (10-13
років), або 5-7 класи, і старший підлітковий вік (13-15 років), або 8-10 класи.
Поряд з ними виділяють і ранню юність, маючи на увазі учнів 10-11 класів (15-
17 років).
Психологічні новоутворення молодшого підліткового віку змінюють
можливості дитини, а, отже, сферу його інтересів і мотивів поведінки. Саме
здатність до самостійної поведінки приводить до руйнування старих інтересів і
мотивів підлітка, формуванню нових моментів у його сфері потреб та
мотиваційній сфері й пошуку нових її форм та моделей.
Першим таким моментом у цій сфері молодшого підлітка є поява
потреби вийти за рамки школи, прилучитися до життя й діяльності дорослих.
Однак реалізація цієї ідеї можлива, якщо підліток буде відповідати не тільки
вимогам навколишніх його людей (що з'явилося надбанням попереднього
вікового етапу розвитку), але насамперед, власними вимогами та самооцінкою.
Це - другий новий момент у мотиваційній сфері. Третій момент
відображується у появі потреби знайти та захистити своє місце у
навколишньому соціальному середовищі. Таким чином, ми бачимо, що
психологічні новоутворення, придбані в молодшому шкільному віці,
відкривають перед дитиною нові можливості та пов'язані вони, насамперед, зі
змінами у сфері потреб і мотивів поведінки. Стає очевидним, що нові потреби,
змінюючи соціальну ситуацію розвитку, обумовлюють появу нової провідної
діяльності у підлітка, яка могла б допомогти йому в розрішенні протиріч між
його новими, що розширилися, можливостями й колишніми відносинами з
оточуючими його людьми. Очевидно, що нові потреби не можуть бути
задоволеними в рамках колишньої провідної діяльності - навчальної. [1, с. 311-

23
314].
Найбільш характерні психологічні риси підліткового періоду:
Перше - це різке погіршення поведінки, що проявляється в негативізмі
(тобто в бажанні надходити всупереч чужій волі), упертості, задиркуватості,
протиставленні себе вчителям і дорослим тощо (див. характеристику
негативної фази психічної пубертатності).
Іншою рисою підліткової поведінки є виражена суперечливість
прагнень та нестійкого характеру. Із цією рисою пов'язана й суперечливість
емоційних станів, пережитих підлітком, виражений психологічний дискомфорт
- тривога, страхи, відчуття самітності тощо.
Характерною рисою поведінки підлітків є реакція емансипації, тобто
виражене прагнення звільнитися з-під опіки й контролю з боку батьків і
дорослих. Однак далеко не завжди емансипація приймає форму опозиції, як це
сприймається батьками. Підліток прагне не стільки протистояти дорослим,
скільки стати рівним їм, що, звичайно, важко при збереженій економічній та
соціальній залежності.
Поряд з реакцією емансипації в якості специфічної підліткової реакції є
групування з однолітками, що являє собою зворотний бік першої. Ця реакція,
очевидно, відповідає якимсь емоційним потребам підлітків.
Нарешті, важливо мати на увазі й особливості характеру підлітків,
зокрема, виразність у цьому віці так званих акцентуацій характеру.
Причини настільки серйозних змін у поведінці й особистості підлітка
обумовлені так називаними «завданнями розвитку», найбільше чітко
сформульованими Р. Хавигурстом [1, 7]. До них відносяться: 1)
пристосування підлітка до змін свого фізичного стану, прийняття й ефективне
використання свого тіла; 2) досягнення соціально прийнятної дорослої
сексуальної ролі; 3) досягнення зрілих відносин з особами протилежної статі;
4) розвиток інтелектуальних здатностей; 5) вироблення комплексу цінностей, у
відповідності з якими будується поведінка; 6) досягнення соціально
відповідальної поведінки; 7) вибір професії й підготовка до професійної

24
діяльності; 8) досягнення економічної незалежності; 9) підготовка до шлюбу й
сімейного життя. [1].
Основні сфери психічного розвитку підлітка
Видатний вітчизняний психолог А.П. Краковський, порівнюючи
особливості поведінки молодших школярів та молодших підлітків, у яких
різниця у віці складає всього один рік, констатує, що підлітки в порівнянні із
своїми молодшими товаришами в 6 разів частіше проявляють упертість, у 9
разів частіше бравірують своїми недоліками, в 10 разів частіше
протиставляють себе батькам. В цілому кількість немотивованих негативних
поступків відмічається у 42 рази більше, чим у молодших школярів.
Американські дослідники Роберт та Джин Байярд [6, 9, 10] на основі
багаточисленних бесід з батьками підлітків склали узагальнений список
поступків та дій останніх, що турбують батьків. Їх налічувалося понад 65
пунктів!
Чергуючись із стабільним періодами, критичні є поворотними
пунктами в розвитку особистості. Завдяки короткотривалості в часі,
відбуваються різкі кардинальні зміни, зміщення, переломи. Виникнення
нового в процесі розвитку завжди пов’язане з відмиранням елементів
старого. Але значення критичних періодів складається насамперед з тієї
позитивної роботи, яка в них відбувається.
Досліджуваний підлітковий вік відноситься до критичного періоду
психічного розвитку. Гостро протікаючий перелом психічного розвитку
обумовлює його виключну складність та суперечливість. Дана обставина
пов’язана із протиріччями в розвитку організму, в тому числі і
психосексуальному розвитку, інтелектуальному, соціальному тощо.
Відомо, що важливим психологічним новоутворенням є становлення
самоусвідомлення підлітка. Важливим моментом розвитку самоусвідомлення
підлітка є почуття дорослості, що проявляється у підлітка в основному в
бажанні наслідувати дорослим: підлітки хочуть бути мужніми, як дорослі,

25
сміливими, гарно вдягнутими – це тільки прояв зовнішньої психологічної
форми прояву психологічного явища.
Дорослість підлітка суб’єктивно пов’язана не з наслідуванням, а із
залученням підлітка до суспільства, з появою у нього почуття
відповідальності як соціальної відповідальності, як можливості та
необхідності відповідати за себе та за справу на рівні дорослої людини. Якщо
дошкільник грає у дорослого, молодший школяр наслідує дорослого, то
підліток ставить себе в ситуацію дорослого в системі реально існуючих
відношень. Тому для підлітка і мужність, і сміливість, і одяг – важливі тільки
у зв’язку із соціальною позицією, з формуванням та завоюванням реальної
соціальної активності.
Підліток вимагає визнання своєї самостійності, своєї рівноправності
при відсутності умов, можливостей для цієї позиції, як фізичних,
інтелектуальних, соціальних тощо. І тільки в спеціально створеній суспільно
корисній діяльності можна створювати ситуації, де підліток вступає в
реально рівні відношення з дорослими. В цьому саме і полягає психологічне
значення цієї діяльності, так як в ній підліток не тільки не почуває себе
притисненим, залежним, а включеним в широку систему взаємовідношень,
що задовольняє його домагання у відношеннях з дорослими. По відношенню
до товаришів у розумінні нового місця в суспільстві та в реалізації цього
місця головним є сумісне намагання бути визнаним в суспільстві, в
дорослому світі суспільних відносин [15, 16, 23].
Підлітковий вік – важкий період психічного розвитку, він важливий
для самого підлітка і у роботі з ним. Протиріччя цього віку гостро
проявляються на даному етапі виховання, опору підлітків виховному
процесу, що приводить до появи великої групи важких підлітків.
Важливість розробки проблеми підліткового віку обумовлюється не
тільки особливою ситуацією психічного розвитку 10-16 – літньої дитини, але
й новим рівнем потреб розвиваючої нової системи суспільства в Україні
щодо формування активної життєвої позиції людини. Для вирішення цих

26
проблем необхідний комплексний підхід як до вивчення особливостей
підліткової фази психічного розвитку, так і до розкриття змісту процесу
розвитку дитини на цій ключовій фазі переходу від дитинства до дорослості.
1.4.Спілкування як форма вияву активності особистості
у підлітковому віці
Історично та в процесі
індивідуального розвитку
спілкування є необхідною умовою
існування людини, одним із
найважливіших чинників її
соціального розвитку. Спілкування
відображає об’єктивну потребу
людей в об’єднанні, співробітництві
один із одним, а також є умовою розвитку самобутності, цілісності,
індивідуальності особистості.
Поняття „спілкування” вживається у психологічній літературі в різних
значеннях: як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський,
С.Л. Рубінштейн); як один із різновидів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв,
М.С. Каган, І.С. Кон, О.О. Леонтьєв); як специфічна соціальна форма
інформаційного зв’язку (А.Д. Урсул, Л.О. Резников) та інші [11, с. 57].
Деякі дослідники (Г.М. Андреєва, В.С. Соковнін, К.К. Платонов та інш.),
аналізуючи поняття „спілкування”, розмежовують його з поняттям
„комунікація”. Останнє вони тлумачать як „повідомлення”, „передачу
інформацією”, підкреслюючи його однобічний характер, зв’язок із теорією
інформації, кібернетикою, технічними системами. Між особистісне
спілкування передбачає встановлення прямих контактів між тими, хто
спілкується, дає змогу безпосередньо реагувати та впливати на дії і
висловлювання іншого, сприймати один одного як конкретну особистість.

27
Спілкування - багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів
між людьми, який передбачає обмін інформацією певну тактику і стратегію
взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.
Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації суб’єктів
закономірно виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи вербальний та
невербальний аспект обміну інформацією. Спілкування історично склалося в
процесі спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль:
супроводжувало і обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно
набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію
передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В
онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю.
Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює
соціальні норми, культуру в цілому, будує образ світу і свого Я. В процесі
спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого.
Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як
особистість. Спілкування - необхідна умова повноцінного психічного
розвитку індивіда, нормального життя. Спілкування є важливою духовною
потребою особистості як суспільної істоти. Потреба людини у спілкуванні
зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії у процесі
діяльності. Будь-яка спільна діяльність, і в першу чергу трудова, не може
здійснюватись успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть
налагоджені відповідні контакти та взаєморозуміння.
Спілкування - явище глибоко соціальне. Соціальна природа спілкування
виражається у тому, що воно завжди відбувається в середовищі людей, де
суб’єкти спілкування завжди постають як носії соціального досвіду.
Соціальний досвід спілкування виявляється у змісті інформації, що є його
предметом (знання, відомості, способи діяльності), у засобах (мовна та
немовна комунікація при спілкуванні), у суспільно вироблених у процесі
історичного розвитку різновидах спілкування. За змістом спілкування
охоплює всі царини людського буття та діяльності, об’єктивні та суб’єктивні

28
їх прояви. Спілкування між людьми відбувається при передачі знань, досвіду,
коли формуються різні вміння та навички, погоджуються та координуються
спільні дії, тощо.
Отже, спілкування це різноманітні контакти між людьми, зумовлені
потребами спільної діяльності [17, с. 19-25].
Змістом спілкування може бути людина. Реальні контакти між людьми,
у процесі яких вони безпосередньо сприймають одна одну, створюють
середовище для об’єктивного виявлення особливості їхньої поведінки, манер,
рис характеру та емоційно-вольової сфери. Саме в таких контактах
розкривається справжня значущість однієї людини для іншої, виявляються
їхні симпатії та антипатії. У художній літературі є безліч прикладів, якої
глибини та різноманіття психологічних нюансів можуть сягати стосунки між
людьми в ситуаціях безпосереднього взаємосприймання, як відбувається
процес проникнення у внутрішній світ людини, її почуття через зовнішні
прояви. Іноді виразний погляд або жест можуть нести набагато більше
інформації, ніж вимовлене слово [27, с.12-34].
Дослідженням процесу спілкування займалися О.О. Бодальов, Я.
Коломінський, Д. Майєрс, Л. Петровська, Т. Шибутані, О.О. Леонтьєв, В.
М’ясіщев, Д.Б. Ельконін, О.В. Запорожець.
Самосвідомість особистості, її „Я” як морально-психологічний та
світоглядний стрижень, як найважливіший чинник її індивідуальності й
активності неможливі поза між особистісним спілкуванням. Дослідження
О.О. Бодальова показали, що нагромадження і узагальнення досвіду
спілкування особистості підвищують рівень соціальної перцепції та
саморегуляції її поведінки, тобто рефлексивні властивості формуються на
ґрунті комунікативних. Міжособистісне спілкування, таким чином, може
розглядатися не тільки як зовнішня детермінанта діяльності особистості, а й
як внутрішнє джерело її активності.

29
Можна сказати, що активність суб’єкта у певних межах тим більша, чим
ширша сфера спілкування і чим більшу кількість виборів поведінки і
діяльності група спроможна йому надати.
Зміст – це інформація, яка в міжіндивідуальних контактах передається
від однієї живої істоти іншій. Змістом спілкування може бути інформація про
внутрішній мотиваційний чи емоційний стан, про стан зовнішнього
середовища. У людини зміст спілкування значно ширший ніж у тварин.
Люди обмінюються інформацією, що несе знання про світ: багатий життєвий
досвід, знання, здібності, уміння і навички. За змістом спілкування може
бути:
матеріальне – обмін продуктами і предметами діяльності, які в свою
чергу служать засобом задоволення актуальних потреб суб’єктів;
когнітивне – обмін знаннями;
діяльне – обмін діями, операціями, уміннями, навичками;
мотиваційне – обмін цілями, інтересами, мотивами, потребами.
Мотиваційне спілкування має своїм змістом передачу один одному певних
стимулів, установок або готовності до дій в певному напрямку [11, с.212].
Мета спілкування – це те, заради чого у людини виникає даний вид
активності. Якщо у тварин цілі спілкування, зазвичай, не виходять за рамки
задоволення актуальних для них біологічних потреб, то у людини вони
виражають собою засіб задоволення багатьох різноманітних потреб:
соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних, потреб
інтелектуального росту, морального розвитку і ряду інших. За метою
спілкування поділяється на біологічне і соціальне.
Біологічне – це спілкування, необхідне для підтримання, збереження і
розвитку організму. Воно пов’язане із задоволенням основних органічних
потреб.

30
Соціальне спілкування переслідує мету розширення і закріплення
міжособистісних контактів, встановлення і розвитку інтерперсональних
стосунків, особистісного росту індивіда. Можна виділити основні види
соціального спілкування:
ділове спілкування – включене як приватний момент в яку-небудь
сумісну продуктивну діяльність і служить засобом підвищення якості цієї
діяльності. Його змістом є те, чим зайняті люди, а не ті проблеми, які
торкаються їх внутрішнього світу;
особистісне спілкування, навпаки, зосереджене навколо психологічних
проблем внутрішнього характеру, тих інтересів і потреб, які глибоко
зачіпають особистість людини; пошук сенсу життя, визначення свого
відношення до значимої людини, до того, що відбувається навколо
вирішення якогось внутрішнього конфлікту;
інструментальне – спілкування, яке не являється самоціллю, не
стимулюється самостійною потребою, але переслідує якусь іншу ціль, окрім
отримання задоволення від самого акту спілкування;
цільове – це спілкування, яке само собою служить засобом задоволення
специфічної потреби, в даному випадку – потреби в спілкуванні [26, с.213].
В житті людини спілкування не існує як відокремлений процес або
самостійна форма активності, воно включене в індивідуальну або групову
практичну діяльність, яка не може, а ні виникнути, а ні здійснитися без
інтенсивного і різнобічного спілкування.
В спілкуванні виділяють три взаємозв’язаних сторони:
Комунікативна – складається з обміну інформації між людьми;
Інтерактивна – полягає в організації взаємодії між людьми, наприклад,
узгодити дії, розподілити функції чи вплинути на настрій, поведінку
співбесідника;

31
Перцептивна – вміщує процес сприйняття партнерами один одного по
спілкуванню та установлення на цій основі взаєморозуміння.
Спілкування – це багатоплановий процес, в якому можна виокремити
такі основні функції комунікативну, інтерактивну та перфективну.
Комунікативна функція – це різні форми та засоби обміну і передачі
інформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду,
нагромадження знань, оволодіння діяльністю, узгодження дій та
взаєморозуміння людей. Комунікативна функція спілкування, що
здійснюється за допомогою мови, є необхідною умовою соціального та
наукового прогресу людства, індивідуального розвитку особистості. Обмін
інформацією, що відбувається між людьми в різних видах діяльності,
забезпечується комунікативною функцією спілкування.
Контакти між людьми не обмежуються лише потребами передавання
інформації. Спілкування завжди передбачає певний вплив на інших людей,
зміну їх поведінки та діяльності. Тут проявляється інтерактивна функція
спілкування, функція впливу, поради, інструкції, вимоги накази, що
висловлені у мовній формі та адресовані іншій особі, є спонуканням до дії та
регуляторами її поведінки. Спільна діяльність, її зміст та умови виконання
вибудовують таку модель між особистої взаємодії, коли кожен з учасників
послідовно впливає своїми вчинками на інших і, у свою чергу, змінює свої дії
під впливом інших.
Обмінюючись інформацією, встановлюючи комунікативні зв’язки для
досягнення цілей діяльності, взаємодіючи і здійснюючи різнобічні впливи на
інших партнерів по спілкуванню, люди безпосередньо сприймають один
одного й мають можливість пізнавати фізичні, психологічні та індивідуальні
особливості притаманні кожній стороні. Тут проявляється перцептивна
функція спілкування. Інформація, яку одержують співрозмовники у процесі
контактів, дає змогу скласти більш-менш об’єктивне враження про те, що
становить собою партнер по спілкуванню, проникнути в його внутрішній
світ, зрозуміти мотиви поведінки.

32
В процедурі спілкування виділяють наступні етапи:
1. Потреба в спілкуванні (необхідно повідомити чи дізнатися про
інформацію, вплинути на співбесідника тощо) – спонукає людину вступити в
контакт з іншими людьми.
2. Орієнтування в цілях спілкування, в ситуаціях спілкування.
3. Орієнтування в особистості співбесідника.
4. Планування змісту свого сповіщення – людина уявляє (зазвичай
несвідомо), що саме скаже.
5. Несвідомо (іноді свідомо) людина обирає конкретні засоби, фрази,
якими буде користуватися, вирішує як буде вести розмову, як себе поводити.
6. Сприйняття та оцінка відповідної реакції співбесідника, контроль
ефективності спілкування на основі установлення зворотного зв’язку.
7. Корекція напрямку, стилю, методів спілкування.
Якщо виявляється порушення деякого із ланцюгів спілкування, то тому,
хто проводить бесіду, не вдається досягти бажаних результатів спілкування –
воно буде неефективним. Такі навички називають “соціальним інтелектом”,
“практично-психологічним розумом”, “комунікативною компетентністю”,
“комунікабельністю” [32, с.393-394].
Саме в підлітковому віці відбуваються істотні зміни в характері
спілкування дитини з батьками та іншими дорослими. Незважаючи на те,
що сепараційні процеси не мають тотального характеру, родина, що була
раніше головним джерелом соціалізації, губить свою суб'єктивну
непорушність як посередник, через який дитині транслюється система
культурних значень і змістів. Інтимно-особистісне спілкування стає
провідною діяльністю (Ельконін Д.Б.), зростає значення однолітків як
референтної групи. При цьому варто враховувати, що різні способи
соціалізації хлопчиків і дівчаток, з одного боку відбивають, а з іншого боку
- створюють і відтворюють психологічні статеві розходження, у тому числі
й у засобах комунікації. Це виражається не просто в кількісних
розходженнях в мірі товариськості хлопчиків і дівчаток, але й у якісних

33
розходженнях у структурі й змісті їхнього спілкування й життєдіяльності.
Крім того, стиль спілкування тісно пов'язаний з необхідністю підтримувати
прийнятий культурою нормативний канон маскулінності або фемінності.
Чоловічий стиль, традиційно орієнтований на підтримку статусу, зобов'язує
приховувати свої слабості й підкреслювати досягнення й високі домагання.
Почуття належності до групи однолітків і спілкування з ними для чоловіків
всіх віків значно важливіше, ніж для жінок. Чоловіче суспільство, як і весь
стиль життя, скоріше, предметні й інструментальні, аніж експресивні.
Жіночий стиль розрахований на зменшення соціальної відстані й
встановлення психологічної близькості з іншими [13, 14]. Спілкування
дівчинок виглядає більше пасивним, зате більше дружнім і виборчим.
Крім гендерних стереотипів, на особливості комунікативної діяльності
підлітків впливає й гендерна диференціація афективної сфери.
Так, схильність до переживання гніву у віці 12-13 років більше
виражена в хлопчиків, а в 14-17 років - у дівчаток. Схильність до суму в
дівчаток у віці 10-17 років більше виражена, чим у тому ж віці в хлопчиків.
Для дівчаток старших класів соціальне середовище виявляється більше
насиченим емоційними подіями, що мають стресогенне значення, чим для
хлопчиків. Особи жіночої статі явно перевершують осіб чоловічої статі у
всіх вікових групах по емоційній збудливості, у меншій мірі - по
інтенсивності, у ще меншій - по тривалості збереження емоцій й емоційної
стійкості. Запальність (прояв емоційної збудливості в конфліктній ситуації)
виражена більше в дівчиатнок, чим у хлопчиків [30, 22].
Обговорюючи дані закономірності, необхідно враховувати проблему
гендерних стереотипів у виховному процесі. Дівчаток раніше й послідовніше
привчають піклуватися про інших, зокрема, про молодших дітей. Це робить
їх більш емоційно чуйними й разом з тим комунікативно ранимими.

Voskoboynik

Recommended

Recommended

More Related Content

What's hot

What's hot (20)

Similar to Voskoboynik

Similar to Voskoboynik (20)

More from zologym

More from zologym (20)

Recently uploaded

Recently uploaded (10)

Voskoboynik