З досвіду роботи Штанько Ю.А.

1. « СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ З ВІКОВОЇ І
ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ДІТЕЙ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ »
Підготував:
вчитель Полянівської ЗОШ І-ІІІ ст.
Штанько Юрій Анатолійович
2016 р.

2. План
1.Вступ
2.Предмет і завдання сучасної вікової і педагогічної психології.
3.Методи вікової та педагогічної психології.
4.Психолого-педагогічні особливості дітей початкової школи.
5.Основні психолого-педагогічні проблеми учнів початкових класів.
Вступ.

3. Гуманізація сучасної школи вимагає підвищеної уваги до проблем вікової
та педагогічної психології, оскільки знання вчителем основних
закономірностей розвитку дитини у різні вікові періоди та особливостей
комфортного включення школярів у навчання є необхідною передумовою
конструктивної взаємодії вчителя і учня в навчально-виховному процесі.
Психологічні дослідження сучасних проблем дитячої та вікової психології
загострюють увагу на феномені відчуження учнів від школи, їх небажанні
вчитися, негативному ставленні до учбової діяльності. Відтак, в контексті
високих вимог до розвитку національної школи проблема озброєння
майбутніх вчителів знаннями з вікової та педагогічної психології набуває
особливої актуальності. У наш час зв'язок між психологією та педагогікою
набуває особливого характеру. Фактично, протягом багатьох років, ці зв'язки
були багато в чому пристосуванням психології до існуючої педагогіки і
зовнішнім урахуванням педагогікою «готових даних» психології. Наприклад,
завданням психології нерідко вважалося «психологічне обґрунтування» вже
складених і закріплених педагогічних методів і положень, їх поліпшення, а
педагогіка часто виходила з деяких, власне догматично витлумачених,
«психологічних формул» (зокрема, твердження про те, що мислення
молодшого школяра начебто позбавлене абстрактності, а тільки і винятково
конкретне).
Останні дослідження дозволяють по новому зрозуміти можливості психології
та її участь у процесі навчання й виховання учнів.
Перше завдання передбачає таку побудову психологічних досліджень, яка не
стільки скеровувала б на обґрунтування готового і ствердженого, скільки
випереджала б існуючу педагогічну практику, торуючи для неї нові шляхи,
забезпечуючи широкий пошук нового у справі навчання й виховання.
Друге завдання обумовлене вимогами, що їх пред'являє педагогіці науково-
технічний прогрес. Маса інформації, обов'язкової для засвоєння, виростає з
великою швидкістю. Встановлено, що інформація швидко старіє і вимагає
оновлення. Звідси випливає, що навчання, зорієнтоване головним чином на
запам'ятовування і збереження матеріалу в пам'яті, тільки частково може
задовольняти сучасні вимоги.
На перший план виступають проблема формування якостей мислення, які
дозволили б учневі самостійно засвоювати постійно оновлювану інформацію,
розвиток таких здібностей, які давали б можливість іти в ногу з науково-
технічним прогресом. Ось чому народна освіта ставить перед психологією
багато актуальних завдань:
• визначити загальні закономірності розвитку психіки в онтогенезі;
• дати психологічну характеристику діяльності та особистості людини на
кожному віковому етапі;

4. • вияснити психологічні механізми засвоєння людиною суспільного
досвіду, систематизованого в основах наук, у моралі;
• виявити психологічні основи формування особистості в процесі
навчання й виховання, розкривши взаємозв'язок виховання і психічного
розвитку людини;
• вивчити співвідношення між віковими та індивідуальними
особливостями людей;
• установити психологічні причини відхилень у психічному розвиткові
людей від загального напряму розвитку і розробити методи діагностики
цих відхилень.
Значущість цієї проблеми підвищується, коли йдеться про формування нової
творчої особистості двадцять першого століття, яка буде розбудовувати
незалежну українську державу.
Предмет і завдання вікової і педагогічної психології.
Предметом вікової психології як галузі психологічної науки є вікова
динаміка психіки людини, закономірності та факти розвитку психічних
процесів і психічних властивостей особистості на різних етапах її
індивідуального життя.
Галузями вікової психології є: дитяча психологія, психологія молодшого
школяра, психологія підлітка, психологія ранньої юності, психологія дорослої
людини, геронтопсихологія (психологія старості).
Педагогічна психологія – це галузь психології, яка вивчає психологічні
проблеми навчання й виховання, закономірності процесу засвоєння людиною
соціального досвіду в умовах навчально-виховного процесу.
Предметом педагогічної психології є дослідження психологічних
закономірностей процесу спрямованої соціалізації, тобто перетворення
біологічної істоти в людську особистість у соціальному, спеціально
організованому середовищі.
Таким спеціально організованим середовищем виступає будь-який інститут
соціалізації, який створює суспільство з конкретним наміром одержати на
виході з нього цивілізованого індивіда, тобто таку людину, яка здатна
приймати на себе й ефективно реалізувати певну соціальну роль.
Сучасна педагогічна психологія являє собою самостійну галузь наукового
пізнання, яка базується на знаннях загальної, соціальної, вікової психології,
психології особистості та педагогічних дисциплін.

5. Педагогічна психологія диференціювалась на психологію навчання,
психологію виховання, психологію учителя.
Предметом психології навчання є вивчення закономірностей розвитку
особистості, виникнення психологічних новоутворень у людей різних вікових
груп під час їх навчання; пошук і створення оптимальних умов, що сприяють
керуванню процесом навчання, яке включає засвоєння учнями знань, умінь і
навичок, мотиви і цілі їх учіння, ставлення до навчання та інші проблеми.
Предметом психології виховання є:
– дослідження психологічних закономірностей формування особистості в
умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу, тобто вивчення
процесів, які здійснюються при взаємодії вихователя і вихованця, а також
дослідження взаємодії між вихованцями;
– формування моральної самостійності підростаючої особи;
– формування у неї моральних уявлень, понять, принципів, переконань, дій,
почуттів, звичок.
Предметом психології учителя є:
– вивчення психологічних проблем, що включають учителя як спеціаліста з
притаманними йому функціями, пов’язаними з навчанням і вихованням учнів
у школі, класним керівником, проведенням позакласної роботи, зв’язками з
батьками й громадськістю. Особливе місце тут займають взаємовідносини
вчителя й учнів, взаємини між учителями, шкільним керівництвом, створення
сприятливого психологічного клімату в навчальних класах, у школі;
– психологічні питання формування вчителя не тільки як
вузівського спеціаліста-предметника, а й мислителя, громадського діяча, який
формує погляди й переконання оточуючих людей, допомагає формувати їм
національну свідомість.
Важливою особливістю розвитку сучасної психологічної науки постає
спрямованість на розробки прикладних проблем. Свідченням реалізації
такого інтересу є тенденція до виділення, окрім теоретичних напрямів
розвитку педагогічної психології, шкільної, дошкільної та вузівської
практичної психології. Ці порівняно нові галузі психолого-педагогічної науки
орієнтовані на дослідження та науково-методичну підготовку реалізації
основних завдань педагогічного процесу в конкретних умовах його
організації.

6. Завданнями сучасної педагогічної психології є:
а) визначення психологічних механізмів навчальних і виховних впливів на
інтелектуальний та особистісний розвиток учня;
б) визначення механізмів і закономірностей освоєння учнями
соціокультурного досвіду, збереження його в індивідуальній свідомості й
використання у різних ситуаціях;
в) визначення зв’язку між рівнем інтелектуального й особистісного розвитку
учнів та формами й методами навчального й виховуючого впливу
(співробітництво, активні форми навчання тощо);
г) визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю
учнів і впливу цих процесів на їх особистісний та інтелектуальний розвиток, а
також на навчально-пізнавальну й соціальну активність;
д) дослідження психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-
психологічних і професійних якостей;
е) визначення психологічних основ діагностики рівня і якості вихованості та
здібностей учнів, засвоєння ними знань, умінь і навичок.
Методи вікової та педагогічної психології.
У психології виділяють чотири групи методів:
1. Організаційні. До них відносять порівняльний, лонгітюдний і комплексний
методи.
Порівняльний метод.
У дитячій психології і психології дорослих порівняльний метод виступає у
вигляді методу вікових, або «поперечних» зрізів. Порівняльно-віковий метод
– це співставлення окремих особливостей за віком з метою виявлення
динаміки психічного явища, яке вивчається. Одним із таких досліджень є
робота О.О. Смирнова і його співробітників з проблем пам'яті, де
порівнюються особливості деяких процесів мислення у дошкільників,
школярів і дорослих людей.
Паралельно з порівняльним методом у віковій психології
розроблявся лонгітюдний метод. Він передбачає багаторазове обстеження
одних і тих же осіб протягом тривалого відрізку часу, що вимірюється іноді
десятками років. Безпосереднім підсумком застосування цього методу є
індивідуальна монографія про хід психічного розвитку. Наприклад,
французький психолог Р. Зазю протягом багатьох років досліджував одні й ті

7. ж пари одно яйцевих близнюків, що дозволило пояснити формування
особистісних відмінностей між ними впливом соціального середовища.
У сучасних умовах психологічні дослідження все частіше включаються
в комплексні дослідницькі програми, в яких беруть участь представники
інших наук. Ці програми створюються, як правило, для вирішення
масштабних завдань. При комплексному дослідженні одного об'єкта має
місце розподіл функцій між окремими підходами. Такого роду дослідження
дозволяють встановити зв'язки й залежності між явищами різного роду
(наприклад, фізичного, фізіологічного, психологічного, соціального розвитку
особистості).
2. Емпіричні методи. До цієї групи відносяться: методи спостереження і
самоспостереження, експериментальні методи, психодіагностичні методи
(тести, анкети, запитальники, соціометрія, інтерв'ю і бесіда), аналіз процесів і
продуктів діяльності (учнівських робіт різного роду), біографічні методи
(аналіз подій життєвого шляху людини, документації, свідчень і т.д.).
Метод спостереження. Науково-психологічне спостереження вимагає
певних знань і підготовки. Щоб успішно вивчати психічне життя дітей,
потрібно виробити вміння точно спостерігати всі зовнішні прояви (дії, рухи,
мову, міміку), а головне – навчитися правильно тлумачити їх психологічне
значення. Недостатньо помітити зміну у виразі обличчя, потрібно зрозуміти,
що вона означає.
Вивчення психіки дитини не повинно зводитися до випадкових спостережень
окремих дій, висловлювань. Тільки систематичне, ретельно продумане
вивчення ряду вчинків і висловлювань може виявити дійсні особливості
психіки людини, встановити закономірності розвитку і зміни.
Спостереження проводиться в природних умовах, без втручання в хід
діяльності дитини. Учинки і слова дітей детально записуються, а потім
піддаються аналізу. Записи можуть бути суцільними і вибірковими. Суцільні
записи використовуються, наприклад, при вивченні індивідуальних
особливостей даної дитини, її поведінки протягом дня. Ці записи
обробляються після ретельного аналізу та узагальнення й служать матеріалом
для складання характеристики дитини.
Вибірковий запис використовується там, де потрібно знати лише окремі
прояви психічної діяльності. У даному випадку зошит для записів
розділяється на графи: в одній записується все, що показує ставлення до
однолітків; у другій – все, що показує ставлення до старших, у третій –
ставлення до сім'ї і т.д.
Педагогу для пізнання дітей необхідна спостережливість. Досвідчений
педагог за незначними зовнішніми показниками може визначити психічний

8. стан учня. Спостерігаючи зовнішні прояви, вчитель у деякій мірі здатний
передбачити поведінку дитини.
Цінний матеріал дають щоденники батьків. Щоденник, який систематично
заповнюється, дає відносно повну історію її розвитку. Інші методи не можуть
дати такої повної картини розвитку, в якій можна було б простежити
формування психічних якостей, виникнення і розвиток окремих психічних
процесів і т.д.
Одним із різновидів спостереження є самоспостереження. Це вивчення
психіки на основі спостереження за власними психічними явищами.
Самоспостереження – один із допоміжних методів психології і
використовується як компонент інших методів у вигляді словесного звіту
піддослідного.
Експериментальний метод. Експеримент – вивчення психічного явища,
умови виявлення і розвитку якого створюються штучно, спеціально.
Експерименту, як правило, передує вироблення гіпотези, за допомогою якої
визначається задум експерименту і його мета.
Порівнюючи експериментальний метод з методом простого спостереження,
можна виділити певні переваги експерименту:
1. В експерименті дослідник не очікує випадкового виявлення психічних
процесів, що його цікавлять, а сам створює умови, щоб викликати ці процеси
у піддослідних.
В експерименті дослідник може цілеспрямовано змінити деякі з умов, у яких
протікає психічний процес, і спостерігати, до яких це приведе наслідків. Тим
самим він може змінити перебіг психічних процесів.
В експериментальному дослідженні має бути обов'язковий суворий облік
умов перебігу експерименту.
Один і той же експеримент можна провести з великою кількістю
піддослідних. Це дозволяє встановити загальні закономірності розвитку
психічних процесів.
Залежно від того, наскільки умови проведення експерименту є природними,
він ділиться на лабораторний і природний.
Лабораторний експеримент довгий час застосовувався як єдиний
експериментальний метод, коли дослідження психічних процесів
відбувається в штучних умовах, в лабораторіях, із застосуванням спеціальних
приладів.

9. Природний експеримент уперше був запропонований на І Всеросійському
з'їзді з експериментальної педагогіки в 1910 році О.Ф. Лазурським і потім
одержав широке розповсюдження у віковій і педагогічній психології.
Піддослідний у такому експерименті ставиться в раніше підготовлені, але
звичні для нього умови.
Залежно від ступеня втручання в протікання психічних явищ експеримент
можна розділити на констатуючий і формуючий.
Констатуючий експеримент у процесі природної, але спеціально
організованої діяльності виявляє певні психічні особливості й дає попередній
матеріал про рівень розвитку відповідної якості.
Формуючий експеримент передбачає цілеспрямовану дію на учня з метою
формування у нього певних якостей; коли динаміка психічної діяльності
людини простежується як результат активного впливу експериментатора.
Формуючий експеримент водночас виконує дві функції: дослідження
психологічних особливостей і механізмів та досягнення певних виховних та
освітніх цілей.
В експериментальних дослідженнях дитячої психології певне значення має
«близнюковий метод». Як відомо, однояйцеві близнюки мають одну і ту ж
спадковість. Це ніби два екземпляри одного й того ж організму. У випадках,
коли потрібно перевірити деякі умови і можливості розвитку, проводять
дослідження на близнюках.
Близнюковий метод – це порівняльне вивчення умов розвитку і навчання
близнюків. Сутність його полягає у співставленні особливостей їхнього
розвитку та успішності у засвоєнні ними знань. Зважаючи на те,
що монозиготні (однояйцеві) близнята мають однаковий генетичний код,
різниця в їхньому розвитку і поведінці дає підстави для висновку про роль
впливу певних факторів середовища, зокрема навчально-виховних, на
розвиток психічних функцій.
Цей метод був використаний, наприклад, в роботі О.Р. Лурія і Ф.Я. Юдович.
Дослідники довгий час спостерігали двох близнюків, у яких було помічено
значне відставання в розвитку мови. Результати дослідження показали, що
одним із факторів, який заважає розвитку повноцінної мови, є той факт, що
спілкування цих близнюків один з одним не створювало об'єктивної
необхідності у розвитку правильної, цілісної мови. Іншим фактором була
схильність до затримки мови.
З огляду на це дослідники провели спеціальний формуючий експеримент.
Вони помістили близнюків в різні групи дитячого садка, створивши цим
об'єктивну необхідність у спілкуванні з іншими, а також ввели в експеримент

10. додаткову умову: з одним із близнюків (більш слабшим) почали спеціальні
мовні заняття з метою розвитку в дитини кращої вимови.
У результаті були одержані дані про розвиток мови й усього психічного
розвитку близнюків під впливом необхідності в спілкуванні, виявлена різниця
в їх мові й мисленні в зв'язку з тим, що один з них систематично вивчав мову.
Залежно від того, що є завданням експерименту – якісна чи кількісна
характеристика психічного явища чи одержання даних для характеристики
певної особи (групи осіб), експеримент поділяється на дослідницький і
випробувальний. Випробувальний експеримент називають тестом.
Тести – це короткі експериментальні прийоми, які застосовуються для
виявлення рівня психічного розвитку особистості; системи завдань, які
дозволяють вимірювати рівень розвитку певної якості(властивості)
особистості.
Уперше термін «тест» увів американський психолог Ф. Гальтон, а одержав
він широке розповсюдження завдяки дослідженням Д. Кеттела. Французький
психолог А. Біне ввів новий вид експерименту – синтетичний, який став
зразком тесту. У 1896 р. А. Біне надрукував свою першу серію тестів для
вивчення особистості. Але ці дослідження були недостатніми, оскільки
процеси вивчались ізольовано один від одного.
Окрім того, тести мають ряд недоліків. Так, у них не обґрунтовується, чому
для дослідження взяті саме ці якості, а не інші. Іншим їх недоліком є
відсутність психологічного, якісного аналізу відповідей учнів.
Серед тестів розділяють:
– тести досягнень, спрямовані на визначення рівня володіння людиною
конкретними знаннями, уміннями та навичками;
– тести інтелекту, покликані виявити інтелектуальний потенціал людини;
– тести креативності, спрямовані на вивчення й оцінку творчих здібностей;
– тести особистості, спрямовані на оцінку різних сторін особистості;
– тести проективні – для цілісного вивчення особистості, що витікає із аналізу
психологічної інтерпретації, тобто усвідомленого чи неусвідомленого
перенесення суб’єктом власних властивостей і станів на зовнішні об’єкти під
впливом домінуючих потреб та цінностей.
Анкета – метод збору статистичного матеріалу шляхом прямого опитування
піддослідних. Дитині пропонують дати відповідь на ряд запитань. Анкета

11. може бути розрахована також на одержання матеріалу, що стосується інших
осіб.
Цінність матеріалу, що отримують при анкетуванні, знаходиться у прямому
зв'язку зі ступенем природності умов, в яких відбувається опитування. Для
успішної роботи необхідний інтерес і відсутність упередженості до
дослідження, довіра до дослідника.
При складанні анкети виникають особливі проблеми. За змістом анкета
повинна охоплювати тільки певну сферу. Кожне питання обов'язково
супроводжується додатковим, яке стосується мотивів висловлювання.
Додаткові питання краще всього формулювати словами: «чому саме так?» Це
необхідно для того, щоб при обробці даних можна було відповідати тільки
«так» чи «ні», підкреслити чи викреслити те чи інше місце в анкеті. Такі дані
не піддаються ніякій обробці, крім кількісної. Ці питання називають
закритими.
При анкетуванні слід враховувати, що людська думка, висловлена у формі
запитання, завжди має певний навіювальний вплив на опитуваного. Тому
потрібно максимально відмежувати його від навіювання. Надзвичайно
важливою у методичному відношенні є проблема формулювання запитання.
Можна виділити декілька форм запитань. Більший навіювальний вплив
мають запитання-припущення («Які телевізійні передачі ти любиш
дивитися?»), очікувані запитання («Чи не любиш ти дивитись телевізійні
передачі?»), не зовсім розділові запитання («Ти любиш дивитись телевізор чи
кіно?»). Меншу міру навіювання мають повністю розділові запитання
(«Любиш ти дивитись телевізор чи ні?»). Найбільш сприятливою формою
запитання є визначальні запитання («Чим ти любиш займатися у вільний
час?»).
Перед масовим анкетуванням необхідно провести пробні досліди з анкетами-
проектами. Після цього анкети піддаються остаточній редакції. Для
визначення зв'язків і відносин дітей у групі використовуються соціометричні
методи. Учням дається завдання: «Вкажи, з ким би ти хотів товаришувати, з
ким би ти хотів сидіти за однією партою». Або: «Тебе вибирають у комісію із
організації класного вечора. З ким би ти хотів працювати?». Як правило, на
допомогу дітям розробляється запитальник, який може конкретизувати свої
ставлення. Запитання можуть мати такий вигляд: а) мій найкращий товариш;
б) мої товариші; в) не товариші, але хороші хлоп'ята.
Досліджуваному потрібно поставити відповідний ранг навпроти прізвища
учня. У ході соціометричного дослідження будується соціограма– графічне
вираження математичної обробки результатів, отриманих за допомогою
соціометричного тесту. Соціограма наочно показує складне сплетіння
взаємних симпатій та антипатій, присутність соціометричних «зірок», яких
обирає більшість опитуваних, «паріїв», від яких усі відмовляються, та

12. ієрархію проміжних ланок між цими полюсами. Соціограма також дає змогу
представити структуру відносин у групі, зробити припущення про стилі
лідерства, міру організованості групи в цілому. При побудові соціограми
користуються поняттями вибір, взаємний вибір, очікуваний вибір,
відхилення, взаємне відхилення, очікуване відхилення.
Референтометрія – один із соціометричних методів, спрямований на
виявлення референтності кожного з членів групи. Референтометріявключає
дві процедури: попередня (допоміжна) являє собою з'ясування за допомогою
опитувального листка позиції (оцінок, відносин, думок) кожного члена групи
з приводу значущого об'єкта, події або людини. Друга процедура виявляє ряд
особистостей, позиція яких відображена в опитувальному листку і є
найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослідних. Даний метод
дає змогу виявити мотиви міжособистісних відносин та вибору, переваги у
групі. Дані, отримані за допомогою референтометрії, опрацьовуються
математично і можуть бути виражені графічно.
Бесіда й вивчення продуктів діяльності. Для вивчення учнів часто
використовують бесіду, яка може дати цінний матеріал для пізнання дитини.
Успішність бесіди залежить від якості підготовки до неї (наявності чіткого
плану бесіди, врахування вікових та індивідуальних особливостей учня і т.д.)
та від відвертості відповідей.
Важливу роль відіграє бесіда з учнями, під час якої розкриваються умови їх
життя, вплив на них дорослих, художньої літератури та ін. Такий матеріал
дозволяє з'ясувати особливості формування особистості учнів: їх характеру,
темпераменту, інтересів і здібностей. Об'єктивність повідомлених у бесіді
даних багато в чому залежить від такту вчителя, його вміння з'ясовувати різні
обставини. Наприклад, для виявлення моральних почуттів учнів можна
провести бесіду про героїв переглянутого фільму чи прочитаної книги.
Другим варіантом бесіди, що отримала широке розповсюдження в дитячій
психології, є клінічна бесіда, розроблена видатним швейцарським психологом
Ж. Піаже. Вона є своєрідним поєднанням бесіди з експериментом. Дитину
ставлять в умови, які вимагають від неї вирішення спеціально підібраних
задач і відповідей на поставлені запитання. Н-д, експериментатор дає дитині
кусок глини і просить зробити іншу такого ж розміру і форми. Після того, як
дитина виконала завдання, експериментатор змінює форму кусків або ділить
їх на декілька частин, а потім ставить дитині ряд запитань для з'ясування
того, чи вважає вона ці частини однаковими за масою і об'ємом.
У системі методів психологічного дослідження суттєве місце займає вивчення
продуктів діяльності.
Аналіз продуктів діяльності – метод опосередкованого емпіричного
вивчення людини через розпредмечування, аналіз, інтерпретацію

13. матеріальних та ідеальних (тексти, музика, живопис і т.д.) продуктів
діяльності. Цей метод широко використовується в педагогічній практиці у
формі аналізу учнівських переказів, творів, конспектів, коментарів, виступів,
малюнків і т.д. Проте з метою наукового дослідження метод аналізу
продуктів діяльності передбачає певну мету, гіпотезу і способи аналізу
кожного специфічного продукту (наприклад, тексту, малюнка, музичного
твору).
Пізнанню психічних особливостей дитини допомагає і біографічний метод –
збір та аналіз даних про життєвий шлях особистості. Знаючи основні періоди
життя дитини, можна зрозуміти, в результаті яких обставин сформувалися ті
чи інші риси характеру.
3. Методи обробки даних. До цих методів відносяться кількісний
(статистичний) і якісний (диференціація матеріалу за групами, варіантами,
опис випадків, що найбільш повно виражають типи і варіанти або є
винятками) аналізи.
4. Інтерпретаційні методи. Сюди відносяться генетичний і структурний
методи.
Генетичний метод дозволяє інтерпретувати весь оброблений матеріал
дослідження у характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні
моменти становлення психічних новоутворень. Він встановлює «вертикальні»
генетичні зв'язки між рівнями розвитку.
Структурний метод встановлює «горизонтальні» структурні зв'язки між
усіма вивченими характеристиками особистості.
Ефективність застосування того чи іншого методу залежить від того,
наскільки він валідний (відповідає тому, для чого він застосовується) і
надійний (дозволяє отримувати одні й ті ж результати при багаторазовому
використанні).
Психолого-педагогічні особливості дітей початкової школи.
Особливості психічного розвитку і формування особистості учня
початкових класів
Молодший шкільний вік охоплює період від 6-7 років до 10-11 років. У
молодшому шкільному віці триває функціональний розвиток нервової і
серцево-судинної систем, органів дихання, шлункового тракту тощо. З
фізіологічного погляду цей віковий період – відносно спокійний, ріст і
розвиток в основному рівномірні. Це - ніби затишок перед бурею перебудови
діяльності усіх систем організму, яка почнеться у підлітковому віці.

14. Психологи і педагоги вважають емоційність характерною рисою молодших
школярів (В.А. Крутецький, Г.О. Люблінська, Л.В. Петровський, О.Я.
Савченко, П.М. Якобсон та ін.). Молодші школярі емоційно вразливі, їм
властива підвищена чутливість, здатність глибоко й болісно переживати.
Вступ до школи і початок навчання у школі породжують істотні зміни в житті
дитини, пов’язані з її новим соціальним становищем. У першокласника
виникають нові стосунки: з учителем, з колективом класу, зі школою як
навчальним закладом, з’являються нові обов’язки (систематично готувати
уроки, виконувати доручення вчителя та ін.). Все це викликає відповідні
емоційні переживання.
Відомо, що на цей вік припадає криза 7 років – це переломний критичний
віковий етап, яким відкривається весь період подальшого шкільного життя.
Новим для дитини семи років, наголошує Л.С. Виготський, є втрата нею
дитячої безпосередності і, натомість, набуття здатності до узагальненого
переживання, інтелектуалізації афекту. Тому найсуттєвішою рисою
семирічної дитини видатний вчений вважає початок диференціації
внутрішньої і зовнішньої сфер особистості.
Молодший шкільний вік вважається періодом становлення та інтенсивного
формування навчальної діяльності (В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін,
О.Я.Савченко.
Поряд із навчальною діяльністю істотне місце в житті молодших школярів
продовжує займати ігрова діяльність, перш за все ігри з правилами, ігри
драматизації.
Основним джерелом емоційних переживань дитини молодшого шкільного
віку є навчальна діяльність та гра (успіхи і невдачі в оволодінні знаннями,
взаємини в колективі, стосунки з друзями, сприймання фільмів, участь в іграх
тощо).
Основні психолого-педагогічні проблеми дітей молодшого шкільного
віку.
Найбільш типові проблеми молодших школярів, з якими стикається психолог
початкової школи, такі:
- готовність дітей до шкільного навчання;
- адаптація до школи;
- індивідуальний підхід до “сильних” і “слабких” учнів;
- формування вікових новоутворень;
- мотивація учіння;

15. - перехід від початкової школи до середньої.
Початкова школа надає психологові унікальну нагоду простежити динаміку
розвитку психічних новоутворень та особистісних структур від самих витоків
шкільного навчання, при необхідності скоригувати небажані відхилення та
прогнозувати ті чи інші наслідки педагогічних і психологічних впливів. Це й
зумовлює необхідність виключної уваги психолога до початкової школи.
Доцільно, щоб молодшими класами займався окремий психолог. Навіть якщо
у школі є тільки один психолог, є сенс основне навантаження перенести саме
на роботу в початковій ланці, оскільки профілактичні заходи, проведені там,
як уже наголошувалося, допоможуть запобігти подальших проблем.
Загальною метою психологічної служби в початковій школі є формування і
розвиток особистості дітей, створення психологічно – педагогічних умов для
розкриття здібностей кожного учня, забезпечення його активності в засвоєнні
знань, набутті вмінь та навичок, необхідних для подальшого успішного
навчання в середній школі, досягнення оптимального рівня розвитку
пізнавальної, емоційно – вольової та моральної сфер особистості молодшого
школяра з урахуванням його психофізіологічних індивідуальних
особливостей.
Ефективна підготовка дошкільника до навчання у школі передбачає,
насамперед, забезпечення психологічної готовності дитини до школи.
Що ж таке психологічна готовність до школи? Це такий рівень психічного
розвитку дитини, який створює умови для успішного оволодіння навчальною
діяльністю.
Узагальнивши науковий доробок з даного аспекту проблеми дослідження,
можна виділити такі компоненти психологічної готовності:
- мотиваційний;
- інтелектуальний;
- особистісний;
- емоційний;
- вольовий.
З початком навчального процесу робота психолога початкової школи повинна
бути спрямована на запобігання шкільної дезадаптації учнів у цілому і
навчальної неуспішності зокрема. Під шкільною дезадаптацією розуміють
порушення процесу пристосування дитини до вимог шкільного життя,
внаслідок чого процес розвитку і навчання ускладнюється, а у крайніх
випадках стає навіть неможливим.

16. Основні фактори, які можуть викликати шкільну дезадаптацію:
- неправильні методи виховання в сім’ї;
- недоліки у підготовці дитини до школи, соціально – педагогічна
занедбаність;
- порушення системи стосунків у класі, у школі;
- індивідуальні особливості психічного розвитку дитини (надмірна чутливість
і підвищена збудливість нервової системи, соматична ослабленість дитини,
недостатній розвиток довільності пізнавальних процесів та ін.)
Найбільш корисною формою роботи психолога у цей час може бути його
виступ на батьківських зборах з доповіддю про особливості цього періоду,
про те, що можуть зробити батьки і вчителі, щоб полегшити дітям адаптацію
до школи.
Індивідуальний підхід є одним із принципів навчання, згідно з яким у
навчально – виховній роботі враховуються індивідуальні особливості учнів,
“досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на
знанні її особистих рис і умов життя”.
У школі принцип індивідуального підходу може бути реалізований у формі
індивідуалізації та диференціації навчання.
У контексті навчальної діяльності молодших школярів виділяють дві групи
мотивів: навчально – пізнавальні (пов’язані зі змістом навчальної діяльності і
її процесом) та широкі соціальні (мотиви обов’язку і відповідальності; мотиви
самовизначення і самовдосконалення; вузько особистісні мотиви)
/М.В.Матюхіна/.
Вважається загальновизнаним, що навчальна діяльність молодших школярів
може спонукатися як зовнішніми, так і внутрішніми мотивами.
Мотиви, які безпосередньо не пов’язані з діяльністю, але впливають на її
успішність, є зовнішніми. До них, наприклад, можна віднести позитивне
ставлення дітей до школи, довіру до вчителя, готовність сприймати його цілі,
прагнення бути дорослими. Внутрішні мотиви пов’язані безпосередньо із
самим процесом учіння, його результатами.