Цілі психічного розвитку людини Психічний розвиток та формування особистості людини. Умови психічного розвитку Поняття факторів психічного розвитку Взаємодія біологічного та соціального факторів Закономірності розвитку психіки Принципи розвитку психіки

1. Матеріали до лекцій
з вікової психології
053 Психологія

2. Динаміка та закономірності психічного розвитку людини.
• Цілі психічного розвитку людини
• Психічний розвиток та формування особистості людини.
• Умови психічного розвитку
• Поняття факторів психічного розвитку
• Взаємодія біологічного та соціального факторів
• Закономірності розвитку психіки
• Принципи розвитку психіки

3. Цілі психічного розвитку людини
Життя людини – від народження
до свого фіналу – це процес
послідовного усвідомлення
людиною своєї окремості та
переживання цієї окремості. У
цьому полягає головна мета
життя.

4. Цілі психічного розвитку людини
• Народження дитини, коли вона фізично відокремлюється від
організму матері, але все ще прив'язана до неї фізіологічно та
психологічно, по суті є не що інше, як вихід її з лона природи і
різке протиставлення себе їй — це перший акт виділення себе.
• Наступний етап пов'язаний із початком ходьби, яка робить дитину
більш незалежною істотою. Нарешті, моменти першого
відкриття «Я», що припадають на період раннього дитинства та
формування внутрішньої позиції у старшому дошкільному віці, що
забезпечують їй фундамент для довільної поведінки,
демонструють наступні акти виділення дитини з
навколишнього середовища та встановлення з нею зв'язків, вже
більш-менш усвідомлених.

5. Цілі психічного розвитку людини
• Дитинство та юність завершуються другим відкриттям «Я» у
підлітковому віці, в рамках якого вирішується головне завдання
юнацтва — формування ідентичності, створення цілісного «Я». Таким
чином, життя людини від народження до свого фіналу – процес
послідовного усвідомлення людиною своєї окремості та
переживання цієї окремості.
• У цьому полягає головна мета життя. Тільки максимально усвідомивши
себе, своє власне "Я", людина здатна виявити свою неповторність,
індивідуальність; вона при цьому дійсно вільна і щаслива тому, що
знайшла відповідь на проблему людського існування (Фромм Е., 1992,
с. 182).
• Цей процес усвідомлення, що супроводжується психологічними
ефектами, і є процес психічного розвитку, в ході якого людина осягає
саму себе, своє минуле, свої справжні можливості та своє майбутнє.

6. Психічний розвиток та формування особистості людини
Психічний розвиток є процесом незворотних,
спрямованих і закономірних змін, які призводять до
виникнення кількісних, якісних і структурних
перетворень у психіці і поведінці людини.
Основними властивостями розвитку, які відрізняють
його від усіх інших змін, є такі:
а) незворотність - здатність до накопичення
змін, «надбудови» нових змін над попередніми;
б) спрямованість - підпорядкованість єдиній,
внутрішньо взаємозв'язаній лінії розвитку;
в) закономірність - здатність до відтворення
однотипних змін у різних людей.

7. Психічний розвиток та формування особистості людини
• Розвиток – зміни, що відбуваються протягом часу у будові тіла,
психіці та поведінці людини в результаті біологічних процесів в
організмі та впливу навколишнього середовища.
• За даними Г. С. Костюка, онтогенез людського організму
визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості –
соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов’язані в
процесі розвитку людини. Біологічна спадковість має своїм
джерелом генетичний апарат людини, що сформувався в процесі
біологічної еволюції і визначає розвиток її організму. Соціальна
спадковість представлена сукупністю культурних досягнень
людства, накопичених у процесі його історичного і суспільного
розвитку.

8. Психічний розвиток та формування особистості людини
• У процесі засвоєння суспільно-історичного досвіду від-
бувається психічний розвиток дитини, внаслідок чого олюд-
нюється її психіка. Поведінка тварин, як відомо, базується на
спадкових механізмах, у яких зафіксовано вроджений
видовий досвід, а також на механізмах набутої поведінки, у
яких зафіксовано здібності до набуття індивідуального
досвіду.
• Психічний розвиток значною мірою залежить від умов
життя і виховання, водночас він має свою внутрішню логіку.
• Психічний розвиток - становлення дитини як суб'єкта
життєдіяльності, соціальної істоти, спроможної бережливо
ставитися до природи, людей, що її оточують, до себе,
предметного світу, витворів мистецтва.

9. Психічний розвиток та формування особистості людини
Людина має особливий (суспільно-історичний) досвід,
якого позбавлені тварини, що значною мірою визначає
розвиток дитини. Основну роль у ньому відіграє
соціальний досвід, зафіксований у формі предметів,
знакових систем. Дитина його не успадковує, а
привласнює. Її психічний розвиток розгортається за
зразком, який існує в суспільстві, обумовлений
характерною для даного рівня розвитку суспільства
формою діяльності. Тому в різні історичні епохи діти
розвиваються по-різному. Це означає, що форми і рівні
психічного розвитку задані не біологічно, а соціально,
біологічний фактор впливає на розвиток
опосередковано, змінюючись через особливості
соціальних умов життя.

10. Психічний розвиток та формування особистості людини
• Умовами засвоєння соціального досвіду є активна діяльність дитини та характер її
спілкування з дорослими. Завдяки діяльності дитини процес впливу на неї
соціального середовища перетворюється на складну обопільну взаємодію: не тільки
оточення впливає на дитину, але і вона перетворює світ, виявляючи елементи
творчості. Предмети, які знаходяться навколо дитини, сприяють формуванню її
уявлень (ручкою можна писати, голкою шити, на піаніно грати). Результатом
засвоєння досвіду є оволодіння цими предметами, тобто формування людських
здібностей і функцій (письмо, шиття, гра на музичному інструменті).
• У предметах зафіксований спосіб їх використання, який дитина самостійно відкрити
не може, адже функції речей не дані безпосередньо, як деякі фізичні властивості
(колір, форма тощо). Знанням про призначення предмета володіє дорослий, і тільки
він може навчити малюка використовувати цей предмет. Дорослий і дитина не
суперечать одне одному. Немовля є соціальною істотою, оскільки з перших днів
життя потрапляє в соціальне середовище. Дорослий, забезпечуючи його життя і
діяльність, використовує при цьому суспільно вироблені предмети. Він виступає як
посередник між дитиною і світом предметів, носій способів їх використання,
спрямовує процес засвоєння нею предметної діяльності. При цьому діяльність
дитини стає адекватною призначенню предмета. За допомогою предметної,
побутової, ігрової, трудової, продуктивної діяльності, через спілкування з
дорослими дитина засвоює особливості різних сфер людської діяльності, суспільно-
історичний досвід. Завдяки цьому відбувається становлення двох її найважливіших
компонентів - мотиваційно-цільового (для чого, чому виконувати дію?) та
операційно-технічного (як зробити, з допомогою яких засобів, способів?). Носієм
обох компонентів є дорослий.

11. Психічний розвиток та формування особистості людини
• У процесі психічного розвитку відбувається
оволодіння дитиною тією чи іншою стороною
діяльності (Д. Ельконін): у немовлячому віці вона
засвоює мотиваційну сторону діяльності
дорослого, у ранньому віці - способи дії з
предметами, в дошкільному - набуває здатності
глибше орієнтуватися у всіх сферах життя і
діяльності дорослих.
• Отже, основним у психічному розвитку людини є
механізм засвоєння соціальних видів і форм
діяльності, які склалися історично. Ці процеси,
засвоєні у зовнішній формі, перетворюються на
внутрішні, розумові (Л. Виготський, О. Леонтьев,
П. Гальперін та ін.).

12. Психічний розвиток та формування особистості людини
• Суспільство спеціально організовує процес передавання дитині суспільно-історичного досвіду,
контролює його, створюючи для цього спеціальні навчально-виховні заклади: дошкільні, школи, вищі
навчальні заклади, позашкільні установи тощо.
• Дитина засвоює знання, формує вміння і навички у процесі навчання.
• Навчання - засвоєння дитиною знань, оволодіння уміннями і навичками, спроможність
використовувати їх у житті, формування культури пізнання, створення фонду «можу».
• Навчатися дитина починає від народження, коли потрапляє в соціальне середовище, а дорослий,
організовуючи її життя, впливає на неї за допомогою створених людством предметів. Дитяча діяльність
буває різноманітною, що залежить від обставин, педагогічних впливів, віку, але в усіх випадках вона
навчається (О. Запорожець). Якщо дорослий ставить перед собою свідому мету навчити дитину чогось,
добирає для цього відповідні методи і прийоми, то навчання набуває організованого, систематичного і
цілеспрямованого характеру. Під час навчання змінюються характер окремих психічних процесів,
функцій, розв'язуються одні суперечності і виникають нові.

13. Психічний розвиток та формування особистості людини
• Виховання передбачає формування певних настанов, моральних
суджень, тобто формування особистості.
• Виховання - залучення дитини до системи вироблених людством
цінностей, створення умов для її духовного зростання, формування
ціннісного ставлення до дійсності, створення фонду «хочу».
• Як і навчання, виховання починається після народження дитини, коли
дорослий своїм ставленням до неї закладає основи особистісного
розвитку. Виховують дитину спосіб життя батьків, їхній зовнішній
вигляд, звички, а не тільки спеціальні бесіди і вправи. Тому важливий
кожен момент спілкування з дорослими, кожен елемент їхньої
взаємодії.
• Розвиток, виховання і навчання взаємозв'язані, є ланками єдиного
процесу: «Дитина не дозріває спочатку, а потім виховується і
навчається...; дитина не розвивається і виховується, а розвивається,
виховуючись і навчаючись, тобто саме дозрівання і розвиток дитини в
ході навчання і виховання не тільки виявляються, але й
вдосконалюються» (С. Рубінштейн).

14. Психічний розвиток та формування особистості людини
Психічний розвиток дитини неможливий
без пластичності психіки - тобто її
здатності до змін. Наприклад, недоліки
зору, слуху компенсуються посиленим
розвитком дотику, нюху. З віком
пластичність психіки знижується. Так,
дитина може оволодіти будь-якою мовою,
залежно від соціального оточення і
незалежно від раси чи національності.
Про дорослого так сказати ми не
зможемо.

15. Психічний розвиток та формування особистості людини
• Психічний розвиток людського індивіда - зумовлений
процес. Визнання його детермінованості та правильне
її розуміння - основа оптимізації психічного розвитку
конкретного індивіда.
• Правильно ж розуміти її можна, розглядаючи цей
процес в єдності з історією життя людства. Історія
окремого індивіда аж ніяк не може бути відірвана від
історії попередніх або сучасних йому індивідів, а
визначається нею.
• Історія попереднього розвитку людського життя
впливає на його онтогенез двома шляхами:
біологічним і соціальним. Людський індивід
розвивається як біологічна істота, як представник
Homo sapiens - виду живих істот, і водночас як член
людського суспільства.

16. Умови та фактори психічного розвитку
• При розгляді питання детермінації психічного розвитку
людини фігурують поняття "фактори" і "умови".
• Фактори психічного розвитку - обов'язкові та незмінні
чинники розвитку психіки, загальні для всіх індивідів
• Умови психічного розвитку - специфічні особливості
розвитку психіки конкретного індивіда, що мають
варіативний та змінний характер.
• На фоні типових, загальних для всіх людей факторів
психічного розвитку проявляються специфічні умови
становлення особистості. Так, загальний фактор -
соціальне середовище - проявляється через конкретні
умови соціалізації певного індивіда, зокрема впливу
його родини, психологічного мікроклімату в ній,
характеру стосунків, змісту сімейного виховання тощо.

17. Умови та фактори психічного розвитку
• Фактори психічного розвитку – обов’язкові
та незмінні чинники розвитку психіки,
загальні для всіх індивідів.
• Умови психічного розвитку – специфічні
особливості розвитку психіки конкретного
індивіда, що мають варіативний і змінний
характер.

18. Умови та фактори психічного розвитку
• Виокремлюються такі фактори психічного розвитку, як
біологічний, соціальний та активність самої особистості.

19. Умови та фактори психічного розвитку
• Біологічний фактор психічного розвитку - базові індивідні
властивості людини, що виступають основою, вихідним
чинником становлення особистості.
• Біологічний фактор психічного розвитку людини
формується і вступає в дію ще до народження дитини, тому
вважається основою, підґрунтям для розгортання
психічного розвитку.
• Даний фактор включає в себе:
o спадковість (якості, передані індивіду від батьків через
генотип),
o природжені ознаки (особливості внутрішньоутробного
розвитку дитини та процесу її народження),
o результати дозрівання нервової системи (зростання та
формування зв'язків аксонів та дендритів, мієлінізація
нейронів).

21. Задатки —це вроджені
анатомо-фізіологічні
особливості будови
нервової системи,
головного мозку, та
органів чуття.
Спадковість —
фізіологічні ознаки які
спільні для всіх
представників
людського роду (будова
тіло, будова нервової
системи, будова
мовленнєвого апарату,
будова руки як органу
пізнання).
Вродженість — це ті
індивідуальні особливості
яких набуває дитина під
впливом умов її розвитку в
утробі матері (вживання
матір'ю алкоголю,
наркотиків, токсичних
речовин, захворювання,
травми при пологах).

22. Умови та фактори психічного розвитку
• Спадковість розглядається як здатність живих організмів відтворювати свої
родові ознаки. Механізм передачі спадковості - генотип. Для психіки
спадковість в першу чергу дає сприятливі вияви - будова мозку, його
функції, здатність до формування свідомості, однак іноді мають місце і
несприятливі ознаки - соматичні та психічні хвороби та відхилення.
• Про роль спадковості у розвитку здібностей і характерологічних рис
особистості зазвичай судять у щоденному житті і в наукових дослідженнях
за схожістю цих властивостей у дітей і батьків. Так, зроблено ряд спроб
виявити, якою мірою діти бувають схожі на своїх батьків, наприклад, своєю
здатністю.
• Психічні хвороби та відхилення, що схильні передаватися спадково:
шизофренія, олігофренія, суїцидальні нахили, схильність до алкоголізму,
злочинні нахили, маніакально-депресивний психоз, депресія (ендогенного
тобто органічного походження), гіперактивність, неврози.
• Задатки не є готовими психічними властивостями, а лише природними
можливостями їх виникнення та розвитку.

23. Умови та фактори психічного розвитку
• Суспільне оточення, в якому народжується індивід, і
специфіку якого поступово засвоює, впливає на його
розвиток своєрідними, історично закріпленими
шляхами. Вироблені духовні надбання попередніх
поколінь передаються нащадкам не через хромосомний
апарат, а через спілкування дітей із старшим поколінням.
Вони втілюються в знаряддях праці, у мові, витворах
науки, техніки й мистецтва, у звичаях, нормах суспільної
поведінки. Молодше покоління оволодіває цими
матеріальними й духовними цінностями, залучаючись
до пізнавальної та практичної діяльності.
• Соціальний фактор психічного розвитку - сукупність
зовнішніх суспільних умов, з якими індивід взаємодіє в
ході становлення своєї особистості.

24. Умови та фактори психічного розвитку
• З розвитком дитини змінюються конкретні умови її життя,
стає доступним те, що раніше не було таким. Соціальне
середовище дитини не тільки розширюється територіально, а
й збагачується своїм змістом.
• Спочатку колом взаємин для дитини є сім'я, близькі люди, які
доглядають за нею. Пізніше в життя дитини входять
вихователі й діти з дитячого садочка. Згодом основним
середовищем стає школа, колектив педагогів і товаришів,
шкільні й позашкільні малі групи, широке суспільне оточення.
• Впливи суспільного оточення здійснюються засобами
радіомовлення, телебачення, кіно, газет, Інтернету та інших
джерел інформації. Відповідно, залежно від ступеню контакту
з індивідом соціальне середовище поділяється на
мікросоціум (сім'я, друзі, педагоги - близьке оточення
дитини) та макросоціум (країна з її суспільними та
економічними особливостями, менталітетом, цінностями та
регіон, місто чи село, де проживає дитина тощо).

25. Макросередовище(природне
середовище, географічне
положення клімат), рівень
суспільно-історичного та
соціально-економічного
розвитку суспільства, вплив
ЗМІ, рівень розвитку науки,
культури, ідеології).
Мікросередовище(первинні -
малі групи в яких формується
особистість людини (сім'я,
дитсадок, клас, група,
трудовий колектив) групи за
місцем проживання та
інтересами). Ігрова діяльність,
навчання, виховання, праця.

26. Умови та фактори психічного розвитку
• Макросередовище впливає на розвиток дитини, та найвідчутнішим є вплив елементів
середовища, з якими дитина активно взаємодіє. Саме мікросередовище пов'язує ди-
тину з її макросередовищем. На вибір найближчого середовища впливають
індивідуальні і вікові особливості дитини, ставлення до неї дорослих, товаришів, їх
значення для дитини, специфіка виховання. Від того, які люди утворюють
мікросередовище дитини, як вони з нею спілкуються і які вона має з ними стосунки,
залежить, які властивості особистості в неї переважатимуть.
• Мікросередовище діє на дитину з перших днів її життя. Це означає, що від піклування
дорослих значною мірою залежить її психічний розвиток. Про це свідчать дослідження,
спостереження за розвитком дітей у різних сім'ях.
• Важливим досягненням немовлячого періоду є поява в дитини потреби у спілкуванні з
людьми, що спонукає її шукати контакти з дорослими, робить її чутливою до стосунків
дорослих, готовою перебудувати свою поведінку відповідно до їх підказок, оволодіти
специфічними людськими діями. Позбавлені спілкування діти не виявляють інтересу до
навколишнього світу, перебувають у напівсонному стані, пасивно реагують на зовнішні
первинні стимули. У них запізнілий розвиток рухів, вони відстають в оволодінні мовою,
піддатливіші за своїх ровесників хворобам. Ця патологія дитячого розвитку
охарактеризована як госпіталізм.
• Госпіталізм - глибока психічна і фізична відсталість, яка виникає в перші роки життя
дитини внаслідок дефіциту виховання.
• Причиною госпіталізму є обмеженість мікросередовища, недостатність спілкування
дітей з дорослими. Як засвідчили спеціальні дослідження, цей дефіцит можна подолати
цілеспрямованими індивідуальними заняттями.

27. Умови та фактори психічного розвитку
• Між обома рівнями вияву соціального фактору існує
тісний взаємозв'язок, наприклад, родина як представник
мікросоціуму відображає ті цінності та тенденції, які є
актуальними для країни. Мікросоціум має найбільш
потужний вплив на формування особистості дитини,
особливо це стосується сімейного виховання.
• Залежно від наслідків взаємодії індивіда з соціальним
середовищем, воно може нести конструктивний,
позитивний вплив на його психіку чи навпаки,
деструктивний, нерідко одночасно і той, і інший. Так,
телебачення може бути джерелом інформації для дитини
пізнавального й розвивального змісту, а може
спричинити агресивні поведінкові реакції.
• Родина та школа - це соціальні інститути, що здійснюють
організований вплив на формування особистості дитини,
в той час як ровесники та засоби масової інформації є
агентами стихійного впливу.

28. Умови та фактори психічного розвитку

29. Умови та фактори психічного розвитку
• По мірі дорослішання індивіда механізми засвоєння ним соціального
досвіду змінюються, що зумовлює проходження таких стадій
становлення особистості (за А. В. Петровським):
o адаптація - пристосування дитини до вимог дорослого, ототожнення з
ним та наслідування його поведінки; ця стадія є провідною впродовж
дитинства,
o індивідуалізація - пошуки змісту власної особистості, індивідуальних
ознак; дана стадія розгортається як провідна у підлітковому періоді,
o інтеграція - пошук та встановлення психологічної близькості з іншими
людьми, що актуалізується в юності.

30. Умови та фактори психічного розвитку
• Особистість, що формується, не є пасивним продуктом взаємодії біологічного та
соціального факторів. Взаємодія цих факторів реалізується через активність дитини.
• Активність особистості - умова і результат психічного розвитку індивіда, що
виявляється в його діяльності
• Засобом активності дитини, що виявляється в діяльності, відбувається двостороння
взаємодія підростаючої особистості з соціумом. Впродовж дорослішання індивіда й
ускладнення його психічної організації активність теж збагачується, як змістом, так і
засобами її вираження. На різних стадіях розвитку дитини її активність виявляється
на таких рівнях (за Г.О. Люблінською):
а) репродуктивний (копіювання дій дорослого в словах, іграх, манері поведінки),
б) виконавчий (виконання дитиною поставлених дорослим завдань і на цій основі
вироблення нових вмінь),
в) самостійний (самостійна постановка завдань, пошуки та апробація способів їх
вирішення).

31. Умови та фактори психічного розвитку
• Спочатку свою активність діти спрямовують на дорослого,
зумовлюючи зворотний вплив з його боку. Згодом,
починаючи з переддошкільного віку, дитина спрямовує
свою активність на самопізнання і самовдосконалення.
• У міру формування мотивації та самосвідомості індивід
стає вибірково сприйнятливим до впливів середовища,
чутливим до того, що відповідає його життєвим
прагненням, і байдужим до того, що не пов'язується з
ними. Соціальне оточення змінюється для індивіда
внаслідок його зростання, збільшення фізичних і
розумових можливостей, становлення нових видів
діяльності. Те, що приваблює в навколишньому світі
дитину-дошкільника, втрачає актуальність для молодшого
школяра. Психологічні потреби різні в підлітковому і
юнацькому віці. Особистісна динаміка спостерігається й
впродовж всіх періодів дорослості.

32. Умови та фактори психічного розвитку
• Вплив суспільного середовища на психічний розвиток
індивіда залежить від розвитку його спрямованості та
здатності сприймання, наслідування, від становлення
його потреб і прагнень. Має місце вибірковість вияву та
спрямованості активності особистості. Навіть в одній сім'ї
діти-сиблінги, маючи одних батьків, розвиваються по-
різному залежно від того, як складаються їх дійові
взаємовідносини з навколишніми людьми, як значимі
дорослі здійснюють виховання цих дітей.
• Відмінності активності індивіда позначаються на всіх
аспектах його психічного життя - змісті та способах
пізнання навколишньої дійсності і себе, регуляції емоцій
та поведінки, побудові взаємин з іншими людьми, що,
зрештою, стає підґрунтям для формування
індивідуальності особистості.

33. Умови та фактори психічного розвитку
В процесі дорослішання дитина, виявляючи
свою активність у взаємодії з дорослими, не
тільки розвивається сама, а й видозмінює
стосунки у нові, більш складні форми і навіть
трансформує психічний світ значимих
близьких людей. Тобто активність дитини,
будучи внутрішньо локалізованим фактором
психічного розвитку, визначає впливовість дії
зовнішнього - соціального середовища, і
навіть за певних умов може модифікувати дію
біологічного фактору.

35. Рівні психічного розвитку
Рівні психічного розвитку - ступінь і показники психічного розвитку
дитини в процесі і на різних етапах формування її особистості.
Можна виділити два рівні психічного розвитку:
• рівень актуального розвитку;
• рівень найближчого розвитку.
Рівень актуального розвитку – показник, що характеризує здатність
людини самостійно виконувати певні завдання, проявляти необхідні
якості згідно із віковою нормою.
Рівень найближчого розвитку – показник того, що дитина не може
виконати самостійно, а лише з допомогою інших (дорослих, вчителя).

36. Рушійні сили розвитку
В межах діалектико-матеріалістичного підходу
стверджується ідея, згідно з якою перехід від
одного рівня розвитку до іншого відбувається у
зв’язку з виникнення і подоланням основних
суперечностей, які виникають між потребами
дитини і її можливостями в процесі виховання і
навчання (О. В. Запорожець, Г. С. Костюк).
В результаті розв’язання суперечностей психіка
дитини переходить на більш високий рівень
розвитку, що виявляється у появі нового більш
складного типу провідної діяльності, виникненні у
психіці дитини нових якостей, які Л. С.
Виготський назвав новоутвореннями.

37. Рушійні сили розвитку
Найбільш значимими серед суперечностей є
наступні:
• суперечність між новими потребами, цілями,
прагненнями суб’єкта і можливостями їх
задоволення;
• суперечність між рівнем психічного розвитку
суб’єкта (його фізичними і психічними
можливостями) і застарілими формами стосунків з
оточуючими, формами діяльності, місцем в системі
суспільних взаємин;
• суперечність між збільшеннями вимог з боку
суспільства, новими видами діяльності і наявним
рівнем психічного розвитку дитини.

38. Рушійні сили розвитку
Рушійні сили— внутрішні суперечності, що спонукають людину до активності,
спрямованої на їх подолання. Наприклад, Г. С. Костюк вирізнив низку таких важливих
внутрішніх суперечностей.
1. Між новими потребами, цілями, прагненнями та досягнутим людиною рівнем
оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. Наприклад, внаслідок появи
комунікативної потреби дитина оволодіває мовленням як засобом спілкування з
оточуючими.
2. Між інертністю, стабільністю, стійкістю й мінливістю, гнучкістю. Розв´язання цієї
суперечності веде до появи «гнучкої стабільності». Зокрема, узагальнення особистістю
різних мінливих мотивів, способів поведінки призводить до її стійкості в різноманітних
життєвих обставинах.
3. Між досягнутим рівнем психічного розвитку індивіда й образом його життя.
4. Між перспективними й близькими цілями.
Подолання одних суперечностей призводить до появи інших, які, у свою чергу, ведуть до
нових дій, до подальшого вдосконалення діяльності особистості, що й становить процес
її розвитку. Таким чином, особистість виступає суб´єктом власного розвитку, що
відбувається тільки через її активність.

39. Закономірності розвитку психіки
Серед особливостей психічного розвитку можна виділити наступні
закономірності:
• детермінованість;
• диференціація та інтеграція;
• поєднання процесів еволюції та інволюції;
• наступність розвитку;
• циклічність;
• гетерохронність (нерівномірність);
• сензитивність окремих періодів;
• кризовий характер окремих вікових періодів.

40. Закономірності розвитку психіки
Детермінованість розвитку.
Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом
усіх етапів онтогенезу. Вони пов’язані з
фізіологічним розвитком, але визначаються не
ним, а наслідками взаємодії з зовнішнім світом,
яка регулюється нервовою системою та її
психічними функціями, а в дитинстві
здійснюється за допомогою дорослих у спільній
діяльності з ними, регулюється словом. Це
забезпечує якісні зміни як окремих психічних
процесів, так і психіки в цілому. Означена
залежність пояснюється законом детермінації
розвитку.

41. Закономірності розвитку психіки
Детермінізм – це форма причинної (каузальної) залежності певних змін
у психіці від сукупності обставин, що випереджають у часі дані
утворення і викликають їх. Віковий психічний розвиток детермінується
(обумовлюється) системою факторів:
• біологічними задатками як передумовами розвитку;
• соціальним середовищем як потенційним джерелом розвитку;
• власною активністю дитини по засвоєнню суспільно-історичного
досвіду людства;
• суперечностями між потребами дитини і її можливостями як
рушійними силами розвитку.
Співвідношення умов, джерел і рушійних сил створює діалектичну
картину детермінацій, що сама змінюється і розвивається в процесі
онтогенетичного розвитку, набуваючи на кожному етапі нового змісту і
нових форм свого виявлення.

42. Закономірності розвитку психіки
• Диференціація та інтеграція у розвитку.
• Сутність цієї закономірності полягає у прогресуючій диференціації і
подальшій інтеграції психічних форм відображення, що визначає зміни
і призводить до утворення багаторівневих структур психіки.
• Психіка дитини формується з віком та ускладнюється як структурно
організована динамічна система. Виникають нові психічні якості, нові
складні психічні структури внаслідок диференціації наявних структур,
виділення окремих функцій і нової їх інтеграції, тобто об’єднання у
нове ціле.
• Процес розвитку, таким чином, забезпечує перехід від
недиференційованого функціонування психічних утворень до
диференційованого, ієрархічного інтегрованого. Психічний розвиток
відбувається не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до
вищого цілого.

43. Закономірності розвитку психіки
• Скажімо, в період до 1 року свідомість дитини
недиференційована. Диференціація функцій
починається з раннього дитинства.
Виокремлюється і розвивається перш за все
сприймання, згодом – більш складні процеси. І
саме сприймання у ранньому дитинстві ще
недостатньо диференційоване: воно злите з
емоціями, недостатньо розмежовані сприймання
форми, сприймання кольору тощо. Інші функції
знаходяться на периферії свідомості, вони
залежать від домінуючої.
• Кожен новий віковий період пов’язаний із
інтеграційними процесами, що забезпечують
розвиток свідомості людини.

44. Закономірності розвитку психіки
• Поєднання процесів еволюції та інволюції у розвитку.
• Процеси «зворотнього розвитку» немов би вплітаються у хід
еволюції. Те, що розвивалось на попередньому етапі, відмирає
або перетворюється у більш складну форму.
• Наприклад, дитина, що навчилася говорити, перестає лепетати. У
молодшого школяра зникають дошкільні інтереси, деякі
особливості мислення. Якщо ж інволюційні процеси
затримуються, спостерігається інфантилізм: дитина, переходячи у
новий віковий період, зберігає застарілі дитячі риси.

45. Закономірності розвитку психіки
• Наступність психічного розвитку.
• Онтогенетичний розвиток – складний процес, який в силу ряду
своїх особливостей призводить до зміни всієї структури
особистості субє’кта на кожному віковому етапі. Для Л. С.
Виготського розвиток – це перш за все виникнення нового, що
призводить до якісних змін у психіці.
• Онтогенез психіки виступає як незворотна послідовність
ускладнення структур, у якій генетично пізніші структури
виникають із більш ранніх і включають їх у себе в зміненому
вигляді.

46. Закономірності розвитку психіки
• Людина, за визначенням Б. Г. Ананьєва, не монтується з окремих
процесів як своєрідних блоків, всередині будь-якого попереднього
періоду утворюються ресурси і резерви для подальшого розвитку.
Всі фази пов’язані із попередніми, причому не тільки з
найближчою, суміжною, але і з віддаленими, навіть вихідними,
починаючи з раннього дитинства.
• При виникненні більш високого рівня нижчі рівні
видозмінюються, проходять шлях подальшого розвитку, але не
втрачають свою підпорядковану роль у загальній системі
орієнтації і регуляції діяльності.

47. Закономірності розвитку психіки
• Циклічність розвитку.
• Розвиток має складну організацію у часі. Цінність кожного року
або місяця життя дитини визначається тим, яке місце він займає у
циклах розвитку: відставання в інтелектуальному розвитку на 1 рік
буде значним, якщо дитині 2 роки, і незначним, якщо їй 15 років.
Це пов’язано з тим, що темп і зміст розвитку змінюється протягом
дитинства.
• Періоди підйому, інтенсивного розвитку змінюються періодами
уповільнення, затухання. Процеси, що були центральними лініями
розвитку в одному періоді, стають побічними лініями розвитку у
наступному, і навпаки – побічні лінії розвитку одного віку стають
центральними в іншому віці, тому що змінюється їх значення і
питома вага в загальній структурі розвитку.
• Такі цикли розвитку характерні для окремих психічних функцій
(пам”яті, мовлення, інтелекту тощо) і для розвитку психіки дитини
вцілому. Власне віковий період як стадія розвитку і являє собою
такий цикл, зі своїм особливим темпом і змістом.

48. Закономірності розвитку психіки
• Закон нерівномірності психічного розвитку
• Важливою закономірністю психічного розвитку є його
нерівномірність або гетерохронність.
• Згідно з теорією Б. Г. Ананьєва зрілість людини як індивіда
(фізична зрілість), особистості (соціальна, громадянська
зрілість), суб’єкта пізнання (розумова зрілість) і суб’єкта
праці (працездатність) в часі не співпадають, і подібна
гетерохронність зберігається на всіх етапах онтогенезу.
• Крім того, в розвитку людини чергуються фази
прискорення і уповільнення, він має хвильовий характер,
тобто коли розвиток одних функцій прискорюється,
розвиток інших в цей час уповільнюється (Б. Г. Ананьєв).
Ці особливості проявляються у розвитку моторики,
мовлення, інтелекту.

49. Закономірності розвитку психіки
• Нерівномірність виявляється в тому, що при всіх
сприятливих умовах у дитини різні психічні функції не
досягають одного і того ж рівню розвитку. Так,
наприклад, в ранньому дитинстві домінуючою
функцією є сприймання, інші психічні функції в цей
час немов би опиняються на периферії свідомості, вони
залежать від домінуючої функції.
• На кожному етапі відбувається перебудова зв”язків і
відношень між психічними функціями і ті процеси, що
були домінуючими в даному віковому періоді стають
підпорядкованими на наступному періоді вікового
розвитку. А отже, розвиток окремої психічної функції
залежить від того, в яку систему міжфункціональних
зв’язків вона включена.

50. Закономірності розвитку психіки
В процесі онтогенетичного розвитку людини гетерохронність особистісного
формування накладається на гетерохронність дозрівання індивіда і підсилює
загальний ефект різночасовості основних станів людини.
У старших школярів, наприклад, фізичний розвиток іноді випереджає розумовий, а
розумовий випереджає особистий (що спричиняє інфантильність особистості деяких
учнів).
Основними причинами асинхронності у розвитку психічних функцій науковці
вважають:
• закономірності органічного дозрівання мозку (мозок сам розвивається поступово
під впливом стимулюючих зовнішніх чинників);
• вищі психічні функції формуються на основі елементарних і є пізнішим утворенням
в онтогенезі;
• наявність дефектів у сенсорній сфері людини ускладнює психічний розвиток;
• гетерохронність зумовлює і різний рівень педагогічно-виховного впливу на дитину.

51. Закономірності розвитку психіки
• Сензитивність окремих періодів розвитку
• В основі виділення в онтогенетичному розвитку дитини особливих
(сенситивних) періодів лежить ідея поступового дозрівання.
• Сензитивні періоди – це періоди підвищеної чутливості до певних
впливів, що створює сприятливі умови для формування у людини
певних психічних властивостей і видів поведінки.
• В ці періоди, як підкреслював Л. С. Виготський, певні впливи
позначаються на всьому процесі розвитку, викликаючи в ньому глибокі
зміни. В інші періоди ті ж самі умови можуть виявитись нейтральними
або навіть здійснити негативний вплив на хід психічного розвитку.

52. Закономірності розвитку психіки
• Сензитивні періоди співпадають з оптимальними термінами навчання.
Так, наприклад, сензитивним періодом для розвитку мовлення є період
від 1 до 3-х років, для розвитку рухових навичок – молодший шкільний
вік, для розвитку абстрактно-логічного мислення – підлітковий період,
для теоретичного мислення – рання юність.
• Таким чином, кожний віковий період відрізняється від іншого
сензитивними можливостями, а не ускладненням навчання і виховання
(О. О. Бодальов).
• Сензитивність зумовлює неповторність і незворотність вікового розвитку:
якщо не будуть використані сензитивні можливості певного віку, то
пізніше новоутворення сформувати буде складніше.

53. Закономірності розвитку психіки
• Чередування стабільних і кризових періодів.
• Визначаючи загальні закономірності розвитку психіки
дитини, П. П. Блонський та Л. С. Виготський звертали
увагу на несталість темпу психічного розвитку, що
зумовило виділення літичних та критичних періодів.
• Для літичного стабільного періоду характерний
еволюційний розмірений перебіг процесу розвитку, без
різких зрушень і змін в особистості дитини. Незначні,
майже непомітні для оточення зміни накопичуються і у
кінці періоду роблять якісний стрибок у розвитку:
з’являються вікові новоутворення.
• Кризи – переламні моменти у розвитку дитини, що
відділяють один вік від іншого і зумовлюють оновлення
внутрішнього світу особистості, визначаючи
спрямованість її перспектив (соціальних або асоціальних).

54. Закономірності розвитку психіки
• Кризові (перехідні) періоди вікового розвитку
особистості відзначаються різким загостренням
негативних особливостей онтогенетичного становлення.
• У вітчизняній психології визнається особлива роль
критичних періодів в загальному психічному розвитку
дитини як таких, що знаменують «діалектичний стрибок
до нової якості» (Л. С. Виготський), «якісний зсув у
розвитку» (О. М. Леонтьев), «зламний етап
онтогенетичного розвитку» (Л. І. Божович), «перебудову
особистості» (С. Л. Рубінштейн).
• Підставою для такого розуміння логіки розвитку є
визнання того, що розвиток є діалектичним процесом, в
якому перехід від однієї стадії до іншої здійснюється
еволюційним, а не революційним шляхом (Л. С.
Виготський).

55. Закономірності розвитку психіки
• Вікові кризи поділяють на ненормативні і
нормативні.
• Ненормативні кризи не пов’язані з завершенням
певного етапу психічного розвитку. Причина їх
виникнення – складні життєві обставини, події, які
здатні раптово змінити життя людини. Час появи,
життєві обставини, сценарії, учасники
ненормативних криз випадкові.
• Нормативні (вікові або закономірно обумовлені
психічним розвитком кризи) – це нормативне
явище, що супроводжує розвиток особистості.

56. Закономірності розвитку психіки
• Кумулятивність психічного розвитку
• Кумулятивність психічного розвитку означає, що
результат розвитку кожної попередньої стадії
включається в наступну, причому певним чином
трансформуючись. Таке накопичення змін готує
якісні перетворення на психічному розвитку.
• Характерний приклад – послідовне становлення та
розвиток наочно-дієвого, наочно-образного і
словесно-логічного мислення, коли кожна
наступна форма мислення виникає з урахуванням
попередньої і включає у собі.

57. Закономірності розвитку психіки
• Дивергентність – конвергентність розвитку.
• Психічний розвиток включає дві суперечливі
і взаємопов'язані тенденції – дивергенцію і
конвергенцію. У разі дивергенції – це
підвищення різноманітності у процесі
психічного розвитку, а конвергенція – його
згортання, посилення вибірковості.

58. Принципи психічного розвитку
Аналіз безлічі поглядів щодо перебігу психічного розвитку
дозволяє виділити не тільки певну подібність позицій, а й
деякі, такі, що стали до певної міри загальноприйнятими,
принципи. Серед провідних принципів психічного розвитку
можна назвати такі:
I. Принцип сталої динамічної нерівноваги як джерело
розвитку системи
ІІ. Принцип взаємодії тенденцій до збереження та зміни
(спадковості – мінливості) як умова розвитку системи
ІІІ. Принцип диференціації - інтеграції, що виступає як
критерій розвитку структури.
IV. Принцип цілісності як критерій розвитку функції. (див.
Додаток 1)

59. Завдання:
• Глосарій
• Опрацювання розділу «Принципи психічного розвитку» (Див.
Додаток 1)
• https://www.youtube.com/watch?v=X35TNk7qeSg
• Доповідь/презентація «Концепція психічного розвитку Д. Б.
Ельконіна»