1. Літературне кафе
«Твої листи пахнуть зов’ялими трояндами!»
(до 150-річчя від дня народження Лесі Українки)
Мета: дослідити тему кохання в творчості Лесі Українки; удосконалювати
навички виразного читання, зв’язного мовлення; сприяти вихованню
естетичних смаків учнів, культури почуттів, шанобливого ставлення до
кожної людини як до неповторної особистості, розвинути творчі здібності
учнів.
Обладнання: фотографії Лесі Українки, аудіо та мультимедійна техніка і
матеріали, народний музичний інструмент, імпровізовані театральні
майданчики, тексти творів.
Хід заходу
Звучить лірична музика М. Скорика сопілка
Слайд 1 (тема заходу).
1.Учитель:
Кохання - як вода - плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
де пал - воно кипить, а стріне холод -
стає, мов камінь.
Вітаємо вас на першій зустрічі літературного кафе, яка наповнена
прекрасним і ліричним настроєм і має назву «Твої листи завжди пахнуть
зов’ялими трояндами…» Світ не знав такої поетеси. Гаряча іскра провидіння
запала глибоко в її серце і загорілася ясним вогнем. У цьому промінні світ
пізнав творіння геніальної дочки українського народу, пройняті
філософськими роздумами про людину очікуваного майбуття. Це Леся
Українка, яка народилася 25 лютого 150 років тому у місті Новоград-
Волинському. Багато це чи мало? 1,5 століття- звучить серйозно , дивлячись
на те, що деяким вашим прабабусям зараз 80-85 років, то це й не так давно..
Сьогодні ми намагатимемось збагнути одну з основних істин життя –
любов, могутню, всесильну, всепрощаючу, божественну, безкорисливу,
життєдайну, присвячену почуттю, до якого не байдужа жодна в світі людина.
Запрошуємо вас до нашої першої страви «Зустріч із музою»
Кажуть, що справжній поет не повинен бути щасливим. Цей вислів можна
віднести до долі Лесі Українки. Здається, вона народилася для щастя, адже Бог
2. дав їй стільки талантів, але життєвий шлях виявився важким, тернистим,
переповненим фізичного болю, душевних мук і нещасливого кохання...
Щастя Лесі в тому, що найрідніші люди завжди підтримували її,
піклувалися про неї. Тридцять років вона боролося із невиліковною хворобою,
і рідні люди, як могли, полегшували її страждання. Але жоден з них не міг
захистити Лесю від неї самої, від її кохання. Вона любила без міри. Для
письменників кохання – наче світло в кінці тунелю: без нього життя
перетворюється на темряву, бруд та вічні пошуки себе. Тому творчість будь-
якого поета чи прозаїка – це передусім історія його кохання, зрад, інтриг і
пристрастей. Такі історії не схожі між собою, кожна має свою родзинку та
особливе значення, і в тому, мабуть, головна принада любові.
Перше кохання Лесі – Максим Славінський.
Повідомлення учня:
Іспас Макар (фото демонструємо на екрані проєктора)
З Максимом Славінським Лариса зустрілася коли їй було 15, а йому 18
років. Він був товаришем старшого брата поетеси Михайла. Максима та Леся
об'єднала любов до поезії Генріха Гейне. Дослідники досі не розуміють чому
ці романтичні стосунки не розвинулися, а залишилися дружніми. Відомо, що
матір письменниці Олена Пчілка недолюблювала Максима. Однак це навряд
чи було причиною розриву, адже Лариса була дуже впертою дівчиною.
Творчість німецького поета на довгі роки поєднала долі двох обдарованих
людей. Збереглися десятки Ларисиних листів, у яких вона розповідає про
подробиці затяжної спільної праці.
Саме ці високопоетичні, відкриті ними блискітки осяювали Максима та
Ларису. Деякі дослідники вважають, що то було перше – ще дівоче – кохання
волинянки. Так чи не так, а з іменем Славінського пов'язано багато перлин
Лесиної інтимної лірики.
Чому так сталося? Про це не знав і не хотів довідуватися ніхто – ні Олена
Пчілка, яка мріяла про іншу долю талановитої доньки, ні найближчі друзі, ні
3. самі закохані, котрих нещадне життя постійно вело й вело в різні боки, за
протилежні небосхили. Лариса, ставши Лесею Українкою, ніде й ніколи не
зронила жодного неґречного слова про Максима Славінського. А він завжди
шанобливо говорив і про Ларису Косач, і про Лесю Українку.
Учениця декламує вірш Л.Українки
«Стояла я і слухала весну»
Учень:
Коли Лесі було 24 роки, у будинку її родини знімав кімнату грузинський
хлопець Нестор Гамбарашвілі. Лесю захоплював Нестор і його особливий
народ. Вона давала йому уроки французької мови, а він вчив її грузинської.
Гамбарашвілі згодом розбив серце відомої українки, коли вона поїхала
лікуватися у Ялту. Він одружився на багатій дівчині. Про це Леся дізналася
не від нього особисто, а з листа матері. Зреагувала поетеса словами:
"Попався, жучку, в панську ручку!". Поетеса важко переживала зраду і
писала Несторові листи, на які так і не отримала відповіді. Відомо, що у 1958
році Гамбарашвілі плакав на могилі Лесі.
Учень:
«Питання»
Що ти говориш, любко моя мила?
Се наче грім з ясного неба впав!
Чи я тебе не щиро покохав?
Ні! Певне, ти мене ніколи не любила!
Журливо ти хитаєш головою
І кажеш: «В нас дороги розійшлись».
О ні, я вірю – зійдуться колись,
З’єднаємось навіки ми з тобою.
Я поборю найтяжчі перешкоди,
4. Я маю силу, я мов дуб міцний,
Я дам тобі притулок затишний,
Обороню від лютої негоди.
Мовчиш, мій друже ясний, і зітхаєш…
Твоя душа за мною не жалкує,
А тільки серце вражене сумує,
І жаль тобі, що ти мене кохаєш.
Учениця: «Відповідь»
Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні, не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.
Моє кохання – то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ похилий та смутний, –
Плюща обійми гублять силу дуба.
Та без притулку плющ зелений в’яне,
Я не зав’яну, я знайду руїни,
Я одягну обдерті, вбогі стіни,
Зелений плющ оздобою їм стане.
В країну смутку вітерець прилине
І принесе мені луну розмови
Від мого дуба любого з діброви, –
І спогад любих літ повік не згине.
Вчитель: «Я кохаю тебе», «Ай лав ю», «Аморе», «Дже та мІ». Ці слова
звучать усіма мовами світу сотні, ні, тисячі років, надаючи нашому життю
прекрасних барв. Ці слова линуть із уст закоханих в Парижі, Києві,
Амстердамі, Римі тихими літніми вечорами і росяними ранками, під
гарячими променями полудневого сонця чи в літню зоряну ніч.
Учень:
Однак справжнім, великим, спалюючим і знищуючим коханням Лесі Українки
був Сергій Мержинський. Познайомилися вони влітку 1897-го в Ялті. Лесю
мучив туберкульоз кісток, Мержинського – туберкульоз легенів (сухоти). Він
приїхав з Мінська, де служив на залізниці.
5. Вперше про Мержинського згадується в листі до матері "Мій новий знайомий
панич Мержинський . З цьогож листа дізнаємося, що Мержинський живе в
Ялті, в частині міста, де багато куряви і не видно моря.
І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі,
тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те,
що моє серце віщує і чому я вірити не хочу,не можу.
Сергій закінчив Київський університет, був дуже освіченою й цікавою
людиною, громадським діячем, шанувальником театру, робив переклади з
англійської мови. У Лесі з Сергієм було дуже багато спільного в поглядах на
життя. Він подарував поетесі кольорову репродукцію «Мадонни» Рафаеля, з
якою вона ніколи не розлучалася. З Сергієм Леся піднімалася на Ай-Петрі, де
побачила незвичайну квітку – гірський едельвейс. Її поетична душа назвала
квітку «ломикаменем». Саме в Ялті розцвіло їхнє кохання.
Учениця: «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами»
Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний,
зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу
мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко,
але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце
віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже,
створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше
життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого
жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати
руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з
сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і
горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я
бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею
душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що
ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про
поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших
поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині.
Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все,
що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, –
вона тремтить, як струна, – все, що тьмарить мені душу, ти проженеш
променем твоїх блискучих очей, – ох, у тривких до життя людей таких
очей не буває! Се очі з іншої країни…
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?
Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук
твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?
6. Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О, візьми мене з собою, і
нехай над нами в’януть білі троянди!
Візьми мене з собою.
Учитель:
Батьки не схвалювали доньчиних почуттів. Вважаючи що вона марнує себе
чужим лихом, коли сама ледве стала на ноги після стількох недуг. Вони не
докоряли вголос, не перешкоджали чинити їй, як вона хоче. Однак мовчки
засуджували все це. І від цього ставало ще тяжче. Невимовна туга звучить у
цей час у її творах:
Учень: «Все, все покинуть, мій зламаний квіте»
Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!
Стать над тобою і кликнуть до бою
Злую мару, що тебе забирає,
Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,
З нами хай щастя і горе вмирає.
Учень:
Леся планує разом з Сергієм вирушити на лікування до Швейцарії: “Я поїду,
хоч би там що. Коли не стане на се моїх грошей, я позичу, дістану ще яку
роботу і все-таки поїду. Як тільки з початком зими С.К. поправиться (я таки
маю на се надію), ми з ним рушимо”.
Чотири рази за 1901 рік вона, перемагаючи власний біль, їздила до нього. Мов
на крилах, летіла вона до Сергія, бо знала, що потрібна йому, а він з егоїзмом
помираючого просив Лесю написати листа іншій жінці про троянди його
кохання, які ніколи не зів’януть. Цю чашу Леся випила до дна. Що може бути
трагічніше: вмираючий знесилений чоловік і безнадійно любляча жінка все
розуміють, але нічого не можуть змінити.
Вони не вводили в оману ні себе, ні одне одного: Сергій знав, що Леся кохає
його, а Леся знала, що його серце належить іншій жінці. Це був час
надзвичайного трагічного напруження. Леся намагалася підбадьорити
хворого, але розуміла, що скоро назавжди втратить кращого друга.
Довго не заживала глибока рана на палкім серці Лесі Українки, і не раз тужливі
мотиви вривалися в її поезію.
Перегляд відео уривку з документального фільму про Лесю Українку
7. Учениця декламує поезію «Уста говорять»
Учень:
У 1907 році письменниця приїхала до Криму, щоб лікувати свого друга
Климента Васильовича Квітку. Згодом ця людина стане її чоловіком. Климент
був молодший від Лесі на дев’ять років. Повідомлення про її заміжжя стало
для близьких несподіванкою, адже вони вважали, що з її боку кохання не було.
Хоча визнавали, що Квітка обожнював Лесю. «Справа скінчена – ми
звінчалися, – пише поетеса у листі до рідні.
Коли вона одружилася з Квіткою, їй було вже 37 років. Можливо, там не було
палкої пристрасті, але поетеса відчувала потребу мати біля себе вірного друга.
Климент Квітка завжди був поруч, коли їй було погано. Вони розуміли одне
одного. Їх поєднувало щось глибоке, духовне. Леся вважала, що кохання — це
перш за все самопожертва.
Леся його називала Квіточка. А частіше - Кльоня. 1902 року, коли їхній роман
вийшов на яв і викликав переполох у родині Косачів, Леся писала до сестри
Ольги: "Наші устроїли мені "бенефіс" - на три тижні всі замовкли, ніхто ні
слова.
Донченко Дар’я
«Коли дивлюсь глибоко в любі очі»
Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слові,
і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію…
2
Якби мені достати струн живих,
якби той хист мені, щоб грать на них,
потужну пісню я б на струнах грала,
нехай би скарби всі вона зібрала,
ті скарби, що лежать в душі на дні,
ті скарби, що й для мене таємні,
та мріється, що так вони коштовні,
як ті слова, що вголос невимовні.
3
Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
8. і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б проречистії руки,
чого домовить не здолали гуки,
І знав би ти, що є в душі моїй…
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй…
І те, що в ній цвіте весною таємною,
либонь, умре, загине враз зо мною.
Вчитель: "Лісова пісня" – вершина творчості письменниці. Цей твір Леся
створила у 1911 році за 12 днів і вклала стільки любові, стільки захоплення
рідним краєм, що він просто не міг не стати перлиною у скарбниці не лише
української, а й світової літератури. "Лісова пісня" – це і казка, і історія
кохання, і твір про народження та розвиток душі. Це пісня любові, тої великої
любові, яка керує Сонцем і зірками та всім сущим.
Запрошуємо вас до Перформансу
Сценка «Мавка і Лукаш»
Звучить пісня А. Паж «Жовтий лист». (танцювальна замальовка) Учень і
учениця в образах Мавки і Лукаша танцюють танок.
Учитель: За українською міфологією Мавки не мають душі, але Мавка Лесі
Українки отримала її у стражданнях. Кохання зробило її людиною. Умирає
тіло, але дух зберігає всі скарби. Тому справжні закохані у своїй вічній любові
залишаються разом.
Чи є в світі людина, яка б не хотіла кохати і бути коханою, яка б не мріяла
про взаємність почуттів? Кохати і бути коханим – тільки в такій гармонії
людина відчуває себе людиною. Не завжди кохання буває взаємним, та
гірше, коли його немає взагалі. Зараз у нас наступна сторінка нашого кафе
«Творча рапсодія»
Запрошую вас створити разом сенкан до слова кохання:
1.Кохання
2.2 прикметники
3.3 дієслова
4. Речення з 4 слів
5. Асоціація із словом кохання.
Вчитель : Сьогодні ми відкрили для себе трохи іншу Лесю Українку – не
тільки «дочку Прометея» чи співачку «досвітніх огнів», але насамперед
вразливу люблячу жінку, яка не криється ні зі своїм почуттям, ні зі своєю
9. слабкістю. Цим її інтимна лірика близька нам і зрозуміла. Вона в нашій уяві
перетворює поетесу легенду на прекрасну жінку, яка вміла любити…
Дискусія : А що, на ваш погляд, краще – кохати самому чи бути коханим?
(відповіді учнів:
приємно, коли тебе кохають, а кохати самому – краще;
кохати навіть без взаємності – щастя;
треба кохати самому з маленькою надією колись бути коханим;
краще самому страждати від нерозділеного кохання, ніж бачити, як хтось
страждає від того, що ти не можеш відповісти взаємністю.
Учитель: У житті так часто буває, що велике кохання змінюється гіркотою
розчарування. Хотілося б, щоб у житті ви розминулись із цим. Більшість із
вас, впевнена, як би не було важко, знайде сили, щоб забути того, хто
виявився негідним вашого почуття.
Учитель: Сьогодні, у переддень Міжнародного свята рідної мови бажаю
вам любити й поважати українських письменників, митців, вільно
розмовляти рідною українською мовою. Пишатися нею, такою прекрасною,
милозвучною. Бажаю вам зустріти велике кохання, що осяє душу й серце, що
окрилить і піднесе у височінь, що навчить дивитися на світ щасливими очима
і дякувати за кожну хвилину під цим небом. Хай не лякає вас те, що за велике
кохання платять дорого. Воно варте того.
