Розробка виховного заходу про Л.Українку. Совершенко О.М.

1. Виховний захід: «Вічна у віках!»
На сцені - прикрашений вишитим рушником портрет Лесі Українки. Під портретом слова;
"Довго щирими сими словами До людей промовлятиму я..." На сцені робочий стіл, за яким
працює Л. Українка. Зліва і справа сцени два крісла для двох ведучих.
Звучить музика М.Лисенка "Елегія".
Мене весна на лузі породила,
Заквітчана у проліски.
Вона мене за руку повела в лани,
На луки дальні, до верби старої,
Розщепленої громом весняним,
Водицею з криниці степової
Щоранку напувала…
Була я вільна і щаслива.
Та якось вдень, коли скінчилася злива,
Я на отаві дудочку знайшла,
Обвітрену, стару, робітникові.
Заграла я й почула дивну мову –
То мова муки людської була…
Так вперше я відчула муку пісні, яка співцеві сну не принесла.
Яка його будитиме й вестиме, і сіятиме слово молоде,
Аж поки сам він хащами густими
Пробуджених від сну не поведе…
І я тепер на шлях ступити мушу.
Я поспішаю…
Я до вас іду.
I. Оголошення теми заняття
II. Робота над темою заняття
1 сторінка
« Над Україною зійшла зоря і світить крізь віки»
Вчитель. 144 роки тому на українському небосхилі спалахнула нова
яскрава зірка з доти нікому невідомим найменням. Спалахнула крізь
зловісне хмаровиння хвороб, незгод, крізь тенета самодержавних указів,
які забороняли українську мову. Тож, певно, всі вгадали ім’я цієї зірки.
Ми сьогодні з вами поведемо мову
Про чудову жінку світові відому.
На портреті нині у квітах барвінку,
Слава України – Леся Українка.
Народилась Леся
В Новограді-Волинському.
Над усе вона любила
Землю українську.
Це –Леся Українка.
У чому ж секрет її таланту? Де брала Леся, така хвороблива і тендітна, сили та натхнення?
Сьогодні ми познайомимося із творчістю великої поетеси. Ви багато чули про неї, але на
нашому літературному святі ми торкнемося глибин її творчості та життєвого шляху. Ви
відчуєте легкий сум, присутній у ліричній поезії; глибоку любов до рідної землі, неньки
України. Отже, наше літературне свято починається.
1 ведучий:

2. Ім’я поетеси овіяне всенародною любов’ю. Це була людина виняткової мужності і
принциповості, духовної краси і мистецького обдарування, її талант виявився у багатьох
різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі, літературній критиці і
публитистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці. Сьогодні гортатимемо літературний
усний журнал «Вічний живий голос». Епіграфом є такі рядки:
Довго щирими сими словами
До людей промовлятиму я…
Л.Україна
Журнал складається з 5-х сторінок:
1. «Біографія Лесі Українки».
2. «Сім струн»
3. «Ода волинським лісам»
4. «Єдина! На всю Україну!»
5. «Віночок пам'яті для Лесі Українки»
Ведучий: Розгортаємо першу сторінку. Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого,
правдивого і цінного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Поезія – це вогник,
схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. (Запалюють свічку.)
Хай палає свічка. Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.
(Звучить музика.)
Ведуча 1.
Є в Україні стародавнє місто Новоград-Волинський. А в ньому затишний будиночок на
мальовничому березі річки Случі. Багато років тому тут народилася дівчинка, яка згодом
стала поетесою, на весь світ відомою - Леся Українка.
Ведучий За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 р., з’явилася Лариса Петрівна
Косач в інтелігентній родині. В сім’ї, де жила Леся, було шестеро дітей: Ольга, Оксана,
Микола, Ізидора, Михайло і Леся. Леся була другою дитиною. У дитинстві Лариса
була жвавою і допитливою дівчинкою, вигадувала такі ігри, від яких ходором ходив увесь
дім.
2 ведучий: Росла і виховувалась Леся у середовищі демократичної української
інтелігенції. Друзями родини були такі люди як Лисенко, Старицький, Франко. Зростала в
інтелігентній сім’ї, яка мала давні волелюбні традиції. Батьки вчили дітей шанувати свій
народ, рідну мову, звичаї. Дід Лесі Яків Драгоманов був декабристом, тітки зв'язані з
народовольцями, дядько її - Михайло Драгоманов – відомий історик, громадський діяч, жив
в еміграції за політичні погляди. Саме він став духовним батьком Лесі, її наставником. Уже в
5 років Леся присвятила йому досить змістовного листа.
Л. Українка: Моя безталанная мати ("Сім струн". (Посвята Михайлові Драгоманову
"Гімн")
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати, '
І пісня від серця поллється.
По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана
Скрізь буде літати,
по світі між людьми питати,
Де схована доля незнана?

3. І, може, спітка тую долю.
І, може, тоді завітає та доля жадана
До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
1 ведучий: Добрим словом годиться згадати сьогодні турботливого батька - Петра
Антоновича Косача, юриста, громадського і культурного діяча, який врятував життя Лесі,
доглядаючи її, коли вона була ще немовлям. Може, тому вони: донька і батько, були
найріднішими і найніжнішими приятелями. Саме Петро Косач подарував доньці
безкорисливу батьківську любов, опіку, а ще «білий домик» у Колодяжному, аби підтримати
її обдарування.
Леся Українка:
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрічався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала:
"Самій не довго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті”.
Я йду шляхом, пісні свої співаю;
Та не шукайте в них пророчої науки,
Ні, голосу я гучного не маю!
Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки,
Скажу я: "Разом плачмо, брате мій!"
З його плачем я спів з'єднаю свій.
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!
Леся: «Жодних шкіл я не кінчала, жодного дня не сиділа за шкільною партою, не
відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками гучними коридорами. Моїми вчителями
були батько і мати, книги і життя. До 14 років вчилася із домашніми учителями, а потім
читала все, що запорву, особливо любила «Кобзаря »Тараса Шевченка…»
Ведучий: Лесина мама, як щира українська патріотка, наша відома письменниця Олена
Пчілка негативно ставилася до російсько-мовної шкільної науки.
Ведучий: Оксана, Лесина сестра, згадує: «Панські діти виховувалися тільки польською або
російською мовами. Наша мати поклала собі за мету: насамперед навчити нас гарної рідної
мови і народних українських звичаїв, а вже потім ознайомлювати з культурою інших
народів. Усі дивувались, що ми ходили в національному одязі й розмовляли українською».
Один із своїх творів Леся присвятила мамі :
Учень читає вірш „Вечірня година”.
Вечірня година
Леся Українка
(Коханій мамі)
Уже скотилось із неба сонце,
Заглянув місяць в моє віконце.
Вже засвітились у небі зорі,
Усе заснуло, заснуло й горе.
Вийду в садочок та погуляю,
При місяченьку та й заспіваю.
Як же тут гарно, як же тут тихо,
В таку годину забудеш лихо!
Кругом садочки, біленькі хати,
І соловейка в гаю чувати.
Ой, чи так красно в якій країні,
Як тут, на нашій рідній Волині!

4. Ніч обгорнула біленькі хати,
Немов маленьких діточок мати,
Вітрець весняний тихенько дише,
Немов діток тих до сну колише.
І ведучий: Саме тут, на Волині (у Колодяжному), серед розкішної природи, разом з
сільською малечею бігала Леся влітку в поле, пасла корів. Любила вечорами стрічати череду,
що поверталася з пасовиська, і нічим не виділялася серед сільських дітей: ні одягом, ні
поведінкою.
Ведучий: Проте, вже у чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги –
«Кобзар» Т. Шевченка, твори Ж. Верна, Д. Дефо, казки Г. Х. Андерсена. У шість – невтомна
донька сама вишиває любому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона
пильнує більше ніж деякі забави.
Ведучий: Коли дівчинці виповнюється 9 років, заарештували тітку Елю. Несподівано для
самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш «Надія».
І читець:
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянуть іще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно,
Поглянуть іще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
І відучий: З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її
життя.
Ведучий: Минав час. Коли дівчинці було 13 років, мати, порадившись із дочкою, добирає їй
псевдонім Українка. Це було своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням права
на функціонування рідної мови. Так починала свій літературний шлях юна Леся Українка.
Ведуча. Зі спогадів сестри Ольги Косач, Леся дуже любила бувати на ярмарках, святах. Так
якось взимку 1881року в сильний мороз, спостерігаючи в місті Луцьку за святом Водохреща
на річці Стир, промочила ноги і застудилася. Скоро по тому у неї почала боліти права нога та
рука, «та так, що сестричка гірко плакала від болю». Почався туберкульоз кісток, який з
часом перекинувся на легені, потім – на нирки. З того часу розпочалась її «тридцятилітня
війна» з тяжкою і невиліковною на той час хворобою – туберкульозом.
вірш „Як дитино бувало”.
Леся Українка
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, –

5. Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись. 2.02.1897
Через хворобу вона навчалася в дома, під керівництвом приватних вчителів, а потім
самостійно здобувала освіту. Леся оволоділа 13 мовами, а французькою, німецькою,
італійською вона могла писати вірші. Тяжка хвороба прикувала її до ліжка, довгий час
мусила лежати в гіпсі. Та вона з надзвичайною мужністю терпіла біль. Важко повірити, що
автор мужніх сильних творів – слабосила, хвора дівчинка.
І ведучий:
Хто вам сказав що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука,
Чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
Жалі та голосіння, –
То ж була буря весняна,
А не сльота осіння.
А восени…
Яка журба,
Чи хто цвіте, чи в’яне,
Тоді й плакучая верба
Злото-багряна стане.
Ведучий:
Широкий світ захоплень. Серед них чільне місце посідає малювання, уроки якого брала у
відомого художника О. Мурашка, збереглася навіть картина Лесі («Мати і дитина») і
музика. Батьки ще й подарували доньці фортепіано.
І ведучий: «Як Леся грала, – згадувала сестра, – то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не
могли наслухатися її музики». Ще одне захоплення Лесі – народна пісня. Леся швидко
запам’ятовувала народні пісні, гарно співала. Вона безмежно кохалася в них, шанувала
історичне минуле свого народу. Одружившись із відомим фольклористом Климентом-
Квіткою, вони удвох збирають народну творчість.
Звучить твір Й.-С. Баха.
Леся 2. «Мені інколи здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та
тільки біда, що природа утяла мені кепський жарт». Так пише про себе поетеса
. Вірш «До мого фортепіано».
ДО МОГО ФОРТЕПІАНО
Елегія
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Сповідувать думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Коли я смуток свій на струни клала,
З’являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!

6. Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!
[15 марта 90 p.]
Ведуча: Лесина хвороба прогресувала. Лікарі порадили їхати на лікування до моря. Одеса,
Крим, Чорне море .У 1888 році Леся вперше поїхала на лікування до Одеси. Тяжка хвороба
гнала її, як з «дерева відірваний листок», з рідної Волині в теплі краї. В міру того, як рухався
поїзд, «матінка-природа чарівниця» розмотувала перед нею свої поетичні «нитки».
Ведуча: Чимало своїх поезій Леся Українка присвятила морю. Вона створила цикл поезій
«Подорож до моря», до складу якого входить 9 віршів. Отож до моря вона ставилася з
особливою ніжністю, яку виливала в особливих рядках. Давайте згадаємо ці слова сьогодні.
Діти читають вірші „Вже сонечко в море сіда”, „Тиша морська”, „Плине білий човен”.
Леся Українка
«Прощай, Волинь…»
Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок!
Мене від тебе доленька жене,
Немов од дерева одірваний листочок…
І мчить залізний велетень мене.
Передо мною килими чудові
Натура стеле – темнії луги,
Славути красної бори соснові
І Случі рідної веселі береги.
Снується краєвидів плетениця,
Розтопленим сріблом блищать річки, –
То ж матінка-натура чарівниця
Розмотує свої стобарвнії нитки.
«Вже сонечко в море сіда…»
Леся Українка
Вже сонечко в море сіда;
У тихому морі темніє;
Прозора, глибока вода,
Немов оксамит, зеленіє.
На хвилях зелених тремтять
Червонії іскри блискучі
І ясним огнем миготять,
Мов блискавка з темної тучі.
В час гарячий полудневий
Виглядаю у віконце:
Ясне небо, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце.
Тиша морська
Певно, се країна світла
Та злотистої блакиті,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в світі!
Тиша в морі... ледве-ледве
Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.
З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем,
В’ється стежечка злотиста.
Як би я тепер хотіла
У мале човенце сісти
І далеко на схід сонця
Золотим шляхом поплисти!

7. Не страшні для мене вітри,
Ні підводнії каміння, —
Я про них би й не згадала
В краю вічного проміння.
Ведучий : Останні десять років свого життя Леся жила в Україні наїздами. Більше на
Кавказі, в Криму, Італії, Єгипті. Вологий клімат Колодяжного, Зеленого Гаю, Києва, де вона
перебувала короткий час, шкодили її здоров’ю. З кожним роком сили падали. Єдиною радою
на цю біду було кліматичне лікування в Єгипті, де Леся провела зимові сезони 1909 – 1910,
1911, 1912 – 1913 років. Це були паліативні заходи, які уповільнювали розвиток хвороби, але
не могли її спинити. Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси, не вдалося
заволодіти її душею і розумом.
Ведучий: Мати писала: «Леся ходити зовсім не може, вона ледве пересувається на
милицях… Чи є Бог на небі? Чи є справедливість? Лея терпить, тобто мовчить і думає, що я
не бачу її мук, що я не чую, як вона часом уночі плаче. А я все чую... Вона ще надіється на
одужання, а я не надіюсь… ні крихти…..”
. Вірш «Давня весна».
Давня весна
Леся Українка
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
1894 року.
Ведуча: 1 серпня 1913 року в курортному грузинському містечку Сурамі перестало
битися її гаряче серце. Тіло великої дочки українського народу було перевезено в Київ і
поховано на Байковому кладовищі.
Ведучий. Ти себе Українкою звала,
І чи краще знайти ім`я
Тій, що радістю в муках сіяла,
Як Вітчизна велика твоя.
Твоє слово разюче, як зброя,
Що боронить свій край і свій дім.
І схиляю в шанобі чоло я
Перед світлим безсмертям твоїм
ІІ сторінка «Сім струн»
Вчитель. Протягом усього життя Леся любила співати. В поетеси є багато віршів, які легко
перетворюються на спів. Навіть один із циклів Леся так і назвала «Сім струн».
Ведуча. Отож, доторкнімося до струн її творчості, спробуймо почути музику віршів
душею… Перегортаємо ІІ сторінку журналу «Сім струн»
Учні
До ( Гімн)
До тебе, Україно, наша бездольная мати,

8. Струна моя перша озветься,
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Ре ( Пісня)
Реве-стоне негодонька,
Негодоньки не боюся.
Як на мене пригодонька,
То я не журюся.
Мі ( Колискова)
Місяць яснесенький,
Промінь тихесенький
Кинув на нас. Спи, мій малесенький,
Пізній бо час.
Фа ( Сонет)
Фантазія! Ти сила чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Що будиш мертвих з вічного їх сну.
Соль ( Рондо)
Соловейковий спів навесні
Ллється в гаю, в зеленім розмаю.
Та пісень тих я чуть не здолаю.
І весняні пісні запашні
Не для мене розквітнули в гаю.
Ля (Нюкторн, Нічна пісня)
Лагідні, веснянії ночі зористії,
Куди ви од мене полинули?
Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті,
Невже ви замовкли, минули?
Сі
Сім струн я торкаю, струна по струні.
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають
По рідній коханій моїй стороні.
ІІІ сторінка: «Ода волинським лісам»
Ведучий: Милий серцю волинський край, рідна Батьківщина Лесі! Край предковічних дубів,
незайманих борів, таємничих озер із смарагдовими загадковими берегами.
Ведучий: Край, який дав світові ніжну і чарівну Мавку, проспівав «Лісову пісню».
Прегортаємо ІІІ сторінку журналу «Ода волинським лісам»
Леся Українка:
В дитячий любий вік,
В далекім ріднім краю
Я чула казку. Чула раз,
А й досі пам'ятаю.
Кохана сторона моя!
Що раз згадаю я тебе,
То й казку цю згадаю!
(Десь далеко чути звуки сопілки. Мелодія поступово гучнішає, потім замовкає. Серед лісу на
пеньочку спить Мавка. Неподалік від неї — Лісовик.)
Мавка
Ох, як я довго спала. А хто мене збудив?

9. Лісовик.
Либонь весна.
Мавка
Весна ще ніколи не співала, як тепер .
Чи то мені так снилось?
Мені здається часом, що верба
Ота стара, сухенька, то — матуся.
Вона мене на зиму прийняла
І порохном м'якеньким устелила
Для мене ложе...
А осика все мене чогось лякає,
Вона й сама боїться — вся тремтить. Дуби поважні надто.
Дика рожа зрадлива,
Так само й глід і терен.
А ясен, клен і явір — гордовиті.
Ні... Стій... Ба! — чуєш?
То весна співає?
(Знову грає сопілка.)
Лісовик
Та ні, то хлопець
На сопілці грає.
Це людський хлопець,
Дядька Лева небіж
Лукаш на ймення.
Мавка.
Хотіла б я побачити його.
Лісовик
Та нащо він тобі?
Се лісовим дівчатам небезпечно!
(Лісовик іде геть. З'являється Лукаш, граючи на сопілці.
Підходить до берези, виймає ніж, хоче зрізати гілку).
Мавка.
Не руш! Не ріж! Не убивай!
Не пий же крові з сестроньки моєї!
Лукаш
Березу ти сестрою називаєш?
Хто ж ти така?
Мавка.
Я — Мавка лісова.
Лукаш
Що ж, ти зовсім така, як дівчина,
Ба ні, хутчій, як панна,
Бо й руки білі і сама тоненька,
І якось так убрана не по-панськи.
А чом же в тебе очі не зелені?
О, уже зелені, А були, як небо, сині...
О, тепер вже сині,
Як тая хмара... Ні, здається,
Чорні, чи може карі?
Дивна дуже ти.
Мавка.

10. То гарна я тобі?
Лукаш
Хіба я знаю?
Таке питаєш!
Мавка
Чому сього не можна запитати?
Он бачиш, там питає дика рожа:
«Чи я хороша?»
А ясен їй киває в верховітті:
«Найкраща в світі!»
Лукаш
Я й не знав, що в них така розмова.
Я думав — дерево німе, та й годі.
Мавка.
Німого в лісі в нас нема нічого!
Лукаш
А ти давно живеш на світі?
Мавка.
Ніколи я не думала про це,
Мені здається, що жила я завжди.
Так, я жива, я буду вічно жити,
Я в серці маю те, що не вмирає!
Сторінка 4. Єдина! На всю Україну!
Ведучий:
Патріотка до болю в серці, Леся все своє життя сповідувала високу національну ідею.
Читаємо 4 сторінку «Єдина! На всю Україну!»
Ведуча:
Коли Михайло Павлик, відомий письменник, запропонував їй поміняти російське
підданство на австрійське (там, мовляв, значно більше демократії), поетеса відповіла:” Я,
звісно, не хочу бути підданою Росії, але в такій же мірі не прагну стати підданою
австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою незалежної самостійної України ”.
Ведучий:
Неволя українського народу — незгоєна рана в серці поетеси.
«Україно! плачу слізьми над тобою…»
Леся Українка
Україно! плачу слізьми над тобою…
Недоле моя! що поможе ся туга?
Що вдію для тебе сією тяжкою журбою?
Гай-гай, невелика послуга!
Ох, сльози палкі – вони душу палили,
Сліди полишили огнисті навіки.
Ті жалі гіркії – вони мені серце зв’ялили!
Даремні для нього всі ліки.
Говорять, що матері сльози гарячі
І тверде, міцнеє каміння проймають;
Невже найщиріші кривавії сльози дитячі
Ніякої сили не мають?
Ведучий: Свого часу І.Франко зробив висновок, «…що Леся Українка – трохи чи не єдиний
мужчина на всю сьогочасну соборну Україну». А ми говоримо! «Єдина! На всю Україну! На
весь світ!» Все життя поетеса була борцем, бійцем, воїном, що начертав на своєму щиті
слова «умру – не здамся» і проголосила серед стогонів і зойків - «Без надії сподіваюсь!»
Леся Українка:
Contra spem spero!

11. Леся Українка
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
[2 травня 1890 p.]
Ведучий: Леся Українка вивчала історію свого народу, її дивувало, що такий народ, як
українці, з багатющою історією, культурою, не має свого державного об’єднання, змушений
перебувати в залежності від Росії.
ІІІ ведучий:
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю.
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Вони б над ним ридали,
Та сором сліз, що ллються від безсилля.
Ведуча: Леся Українка – це така багатогранна творча особистість, про яку М.Бажан сказав:
«В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом,
мудрістю, проникливістю, значущістю». Видатні поети ніколи не полишають нас.
З’єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, із їхнім пориванням до волі й щастя,
вони крокують великою землею безсмертя. Будуть відходити віки, будуть приходити віки…а
вічне увійде у вічність, не так у бронзу чи мармур, як в очі людські, в надії людей, бо допоки
живе надія – живий і народ. То ж будемо і ми вчитися терпінню, вірі, любові і надії у нашої
неповторної Лесі.
V сторінка «Віночок пам'яті для Лесі Українки»
Вчитель. Перегортаємо V сторінку «Віночок пам'яті для Лесі Українки»
Щиро любила Леся землю, природу України. Кожне деревце, квітку, травинку
вважала своїми молодшими братами і сестрами. Леся часто плела віночки із квітів і
прикрашала ними свою голівку. Вважалось, що віночок може захистити молоду дівчину. У
ньому кожна квіточка ніби оберіг від лиха, від нечистої сили і щось символізує.

12. Давайте і ми з вами сплетемо віночок пам'яті для Лесі Українки. Діти, ви маєте квіти
для віночка і кожен з вас розповість про квітку, яку любила Леся Українка.
(На дошці заготовлено каркас-коло з листочками і прив'язаними стрічками. Діти по
черзі вплітають свої квіти у віночок і розповідають легенди.)
Учні.
1. Я вплету до віночка ромашки - символ миру і кохання. Це улюблені Лесині квіти.
Нині медицина майже здолала таку хворобу, як туберкульоз. Колись він забирав багато
життів, надто молодих, зокрема і Лесине. Раніше існувало товариство боротьби з
туберкульозом, і його емблемою була ромашка.
2. А я безсмертник вплету. Він тому так і називається, що людям довге життя
і здоров'я дарує. Його відвар від багатьох хвороб допомагає. Безсмертник -
символ безсмертя.
3. Я вплету у віночок волошки. Люди по-різному ставляться до них. Одні милуються
їх квітами, інші - знищують, як бур'ян, треті - бережно збирають, як лікарську рослину. Про
волошку існує багато легенд. Колись кохали одне одного селянський син і русалка. І все було
в них добре, але не дійшли згоди, де жити. Василь умовляв її залишитись на землі, а русалка
кликала його на дно озера. А коли зрозуміла, що не зможе вмовити, перетворила коханого на
скромну квітку, що кольором нагадує голубе плесо води. Волошки - символ вірності і
постійності.
4. А я хочу вплести до Лесиного віночка калину - символ нашої неньки-України,
краси, вроди і мужності.
5. Я вплету конвалії. Здається, ця квітка виточена руками лісових гномів. У
народі ці квіти порівнюють з перлинами щасливого сміху лісової Мавки. Конвалії - символ
ніжності і чарівності. Леся назвала свій перший друкований вірш „Конвалія”, який
написала у 13 років.
ІІ читець:
Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.
Та недовго навтішалась
Конвалія біла, –
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.
Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.
Та й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.
Може, й тобі, моя панно,
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.
Недовго й ти, моя панно,
Будеш утішатись,
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.
Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже, –
Тебе, квіточку зав’ялу,

13. Залишить байдуже!..
6. Незабудки - квіти постійності і вірності.
7. Я хочу вплести барвінок. Існує легенда. Хлопець Бар полюбив дівчину Вінку. В
день весілля чужинці напали на рідну землю, хлопець пішов її боронити й загинув, кохана
вмерла від горя й туги. Матері скропили землю сльозами і незабаром з'явились
квітки, які й назвали барвінок. З того часу вважають барвінок символом життя, вдячності,
пам’яті.
8. Мак - символ печалі і туги. Ми сумуємо за тобою, Лесю, тому вплітаємо мак у
віночок.
Вчитель: Але, на жаль, сьогодні ця квітка набула нової символічності. З огляду на
сучасні жахливі події, які переживає наша держава, ми з вами, - мак символізує вічну
пам’ять і тугу за тими, хто поклав свої юні, сиві голови за нашу землю, за нас нині.
Хвилиною мовчання вшануймо солдатів, героїв, учасників майдану і АТО, які
проростають червоними маками в наших з вами серцях, пам’яті. Ми віримо в твою
перемогу, Україно, адже, правда за нами.
Неоголошена війна
Травневі трави рясно вкрили роси,
В гаю зазвичай теж співають солов’ї.
Та окропилася земля людською кров’ю,
Сльозами матерів вкраїнської землі.
Наші сини! — оплакують родини,
У горі почорніли матері.
Не дочекалася когось одна-єдина,
Більше не буде розставання на зорі.
І батько діток милих не пригорне,
Хоч часто бачив їх в коротких снах
Все може статися — в бою загине,
Запульсувала кров гаряча у висках.
В нерівному бою боєць поліг,
Інакше учинити він не зміг.
В мішень стріляє вража «сатана» —
Не оголошена Вкраїні ця війна.
Молитвами ми просимо у Бога:
«Ти перемогу нам пошли,
Щоб Україна зажила щасливо,
Без сліз, без жертв, дай вибратись з пітьми!»
V. Підсумок.
Вчитель: Ну ось ми й перегорнули останню сторінку нашого літературного журналу, але в
творчості, у поезії ці сторінки не мають кінця, бо слово живе і воно вічне. Вічне, як зоря
Є люди, як свічки, -
Згорають, відходять у небуття.
Є люди. Як зірки, -
Горять і світять все життя.
Ведуча: Окрім багатьох офіційних установ, на честь Лесі Українки названий астероїд «2616
Леся» (2616 Lesya), відкритий 28 серпня 1970 року. Він знаходиться в головному поясі
астероїдів, що розташований між орбітами Марса та Юпітера і складається приблизно із
580 000 астероїдів.
Вчитель: Діти! Наше свято закінчилось, але ми не прощаємося з вами. Ще раз запрошуємо
завітати до бібліотеки. Наодинці пройтися життєвим шляхом поетеси Лесі Українки. А може
й взяти її твори, з яких долинуть до вас слова вічно живої поетеси:

14. Довго щирими сими словами
До людей промовлятиму я…