Кишенькова книжка психолога НУШ_методичка-2022 на конкурс.pdf

1. Хмельницька міська територіальна громада
Департамент освіти та науки
Хмельницької міської ради

2. 2
Схвалено рішенням педагогічної ради
Навчально-виховного комплексу №10 м. Хмельницького
(протокол №1 від 05.01.2022 року)
Методичний посібник
Розвиваємо власний емоційний інтелект.
Кишенькова книжка практичного психолога Нової української школи
Рецензенти:
О.В. Прус – кандидатка філософських наук, директорка навчально-виховного комплексу №4
м. Хмельницького, вчитель-методист
А.В. Янковська – заступниця директора з науково-методичної роботи навчально-виховного
комплексу №10 м. Хмельницького, вчитель-методист
Методична розробка створена для практичного використання в роботі шкільного
практичного психолога в умовах реалізації Державного стандарту базової середньої освіти. У
розробці вміщено ґрунтовний аналіз історії та теорії проблеми розвитку емоційного інтелекту
дорослого та дитини, надані поради з формування емоційної культури вчителя. В окремому
розділі упорядковано «Психологічний порадник з розвитку емоційної стійкості сучасного
вчителя» та зібрані вправи для проведення майстерок, тренінгів, активностей.
Методична розробка рекомендована практичним психологам, класним керівникам,
вихователям у якості посібника з розвитку емоційного інтелекту сучасного вчителя Нової
української школи.

3. 3
ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОГО
ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ
6
1.1. Емоційний інтелект у психологічній літературі
1.2. Поняття «три інтелекти» та їх взаємовплив на людину
1.3. Чарівний світ емоцій або роль емоцій та почуттів при формуванні
емоційного інтелекту особистості
1.4. Особливості впливу емоційного інтелекту на процес становлення
особистості
6
11
14
18
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ
СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ НА УСПІШНІСТЬ СТАРТУ НОВОЇ
УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ У СЕРЕДНІЙ ЛАНЦІ
25
2.1. НУШ та емоційний інтелект
2.2. Роль особистості вчителя в освітньому процесі НУШ
2.3. Емпатія як основа для розвитку емоційного інтелекту сучасного
педагога
2.4. Емоційний інтелект сучасного вчителя – шлях до успішної професійної
діяльності
25
27
30
33
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ
СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ НУШ
36
3.1. Психологічний порадник з розвитку емоційної стійкості сучасного
вчителя
3.2. Вчимось розвивати власний емоційний інтелект
36
40
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 51

4. 4
ВСТУП
У людей з добре розвиненими
емоційними здібностями
більше шансів бути щасливими
та ефективними в житті.
Д. Гоулман
Сучасні науковці припускають, що конкурентноспроможну та стійку до
внутрішніх викликів державу, може забезпечити згуртована спільнота творчих,
креативних, відповідальних, активних і підприємливих громадян. Саме таких
громадян мають готувати заклади освіти. Для того, щоб реалізувати це завдання,
слід змінити, у першу чергу, систему підготовки сучасного вчителя. Зростання
невизначеності і мінливості освітнього середовища загострює проблему
гармонійного співвіднесення внутрішнього (емоційного здоров’я) і зовнішнього
(професійна адаптивність) благополуччя педагога. Змінюються освітні тренди,
тому особливої актуальності набуває дослідження ролі емоційного інтелекту
педагога, його здатності до розуміння та управління емоціями.
Особливої актуальності набуває питання мобільності,
конкурентоспроможності та рівня кваліфікації педагогічних працівників. У 2021
році навчання впродовж життя стало повсякденною та поширеною практикою.
Ми вчимося та змінюємо світ. Концепція нової української школи (НУШ) 2030
року покликана створити школу нового покоління — відкриту, самоорганізовану
систему, що виконує роль каталізатора творчого потенціалу людини.
Найбільшим викликом реформування системи освіти є перехід
до партнерської взаємодії учнів та вчителя. Адже значно легше запровадити
цифрові технології, оновити методології чи забезпечити креативний дизайн
навчального середовища. Значно складніше – змінити звички людей, вихованих
у системі з дуже низькою чутливістю до прав людини та людської гідності та
несформованою культурою емпатії.
Тому надзвичайно важливим є розуміння того, що учителі – передусім
фахівці з людського розвитку, які володіють техніками навчання та організації
навчального процесу. Вони виконують чотири головні ролі: зацікавлюють,
заохочують, сподіваються і мотивують. Завдяки цьому в учнях розвивається
бажання досягати цілі, упевненість, творчість та креативність. Педагоги та учні
разом творять школу нового покоління як відкриту самоорганізовану систему,
яка виконує роль каталізатора творчого потенціалу людини.
Розумна людина – та, яка є інтелектуально розвиненою. Загальновідомо,
що рівень інтелектуального розвитку можна визначити кількісно за допомогою
спеціального коефіцієнту – IQ. Саме за цим показником тривалий час
діагностувала профпридатність потенційних працівників більшість успішних
зарубіжних компаній. Однак, за даними численних досліджень, ступінь

5. 5
розумових здібностей людини, який вимірюється тестами IQ, лише на 20%
визначає успішність особистості. При цьому 80% – це інші компоненти. Левова
частина цих компонентів – емоційний інтелект.
Таким чиним, емоційний інтелект – розуміння власних емоцій та
розпізнавання емоційного стану оточуючих. Люди з високим рівнем EQ можуть
ефективно керувати своєю емоційною сферою, тому вони легше адаптуються в
суспільстві, швидше досягають своїх цілей у взаємодії з оточуючими.
Проблема формування емоційного інтелекту учнів, батьків, вчителів –
одна з найбільш важливих для розвитку системи освіти України. Реалізувати
навчальні цілі можна тільки у закладі освіти, в якому створене безпечне емоційне
середовище. Це означає такий стан психологічного благополуччя та впевненості
учнів, вчителів, батьків, коли жодна ситуація не загрожує їх почуттю безпеки і
власної гідності. Тому, насамперед, педагогу потрібно вдосконалюватися у
вмінні усвідомлювати й управляти власними емоціями; ставити себе на місце
іншого; розуміти і приймати почуття і переживання кожного школяра; асертивно
взаємодіяти; надавати і приймати зворотну інформацію, рішуче й культурно
протидіяти деструктивній поведінці в групі.
Розвиток емоційного інтелекту в цілому й емпатії, як однієї з його
складових, надзвичайно важливо здійснювати під час освітнього процесу. Це не
тільки дозволить навчити дітей знаходити спільну мову з однолітками, розуміти
емоції один одного, навчитися співпереживати, а й убезпечить від булінгу.
Розвиток емоційного інтелекту – запорука успішного навчання. Цілісне
сприйняття навчального матеріалу відбувається тоді, коли учень не лише
аналізує події, а й ставиться до них емоційно. Емоційно значимі для дитини
ситуації спонукають до самовираження, емоції створюють «платформу», на якій
формуються нові знання. Емоційно забарвлені знання мотивують учня до
подальшого пізнання, вивчення, дослідження. Освіта, яка задіює емоційну сферу
людини, сприяє розвитку ціннісного ставлення до знань, до світу, до інших
людей.
Враховуючи усе вище зазначене, сучасний вчитель, працюючи з дітьми, а
особливо з обдарованою молоддю, має розуміти важливість розвитку власного
EQ та навичок саморегуляції. Адже, маючи високий рівень розвитку EQ, учитель
допоможе підлітку обрати правильний шлях для досягнення успіху. Взаємодія
між вчителем та учнем носитиме характер партнерської тільки тоді, коли педагог
сприйматиме дитину як особистість з її характерологічними особливостями та з
її особливостями прояву емоційних реакцій.

6. 6
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ
ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТІ
1.1. Емоційний інтелект у психологічній літературі
Ми не можемо знати, що станеться у майбутньому.
Але ми можемо вирішити, що станеться у середині
нас –
як реагувати, що робити. – врешті-решт тільки це і
має значення.
Тара Мейер Робсон
Поняття «емоційний інтелект» є відносно новим у психологічній
літературі. Вважається, що саме емоційний інтелект є однією з найважливіших
складових структури особистості, що впливає на процес її життєдіяльності.
Дозволяє людині пізнавати саму себе, забезпечує правильне розуміння
емоційних реакцій оточення та уміння емоційно адекватно реагувати на різні
життєві ситуації. Емоційний інтелект дозволяє бути розумним зі своїми
почуттями – це твердження дозволяє зрозуміти сутність емоційного інтелекту.
Аналізуючи особливості розвитку нашого суспільства, можна з
упевненістю стверджувати, що людство, створивши собі безліч механічних
помічників, стикнулось із величезною кількістю проблем емоційного спектру.
Це і емоційна нестриманість, жорстокість, агресивна поведінка, насильство,
самотність в оточенні величезної кількості людей, зневага до почуттів
оточуючих та багато інших негативних проявів людської природи, які мають
дуже прикрі соціальні наслідки. Саме теорія емоційного інтелекту
запропонувала пояснення негативних проявів сучасного суспільного життя, а
вчені, які опрацьовували дані досліджень, запропонували шляхи розвитку
емоційного інтелекту особистості.
Цікавість до людських емоцій та почуттів існувала у науковців із давніх
часів. Античні філософи виокремлювали специфічні «розумові насолоди»,
пов’язані з ідеями симетрії та істини, пов’язували інтелектуальні емоції з
«інтелектуальним спогляданням». Афекти зводились в систему, в якій мало
місця відводилось власне інтелектуальним емоціям. Проте, було усвідомлено
сам факт існування та своєрідного функціонування почуттів, які виникають в
ході пізнання.
Явища єдності інтелекту та афекту розробляли Л.С. Виготський, С.Л.
Рубінштейн, П.М. Якобсен, А.Н. Леонтьєв.
Виготський Л.С. зробив висновок про існування динамічної смислової
системи, яка становить собою єдність афективних та інтелектуальних процесів.

7. 7
Така єдність проявляється у взаємозв’язку та взаємовпливі цих сторін психіки на
всіх ступенях розвитку. Розвиваючи ці ідеї, С.Л. Рубінштейн стверджує, що
мислення вже саме по собі є єдністю емоційного та раціонального.
Чарльз Дарвін у своїй роботі «Вираження емоцій у людей і тварин» писав
про роль зовнішніх проявів емоцій для виживання та адаптації. Адже саме
емоційний інтелект, у сучасному його розумінні, був запорукою виживання
людини у доісторичні часи, оскільки він проявлявся у здатності адаптуватися в
оточуючому середовищі, прилаштовуватися і знаходити спільну мову із
одноплемінниками і сусідніми племенами.
Сам термін «емоційний інтелект» було введено в психологічну науку
наприкінці ХХ століття Дж. Мейєром та П. Саловеєм, але передумови теорії
емоційного інтелекту виникли набагато раніше. У психологічній науці існували
численні роботи, присвячені вивченню власне емоцій, їх походження,
функціонального значення у поведінці людини, зв’язку емоцій і мислення
людини, а також поглиблене вивчення самого інтелекту та розширення
розуміння його видів.
Поняття «емоції» та «інтелект» тривалий час вважалися не порівнянними,
оскільки під першим, найчастіше розуміли біологічно зумовлені, інстинктивні
детермінанти людської поведінки, тоді як поняття «інтелект» характеризувало
«вищий» рівень організації психічної діяльності живої істоти. Дослідження
інтелекту велося набагато активніше, ніж дослідження емоцій, що пояснюється
практичними завданнями, які ставились перед психологами. Вивчення інтелекту
було пов’язане із удосконаленням попередньо створених тестів та зі створенням
нових моделей інтелекту. У 20-ті роки минулого століття почали з’являтись
моделі інтелекту, які розширили його структуру за рахунок включення таких
здібностей, які забезпечують успішність взаємодії з оточуючими людьми,
назвавши їх «соціальним інтелектом». Термін, введений в психологічну науку Е.
Торндайком у 1920 році, на думку американського вченого характеризується
здатністю особистості в досягненні успіху в міжособистісних стосунках і є
складовою частиною загального інтелекту.
Початком вивчення взаємозв’язку емоцій та інтелекту в зарубіжній
психології можна вважати дослідження французьких вчених Т. Рібо та П. Жане.
Вчені зазначали, що існує два типи мислення – інтелектуальне та емоційне, але
дотримувалися думки про те, що емоції руйнуючим чином впливають на
мисленєву діяльність. В межах дослідження емоційних здібностей Т. Рібо
розпочав вивчення емоційної пам’яті.
У ході досліджень Девідом Векслером було висунуто припущення, що
емоційні компоненти інтелекту можуть мати вирішальне значення для успіху в
житті. Гуманістичні психологи, такі як Абрахам Маслоу, описують, як люди
можуть вибудувати емоційну силу. У 1990 році Пітер Саловей та Дж. Меєр
опублікували свою статтю «Емоційний інтелект», у якій фактично визначили все
сучасне розуміння емоційного інтелекту.
Популяризація ж емоційного інтелекту бере свій початок з книги Д.
Гоулмана «Емоційний інтелект», виданої у 1995 році. Скориставшись

8. 8
матеріалами психологічних досліджень і опитувань, Д. Гоулман довів, що успіх
в житті залежить не скільки від логічного інтелекту, скільки від здібностей
керувати своїми емоціями[12].
В Україні вивчення емоційного інтелекту набуло значного поштовху у
зв’язку з дослідженнями Н. В. Ковриги, Е. Л. Носенко, С. П. Дерев’янко, І. Ф.
Аршави, О. І. Власової та ін.
Передумовою виникнення концепції емоційного інтелекту вважають
роботи американського психолога Г. Гарднера, який висунув думку про
множинність форм прояву інтелекту. Однак, як відомо, зростанню інтересу
до феномена емоційного інтелекту та його ролі в життєдіяльності людини, все
ж належить працям Д. Гоулмана. Він висловив думку про те, що загальний
інтелект, який досліджується вже впродовж тривалого часу і вимірюється за
допомогою відомих тестів на визначення коефіцієнта IQ, тільки на 20%
зумовлює успіх у житті людини, тоді як 80% припадає на долю інших факторів,
котрі забезпечують успіх. Левова частка цих факторів – емоційний інтелект.
Серед них значне місце належить емоційному інтелекту, який, на його думку,
сприяє особистісному зростанню, ефективності професійної діяльності та
кар’єри людини [11].
Згідно з концепцією Г. Гарднера, у структурі емоційного інтелекту
необхідно розглядати внутрішньо особистісний (спрямований на власні емоції)
та міжособистісний (спрямований на емоції інших людей) компоненти. Перший
характеризується такими складовими, як самосвідомість, рефлексія, самооцінка,
самоконтроль, мотивація досягнень. Другий компонент включає емпатію,
толерантність, комунікабельність, конгруентність, діалогічність. Слід зазначити,
що теоретичні підходи до розуміння структури емоційного інтелекту також
значно різняться серед авторів.
Розробка концепції емоційного інтелекту продовжується й надалі,
з’явилось і з’являється багато нових публікацій. Ведуться численні практичні
дослідження, результати яких викладаються у наукових працях та науково-
популярних виданнях.
На сьогодні існує низка моделей емоційного інтелекту. Це модель
емоційно-інтелектуальних здібностей Дж. Меєра, П. Саловея, Д. Карузо; модель
емоційної компетентності Д. Гоулмана; некогнітивна модель емоційного
інтелекту Р. Бар-Она та інші. Розглянемо більш детально найвідоміші з них.
Модель емоційно-інтелектуальних здібностей Дж. Меєра, П. Саловея
Засновники сутності емоційного інтелекту П. Саловей та Дж. Меєр
трактували його як сукупність ментальних здібностей до розуміння власних
емоцій та емоцій інших людей, тобто виокремили внутрішньоособистісний та
міжособистісний компоненти. До такої сукупності здібностей було віднесено
сприйняття та розуміння емоцій, використання їх для стимуляції мислення, а
також керування емоціями (див. рис. 1.1.).

9. 9
Сприйняття
емоцій
Використання
емоцій
Розуміння
емоцій
Керування
емоціями
- здатність
сприймати емоції
інших людей
відповідно до
міміки, жестів,
зовнішнього
вигляду,
поведінки,
голосу;
- здатність
ідентифікувати
власні емоції;
- здатність
активувати своє
мислення,
стимулювати
творчість,
використовуючи
емоції;
- здатність
контролювати
свої почуття та
бажання;
- здатність
визначати
причину емоцій;
- розпізнавати
зв'язок між
емоціями та
думками;
- визначати
перехід до іншої
емоції;
- передбачати
розвиток емоцій;
- інтерпретувати
емоції у
стосунках,
розуміти складні
почуття;
- здатність
приборкувати,
пробуджувати,
спрямовувати
власні емоції та
емоції інших
людей для
досягнення мети;
- здатність
зважати на емоції
під час
виконання
різного роду
завдань,
прийняття
рішень і вибору
поведінки;
Рис. 1.1. Модель емоційного інтелекту (за П. Соловеєм та Дж. Меєром)
Модель емоційної компететності Д. Гоулмана
Своє розуміння поняття «емоційний інтелект» подав і Д. Гоулман,
розширивши та поглибивши уявлення про це явище такими поняттями, як
емпатія, співчуття, самопізнання, самомотивація, саморегуляція, що служать
вагомим чинником для налагодження позитивної взаємодії у різних сферах
діяльності. Визначення емоційного інтелекту за Д. Гоулманом (який він ще
називає емоційною компетентністю) – це здатність розуміти і виражати свої
почуття (самосвідомість), знаходити спільну мову з іншими людьми
(самоконтроль), висловлювати зрозуміло і з емпатією до слухача (керування
взаєминами), позитивно і чутливо реагувати на нові ситуації (соціальна
чутливість) [11].
Людину з високо розвиненим емоційним інтелектом науковець
охарактеризував так:
✓ вона добре розуміє свої емоції, їх вплив на самопочуття, знає межі своїх
можливостей та адекватно оцінює свої сильні сторони, тобто у неї добре
розвинута емоційна свідомість;
✓ вона гарно керує своїми емоціями, може їх не лише стримувати, а й
проявляти відкритість, впевненість у собі та оптимізм, тобто у неї гарно
розвинений самоконтроль;
✓ вона з емпатією ставиться до емоцій інших людей, здатна їм
співпереживати, розрізняючи широкий діапазон емоційних сигналів, тобто
у неї добре розвинена соціальна чутливість;

10. 10
самопізнання
•здатність ідентифікувати свої емоції
•пізнавати свої сильні і слабкі сторони
•визначати свої цілі та життєві цінності
•здатність контролювати свої емоції
саморегуляція •стримувати імпульси
•здатність вибудовувати стосунки з людьми
соціальні навички
емпатія
•здатність враховувати почуття інших при прийнятті рішення, а також
здатність співпериживати іншим людям
•здатність прагнути до досягнення цілі заради факту її досягнення
мотивація
✓ вона добре справляється з емоціями інших людей, уміє надихати, сприяти
змінам, урегульовувати конфлікти, співпрацювати у команді, тобто уміє
керувати взаєминами.
Модель емоційної компетентності називають також змішаною моделлю. За
нею емоційний інтелект складається з п’ятьох компонентів (див. рис. 1.2.):
Рис. 1.2. Модель емоційної компетентності Д. Гоулмана
На думку автора, саме така сукупність розумових, особистісних, вольових
рис характеру та соціальних навичок, сприятиме успішній адаптації до життя та
досягнення у ньому успіху.
Модель некогнітивного емоційного інтелекту Рувен Бар-Она
Цікавість дослідників до того, які саме ментальні здібності є складовими
емоційного інтелекту та запорукою успішності у всіх сферах діяльності,
породила хвилю досліджень цього явища. Так, у 1996 році, на зборах
американської асоціації психологів в Торонто (Канада) представлено модель
соціального і емоційного інтелекту Р. Бар-Она. Модель складається з 15
здібностей, які об’єднані у такі сфери:
✓ внутрішньоособистісна сфера, яка стосується нашої здатності розуміти
себе і керувати собою (самоаналіз, асертивність (самоствердження),
незалежність, самоповага, самоактуалізація);
✓ міжособистісна сфера (емпатія, соціальна відповідальність,
міжособистісні стосунки);
✓ адаптивність (адекватна оцінка дійсності, гнучкість, вміння вирішувати
проблеми);
✓ керування стресом (стресостійкість, контроль над імпульсами);

11. 11
✓ загальний настрій (оптимізм, здатність отримувати задоволення від життя,
мати захоплення).
Виникненню поняття «емоційний інтелект» передував тривалий шлях
наукових пошуків: спочатку вивчались окремо емоційні реакції людей та
інтелектуальні здібності, а згодом відбулося об’єднання їх в єдиний феномен.
Однак, на сьогодні не існує загально прийнятої думки вчених щодо того, що ж
таке насправді емоційний інтелект.
Теорія емоційного інтелекту продовжує цікавити багатьох людей,
практиків та науковців. Теоретичні та практичні дослідження тривають і свідчать
про високу застосовність цієї теорії у людському житті. Можливо, вже через
кілька десятків років можна буде говорити про єдність вчених у цьому питанні.
1.2. Поняття «Три інтелекти» та його взаємовплив на людину
Тіло здатне демонструвати емоційні проблеми,
які важко переробити свідомо.
Ш. Мікулка
Наш сучасний світ, суспільні потрясіння, що
переживаються як на загальнодержавному, так і на
особистісному рівні, створюють багато стресових
ситуацій, які можуть викликати негативні реакції, емоції, стани, можуть
провокувати та породжувати ще гірші ворожо налаштовані стани.
Багато хто з нас звик розглядати навколишній світ як причину всього, що
відбувається у нашому житті, в тому числі і у наших станах та емоціях. Якщо
узагальнити цей підхід до життя, то формулюється він так: «Обставини керують
моїм життям, мною».
А якщо замислитись, що будь-які події, які з нами відбуваються, є
наслідками наших реакцій на попередні події? Наші реакції відбуваються у нас –
у думках, в емоційній сфері. Наші реакції належать тільки нам, й у нас завжди
є вибір, як реагувати. Наприклад, колега знову діє не так, як ви планували. Ви
можете образитися, перервати стосунки, не звернути увагу тощо. Наступні події
будуть наслідком вашого вибору реакції, а не вчинку колеги. У вас є величезний
вибір реакцій, і на вас цілковита відповідальність за те, яку саме ви оберете.
На нас цілковита, тотальна відповідальність за наші реакції, а всі події, що
відбуваються, – наслідки наших попередніх реакцій. Це свідчить про те, що
майже усе наше життя – витвір наших власних рук.
Фахівці сучасної психології менеджменту, у т. ч. Стівен Кові у своїй книзі
«Сім навичок високоефективних людей», ділять людей на реактивних
і проактивних. Бути проактивним – це найважливіша навичка високоефективних
людей. Коли ви виходите з дому, починається дощ. Яка реакція на дощ у вас?
Так виявляється різниця між реактивними та проактивними.
Проактивний – не реагує. У нього є своя програма дій та планів на день,
його важко збити зі шляху. Він реагує тільки на свої внутрішні рішення та йде

12. 12
по життю, як криголам. Якщо йому наступили на ногу, то він не засмутиться, бо
не підписував договір із цією людиною про таке. Він не дозволяє кожному
«натискати на свої кнопки» й «смикати за мотузки» настрою. Проактивна
людина керує своїм життям, своїм внутрішнім світом. Реактивна ж, навпаки,
весь час реагує на зовнішні обставини першою випадковою, автоматичною
реакцією.
Для того, щоб навчитися керувати своїм емоційним станом, важливо знати,
як виникають емоції. У людини можна виділити три центри (інтелекти):
інтелектуальний (розум, інтелект, мислення); емоційний (емоції, настрій, серце);
фізичний (тіло, інстинкти, рефлекси).
Інтелектуальний і фізичний центри перебувають під безпосереднім
вольовим управлінням людини. Подумавши про минуле, ви можете з легкістю
перенести себе в сьогодення. Легко згадати анекдот або улюблену пісню, фільм,
який дивилися нещодавно. Ви легко можете керувати своїми думками.
Фізичний центр також перебуває під контролем людини. Ви можете встати
або сісти, можете всміхнутися й заплющити очі, розправити плечі та, набравши
повні груди повітря, затримати його на певний час.
Емоційний центр не перебуває під прямим вольовим контролем людини.
Ви не можете моментально змінити свій емоційний стан, просто пославши собі
наказ. Емоційний стан радості виникає, якщо людина думає про щось радісне —
речі, події. Коли людина перебуває в стані радості, то вона всміхається, м’язи її
розслаблені. Стан радості на рівні умовних рефлексів сполучено з усмішкою.
Зв’язок працює в обидва боки. Коли нам весело, ми сміємося, але й коли ми
сміємося, нам стає весело! Отже, для того, щоб керувати емоціями, треба
навчитися керувати думками та м’язами тіла.
Варто зауважити, що вміння контролювати свої емоції – це дар, який може
бути отриманий від природи або розвинений протягом життя. Емоційний фон є
помічником у встановленні контакту між людьми, завдяки ньому людина здатна
бачити реакцію свого співрозмовника, в результаті чого їй стає легше знаходити
спільну мову. Тим не менш, не завжди нам вигідно афішувати свої емоції.
Протягом життя ми вступаємо у безліч контактів, потрапляємо в різні
ситуації і, як вважав Д. Карнегі, що ми спілкуємося з людьми, які у першу чергу
є творіннями емоційним, а вже потім логічними. Вміння контролювати свої
емоції допомагає нам маневрувати і будувати відносини з людьми.
Навколишня дійсність не дуже сприяє тому, щоб потурати нашим
слабкостям, невмінню спілкуватися, нашій здатності переживати при незначних
поразках. Ми постійно піддаємося «психічним атакам», потрапляємо в стресові
ситуації і, не вміючи відновити свою душевну рівновагу, все сильніше і сильніше
відхиляємося від точки комфортного стану. Виникають відчуття тривоги,
дискомфорту. Оцінка ситуацій під впливом нервово-емоційного збудження стає
неадекватною.
Страх, гнів та інші негативні емоції викликають у людини сильну м'язову
напругу («обличчя звело судомою», «нервове дихання», «руки стиснулися в
кулаки» і т. п.)

13. 13
Людина в такі хвилини являє собою як би систему, яка сама напружується,
в якій напруження м'язів, прискорене серцебиття, «бурхливе дихання» є
додатковими сигналами, які надходять у мозок і підтримують емоційне
збудження.
З іншого боку, розслаблений стан, рівне дихання є ознаками спокою,
позитивного емоційного стану рівноваги. «Заспокойтесь, візьміть себе в руки!»
– ми чуємо поради від знайомих або говоримо собі, чудово усвідомлюючи, що
це малоефективний засіб.
Щоб контролювати свої емоції і не нервувати, треба спробувати по-
іншому. Потрібно розслабити м'язи тіла, відсікти приплив сигналів, які
збуджують центральну нервову систему. Посміхнутися – і послати від м'язів
обличчя в мозок потужний імпульс, пов'язаний з приємним емоційним станом.
Зв'язок між психікою і тонусом мускулатури дозволяє, впливаючи словами чи
образами на мимовільні функції, викликати в м'язах і органах стани, які
відповідають емоційному спокою, відпочинку, стабілізації всіх систем
організму. У стані глибокого м'язового розслаблення (релаксації) людина може
глибоко і швидко відпочивати, знижувати нервово-емоційне напруження,
використовувати резерви свого організму, активізувати його фізіологічні
функції, цілеспрямовано впливати на свою особистість.
Перше, що допоможе керувати своїм настроєм, це фокусування на
радісних подіях вашого життя. Згадайте свої вдалі, успішні, приємні, радісні
моменти за останній час. Думайте про це, пригадуючи та уявляючи все детально.
Друге – стан тіла, що відповідає радості. Розправте плечі, наповніть легені
повітрям, посмійтеся. Почніть швидко рухатися й говорити гучним голосом.
Робіть так кілька хвилин, продовжуючи думати про радісні приємні події вашого
життя.
Третє – слова, які ми використовуємо. Говоріть уголос або про себе
(залежно від обставин): «Я зможу і вмію!». Ці та подібні слова також пов’язані
в підсвідомості з певним емоційним станом. Керуючи словами, які ви
використовуєте, ви впливаєте на настрій.
Таким чином, якщо ви відчуваєте, що обставини викликають у вас реакцію,
яка вам зовсім не потрібна, варто використати наведені вище рекомендації.
Важливо зазначити, що у випадку, коли емоції вже у розпалі, слід перевести себе
в нейтральний стан. Для переведення в нейтральний стан треба зосередити увагу
на процесі свого дихання, вповільнити його, затримуючи після глибокого,
повільного видиху на кілька секунд. Коли дихання вирівняється й ви
заспокоїтеся, починайте пригадувати хороше, надайте відповідного положення
тілу й почніть говорити собі приємні слова. Тобто, працюємо над синхронізацією
«трьох інтелектів». Якщо ви робитимете це, ви пануватимете над своїм настроєм
і не станете перетворювати себе на маріонетку в руках інших людей чи обставин
мінливого життя. Епіктет казав: «Який же засіб можна винайти проти звички? –
Протилежну звичку!» [9].

14. 14
Колись ми всі були маленькими дітьми й не вміли робити нічого з того, що
вміємо зараз, але ж навчилися! Сутність емоцій така, що керування ними веде до
успіху, а відсутність контролю – до залежності й поразки.
1.3. Чарівний світ емоцій – або роль емоцій та почуттів при формуванні
емоційного інтелекту особистості.
Наші емоції мають власний розум,
розум, висновки якого можуть бути зовсім
іншими,
ніж ті, що робить наш раціональний розум.
Д. Гоулман.
Діяльність людини, її поведінка завжди зумовлюють появу певних емоцій
і почуттів – позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності
відображається в мозку і переживається як задоволення або незадоволення,
радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.
Емоції – це психічно-фізіологічне явище, яке має фізиологічні параметри:
міміка, жести, рухи, тембр голосу. Найбільшу здатність проявляти емоції має
обличчя людини. Емоції і почуття здійснюють сигнальну та регулювальну
функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або утримують її від
негативних вчинків.
Проблема емоційної сфери особистості розглядалась у дослідженнях
вітчизняних та зарубіжних психологів (А. Ребер, А. В. Сухарєв, О. Я. Чебикін, C.
Ламберт, В. Меннігер та ін.), психофізіологів (П. Фресс, П. В. Симонов та ін.) та
педагогів (С. В. Родіна, Т. С. Сваренко та ін.). Значний внесок у вирішення
проблеми емоційної сфери особистості зробили О. Я. Чебикін, А. Маурер, Дж.
Мюррей та інші, в роботах яких викладені загальні уявлення щодо її дослідження
та формування. Результати досліджень Г. М. Бреслава, О. В. Запорожець, Я. З.
Неверович, О. І. Кульчицької, Е. Л. Носенко, А. Е. Ольшаннікової, Е. Д.
Хомської, О. Л. Яковлевої та інших, що спрямовані на виявлення певних
закономірностей становлення емоційної сфери, а також О. Г. Асмолова, Л. С.
Виготського, Г. Крайг, І. С. Кона, О. М. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна та інших, які
пов’язані з визначенням факторів розвитку особистості, актуалізують проблему
поглибленого пізнання емоційної сфери.
Вивчення наукової літератури показало, що емоційний розвиток людини
проявляється в підвищенні здатності організму до саморегуляції емоційних
станів, в накопиченні словесних і невербальних виразів емоцій, в тому числі і в
зростанні емоційного словника, в збагаченні емоційного досвіду людини, в появі
нових емоцій, перш за все, соціальних і інтелектуальних, в умінні розрізняти і
більш тонко диференціювати емоційні стани і партнера в спілкуванні.
Емоції допомагають розкрити внутрішній світ людини, впливають на її
вчинки, відіграють роль регуляторів людського спілкування. У галузі психолого-
педагогічного знання, проблема емоційного розвитку особистості займає

15. 15
важливе місце і є однією з найбільш дискусійних. Це пов'язано з
неоднозначністю розуміння сутності та змісту процесу емоційного розвитку,
його механізмів, а також умов, що впливають на нього.
Емоції відіграють надзвичайно велике значення в житті.
1. Оціночне значення. Надають суб’єктивне забарвлення подіям, одна й та сама
подія оцінюється по-різному. Емоції допомагають оцінювати не тільки
пережиті події, а й майбутні, завдяки чому можна прогнозувати поведінку
(хвилювання студента перед екзаменом, до якого він не підготувався).
2. Керівна роль емоцій. Виконують функції, що керують поведінкою людини:
а) Захисна функція пов’язана з часом виникнення. Дана функція попереджає
людину про небезпеку, захищає від неприємних наслідків, іноді від смерті.
б) Мобілізуюча функція. Сприяє мобілізації додаткових резервів за рахунок
підвищення рівня адреналіну.
в) Компенсаторна функція – компенсується відсутність інформації.
(Спілкуючись з незнайомою людиною, ми керуємось емоціями.
г) Сигнальна функція пов’язана із впливом людини на інший живий об’єкт.
Емоції мають зовнішній вираз, за допомогою якого людина повідомляє про
свій стан. Це допомагає при спілкуванні, допомагає уникнути агресії з боку
іншої людини, повідомляє про потреби (немовлята можуть повідомити про свої
відчуття лише за допомогою плачу або міміки).
ґ) Дезорганізуюча функція страху може порушити поведінку людини, що
пов’язана з досягненням мети. Сильне хвилювання або страх не дозволяє
зосередитись, згадати, що і як треба зробити (страх перед іспитом).
Механізми виникнення емоцій пояснюються різними гіпотезами.
Наприклад. периферійна гіпотеза (Джемс і Ланге): емоції пов’язані з певними
фізіологічними реакціями. Довільні зміни міміки викликають не довільні емоції.
Почніть сміятись, і вам стане смішно, зобразіть сумне обличчя – і стане
сумно.
За гіпотезою Сімонова, емоції з’являються внаслідок нестачі
інформації, необхідної для задоволення потреб. В умовах певної визначеності
досягнення або не досягнення мети не викликає емоцій. Якщо ми заздалегідь
знаємо, що нам подарують на день народження, радіти не будемо. Однак це не
зовсім так. Навіть володіючи інформацією про невиліковну хворобу, родичі
сумують з приводу смерті людини. Спортсмени, які вже знають про перемогу,
радіють на церемонії вручення нагород. Але механізми емоцій не можна
пояснити тільки однією гіпотезою.
Людські емоції і почуття найяскравіше виражають духовні запити і
прагнення людини, її ставлення до дійсності. Емоції і почуття органічно пов'язані
між собою, але за своїм змістом і формою переживання вони не тотожні. Емоція
– це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.
Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі,
бадьорості, втоми, болю – це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам.
Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття.
Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони – результат усвідомлення

16. 16
об'єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад,
переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.
Почуття – це специфічно людські, узагальнені переживання ставлення до
потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні
емоції – радість, любов, гордість, сум, гнів, сором тощо. Емоції і почуття
характеризуються: якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю. У
почуттях проявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до
самої себе. За якістю переживань вирізняють одні емоції і почуття з-поміж
інших, наприклад, радість і гнів, сором, обурення, любов тощо.
Емоціям і почуттям властива полярність. Вона проявляється в тому, що
кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть мати протилежний
прояв: «радість – горе», «любов – ненависть», «симпатія – антипатія»,
«задоволення – незадоволення». Полярні переживання мають яскраво
виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності
викликають почуття різного рівня активності.
Розрізняють стенічні емоції і почуття – ті, що посилюють активність,
спонукають до діяльності, і астенічні – ті, що пригнічують людину, послаблюють
її активність, демобілізують. Залежно від індивідуальних особливостей
особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що зумовлюють
переживання, емоції і почуття проявляються більш або менш інтенсивно,
бувають довготривалими або короткочасними.
Характерною особливістю емоцій і почуттів є те, що вони охоплюють
особистість повністю. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто
об'єднання в єдине ціле всіх функцій організму, емоції і почуття сигналізують
про корисні або шкідливі впливи на організм. Завдяки цьому вони мають
універсальне значення для життя організму.
Охоплюючи всі різновиди переживань людини – від глибоко травмуючих
страждань до високих форм радості та соціального відчуття життя, емоції
можуть стати як позитивним чинником життєдіяльності, посилюючи активність
організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції.
Відомий фізіолог П. К. Анохін встановив, що емоції, саме довготривалі
негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у
розвитку так званих неврогенних захворювань.
Емоції та почуття людини взаємопов’язані з її діяльністю: діяльність
викликає різноманітні переживання у зв’язку із ставленням до неї та її
результатів, а емоції і почуття також стимулюють людину до діяльності, додають
їй снаги, стають внутрішньою спонукою, її мотивами.
Почуття збагачують життя людини. Ідеї без почуттів — холодні, «світять,
та не гріють», позбавлені життєвості та енергії, не здатні до втілення.
Переконаність без почуттів неможлива.
Почуття, на на відміну від емоцій, мають не тільки більш складну
структуру, а й характеризуються, як уже зазначалося, визначеним предметним
змістом. Залежно від їх змісту почуття бувають: моральні чи етичні,

17. 17
інтелектуальні або пізнавальні й естетичні. У почуттях проявляється вибіркове
ставлення людини до предметів і явищ навколишнього світу.
Моральні почуття. Це переживання людиною свого ставлення до людей і
до самого себе в залежності від того, чи відповідає або не відповідає їх поведінка
і власні вчинки тим моральним принципам і етичним нормам, які існують в
суспільстві. Моральні почуття мають дієвий характер. Вони проявляються не
тільки в переживаннях, а й в діях і вчинках. Почуття любові, дружби,
прихильності, подяки, солідарності та ін. спонукають людину здійснювати
високоморальні вчинки по відношенню до інших людей. У почуттях обов’язку,
відповідальності, честі, совісті, сорому, жалю та ін. проявляється переживання
ставлення до своїх власних вчинків. Вони змушують людину виправити
допущені помилки в своїй поведінці, вибачитися за скоєне і надалі не допускати
їх повторення.
Інтелектуальні почуття. В інтелектуальних почуттях проявляється
переживання свого ставлення до пізнавальної діяльності і до результатів
розумових дій. Подив, цікавість, допитливість, зацікавленість, здивування,
сумнів, упевненість, торжество – почуття, які спонукають людину вивчати
навколишній світ, досліджувати таємниці природи і буття, пізнавати істину,
відкривати нове, невідоме. До інтелектуальних переживань відносять також
почуття сатири, іронії та гумору.
Праксичні почуття. Праксичні почуття виникають у діяльності. Яскраве
уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і результат, громадську цінність
– головна передумова виникнення і розвитку праксичних почуттів. Праксичні
почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов діяльності.
Вони особливо успішно розвиваються і стають постійними тоді, коли діяльність
відповідає інтересам, нахилам і здібностям людини, коли в діяльності
проявляються елементи творчості, окреслюються перспективи її розвитку.
Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними
почуттями. Праця, як справа честі, гуманістичне ставлення до діяльності роблять
праксичні почуття важливим чинником боротьби за високу продуктивність та
якість праці.
Естетичні почуття. Естетичні почуття виникають у процесі сприйняття
природи і творів мистецтва. Вони проявляються при сприйнятті прекрасного,
піднесеного, трагічного і комічного. Коли ми бачимо щось красиве, ми ним
милуємося, захоплюємося, коли перед нами щось потворне, ми обурюємося.
Почуття дають можливість людині краще пізнати саму себе, усвідомити
свої позитивні і негативні якості, викликати бажання подолати свої недоліки,
допомагають утриматися від поганих вчинків.
Виховання почуттів починається з розвитку здатності керувати їх
зовнішнім проявом. Вихована людина вміє стримувати свої почуття, здаватися
незворушною і спокійною, хоча всередині неї вирує емоційна буря. Кожна
особистість може сама позбутися від будь-якого небажаного почуття, емоції.
Звичайно, це досягається не шляхом самопокарання, а через непряме його

18. 18
усунення за допомогою різного роду тренування. Почуття, що закріпилося,
можна подолати тільки за допомогою іншого сильного почуття.
Важливою якістю особистості, на шляху формування навичок емоційної
стійкості, є поняття «воля». Воля, як і весь психічний світ, виникає і розвивається
в процесі життя та виховання людини. Розвиток вольової регуляції поведінки
нерозривно пов’язаний із розвитком спонукань. Для дітей характерні нестійкість
спонукань, залежність їх від безпосередньої ситуації, чим зумовлюються
імпульсивність і безсистемність дій. На наступних вікових етапах ситуативні
спонукання об’єднуються у більш стійкі утворення з поступовим переходом у
єдину мотиваційну систему, що визначає спрямованість поведінки людини.
Людина набуває здатності оцінювати себе з тим, щоб не випадкові потяги
керували її поведінкою, а система засвоєних і прийнятих правил і норм
моральної поведінки.
Отже, емоції і почуття, часто повторюючись, можуть стати однією з
характерних особливостей особистості, однією з її властивостей. Причому, одні
з них можуть виникнути на основі переживання емоцій і емоційних станів, інші
можуть бути пов’язані з переживаннями моральних, естетичних та
інтелектуальних почуттів.
Емоції і почуття мають вагомий вплив на особистість. Вони роблять
людину духовно багатою і цікавою. Людина, здатна до емоційних переживань,
може краще зрозуміти інших людей, відгукнутися на їхні почуття, проявити
милосердя і чуйність.
1.4. Особливості впливу емоційного інтелекту на процес становлення
особистості
Чим більше у вас соціального інтелекту,
тим щасливішим і міцнішим ви будете,
і тим кращими будуть ваші особисті стосунки.
Д. Гоулман
Бажання бути успішним, зробити кар’єру, мати
матеріальний достаток – це прагнення будь-якої дорослої
людини, тому вона повинна знати і вміти використовувати
всі доступні, морально допустимі шляхи для досягнення цієї мети.
Здатність особистості до успішного розвитку багато в чому пов’язана зі
знаннями, уміннями і навичками, ерудицією та здатністю до мислення в цілому,
тобто з рівнем загального інтелекту. Однак, у більшості випадків високого рівня
загального інтелекту виявляється недостатньо для досягнення успіхів в
професійній діяльності, гармонізації особистого життя в цілому та успішній
соціалізації.
В останні роки у психологічній літературі все частіше стали
використовувати термін «емоційний інтелект», яким позначається сукупності

19. 19
здібностей, знань і умінь, пов'язаних з регулюванням емоційної сфери
особистості, необхідних для успішної соціалізації та комунікації.
Науковці в області психології інтелекту, такі як Є. Торндайк, Ч. Спірмен.
Д. Векслер, Дж. Гілфорд, стверджували, що люди розділяються за здатністю
розуміти інших людей і керувати ними, поводитися з розумом у людських
взаєминах.
Важливо відмітити, що освоєння особистістю загальнолюдських
цінностей, способів оптимальної комунікації з іншими неможливе тільки на рівні
усвідомлення, оскільки цей процес передбачає також і емоційні переживання
різного спектру. З огляду на це, на сучасному етапі розвитку психологічної науки
суттєвого значення набуває проблема емоційної культури, емоційного розвитку
та інтелекту. Аналіз психологічної практики засвідчує наявність суперечностей
між інтелектуальним та емоційним розвитком особистості, рівнем знань та
емоційним сприйняттям людей. Нерідко інтелектуальне випереджає емоційне,
хоча психологами і педагогами відмічено, що емоційні процеси посідають одне
з важливіших місць у формуванні особистості, а емоційний розвиток є
складовою частиною емоційного інтелекту особистості. Встановлено, що
формування емоційного інтелекту значною мірою залежить від емоційного
розвитку особистості.
Досліджуючи емоційний інтелект, вчені, здебільшого, приходять до
висновку, що він не являє собою сталу рису, а може розвиватися протягом усього
життя людини. Тому, на сьогодні у психологічній науці існує дві групи
опонентів. Перші психологи стверджують, що рівень EQ закладений у генах як
певна біологічна властивість мозку. Їхні опоненти наполягають: емоційний
інтелект можливо розвивати й нарощувати [8;129].
І. Андрєєва зазначає, що за результатами одного з досліджень виявилося,
що рівень емоційного інтелекту дитини пов’язаний з аналогічною якістю його
матері, проте з батьківськими характеристиками зв’язок не простежується. Цей
факт спростовує «генетичну» теорію і працює на користь «виховної», адже гени
успадковуються від батьків у рівній мірі [3]. Але, з іншого боку, простежується
чіткий зв’язок між EQ і домінуванням правої чи лівої півкулі мозку, яке є
вродженою особливістю. Як відомо, людей можна умовно поділити на
«правопівкульних» (краще розвинене образне мислення, схильність до творчості
та ін.) і «лівопівкульних» (раціональність мислення, здібності до точних наук,
логіки). Згідно з деякими дослідженнями, правопівкульні володіють емоційним
інтелектом набагато краще.
Дослідники виявили ще одну закономірність: чим вищий рівень освіти
батьків і матеріальне становище сім’ї, тим вищими є показники емоційного
інтелекту у підлітків. Проте в цій ситуації складно зрозуміти причиново-
наслідкові зв’язки. Можливо, батьки стали заможними завдяки своїй вродженій
емоційності і ці гени передали своїй дитині. Не виключено інший варіант:
забезпечена і освічена родина більше уваги приділяє дитині, більш гуманно її
виховує, що й спричиняє високий EQ.

20. 20
Схильність батьків до обговорення емоційних проблем сприяє кращому
розумінню дитиною власних емоцій і розвитку в неї здатності до саморегуляції.
В емоційно благополучних сім’ях складається особлива виховна стратегія, в
основу якої покладена увага не стільки до поведінки і подій у житті дитини,
скільки до її переживань. Окрему увагу вчені приділяють гендерним
відмінностям, зокрема тому, наскільки особистості прищеплено якості
відповідної статі. Виявляється, ні суто чоловічий, ні суто жіночий тип характеру
не сприяє високому EQ. Найкращий варіант – це андрогінність, тобто поєднання
якостей обох статей. І. Андрєєва вважала, що андрогінність, як передумова
емоційного інтелекту, може формуватися в результаті певної стратегії виховання
в родині, за якої у дівчаток розвивається самоконтроль і витримка, у той час, як
прояви співпереживання і ніжних почуттів у хлопчиків не наштовхуються на
осуд дорослих.
Усе наше існування пронизане почуттями та емоціями. Але «керуємося»
ми ними по-різному: хтось добре відчуває і розуміє емоції інших людей, інші
навіть у власних розібратися не спроможні. Про першу групу людей зазвичай
говорять, що в них добре розвинений емоційний інтелект. Під емоційним
інтелектом маємо на увазі сукупність здібностей, що дають змогу людині
усвідомлювати й розуміти як власні емоції, так і емоції оточуючих. Люди з
високим рівнем розвитку емоційного інтелекту здатні керувати своєю
емоційною сферою, їхня поведінка більш гнучка, тому вони з більшою легкістю
досягають поставлених цілей шляхом взаємодії з іншими людьми.
У широкому розумінні емоційний інтелект трактують як здатність
диференціювати позитивні і негативні почуття, а також знання про те, як змінити
свій емоційний стан з негативного на позитивний. У житті нам постійно
доводиться взаємодіяти з людьми, і часто головну роль у комунікації відіграє
розуміння емоцій. Емоційний інтелект – це здатність людини до усвідомлення,
прийняття та управління емоційними станами і почуттями, власними та інших
людей, що формуються протягом життя людини у спілкуванні та професійній
діяльності. Саме емоційний інтелект пояснює, чому іноді випускники вищих
навчальних закладів, з середнім рівнем знань, будують кар’єру, а відмінники
часто не досягають професійних злетів, тому існування в людини IQ не є повною
гарантією успіху.
Учені (Д. Гоулман, В. Єрмаков, І. Андрєєва, О. Власова, А. Мітлош
Д. Гоулман, П. Саловей, Дж. Майер, Д. Карузо, Г. Гарднер, Р. Бар-Он) не дійшли
згоди в питанні, чи можна розвивати емоційний інтелект. Частина дослідників
вважає, що розвитку піддається лише емоційна компетентність (комунікативні
навички), проте емоційний інтелект і емоційна компетентність не тотожні. Їхні
опоненти вважають, що ЕQ розвинути можна, адже нервові шляхи мозку
розвиваються більшу половину життя. З достатнім ступенем вірогідності можна
твердити, що на емоційний інтелект людини впливають як психологічні (тип
мислення і темпераменту), так і соціальні чинники.
Дослідження зарубіжних учених довели, що високий рівень загального
інтелекту (IQ) не гарантує його володареві успіху в кар’єрі та щастя в особистому

21. 21
житті. Не дивлячись на те, що вітчизняна освіта досі орієнтована на отримання
академічних знань та абсолютно ігнорує емоційний інтелект (EQ), практика
показує, що саме від нього залежить успіх у будь-якій сфері діяльності. З огляду
на найбільш загальне визначення EQ як на здатність людини тлумачити власні
емоції і почуття з метою використовувати отриману інформацію для реалізації
своїх цілей, IQ слід вважати системою пізнавальних здібностей (відчуття,
сприйняття, пам’ять, мислення, знання та вміння). На відміну від IQ, рівень якого
багато в чому визначений генетично, рівень EQ залежить від зусиль самої
людини.
Вище вже йшлося про те, що саме Д. Гоулман запропонував, так звану,
«змішану модель» емоційного інтелекту, яка передбачає, що ЕQ складається з
п’яти компонентів, які його характеризують. Такими компонентами є
самопізнання, саморегуляція, соціальні навики, емпатія, мотивація.
Самопізнання передбачає здатність самозаглиблення, вміння ідентифікувати
свої емоції, мотивовано приймати рішення, бачити свої переваги й недоліки
щодо інших, визначати свою мету, мати життєві цінності й вміти їх
обґрунтовувати. У зв’язку з загостренням багатьох протиріч у нашому
суспільстві – соціально-економічних, політичних, загальноцивілізаційних –
проблема самопізнання взагалі набуває важливого, як ніколи, значення для
кожної окремої людини.
Саморегуляція як здатність контролювати емоції, стримувати їх має також
прямий зв’язок з іншим компонентом ЕQ – соціальними навиками, які
передбачають, що людина може вибудовувати відносини з іншими людьми,
впливати на них, а навіть маніпулювати ними. Щодо останнього, то варто надати
перевагу іншому поняттю-терміну – «резонансне лідерство», що його ввели Д.
Гоулман, Р. Бояцис, Е. Маккі, розуміючи як «особливий вид гармонії
міжособистісних взаємин, міцний емоційний зв'язок-резонанс, а вміння
вибудувати його – це ознака лідера з високим рівнем ЕQ» [11]. Емоційний
інтелект є важливою складовою комунікативної компетентності особистості.
Безперечно, вибудовувати стосунки з оточенням, людьми, які його творять,
кожен вчиться з раннього дитинства, спостерігаючи за цими процесами в
соціумі. Але процес формування цих навичок не припиняється ніколи.
Д. Гоулман у своїй концепції ЕQ виділяє також емпатію – здатність до
співпереживання з іншими людьми, готовність враховувати їхні почуття,
емоційно відгукуватися на ті чи інші душевні порухи. Емпатії важко навчити, це
найбільш генетично детермінована риса людини. Мартін Хофман, відомий
фахівець із проблем емпатії, вважає: «Ця здатність зароджується ще в ранньому
дитячому віці, коли моральні почуття ще відсутні. Емпатія містить у собі два
елементи: розуміння емоційного стану іншої людини і його прийняття (під
розумінням тут мають на увазі не раціональну, а скоріше, інтуїтивну форму
осягнення внутрішнього світу іншої людини)» [12]. У міжособистісних
стосунках роль емпатії важко переоцінити – саме вона визначає рівень відносин
між членами будь-якого колективу. Одне з перших визначень емпатії дав
Зигмунд Фрейд у праці «Дотепність і її відношення до несвідомого» в 1905 році

22. 22
висував думку про те, що якщо ми враховуватимо психічний стан пацієнта,
поставимо себе в цю ситуацію і намагатимемося зрозуміти його, це дозволить
розвинути у нас емпатію.
Дуже важливо розуміти, що розвинута здатність до емпатії має бути
професійною рисою для всіх, без винятку, фахівців, чия робота пов’язана з
людьми – що вже казати про спеціалістів у галузі педагогіки, у них ця риса
повинна бути розвинена на рівні професійної підготовки (а може, мала б бути й
пріоритетною, бо професії можна навчити, а почуття емпатії повинно
розвиватися на основі рис, притаманних людині від народження). Здатність
відчувати й розуміти інші людину, тобто, відчувати до неї емпатію, творити
добро прямо залежить від уміння відчувати красу, тобто, від рівня розвитку
естетичних почуттів індивіда. Пряма залежність між красою духовною,
естетичною й моральною – це аксіома, яку добре знали наші предки, і саме тому
вони приділяли велику увагу цій проблемі: відвідування театру, читання й
обговорення книги, мистецький кінолекторій, розписування писанки,
виготовлення ляльки-мотанки та багато іншого. Наприклад, Костянтин
Ушинський вважав, що саме виховання почуттів, культури почуттів допоможе
сформувати людяність.
Ще однією складовою ЕQ, за Д. Гоулманом, є мотивація – здатність
прагнути до мети, намагання її досягнути. Розвиток мотивації в здобутті професії
чи в кар’єрному зростанні – процес постійний, безупинний, бо щоразу
з’являються нові прагнення й орієнтири, інші, можливо, більш конкретні чи вищі
цілі, глобальніша мета. Як і будь-які інші здібності, емоційний інтелект можна
розвивати, а мотивом для цього може бути усвідомлення ролі, яку він відіграє в
житті людини. Д. Гоулман вважав, що від ЕQ прямо залежать, відповідно, й
матеріальні успіхи.
Я приєднуюся до думки Д. Гоулмана, який зазначив, що геніальне
лідерство зачіпає наші емоції. Д. Гоулман наводить переконливі дані досліджень
Гарвардського університету: успішність будь-якої діяльності лише на 33 %
визначається технічними навичками, знаннями та інтелектуальними здібностями
(тобто IQ людини), а на 67 % – емоційною компетентністю (EQ). Причому для
керівників ці цифри різняться ще відчутніше: тільки 15 % успіху визначається
IQ, а 85 % – емоційна складова. Автор стверджує, що мікроклімат у колективі на
50–70 % залежить від дій однієї людини – лідера. При цьому тільки один окремо
взятий організаційний клімат – емоційне ставлення людей до роботи – здатний
пояснити 20–30 % відмінностей у продуктивності праці робітників. Саме
емоційний стан керівника реально впливає на психологічний клімат у колективі,
а тому й на ефективність праці співробітників [11; 106].
Як показали численні дослідження, між коефіцієнтом інтелекту людини і
її успіхами немає прямого зв’язку. Успіх людини, уміння будувати соціальні
зв’язки та досягати поставлених цілей безпосередньо залежать від її емоційного
інтелекту. Сучасні успішні люди активно застосовують не тільки логіку, а й
емоції. «Емоційний розум» працює набагато швидше, ніж неокортекс (зона кори