2. 2
ЗМІСТ
Вступ..................................................................................................... ………………3
Розділ 1. Народна вишивка у Барвінковому (з кінця ХІХ ст. по кінець ХХ)
1.1 Вишивка неодмінний атрибут народного побуту……………………………..6
1.2. Рушник - обрядова-ритуальна річ……………………………………………..7
1.3. Вишивка - головний засіб оздоблення народного одягу……………………..8
1.4. Орнамент у вишивках барвінківських майстринь…………………………….9
1.5. Відмова від традицій своїх предків під час тоталітарного режиму………...12
Розділ 2. Відродження та розвиток традицій народної вишивки у Барвінковому
80-ті рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.)
2.1. „Красний рід” - осередок духовного й морального потенціалу народу…....15
2.2.Відродження народних традицій……………………………………………...16
2.3. Вишиванка – це носій традицій та ілюстрація патріотизм………………….18
Висновки……………………………………………………………………………20
Список використаних джерел …………………………………………..………...21
Додатки ...................................................................................................................... 23
3. 3
ВСТУП
Розглядаючи розвиток традиційної народної вишивки на Барвінківщині,
слід виходити з того, що сучасний стан нашого суспільства характеризується
зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до
вітчизняної історії та культури, розумінням необхідності збереження
традиційного народного мистецтва як генофонду його духовності.
Варто зазначити, у нашому краї ці тенденції яскраво простежуються у
відродженні традицій народної творчості, невід’ємною частиною яких є
вишивка. Кілька років у Барвінковому плідно працює на громадських засадах
народознавча організація - клуб самодіяльних майстрів і художників „Красний
рід” (керівник Ніла Миколаївна Поволоцька). Ця організація вивчає,
популяризує, відроджує національно-культурні традиції краю, вагоме місце в
яких посідає народна вишивка, обмінюється досвідом в рамках обласних,
регіональних, Всеукраїнських конкурсів, науково-практичних конференцій.
Авторка дійшла до висновку, що українська традиційно-побутова культура,
одним з компонентів якої є вишивка, у Барвінковому існує не лише як елемент
історичної пам’яті, а яскрава складова сучасної культури.
Тема розвитку вишивки у Барвінковому малодосліджена. Окремий
фрагментарний матеріал про роль вишивки у житті наших предків, розміщено
на шпальтах періодичної преси: місцевої інформаційної газети „Вісті
Барвінківщини” Є.Лисогор [9], Т.Протасової [10], В.Рябухи [13], І.Стовбової
[14,15], Л.Шевченко [19]. Перелічені матеріали авторка використала при
написанні даної роботи. Але в цих публікаціях висвітлено лише окремі
матеріали про майстринь-вишивальниць нашого краю та фрагменти діяльності
клубу „Красний рід”.
Об’єктом дослідження даної роботи є традиційна народна вишивка.
Предметом дослідження є діяльність клубу „Красний рід” та роботи
майстринь-вишивальниць міста Барвінкового та громади.
4. 4
Мета дослідження полягає в тому, щоб послідовно простежити на основі
зібраного матеріалу процес розвитку вишивки у Барвінковому від кінця ХІХ ст.
до сьогодення, популяризувати велич народної культури, яка сприяє
збереженню традицій свого краю. Це зумовило визначення таких завдань:
- проаналізувати вплив тоталітарного режиму на розвиток вишивки у
Барвінковому;
- висвітлити в цілому діяльність клубу “Красний рід”;
- відобразити процес відродження традицій національної вишивки,
викликаний кризою та падінням комуністичної влади і проголошенням
незалежної української держави.
Для досягнення поставленої мети були використані такі методи:
спостереження, навчально-науковий аналіз, зіставлення й протиставлення.
Системного послідовного вивчення розвитку вишивки у Барвінковому не
проводилося, тому дослідження даної теми вважаю актуальною, оскільки воно
сприяє засвоєнню етнічних, культурних, естетичних неперехідних людських
цінностей сучасним поколінням наших земляків, розвитку краєзнавства.
Звернення до життєдайних джерел народного мистецтва, його збереження – це
усвідомлення свого родоводу, духовної спадщини, продовження культурних
традицій рідного краю. Без цього, на думку авторки, неможливе національне
відродження, зміцнення незалежної держави.
Установлено, що у сучасній науково-популярній, дослідницькій літературі
приділяється велика увага розвитку народознавства, краєзнавства, відродженню
народного мистецтва вишивки.
Навчальний посібник „Українське народознавство” за загальною
редакцією С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва містить відомості про
формування й розвиток української нації, етнічну територію та етнографічне
районування, багатовіковий досвід і традиції духовної та матеріальної культури
українського народу [17]. Простежуючи регіональні особливості національної
вишивки, автори, на жаль, обійшли Слобожанщину [17, С. 375-383].
Особливості та проблеми розвитку сучасного народознавства на Харківщині
5. 5
аналізує у статті „Відродження народознавства Слобідської України”
О.Курочкін [7]. Автор акцентує увагу на необхідності „досліджувати реалії
традиційного життя і побуту шляхом безпосереднього спостереження, а не
через „другі” і „треті” руки” [7, С. 123]. Актуальність збереження української
народної культури та мистецтва, як одного з найяскравіших надбань
культурної скарбниці європейських націй, обстоює Даріон Діксон у статті
„Збереження народної автентичної культури України” [2]. Повно і широко
історію розвитку української вишивки на матеріалах музейних колекцій різних
регіонів, її роль і місце в оформленні народного одягу та житла, обрядів
висвітлено у багатоілюстрованому альбомі „Історія української вишивки”
Т.Кара-Васильєвої [6]. Однак, розглядаючи локальні характеристики вишивки
щодо історико-етнографічних регіонів, авторка не подає особливостей її
розвитку на Слобожанщині. Вишивку, як оригінальне бачення світу, значення
орнаментальної символіки, магічних узорів-оберегів розкриває альбом
Т.Островської „Знаки 155 стародавніх українських вишивок” [5]. Короткий
аналіз історії української вишивки, деякі її регіональні особливості, роль цього
виду мистецтва у багатовіковій історії народу висвітлюють В.О.Радкевич та
Г.М.Пащенко у підручнику „Технологія вишивки” [12].
Наукова робота має таку структуру: вступ, практичний розділ, висновки,
список використаних літературних джерел і додатки.
6. 6
РОЗДІЛ 1
НАРОДНА ВИШИВКА У БАРВІНКОВОМУ
(З КІНЦЯ ХІХ ст. ПО КІНЕЦЬ ХХ ст.)
1.1 Вишивка неодмінний атрибут народного побуту
Дослідницею з’ясовано, що українська вишивка – найбільш улюблений
вид народної творчості, його краса і гордість. Це схвильована розповідь про
думки та почуття людини, поетичне осмислення природи, світ натхненних
образів, що сягають своїм корінням далекого минулого. В Україні вишивка
здавна була неодмінним атрибутом народного побуту, святкових обрядів,
традиційною окрасою селянського житла та одягу. Для української народної
вишивки характерні певні регіональні відмінності.
Слід зазначити, що вишивка Харківщини має багато спільного з
вишивками центральних областей України за орнаментом і технікою його
виконання про це зазначали дослідники В.О.Радкевич, Г.М.Пащенко [12, С.
12].
Було виявлено, що найстаріші барвінківські вишивки, які вдалося зібрати
керівнику клубу „Красний рід” Н.М.Поволоцькій сягають кінця ХІХ ст. -
початку ХХ ст. (Додаток А, Додаток А.1, Додаток А.2). До цього ж часу
відносяться вишиті рушники, сорочки, що зберігаються у родинах Романових,
Корнієнко, Козачок, Підмогильних (Додаток А.3, Додаток А.4, Додаток А.5). У
барвінківських вишивках кінця ХІХ – початку ХХ ст. співіснували рослинний,
рослинно-геометричний, геометричний, зооморфний орнаменти. Найбільш
поширеними кольорами були червоний і чорний. Найпоширенішими техніками
хрестик, напівхрестик, гладь, стебловий шов, мережки, зустрічаються низь,
занизування. У Барвінковому побутувало виробництво традиційних домашніх
вишивок, відомостей про існування спеціалізованих цехів, майстерень немає. У
дореволюційні часи найкращих майстринь наймали до поміщика. У панському
7. 7
маєтку працювали з лютого місяця до Покрови (14 жовтня). Вишивали
подушки, скатерки, гаманці, чохли на меблі, рушники та інше, а також
виготовляли домоткане полотно. Про це розповідає Л.В.Романова. Її прабабуся
Килина Матвіївна Панченко кілька років до одруження працювала наймичкою
у пана.
Л.В.Романова, Н.М.Поволоцька, А.О.Спиця, Н.В.Корнієнко розповіли, що
вишивка відігравала важливу роль в оздобленні житла, одягу, обрядах.
Вишитими рушниками, скатертинами, наволочками, підзорниками, серветками,
картинами, іконами прикрашали хату. Надзвичайно важливу роль у житті
нашого народу відігравав вишитий рушник. Він був неодмінним атрибутом
народного побуту, весільної і святкової обрядовості, традиційною окрасою
селянського житла. Рушники, які використовували для оздоблення житла,
називали кілковими, бо вішали на спеціально вбиті у стіну кілочки над вікнами
або між вікнами. Згодом кілковими рушниками стали прикрашати картини,
дзеркала, рамки із фотокартками. Вони були не лише окрасою житла, але й
оберегами. Кілкові рушники часто вишивали наскрізь. Гордістю кожної оселі
були божники або покутники – вишиті рушники для образів. На їх
виготовлення брали найкраще тонке полотно, гарно вибілене, оздоблювали
пишним орнаментом. Кожен, хто заходив до хати, одразу ж міг оцінити
майстерність, художній смак господині, її доньок, невістки.
1.2. Рушник - обрядова-ритуальна річ
Авторкою дослідження установлено, що вишитий рушник
використовували як обрядово-ритуальну річ. Ніла Миколаївна Поволоцька
(1953 р. н.) розповідає, що з рушником приходили до породіллі ушановувати
появу немовляти в родині. На хрестинах у церкві він був крижмою. Рушник, з
яким хрестили дитину, залишався одним з важливих оберегів протягом життя.
Вважалося, що у найнебезпечніші, найважчі моменти він захистить і надасть
сили. Хворого малюка після купання загортали у крижму, це робили аж поки
дитина не одужувала. Дорослому сину крижму давали, коли йшов служити в
армію, а донька забирала її, коли одружувалась.
8. 8
Відзначимо, особливо значну роль відігравав вишитий рушник у
весільному обряді. Рушники подавали й брали коли йшли у свати, ним
зв’язували руки молодим, бажаючи їм щасливого подружнього життя, на
рушник ставали під час вінчання у церкві. Кожна дівчина готувала значну
кількість рушників для свого майбутнього життя. У вишитих орнаментах вона
відтворювала свої думки, почуття, надії, сподівання на щасливу долю.
Вишитий рушник у далеку дорогу давала мати синові, а дружина
чоловікові на щастя, на вдачу. Його берегли й шанували, як згадку про рідну
домівку, батьків, дитинство, першу любов. Вишитий рушник був символом
гостинності – на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Прийняти рушник,
поцілувати хліб – символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану.
Закономірно буде звернути увагу на спогади Ніни Василівни Корнієнко
(1935 р.н.), яка розповідає, що на Барвінківщині вишиті рушники або
скатертини – обруси широко використовували у хліборобських обрядах. На них
влаштовували ритуальні трапези у полі на перший день огляду озимини (на
Юрія), у перший день оранки, жнив, сівби. Дякували землі-матінці за врожай та
прохали бути щедрою плодами. Вишитим рушником або серветкою накривали
паску і крашанки, які несли на Великдень до церкви.
1.3. Вишивка - головний засіб оздоблення народного одягу
З’ясовано, що поширеним у нашому краї було вишивання хусточок –
символу вірного кохання, шани та турботи про дорогу людину. Наречені
старанно вишивали їх судженим. Вишивка була головним засобом оздоблення
народного одягу, виготовленого з домотканого льняного та конопляного
полотна, вовняного сукна: сорочок, спідниць, керсеток, фартухів, поясів,
очіпків, хусток. Характер вишивки, вибір орнаменту, кольору залежали від
призначення одягу, соціальних умов. Особливу увагу приділяли вишивці
сорочки. На будень день вишивали просто і скромно, на свято багатше, із
застосуванням складнішої техніки. Особливо пишно оздоблювали дівочі та
весільні сорочки. Узор розташовували навколо шиї, на пазусі, на подолі, на
передпліччях та рукавах. Велика увага приділялась оздобленню рукавів – це
9. 9
своєрідна шана працьовитим рукам. Узор розміщували у шаховому порядку по
всьому полю рукава, внизу та на передпліччях часто вишивали горизонтальні
смуги (дод. А-3).
Як бачимо, вишивка була жіночою справою. Із дитинства дівчинка в сім’ї
оволодівала її секретами. Галина Володимирівна Твердохліб згадує, що почала
вчитися вишивати з шести років. Розповідаючи про своїх бабусь, прабабусь,
Л.В.Романова, В.П.Підмогильна зауважують, що до десяти-дванадцяти років
вони вже сповна опанували тонкощами цієї справи. До одруження потрібно
було надбати багато вишивок: більше десятка, а заможнім й до сотні сорочок
(на повсякдень, святкових, навіть на смерть), рушників, скатертин, наволочок,
підзорників. Дівчата змагалися у вмінні вишивати: вдало підбирати узор, колір,
в оволодінні технікою. Вишивали протягом усього року: більше восени та
взимку – довгими вечорами, навесні та влітку – в години відпочинку від
польових робіт. Незаміжні збиралися на досвітки, вечорниці. У народі
шанували працьовитих, поганою нареченою вважали дівчину, що з дитинства
не навчилася вишивати. Односельці запитували у свекрухи: чи важка скриня у
молодої, тобто скільки напряла, наткала, навишивала.
1.4. Орнамент у вишивках барвінківських майстринь
З’ясовано, що у ХІХ на початку ХХ ст. на Барвінківщині вишивали
заполоччю переважно червоного і чорного кольору. Нитки купували, але
нерідко пряли і фарбували самі. Зі слів Л.В.Романова, ці свідчення зберігаються
в їхній родині від бабусі та прабабусі. Щоб отримати насичений червоний колір
збирали лушпиння цибулі, замочували днів на три, у настій занурювали нитки і
певний час витримували, не кип’ятили. Світло-зелений і лимонний відтінки
давав відвар зеленого листя тополі з додаванням солі, ніжний бузковий –
бузини, чорний – жолудів дуба. Вишивки другої половини ХХ ст. вироблені із
застосуванням муліне.
Літні барвінківські вишивальниці, з’ясувала авторка, як правило, не
можуть пояснити значення більшості елементів рослинного, геометричного
орнаментів. Кажуть, переймали узор від старших у родині, сусідів, знайомих,
10. 10
друзів. Вишивали те, що впадало в душу, радувало око. Приваблювали нові
узори, що поширювалися через друк. З’ясувати, який саме філософський зміст
несе орнамент в українській вишивці, дослідниці допомогла література з
народознавства та Ніла Миколаївна Поволоцька – керівниця клубу „Красний
рід”.
Як бачимо, орнамент, майстерно створений жіночими руками, голкою та
нитками, відіграв роль не лише естетичного оформлення речей, а ніс
символічну заклинальну функцію, в ньому своєрідна народна філософія, що
розкриває ставлення наших предків до таких складних категорій як Всесвіт,
життя на Землі, смерть [6, С. 44].
Варто зазначити, у вишивках барвінківських майстринь традиційно
застосовувався геометричний орнамент. Найпоширенішим був ромб, що мав
багато різноманітних окреслень. Популярні зіркоподібні (чотирьох, шести,
восьмипроменеві) розетки. У геометричному орнаменті, як і в рослинному, не
тільки естетичні уподобання, а відлуння тисячолітніх традицій наших предків,
які у такий спосіб передавали основи свого світобачення, а також за допомогою
певних символів, нанесених на одяг, рушники, інші речі способом вишивання
оберігали людину від „поганого” ока, злих духів [18, С. 491]. Орнамент,
майстерно створений жіночими руками, голкою та нитками, відіграв роль не
лише естетичного оформлення речей, а ніс символічну заклинальну функцію, в
ньому своєрідна народна філософія, що розкриває ставлення наших предків до
таких складних категорій як Всесвіт, життя на Землі, смерть [6, С. 44].
Шестипроменева зірка „громовий” знак – уособлює язичницьке божество Роду
[17, С. 54]. Згорнутий вужик – знак води [6, С. 44]. У геометричному орнаменті
поєднано сонячну батьківську та вологу материнську енергії, він завжди має
безперервний цикл, що означає нескінченність життя, постійне його
відродження і продовження.
Установлено, що у вишивках Барвінкового кінця ХІХ – початку ХХ ст.
переважає пишний рослинний орнамент, це відображає загальні тенденції,
характерні для української вишивки того часу. Як відмічає дослідниця Т.Кара-
11. 11
Васильєва: „...на грані ХІХ-ХХ ст. відбувається кардинальна зміна художньо-
образного вирішення народної вишивки. Пояснюється це поширенням техніки
хрестика... В народному вишиванні ця техніка викликана появою нових
рослинних натуралістичних мотивів у червоно-чорній гамі. Цей процес
пов’язаний з розвитком капіталістичних відносин, які змінили патріархальні
устої села, підірвали давні традиції та уявлення про красу і доцільність,
вироблені в народному мистецтві протягом століть. Техніка хрестика поступово
витісняє давні засоби шитва, сталу колористичну гаму вишивок. Майстрині
надають перевагу натуралістичним мотивам троянд, гвоздик, лілей, хмелю,
винограду, що поширюються через друковані взірці, альбоми з малюнками для
вишивок” [8, С. 59].
Однак, особливість вишивки, як виду народного мистецтва, в тому, що
справжня майстриня не просто механічно копіює орнамент, а індивідуально
підходить до трактування узору, збагачує його власною фантазією, так що
навіть однакові мотиви кожного разу мають іншу інтерпретацію й осмислення,
бувають далекі від першоджерела.
Буйне цвітіння, пишні форми природи яскраво палахкотять у рослинному
орнаменті барвінківських вишивок. Дівочі, а іноді і парубочі сорочки, весільні
рушники часто прикрашали гронами калини – споконвічного дерева нашого
українського народу. Калина була уособленням народження Всесвіту,
вогненної трійці: Сонця, Місяця, Зорі, а червоні, немов кров, ягоди калини –
символом невмирущого роду, дівочої цнотливості. „Міцний космотворний
український ланцюжок: крапелька крові – жінка – народження – Україна –
Відродження” [6, С. 7].
Мотиви дубу часто використовували для орнаментації парубочих сорочок,
рушників. Дуб – священне дерево східних слов’ян, що уособлювало сонячну
чоловічу енергію розвитку та життя. Мак – невмируща пам’ять роду, з сумом
та любов’ю вишивали його на сорочках і носили дівчата у тих сім’ях, де був
загиблий, а ще вірили, що ця чарівна квітка захищає від усілякого зла. Виноград
чи баранячі ріжки, хміль – це молодіжна символіка, в ній буяння молодості та
12. 12
любові, готовність до створення сім’ї , це також символ багатства. То ж не
даремно його широко використовували в оздобленні весільних сорочок та
рушників. Популярними у наших вишивальниць були чорнобривці – носії
життєдайної енергії Сонця, барвінок- немеркнуче життя, троянди, що в
народній уяві поставали квітками-зорями, лілеї – символ дівочої чарівності,
чистоти та цноти. Материнську силу жінки і самої природи втілено в образі
дерева життя – багатоликої квітки, яка нагадує вазон у горщику. „Квітка –
верхня частина дерева – то сфера богів, середня – людини і всього сущого, а
нижня – коріння, - першооснова і початок світу” [12, С. 11].
Зооморфний орнамент як в ХІХ так і в ХХ ст. широко застосовувався
майстринями як в оздобленні інтер’єрних речей, так і обрядових рушників.
Н.В.Корнієнко, Л.В.Романова, Г.В.Твердохліб та інші розповідають, що в їхніх
родинах традиційно вишивали зозулю та солов’я поодинці на дівочих
рушниках, а на весільних – пав, голубків, соколів обов’язково в парі,
розташовували їх голівками один до одного часто з гілочкою калини у
дзьобику, короною або вінком над голівками або між ними, що було знаком
Божого благословення. У другій половині ХХ ст. популярним стало вишивання
обручок над голівками птахів, або у дзьобиках. Зооморфним орнаментом,
здебільшого півниками, оздоблювали занавіски на двері та вікна. В народній
уяві півень – захисник від нечистої сили, а пташки – символи людських душ.
1.5. Відмова від традицій своїх предків під час тоталітарного режиму
Авторкою у своєму дослідженні було виявлено, що партійні та державні
чиновники здебільшого проявляли неповагу до народних звичаїв, ставились до
них як до архаїчних пережитків. Насаджували нові традиції, пов’язані з
комуністичними цінностями, атеїстичним світоглядом. За тоталітарного
режиму хто під тиском влади, хто з власних переконань відмовлялися від
традицій своїх предків. Застосування національних мотивів у вишивці при
оформленні інтер’єру житла, оздобленні одягу стало рідкістю. Відомо, у
Барвінковому траплялись випадки, коли представники радянської влади
відверто вороже ставились до української національної вишивки. Клавдія
13. 13
Іллівна Щолок (дод. Б), яка народилася у 1934, поділилася спогадами своєї
матусі: „Після війни, коли ми вишивали, то вже не збиралися так, як це було у
двадцяті роки. Національний костюм вважався пережитком минулого, але все ж
у свята діти та старі люди одягали вишите вбрання. Якщо це робила молодь, то
їх притягали до відповідальності - „проробляли” у комітеті комсомолу або
парткомі. Незважаючи на це, моя сім’я завжди берегла свою спадщину:
рушники, сорочки. Навіть на роботу я та мій чоловік ходили у вишиванках. У
дитячий садочок мій син ходив у вишитій сорочці не лише у свята. Було багато
нарікань та розмов у парткомі, але я залишалася незламною. І це все тому, що
хотіла зберегти наше коріння”. Тож, не звертаючи увагу на
денаціоналізаторську політику комуністичного режиму, народ зберігав повагу,
любов до українських традицій. Це яскраво проявилося в умовах національного
відродження, яке розпочалося наприкінці 80-х років ХХ ст.
Дослідниця установив, що в цілому процес розвитку національної
вишивки за радянських часів проходив суперечливо. Поряд із негативними
моментами були і здобутки. У 60-х – 80-х роках поширюються вишивки
українські за тематикою, наприклад на слова відомих пісень „Несе Галя воду”,
„Хоч би Бога побоявся, хоч би трохи сором мав” та інших, портретів відомих
діячів української культури: Т.Г.Шевченка, Л.Українки, І.Франка.
Вишивки цього часу барвінківських майстринь: Л.А.Харінової,
Л.В.Романової, Л.І.Колісник, А.О.Спиці, В.В.Кучеренко колоритні, яскраві,
вирізняються високим естетичним смаком, майстерністю. Мистецтво
барвінківських вишивальниць високо оцінили професіонали. Ніла Миколаївна
Поволоцька згадує, що ще у 1993 році на обласний семінар з розвитку народних
промислів у м. Харкові завітали гості з Київського Національного музею-
заповідника Т.Г.Шевченка. Їм прийшовся до вподоби портрет Кобзаря,
вишитий хрестиком у сірій, чорній та коричневій гамі Т.Д.Серкіною (на жаль,
вона вже відійшла у вічність). Схвильована майстриня з радістю подарувала
його гостям. У 2005 році музей у Києві відвідала керівник клубу „Красний рід”
14. 14
Н.М.Поволоцька, вона з гордістю повідомляє, що вишивка нашої майстрині
представлена серед експонатів.
Отже, розвиток вишивки на Барвінківщині в ХІХ-ХХ століттях проходив в
руслі тенденцій і впливів, характерних для України в цілому. Незважаючи на
прояви багатьох негативних факторів у ХХ ст.: згортання українізації,
прагнення комуністичної влади утвердити інтернаціоналізм, сформувати „нову
історичну спільність – радянський народ”, тобто політику стирання
національних відмінностей, русифікацію, українська традиційно-побутова
культура знищена не була, вона продовжувала існувати.
15. 15
РОЗДІЛ 2
ВІДРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТРАДИЦІЙ
НАРОДНОЇ ВИШИВКИ У БАРВІНКОВОМУ
(80-ті рр. ХХ ст. – ПОЧАТОК ХХІ ст.)
2.1. „Красний рід” - осередок духовного й морального потенціалу народу
Наприкінці 80-х на початку 90-х років ХХ століття в Україні почався етап
розвитку культури, пов’язаний з процесом національного відродження та
розбудови незалежної держави. За нових історичних умов зросла увага до
традиційної української культури, як колосального джерела духовного й
морального потенціалу народу. Зміцніли усвідомлення відповідальності за
здобутки творців прекрасного та внутрішня потреба зберігати і примножувати
їх.
У Барвінковому яскравими осередками відродження традиційної
національної культури став клуб самодіяльних майстрів “Красний рід” під
керівництвом Ніли Миколаївни Поволоцької.
„Красний рід” – відносний старожил. Клубу більше тридцяти років, він діє
з 1984 р. Ідея створення цієї організації виникла у Ніли Миколаївни
Поволоцької – колишнього методиста районного Будинку культури під час
відвідання виставки виробів декоративно-прикладного мистецтва у Народному
домі м. Харкова ще у 1983 році. „Подивилася і зрозуміла, що у рідному
Барвінковому живуть такі само талановиті люди, їх творчість не менш цікава”, -
згадує вона. Ніла Миколаївна зібрала разом умільців народної вишивки,
писанкарства, художників-аматорів і поетів, співаків, танцюристів. Вони
об’єдналися у групах за інтересами, збиралися разом під час свят, фестивалів.
Потяглися до джерельця народного мистецтва творчі душі. Спочатку до клубу
входило близько десяти осіб, сьогодні – більше сорока. Найчисельнішим у
“Красному роді” є об’єднання майстрів народної вишивки. Найстаршій – Ніні
Василівні Корнієнко – вісімдесят шість років (дод. Б-1.). Отже, головне не вік,
16. 16
а творча атмосфера, внутрішня потреба зберігати і примножувати споконвічні
традиції національної культури.
Дослідниця установила, що збереження і поширення традиційної
національної культури до кінця 80-х років ХХ ст. були здебільшого справою
патріотів-ентузіастів. До співробітництва у клубі “Красний рід” залучалися і
майстри із сіл району. Н.М.Поволоцька зазначає, що в сільській місцевості
елементи традиційної культури збереглися повніше, а саме: у родині Лещенко і
Щебетун із села Велика Комишуваха, у родині Віри Колосок та Наталії
Торохтій із Червоного Лиману, у родині Галини Твердохліб із села
Новопавлівка.
З кінця 80-х років з поглибленням процесів перебудови та демократизації
суспільства атмосфера духовного розкріпачення, свободи поступово наповнює
культурне життя, іде процес українізації. У вишивці активно відроджуються
традиційні національні мотиви. Барвінківські майстрині запозичують їх із
сторінок альбомів, інтернету, де вони посіли гідне місце, відновлюють узори зі
старих вишивок, які збереглися в родинах (Додаток А.3, Додаток А.4).
2.2.Відродження народних традицій
Учасники “Красного роду” приділили велику увагу просвітницькій роботі
з народознавства, у тому числі вивченню традицій, пов’язаних з вишивкою.
Заповзятість, ентузіазм у цій справі проявила Наталія Сергіївна Рижова. У
родині майстрині від бабусі, прабабусі передавали не лише тонкощі вишивки, а
й знання обрядів, звичаїв, коло власних знань розширювали, опрацьовуючи
відповідну літературу. Згодом до цієї благородної справи прилучилися й інші
учасники клубу: А.О.Спиця, Л.А.Харінова, В.І.Підмогильна. Не лише молодь,
часто і літні члени „Красного роду” з інтересом дізнавалися, що саме і як
вишивали наші предки, яку роль відігравала вишивка у минулому. До
внутрішньої потреби створювати естетично довершені речі додалося
прагнення прилучитися до споконвічних культурних традицій свого народу,
зберегти їх, щоб передати наступним поколінням.
17. 17
Автором визначена цікава деталь, що учасники „Красного роду” відродили
святкування за давніми звичаями дня Святого Миколая, Різдва Христового.
Сьогодні це вже стало невід’ємною традицією діяльності клубу. Перед
обрядовими розвагами і народознавчими дійствами демонструють твори
самодіяльних майстрів і художників. За кількістю представлених робіт і
різноманітністю, довершеністю і колоритом вишивка завжди посідає провідне
місце. Сімейні традиції вишивання представляють майстрині Н.В.Радомська,
Н.С.Рижова, весільні рушники – Н.В.Корнієнко, Г.Т.Задорожня, слобожанські
рушники, серветки – Л.А.Харінова, М.В.Шевченко, вишиті ікони – Л.Козакова,
Є.Гарбузюк, картини – Л.І.Колісник, оздоблювальну вишивку для одягу –
Н.М.Поволоцька, В.І.Підмогильна.
Слід зазначити, що члени „Красного роду” - незмінні учасники всіх
районних виставок, фестивалів народної творчості: „Така краса живе на
Барвінківщині” (до Дня визволення нашого міста), „Барви Барвінківщини”,
„Талановита юнь” (до Міжнародного дня молоді), „Дім милосердя” (до дня
людей із особливими потребами), „Мальовнича моя Україно” (до Дня
Незалежності України), „Вишивака моя” (до Дня вишиванки) (Додаток Б.2).
Під час дослідження особливий інтерес у авторки викликали роботи
Людмили Миколаївни Козакової - вишивальниці Барвінківщини, з-під чарівної
голки якої вийшло немало, без перебільшення, грандіозних робіт (Додаток Б.3).
Майстриня наскільки виразно й досконало відтворила відому картину за
мотивами С.Боттічеллі «Народження Венери», що від полотна не відірвати
очей. Разом з майстринею досліджено заміри картини: висота – 127 см, ширина
– 100 см. На полотні – 288 тисяч дрібнесеньких хрестиків, використано більше
50 кольорів, одного тільки білого 14 тонів. Картина вражає не тільки розмірами,
а й майстерністю вишивальниці. На роботу пішло більше 4 місяців. А на
рушниках Людмила Миколаївна знається добре (Додаток Б.4). Щоб їх
вишивати, отримала благословення в Києво-Печерській лаврі.
Треба зазначити, що ще однією гордістю нашого краю є Кучеренко
Валентина Володимирівна, яка народилася 14 квітня 1959 року на
18. 18
Барвінківщині в робітничій сім’ї. Отримавши після закінчення школи освіту
медичної сестри, вона працювала в районній лікарні. Вишивкою вона
зацікавилася після того, як змогла навчитися жити з отриманою інвалідністю. У
творчому доробку Валентини Володимирівни 87 ікон, 7 рушників, 226 картин,
серветки, вишиванки та оздоблені вишивкою плахти. Усі ці витвори одночасно
можна побачити тільки в одному місці – в альбомі, де вона зберігає їх
фотографії. Вишиті роботи, ніби голуби миру, розлітаються по світу.
Вишивання ікон захоплює її найбільше, благословення на цю справу отримала
в Успенському храмі нашого міста, в якому знаходяться три вишиті нею ікони.
Кучеренко Валентину Володимирівну, внесено до каталогу майстрів
народного декоративно-прикладного мистецтва, виданого у 2016 році
Інститутом соціальної політики регіону (Додаток Б.5).
З’ясовано, знання народних традицій, звичаїв, висока майстерність
барвінківських вишивальниць привернули увагу організаторів, гостей
обласних, Міжнародних виставок, фестивалів. Як раритет зберігають члени
клубу автограф народної артистки України Ніни Матвієнко, який вона
подарувала у 1996 році на Міжнародному фестивалі народної культури
„Покуть”: „Слава рукам золотим! Люблю, вклоняюсь! 17.02.1996 р. Н.
Матвієнко”.
2.3. Вишиванка – це носій традицій та ілюстрація патріотизму
Авторка дослідження виявила, що за часів незалежності у Барвінковому
активізувалися міжособистісні, міжсімейні зв’язки з діаспорою. Громадяни
Канади, США, Німеччини, Англії, які мають барвінківське коріння, щороку
відвідують свою історичну батьківщину, великий інтерес проявляють до
української культури, залюбки відвідують виставки клубу „Красний рід”. Гості
не приховують здивування майстерністю, художнім смаком народних умільців.
Кажуть, що здивовані високим рівнем збереження і функціонування
традиційної національної культури. Не розуміють українці з діаспори, чому у
Барвінковому досі немає спеціалізованого магазину, де виставлялися б для
19. 19
продажу вишиті речі. На їхню думку, це стало б поштовхом у розвитку
народних промислів і дало б додатковий прибуток багатьом сім’ям.
Однак, останнім часом не можна не помітити, що вишиванка стала
справжнім трендом. Якщо раніше одягненими в національні костюми можна
було побачити хіба що артистів на концертних сценах або окремих громадян у
дні величних державних свят, то зараз вишиванка стала, як ніколи,
популярною. Її вдягають малі й дорослі, і не тільки на свята. Вишиванка – це
носій традицій та ілюстрація патріотизму (дод. Б-6). Вона відтворює у собі
історію, традиції та дух нашого народу. У жодної нації світу немає подібного
одягу водночас і національно-колоритного, і сучасного. Вишиванка здавна була
гордістю українців, не меншим приводом для гордості вона є і сьогодні.
Закономірним буде звернути нашу увагу, що відродженню народного
мистецтва вишивки, українських традицій, звичаїв сприяє процес українізації
освіти. (Додаток Б.7). У Барвінківському ліцеї №1 запроваджено курс
народознавства, де ми відроджуємо народні обряди, звичаї. У музеї ліцею №1
зібрало цікаву колекцію вишивок барвінківських майстринь (Додаток Б.8).
Яскраво і неповторно проходить у ліцеї День вишиванки, до якого долучаються
учні та вчителі закладу. А також традиційний фестиваль родинної творчості
„Мова. Пісня. Душа”, де майстрині демонструють свої вироби (Додаток Б.9).
Найпоширенішим вбранням учасників цих святкових заходів є українські
національні костюми, оздоблені вишивкою.
Отже, вивчення, відновлення, примноження традицій, народного
мистецтва вишивки – яскрава сторінка процесу відродження і розвитку
національної культури в нашому місті, районі.
20. 20
ВИСНОВКИ
Авторка провела дослідження з теми „Розвиток традиційної народної
вишивки на Барвінківщині” і зробила висновки:
1. Сьогодні українська вишивка — складне, багатогранне явище, що
розвивається в сфері традиційно-побутового, самодіяльного мистецтва та
творчості художників-професіоналів.
2. Творчість майстринь-вишивальниць Барвінківщини виходить за
звичайні рамки своїх жанрів і розвивається на стику багатьох видів і технік.
3. У роботах вишивальниць нашого краю перехрещуються традиції і
авангард, народне та професійне.
4. Талановиті вишивальниці створюють неповторні шедеври, які дивують
увесь світ.
5. Творчість сучасних майстринь виявляє їх глибокий зв'язок з традиціями
народної вишивки, збереження і подальший розвиток її художньо-образної
структури.
6. Сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну
змістовність і доводить, що народне мистецтво, як і народна пісня,— це велике
надбання нашої культури.
7. Для вишивок майстринь нашого регіону характерні глибока
традиційність, стриманість декоративного вирішення, наявність спільного в
мотивах, тематиці і характері з мистецтвом інших слов’янських народів.
Авторка досягла мети: послідовно простежила на основі зібраного
матеріалу процес розвитку вишивки у Барвінковому від кінця ХІХ ст. до
сьогодення, популяризувала велич народної культури, яка сприяє збереженню
традицій свого краю.
21. 21
Список використаних джерел
1. Багалій Д. І. Історія Слобідської України. [Текст] / Д. І. Багалій. – Х .:
Основа, 1990. – 256 с.
2. Даріон Д. Збереження народної автентичної культури України. [Текст] /
Діксон Даріон // Народна творчість та етнологія. – 2003. - № 3. – С.122.
3. Етнографічні особливості Слобожанщини : методичний посібник / поряд.
І. А. Скрипаль, М. Л. Коваленко. – Х. : Харківська обласна станція юних
туристів, 2020. - 70 с.
4. Жванко Л. М. Краєзнавство Слобожанщини : навч. посіб. / Л. М. Жванко ;
МО -НМС України, Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Харків : Монограф, 2011.–
383 с.
5. Знаки 155 стародавніх українських вишивок : альбом / упоряд. Т. О.
Остров-ська. – Київ: Б-чка журн. "Соняшник", 1992. – 71 c. : іл.
6. Історія української вишивки = History of Ukrainian Embroidery : книга-
альбом / Т. Кара-Васильєва. – К.: Мистецтво, 2008. – 464 c. : іл.
7. Курочкін О. Відродження народознавства Слобідської України. [Текст] /
О. Курочкін // Народна творчість та етнографія. – 2003. - № 4. – С. 122 - 124.
8. Літургійне шитво України ХVІІ-ХVІІІ ст. (іконографія, типологія,
стилістика) [Текст] : дис. д-ра мистецтвознавства: 17.00.04 / Кара-Васильєва
Тетяна Валеріївна ; АН України, Ін-т мистецтвознав., фольклористики та
етнології ім. М. Т. Рильського. - К. : 1993. - 365 л. + 182 л. дод.
9. Лисогор Є. Вишивка - справа душі. [Текст] / Є. Лисогор // Вісті
Барвінківщи-ни. – 2015. - 6 лютого. ( №11-12 ). - С. 6.
10. Протасова Т. З добрим серцем. [Текст] / Т. Протасова // Вісті
Барвінківщини. – 2015. - 27 листоп. ( №17-18 ). - С. 6.
11. Протасова Т. Хліб і рушник – одвічні людські символи. [Текст] / Т.
Протасова // Вісті Барвінківщини. – 2019. - 12 червня. ( №47-48 ). - С. 7.
22. 22
12. Радкевич В.О. Пащенко Г.М. – Технологія вишивки: Підручник / За ред.
Н.Г.Ничкало. – К. : Вища школа, 1997. – 303. : іл.
13. Рябуха В. Ой летіли гуси-лебеді. [Текст] / В. Рябуха // Вісті
Барвінківщини. – 2016. – 15 квітня. ( №31-32 ). - С. 6.
14. Стовбова І. Пишемо місцеву книгу рекордів разом. [Текст] / І. Стовбова //
Вісті Барвінківщини. - 2018. -16 березня .( №11 ). - С. 3.
15. Стовбова І. Голки танець чарівний. [Текст] / І. Стовбова // Вісті
Барвінківщи-ни. - 2019. - 22 вересня. ( №75-76 ). - С. 6.
16. Сучасні проблеми національно-культурної ідентичності: регіональний
вимір : збірка наук. статей за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної
конференції (24-25 вересня 2020 року). – Полтава : ПНПУ імені В. Г.
Короленка, 2020. – 385 с.
17. Українське народознавство : навч. посібник / за ред. С. П. Павлюка, Г. Й.
Горинь, Р. Ф. Кирчіва [та ін.]. – Львів: Фенікс, 1994. – 608 c.
18. Українське народне мистецтво. Вбрання : Альбом / Упор. С. Колос та ін. /
під ред. К. Гуслистого. - К. : 1961.
19. Шевченко Л. Вишивальниця в 5-му поколінні. [Текст] / Л. Шевченко //
Вісті Барвінківщини. - 2018. - 9 лютого. ( №6 ). - С. 3.
