Розповідь про інструментальний ансамбль «Гармонія» (м. Київ"). Послухати твори у виконанні цього колективу можна тут - http://www.youtube.com/user/harmonyua
Міжнародний день танцю відзначається з 1982 року за рішенням ЮНЕСКО в день народження французького балетмейстера Жана Жоржа Новера, реформатора та теоретика хореографічного мистецтва, який увійшов в історію як «батько сучасного балету». День танцю покликаний об’єднати всі напрямки танцю, звернути увагу на його здібності об’єднувати людей заради дружби і миру, дозволяючи говорити однією мовою – мовою танцю.
До Міжнародного дня танцю бібліотека КВНЗ "Олександрійський коледж культури і мистецтв" підготовала віртуальну книжкову виставку.
Ще за життя його називали «корифеєм українського музичного мистецтва, який виріс із глибинних і чистих джерел народнопісенної культури».
Музично-організаторська, концертно-виконавська, композиторська, педагогічно-громадська діяльність Григорія Гурійовича Верьовки становить цілу епоху в українській музичній культурі.
Ім’я Григорія Верьовки прославило Україну у світі як пісенну країну. Митець присвятив своє життя та талант народній і сучасній пісні. Як композитор і диригент він постійно шукав нові форми виконання композицій, створив оригінальний жанр і свою оригінальну музичну мову.
Верьовка зробив значний внесок у розвиток жанру обробки народної пісні, значно поповнивши скарбницю української музичної фольклористики. «Твори музичного діяча, позначені барвистістю мелодій, яскравістю колориту і неповторною оригінальністю, й досі не втратили своєї свіжості», – зазначають музикознавці.
Але насамперед митець прославився як художній керівник і головний диригент організованого ним у 1943 р. Українського народного хору (з 1965-го хор носить ім’я Григорія Верьовки). Цей талановитий колектив, нині знаний не лише в нашій країні, а й на різних континентах, активно популяризує українське музично-хорове та хореографічне мистецтво.
Віртуальна виставка «Чародій української пісні», підготовлена відділом мистецтв ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва присвячена 125-річчю видатного маестро – Григорія Гурійовича Верьовки.
Душа і серце покликані трудитися : до 65-річчя від дня народження заслуженого працівника культури України Василя Деркача : з серії «Відомі люди нашого міста» /Сумська міська централізована бібліотечна система; укл. Л. Д. Клімачова. - Суми, 2017. - 32 с.
У плеяді сучасних талановитих представників мистецтв і культури сумського краю помітне місце займає Василь Миколайович Деркач.
Краєзнавчий дайджест знайомить з матеріалами, які розповідають про життєвий і творчий шлях Василя Миколайовича.
Путильський район розташований у південно-західному регіоні області, на кордоні з Румунією, в одній з найвищих частин Українських Карпат. Відстань до обласного центру, Чернівців, становить 120 км. Район має пряме сполучення із сусідньою Румунією через два пропускні пункти, один з яких надає можливість переїзду легковим транспортом.
А пісня — це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша.
Чим глибша пісня, тим ясніш душа.
(І.Драч)
Старовинні пісні Чернігівщини – мудрі і красиві, журливі та веселі, повчальні… Вони є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. Передаючи їх із покоління до покоління, чернігівці внесли вагомий внесок у збагачення фольклорної скарбниці співучої України.
Розповідь про інструментальний ансамбль «Гармонія» (м. Київ"). Послухати твори у виконанні цього колективу можна тут - http://www.youtube.com/user/harmonyua
Міжнародний день танцю відзначається з 1982 року за рішенням ЮНЕСКО в день народження французького балетмейстера Жана Жоржа Новера, реформатора та теоретика хореографічного мистецтва, який увійшов в історію як «батько сучасного балету». День танцю покликаний об’єднати всі напрямки танцю, звернути увагу на його здібності об’єднувати людей заради дружби і миру, дозволяючи говорити однією мовою – мовою танцю.
До Міжнародного дня танцю бібліотека КВНЗ "Олександрійський коледж культури і мистецтв" підготовала віртуальну книжкову виставку.
Ще за життя його називали «корифеєм українського музичного мистецтва, який виріс із глибинних і чистих джерел народнопісенної культури».
Музично-організаторська, концертно-виконавська, композиторська, педагогічно-громадська діяльність Григорія Гурійовича Верьовки становить цілу епоху в українській музичній культурі.
Ім’я Григорія Верьовки прославило Україну у світі як пісенну країну. Митець присвятив своє життя та талант народній і сучасній пісні. Як композитор і диригент він постійно шукав нові форми виконання композицій, створив оригінальний жанр і свою оригінальну музичну мову.
Верьовка зробив значний внесок у розвиток жанру обробки народної пісні, значно поповнивши скарбницю української музичної фольклористики. «Твори музичного діяча, позначені барвистістю мелодій, яскравістю колориту і неповторною оригінальністю, й досі не втратили своєї свіжості», – зазначають музикознавці.
Але насамперед митець прославився як художній керівник і головний диригент організованого ним у 1943 р. Українського народного хору (з 1965-го хор носить ім’я Григорія Верьовки). Цей талановитий колектив, нині знаний не лише в нашій країні, а й на різних континентах, активно популяризує українське музично-хорове та хореографічне мистецтво.
Віртуальна виставка «Чародій української пісні», підготовлена відділом мистецтв ВОУНБ ім. К. А. Тімірязєва присвячена 125-річчю видатного маестро – Григорія Гурійовича Верьовки.
Душа і серце покликані трудитися : до 65-річчя від дня народження заслуженого працівника культури України Василя Деркача : з серії «Відомі люди нашого міста» /Сумська міська централізована бібліотечна система; укл. Л. Д. Клімачова. - Суми, 2017. - 32 с.
У плеяді сучасних талановитих представників мистецтв і культури сумського краю помітне місце займає Василь Миколайович Деркач.
Краєзнавчий дайджест знайомить з матеріалами, які розповідають про життєвий і творчий шлях Василя Миколайовича.
Путильський район розташований у південно-західному регіоні області, на кордоні з Румунією, в одній з найвищих частин Українських Карпат. Відстань до обласного центру, Чернівців, становить 120 км. Район має пряме сполучення із сусідньою Румунією через два пропускні пункти, один з яких надає можливість переїзду легковим транспортом.
А пісня — це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша.
Чим глибша пісня, тим ясніш душа.
(І.Драч)
Старовинні пісні Чернігівщини – мудрі і красиві, журливі та веселі, повчальні… Вони є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. Передаючи їх із покоління до покоління, чернігівці внесли вагомий внесок у збагачення фольклорної скарбниці співучої України.
Квітка Суми Канів єднання українців.
Внесемо частинку своєї душі до створення КВІТКИ М. СУМИ! Квітки, що символізує шану людині, яка словом та ділом єднала українців.
Прийміть ОСОБИСТУ участь у краєзнавчо-культурологічній програмі "Алея міст України - Шевченківському Каневу" у рамках проекту "РАЗОМ відкриваємо перлини рідного краю!".
ВКЛАД КОЖНОГО допоможе "Квітці Суми" розквітнути!
Ваші благодійні внески, які підуть на виготовлення кам'яного пам'ятного знака «Квітка міста Суми» на Алеї міст України у Каневі, просимо перераховувати на розрахунковий рахунок СОГО ЦСГР "Рідний край" 26006000447347 у АТ ФІДОКОМБАНК («Ерсте Банк»). МФО №380009, Код № 26377802.
Чи подобається тобі жити у своєму місті на Сумщині?
Успішність кожної людини залежить від середовища де вона знаходиться. У рідному краї ми плекаємо надії, вчимося, розвиваємося, досягаємо успіху, АБО ЗАЛИШАЄМО ЙОГО У ПОШУКАХ КРАЩОГО ЖИТТЯ ?!?
Хочемо ми того чи ні, але мала Батьківщина завжди існує і продовжує існувати. І від кожного з нас залежить чи квітуча вона, чи занепадає!
Своїми вчинками ми творимо майбутнє наших дітей, їх успішність та самореалізацію.
Разом ми вміємо ТВОРИТИ, разом ми вміємо ДОСЯГАТИ, разом ми СИЛА, що РУШИТЬ каміння байдужості та занепаду.
Патриотизм, єднання та наші вчинки разом відкривають перлини нашого краю!
Нехай приклад успішних українців буде містком до розвитку території, де ми живемо!
“Будеш, батьку , панувати, Поки живуть люде;
Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть”. середини 40-х років ХХ століття тема "Шевченко і Сумщина" стала
об'єктом систематичних досліджень. У її розробці велику роль відіграли такі краєзнавці, як П. Сапухін, М. Сереженко, Ю.Ступак, І.Рябенко, а пізніше – М.Олейников, В. Дудченко, П.Охріменко, О. Охріменко, В.Скакун, В. Ткаченко. 4 (або 5) червня 1859 року Т.Г. Шевченко і Д.О. Хрущов прибули до міста Суми (тоді Харківська губернія). На поштовій станції, яка знаходилася неподалік Іллінської церкви, подорожнім змінили коней, і вони вирушили з міста Лебединським шляхом. Як зазначив краєзнавець П.Сапухін, «наш край на цей час мав нагоду першим привітати повернення Тараса Григоровича на батьківщину»
До 143-ї річниці від дня народження видатного українського композитора, хорового диригента, громадського діяча, педагога М. Д. Леонтовича відділ краєзнавства презентує віртуальну книжкову виставку «Великий подолянин».
Творчість Миколи Дмитровича Леонтовича є неоціненним скарбом української національної музики. Майже все своє життя митець працював у жанрі обробки української народної пісні, був великим творцем хорової мініатюри. Він зумів проникнути в пісенну душу рідного народу, налаштуватися на високі людські почуття, вивести українську пісню на широкі простори світового музичного мистецтва.
Микола Дмитрович – творець класичних зразків української хорової музики, автор численних обробок українських народних пісень, оригінальних творів. Найпопулярніші: «Праля», «Козака несуть», «Щедрик», «Дударик», «Піють півні», хори «Льодолом», «Літні тони», «Моя пісня» тощо. Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка (англ. «Carol of the Bells»).
М. Д. Леонтович був не тільки видатним майстром у жанрі хорової музики, диригентом, музично-громадським діячем, а й талановитим педагогом, який усе своє свідоме життя віддав дітям, важливій справі естетичного виховання молоді.
Постать митця довгі десятиліття, немов магніт, притягує до себе увагу не тільки музикантів, шанувальників хорового співу, а й культурної громади, діячів церкви та звичайних пересічних людей.
Квітка Суми Канів єднання українців.
Внесемо частинку своєї душі до створення КВІТКИ М. СУМИ! Квітки, що символізує шану людині, яка словом та ділом єднала українців.
Прийміть ОСОБИСТУ участь у краєзнавчо-культурологічній програмі "Алея міст України - Шевченківському Каневу" у рамках проекту "РАЗОМ відкриваємо перлини рідного краю!".
ВКЛАД КОЖНОГО допоможе "Квітці Суми" розквітнути!
Ваші благодійні внески, які підуть на виготовлення кам'яного пам'ятного знака «Квітка міста Суми» на Алеї міст України у Каневі, просимо перераховувати на розрахунковий рахунок СОГО ЦСГР "Рідний край" 26006000447347 у АТ ФІДОКОМБАНК («Ерсте Банк»). МФО №380009, Код № 26377802.
Чи подобається тобі жити у своєму місті на Сумщині?
Успішність кожної людини залежить від середовища де вона знаходиться. У рідному краї ми плекаємо надії, вчимося, розвиваємося, досягаємо успіху, АБО ЗАЛИШАЄМО ЙОГО У ПОШУКАХ КРАЩОГО ЖИТТЯ ?!?
Хочемо ми того чи ні, але мала Батьківщина завжди існує і продовжує існувати. І від кожного з нас залежить чи квітуча вона, чи занепадає!
Своїми вчинками ми творимо майбутнє наших дітей, їх успішність та самореалізацію.
Разом ми вміємо ТВОРИТИ, разом ми вміємо ДОСЯГАТИ, разом ми СИЛА, що РУШИТЬ каміння байдужості та занепаду.
Патриотизм, єднання та наші вчинки разом відкривають перлини нашого краю!
Нехай приклад успішних українців буде містком до розвитку території, де ми живемо!
“Будеш, батьку , панувати, Поки живуть люде;
Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть”. середини 40-х років ХХ століття тема "Шевченко і Сумщина" стала
об'єктом систематичних досліджень. У її розробці велику роль відіграли такі краєзнавці, як П. Сапухін, М. Сереженко, Ю.Ступак, І.Рябенко, а пізніше – М.Олейников, В. Дудченко, П.Охріменко, О. Охріменко, В.Скакун, В. Ткаченко. 4 (або 5) червня 1859 року Т.Г. Шевченко і Д.О. Хрущов прибули до міста Суми (тоді Харківська губернія). На поштовій станції, яка знаходилася неподалік Іллінської церкви, подорожнім змінили коней, і вони вирушили з міста Лебединським шляхом. Як зазначив краєзнавець П.Сапухін, «наш край на цей час мав нагоду першим привітати повернення Тараса Григоровича на батьківщину»
До 143-ї річниці від дня народження видатного українського композитора, хорового диригента, громадського діяча, педагога М. Д. Леонтовича відділ краєзнавства презентує віртуальну книжкову виставку «Великий подолянин».
Творчість Миколи Дмитровича Леонтовича є неоціненним скарбом української національної музики. Майже все своє життя митець працював у жанрі обробки української народної пісні, був великим творцем хорової мініатюри. Він зумів проникнути в пісенну душу рідного народу, налаштуватися на високі людські почуття, вивести українську пісню на широкі простори світового музичного мистецтва.
Микола Дмитрович – творець класичних зразків української хорової музики, автор численних обробок українських народних пісень, оригінальних творів. Найпопулярніші: «Праля», «Козака несуть», «Щедрик», «Дударик», «Піють півні», хори «Льодолом», «Літні тони», «Моя пісня» тощо. Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка (англ. «Carol of the Bells»).
М. Д. Леонтович був не тільки видатним майстром у жанрі хорової музики, диригентом, музично-громадським діячем, а й талановитим педагогом, який усе своє свідоме життя віддав дітям, важливій справі естетичного виховання молоді.
Постать митця довгі десятиліття, немов магніт, притягує до себе увагу не тільки музикантів, шанувальників хорового співу, а й культурної громади, діячів церкви та звичайних пересічних людей.
Віртуальна виставка-портрет до 220-річчя від дня народження українського кобз...estet13
Віртуальна виставка-портрет до 220-річчя від дня народження українського кобзаря «Гомер наш польовий, славетний Вересай"
Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом.
Тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід.
Чернігівщина належала до важливих регіонів поширення кобзарства та лірництва в Україні. На цих землях існувала «чернігівська школа» кобзарства та лірництва. На цих землях жили Андрій Шут, Андрій Бешко, Андрій Гайденко, Іван Романенко, Павло Братиця, Савка Панченко, Терентій Пархоменко, Оврам Гребінь та інші.
Серед історичних постатей та яскравих особистостей України ХІХ століття чільне місце займає Остап Вересай - кобзар, чиї думи про свободу та справедливість і сьогодні не втрачають своєї актуальності; людина, яка попри сліпоту з дитинства, сімдесят років поневірянь та переслідувань з боку жандармів, досягла значних результатів в народній епиці. Його постать, по праву, посіла гідне місце в історії України і заслуговує на увагу.
У відділі мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей експонується книжково-інформаційна виставка «І ПРАДІДИ В СТРУНАХ БАНДУРИ ЖИВУТЬ…», яка надасть відповіді на питання «Що таке кобзарство? Хто такі кобзарі?», познайомить відвідувачів із прізвищами найбільш відомих кобзарів Чернігівської землі, біографією та творчістю Остапа Вересая.
Запрошуємо всіх зацікавлених та поціновувачів кобзарського мистецтва завітати до відділу мистецтв!
Сидоренко Світлани Миколаївни,
учителя української мови та літератури
навчально-виховного комплексу «Срібненська загальноосвітня школа І-ІІІ
ступенів імені А.Г.Черненка –
дошкільний навчальний заклад»
Покровської районної ради
До 190-річчя від дня нродження українського письменника Юрія Федьковича пропонуємо переглянути віртуальну книжкову виставку, на якій представлена література про його життєвий шлях і твори автора.
Практика студентів на складі одягу H&M у Польщіtetiana1958
Пропонуємо студентам Державного біотехнологічного університету активно поринути у аспекти логістики складу одягу H&M.
Метою практики є не тільки отримання теоретичних знань, а й їх застосування практично.
Випуск магістрів- науковців факультету мехатроніки та інжинірингу, 2024 р.tetiana1958
Державний біотехнологічний університет.
Випуск магістрів-науковців факультету мехатроніки та інжинірингу, 2024 р.
Спеціальність 133 "Галузеве машинобудування"
2. Ретромандрівка в глибину століть
Інтерактивний плакат
“Українознавство”
Підготували:
Зінченко Олександра Іванівна - учитель Миколаївської ЗОШ
І-ІІІ ступенів № 1 з української мови та літератури.
Кідалова Оксана Петрівна - учитель Миколаївської ЗОШ
І-ІІІ ступенів № 1 з української мови та літератури
5. Українські народні танці, запальні і ліричні, нестримні і
повільні, полонили весь світ. У них яскраво виявляється
характер, висока і самобутня культура нашого народу.
Успішні гастролі Державного заслуженого ансамблю танцю
УРСР та інших танцювальних колективів утвердили і
прославили українське народне танцювальне мистецтво,
завоювавши палких шанувальників на всіх континентах.
Фольклорні й сценічні танці мають як спільні, так і відмінні
риси. Фольклорний танець — це стихійний вияв почуттів,
настрою, емоцій і виконується в першу чергу для себе, а
потім — для глядача (товариства, гурту, громади).
Сценічний танець призначений в першу чергу для показу
глядачеві і виключає будь-які елементи експромту. В
українському народному танці часто наявний елемент
змагання: двох парубків, парубка з дівчиною, або
танцюриста з музикантом. На сцені таке змагання може
бути свідомо поставлене хореографом, як елемент сюжету
танцю.
6. Про один із залишків такого язичницького обряду, який побутував у церковному
богослужінні на Волині (1582), писав Ян Ласіцький. Він повідомляє про вінчання, яке
відбувалося близько одинадцятої години ночі. Молодих до церкви супроводжували
сопілкарі. Після здійснення церковного обряду священику подають чашу з медовим
напоєм, він надпиває її за здоров'я молодих, потім передає нареченим, щоб вони
допили священний напій. Далі з голови нареченої знімають зелений вінок і починають
його топтати — це означає прощання з дівоцтвом..
Тоді священик бере молодих за руки і веде в
танець, а всі інші, взявшись за руки, довгим
рядом танцюють за ними. Цей своєрідний
ритуал, завершується загальними піснями і
танцями з плесканням в долоні. Як видно, до
нас дійшов запис дивовижного поєднання
християнського обряду з прадавнім
народовірським звичаєм, який ще пам'ятали
в 16 століття. Вірогідно, в старіші часи таку ж
роль виконували служителі язичницьких
культів
7. Ритуальні танці досі ще побутують в деяких регіонах України. Наприклад, гуцульські танці
«Кругляк» і «Освячення зерна». За своєю символікою вони подібні. Танець «Освячення
зерна» виконувався на Різдво сильними, здоровими чоловіками: на білій плахті лежить
зерно, навколо нього, взявшись за руки, танцюють в напрямку руху сонця ритуальний танок,
який надає зерну магічної сили плідності. Далі освячене таким чином зерно висипають в
поділ господині. Символіка танцю передає уявлення про чоловічу запліднюючу силу і жіночу
— народжуючу. Навесні це освячене зерно, перемішавши з іншим посівним зерном,
господар посіє на ниву.
Танець «Кругляк» виконується також одруженими
чоловіками при освяченні пасіки. Топірці кладуть
по колу, у вигляді сонця, зерно освячують в
шапках, потім висипають господині в запаску. Цей
ритуальний танок має сприяти здоров'ю бджіл,
доброму медозбору. Співається пісня, «щоб
бджоли були веселі». Звучать побажання: «Дай,
Боже, щоб пасіка була така велична, як свята були
величні». Освяченим зерном господарі будуть
навесні посипати вулики, коли вперше
випускатимуть бджіл.
8. Хороводи — один з найдавніших видів народного
танцювального мистецтва. Виконання їх колись
пов'язувалося з обрядовими діями, традиційною
зустріччю весни (весняний цикл танців), відзначенням
літа (купальський цикл танців), зустріччю Нового року.
Найпоши-ренішими були веснянки, гаївки, танки.
Тепер хороводи втратили своє обрядове значення.
Вони міцно увійшли до репертуару професіональних і
самодіяльних виконавських колективів, особливо
дитячих.
За темами хороводи можна поділити на три групи:
• хороводи, в яких відображаються трудові процеси («А ми просо сіяли, сіяли», «Мак»,
«Шевчик», «Бондар», «Коваль» та ін.);
• хороводи, де відбито родинно-побутові відносини трудового народу («Перепілка», «Ой гілля-
гілочки», «Пташка» тощо);
• хороводи, в яких знайшли свій вияв патріотичні почуття народу, оспівується рідна природа («А
вже весна», «Марена» та ін.).
Хороводи являють собою синтетичний вид народної творчості, в якому органічно злиті поезія,
музика та хореографія. Ідейний зміст того чи іншого хороводу розкривається в пісні. Отже, текст в
обрядових танцях має першорядне значення, бо він визначає зміст танцю та його хореографічний
малюнок.
9. Широко використовуються хороводи і на сцені драматичних театрів, де вони вводяться в
театральну дію як етнографічні елементи спектаклю і часто становлять органічну частину розвитку
драматичної дії (хоровод «Король» у п'єсі «Невольник» М. Кропивницького).
Чимало хороводних пісень використано в інструментальній музиці російських композиторів
(Перший фортепіанний концерт і Друга симфонія П. Чайковського тощо). Композитори і хореографи
створюють також оригінальні хороводи. Ряд визначних хороводів на сучасну тематику написав Г.
Верьовка («Величальна» та «Урожайна святкова» на слова М. Стельмаха, «Хоровод дружби» на
слова Т. Масенка).
Хороводи є однією з найстаріших ху-дожніх форм
народного мистецтва взагалі і танцювального
зокрема. Образність му-зичної і хореографічної мови
хороводів привертала і привертає увагу професі-
ональних композиторів і хореографів.
Хороводи зустрічаються в балетах і операх як
елементи народних обрядів (опера «Майська ніч» М.
Римського-Корсакова, «Утоплена» М. Лисенка та ін.).
10. Гопак — традиційний український народний танець запорозького походження.
Виконується соло або групами в швидкому темпі з використанням віртуозних карколомних
стрибків. Гопак виник у побуті Війська Запорозького. Спочатку виконувався чоловіками;
сучасний гопак танцюють чоловіки й жінки, однак чоловіча партія залишається провідною.
У виконання гопака включаються елементи хореографічної імпровізації: стрибки,
присядки, обертання й інших віртуозних танцювальних рухів.
Існують різні варіанти гопака —
сольний, парний, груповий. Гопак
нерідко має величний, героїчний
характер. Пісенні й
інструментальні мелодії гопака
виконуються в народі й як
самостійні музичні п'єси.
11. Свідчення зв'язку танцю Гопак із бойовими
мистецтвами є доведена схожість великої
кількості його елементів із бойовими рухами.
Так, візантійський історик IX ст. Лев Діакон у
«Хроніках», описуючи походи князя
Святослава, називав волхвів дітьми сатани,
котрі навчалися мистецтва воювати за
допомогою танців. Згодом мандрівника із
Франції, що випадково потрапив у Запорізьку
Січ, здивував такий факт: козаки весь день
тренувалися під власний спів, при цьому їхні
рухи були дуже схожі на танцювальні.
У Музеї історичних коштовностей України
зберігаються відлиті із золота фігурки
танцюючих чоловіків: вузькі чоботи, широкі
шаровари, вишиванки, довгі вуса. Усі вони
дуже нагадують козаків. Дана скульптурна
група датуєтьсяVI століттям.
12. Цей жанр танцювального мистецтва українського
народу виник пізніше, ніж хороводи.
В сюжетних танцях засобами народної
хореографії відображаються конкретні явища
навколишнього життя і природи. Назва танцю
визначається його змістом. Наприклад, танець
«Лісоруби» дістав таку назву тому, що сюжетом
його є трудовий процес рубання лісу. В загальній
композиції танців цього типу, тобто у
послідовності танцювальних фігур, ясно видно
логічний і чіткий розвиток сюжетної лінії.
Щодо тематики сюжетні танці можна розподіляти на групи, де основною темою є:
• праця («Шевчик», «Коваль», «Косар», «Лісоруби», «Льон» та ін.);
• народна героїка («Опришки» «Аркан» тощо);
• народний побут («Катерина», «Коханочка», «Волинянка», «Горлиця»);
• окремі явища природи і зображення виробничих знарядь селянина в дії («Гонивітер»,
«Зіронька», «Віз» та ін.);
• звички птахів і тварин («Гусак», «Бичок» та ін.).
Сюжетні танці художньо найдосконаліші і найрізноманітніші щодо тематики.
13. Українські народні танці, так само як і інші
види народної творчості, розвивалися
протягом всієї історії українського народу.
У народному танці знайшли своє
відображення радість, завзята веселість,
м’який гумор та інші риси, притаманні
українському національному характеру.
30. Стіл – символ злагоди, ті, хто
сів за спільний стіл прагнуть
миру й взаєморозуміння.
Українська піч – символ
родинного вогнища,
материнського першопочатку.
33. НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО СЛОБОЖАНЩИНИ
Сьогодні в містах та селах історичної Слобожанщини активно
відроджуються народні звичаї, а також декоративне мистецтво. Багато
майстрів працюють у різних видах народного мистецтва: вишивка,
кераміка, різьблення по дереву, писанкарство, ткацтво, декоративний
розпис, лозоплетіння, вироби з соломки, народна картинка тощо. У своїх
роботах вони використовують стародавні орнаменти та своєрідні способи
виконання Слобідської України. Їх роботи можна побачити на виставках
народної творчості, у музеях, на фестивалях («Кролевецькі рушники»,
«Козацький родослав», «Боромля», «Великий Слобожанський ярмарок»,
«Покуть», «Печенізьке поле»).
34. Народна вишивка України при тому, що має спільні ознаки (common traits) по всіх своїх
просторах, є і дуже різноманітною (has much variety). Кожен реґіон має свої відмінності
(distinctiveness) як за формою, так і способом виконання, орнаментацією та кольоритом.
Для вишивки Слобожанщини найбільш характерними є рослинні та стилізовані,
геометризовані рослинні орнаменти (stylized, geometrically shaped plant ornaments).
Тому, що цей реґіон заселяли переселинці з різних сторін України, на слобожанській
вишивці стрічаємо впливи багатьох інших регіонів. Багато спільного із центральними
землями України має вона особливо у техніці вишивання (широке використання лиштви,
вирізування).
На Слобожанщині поширено вишивати червоними та червоно-чорними нитками, або
білим по білому. Але поряд з вишивкою білим по білому, червоними та чорними
кольорами, тут часто зустрічається поєднання червоного та синього кольорів.
Застосовуються різноманітні техніки виконання: гладь/лиштва (satin stitch), вирізування
(cut-work embroidery), солов’їні вічка, хрестик (cross-stitch), напівхрестик і так далі.
Наймолодшим є хрестик, але від кінця 19 століття він активно витісняє на Слобожанщині
всі інші техніки. Хрестиком найлегше, і мабуть найкраще, вишивати
ВИШИВКА СЛОБОЖАНЩИНИ
35.
36. Традиційний одяг
Вишивку на сорочці виконували дрібним хрестиком грубою
ниткою. Характерною для багатьох околиць була червона
колористика, часами у поєднанні з чорною або синьою барвами.
Часто шили і білими нитками, вживаючи техніки настилування
(лиштву) та вирізування. Переважали геометричні й
геометризовані рослинні узори.
37. Чоловіче вбрання
Верхнім вбранням як чоловіків, так і жінок була свита з
грубого білого сукна або кожух з овечих шкур. Свиту і кожух
кроїли та шили однаково для чоловіків і жінок. Характерною
особливістю кожухів Слобожанщини було їх декорування
кольоровою пряжкою. Чоловіки у літні святкові дні вбирали
каптан, шитий з синього або чорного сукна.
38. Жіноче вбрання
Традиційне вбрання слобожанських жінок складалося з
вишиваної сорочки, дерги,
запаски або плахти, керсетки і свити або кожуха.
Сорочки жінок на Слобожанщині були подібними до
полтавських сорочок — з широкими,
зібраними в зап’ястку рукавами. Оздоблювали сорочку
переважно рослинними узорами червоними, чорними
та синіми нитками. Давніше взори на жіночих сорочках
вишивали гладдю, білим по білому. Згодом прийнялося
оздоблювали сорочку чорними і червоними нитками.
Наприкінці 19 століття з'являються сорочки з високим
стоячим вишитим коміром, вишивкою на пазусі та
вишитими манжетами.
39. Жіноче вбрання
У святкові дні вбирали керсетку з грубшого шовку. Керсетки
прикрашували кольоровими шнурами та кольоровими тасьмами,
пришитих зубчастим взором.
В прохолодну пору носили юпку, що подібна до керсетки, тільки має
рукави і високий ковнір. Її шили колись з нефарбованого білого сукна, а
пізніш із фабричного матеріялу. Поєднання шарафана (спідниці) та
юпки звалося «парочкою» і було типічним одягом на будень.