Есе Тетяни Мекердичан (факультет журналістики ЗНУ)

1. Мекердичан Тетяна
гр. 7.33313
Любов у першу чергу - це піклування. Спитайте будь-яку лю-
дину, що вона любить, найчастіше почуєте такі відповіді: сім’ю,
веселощі, смачно попоїсти, рідне місто. Я теж люблю своє рідне
місто. Але останнім часом, прогулюючись містом , думаєш, що
ця любов більше нагадує дорогі подарунки без душі. Тож чи лю-
бимо ми насправді?
Я люблю своє місто кажуть одні, а в голові лине – скоріше б
поїхати в столицю, чи зовсім за кордон. Я не звинувачую за такі
думки, кожна людина заслуговує бути щасливою.
Рідне – це те, що гріє твою душу, із чим пов’язані теплі спогади.
Це перша гойдалка, що здіймала, як здавалось тоді, до небес,
це пісочниця біля дому, це радісний похід у парк родиною, де
можна бігати та ненароком падати в м’якеньке листя. Я це
пам’ятаю, але іноді хочеться вернутися туди насправді. Та
бачиш таку картину: гойдалки заржавіли, чи їх зовсім немає, пі-
сочниці – це тільки легенди з минулого, а в парках купа сміття
дивиться звідусіль непривітним поглядом, ніби кажучи: це моє
місце.
Відгадайте загадку:
Це місто-сад, місто фонтанів,
там не видно тротуарів,
їх приховують в тіні безліч величних каштанів,
Дніпро річка несе воду і затоплює пороги,
Брянчить козацькеє оружжя
В славетнім місті …
Так, це про Запоріжжя, але десь із півстоліття тому...
Не багато з сучасних мешканців міста зрозумів чому місто-
сад, наприклад. Ми втрачаємо фрагменти соціальної пам’яті -
унікальні знання про історію, архітектуру, місця, де раніше
жили, раділи наші батьки. А чи знатимуть про дорогі нашому
серцю місця? Що дізнаються археологи про наш час?

2. Архітектура — це одночасно наука і мистецтво проекту-
вання будівель, а також власне система будівель та споруд,
які формують просторове середовище для життя і діяльності
людей відповідно до законів краси.
За архітектурними спорудами, місцями на карті міста ми ді-
знаємося про події, людей, про життя та смерть. Про героїв,
вчинки, які будують наші ідеали, формують з нас особистість.
Сьогодні до нас завітає привид Минулого та покаже місця на
карті Запоріжжя, які вже не пам’ятають слова ЛЮБОВ або по-
ступово її втрачають. А допоможе йому привид Теперішнього.

3. Ці фотокартки – це ниніш-
ній проспект Металургів. Та
надзвичайний туалет, що
був спроектований архітек-
тором, що був відомим у
всьому світі - Г. М. Орловим.
Таку красу навіть німецькі
окупанти не змогли зруйну-
вати. Але...
Тепер тут стоїть Стела із заржавілими прикладами продукції
наших заводів, за якою теж ніхто не стежить, але мешканці, які
пам’ятають “часи туалету”, трохи сумують за ним та назива-
ють це місце “Памятник погибшему туалету”

5. Запоріжжя - це місто, в якому було багато кінотеатрів,
в якому знімали кіно. Запоріжці дихали культурою.
Кінотеатр «Комсомолець» на сучасній вул.
Анголенко.

6. І тепер...

7. Згадую парк, де горить Вічний вогонь. Але не можу згадати в
ньому хоч одну незламану лавочку чи не погнутий смітник.
Там покояться герої. Правду співав Сашко Положинський: «Я
не хочу бути героєм України, не цінує героїв моя країна».
Та якщо відійти від пам’ятки, а згадати історію: ця площа була
найголовнішою площею Олександрівська. Тут вперше був про-
кладений водопровід (1894), зіграний футбольний матч (1922 р.).
Саме тут раніше проходили ярмарки, а неподалеку розташо-
вана перша електростанція (1911 р). Та поглянувши зараз на цю
площу не скажеш, що вона має такі цікаві фрагменти історії.

8. Часто задаю знайомим таке питання: де в Запоріжжі парк
ім. Кірова? Та чую: - Та нема наче такого…
Парашутні вишки. Колись вони були мало не в кожному парку
будь-якого міста Радянського Союзу.
У 30-х роках в СРСР населення дуже активно захоплювалося
авіаційними видами спорту, став швидко розвиватися парашут-
ний спорт. У 1933 році керівництво його було передане Осовиа-
химу.
Навіть у невеликих районах області підприємства купляли пла-
нера для невеликих польотів. Інструктори, громадські діячі, на-
бувши необхідних навичок в аероклубі, навчали у себе усіх, хто
бажав зробити перші стрибки з парашутом. На додаток до тре-
нувальних польотів у багатьох містах встановлювалися пара-
шутні вишки.
1956 рік, Запоріжжя

9. Парк ім. Кірова

10. Приїжджаючи в інше місто, країну, завжди ідеш у стару ча-
стину, музей, бо цікаво а чим жили люди. Туристам, що при-
їжджають в Запоріжжя показують Хортицю, Дніпрогес, площу
Маяковського, таке враження, Запоріжжя існує в минулому, нія-
кого діалогу немає, сьогодні відомою може стати тільки Чер-
вона річка, яка до речі зветься Суха Московка.
Це все, що про нас дізнаються діти, якщо ми і далі ТАК люби-
тимемо своє місто.
Є ще й інша загадка, її загадало Теперішнє: серед бруду й без-
доріжжя стоїть місто…
Давайте навчимось любити навіть мале, бо для когось й
окрема лавка – це історія!
Є такі місця в Запоріжжі, які зробили прості мешканці, але по-
бачивши їх, стає тепло та сонце починає світити і в наш бік.
Біля під’їзду люди змайстерили симпатичну огорожу.

11. А отут висить маленька годівничка
Любовь Хорошилова “Кошкин дом”.
В минулому - трансформаторна будка

12. А насправді так легко змінити життя - наприклад з душею по-
фарбувати старі будівлі. Ось декілька будівель, що зберіглися
ще з часів Олександрівська.

13. Особисто мені було приємно, коли я побачила, що після
того, як ми розфарбували сходи в Порту Леніна, вони стали ще
одним затишним місцем, де можна сфотографуватися.

14. Приємно також допомагати робити місто
кращим, тим що вмієш найкраще.