123

1. Знам’янська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів
Кіровоградської обласної ради
Діти з девіантною поведінкою (емоційно-
вольові та поведінкові порушення)
(виступ на засіданні дефектологічного семінару)
Погрібняк Ольга Сергіївна
вчитель фізики,
спеціаліст другої категорії
2015-2016 н.р.

2. Девіантна поведінка [від пізньолат. deviatio — відхилення] — це
поведінка, що відхиляється від загальноприйнятих норм — етичних, а іноді й
правових, включає антидисциплінарні, антисоціальні, делінквентні
(протиправні) й аутоагресивні вчинки. Останні можуть бути як
патологічними (різні форми патології особи й особового реагування), так і
непатологічними (психологічними).
Непатологічні девіації в основному обумовлені соціально-
психологічними девіаціями особи (перш за все, мікросоціально-
психологічною занедбаністю) і є проявами ситуаційних характерологічних
реакцій (протесту, відмови, імітації, емансипації тощо).
Група патологічних форм девіантної поведінки у дітей і підлітків в
клінічному плані пов’язана в основному з патологічними ситуаційними
(патохарактерологічними) реакціями, психогенними формуваннями особи,
проявами психопатій у стадії їх становлення, а також з психопатоподібними
станами.
Критеріями відмежування патологічних форм девіантної
поведінки від непатологічних є:
–наявність певного патохарактерологічного синдрому (наприклад,
синдрому підвищеної афектної збудливості, емоційно-вольової нестійкості,
істероїдних, епілептоїдних, гіпертимних рис вдачі та ін.);
– прояв девіантної поведінки за межами основних для дитини або
підлітка мікросоціальних груп: сім’ї, колективу шкільного класу,
референтної групи підлітків та ін.;
– поліморфізм девіантної поведінки, тобто поєднання в одного і
того ж підлітка девіантних вчинків різного характеру —
антидисциплінарних, антисоціальних, делінквентних, аутоагрессивних;
– поєднання порушень поведінки з розладами невротичного рівня
— афектними, сомато-вегетативними, руховими;
– динаміка девіантної поведінки у напрямі фіксації стереотипів
порушеної поведінки, переходу їх в аномалії характеру і патологію потягів з
тенденцією до патологічної трансформації особи.
Критерії, за якими негативні прояви поведінки можна
охарактеризувати як девіантні:
а) Систематична повторюваність. Девіантна поведінка у більшості
випадків – це система вчинків чи проступків. Вона не зводиться до одного
вчинку, так само як і про важковиховуваність підлітка ми не можемо
говорити при наявності однієї, часто й випадкової ознаки. Тож необхідно
зважати на наявність:
– систематичного порушення підлітком соціальних норм поведінки,
що заважає нормальному співіснуванню людей (виявляється у вчинках, які
порушують перебіг діяльності інших людей, заважають їм у побуті й
відпочинку);

3. – систематичного порушення підлітком дисциплінарних норм
(виявляється у вчинках, які порушують виконання групою / колективом
спільної діяльності);
– систематичного порушення підлітком емоційного мікроклімату в
його безпосередньому соціальному оточенні (виявляється у вчинках, які
призводять до емоційного дискомфорту людей, які його оточують).
б) Соціально-деструктивна спрямованість.
в) Тривалість дії. До девіантної поведінки можна віднести такі вчинки
підлітків, що мають тривалий характер, тобто спостерігаються зазвичай
більше шести місяців.
г) Порушення норм моралі, що прийняті на певному рівні соціального
і культурного розвитку соціальної спільноти.
д) Активність і пасивність неприйняття типових норм. Девіантна
поведінка може набувати характеру не лише активного, а й пасивного
неприйняття типових для суспільства норм і правил життєдіяльності.
е) Невідповідність соціально-віковим нормам і статевій
приналежностінеповнолітнього.
э) Вихід за межі індивідуальних варіацій. Особливості та прояви цієї
поведінки не лише звертають на себе увагу, але й насторожують вихователів
(батьків, вчителів, громадськість).
ж) Змінність реакції, що дає підстави стверджувати про необхідність і
можливість проведення результативної соціально-педагогічної
профілактичної роботи. Девіантна поведінка є змінною реакцією підлітка (що
підтверджує її податливість соціально-педагогічним впливам) на неприйнятні
для нього соціальні ситуації, у тому числі «недостатнє» чи «надмірне
виховання». Це відрізняє таку поведінку від патологічних реакцій, які в
більшості випадків не залежать від соціальної ситуації.
Умовно можна виділити три основні підходи до проблеми
класифікації поведінкових відхилень: соціально-правовий, клінічний і
психологічний.
В рамках соціально-правового підходу у свою чергу виділяються
соціологічний і правовий напрями.
Соціологія розглядає поведінкові девіації як соціальні явища, які
групуються на декількох підставах:
– залежно від масштабу – виділяють масові й індивідуальні
відхилення;
– за значенням наслідків — негативні (зухвалі шкідливі наслідки і
створюючі потенційну небезпеку) та позитивні;
– за суб’єктом — відхилення конкретних осіб, неформальних груп
(наприклад, діяльність бандитських угрупувань), офіційних структур,
умовних соціальних груп (наприклад, жіночий алкоголізм);
– за об’єктом — економічні, побутові, майнові порушення і інші;
– за тривалістю — одноразові і тривалі;

4. – за типом порушуваної норми — злочинність, пияцтво
(алкоголізм), наркотизм, самогубства, аморальна поведінка, бродяжництво,
проституція, хуліганство, утриманство, корупція, бюрократизм, тероризм,
расизм, геноцид, деструктивні культи.
В праві під поведінкою з відхиленнями, розуміється все, що суперечить
прийнятим в даний час правовим нормам і заборонене під загрозою
покарання.
Педагогічні класифікації менш диференційовані і нерідко запозичені з
інших дисциплін. Крім того поняття «поведінка з відхиленнями» часто
ототожнюється з поняттям «дезадаптація».
Форми девіантної поведінки
До основних форм девіантної поведінки в сучасних умовах можна
віднести злочинність, алкоголізм, наркоманію, суїцид. Кожна форма девіації
має свою специфіку.
Злочинність. Вивчення проблем злочинності виявляє велику кількість
факторів, що впливають на її динаміку: соціальний стан, рід занять, освіта,
убогість як самостійний фактор, декласування, тобто руйнування або
ослаблення зв'язків між індивідом і соціальною групою.
На стан злочинності великий вплив робить перехід до ринкових
відносин, характеризується появою таких феноменів,
як конкуренція, безробіття, інфляція. Фахівці відзначають, що вже
помітні процеси, що говорять про «індустріалізації» девіантності.
Алкоголізм. Фактично алкоголь ввійшов у наше життя, ставши
елементом соціальних ритуалів, обов'язковою умовою офіційних церемоній,
свят, способів проведення часу і вирішення особистих проблем. Однак ця
соціокультурна традиція дорого обходиться суспільству.
За статистикою, 90% випадків хуліганства, 90% згвалтувань при
обтяжуючих обставинах, майже 40% інших злочинів пов'язані зі
сп'янінням. Убивства, грабежі, розбійні напади, нанесення тяжких тілесних
ушкоджень у 70% випадків відбуваються особами в нетверезому стані;
близько 50% всіх розлучень також пов'язані з пияцтвом.
Вивчення різних аспектів споживання алкоголю та його наслідків
представляє велику складність.
У моделі алкогольного споживання враховуються такі характеристики:
• показник рівня споживання алкоголю в поєднанні з даними про
структуру споживання;
• регулярність споживання, тривалість, зв'язок з прийомом їжі;
• чисельність і склад тих, хто п'є, непитущих, що п'ють помірно;
• розподіл споживання алкоголю між чоловіками і жінками, по
віках та іншим соціально-демографічними ознаками;
• поведінка при однаковому ступені сп'яніння та оцінки цієї
поведінки у соціокультурних та етнічних групах.

5. Наркоманія (від грец. Narke - заціпеніння і mania - сказ, божевілля). Це
захворювання, яке виявляється у фізичної і (або) психічної залежності від
наркотичних засобів, поступово приводить до глибокого виснаження
фізичних і психічних функцій організму. Всього налічується близько 240
видів наркотичних речовин рослинного і хімічного походження. Міжнародна
Конвенція про психотропні речовини 1977 р. в якості наркотиків розглядає
речовини, що викликають залежність (звикання) на основі збудження або
пригнічення центральної нервової системи, порушення моторних
функцій, мислення, поведінки, сприйняття, галюцинації або зміна настрою.
Точна кількість громадян, які зловживають наркотиками в нашій
країні, визначити навряд чи можливо через недосконалість системи
соціального контролю. Переважна більшість наркоманів (до 70%) -
молоді люди у віці до 30 років. Співвідношення чоловіків і жінок складає
приблизно 10:1 (на Заході 2:1). Більше 60% наркоманів вперше
пробують наркотики у віці до 19 років. Таким чином, наркоманія - це перш за
все молодіжна проблема, тим більше що значна частина наркоманів,
особливо тих, хто вживає так звані «радикальні» наркотики (похідні опійного
маку), не доживає до зрілого віку.
Суїцид - намір позбавити себе життя, підвищений
ризик здійснення самогубства. Ця форма поведінки, що відхиляється
пасивного типу є способом відходу від нерозв'язаних життєвих проблем, від
самого життя.
Співвідношення між самогубцями чоловіками і жінками приблизно 4:1
при вдалих самогубствах і 4:2 при спробах, тобто суїцидні поведінка
чоловіків частіше призводить до трагічного результату. Відзначено, що
вірогідність прояву цієї форми відхилень залежить і від вікової групи; так,
самогубства відбуваються частіше у віці після 55 і до 20 років, сьогодні
самогубцями стають навіть 10-12-річні діти. Світова статистика свідчить, що
суїцидні поведінка частіше проявляється в містах, серед самотніх і крайніх
полюсах суспільної ієрархії.
Існує безсумнівний зв'язок суїцидні поведінки з іншими формами
соціальних відхилень, наприклад з пияцтвом. Судовими експертами
встановлено, що 68% чоловіків і 31% жінок покінчили з життям,
перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. На обліку, як
хронічні алкоголіки, складалися 12% вчинили самогубство чоловіків і 20,2%
всіх, хто вчинив замах на своє життя.
Причини та механізми порушення поведінки
Як правило, девіантом - це люди з неадекватною соціалізацією,
тобто ті, хто недостатньо засвоїв цінності і соціальні норми суспільства,
особливо - у дитячому та підлітковому віці.
Причини девіантної поведінки визначаються неоднозначно. Психологи
зосереджують свою увагу на особистісних,психологічних відхиленнях і
дезорганізації (неврози, психози та ін); соціологи - на відхиленнях
соціальних груп від норм культури.

6. Приєднання підлітка до групи часто спричиняє за собою зниження
заборон щодо залучення в протинормативні дії. Справа в тому, що
приєднавшись до групи, він відсувається на другий план
і морально «ховається» в ній, оскільки увагу суспільства зосереджується
насамперед на самій групі, а вже потім - на її конкретних членах. При цьому
соціальний контроль за особистістю конкретного підлітка зменшується, і в
ситуації очікування покарання за якусь провину у нього виникає можливість
сховатися або розвіяти відповідальність шляхом відходу на другий план у
групі. Знаючи, що можна піти від покарання, підліток групі стає байдужим
до можливих санкцій з боку суспільства, і тому його поведінка поступово
перестає підкорятися зовнішнім правилам і нормам. Таким чином, в групі
(натовпу) у підлітка вивільняється поведінку, у звичайних умовах
стримуване заборонами.
Підлітки, що втрачають індивідуальність і приєднуються до групи,
погано усвідомлюють себе в якості окремих істот. Результат - нездатність
здійснювати поточний контроль чи аналіз своєї поведінки і нездатність
отримувати відповідні норми поведінки зі сховища довгострокової
пам'яті. Таким підліткам також бракує передбачення, і їх поведінка страждає
дефіцитом продуманості або планування.
Найчастіше причиною конкретного девіантної поведінки виступає не
одна, а кілька причин.
Соціальна дезадаптація означає порушення взаємодії індивідуума з
середовищем, що характеризується неможливістю здійснення ним у
конкретних мікросоціальних умовах своєї позитивної соціальної ролі, що
відповідає її можливостям. У вітчизняній літературі виділяються наступні
причини соціальної дезадаптації неповнолітніх, що лежать в основі їх
девіантної поведінки:
- Дисфункціональність сім'ї;
- Особистісні особливості (вікові, характерологічні, психічні);
- Шкільна дезадаптація;
- Вплив асоціальної неформальної середовища;
- Причини соціально-економічного та демографічного характеру.
Найчастіше причиною соціальної дезадаптації виступає не одна з
можливих причин, а їх комплексна сукупність. Дійсно, не так уже й рідко
буває, що підліток погано вчиться через негаразди в сім'ї, а це викликає
зневагу до нього вчителів товаришів по шкільному класу. Подібна
обстановка призводить до небажаних змін у свідомості, а потім і в поведінці
такого підлітка.
Проте більшість вітчизняних фахівців переконано, що справжні
причини масової соціальної дезадаптації російських підлітків слід шукати в
сучасній сім'ї, в різкому зниженні її виховного потенціалу. Так, за
результатами експертних опитувань, більше половини російських фахівців
(65,3%), що працюють з дітьми, схильні пояснювати зростання девіантної
поведінки серед сучасних підлітків відсутністю турботи з боку батьків, і
тільки 12,2% - бідністю сім'ї [3].

7. Соціальна дезадаптація призводить до ізоляції, позбавлення або втрати
підлітком основної потреби - потреби у повноцінному розвитку і
самореалізації. Соціально дезадаптованих дитина, підліток, перебуваючи у
важкій життєвій ситуації, є жертвою, чиї права на
повноцінний розвиток грубо порушені. Дитинство - це період інтенсивного
фізичного, психічного і соціального розвитку. Неможливість здійснення
позитивної соціальної ролі змушує підлітка шукати обхідні шляхи для
реалізації своєї потреби в розвитку. У результаті - відхід з сім'ї або зі школи,
де неможливі реалізація внутрішніх ресурсів, задоволення потреб
розвитку. Інший спосіб відходу - експерименти з наркотиками та іншими
психоактивними речовинами. І, нарешті, вчинення злочинів.
Основними причинами соціальної дезадаптації є фактори соціального,
економічного, психологічного та психосоматичного характеру. Щоб
боротися із зростанням соціальної дезадаптації та девіантної поведінки серед
дітей та підлітків, потрібно знайти підходи і рішення, здатні знизити вплив
цих факторів.
Психолого-педагогічну допомогу особистості, схильної до девіантної
поведінки, можна розглядати як комплекс соціально-психологічних і
педагогічних заходів, що спрямовані на виявлення і виправлення умов, які
сприяють проявам девіантної поведінки; створення передумов попередження
відхилень у поведінці, зокрема, через пропаганду здорового способу життя;
створення сприятливого соціально-психологічного клімату в
мікросоціальному оточенні дитини; створення можливостей для
самореалізації особистості у суспільстві тощо. Останнє, зокрема, передбачає
організацію спеціальної роботи психолога з девіантами, спрямовану на:
• розхитування і руйнування девіантних настановлень, уявлень,
мотивів, стереотипів поведінки та формування нових, позитивних;
• розвиток соціальної активності, інтересу до себе і оточуючих,
сприяння у здобутті певного статусу в позитивно спрямованих угрупованнях;
• навчання навичкам саморегуляції, співпраці, адекватному прояву
активності, вмінню здійснювати правильний вибір форм поведінки;
• розвиток інтересу і здатності до творчості;
• оптимізацію позитивного досвіду, створення і закріплення зразків
позитивної поведінки.
Власне психологічна допомога особистості здійснюється за такими
напрямами, як психологічна превенція (попередження, профілактика) і
психологічна інтервенція (подолання, корекція, реабілітація).
Психодіагностика при цьому є допоміжним засобом, що вирішує проміжні
практичні завдання.
Загалом профілактично-корекційна робота спрямована на реалізацію
таких функцій:
• виховну (поновлення позитивних якостей, що переважали до появи
девіантної поведінки);

8. • компенсаторну (формування прагнення компенсувати певні соціальні
недоліки, активізація діяльності у тій сфері, де особистість може досягти
успіху, реалізувати потребу в самоствердженні);
• стимулюючу (активізація позитивної суспільно корисної діяльності
через зацікавлене емоційне ставлення до особистості);
• коригувальну (виправлення негативних якостей особистості,
коригування мотивації, ціннісних орієнтацій, атитюдів, поведінки);
• регулятивну (забезпечення впливу учасників міжособистісної
взаємодії для зміни ступеня участі особистості у груповій діяльності з
поступовим переходом до саморегуляції і самоконтролю).
Програма роботи з дітьми молодшого шкільного віку у разі порушень
розвитку особистості, що розроблена Р. Овчаровою, складається з таких
блоків:
• зняття стану емоційного дискомфорту;
• створення ситуації успіху;
• гармонізація внутрішньої суперечливості особистості;
• корекція залежності від оточуючих;
• зняття ворожості, формування адекватних форм соціальної поведінки;
• корекція тривожності, виховання впевненості у собі.