1. КЕРІВНИКАМ ВІДДІЛІВ (УПРАВЛІНЬ) ОСВІТИ, МЕТОДИСТАМ З ПСИХОЛОГІЧНОЇ
СЛУЖБИ, ПРАКТИЧНИМ ПСИХОЛОГАМ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ОБЛАСНОГО
ПІДПОРЯДКУВАННЯ, ПТНЗ, ВНЗ І-ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ
ПРО ПІДГОТОВКУ ПРОГРАМ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З
ДЕВІАНТНОЮ ТА ДЕЛІНКВЕНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ
На виконання наказу МОНмолодьспорт України від 03.08.2012 № 888 "Про затвердження
плану заходів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту щодо профілактики правопорушень
серед дітей та учнівської молоді на період до 2015 року" у частині пунктів п. 2.3. та п. 3.4. щодо
розробки індивідуальних програм психолого-педагогічного супроводу учнів «групи ризику» та
підготовки програм корекційної роботи практичних психологів та соціальних педагогів з дітьми з
девіантною та делінквентною поведінкою обласним науково-методичним Центром психології та
соціології освіти розроблено наступні методичні рекомендації для методистів з психологічної
служби, практичних психологів та соціальних педагогів закладів освіти усіх типів з метою
поширення серед спеціалістів психологічної служби системи освіти області.
Стан проблеми та необхідність її вирішення програмно-цільовими методами
У практиці роботи шкіл існують такі учні, яких називають «школярами, що мають
відхилення у поведінці», «педагогічно занедбаними», «важковиховуваними», дітьми «групи
ризику». Дані наукових досліджень і практика свідчать про те, що саме у цих дітей відсутня
мотивація до навчання, вони «заважають» собі, іншим, вчителям. Як правило, саме з цього
контингенту з'являються неповнолітні правопорушники і злочинці. За даними ООН близько 30%
всіх молодих людей беруть участь у протиправних діях, а 5% з них скоюють злочини. Збільшення
кризи сім'ї знижує її виховний потенціал; інтенсивна інформація суспільства кардинально
перебудовує простір дитинства, процес його духовного становлення, впливає на психологію
взаємодії дитини з навколишнім світом. Глобальні економічні проблеми, міжнародні конфлікти,
засоби масової інформації - все це посилює навантаження на психіку особистості, що
розвивається, ускладнює позитивну соціалізацію підростаючих поколінь.
Особливості поведінки, такі як підвищена тривожність, агресивність, гіперактивність, це
такі форми поведінки, які не дозволяють дитині адекватно взаємодіяти з соціумом. Асоціальні
прояви виражаються не тільки в зовнішній поведінці, але і в деформації внутрішньої регуляції
поведінки. Для таких дітей властиві негативна психічна напруга, акцентуйована готовність до
ризику, психічна ригідність, виражена орієнтація на норми девіантної підліткової групи,
непередбаченість поведінки, висока агресивність. Під відхиленнями у поведінці дітей та підлітків
розуміються особливості, які не тільки звертають на себе увагу, а й насторожують батьків,
вчителів, громадськість. Ці особливості поведінки свідчать не тільки про відхилення від
суспільних норм, закону, але і являють собою потенційну загрозу суб'єкту поведінки, розвитку
особистості, оточуючим людям, суспільству в цілому.
У ранньому підлітковому віці слід приділяти рівну увагу розвитку соціальних навичок і
корекції потенційно дезадаптивних особистісних особливостей, по можливості включати підлітка
в такі сфери діяльності, де ці особливості будуть застосовано в позитивному просоціальному
напрямку. Необхідно приділяти увагу як корекції особистісно-характерологічних особливостей,
так і отриманню знань про норми соціальної взаємодії поряд з розвитком навичок їх застосування.
При переході до старшого підліткового віку, враховуючи вже достатні в цьому віковому
періоді здатності до вербалізації і рефлексії, особистісно орієнтована психокорекційна робота
повинна вестися в більш довгостроковому режимі. Тренінги розвитку соціальних навичок можуть
проводитися у разі потреби з різною періодичністю.
У підлітків з девіантною поведінкою можна констатувати загальний знижений рівень
соціальної компетентності. При цьому істотну роль у становленні девіантної поведінки відіграє
досвід проживання у соціально небезпечній сім'ї з перевагою девіантних типів турботи і фактами
сімейного насильства.
2. У зв'язку з цим представляється доцільною розробка різних психокорекційних та
психотерапевтичних програм, специфічних для різновікових підліткових груп.
Формат подібних занять може варіюватися в широкому діапазоні: від традиційно
психологічних тренінгових груп до організації та проведення будь-яких масових заходів соціально
корисного характеру, профілактичних літніх таборів та інших методів (які зазвичай
застосовуються у системі соціальної роботи) для прищеплення навичок конструктивної взаємодії в
«природніх умовах».
На формування поведінки підлітка впливає оточення, в якому формується особистість. Це і
умови сімейного виховання і взаємини з педагогами. Тому з самого початку, паралельно,
починаємо роботу з сім'єю і педагогічним колективом.
Отже, на підвищення ефективності психокорекційної роботи позитивно впливає, якщо в
процес ресоціалізації підлітків включаються батьки і педагоги, а корекційно-розвивальна робота
проводиться інтенсивним блоком, одночасно з проведенням консультацій з педагогами та
батьками, що, на наш погляд, істотно підвищує її ефективність.
Основними напрямками психологічного супроводу учнів з девіантною та делінквентною
поведінкою традиційно визначено:
1. Діагностичний напрямок - полягає в проведенні паспортизації класів в рамках соціально-
педагогічного патронажу та подальшого вивчення учнів «групи ризику».
2. Корекційно-розвивальний напрямок - передбачає розробку і реалізацію корекційних
програм, планування змісту занять, комплектування тренінгових груп.
3. Аналітичний напрямок - визначає взаємодію фахівців у роботі, а також дозволяє
коригувати програми занять відповідно до досягнень учнів.
4. Консультативно-просвітницький і профілактичний напрямок - забезпечує надання
допомоги педагогам і батькам, передбачає розробку рекомендацій у відповідності з віковими та
індивідуально-типовими особливостями дітей, станом їх соматичного та психічного здоров'я,
сприяє підвищенню професійної компетенції вчителів, включенню батьків у вирішення
корекційно-виховних завдань.
5. Організаційно-методичний напрямок - включає підготовку та участь практичного
психолога в консиліумах, участь соціального педагога в методичних об'єднаннях, педагогічних
радах, в оформленні документації.
Професійна, якісна робота практичних психологів та соціальних педагогів, впровадження в
масову шкільну практику науково-обґрунтованих психолого-педагогічних рекомендацій з питань
виховання та перевиховання учнів «групи ризику» можуть дати хороші результати у підвищенні
культури їхньої поведінки, якості знань та профілактики правопорушень. Тому велику увагу в
програмі психолого-педагогічного супроводу учнів «групи ризику» приділяється дитині як
особистості, здатної самореалізуватися в житті.
Центром розроблено перелік документів щодо супроводу у виховному просторі навчального
закладу дитини, котра схильна до проявів девіантної та делінквентної поведінки. Наводимо
перелік таких документів.
№ Назва документу Ким заповнюється Де зберігається
Практичним
психологом
Соціальним
педагогом
У
психолога
У соціального
педагога
1 Облікова карта підлітка з проявами девіантної,
делінквентної поведінки (додаток 1)
+ + + +
2 Психологічна характеристика підлітка (додаток
2)
+ +
3 Психолого-педагогічна характеристика родини + + + +
4 Програма діагностики особистості підлітка + +
5 Індивідуальна програма психолого-педагогічного
супроводу учня «групи ризику»
+ +
6 Програма корекційних занять з дитиною з
проявами девіантної та делінквентної поведінки
+ + + +
7 Програма корекційної роботи на півріччя
(додаток 3)
+ + + +
3. 8 Підсумки корекційної роботи за півріччя
(додаток 4)
+ + + +
9 Матеріали психолого-педагогічного консіліуму + + + +
Психокорекція як складова корекційно-розвивальної роботи з учнямі з девіантною та
делінквентною поведінкою
Основні поняття
Девіантна поведінка - система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої норми: норми
психічного здоров'я, права, культури, моралі (В.В. Ковальов, І.С. Кон, В.Г. Степанов,
Д.І.Фельдштейн), а також поведінка, що не задовольняє соціальним очікуванням даного
суспільства в конкретний період часу (Н. Смелзер, Т. Шибутані).
Девіант - підліток, який «не просто одноразово і випадково відхилився від поведінкової
норми, а постійно демонструє девіантну поведінку», що носить соціально-негативний характер
(М.Ю.Кондратьєва, О.Б.Крушельницька, Н.І. Озерецький).
Делінквент - суб'єкт, чия поведінка, що відхиляється, у формі провини або правопорушень,
припускає адміністративне покарання.
Делінквентність – патохарактерологічна реакція підлітків, що виявляється в здійсненні
дрібних правопорушень і вчинків, що не досягають ступеня злочину.
Делінквентна (протиправна) поведінка - система провини, що порушує будь-які соціальні і
культурні норми, особливо правові, класифікується як правопорушення (не несе за собою
кримінальної відповідальності).
Психологічна корекція визначається як спрямована психологічна дія на ті чи інші
психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонування
особистості (Г.Л.Ісуріна, 1990) [1, С. 132].
Термін «корекція психічного розвитку» вперше застосовано у дефектології стосовно
варіантів аномального розвитку. Близьким за замістом є термін «компенсація» - урівноваження,
вирівнювання, розвиток порушених функцій і перебудова підлягаючих зберіганню для заміщення
порушених, внаслідок чого усуваються нерівномірності психічного розвитку.
Психокорекція в діяльності практичного психолога визначає сукупність заходів
психологічної дії, спрямованих на доформування відсутніх психічних функцій, а також усунення
відставання, відхилень, порушень психічного розвитку. В подальному відбулося розширення
сфери поняття "корекція" на область нормального психічного розвитку. Психокорекцією в даний
час стали називати будь-який прояв активності психолога-практика, що виходить за рамки
діагностики.
Під психокорекцією розуміється система заходів (комплексний вплив на особистість),
спрямованих на виправлення недоліків психології або поведінки за допомогою спеціальних
засобів психологічного впливу [2, С. 8].
Термін «корекція» передбачає цілеспрямовану психологічну дію «зверху», щоб привести
психічний стан особистості у відповідність з наперед відомою «нормою психічного розвитку». Це
означає зовнішнє, стороннє втручання, інколи достатньо жорстке, в ті або інші психічні прояви
людини. Залежно від змістовно-психологічної спрямованості в рамках нормального
онтогенетичного розвитку розрізняється корекція розумового розвитку, корекція розвитку
особистості, корекція і профілактика розвитку невротичних станів і неврозів тощо.
Поняття психокорекції тісно пов'язане з поняттям норми психічного розвитку. Оскільки
«норма» того або іншого віку, тих чи інших психічних функцій досить часто трактується
дослідниками по-різному, то межі «нормального» не є в науці чітко визначеними. У зв'язку з
відповідністю поняття «норма» виникає питання про можливі шляхи здійснення психокорекційної
роботи. Стратегічно можна визначити два основні підходи:
· реалізація корекції як приведення до усереднених показників норми, що визначаються
статистично, на основі виробленої єдиної для всіх «універсальної» психотехнології;
· надання психологічної допомоги, орієнтованої на індивідуальні особливості, специфічні
можливості і в цілому на унікальність психічного і особистісного розвитку дитини.
4. У вітчизняній психології мета корекційної роботи визначаються розумінням закономірностей
психічного розвитку дитини як активного процесу, реалізованого у співпраці з дорослим, в
контексті уявлень про структуру і динаміку віку (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, Г.В. Бурменська
та ін .). О. О. Карабанова виділяє три основних напрямки в постановці корекційних цілей:
1) оптимізація соціальної ситуації розвитку; 2) розвиток доступних дитині видів діяльності; 3)
формування відповідних віку психологічних новоутворень [3, С. 79]. Також вона зазначає, що
вихідним принципом для обґрунтування цілей і завдань корекції, а також способів її досягнення є
принцип єдності діагностики і корекції розвитку. Завдання корекційної роботи оптимально
визначаються тільки на основі повної діагностики і оцінки найближчого вірогідного прогнозу
розвитку, що визначається виходячи із поняття «зони найближчого розвитку».
Цілі психокорекції визначаються як розкриття, аналіз, усвідомлення та опрацювання
проблем підлітка, його внутрішньо особистісних та міжособистісних конфліктів і корекція
неадекватних відносин, установок, емоційних і поведінкових стереотипів на основі аналізу та
використання міжособистісної взаємодії.
Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особистість, які має в повсякденному житті
психологічні труднощі, проблеми, скарги невротичного характеру, а також на підлітків, які
бажають змінити своє життя або ставлять перед собою мету розвитку особистості. У
психокорекції частіше орієнтуються на сьогодення і майбутнє клієнтів та на середньострокову
допомогу. Психокорекційні впливи спрямовані на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта.
Психокорекція, з одного боку, має справу з вже сформованими якостями особистості або видами
поведінки і спрямована на їх переробку, з іншого – сприяє формуванню психологічних якостей
при їх недостатньому розвитку.
Виділяють різні види психокорекції, в основі яких лежать різні підстави для класифікації.
Зупинимося на деяких з них.
За характером спрямованості виділяють корекцію: симптоматичну (корекція симптомів) і
каузальну (спрямовану на джерела та причини відхилень).
За змістом розрізняють корекцію: пізнавальної сфери; особистості; афективно-вольової
сфери; поведінкових аспектів; міжособистісних відносин: внутрішньогрупових взаємин (сімейних,
подружніх, колективних); дитячо-батьківських відносин.
За формою роботи розрізняють корекцію: індивідуальну і групову (у закритій природній
групі (сім'я, клас, співробітники тощо), у відкритій групі для клієнтів з подібними проблемами;
змішану форму (індивідуально-групову).
За наявності програм: програмовану і імпровізовану.
За характером управління коригуючими впливами: директивну і недирективну.
За тривалістю: надкоротку (надшвидку); коротку (швидку); тривалу; надтривалу.
За віковими групами психокорекційні впливи поділяються на: дитячу та підліткову
психокорекцію; психокорекцію для дорослих людей.
Незалежно від виду психокорекції прийнято виділяти основні компоненти
психокорекційної ситуації, що включає 5 основних елементів:
1. Клієнт - людина, яка має проблеми різного роду і потребує психологічної допомоги.
Мішенями для планування психокорекційної роботи є риси незрілої особистості.
У поведінковій сфері: егоцентризм, уникнення вирішення проблем, переважно однотипний
спосіб реагування на фрустрацію і труднощі, невпевненість у собі, високий рівень домагань,
низька критичність.
У афективній сфері: емоційна лабільність, низька фрустраційна толерантність, швидке
виникнення тривоги і депресії, знижена або нестабільна самооцінка, поява соціофобіі,
агресивність.
У мотиваційній сфері: блокування потреби в захищеності, самоствердженні, свободі,
приналежності, часовій перспективі.
Наявність когнітивних викривлень, що збільшують дисгармонію особистості, «афективна
логіка»: довільне відображення: «Я - невдаха», «Я - супермен»; селективна вибірка: «Мене ніхто
не любить, тому що я погано вчуся»; надмірне розповсюдження: «Усі так роблять»; абсолютне
5. мислення: «Все або нічого», «Світ чорний або кольоровий»; персоналізація: « Ця репліка не
випадкова, вона ставиться до мене».
2. Психолог - людина, яка завдяки навчанню або досвіду здатна надавати допомогу.
3. Теорія, яка використовується для пояснення проблем клієнта. Психологічна теорія
включає психодинаміку, принципи навчання й інші психічні чинники.
4. Набір процедур (технік, методів), використаних для вирішення проблем клієнта. Ці
процедури безпосередньо пов'язані з теорією.
5. Спеціальні соціальні відносини між клієнтом і психологом, які допомагають полегшити
проблеми клієнта.
Ще одним елементом у псіхокореціоній ситуації є група. Група визначається як сукупність
людей, що зазнають подібні переживання у зв'язку з актуальною проблемою, об'єднаних
загальною (психокорекційною) метою, системою тісних емоційних і міжособистісних відносин,
що надає підтримку всім учасникам психокорекційного процесу.
Методи активного соціального навчання або соціально-психологічного тренінгу, однією з
форм якого є групова корекція поведінки дітей, сходять до ідей інтенсивного спілкування К.
Роджерса, його принципу «тут і тепер», тобто до аналізу того, що безпосередньо відбувається в
даній групі, принципу партнерства та рівності учасників групи (спільного сприйняття та
обговорення загально побаченої ситуації або проблеми і максимального врахування інтересів всіх
учасників), усвідомлення та емоційного переживання проблем кожного члена групи, вміння
ставити себе в позицію іншого, прочитати ситуацію його очима тощо.
Група - це ідеальне оточення для дітей, які потребують освоєння навичок соціальних
контактів. Потенційна перевага умов групи - це можливість отримання зворотного зв'язку і
підтримки від інших дітей. Зворотний зв'язок дозволяє членам групи контролювати і виправляти
свою неадекватну поведінку. Значний зворотній зв'язок впливає на оцінку індивідом своїх
установок і поведінки, на формування «Я-концепції», розгорнутого образу Я, на зменшення
розриву між «Я-реальним» і «Я-ідеальним», що є первинними і базовими для компетентності в
спілкуванні. Саме завдяки зворотньому зв'язку поліпшується прийняття себе та інших,
вирішуються внутрішні психологічні проблеми. При цьому розвиваються вміння фіксувати і
аналізувати пережиті емоції, навички соціальної перцепції, формується «резонанс станів: бажання
висловитися - бажання вислухати, бажання пояснити - бажання зрозуміти».
Групи тренінгу спілкування - це свого роду навчальна лабораторія, в якій група прагне
визначити якомога більше можливостей вибору при зустрічі з життєвими труднощами і
проблемами, знайти нові стратегії і форми поведінки.
І. В. Вачков відзначає, що можна виділити загальні цілі, що поєднують різні за
спрямованістю та змістом психокорекційні групи:
• дослідження психологічних проблем учасників групи і надання допомоги у їх вирішенні;
• поліпшення суб'єктивного самопочуття й зміцнення психічного здоров'я;
• вивчення психологічних закономірностей, механізмів і ефективних способів
міжособистісної взаємодії для створення основи для більш ефективного і гармонійного
спілкування з людьми;
• розвиток самосвідомості і самодослідження для корекції або попередження емоційних
порушень на основі внутрішніх і поведінкових змін;
• сприяння процесу особистісного розвитку, реалізації творчого потенціалу, досягненню
оптимального рівня життєдіяльності та відчуття щастя та успіху.
У зв'язку з наявністю визначених цілей стає очевидним, що процес психокорекції є
складним і багатоаспектним. У зв'язку з цим прийнято виділяти три структурних компоненти,
характерних для самосвідомості (Я-концепції) особистості, на яких фокусуються завдання
психокорекції.
Таким чином, завдання психокорекції торкаються [3, С. 10-17] :
1. Саморозуміння (когнітивний аспект). В пізнавальній сфері (інтелектуальне
усвідомлення) психокорекція сприяє тому, щоб клієнт усвідомив:
6. • зв'язок між психогенними факторами і виникненням, розвитком і збереженням своїх
проблем;
• які ситуації в групі і в реальному житті викликають напругу, тривогу, страх та інші
негативні емоції, що провокують появу, фіксацію і посилення органічних або психічних
симптомів;
• зв'язок між негативними емоціями та появленням і посиленням різного роду порушень і
розладів;
• особливості своєї поведінки і емоційного реагування;
• власні мотиви, потреби, прагнення, відносини, установки особливостей поведінки,
емоційного реагування, а також ступінь їх адекватності, реалістичності і конструктивності;
• внутрішні психологічні проблеми і конфлікти;
• особливості міжособистісної взаємодії, міжособистісні конфлікти та їх причини;
• власну роль, міру своєї участі у виникненні та збереженні конфліктних і
психотравмуючих ситуацій, шляхи уникнення в майбутньому тощо.
2. Ставлення до себе (емоційний аспект). В емоційній сфері психокорекція повинна
допомогти клієнту:
• отримати емоційну підтримку з боку групи та психолога, що призводить до почуття власної
цінності, ослаблення захисних механізмів, зростання відкритості, активності і спонтанності;
• пережити в групі почуття, які відчуваються в реальному житті, відтворити ті емоційні
ситуації, які були насправді і з якими раніше не могли впоратися;
• пережити неадекватність деяких емоційних реакцій;
• навчитися щирості у ставленні до себе і до інших людей;
• стати більш вільним у вираженні особистих негативних і позитивних почуттів;
• навчитися більш точно розуміти і вербалізувати свої почуття і емоційні стани;
• розкрити свої проблеми з відповідними переживаннями, найчастіше раніше прихованими
від самого себе або перекрученими;
• модифікувати спосіб переживань, емоційного реагування, сприйняття самого себе і своїх
відносин з іншими;
• зробити емоційну корекцію своїх відносин.
3. Саморегуляція (поведінковий аспект). У поведінковій сфері групова корекція повинна
допомогти клієнту:
• побачити власні неадекватні поведінкові стереотипи;
• набути навичок більш щирого, глубокого, вільного спілкування;,
• подолати неадекватні форми поведінки, які проявляються в групі, в тому числі пов'язані з
униканням суб'єктивно складних ситуацій;
• розвинути форми поведінки, пов'язані з співпрацею, взаємодопомогою, відповідальністю
й самостійністю;
• закріпити нові форми поведінки, ті, які сприятимуть адекватній адаптації та
функціонуванню в реальному житті;
• виробляти і закріплювати адекватні форми поведінки і реагування на основі досягнення в
пізнавальній та емоційній сферах.
До основних функцій корекції, якими користуються фахівці психологічної служби,
віднесено:
• відновну - відновлення тих позитивних якостей, які переважали у підлітка до
дезадаптації;
• компенсаторну - формування у підлітка прагнення компенсувати ситуації неуспіху в
одній сфері успіхом в інших корисних видах діяльності;
• стимулюючу - активізація позитивної соціально-корисної діяльності підлітка, надання
емоційної підтримки, небайдуже ставлення педагога до особистості дитини та її вчинків;
• виправну - виправлення негативних якостей, використання методів корекції поведінки
(переконання, приклади, тренінги, психотерапевтичні методики, консультування).
Методи психокорекції
7. Різноманітні методи психокорекції формувалися в рамках існуючих психологічних напрямів,
основними з яких вважаються психоаналітичне, біхевіорістське і екзистенціально-гуманістичне.
Різні методології цих напрямів, різні уявлення про модель «здорової», «нормальної» людини
диктують відмінності в засобах і прийомах психокорекції.
У психоаналітичному підході психокорекційна робота спрямована на пом'якшення
симптомів внутрішньої конфліктної взаємодії між СВЕРХ-Я і Воно через подолання неадекватних
психологічних захистів.
У біхевіорістському напрямку відхилення від норми, що викликає необхідність в
психокорекції, розглядаються як результат «шкідливого» навчення. Тому основних змін
набувають ті форми поведінки, які не відповідають обставинам життя; корекційна робота
здійснюється перш за все як навчання бажаним формам поведінки [1, С. 134-135].
У екзистенціально-гуманістичному напрямку психокорекційна робота визначається в першу
чергу як створення умов для позитивних особистісних змін (особистісного зростання,
самоактуалізації, розширення простору буття). При цьому завдання психолога полягають не в
приведені індивідуальних особливостей клієнта у відповідність з нормами психічного розвитку, а
в орієнтації на унікальні можливості, потенціали, ресурси особистості.
У вітчизняній психології зміст психокорекційної роботи відображає теоретичні підходи
основних наукових шкіл. Наприклад, в рамках культурно-історичного підходу психокорекція
розуміється як розвиток вищих психічних функції через оволодіння знаковими системами при
обліку зони найближчого розвитку. Діяльнісна парадигма пов'язує психокорекцію з формуванням
системи дій і чіткою структурізацією діяльності.
Методи і прийоми психокорекції розглядають не тільки з позицій основних теоретичних
напрямків психології, але й з погляду цілей психокорекції. Так, автори «Робочої книги
практичного психолога» (М., 1996) в індивідуальній психокорекції виділяють два напрямки:
1) методи посилення регулюючих функцій психіки, розвитку емоційного самоконтролю і
самоврядування; при цьому завдання поліпшення психічної саморегуляції клієнта вирішується за
допомогою ділових бесід, в ході яких обговорюються конкретні вчинки, дії клієнта, утруднення,
що мають місце; здійснюється корекція пізнавальних і емоційних компонентів саморегуляції через
переконання, розвиток контролюючих емоцій і формування адекватних реакцій на різні зовнішні
дії, членів сім'ї або випадкового ініціатора конфліктної ситуації;
2) методи нормативно-ціннісної корекції, об'єктами яких виступають нормативні комплекси,
що обумовлюють відмову від підпорядкування сумісним принципам, цілям, завданням, протест
проти регламентації; відчуття необгрунтованого позбавлення волі часто призводить до шкідливих
звичок, хворобливих пристрастей.
У індивідуальній корекційній роботі використовуються базові методи психокорекції: ігрові
методи, методи арт-терапії, тілесно-орієнтованої терапії, психодрами, рисункові техніки,
психогімнастика, а також рольові ігри.
Методи групової психокорекції, як правило, націлені на вироблення норм поведінки і
міжособистісної взаємодії, розвиток здатності гнучко реагувати на ситуацію, швидко
перебудовуватися в різних умовах і різних групах. У таких випадках використовують спеціально
розроблені методи, такі як психотехніки, вправи, ролеві ігри, групові дискусії тощо.
Ефективність психокорекційної роботи
Ефективність психокорекційної роботи пов'язана з урахуванням наступних важливих
моментів:
· динамічний зміст періоду вікового розвитку може бути різноманітним, а значить,
успішність, результативність однієї і тієї ж дії неоднакова в різні моменти життя;
· ефективність психокорекції визначається не її інтенсивністю і кількістю проведених дій, а
якістю змісту, своєчасністю і адекватністю;
· ефективність залежить від ступеня відповідності психокорекційної роботи індивідуальним
особливостям психічного розвитку дитини.
Традиційний спосіб підтвердження результативності індивідуальної психокорекції полягає у
реалізації наступної експериментальної схеми:
8. Діагностичне обстеження до початку роботи
↓
Дія
↓
Завершуюча діагностика
↓
Фіксація достовірних відмінностей між даними початкового і кінцевого вимірів
У разі групової психокорекції в дану схему додається такий компонент, як проведення
початкового і кінцевого вимірів у контрольній групі.
При оцінці ефективності корекції можна вказати наступні найважливіші показники:
· зміни, що суб'єктивно переживаються клієнтом, у внутрішньому світі;
· об'єктивно реєстровані параметри, що характеризують зміни в різних модальностях;
стійкість змін в подальшому житті після отримання психологічної допомоги [1, С. 10].
При оцінці ефективності проведених шкільним психологом тренінгів використання строгих,
безумовно об'єктивних методів вимірювань відповідних ефектів можливо здійснити лише на рівні
парціальних показників, обмежених локальних засобів. Якісні висновки, а не точний кількісний
результат є першим і основним підсумком дослідницького пошуку. Основою для реальних змін у
тренінгу служить стимулювання прихованих навіть для самого учасника потенціалів,
«розхитування» стереотипних установок, розкріпачення особистості в цілому. Зміна розуміння
себе і відносини до себе відбуваються під впливом нового знання про себе, отриманого в
результаті, по-перше, внутрішніх і зовнішніх (вербалізованих) дій рефлексій, а, по-друге, у формі
інформації від інших учасників групи за допомогою зворотнього зв'язку.
Принципи побудови корекційно-розвивальних занять:
• Системність, комплексність, послідовність.
• Індивідуальний та диференційований підходи.
• Наступність, максимальне використання ігрових методів навчання.
• Психологічна безпека.
• Доступність.
Специфіка корекційно-розвивальної роботи практичного психолога з девіантними
підлітками обумовлює наступні змістовні види корекційної діяльності:
1. Корекція і розвиток емоційної та мотиваційної сфери.
2. Розвиток особистості і особистісний ріст.
3. Корекція і розвиток комунікативної компетентності та міжособистісних відносин.
4. Корекція статеворольової ідентичності, дезадаптації та соціальної компетентності.
Алгоритм підготовки та реалізації корекційно-розвивальної програми з учнямі з
девіантною та делінквентною поведінкою
Найбільш ефективні форми психологічної корекції полягають у проведенні індивідуальної
психокорекції з учнями і роботи з батьками девіантних підлітків. Основна мета психокорекційної
роботи - створення оптимальних умов для тренування підлітками механізмів оволодіння з
патогенними впливами, що впливають на місця найменшого опору акцентуацій характеру. Метою
програми корекційної роботи є досягнення позитивних поведінкових змін в результаті
цілеспрямованого психолого-педагогічного впливу, зниження рівня агресивності девіантних
підлітків через об'єднання зусиль педагогів, батьків і спеціалістів психологічної служби у
профілактиці та корекції агресивності підлітків.
В залежності від форм організації психологічної допомоги з метою вирішення корекційних
завдань в роботі практичного психолога виділяють три її види: лекційно-просвітницьку,
консультативно-рекомендаційну і власне корекційну роботу у формі індивідуальної та групової
корекції.
Першим і наступними кроками до цього є зміна відносин між вчителями та підлітками, між
підлітками і батьками, батьками і вчителями. Засобом такої зміни можуть бути тренінгові заняття
для підлітків, цикл семінарських занять для батьків і педагогів, спрямовані на вдосконалення
вмінь адекватної поведінки та реагування на агресивну поведінку підлітків.
9. Програма психокорекційної роботи з дітьми, поведінка яких відхиляється від суспільних
норм, повинна будуватися відповідно до типу важковиховуваних дитини. Індивідуальна програма
психолого-педагогічних корекційних заходів складається з урахуванням психолого-педагогічної
характеристики учня після визначення типу важковиховуваності та затверджується на шкільному
психолого-педагогічному консиліумі.
Завдання корекційної програми:
- Зниження тривожності і підвищення рівня впевненості в собі у підлітків за рахунок
розвитку толерантності і здатності до емпатії, усвідомлення власної індивідуальності.
- Переосмислення ролі і позиції вчителя, батька і підлітка;
- Вироблення взаєморозуміння і взаємоповаги прав і потреб один одного;
- Формування готовності усіх суб'єктів освітнього процесу обговорювати з підлітками всі
суперечливі і конфліктні ситуації у школі та сім'ї.
Структура програми
У програмі виділяються три блоки:
• Робота з підлітками.
• Робота з батьками.
• Робота з педагогами
У кожному блоці виділяються три етапи:
• Підготовчий (просвітницько-орієнтовний)
• Дослідницький
• Продуктивний
• Заключний.
У таблиці схему діяльності можна відобразити наступним чином:
Етап Робота з підлітками Робота з батьками Робота з педагогами
Підготовчий
(просвітницько
-орієнтовний)
1 лекційне групове заняття (1 год),
1 індивідуальне заняття (25 хв.).
1 семінар (1 год) 1 семінар (1 год)
Дослідницький 1 індивідуальне заняття (25 хв.) 1 групове (30 хв.) 1 групове (30 хв.)
Продуктивний 8 індивідуальних занять (по 45 хв.) 2 семінара (по 1 год) 2 семінара (по 1 год)
Заключний 2 групових заняття (по 45 хв.) 1 семінар (1 год) 1 семінар (1 год)
спільно з дітьми
1 етап - підготовчий (просвітницько-орієнтовний): вивчення особистості школярів та
учнівських груп, збір і обробка інформації, паспортизація школи і класів, встановлення першого
контакту з підлітком, аналіз інформації, постановка соціального діагнозу (див. додаток 1).
На даному етапі необхідно опанувати теоретичними знаннями по наступних аспектах:
• педагогічна занедбаність, причини, шляхи перевиховання важковиховуваного підлітка -
змістовний аспект;
• поняття про уміння і навички роботи з підлітками - методичний аспект.
Завдання етапу полягає у формуванні вмінь встановлення позитивних контактів з важкими
підлітками. Це стає можливим при оволодінні методикою Л.Б. Філонова, метою якої є скорочення
дистанції між оточенням підлітка.
Встановлення адекватної регуляціі відносин з навколишнім середовищем дозволяє
скорегувати дезадаптації підлітка до зовнішнього середовища, описати прояви порушень,
визначити причини та механізми дезадаптації, визначити психічні резерви подолання.
У діагностичних цілях використовується опитувальник для виявлення ознак педагогічної
занедбаності особистості - позитивні і негативні особливості особистості. Після вивчення
особистості підлітка ставиться соціальний діагноз і здійснюється перехід до наступного етапу.
У загальному вигляді психологічний діагноз розглядається як розгорнутий опис стану
психічного і особистісного розвитку людини на конкретних етапах його життєвого шляху.
10. Постановка психологічного діагнозу представляє собою складну аналітико-синтетичну
діяльність, мета якої цілісний опис стану психічного та особистісного розвитку людини, що
знаходиться в конкретній життєвій ситуації. Л. С. Виготський встановив три ступеню діагнозу,
якими психологи користуються по теперішній час.
Перший ступінь - симптоматичний (емпіричний) діагноз (констатація певних психічних
особливостей або симптомів, за якими робиться практичний висновок). Основний метод
постановки симптоматичного діагнозу - спостереження і самоспостереження.
Другий ступінь - етіологічний діагноз (враховує не тільки наявність певних психічних
особливостей (симптомів), а й причини їх виникнення).
Третій ступінь - типологічний діагноз (визначається місце і значення отриманих результатів
у середньостатистичному ряді, а також у цілісній картині особистості).
2 етап - дослідний: аналіз діагностичного матеріалу, обробка та застосування результатів
діагностики, складання психолого-педагогічної характеристики на підлітка і планування
корекційної роботи з ним.
Завдання етапу полягають у включенні в процес діяльності деяких елементів досліджень.
Теоретична основа вміння базується на знанні ряду методик з вивчення педагогічної занедбаності і
корекції поведінки. У практиці шкільної роботи діагностика девіантної поведінки найчастіше
носить симптоматичний характер [за запитами і скаргами]. Набагато рідше використовуються
причини та умови формування цих девіацій.
Пропонуються різноманітні методики, але найпоширенішими є: опитувальник Р. Кеттела
[симптоми-комплекси]; проективний тест М. Люшера [поєднання кольорів];
патохарактерологічний опитувальник А.Є. Лічко (або його модифікований варіант С.І. Подмазіна)
[акцентуації характеру].
Крім того, універсальною методикою виявлення схильності до тих чи інших девіацій у
поведінці підлітків представляється «Методика диагностики склонности к отклоняющемуся
поведению» розроблена Волгоградським центром гуманітарних досліджень та консультування
«Розвиток» у 1992 р.).
Показником рівня сформованості даного етапу є вміння практичного психолога і
соціального педагога скласти психолого-психологічну характеристику девіантного підлітка і
планувати корекційну роботу з ним. На цьому етапі вирішується завдання програми, розкриття
позитивних якостей дитини, виявлення інтересів і захоплень, виявлення негативних факторів, що
впливають на виховання.
3 етап - продуктивний: застосування терапевтичних та корекційних дій, Використання
теоретичної бази з профілактики та корекції відхилень у поведінці, використання прийомів
педагогічного впливу на розвиток особистості та її формування, постановка психологічного
діагнозу, укладання індивідуальної карти корекції (див. додаток 2).
Завдання даного етапу полягають в цілеспрямованому педагогічному впливі на розвиток
особистості, формування особистісної та соціальної компетентності підлітка. Корекцію
негативних поведінкових проявів важливо починати з розвитку позитивного образу «Я», почуття
самоповаги, розвитку здатності критично мислити, приймати відповідальні рішення. Для того,
його слід навчати вмінню робити вибір, володіти емоціями, справлятися зі стресами, тривожністю,
конфліктами, навчити неагресивним способам реагувати на критику, чинити опір тиску з боку
інших людей, вмінню протистояти шкідливим звичкам, одночасно формуючи цінності, що
дозволяють робити здоровий вибір і вирішувати виникаючі проблеми соціально-позитивними
засобами.
4 етап - заключний: підведення підсумків корекційної роботи за семестр, аналіз витрат,
оформлення результатів, розробка рекомендацій, річний звіт про результати корекційної роботи
(див. додаток 3).
Завдання даного етапу полягають у підведенні підсумків та результативності. Проводиться
повторне тестування, і порівнюються результати. Якщо результат не збігся з очікуваними
результатами, то проводиться аналіз витрат і розробка рекомендацій. Усі результати первинного
діагностичного опитування підлітка, позначки про участь у заходах, поведінку на них, зміни в
11. поведінці протягом усього періоду корекції відзначаються в індивідуальній картки корекції. На
даному етапі реалізуються всі завдання програми.
Організація індивідуальної корекційної роботи.
Використовуються дані обстежень дітей. Для контролю результатів обстеження
проводиться до і після закінчення циклу занять.
Тривалість одного заняття 45-60 хвилин. Число занять - 10. Залежно від організаційних
можливостей заняття проводяться з різною частотою. Програма надає можливість і
короткострокової роботи. Короткостроковість - важлива умова можливості включення
психокорекційних методів у реальність шкільного життя.
Зустрічатися з дітьми краще не в класній кімнаті, а в приміщенні, що дозволяє проводити
ігрові заняття.
Критерії формування корекційних груп
Для того щоб процес був найбільш ефективним, дитячі групи спілкування доцільно
формувати залежно від віку.
Групову корекцію доцільно проводити з чисельністю від 4 до 8 чоловік у кожній групі.
1. Група дітей від 6 до 9 років. Ця група включає дітей з такими проблемами, як
гіперактивність, тривожність, агресивність. Заняття проводяться щотижня по 1 год протягом
навчального року.
2. Група детй від 10 до 12 років. До неї входять тривожні та агресивні діти. Заняття
проводилися 2 рази на місяць по годині протягом навчального року.
3. Група дітей від 12 до 15 років. Переважно тривожні діти. Заняття проходять 2 рази на
місяць по годині протягом навчального року.
Очікувані кінцеві результати:
• Соціально-педагогічні показники - оздоровлення умов виховання та розвитку учнів
«групи ризику», підвищення мотивації навчання, дисципліни, включеність у позакласні заняття,
поліпшення показників розвитку, зниження педагогічної занедбаності.
• Соціально-психологічні показники - поліпшення психоемоційного стану, позитивна зміна
образу «Я», розвиток здібностей і моральних особистісних орієнтацій, згладжування відхилень у
поведінці, соціальна адаптація як результат успішної соціалізації особистості.
Оцінка ефективності реалізації програми
Реалізація намічених заходів за програмою істотно підвищить рівень розвитку виховання
дітей, призведе до зниження зростання негативних явищ у дитячому середовищі, сприятиме
духовно-морального оздоровлення соціуму.
Програма роботи з підлітками
Мета програми - зниження рівня агресивності підлітків через корекцію порушень в
емоційно вольовій сфері особистості.
Корекційні завдання полягають в усуненні дефіциту в поведінкових репертуарах дитини:
• Посилення адаптивної поведінки;
• Ослаблення або усунення неадекватної поведінки;
• Усунення виснажливих реакцій тривоги;
• Розвиток здатності розслаблятися;
• Розвиток здатності самостверджуватися;
• Розвиток ефективних соціальних навичок;
• Розвиток здатності до саморегулювання;
• Розвиток здатності розуміти емоційний стан іншої людини й уміння адекватно
висловити свій настрій;
• Навчання ефективним способам спілкування.
Якщо взяти за основу типологію соціально неадаптованої поведінки підлітків
запропоновану Максимовою Н.Ю. і Мілютіною Є.Л. , то загальна схема корекційної роботи з
дітьми різних типів важковиховуваності може мати такі основні напрямки:
Тип Дії
12. важковиховуваності
1.Педагогічно
занедбані діти
Встановлення довірчих відносин з дитиною.
Створення для неї ситуації психологічного комфорту.
Формування у дитини позитивної самооцінки.
Формування мотивації досягнення.
Створення умов для підвищення рівня успішності в провідній діяльності.
Вироблення оптимальних навичок поведінки і спілкування.
Підвищення рівня саморегуляції.
Розвиток моральних уявлень.
2.Конституційний
тип відхилень у
поведінці
Навчання підлітка розпізнаванню небезпечних для нього ситуацій, тих, які
впливають на найбільш вразливі «місця найменшого опору».
Формування у підлітка здатності об'єктивізувати небезпечні для нього
ситуації.
Розширення діапазону можливих способів поведінки підлітків у важких для
неї ситуаціях.
3.Ситуативний тип
відхилень у
поведінці
Визначення зони дезадаптації
Вирішення конфліктної ситуації.
4.Тип
важковиховуваних
дітей
Створення умов для адекватного сприйняття педагогічного впливу.
Подолання неузгодженості відносин у всіх сферах життєдіяльності дитини.
Пошук можливості контакту, уникнення бар'єру неузгодженості
взаємовідносин.
Зміна системи ставлення до себе та інших.
Формування адекватного ставлення до себе (створення адекватного еталона
методом системи багатостороннього оцінювання).
І.А. Фурманов пропонує здійснювати корекцію агресивної поведінки на діалогічній основі,
виділяючи чотири категорії дітей:
З соціалізованими формами порушення
поведінки
З несоціалізованими формами порушення
поведінки
Діти, схильні до прояву фізичної агресії.
Активні, діяльні, цілеспрямовані, рішучі,
схильні до ризику, їх екстравертованість
підкріплюється лідерськими якостями, але
при цьому розвинені садистські нахили,
слабкий самоконтроль, відсутність
соціалізації нахилів, потреба в гострих
переживаннях, імпульсивність поведінки.
Діти, схильні до прояву вербальної агресії.
Виражена психічна неврівноваженість,
депресивність, фрустраційна толерантність,
підвищена чутливість до оцінок і дій щодо їх
особистості, невміння і небажання приховувати
свої почуття і думки, постійні внутрішні
конфлікти, напруженість та імпульсивність.
Діти, схильні до прояву непрямої агресії.
Надмірна імпульсивність, слабкий
самоконтроль, недостатня соціалізація
потягів і низька усвідомленість своїх дій.
Діти, схильні до прояву негативізму. Вразливість,
егоїзм, самовдоволення, завищена самооцінка,
консерватизм.
Г.Є. Бреслав виділяє типи агресії у дітей та можливі способи побудови відносин з ними:
Типи агресії Дії
1.Гіперактивно-
агресивна дитина
З рухово розгальмованими дітьми вибудовувати систему обмежень,
використовуючи ігрові ситуації з правилами, стимулювати вміння дітей
визнавати власні помилки, вчити їх не звалювати свою провину на інших,
розвивати почуття емпатії, співчуття до інших, однолітків, дорослого і
живого світу.
2.Агресивно- Образливість пов'язана з особливостями дозрівання нервової системи і
організму, підвищена чутливість, дратівливість, вразливість можуть
13. образлива і
виснажена дитина
провокувати агресивну поведінку. Допомогти розрядити психічну напругу,
повозитися разом в галасливій грі, прагнути уникати ситуацій перенапруги,
якщо дитина майже завжди агресивна.
3.Агресивна дитина
з опозиційно-
зухвалою
поведінкою
Якщо дитині нудно, нічим зайнятися, він переносить на дорослих власний
настрій і проблеми, перекладає відповідальність за свою поведінку.
Спробувати вирішувати проблеми разом, у співпраці з дитиною, але не за
неї.
4.Агресивно-боязка
дитина
Ворожість, підозрілість можуть бути засобом захисту дитини від уявної
загрози, "нападу". Акцент на роботу зі страхами, створюйте небезпечну
ситуацію і разом з дитиною долайте її, при цьому ситуація повинна бути на
межі приємного з неприємним з перевагою приємного.
5.Агресивно-
бездушна дитина
Часто дратується або байдужий, штовхається, б'ється, говорить образливі
слова, грубо поводиться з тваринами, при цьому не розуміє, що іншому
погано або боляче. Порушена здатність до емоційного відгуку,
співпереживання, співчуття до інших. Риси емоційної холодності,
бездушності, підвищеної афективної (емоційної) збудливості, які
передаються від батьків або близьких дитини. Стимулювати гуманні
почуття; звертати увагу на сумне, пригнічений стан іншої людини і
стимулювати бажання допомогти; привчати дитину нести відповідальність
("відпрацьовувати" за свою агресивну поведінку).
Зміст індивідуальної корекційної роботи відбувається згідно запланованих етапів.
Підготовчий (просвітницько-орієнтовний) етап
Вивчення особистості школяра, збір і обробка інформації, встановлення першого контакту з
підлітком, аналіз інформації, постановка соціального діагнозу. Заповнення карти (додаток 1).
Лекційне групове заняття "Знайомтеся, агресія".
Індивідуальне заняття. Проведення діагностичного обстеження до початку корекційної
роботи.
Дослідницький етап
Аналіз діагностичного матеріалу, обробка та застосування результатів діагностики,
складання психолого-педагогічної характеристики підлітка і планування корекційної роботи з ним
(додаток 2).
Продуктивний етап
Постановка психологічного діагнозу, заповнення індивідуальної карти корекції (додаток 3).
1. Встановлення контакту, знайомство з правилами, створення довірчих відносин.
2. Розширення інформації про власну особистість.
3. Переоцінка власної особистості: оцінка того, що підліток відчуває і думає про себе і власну
поведінку.
4. Переоцінка оточення: оцінка того, як агресивна поведінка впливає на оточення.
5. Відкритість, довіра і співчуття при обговоренні проблеми агресивної поведінки та її
наслідків.
6. Пошук альтернативи: обговорення можливих замін агресивної поведінки.
7. Контроль за стимулами: навчання уникненню стимулів, що провокують агресивну
поведінку, і протистояння ним.
8. Підкріплення: навчання самозаохочуванню за змінену поведінку.
Заключний етап
Проведення підсумкових вимірів та фіксація достовірних відмінностей між даними
початкового і кінцевого вимірів.
Підведення підсумків корекційної роботи за семестр, аналіз витрат, оформлення результатів,
розробка рекомендацій, річний звіт про результати корекційної роботи (додаток 4).
1. Соціалізація: демонстрація розширення можливостей в соціальному житті у зв'язку з
відмовою від агресивної поведінки.
14. 2. Осмислення змін, що відбулися в ході занять: закріплення сильних сторін особистості,
формування адекватної самооцінки, зміцнення сталого образу "Я".
Групова корекційна робота (тренінг модифікації поведінки - автор І.О.Фурманов) [4, С.
267-292].
Дана психокорекційна методика групової роботи призначена для реабілітації дітей 13-15
років з порушеннями поведінки - агресивністю деструктивної і асоціальної спрямованості. Цикл
занять передбачає роботу одночасно з дітьми, що зазнають різні труднощі поведінки. Взаємодія
дітей з полярними проявами в поведінці дозволить їм краще зрозуміти один одного, побачити
сильні і слабкі сторони своєї поведінки.
Групи переважно комплектуються з дітей одного віку (± 1-2 роки, але не більше) або етапу
вікового розвитку. Це пов'язано з рівнем значущості тих чи інших проблем у певному віковому
періоді, відмінностями в актуальних потребах, ціннісних орієнтаціях, інтересах. Оптимальний
склад групи -10 осіб. Статевий склад може бути як гомогенний, так і гетерогенний.
При комплектуванні групи більш прийнятним є облік характеру порушень поведінки дітей
та їх психологічних особливостей. Залежно від цього модифікується програма тренінгу. Якщо це
діти, які мають порушення в емоційних механізмах регуляції поведінки, то необхідно
розширювати цю частину програми; якщо це діти з моральними відхиленнями - необхідно
посилювати відповідний блок.
Мета групи визначається загальною спрямованістю тренінгу на розширення адаптаційних
можливостей підлітків. У «тренінгу модифікації поведінки» вона конкретизується у досягненні
емоційних, когнітивних і поведінкових змін у підлітків з порушеннями поведінки.
Метою тренінгу є пошук альтернативних (соціально прийнятних) способів задоволення
власних потреб підлітків і взаємодії з навколишнім.
У ході тренінгу вирішуються наступні завдання:
• усвідомлення власних потреб;
• регулювання негативних емоцій і навчання прийомам саморегулювання емоційного стану;
• формування адекватної самооцінки;
• навчання способам цілеспрямованої поведінки, внутрішнього самоконтролю і стримування
негативних імпульсів;
• формування позитивної моральної позиції, життєвих перспектив і планування майбутнього.
Техніки, що використовуються в тренінгу, в основному спрямовані на навчання підлітків
використанню прямої відмови від небажаної поведінки (замість звичних для них способів
агресивного реагування); навчання оцінці соціальних ситуацій; підкріплення гальмування і
згасання агресивних стереотипів поведінки; непідкріплення відхиляючої поведінки і формування
більш адаптивних поведінкових паттернів; посилення і розширення продуктивних поведінкових
реакцій; мінімізацію тривожності.
Першим етапом тренінгу є проведення діагностичного обстеження учасників групи до
початку роботи.
З метою отримання початкового уявлення про обмеження, труднощі і проблеми підлітків,
можливе обговорення за трьома основними напрямками:
а) що не подобається і що подобається в житті;
б) що не подобається і що подобається вдома;
в) що не подобається і що подобається в школі.
Обговорення проводяться окремо за кожним напрямком.
У програмі тренінгу застосована модель покрокової зміни агресивної поведінки:
1 крок - «Усвідомлення»: розширення інформації про власну особистість і проблеми
агресивної поведінки.
2 крок - «Переоцінка власної особистості»: оцінка того, що дитина відчуває і думає про себе і
власну поведінку.
3 крок - «Переоцінка оточення»: оцінка того, як агресивна поведінка дитини впливає на
оточення.
15. 4 крок - «Внутрішньогрупова підтримка»: відкритість, довіра і співчуття групи при
обговоренні проблеми агресивної поведінки.
5 крок - «Катарсис»: відчуття і вираз власного ставлення до проблеми агресивної поведінки.
6 крок - «Зміцнення Я»: пошук, вибір і прийняття рішення діяти, формування впевненості в
здатності змінювати поведінку.
7 крок - «Пошук альтернативи»: обговорення можливих замін агресивної поведінки.
8 крок - «Контроль за стимулами»: уникнення або протистояння стимулам, що провокують
агресивну поведінку.
9 крок - «Підкріплення»: самозаохочення або заохочення з боку оточуючих за змінену
поведінку.
10 крок - «Соціалізація»: розширення можливостей в соціальному житті у зв'язку з відмовою
від агресивної поведінки.
Бажано використовувати додаткові методи групової психокорекції, які націлені на
вироблення норм поведінки і міжособистісної взаємодії, розвиток здатності перебудовуватися в
різних умовах і різних групах. До таких віднесено:
Коригувальні психологічні вправи - спрямовується стимуляція змін в емоційній, вольовій,
моральній і поведінковій сферах.
Психотехнічні вправи, що стимулюють групову динаміку. Відбувається оптимізація
внутрішньогрупових зв'язків, структури групи, взаємовідносин з тренером.
Внутрішньогрупова дискусія – проходить групове обговорення проблеми, зіставлення думок,
оцінок членів групи з приводу самої проблеми і можливих варіантів її вирішення.
Міжгрупова дискусія – планується обговорення проблеми між мікрогрупами, висловлюються
різні, часом полярні точки зору. Зазвичай для цього використовуються конфронтаційні техніки –
навчання членів групи аналізувати і ставити під сумнів свою поведінку, через усвідомлення себе і
рефлексію власного і чужого досвіду.
Рольове програвання життєвих ситуацій. Банк життєвих ситуацій, вирішення яких актуально
для підлітків, накопичується в процесі роботи групи та відбувається обговорення різних проблем.
Використання техніки «рольового обміну» в роботі групи надзвичайно важливо для учасників
тренінгу, так як не тільки дозволяє «програти», розширити репертуар власного досвіду, а й
познайомити з різними моделями поведінки, асимілювати «досвід інших. Участь у розігруванні
ситуацій надає можливість членам групи моделювати, а отже, модифікувати власну поведінку.
Завершальним етапом тренінгу є проведення підсумкових вимірів у групі та фіксація
достовірних відмінностей між даними початкового і кінцевого вимірів.
Програма роботи з батьками агресивних підлітків
Важливим компонентом психокорекційної програми є робота з сім'єю підлітка.
Мета такої роботи - створення психологічних умов для подолання батьківських обмежень та
придбання батьками нового досвіду взаємодії з власними дітьми за допомогою практичного
тренування комунікативних навичок.
Завдання: з'ясувати значення «симптомів» всередині сім'ї і спробувати оптимізувати її
функціонування за рахунок переосмислення ролі і позиції батьків; взаєморозуміння і взаємоповаги
прав і потреб батьків і дітей; зниження тривожності і придбання впевненості в собі; формування
готовності батьків обговорювати з дітьми всі суперечливі і конфліктні ситуації в сім'ї; вироблення
ефективного стилю взаємодії з дітьми.
При зборі сімейного анамнезу слід звернути увагу на сімейне функціонування, ранні
дитячо-батьківські конфлікти. Вивчення наявних видів дисфункції сім'ї важливо для
психопрофілактики відхилень і прогнозу результатів корекційної роботи.
Фактори, що сприяють девіантній поведінці підлітків:
- Спотворення емоційних зв'язків і інтеракцій між батьками;
- Блокування потреб в безпеці, самоствердженні, приналежності, часовій перспективі;
- Відсутність або спотворення батьківської моделі поведінки, з якою дитина
ідентифікується;
- Наявність дисфункціональних стилів оволодіння стресом;
