2.
На сьогодні відбувається
поступова відмова від
традиційної моделі освіти,
головним завданням якої
було передати знання та
виховати громадянина з
певною ідеологічною
установкою.
Сучасна вітчизняна освіта у
контексті демократизації
суспільства та інтеграції у
міжнародний світовий
простір орієнтується на
розвиток цілісної всебічно
розвинутої особистості, яка
дотримується принципів
гуманізму, поважає себе й
інших людей, не зважаючи
на расові, культурні,
національні та інші
відмінності, враховуючи й
різність за статтю.
Сформувати таку особистість
можливо лише за умов, коли
сучасні викладачі почнуть
змінювати власну поведінку,
будуть подавати приклади
толерантного,
гуманістичного ставлення до
учнів та учениць, тобто коли
демократичність поглядів і
переконань стане
невід’ємною частиною
іміджу сучасного вчителя.
3.
Задача сучасного
учительства – навчання,
розвиток, виявлення
природних здібностей
дитини та виховання
особистості, вільної у
власному виборі інтересів,
захоплень, вподобань
безвідносно до своїх статі,
матеріальних статків,
віросповідання тощо.
Важливою у цьому процесі є
постать вчителя, який/яка
завжди знаходиться у полі
зору школярства. Взаємодія
вчитель-учень майже
безперервний процес, і під
час такого спілкування
відбувається несвідоме
зчитування підлітками
інформації про людські
відносини й світ в цілому,
яку транслює учитель.
4. Впровадження ґендерної складової в освітній процес як в одну з
важливіших складових суспільного життя підкріплено низкою
законодавчих документів та дій: Закон України «Про забезпечення
рівних прав і можливостей жінок та чоловіків» (2005 р.), Постанова
«Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної
рівності в українському суспільстві на період до 2010 року»
(2006 р.), Положення «Про Міжвідомчу раду з питань сім’ї,
ґендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі
людьми» (2007 р.), Постанова Кабінету Міністрів України від 26. 09.
2013 р. № 717 про затвердження Державної програми забезпечення
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016
року, Парламентські слухання від 16.10.2013 р.на тему:
«Забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків.
проблеми та дієвий шлях їх вирішення».
За слушним зауваженням доктора педагогічних наук, професора
О.І. Цокур, «значне місце у трансформації існуючої системи
ґендерних відносин, формуванні егалітарної свідомості молодого
покоління належать освіті. Саме освіта як один із найважливіших
соціальних інститутів, що виконують функції передачі та
поширення знань, умінь, цінностей і норм від одного покоління до
іншого через інтеграцію гендерних підходів у навчальний процес,
спроможна закласти основи для становлення суспільної гендерної
культури». Відповідно до реформувань у системі освіти нові вимоги
постали й перед іміджем учительства.
5.
Ґендерне питання набуває особливої значущості у
діалозі між учителями й учнівством. У шкільному
віці відбувається соціалізація особистості,
статеворольова ідентифікація дитини та засвоєння
певних норм і правил поведінки у соціуму відповідно
до своєї статі. Шкільне середовище на сьогодні, на
жаль, майже повністю відтворює ґендерний
дисбаланс соціуму.
Пригадаймо такі приклади: промови до учнівської
аудиторії – «доброго дня, школярі», «похвальними
грамотами нагороджено учнів 11 класу», «відбудеться
зустріч однокласників», «запрошуються учні 5-7
класів» тощо, які залишають поза увагою школярок,
учениць, однокласниць.
6.
Мова підручника – одного з головних інструментів навчання –
здебільшого андроцентрична, якщо йдеться про минулий час, то
майже не зустріти жіночого роду: «ти прочитав», «ти вже виконував»,
«брав участь у дискусії» і т.п. Ілюстрації, що супроводжують матеріали,
нерідко також несуть інформацію про ґендерний уклад світу.
Згадаймо обкладинки підручників: на книгах з математики, фізики
частіше змальовано хлопчика, на книзі з гуманітарних наук –
дівчинку, що транслює дискримінаційний погляд на можливості,
здібності хлопців та дівчат.
Культурно-виховні заходи на кшталт «Міс осінь», «Лицарський
турнір» утверджують думку про першочергову важливість для дівчат
зовнішньої краси, а для хлопців – фізичних здібностей. Поділ дівчат і
хлопців під час уроків праці, що є проекцією на майбутнє ґендерних
ролей, закріплених за жінкою та чоловіком у їх дорослому житті.
7.
Продовжувати можна ще і ще, згадуючи шкільну форму
(дівчатам, як правило, заборонено носити брюки, що що
обмежує їх рухи, активність й, як наслідок, укорінює стереотип
про їх пасивну роль); вимоги до зачісок, прикрас (хлопцям
роблять зауваження за довге волосся та сережки); різні реакції
на однакову поведінку хлопців і дівчат (марковані за статтю
фрази – «не плач! ти ж хлопець!», «що за бруд у зошиті? ти ж
дівчинка») тощо. І своєрідним провідником між шкільним
світом і дітьми є учитель/учителька. Саме від них великою
мірою залежить, які норми, ідеали, цінності та ролі будуть
прийняті й засвоєні.
8.
Проілюструвати вчительський підхід до ґендерних проблем
можна таким прикладом. Під час вивчення на уроці української
літератури колискових пісень, коментарем до яких у підручнику
подано питання: «Чого бажає мати своїй дитині? Знайди слова
та образи, що відтворюють ці материнські почуття і
сподівання», у яких відбувається укорінення ґендерного
стереотипу про те, що виключно мати співає колискову, а отже,
тільки вона вкладає дитину спати і батько не бере у цьому
участі.
Учитель/учителька може за допомогою питань до аудиторії
дізнатись про те, хто в їх родинах вкладає спати молодших
братів/сестер чи у дитинстві вкладав їх? Хто може співати
колискову? Чому саме образ матері найчастіше зустрічається в
колискових піснях? Чи хотіли б ви, щоб у дитинстві вам співав
колискову тато?
Під час такої бесіди є змога скорегувати уявлення школярства
про роль матері та батька у вихованні та догляді за дитиною, не
дати укорінитись зазначеному вище стереотипу. Акцентуючи
увагу на ґендерному дисбалансі, пояснюючи (історичними
умовами, специфікою суспільного устрою, поглядами
письменника тощо) ті чи інші моменти, учитель/учителька має
можливість спрямувати школярство у напряму ґендерної
збалансованості.
9.
Звісно, наведені приклади лише актуалізують проблему, проте
переконані, що за умови ґендерної корекції навчального
процесу, освітніх програм, розуміння вчителем/вчителькою
ґендерної асиметрії, вмінню побачити ґендерний дисбаланс,
домінування однієї статі над іншою у матеріалах підручників,
шкільних програмах, проявах оточення тощо, реагування на
сексизм, сприяння подоланню статевої ієрархії, можна
сформувати егалітарну свідомість в учнівства, що згодом
неодмінно призведе до концептуальних змін у суспільстві щодо
питань ґендерного паритету.
Дякую за увагу!
10.
Звісно, наведені приклади лише актуалізують проблему, проте
переконані, що за умови ґендерної корекції навчального
процесу, освітніх програм, розуміння вчителем/вчителькою
ґендерної асиметрії, вмінню побачити ґендерний дисбаланс,
домінування однієї статі над іншою у матеріалах підручників,
шкільних програмах, проявах оточення тощо, реагування на
сексизм, сприяння подоланню статевої ієрархії, можна
сформувати егалітарну свідомість в учнівства, що згодом
неодмінно призведе до концептуальних змін у суспільстві щодо
питань ґендерного паритету.
Дякую за увагу!
