Поради педагогу-організатору

1. ПОРАДИ ПЕДАГОГУ-ОРГАНІЗАТОРУ
Два людських винаходи можна вважати найтяжчими: мистецтво
керування і мистецтво виховання.
(І.Кант)
Сучасний педагог організатор… Який він? Які вимоги ставить перед ним
суспільство? Перш за все, сучасний вчитель має бути таким, яким він хоче бачити
своїх вихованців, як говорив К. Ушинський. «Моральні якості вчителя
відіграють велику роль у вихованні та навчанні учнів. Бо не кожна дитина
може бути відмінником, а от людиною вона повинна стати.»
І саме сформувати майбутню особистість перше завдання любого вчителя.
Знання
Вчитель їх може мати, а от чи зможе він свої знання передати учням, навчити їх
самостійності, розвинути їх творчий потенціал? І треба бути справжнім віртуозом,
володіти такими прийомами і методами, які зроблять Ваші заняття ,репетиції
незабутніми. На даному етапі освітнього процесу вчителю слід звернутись до
використання інтерактивних та інформаційних технологій. Слід не забувати про
виховний процес. Система виховних заходів, святкових сценаріїв, годин
спілкування допоможе педагогу організатору сформувати гармонійно розвинену
особистість.
Любов…
Про любов до дитини неодноразово говорив В. Сухомлинський, наголошуючи,
що «плоть і кров вихователя як сили, здатноївпливати на духовний світ іншої
людини. Педагог без любові до дитини — це все одно, що співак без голосу,
музикант без слуху, живописець без відчуття кольору».
То ж спробуємо все це дати нашим вихованцям. Можливо Вам і стане у пригоді
цей записник сучасного педагога організатора ,в якому Ви знайдете , методичні
матеріали ,поради до застосування тих чи інших засідань, презентації.
Моє педагогічне кредо: розвивати дитину як неповторну індивідуальність,
формувати в ній творчий потенціал, прагнення до самостійної пізнавальної
діяльності.
Рецепт вчительського щастя:
Візьміть чашу терпіння,
Налийте туди повне серце любові,
Вкиньте дві пригорщі щедрості,
Хлюпніть туди ж гумору,
Посипте добром,

2. Додайте якомога більше віри,
І все це добре перемішайте.
Потім намажте на шматок відпущеного вам життя.
І пропонуйте всім, кого зустрінете на своєму шляху.
Виховання – проблема вічна. Відколи існує людство, відтоді й дбає про потомство
й продовження роду. Від батьків передається генетичний код, рідна мова,
матеріальна й духовна культура, що забезпечує прогрес суспільства, наступність і
спадкоємність поколінь.
Динамізм повсякденного життя вносить корективи в підготовку до нього. На
кожному історичному етапі вихователям доводиться розв’язувати також проблеми,
що мають пряме відношення до сьогодення.
Отже, постає проблема усунення гострих суперечностей між досягненням
багатовікового морально-педагогічного досвіду нашого народу і незадовільним
застосуванням його у вихованні дітей. Фактично прогресивні традиції й національні
звичаї духовно-морального, демократичного, гуманного, господарсько-трудового,
культурно-естетичного характеру були приречені на забуття.
Аби долати негативні явища, необхідно в нести кардинальні зміни, у вихованні
підростаючих поколінь. Що робити? Як діяти? Яким насправді має бути
вихованець? Ці питання постають нині перед педагогом – організатором. І всі вони
потребують негайної відповіді втілення в життя. Для вирішення цих та інших
питань педагог-організатор має поставити перед собою завдання виховати
особистість, яка б:
- віддано любила свій народ, свою Батьківщину;
- з повагою ставилась до символів нашої держави;
- знала і вивчала історію України, традиції, звичаї нашого народу;
- добре володіла основами наук;
- удосконалювала свою особистість, закріплювала позитивні якості, творила добро
заради якого і була б безкорисливою;
- з любов’ю і повагою ставилась до батьків;
- оберігала природу, турбувалась про неї, збагачувала її.
Працюючи з дітьми завжди пам’ятайте , що кожен підліток повинен вас
розуміти, що ви маєте бути демократичним лідером дітей – доброзичливим,
люб’язним, але стійким, вимогливим, послідовним.
Діти, як квіти. Доторкнешся до кожної із них - і вона задзвенить і розсиплеться
аромат, не схожий один на одного, тому необхідно, щоб люди, які виховують
безперервно виховували себе.
Одна із грубих помилок вважати, що педагогіка є наукою про дитину, а не про
людину.
Що перша заповідь учителя – любити!
Це, перш за все, життя,

3. Бо в ньому жити:
Посіяти, плекати і радіти;
І знати, що добро росте,
Що вклав ти частку серця
В це створіння
І мудрість й душу,
Тільки май терпіння,
Бо довго проростає те зерно,
Воно ж бо вічне,
В терніях воно.
А друга заповідь учителя – любити!
З натхненням діяти, творити,
Шукати і знаходить сходи,
І підійматись до зірок,
А кожним кроком є урок.
Ще й третя заповідь учителя – любити!
З своєю совістю дружити,
Щоб час пройшов
Й лови себе на слові:
Дорога вчителя вся виткана з любові!
Поняття «людина», «особистість», «індивід».
Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках,
так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про
неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У
психології ці поняття розрізняються. Вихідним є поняття «людина». Людина - це
насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й
мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його
перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака
людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність
змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її
характерними ознаками позначають поняттям «індивід».
Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо
про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда.
Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну
діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.
При цьому виникає питання: якщо особистість є ознакою індивіда, то чи будь-
який індивід має цю ознаку? Річ у тім, що особистість - це
ознака свідомого індивіда, який займає певну позицію у суспільстві і виконує певні
соціальні ролі. Індивід, який народжений з глибокими відхиленнями у психіці, або
той, що виріс поза людським оточенням, не зможе стати особистістю. Але це дуже
рідкісні випадки. Набагато частіше трапляються, випадки, коли в людини
недостатньо чітко сформована позиція особистості - стала система її ставлень

4. до тих чи інших характеристик дійсності, яка виявляється у певній поведінці й
вчинках.
Особистість це людина, яка активно опановує власну індивідуальність
суспільство і природу у взаємозв’язку, в якої є унікальне і динамічне
співвідношення, просторово часових орієнтацій, потребнісно вольових переживань,
аксіологічних спрямованостей.
Виховання свідомої дисципліни, почуття обов'язку та відповідальності.
Життя вимагає від людини високої дисципліни і виконавської чіткості —
рис, що в нашому характері репрезентовані надто слабко. У їх формуванні значна
роль належить навчально-виховному процесу школи, зокрема шкільній дисципліні.
Шкільна дисципліна — дотримання учнями правил поведінки в школі та за
її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, підкорення
громадському обов'язку.
Показниками високого рівня дисципліни є розуміння учнями необхідності
дотримання її в школі, громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і
потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни праці, навчання,
вільного часу; самоконтроль у поведінці; боротьба з порушниками дисципліни в
школі та за її межами.
Свідома дисципліна виявляється в усвідомленому суворому, неухильному
виконанні суспільних принципів і норм поведінки й ґрунтується на сформованості в
учнів такої риси, як дисциплінованість і почуття обов'язку та відповідальності.
В основі дисциплінованості — прагнення й уміння особистості керувати
своєю поведінкою відповідно до суспільних норм і вимог правил поведінки.
Обов'язок — усвідомлена особистістю система суспільних і моральних
вимог, що диктується соціальними потребами і конкретними цілями та завданнями
певного історичного етапу розвитку.
Відповідальність — якість особистості, що характеризується прагненням і
вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільності або шкоди для
суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними в суспільстві вимогами, нормами,
законами, керуватися інтересами соціального прогресу.
Шкільна дисципліна є умовою нормальної навчально-виховної діяльності
школи. Цілком очевидно, що за відсутності дисципліни не можна провести на
належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої іншої справи. Вона є
водночас і засобом виховання школярів. Дисципліна сприяє підвищенню виховної
ефективності діяльності учнів, дає змогу обмежувати, гальмувати нерозважливі дії
та вчинки окремих школярів.
Важливу роль у вихованні почуттів обов'язку і відповідальності відіграє
робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі. Необхідно
привчати їх до виконання цих правил, формувати в них потребу в постійному їх
дотриманні, нагадувати їх зміст, вимоги. Недоречно ділити правила поведінки на
основні й другорядні, коли за порушення одних учень несе відповідальність, а
недотримання інших залишається непоміченим.

5. Відповідну роботу слід проводити також з батьками учнів. Адже правила
охоплюють основні обов'язки школярів, сумлінне виконання яких свідчить про їх
загальну вихованість. Щоб допомогти школі у виробленні в учнів якостей,
передбачених цими правилами, батьки мають знати їх, володіти елементарними
педагогічними прийомами для формування цих якостей.
Виховання звички дотримуватися правил поведінки, дисциплінованості
починається з перших днів перебування учня в школі. Учитель початкових класів
повинен чітко знати, якими методами домагатися її, пам'ятаючи, що навіть
наймолодший учень-першокласник — це вже громадянин, наділений певними
правами й обов'язками. Невсипущий контроль, постійні обмеження призводять до
протилежних результатів, зауваження викликають роздратування, грубість,
непокору.Вимогливість і суворість учителя мають бути доброзичливі. Він повинен
розуміти, що учень може помилятися не тільки на уроці, коли відповідає на
запитання, а й припускатися помилок у поведінці через брак життєвого досвіду.
Суворий і добрий учитель уміє прощати такі помилки і вчить неповнолітніх, як
поводитися в складній життєвій ситуації. А. Макаренко велику роль у
дисциплінуванні учнів відводив шкільному режимові, вважаючи, що він виконує
свою виховну роль лише тоді,коли доцільний, точний, загальний і визначений.
Доцільність режиму полягає в тому, що всі елементи життєдіяльності учнів у
школі й удома продумані та педагогічно виправдані. Точність режиму виявляється в
тому, що не допускає жодних відхилень у часі й за місцем проведення намічених
заходів. Точність передусім повинна бути властива педагогам, тоді вона передається
дітям. Загальність режиму — його обов'язковість для всіх членів шкільного
колективу. Стосовно педагогічного колективу ця риса виявляється в єдності вимог,
які педагоги висувають до вихованців. Кожен вихованець повинен чітко уявляти, як
він має діяти, виконуючи певні обов'язки. Такий режим сприяє розвиткові в учнів
здатності керувати собою, корисних навичок і звичок, позитивних моральних і
правових якостей.
Важливе місце у привчанні учнів до належної поведінки в школі та за ЇЇ
межами належить чіткому контролю за їх поведінкою, що передбачає облік
відвідування ними уроків, вжиття відповідних заходів до тих, хто систематично
запізнюється або не з'являється на уроки без поважних причин. У деяких школах
ведуть спеціальніжурнали поведінки учнів, у яких директор або його заступник з
виховної роботи регулярно фіксують усі випадки грубого порушення учнями
порядку в школі, на вулиці, в громадських місцях, а також виховні впливи, які було
застосовано до них, і результати цих впливів. Це допомагає педагогам своєчасно
аналізувати стан дисципліни в учнівському колективі, намічати і вживати заходів
щодо його поліпшення, детальніше й повніше вивчати умови життя учнів, ближче
знайомитися з їх сім'ями, глибше вникати у внутрішній світ окремих учнів і таким
чином виявляти недоліки виховної роботи школи й удосконалювати її. Такий
журнал обліку поведінки дає можливість конкретизувати індивідуальну виховну
роботу з учнями, схильними до порушень норм моралі та права, сприяє їх
профілактиці. У деяких школах замість журналу обліку поведінки ведуть спеціальну
картотеку на учнів-правопорушників.