Т.Г. Шевченко . Поема “Наймичка”

1. Т.Г. Шевченко.
Поема “Наймичка”

2. Богдан Лепкий:
«"Наймичка" — це ніби старша сестра
"Катерини", яка свій гріх спокутує не під льодом, а
в тихій, святій самопожертві. Апофеоз
материнської любові, один із найгарніших малюнків
української жінки, твір, писаний у євангельському
настрої, без злості, злоби, без усякого людського
гріха. Архітвір ...»

3. «Наймичка» належить до небагатьох творів
Шевченка періоду «Трьох літ»,датовано «13
ноября 1845, в Переяславі». Уперше поему
надруковано в збірнику «Записки о Южной Руси»
без зазначення автора, оскільки Шевченко
перебував тоді на засланні й друкувати його твори
було заборонено. Щоб обійти цензуру, видавець
збірника П. Куліш подав у передмові до публікації
версію, ніби поему виявлено випадково й без
зазначення прізвища її автора в альбомі панночки-
хуторянки. Вдруге за життя поета твір надруковано
в «Кобзарі» 1860.

4. Ближче до Бога стоїть покритка Ганна — головна героїня поеми «Наймичка»,
вона знаходить у собі сили все життя долати страшенні муки, не
спокушається до самогубства,як Катерина, а підкоряється Божій волі. Ганна
підкидає свого позашлюбного сина бездітним заможним селянам і через рік
проситься до них у найми, аби бути поруч зі своїм сином, який стає в поемі
змістом її життя. Трагедія Ганни передусім у тому, що вона мусить
приховувати свої почуття від рідного сина, а отже, наймичка позбавлена
справжнього материнського щастя. Така неординарна психологічна ситуація
дала можливість поетові якнайповніше розкрити образ нещасної жінки,
глибину трагізму її життя, духовну велич її натури. Вершину страждань Ганни
зображено в останньому розділі поеми: наймичка страшенно боїться
померти, не дочекавшись сина з чумакування в далеких краях. І все ж таки
довготерпелива Ганна дістає винагороду — вона дочекалася сина Марка й
розкрила йому таємницю свого життя: «Прости мене! Я каралась Весь вік в
чужій хаті... Прости мене, мій синочку! Я... я твоя мати». Та й замовкла...

5. До теми покритки Шевченко звертався в ранніх поемах
– «Катерина» і «Слепая», а згодом – у поемах
«Відьма» та ін. Природа драматичної ситуації,
покладеної в основу «Наймички», та сама, що й в
інших Шевченкових творах, присвячених цій темі. Вона
зумовлена становищем матері позашлюбної дитини в
тогочасному суспільстві, її соціальною знедоленістю.
Однак у «Наймичці» тему покритки психологічно
поглиблено, вона набула тут нового ідейно-творчого
розвитку. Образ матері в поемі не тільки трагічний, як у
«Катерині», а й величний, у ньому втілюється мотив
самопосвятної любові. Матір-покритку суспільство
виштовхувало на узбіччя, прирікало на поневіряння, і
їй потрібна була велика душевна сила, щоб, усупереч
усьому, будь-що жити задля дитини.

6. Героїня з християнською величчю духу змінює
фатум свого життя, свою «долю»: вона підкидає
малого сина старій бездітній родині хуторян, з тим
щоб згодом попроситися до них наймичкою. Поет не
аналізує тут взаємин героїні твору з її середовищем,
(нічого не сказано про її минуле, нема згадки про
спокусника тощо), а зосереджується на
материнських переживаннях, на материнській місії,
чиненій потай. Хвилина у хвилину, день у день, рік у
рік не відходячи від сина, вкладаючи в нього всю
силу материнського піклування й любові, вона
мусить критися власне із материнським характером
свої почуттів – задля сина та його названих батьків,
яких вона також полюбила, як і вони її.

7. За створеною в поемі світлою
картиною людяності й сердечності
стоїть інший світ, суворий і
жорстокий, що може зруйнувати
уявну ідилію. У стражданнях, які
зносить наймичка, щоб оберегти
синову долю, розкривається сила
материнської любові, глибина
переживань героїні поеми.
Зображення душевної сили й
моральної чистоти матері-покритки
становить пафос «Наймички».

8. Поему написано в стриманій манері, в ньому використано стилістику
народної пісні й казки. Шевченко не вдається до безпосередньої
характеристики героїні твору, глибоке співчуття до неї не переходить у
декларацію, а виявляється в самому змісті й тоні розповіді. Поет досяг тут
особливої рівноваги художніх образів, простоти поетичної мови. «Наймичка»
- етапний твір у розвитку Шевченкового психологічного реалізму.
Поглибленню психологізації характерів сприяє широко застосовуваний
поетом і особливо ясно виявлений у побутових поемах спосіб розповіді,
зітканої з «голосів», позицій, «чужої мови» персонажів; «чиста» розповідь від
«автора» займає дуже мало місця. Погляд на події, їх оцінка, формально
належні оповідачеві, насправді природно й непомітно передаються від
одного персонажа до іншого, взаємно висвічуючись, творячи реалістичну
глибину психологічної перспективи.

9. Манера викладу позбавлена ліричних вигуків,
звертань, відступів, інтонаційних перепадів; є
спокійна «об’єктивна» сповідь, рівний емоційний
тон, але все наснажене світлим етичним настроєм
тихої і спокутної материнської любові. Авторська
позиція виражається передусім завдяки
багатоголоссю, зміні точок зору, внутрішній
психологічній позиції стосовно героїв, пестливій
мові героїні, переданій у згоді з авторською
оцінкою зображеного. Змальовуючи образи
позитивних героїв з народу, поет не просто
протиставив свій етичний ідеал антилюдяному
світові, а й розкрив трагедію цього ідеалу, його
несумісність із тодішніми умовами життя.

10. Композиція
Композиція поеми виявляє характерні риси жанрового різновиду романтичної
ліро-епічної поеми. Вона відкривається неясним, загадковим "Прологом", у
якому дія відбувається у суто романтичних обставинах — на могилі серед
поля, в тумані, якому невідома "молодиця молодая" звіряється своїм горем. У
той же час мова героїні не літературно-романтична, а пісенно-розмовна:
спершу це своєрідний покаянний монолог, який далі змінюється піснею про
вдову-дітозгубницю. Пісня розкриває ту альтернативу, що грізно постала
перед молодою матір'ю-покриткою, і якої вона не прийняла. "Пролог" служить
настроєвою увертюрою, створюючи сумовитий настрій очікування розгадки.
Дальша дія складається з ланцюжка вершинних, найбільш значущих епізодів,
кожному з яких присвячено окремий розділ, яких є вісім. Це розповідь у стилі
казкового зачину ("Був собі дід та баба...") про долю бездітної люблячої пари.

11. Композиція
Розповідач-спостерігач змальовує сцену знаходження подружжям
підкинутого немовляти, сповнену радісних надій: "От і талан, от і доля, // І
не одинокі!"; прихід наймички та її працю в господі. Цікавою є хронотопна
організація сюжету. Між третім і четвертим розділами — часовий інтервал
років у вісімнадцять. Стисло повідомляється тільки про смерть Насті,
прийомної матері Марка. У п'ятому розділі — два епізоди: підготовка до
весілля та проща Ганни до Києва. На початку шостого розділу
повідомляється про три щорічні подорожі наймички да Києва, про початок
четвертої та про її повернення й гостинці онукам і невістці Катрі. Дія помітно
уповільнюється: виявляється, що Ганна повернулася вже недужою,
передчуваючи власну смерть.

12. Композиція
Сьомий розділ присвячено розповіді про її
недугу й тривогу про Марка,який, чумакуючи,
затримався в дорозі. Тут особливо виразно
виявлено родинну любов і невістки, й Трохима
до Ганни. І нарешті, у восьмому, останньому,
розділі показане неспішне щасливе
повернення Марка і — контрастом до його
настрою — сцену зізнання Ганни та її смерть.

13. Значення поеми
«Наймичка» - одна з вершин поезії Шевченка. Етичний ідеал поета виявився
в ній з художньою силою, властивою найвидатнішим творам світової
літератури. Поемі судилося довге і щасливе життя. У різні часи високу оцінку
їй давали М. Костомаров, М. Добролюбов, О. Пипін, М. Михайлов, М.
Некрасов, Л. Толстой, В. Короленко, М. Горький.
І. Франко писав, що вона «належить до найбільших тріумфів правдивої
штуки і мусить уважатися за найкращий доказ великої геніальності
Шевченка».