Т.Г. Шевченко Поема “Кавказ” Історія написання, проблематика твору

1. Т.Г. Шевченко
Поема “Кавказ”
Історія написання, проблематика твору

2. Історія написання поеми
Приводом для написання поеми була смерть близького знайомого
Т.Шевченка, офіцера Якова де Бальмена, який загинув у 1845 р. в одному з
походів царського війська на Кавказ.
Боротьба між царським урядом і Шамілем, який очолював націоналістичний
реакційний рух на Кавказі, відома в історії під назвою мюридизм.
Матеріал про життя й побут кавказьких народів, який поет отримав від
фольклориста О. Афанасьєва-Чужбинського.
Отже, написаний твір у 1845 р. в Переяславі.

3. Яків де Бальмен
26 липня 1845 р. на Кавказі загинув 32- річний Яків де Бальмен. Своєму другу
Тарас Григорович писав: «Мій Якове добрий, не за Україну, а за її ката
довелось тобі пролить кров добру…». Поема «Кавказ» має присвяту:
«Искреннему моему Якову де Бальмену».
За часів короля Якова предки де Бальмена, нащадки давнього
аристократичного роду з Шотландії, були змушені вступити на службу до
французького короля. Прадід Якова де Бальмена покинув Францію, на
запрошення Анни Іоанівни вступив на службу в російську армію і в чині
полковника був убитий в бою зі шведами. Перед генерал-поручником
Антоном Богдановичем де Бальменом, ад’ютантом гетьмана Кирила
Розумовського, дідом Якова де Бальмена капітулював у Бахчисараї останній
кримський хан Гірей.

4. Яків де Бальмен
Дядько графа був російським комісаром на
острові Святої Єлени, і від імені держави-
переможниці наглядав за полоненим
Наполеоном. Батько Якова теж військовий у
званні підполковника пішов у відставку й
оселився у линовицькому маєтку, отриманому із
посагом його дружини Софії Башилової.

5. Граф Яків Петрович де Бальмен, побратим Т. Шевченка, український
художник-аматор – автор альбому «Гоголівський час», перший ілюстратор
«Кобзаря», поет, автор повістей, офіцер народився 10 серпня 1813 р. у
с.Линовиця на Пирятинщині.
Яків – старший син, спадкоємець батьківського багатства, удома називався
Жаком. Батько займався домашньою освітою дітей; тільки малювання дітям
Петра де Бальмена викладав художник Аполлон Мокрицький.
У 1830 році Яків відмінно склав іспити за 7 клас і був зарахований вільним
слухачем тієї Ніжинської гімназії вищих наук… Він зразу став найкращим
учнем, одержував почесні грамоти. Тоді гімназистам дозволялось жити не у
пансіоні, а на квартирах у викладачів. На квартирі професора-історика
Соловйова, разом із Яковом і Петром Катериничем жили земляки, сусіди по
маєтку: Євген Гребінка (старший за Якова на рік) і Сашко Афанасьєв
(Чужбинський, молодший на 4 роки).

6. Влітку Яків багато читав, мандрував. У листі
Я. де Бальмен писав своєму другові
В.Закревському: «Блукаючи по степу
посеред цієї неозорої рівнини, котра
закінчує Подільську губернію з боку Бугу, я
часто задивлявся на силу-силенну могил –
пам’яток старої слави нашої України. Ці
степи — давні рубежі… землі Козачої,
могили вкривають їх неначе тавра,
поставлені на ґрунт відважністю
українців». І далі продовжує: «Хотів бо
знати всі найменші подробиці рідного
краю».

7. У 1832 р. Яків Петрович вступив на військову службу.
У червні 1843 р. ротмістр Яків де Бальмен, розчарувався у військовій службі
й подумував про відставку, одержав чергову відпустку і знову побував на
балу у хрещеної матері Волховської в Мойсівці, відчув самотність і вічне
кохання до кузини, Софії Волховської, у яку закохався ще у 13 років на
своєму першому балу у цьому ж місці. Тут він зустрівся з Євгеном Гребінкою,
познайомився з веселим шибеником Тарасом Шевченком. Ночували вони в
кімнаті, закріпленій «навічно»за Яковом. Потім утрьох поїхали спочатку до
Яготина, до неперевершеного поета Віктора Забіли, у маєток Бальменів… У
Закревських, у Зеленій Рудці, Євген Гребінка закохався у Машеньку
Ростенберг і при побратимах написав безсмертні «Очі чорні» та заспівав
романс під французьку похідну пісню, мелодію якої награвав на гітарі Яків де
Бальмен.

8. Тарас від тієї пісні навіть сльозу зронив, бо й сам
закохався у Ганну Закревську.
Взимку 1844 р. Т.Шевченко та Яків де Бальмен знову
разом. А. Кузьменко у книзі «Друже незабутній…» пише:
«Для Шевченка найбажанішим співрозмовником у ці дні
був Яків де Бальмен. Саме тому він без вагань залишив
усі розваги, міняв товариство розумної талановитої і
доброзичливої Варвари Рєпніної на бесіди з Яковом
Петровичем, з яким хотів бути в с. Мойсівці й
Малютинцях, Березовій Рудці, Линовиці, Вейсбахівці».
Разом із Т. Шевченком Я. де Бальмен брав участь у
зібраннях товариства «мочемордів», на чолі якого стояв
Віктор Закревський.
Яків де Бальмен

9. Яків обговорив свій майбутній альбом
Шевченкового «Кобзаря» — «Wirszy T.
Szewczenka» (переписаного польськими
літерами), до якого Я. де Бальмен і його
брат, М. Башилов, виконали по 39
ілюстрацій: заставок, кінцівок і
заголовних літер.

10. Я. де Бальмен ілюстрував поеми «Гайдамаки» та
«Гамалія». Крім ілюстрацій до творів Шевченка,
залишив 4 альбоми малюнків із життя тодішніх України
й Росії. В Одесі, де Яків служив ад’ютантом генерала
Данненберга, віддав альбом в палітурку.
У 1844 р. Т. Шевченко кілька місяців гостював у
Линовиці. Їдучи в Прилуки 1845 р., Шевченко вирішив
погостювати у Закревських, у Березовій Рудці,
дізнався, що де Бальмен перебуває на війні на Кавказі.
В. Закревський передав Т. Шевченку подарунок Якова
де Бальмена – переписаний латинкою й ілюстрованим
ним і М. Башиловим збірник «Вірші Т. Шевченка».

11. Подарунок де Бальмена та розповіді Закревського про
події на Кавказі, навіяли Шевченку невеселі думки, і він
на одному з чистих аркушів щойно одержаної книжки
олівцем написав: “За горами гори, хмарою повиті,
/Засіяні горем, кровію политі…”, які стали початком
поеми “Кавказ”. А коли поет знову уже в жовтні 1845
року був у Березовій Рудці, як пише П. Жур: «Сумною
була зустріч з її господарями. Закревські, безперечно,
знали про загибель на Кавказі добре знайомого їм Я. де
Бальмена». В. Закревський і Т. Шевченко були глибоко
засмучені звісткою про загибель друга у Даргінському
поході. Від В. Закревського Т. Шевченко у кінці жовтня
1845 року поїхав до Переяслава. І тут 18 листопада
завершив роботу над поемою «Кавказ».

12. Поема “Кавказ”. Історична основа.
Російський царат здавна зазіхав на цей
«прекрасний, але дикий край». Уже
Петро І розумів, яке значення мало б
завоювання Каспійського моря і
прилеглих до нього земель для воєнної
та економічної могутності Росії. Активні
воєнні дії за підкорення всього Кавказу
ненаситній Росії розпочалися 1817 р. й
тривали майже півстоліття (до 1864).

13. Історична основа
Російська армія була неоднорідною: крім строкових солдатів у неї влилося
багато кримінальних злочинців, усіляких авантюристів, хижих шукачів легкої
наживи. Убивати, грабувати, руйнувати, нищити — стало їхньою професією,
органічною потребою, засобом наживи. Для офіцерства різних рангів ця війна
була доброю нагодою одержувати чини, ордени, монарші милості, багатства.
Кавказька війна була дуже жорстокою. За наказом командування, озвірілі
солдати руйнували аули, грабували майно тубільців, випалювали ліси,
витоптували ниви й городи, вирубали сади й виноградники. Особливо
жорстоко розправлялися з «непокірним» місцевим населенням.

14. Чоловіків, старих людей убивали, а жінок, дітей, юнаків і
дівчат продавали в рабство. Наприклад, тільки генерал
Вельямінов за один лише 1823 рік продав у рабство
ногайцям близько двох тисяч полонених кавказців по 150–
250 карбованців за кожного. Він же утвердив звичай
відрубувати голови горцям, за що платив солдатам по
десять карбованців за одну, а черепи відправляли до
Петербурга в Академію наук. Нечисленні поселення, які не
чинили опору завойовникам (так звані мирні), були
пограбовані також, а їхні мешканці перетворені в
напіврабів, проте й серед них убито чимало. На
«звільнених» землях царі селили «надійних людей»:
росіян, козаків, «героїв» та інвалідів цієї війни, усіляких
злочинців і приблуд. Найплодючіші землі дарувалися
російським дворянам.

15. «Обурений Яків де Бальмен малює карикатуру. На
передньому плані величезна афіша з написом «Соте й
останнє підкорення Кавказу», а нижче дрібнішими
літерами: «Великий спектакль перед походом генералів».
Під тією афішею - лялька з обличчям Миколи І, а перед
нею піддані, що простягають царю мішок з мільйоном
червінців... Хтось із знайомих Якова, бажаючи
вислужитися перед начальством, віддав той малюнок
генералу Лідерсу, а той передав його до Третього
відділку».

16. У липні 1845 р. ад'ютант генерала Ліндерса Яків де
Бальмен був посланий для відновлення зв'язку між
розбитими чеченцями великими російськими
військовими угрупованнями, що розпалися на
безпорадні загони: «Ті, хто був у поході і добре пам'ятав
воєнну ситуацію, свідчили, що його послали на певну
смерть.

17. Особливості жанру твору визначаються
особливістю оригінальної композиції
«Кавказу». Твір розпочинається описом
величної краси могутніх Кавказьких гір -
алегоричною картиною, коли хижий орел
безсердечно катує Прометея, але
зламати його дух навіть найстрашнішими
тортурами не може. Підтекст цього
уривка гранично зрозумілий:
двоголовому російському орлу ніколи не
вдасться остаточно зламати опір
кавказьких народів, зробити з
волелюбних горців безправних кріпаків,
змусити їх жити за драконівськими
законами Російської імперії.

18. Шевченків твір не має виразних ознак поеми й фактично складається із двох
монологів: від імені власне ліричного героя і від імені російського царя
(рольового ліричного героя). Але традиційно з урахуванням пафосу твору
його іменують поемою-інвективою.
Інвектива (від лат. «накидаюся», «нападаю») - особлива літературна форма
твору, що робить його подібним до газетного жанру памфлета, оскільки
висміює або гостро критикує реальну чи уявну особу або владу чи суспільний
лад у цілому.

19. Ідейна спрямованість твору очевидна. Якщо врахувати, що до написання
«Кавказу» у творчому доробку Т. Шевченка вже була поема «Сон», а уява
митця виношувала геніальне послання «І мертвим, і живим...», то можна
сміливо припускати, що в «Кавказі» український геній з убивчим сарказмом не
тільки таврував порядки в Російській імперії та колоніальну політику Миколи І,
а й розвінчував фальшиву «визвольну» місію Російської імперії в цілому.
Безперечно, Тарас Шевченко не міг бути втаємниченим у державні справи
царя та його уряду, але геніальність українського поета давала йому змогу
інтуїтивно відчувати речі, про які не міг мати найменшого уявлення жоден
європейський митець. Наприклад, багатьох читачів поеми «Кавказ» шокувало
ставлення Тараса Шевченка не тільки до церкви (це явище доказово ще
можна було пояснити промовистими фактами), а й до самого Бога.
Документи свідчать, що російський уряд під час кавказької війни безсоромно
маніпулював релігією для власної вигоди.

20. Обурення Т. Шевченка тим, що до своїх цинічних і
злочинних діянь царський уряд залучає церкву, а та,
у свою чергу, фарисейськими методами й іменем
Месії устами священиків благословить найбільшу у
світі російську армію на розбій, кровопролиття і
воєнні походи проти мирних жителів, у поемі
«Кавказ» виливається в скаргу Христові, навіть у
сумнів доречності самопожертви Божого Сина за таке
безсоромне людське плем'я. У «Кавказі» російський
бог - це продажна й фальшива релігія, яка захищає
царя і всі його дії, виправдовує війну, розбій, тисячі
смертей ні в чому не винних людей, бо за це приймає
щедрі пожертви накраденим у народів Кавказу
добром. Закономірно, що й ставлення до такої церкви
та її представників у Шевченка переростає з
Франц Рубо. Штурм аула
Салта (1898)

21. Дуже характерний для Шевченка штрих - у великі хвилини перед ним завжди
стоїть Бог. Але його Бог підтримує активні сили добра: «Борітеся - поборете,
вам Бог помагає».
Для увиразнення розмірів загарбницької політики й зухвалого обдирання
власних кріпаків і пригноблених народів колонізованих земель Кобзар
використовує місткі гіперболи, які в устах рольового героя пародійно
трансформуються в елементи характеротворення як самодержавства в
цілому, так і самохарактеристики «гравця в солдатики» Миколи І: «Чом ми
вам / Чурек же ваш та вам не кинем, / Як тій собаці! Чом ви нам / Платить
за сонце не повинні!». Іншими словами, царська влада завжди готова
вигадати нові податки, знайти виправдання будь-якому беззаконню. Більше
того - Росія здатна навчити ще вчора вільних людей, як саме ті мають
почуватися безправними, безмовними, безнадійно занапащеними.

22. Завершується «Кавказ» промовистою згадкою про
Якова де Бальмена, який пролив «кров добру, не
чорну» «не за Україну, а за її ката». Розгадка цієї
метафори полягає не в буквальному трактуванні слів,
хоч і вони дуже промовисті, а в тому, що віддавати
життя за волю рідного народу, за національну
державу - справа завжди похвальна й священна.
Ставати іграшкою в руках колонізатора, гинути за чужу
імперію - безславно. Таким чином Т. Шевченко на
прикладі трагічної долі свого товариша Якова де
Бальмена доводить сучасникам-українцям, що іншого
вибору, крім національної самоідентифікації і
відстоювання права власного народу на державність,
у них узагалі не залишається.
Петро Грузинський. У
дозорі (1887)