година книги

1. Управління освіти, молоді та спорту
Кіровоградської обласної державної адміністрації
Знам’янська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів
Година книги:
«Наша мова – калинова»
Вихователь:
Спеціаліст вищої категорії
Шпак А.І.
Знам’янка - 2016

2. Година книги:«Наша мова – калинова»
Мета: виховувати любов та поважне ставлення до рідної мови, як до скарбниці
надбання нашого народу. Учити правильно висловлюватись та дотримуватись
культури мови. Розвивати пізнавальні інтереси до української мови ,бажання
вивчати, розмовляти та збагачувати рідну мову.
Обладнання: екран, проектор, музичний супровід, слайди до казок , костюми для
героїв , паперові атрибути: серце, текст казки,текст гуморески.
Хід зняття
(звучить музика)
І стало слово світлом
Посеред ночі й тьми.
У слові все розквітло
Із слова вийшли ми.
Найперше було слово-
Наш світ мине, як день,
Мине і світу слава,
Та слово не пройде.
Ведучий1.
Доброго дня шановні гості, вчителі, учні. Запросили вас сюди на хліб-сіль, на слово щире,
на бесіду мудру, на дзвінку пісню, на літературно-музичне свято »Диво калинове, рідна
наша мова».
Ведучий1.
Із слова починається людина,
Із мови починається мій рід.
Ласкава, мамина єдина
Щебече соловейком на весь світ.
Ведучий. Багато таємниць є на світі, і одна з найбільших – це мова. З раннього дитинства і
до глибокої старості людина невіддільно пов’язана з мовою, єдиним знаряддям, що
вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини.
Ведучий. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – його мова, ота жива схованка
людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої
сподівання, розум, досвід, почуття.
Ведуча. 21 лютого ми відзначали Міжнародний день рідної мови. У світі налічується
близько трьох тисяч мов. І серед них – ніби запашна квітка в чудовому букеті – українська
мова. Її багатство і краса, витонченість і мелодійність визнана світом.
Мово моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену —
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,

3. Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана
Мово моя стоголоса...
Ведучий. Мова-то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від
спраги. Століттями наша мова була тією повноводною рікою, яку ми називаємо поезією.
Все в тобі з’єдналося, злилося
Як і помістилося в одній!
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости й не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі великого народу
Ніжна і замріяна душа.
Ведучий. Рідна мова- запальна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових
пахощів.
Мова — краса спілкування,
Мова — як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
Мова — багатство моє.
Мова — то чиста криниця,
Де б’є, мов сльоза, джерело,
Мова — це наша світлиця,
Вона — як добірне зерно.
Мова — державна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни —
Мову, як матір, любіть.
Читець.
В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна...
Цвіти і сяй, моя державна...
Читець.
Рідним словом я горджуся,
Ним говорю, пишу,

4. Рідну мову, рідну пісню
Ніколи не лишу.
Рідним словом погорюю,
Рідним пожурюся.
Рідну пісню заспіваю
Та й розвеселюся.
Пісня
( Заходять дівчинка і хлопчик- першокласники в українських костюмах).
Ведучий1.
Звідки ти і хто такий?
Хлопчик
Українець я малий.
Ведучий1.
І яку ти знаєш мову?
Хлопчик
Українську, чорноброву.
Ведучий1.
Де живеш ти, хлопче, нині?
Хлопчик
В тополиній Україні.
Ведучий1.
(звертається до дівчинки)А ти хто ж така?
Дівчинка
Українка я маленька,
Українці – батько й ненька.
На Вкраїні родилася,
В свою маму удалася,
Все,що рідне , я кохаю,
Всім, хто рідний, помагаю.
Своє ціную, свого вчуся
І до рідного горнуся.
Ведучий. Молодці дітки! Ми з вами одержали у спадок багату, розвинену, мелодійну
мову. Нею можна висловити все: і найглибші думки, і найпотаємніші почуття.
Читець.
О, місячне сяйво і спів солов’я,
Півонії, мальви, жоржини,
Моря бриліантів, це – мова моя,
Це мова моєї Вкраїни.
Яка у ній сила і кличе й сія,
Яка в ній мелодія лине
В натхнення хвилини! О, мово моя
Душа голосна України.

5. Це матері мова. Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини...
О мово вкраїнська! Хто любить її,
Той любить мою Україну.
Ведучий. Любов до рідної мови, свого краю, розпочинається ще з колиски, з маминої
пісні…У ній материнська ласка, і любов, світ добра і справедливості, а ще – щира віра в
магічну силу слова.
(«Колискова», звучить голос із-за сцени, жіночий.)
Мама
еТи, дитино, покликана захищати своїми долоньками крихітну свічечку букви «і», а
також, витягнувшись на пальчиках, оберігати місячний серпик букви «є». Бо кажуть,
дитино, що мова наша — солов'їна. Правильно кажуть. Але затям собі, що колись можуть
настати і такі часи, коли нашої мови не буд пам'ятати навіть найменший соловейко. Тому
не можна покладатися тільки на солов'їв, дитино.
Хлопчик
Раз казала мені мати:
«Можеш мов багато знати,
Кожну мову шанувати,
Та одну із мов усіх
Щоб у серці ти зберіг».
В серці ніжну і погідну
Збережу я мову рідну!
Мама
Сію дитині в серденько ласку.
Сійся-родися ніжне «Будь ласка»,
Вдячне «Спасибі»,
«Вибач» тремтливе —
Слово у серці,
Як зернятко в ниві.
«Доброго ранку!», «Світлої днини!» —
Щедро даруй ти людям, дитино.
Мова барвиста, мова багата,
Рідна і тепла, як батьківська хата.
Батько
Учи, дитино, рідну мову,
Гордися нею і лелій,
А зрадити голубоньку чудову
Ти навіть в думці не посмій.
Молися нею юними устами,
Вона твоя, як серце і душа,
Вона від прадіда, від тата і від мами,
Вона – Шевченкова, Франкова, Куліша.
Люби її, як матінку природу,
Горнись до неї - ти ж бо її син!
Вона- безсмертя рідного народу,
Могутній, вічний український дзвін…
( виразне читання під музичний супровід.)

6. Мово,
Щойно я народився —
Ти поцілувала мене молодими вустами моєї матері. Як я любив гратися з тобою: на груші,
наче на сьомому небі; в долині, у лозах червоних; в очеретах,у грабових лісах дзвенючих,
зарослих ясною папороттю; на густих стернях, де мої ноги скапували кров'ю.
Мово,
Ти смалила мене гострим вогнем і обкладала кригою…
І виріс я,
Мово,
На твоєму хлібі, зізнаюся тепер,у літах будучи, почувався я більше безсилим, аніж
рішучим, коли тебе роздирали, толочили, місили ногами, чавили лавою до стінки. Та ще й
нині тебе відпихають у куток, але ти вже пручаєшся, блискає твій погляд, прагнеш вернути
собі своє.
Мово,
Через тисячу років гукни лише до мене: - Сину! І я почую тебе, клянуся!
Я стрепенуся в серці у когось з роду мого і горлом того нащадка обізвуся:
Мово моя, яка ти молода! Яка ти щаслива! Яка ти багата! Яка ти добра: щойно я
народився...
Пісня
Ведучий
«Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти
своїм розумом і серцем красу. Велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і
пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері. Людина, яка не любить
мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, це людина без роду і племені».
Ведучий. І саме тою людиною, яка віддано любила свою мову, донька України, як її ще
називають була і Л.Українка, день народження якої ми відзначали 28 лютого. Її зброєю
була співуча мова, яка під руками майстрині ставала діалогом, що „душу рве і гнітить”
мовою, а не мечем.(виходить дівчинка Л.Українка і читає під музику слова)
• Вона мені за пісню і сльозу.
• Вона мені за тишу і за голос,
• Вона мене за зранену росу,
• Вона мені за розіп'ятий колос.
• Вона мені за кров моїх думок.
• 1 за дитячу радість,
• Вона мені найбільша із тривог, яку я сам ніколи не покину.
• Вона мені тепло і сила рук,
• І море в бурю, й спокій на сивинах,
• Як серця матері моєї стук...
Ведучий
Мова- багатство народу, її треба вивчати і берегти, щоб передати цей скарб далі, новим
поколінням, бо без мови немає народу. Зникає мова- зникає й народ.
( Інсценізація гуморески П.Глазового «Кухлик» )
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має грощі- не мина жодної крамниці.
Попрохав він:

7. -Покажіть
Кухлик той, що з краю.
Продавщиця:-Што? Чево? Я не понімаю.
-Кухлик, люба, покажіть,
Той, що з боку смужка.
-Да какой же кухлик здесь,
Єслі єто кружка!
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови.
-На Вкраїні живете й не знаєте мови.
Продавщиця теж була гостра та бідова:
-У мене єсть свій язик,
Ні к чему мнє мова.
І сказав їй мудрий дід:
Цим пишатися не слід:
-Бо якраз така біда в моєї корови;
Має, бідна, язика і не знає мови.
Ведучий. Соромно буває за тих людей,які живуть в Україні, а української мови не знають,
як, наприклад, героїня гуморески П.Глазового, яку ви щойно прослухали.
Ведучий. Мова- душа народу. Як же сталося так, що ми стаємо байдужими до своєї душі.
Вірш
(легенда про мову)
1-а дівчинка. Такий гарний край, сонячний, багатий і широкий, а вона йде та йде...
(Заходить дівчинка — Українська мова).
2-а дівчинка. Іде та плаче. Плаче та сльози втирає. Так багато хат, так багато шкіл,
церков, а для неї — немає місця.
1-а дівчинка. Лишила вона гори і долини, минає широкі степи, як море, широкі. Так
багато міст, містечок, а для неї — ніде немає місця, немає малого куточка.
2-а дівчинка. Іде. Лише важко зітхає та сльози втирає.
Хлопчик. Чого ти тут, бідна дівчино?
Дівчинка-Укр.мова. Прогнали мене.
Хлопчик (сердито). Хто смів тебе прогнати? Невже це правда? Чи є на світі такі лихі
люди?! Та ж тепер увесь світ визнає людські права!
Укр. мова. Ти, мабуть, мене шануєш і не дозволиш, щоб мене забили, (сказала, схиливши
голову). Але мене прогнали... Ти, мабуть, нічого вже не поралиш. Так я йду та йду, — ні
хати, ані куточка не маю.
Хлопчик. І чи завжди так було?
Укр.мова. О, ні! Колись я була щасливою й багатою! Тоді інакше було: моя мати була
вільна, славна. Увесь світ її знав. Так давно це було! А тепер? Усе змінилося. Я гірко
плакала, сумними піснями свій біль і жаль виливала. А вже й тих пісень не хочуть почути,
щоб світ не знав правди. Одні не можуть мене прийняти до своїх родин, до шкіл, до
церков, бо вони бояться кари від чужої влади, а інші — байдужі — не мають часу ані місця
для мене, — нащо витрачати силу, час і гроші, коли чужі свою мову їм дають.
(До залу забігає гурт дітей).
1-а маленька дівчинка. Яка бідна заплакана дівчинка!
2-а дівчинка. Яка сумна сирота!
3-я дівчинка. Звідки вона прийшла?
4-а дівчинка. Куди ж вона йде?
5-а дівчинка. Чому так плаче?

8. Хлопчик Доленьки й,/. Хто ти? Як ти називаєшся?
Укр.мова. Я — Українська Мова. Мене виганяють з України. Я блукаю по чужині і не
маю спокою...
Хлопчик. Нещаслива ти, наша рідна мово! Бідна мово! Ми тебе не забудемо! Ти будеш із
нами жити — нам будеш оповідати вірші, казки, байки! Будеш співати нам пісні. Ти
допоможеш нам пізнати країну наших батьків, дідів.
Укр.мова. Знаю, любі діточки. Ви мене шануєте, любите і не забуваєте; а що роблять ті,
що мене не знають? Хто їм пісню заспіває, хто ж їх молитися рідною мовою навчить?
Діти (зашепотіли). Бідні вони.
Укр.мова. Бідні й нещасні. Не можу йти далі. Проганяють мене зі школи, з церкви, з дому;
хочуть мене забити, а я ще живу і буду жити! Я буду жити в устах і серцях українських
дітей, що мене — Укр.мову — не забувають і ніколи не забудуть.
Ведуча. Залишайся з нами, Укр.мово! Ми тебе не будемо проганяти і не будемо забувати,
правда, діти?
Учні. Так!
Ведучий
Над усі багатства і припливи мод
Шануймо мову серцем і вустами.
Народ без мови-це вже не народ,
Без мови всі ми б сиротами стали.
Ідуть гріхи за нами і борги.
Від них зректися не шукаймо броду,
Шануймо мову над усі боги,
Якщо ми хочем зватися народом.
Ведучий. Батьком української літературної мови вважаємо Тараса Григоровича Шевченка.
Читець
Діамант дорогий на дорозі лежав,-
тим великим -шляхом люд усякий минав,
і ніхто не впізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.-
Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов
і в пилу- на шляху діамант-він-найшов, ,
Камінець дорогий він одразу пізнав,
і додому приніс, і гарненько, як знав, '
обробив обточив дивний той камінець,
і уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво -тоді: ,камінець засіяв,
і промінням ясним: всіх людей здивував,
і палючим вогнем кольористо блищить,
і проміння мого усім очі сліпить.
Так в пилу, на шляху-наша мова була,
і мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,-
положила на неї усі сили свої,
і в народний вінець, як в оправу, ввела,
і, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І, на злість ворогам, засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

9. І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
і лихим ворогам буде очі сліпить;
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
щоб і сам здивувався в Могилі Тарас!
Щоб, поглянувши сам на створіння своє
він побожно сказав: «Відкіля нам сіє»
Ведучий
Уперше у творах Шевченка українська мова забриніла величезною силою. У ній Шевченко
своїм талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув і, як ніхто, відчув
чудову, чарівну музику українського слова. Та не берегли нащадки того багатства,
вірнопіддано заглядаючи через сусідський тин. І стали забувати, хто ми є, чиї діти, яких
батьків.
( декламується вірш «До українців» Віктора Баранова під музику Скорика)
Читець
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці, —
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми — українці.
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у піснях, а не в барилах вина,
І що щедрість — у серці, а не в магазинних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе, відколи, з якої пори,
Почали українці себе у собі забувати.
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря
І хіба не зотліє на тлю українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил!
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...
Ведучий
Мова народу- поняття священне, зневажати її – це не лише ознака безкультур’я, а й
бездуховності. Щоб наша мова буяла пишним цвітом, ми повинні молитися.
(Молитва за рідну мову)
Ведучий

10. Ти, рідна мово, чиста, як роса,
Цілюща й невичерпна, як криниця.
Святиня наша, гордість і краса,
Ти — розуму народного скарбниця!
Ведучий
Як легко йти з тобою по землі
І підставлять вітрам лице відкрите!
Для мене ти — як і насущий хліб,
Без тебе я не зміг би в світі жити.
Ведучий.
Ось і підійшло до кінця наше свято. Надіємось що воно залишило у вашому серці
краплину любові до рідного краю, до нашої мови. Адже доля нашої мови залежатиме від
того, як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рідне слово бринітиме в цій душі.
Ведучий
Хай буде з хлібом кожен дім,
Хліб пахне сонячно, медово,
А поруч з ним – струмком дзвінким
Натхненне слово!
Візьміть з собою усмішку, бажання,
Візьміть на згадку пісню на прощання.
І ким би не були,
То знайте лиш єдине,
Що ви є на землі – Людина!
Пісня

11. Управління освіти, молоді та спорту
Кіровоградської обласної державної адміністрації
Знам’янська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів
«Диво калинове, рідна наша мова»
Вихователь:
Спеціаліст вищої категорії
Шпак А.І.

12. Знам’янка - 2016