учитель української мови та літератури Бахмутської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів №7

1. Вербицька Дар’я Валеріївна,
учитель української мови та
літератури
Бахмутської загальноосвітньої
школи І-ІІ ступенів №7
УРОК-ТУРНІР АБО ЗАХІД ДЛЯ ТИЖНЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Тема :Народ скаже – як зав’яже
Мета: поглибити знання учнів про фразеологізми, джерела їх
походження; формувати вміння з’ясовувати походження і значення
фразеологічних зворотів; удосконалювати вміння використовувати їх в
усному та писемному мовленні; підвищувати мовну культуру, виховувати
учнів у дусі народної моралі.
Ведучий: Відомий український письменник Дмитро Білоус закликав:
Уміло користуйся в мові
Скарбами золотими.
Полюбиш їх — усе з любові
Само до тебе йтиме.
Пам’ять народу зберегла для нас чудові перлини народної мудрості, які
з глибини віків дійшли до нас і служать нам далі. От про такі мовні скарби
ми й поговоримо сьогодні.
 Як у мовознавстві називається розділ науки про стійкі
мовні звороти? (фразеологія)
Так, важко уявити будь-яку мову без фразеологізмів, що є окрасою
мови. Без них мова — як сад чи ліс без птахів і квітів. І саме знавці
фразеології поміряються силами в нашому турнірі.
(Представлення команд)
Бажаємо командам ні пуху ні пера! До речі, а чи знаєте ви, що ні пуху,
ні пера спочатку бажали мисливцеві, якщо зичили успіху на полюванні.
«Перо» означало вполювати птицю, а «пух» — звіра. Заперечення «ні»
вживалося для того, щоб не наврочити, не накликати біди. А зараз це
побажання стало поширеним, особливо серед школярів.
Конкурс 1. Д.Білоус наголошував: «Розкриття етимології
фразеологізмів сприяє глибшому засвоєнню багатств живої народної мови.
Не розуміючи фразеологізму, вживаєш його механічно, коли ж він
розкривається тобі — стає твоїм духовним, інтелектуальним надбанням».
По 2 учасники від кожної команди отримують завдання від Фразеології
(це тексти з фразеологізмами, значення яких учні мають пояснити).
Приблизні тексти для І конкурсу:

2. 1. Одного разу ми писали контрольну з алгебри. Завдання з цього
предмета я ніколи не могла довести до ладу. А тут ще я забула зошит дома і
розуміла: без зошита я буду як без рук. Та ще моя подруга тихою сапою
пересіла до відмінника. Ось тобі й маєш! Коли роздали мій варіант, я
залишилася з контрольною сам на сам, я дивилась на неї, як баран на нові
ворота. Але я не стала байдики бити, а почала писати все, що знала. Через 2
дні вчителька перевірила наші роботи, я чекала тільки двійку. Роздавши
зошити всім, вчителька на мене подивилася і сказала: «Молодець, Катерина,
твоя робота найкраща». Коли я побачила 11 балів, у мене душа співала від
щастя.
2. Мій робочий день починається ні світ ні зоря. Я прокидаюся,
вмиваюсь, одягаюсь, снідаю й виходжу до школи. У школі немає часу ґав
ловити. На уроках я ловлю кожне слово вчителів, відповідаю на їхні
запитання, виконую вправи та завдання. На перерві можна трохи відпочити,
баляси поточити, з'їсти яблуко. Двічі на тиждень я ходжу в басейн, де
почуваюся буквально як риба у воді. Після школи йду додому. Обідаю й
сідаю виконувати домашнє завдання. Я вже давно на носі зарубав, що
спочатку слід вивчити правила, потім зробити вправи, вивчити вірші.
Робочий день закінчено. Можна погуляти з друзями. Я кожен день намагаюся
бути в доброму гуморі.
Конкурс 2. У конкурсі беруть участь художники. (Завдання –
проілюструвати фразеологізм, уявивши його як звичайне вільне
словосполучення. Приблизний набір фразеологізмів для такого завдання:
Сліди замітати; глек розбили; раків пекти; голову загубив, товкти
воду в ступі; за пояс заткнути)
Конкурс 3.А в цей час змагаються вболівальники: читають напам’ять
вірші Д. Білоуса про фразеологізми. (Орієнтовний список віршів:
БРАТИ НОГИ НА ПЛЕЧІ
В літню пору медову
у шкільному саду
я розмову про мову
з дітворою веду.
«От, — кажу я малечі —
мовний вираз візьміть —
брати ноги на плечі,
як його розуміть?»
Стихли всі з настороги,
і хитринки в очах:
«Як це можна, щоб ноги

3. та були на плечах?»
Оля згадує вечір:
«В нас гімнастка одна
брала ноги на плечі —
майстер спорту вона!»
«Добре, приклад чудовий, —
я втручаюсь на мить, —
вислів нашої мови
тут буквально звучить.
А стосовно до втечі?
Всі ж ви чули, мабуть:
кажуть — ноги на плечі —
споминай, як зовуть!»
Гриць задумався трохи:
«Е-е, немає дурних:
то на плечі не ноги,
а взуття, що на них!»
Бачив діда він змалку:
у путі припече —
черевики на палку —
і завдасть на плече.
Коментуємо жваво
цей дотепний зворот.
Прислухайтесь: цікаво,
як говорить народ!
ПІДКЛАСТИ СВИНЮ
Я вашу увагу на хвильку спиню:
хто знає, озвіться, будь ласка,
де вислів узявся підкласти свиню?
— Скажу, — лине голос Тараска. —
Я чув, що немовби за давніх часів
справляли якісь іменини
й такому, що тільки телятину їв,
підклали в тарілку свинини...
— Ти, бачу, Тараску, на здогад мастак,
фантазія — річ непогана,
Та, кажуть, пригощений був неборак
із почту татарського хана.
То ж вірні Коранові люди були,
твердим своїм східним канонам.
І їсти свинини вони не могли —
не велено їхнім законом.
А вже як посунув на нас бусурман —
ми знали його всі слабини:

4. якщо був загарбник із магометан —
вояки не їли свинини.
Тож східне своє диктували меню,
але наш народ не корився.
Щоб їм насолить — підкладали свиню, —
так, певно, й зворот утворився.
СМІЯТИСЯ НА КУТНІ
— Ану, — питає вчитель, —
дослідники майбутні!
Що означає вираз —
сміятися на кутні!
Гриць каже: — Кутня — цвинтар
(це скрізь — місця покутні).
Сміятись там — і значить
сміятися на кутні.
А Федь: — Про смерть говорить
цей вираз, досить грубий,
бо в черепі, звичайно,
видніють кутні зуби.
— Ану, — питає вчитель, —
хто ще як розуміє?—
Засумнівались учні,
ніхто сказать не сміє.
— Тут, — каже вчитель, — треба
різницю в лицях бачить,
коли сміються люди
і коли люди плачуть.
По-різному в людини
видніються крізь губи
при сміхові — передні,
при плачі — кутні зуби.
Самі ж гримаси схожі,
нема чого й балакать.
Сміятися на кутні —
це й означає плакать.
СОБАКУ НА ЦЬОМУ З'ЇВ
Спритний парубійко в поле йшов косити,
біг за ним собака. Раптом чоловік
їде з поля возом:
— Парубче, куди ти?
— Йду косити жито: день годує рік.
Тут же виявляє вдачу парубочу:
— Прийми воза, дядьку, а то перескочу.

5. — А що то у тебе, парубче, в торбині?
— Пироги.
— А чом їх так багато там?
Жартувати й далі до смаку хлопчині:
— Як не з'їм — собаці решту я віддам...
Добре наробившись, в пору вечорову,
йде хлопчина з поля, косу — на плече.
Раптом зустрічає чоловіка знову,
що сидить край двору й мотуза суче.
— Звідки йдеш? — гукає дядько парубчині.
Той скривився, наче з кислого щавлю.
— З косовиці, — каже (жарти інші нині), —
прийми, дядьку, мотуз: не переступлю...
— Що, вдалося, може, хоч півниви втнути?
— Цілу ниву, дядьку!
— Та не може бути!
— А де пироги ті?
— Геть усі поїв.
— А собака де твій?
— І собаку з'їв…
Отже, справа, друзі, у сумлінні й силі.
Ось чому нам кажуть про майстрів-трудяк:
він, мовляв, «собаку з'їв у цьому ділі»,
тобто має досвід, знає, що і як!
НІ КОЛА НІ ДВОРА
— А чому, — Тарасик запитав, —
про людей говорять інші люди:
той кілком поперек горла став;
той кілком стирчить, мовляв, усюди.
Тим хоч кіл на голові теши,
впертості й колом із них не вибить...
— А подумай, друже, й сам скажи...
— Хтозна, — побоявсь Тарасик схибить.
— Розумієш, в нашім словнику
ці звороти, мабуть, найдавніші:
хтось там як сорока на кілку,
той кілком поперек горла й інші
Мова нам підказує сама:
вдумайся, чому говорять зроду —
ні кола ані двора нема?
Відповідь — у побуті народу.
Лиш господар діставав наділ,
ще не маючи ніяких статків,
зразу забивав у землю кіл,

6. той кілок — початок всіх початків.
Стали тим колом і взагалі
звати поселенці учорашні
кожну смужку орної землі,
кіллями розмічену в два сажні...
І тепер нам ясно все цілком.
Отже, друже, пошуки не марні
Бачимо, чом вирази з кілком
в нашій мові й досі популярні
ЗАРУБАЙ НА НОСІ
Гриць катався на льоду,
не спитавшись мами,
та й потрапив у біду:
шурхнув з ковзанами.
Мамин гнів хлоп'я мале
пам'ятає й досі:
«Бить не битиму, але
зарубай на носі!»
Дивно це було сприймать
хлопцеві малому:
«Як? На носі зарубать?
Ще й собі самому?»
Може, нині смішно вам
в теплім дружнім колі
Гриць тепер сміється й сам, —
Гриць давно вже в школі
В літгурток він став ходить
і знайшов розгадку:
ніс походить від носить
в даному випадку!
Бо носили в правіки
за собою всюди
палички і дощечки
неписьменні люди.
І як ми в записники
все заносим з вами,
так вони — на дощечки,
звані в них носами.
Отже вираз виник там,
а зберігся й досі
Це, читачу, й ти затям,
зарубай на носі!

7. ЗЕЛЕНА ВУЛИЦЯ
Кажу: зелена вулиця. Ну й що ж?
Усі ми добре знаєм, що це значить.
Але колись ішла по тілу дрож,
як хто «зелену вулицю» побачить.
Зелена вулиця сто літ назад,
коли ще час і смутен був, і скрутен,
це — дві стіни муштрованих солдат,
де в кожного зелений був шпіцрутен.
Між двох рядів по «вулиці» такій
здіймалися шпіцрутени-лозини:
засуджені проходили по ній,
тяжкі удари падали на спини.
І не один солдат від них помер,
і не один страждав і тяжко хворів.
А от зелена вулиця тепер —
в путі ланцюг зелених світлофорів.
Зелена вулиця! Як підоспів —
будь ласка, їдь, дається повна змога;
у переноснім значенні цих слів —
широка, вільна і пряма дорога.
МЕРТВА ХВАТКА
Цей зворот, як довели
мовники-дбайливці,
свого часу занесли
в лексику мисливці
Бо порода є собак:
іклами своїми
жертву вхопить — і ніяк
пащі не розніме.
Не одному вже ловцю
пси в пригоді стали,
і мисливці хватку цю
мертвою назвали.
А від того й повелось
(тут і слів розгадка):
чіпко взявся ти за щось —
кажуть: мертва хватка!
ПО САМУ ЗАВ'ЯЗКУ
Цікаві вирази народні
Ось каже чоловік один:
«В провулок напхано сьогодні
по саму зав'язку машин».

8. А другий каже, що у нього
по саму зав'язку турбот.
Звідкіль тут зав'язка? У кого
дізнатись учням про зворот?
— Так, певно, говорити стали, —
сказав Олесеві дружок, —
тому що зерно насипали
по саму зав'язку в мішок.
Та ось питають на уроці —
що скаже вчитель про слівце?
— Е, народилося в сорочці, —
всміхнувся він, — словечко це.
У давнину, коли в людини
ще ґудзики не повелись,
була в сорочці чи кофтині
на шиї зав'язка колись.
Коли ж по горло хтось наївся —
«по саму зав'язку», — казав.
Отак цей вираз і прижився:
народ сказав, як зав'язав.
ТІПУН ТОБІ НА ЯЗИК!
Дідусь вируша в кожусі,
онук подає башлик:
— Простудитесь ви, дідусю...
— Тіпун тобі на язик!..
Недавно читав я нарис,
дізнався наприкінці:
тіпун — хрящуватий наріст
у птаха на язиці
І на язиці в людини
вискакує прищ — тіпун.
Звичайно, не без причини,
коли людина — брехун.
Поводься завжди зразково.
Якщо ж, пустий балакун,
сказав ти брехливе слово —
то й сів на язик тіпун!..
Коли щось лихе віщуєш,
галдикнеш, як той індик, —
одразу ж на це почуєш:
— Тіпун тобі на язик! )
Конкурс 4.«Фразеологічне лото». Команди на столах (або партах)
розкладають лото, а в цей час по 1 учаснику змагаються в конкурсі …

9. Конкурс 5.«Математика в гостях у граматики».
Ведучий зачитує фразеологізми, випускаючи числівники.
Представники від кожної команди записують на дошці числівники, яких не
вистачає.
1. Знати як свої … (5) пальців.
2. (7)… п’ятниць на тиждень.
3. Зігнувся в … погибелі (3).
4. Один з сошкою, а … (7) з ложкою.
5. … (7) разіввідміряй, а … (1) відріж.
6. Один розумдобре, а … (2) краще.
7. (7)… вода на киселі.
8. (0)… без палички.
9. На всі … (4) сторони.
10. За … (тридев’ять) земель.
11. Не зв’яже… (2) слів.
12. (10) … дорогою обминати.
13. За … (7) верст киселю поїсти.
14. (5)… колесо до воза.
Матеріали для фразеологічного лото:Доберіть фразеологізми-синоніми
Пройшов Крим і Рим Перейшов крізь сито й решето
Роздайся, море, — жаба лізе Хвалилася вівця, що в неї хвіст, як у
жеребця
У чужій церкві не паламарюй На чиїм возі сидиш, того й пісню
співай
Б'ють Хому за Яремину вину Швець заслужив, а коваля повісили
Зуб на зуб не попадає Дрижаки пробирають
Як рак на горі свисне Соснового листопада
Стріляний горобець Тертий калач
З дощу та під ринву З вогню та в полум’я
Сьома вода на киселі Нашому тинові двоюрідний пліт
Взяти ноги в руки П’ятами накивати
Два чоботи пара Яке дибало, таке й здибало
Не варта гра свічок Шкурка за вичинку не стане
Про смаки не сперечаються На колір і смак товариш не всяк
Боже поможи, та й сам не лежи На Бога покладайся, а розуму тримайся
Береженого Бог береже Не знаючи броду, не лізь у воду
Обпікся на молоці, то й на холодну
воду дме
Лякана ворона й куща боїться
Не за свою справу не берися Як не коваль, то й кліщів не погань
Треба нахилитись, щоб з криниці води
напитись
Не розбивши крашанки, не спечеш
яєчні

10. Хто хоче їсти, мусить з печі злізти Щоб мати, треба працювати
Що маємо, тим і вітаємо Чим хата багата, тим і рада
Кожному мила своя сторона Дома й тини цвітуть
Як ми до людей, так і люди до нас Який «добридень», таке й «доброго
здоров’я»
Минулося – забулося Як з очей, так і з думки
Яйця курей не вчать Ледве ся вродить, а вже верховодить
Де багато куховарок, там борщ
пересолений
У семи няньок дитина без носа
Конкурс 6.Останній конкурс – Фразеологічні загадки. Журі підраховує
кількість правильних відповідей і підбиває остаточний результат турніру.
- Де треба тримати язик? (за зубами)
- Що треба зробити з носом, щоб добре запам’ятати?
(зарубати на носі)
- Що можна ламати без рук і без будь-якого знаряддя?
(голову)
- Якою дорогою слід обходити того, з ким не бажаєш
зустрітися? (десятою)
- Кому ведмідь на вухо наступив? (тому, в кого немає
музичного слуху)
- Що треба зробити з ногами, щоб швиденько побігти? (взяти
ноги в руки; ноги на плечі)
- Для чого потрібна вода, коли «граєш у мовчанку»? (набрати
в рот води)
- Хто зубами торгує? (хто сміється)
- Яким зерном часто б’ють об стіну? (горохом)
- Де знаходиться душа в того, хто дуже злякався? (у п’ятах )
Ведучий: Нехай це буде не остання ваша зустріч зі скарбами
української фразеології. Знайомтесь із цими перлинами, збагачуйте ними
своє мовлення, а завершити нашу зустріч я теж хочу словами Д.Білоуса:
Тож несімо естафету гідно:
в ріднім слові — мир та благодать.
Ми, як скарб нетлінний, мову рідну
мусимо нащадкам передать.