є в шевченка дата народження, дати смерті в шевченка нема

1. МІСЬКИЙ ВІДДІЛ ОСВІТИ
ДОБРОПІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
ДОБРОПІЛЬСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 19
Є В ШЕВЧЕНКА НАРОДЖЕННЯ ДАТА,
ДАТИ СМЕРТІ В ШЕВЧЕНКА НЕМА
Літературно-музична композиція,
присвячена 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка
Підготувала
учитель української мови та літератури
Василишина Антоніна Вікторівна
м. Добропілля
2014 р.

2. Мета:
- вшанувати пам’ять видатного художника слова, патріота України -
Т.Г.Шевченка;
- на основі декламації, інсценування художніх творів, виконання
українських пісень виховувати любов до рідної мови, скарбів поетичного
слова, України;
- розкриваючи красу й багатство рідної мови, формувати культуру, вміння й
навички усного мовлення;
- розвивати ораторське мистецтво, акторські здібності, сприяти вихованню
поваги до
української мови, як до державної.
Обладнання:
Мультимедійний проектор, екран;
Збоку сцени на журнальному столику стоїть портрет Т.Г.Шевченка,
свічка, квіти, хліб-сіль, «Кобзар» на вишитому рушнику.
На сцені – цифри (дати народження ) і слова-епіграф
СВОЮ УКРАЇНУ ЛЮБІТЬ.
ЛЮБІТЬ ЇЇ…ВО ВРЕМЯ ЛЮТЕ,
В ОСТАННЮ ТЯЖКУЮ МИНУТУ
ЗА НЕЇ ГОСПОДА МОЛІТЬ
Т.Г. Шевченко
ХІД СВЯТА
(Слайд 1)
Учитель: Мій юний друже!
Звертаюсь до тебе
Мовою землі твоєї,
Мовою матері твоєї,
Народу твого мовою.
(Слайд 2)
Учень: На всі світи ти озирнись,
Де слово перше вимовив колись,
Де мамина пісня і пестила, і гріла,
Ввійшла життям у душу і у тіло.
Учениця: Живила серце соком калиновим,
Дорогу слала листячком кленовим,
І коли виріс – стала на порі
Водою й хлібом з житньої зорі.
Учень: Не дай упасти їй сліпим метеоритом,
Хай ще гарячим пролетить над світом,

3. Учениця: Не дай умерти серед нас, живих,
Хоч стільки б там не обсідало лих.
Учень: Не дай забутися, з якого роду,
З якого кореня у світі почались.
Разом: Ми – діти українського народу,
Учениця: Що тут, у Києві, життя нам дав колись.
Учень: І в спадок передав співучу мову,
Учениця: Не дай же, друже, загубитись слову!
Учень: Не дай упасти,
Учениця: І не дай пропасти,
Разом: В хвилини радості і тихої журби.
(Слайд 3)
Ведучий: Шановні друзі! Сьогодні у нас в гостях усний журнал «Є в
Шевченка народження дата, дати смерті в Шевченка нема», який ми
присвячуємо видатному українському поету та художнику Тарасу
Григоровичу Шевченку. Вклонімося світлій пам'яті поета. Перегорнемо
деякі сторінки життя великого Кобзаря, прислухаємося до шевченківської
думки та слова.
(Звучать позивні «Реве та стогне Дніпр широкий) (Слайд 4)
Проектується пам’ятник Тарасу Шевченку, звучить музика, на фоні
музики слова
1 учень На високій дуже кручі,
Над самісіньким Дніпром,
Спить Шевченко в домовині
Непробудним вічним сном.
2 учениця Любий сину України,
Наш Тарасе дорогий,
Тебе в світі вже немає,
Та в серцях же ти живий.
3 учень Твоя кобза ще не вмерла,
На ній струни всі дзвенять.
Та про твою вічну славу
Всі народи гомонять.
4 учениця Своє слово ми здержали
Та зробили, як бажав:
Над Дніпром цим поховали,
Щоб ти вічно там лежав.
5 учень: На високій дуже кручі
Скільки видно над Дніпром,
Спить Шевченко в домовині
Непробудним вічним сном.

4. (Звучить пісня «Шлях до Тараса» у виконанні В. Зінкевича.
На фоні пісні проектуються слайди про Т.Шевченка) (Слайд 5)
1 учениця Щовесни, коли тануть сніги (Слайд 6)
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.
2 учениця Мов зоря світанкова, український Мойсей,
Гордо вів він народ за собою,
Велет Духу, Кобзар, видатний корифей,
Ми, онуки твої, теж йдемо за тобою.
3 учень: І тепер наш Тарас в кожній хаті,
З нами словом живим розмовляє,
Разом: Є в Шевченка народження дата,
Дати смерті в Шевченка немає!.
4 учениця: ( Учениця в українському одязі виносить хліб-сіль)
Хліб і сіль тобі, Тарасе,
Сьогодні підносимо…
Вшанувати цю гостинність
Оплесками просимо.
(вклоняється, кладе біля портрету) (Слайд 7)
ВЕДУЧИЙ: Шановні гості! Сьогодні у нас свято - 200-річчя з народження
Тараса Григоровича Шевченка. Коли хочуть щось добре сказати про народ,
то оповідають про його землю, гори і ліси. Згадують, яких великих людей
дала ця земля світові. Саме нам, українцям, поталанило на велику людину.
Наша земля подарувала світові великого Кобзаря. Ми дуже пишаємося ним.
ВЕДУЧА: Мабуть, жоден з поетів світу не вистраждав так важко свободу і
не міг сказати так сильно, як Шевченко, за живих, за мертвих і не
народжених. Ми називаємо його народним поетом не тому, що він писав у
народному стилі, а тому, що всі думи його, вся його любов були присвячені
народові. І сьогодні він для нас необхідний ніж будь-коли. Необхідні його
правдивість, пристрасть, внутрішня сила та невсипна жага свободи. (Слайд
8)
ВЕДУЧИЙ: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й
красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього
слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу
людини. Поети наділені особливим талантом висловлювати почуття

5. словами. І тому першу сторінку нашого журналу ми назвали «Зустріч з
поетом»
(Проектується слайд з портретом Шевченка)
Учень: Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
(Фрагмент фільму «Сон» - Тарас наймається у науку до дяка) (Слайд 9)
Ведучий: Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був
кріпаком,
а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком,
а вказав
нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Ведуча: Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри,
а для волі
Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля
переслідувала його в житті, скільки лише могла, та вона не
зуміла перетворити золото його душі в іржу, ані його любові до
людей - в ненависть і погорду…Доля не
шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із
здорового джерела життя.
Ведучий: Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по
смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів
людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є
для нас, українців, Тарас Шевченко.
(Входять малі діти-читці)
Учень: Кобзарем його ми звемо,
Так від роду і до роду:
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Учениця: Чисту матір і дитину
Він прославив серцем чистим,
Всю осяяв Україну
Поглядом він променистим
Учень: Ось чому в сім’ї великій,
У цвіту садів прекрасних

6. Буде жити він навіки,
Як безсмертний наш сучасник.
До портрета Шевченка підходить учень. У руках – запалена свічка. Учень
клякає на одне коліно. (Слайд 10)
Учень: Свічку поставлю, свічку поставлю,
Мов перед образом, перед тобою.
І хоч у мріях народ свій заставлю
Стати навколішки поряд зі мною.
Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку,
ставить на столик біля портрета Т.Шевченка:
ХАЙ ПАЛАЄ СВІЧКА, ХАЙ ПАЛАЄ,
ПОЄДНАЄ НАС ВОНА В ЦЕЙ ЧАС.
ДРУЗІВ ГОЛОСИ НЕХАЙ ЛУНАЮТЬ,
СЛОВО Й МУЗИКА НЕХАЙ ЄДНАЄ НАС
Учениця: (говорить до портрета) (Слайд 11)
Стою перед тобою, поете,
Маленька, як макове зерня.
Твій погляд пронизує душу,
Немовби колючеє терня.
Не знаю, де очі подіти,
Не маю, про що розповісти:
Квітуче життя наше – попіл,
Моральне обличчя – це містика.
Яке в нас обличчя, коли ми
Господнє ім’я проклинали,
Твоїми словами, поете,
Брехню ми на правду міняли.
Ми дзвону усі боялися,
Лякало нас світло лампади.
Прости нас, прости нерозумних,
Я, каючись, долілиць впаду.
Прости нас, нащадків козацьких,
Що славу твою розгубили,
Неправдою, брудом, ганьбою
Ми шлях у «майбутнє» встелили.
Стою пред тобою, Тарасе,
Боюся, щоб зовсім не впасти
Й травою безплідною щоби
На вітрі епох не пропасти.
Схиляюся низько, Тарасе,
(уклоняється)

7. І клятву тобі я приношу.
За всіх і за вся нерозумних
У тебе прощення я прошу.
Учень: ШЕВЧЕНКОВІ ОЧІ (Слайд 12)
Є безсмертя зоря і слова є пророчі,
Їх не спалить вогонь, не зігне бурелом.
Супроводять мене скрізь Шевченкові очі,
Що палають, як цвіт, під високим чолом.
Вони кличуть людей стати гордо на чати,
Рідну землю і рід берегти від іржі
І за правду святу невідступно стояти,
Подолавши і ляк, і сумні міражі.
Вони вчать відрізняти зерно від полови,
І вогонь чистоти в їх глибинах горить.
Очі кажуть мені: «Як зречешся ти мови,-
Станеш блудом навік, скам’янієш в ту ж мить.»
З них, немов з джерела, я наснагу черпаю,
Бережуть вони світ від наруги та бід.
Очі кажуть мені: «Як зречешся ти краю,-
Змиють перші дощі неглибокий той слід.»
Дивовижне якесь в них незгасне сіяння,
Вони кажуть, щоб вчитись і в дії рости.
Очі кличуть людей до братерства, єднання,
До любові, до віри і доброти,
І зневіра летить в чорне прірвисько ночі,
І снагується словом тяжіння земне.
Де б не був - відчуваю Шевченкові очі,
Що сіяють добром й надихають мене.
(В, Вихрущ)
Учениця: Віктор Баранов (Слайд 13)
До українців
(Звертається до портрету Т. Шевченка)
Я запитую в тебе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина,

8. І що щедрість — в серцях, а не в магазинних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чом солодшим од меду нам видався час забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога?
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
Знаю добре, що й вам вони теж — не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..
(Слайд 14)
Учениця:. Ми ростемо в той час, де ринок – суд і свідок,
Де гроші – над усе, де бізнес – без межі.
Яким цікавитесь тоді був заробіток,
Творців духовних див, спасителів душі?
Учениця: Тарас Шевченко… Не згаса вовіки
Освячене кріпацтвом визнання,
Цікавитесь, яким був заробіток?
Отримав десять років заслання.
Його вінець – над золоті корони.
Задосить було муки і покар.
Писати й малювати заборона -
Оце його був другий гонорар.
Учениця: Не каявся, писав у казематах,
Відрікся від щедрот і нагород
І не зважав на цензорів пихатих -
Яка цензура викреслить народ?!
А допити, а вічні протоколи?
Священна будь, нетоплена жаго!

9. Невже і ви не чуєте ніколи,
Як плаче слово голосом його?
А він згорів, і так бува не часто,
За гроші промовчав би - і живи,
Шевченко і сьогодні наш сучасник,
Бо з його болю починались ми.
Політика, освячена царями, -
Понівеч, зрадь, купи чи задуши!,,
Його життя написане сльозами,
Що запеклися кров’ю на душі.
(Пісня «По діброві вітер виє» у виконанні ансамблю)
(Слайд 15)
Учениця: Пробач нам, Тарасе, правнукам змореним,
За покору заблудства і страх,
Що так довго були нечестивим покорені,
Що зганьбили прадідівський прах.
Ти хотів, щоб тебе в сім’ї вольній згадали ми,
Якщо бачиш і чуєш, то знай:
Ми зібрали святий урожай.
Віще слово твоє й дотепер не втомилося,
В яничарські пробилось серця.
Україні у світле дорога відкрилася
Та, якій вже не буде кінця.
Щоб в майбутньому ми твоїм словом, не молотом,
Пробивались до правди в житті,
В «Кобзарі» будуть літери з чистого золота,
Бо й насправді вони – золоті.
Омелян Чорноус
(Входить малий Тарас з матір’ю, вона починає поратися біля столу)
(Слайд 16)
Тарас: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати: Так, синку, правда.
Тарас: А чому так багато на небі зірочок?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює. І горить та
свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає.
Бачив?
Тарас: Бачив, матусю, бачив… Матусенько, а чому одні зірочки ясні,
великі, а інші ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли
добра, любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить
ясно, і світло це далеко видно.

10. Тарас: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила найясніше.
Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голівці)
Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не знаєм радісної днини.
Нам вік доводиться терпіть,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово – і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди – з краю в край –
Панує рабство ненависне.
Росте неправда на землі,
Згорьованій, сльозами злитій.
О любі діточки малі,
Одні залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене,
Рожеві квіти нещасливі,
Коли безжальна смерть зітне
Мене на довгій панській ниві?
Тарасику, сину мій, де ти подінешся у світі?
Тарас: Піду у найми, світ за очі.
Тебе, матусю, не забуду,
Де я не буду.
Мати: Дитино моя! Життя наше нестерпне. Страждання і мука
висушують душу.
Ох, як же важко жити у світі!
А жити – хочеться!
(Мати співає сумну-сумну пісню «Летіла зозуля та й стала кувати»)
Після пісні – поцілувала Тараса і пішла. Тарасик дивиться їй услід, потім
переводить погляд у зал і теж іде за куліси. Звідти вже виходить хлопець
12-13 років)
Ведуча: Пройшов час…
Тарас (повільно підходить вперед і говорить):
Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила.
Як важко сироті! Що робити? До кого прихилитись?
Тільки 13-ий минув, а світу Божого, світу красного, сонечка ясного не
бачу.
( Сідає на колоду)
Мені тринадцятий минало, (Слайд 17)
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,

11. Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога…
Уже покликали до паю,
А я собі у буряні
Молюся Богу…І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось…
Запекло, почевріло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягната –
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати –
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!... А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу,
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала…
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світ стало
Моє… лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
(Звучить пісня на слова Т.Шевченка «Зоре моя вечірняя» - танець дівчат)
(Слайд 18)

12. ВЕДУЧИЙ: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина
незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.
(Слайд 19)
ВЕДУЧА: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і
красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко
звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні
торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим
самим зможемо виконати поетові заповіти. «Літературна спадщина
Кобзаря» - назва наступної сторінки нашого журналу.
ВЕДУЧИЙ: Мабуть, ніхто не уявляє собі України без козацтва, Запорозької
Січі. Тут витоки нашої державності, нашої вольниці і надії, нашої
демократії. Козаки-січовики були грізною силою, яка не давала спокою ані
польським панам, ані татарам, боронячи рідну землю від татарських набігів.
Учень: Яка ж вона довга, в століття, в цілі віки,
Година негоди, що люд український гнітила,
Із сивої пам’яті сміло ідуть козаки,
Сині жупани, мов крила. (Слайд 20)
(Звучить мелодія пісні «Запорізький марш») ( Слайд 21)
Учень: Рушаймо, братове, на Січ Запорозьку,
Щоб пращурам славним вклонитися низько,
Щоб пам'ять сонливу свою розбудити,
Щоб знати минуле, в майбутньому жити!
(На сцені зображено сторожу, частину поселення, виходять
Козаки, щось обговорюють…пишуть листа.)
ДІАЛОГ
- Стій! Хто йде? (заходить один з біглих селян)
- Хлопці, візьміть мене до себе.
- А хто ти такий, звідки?
- Та я з Чернігівщини, від пана втік.
- А стріляти ти вмієш?
- Вмію!
- А шаблюкою рубати?
- Та навчусь! Візьміть тільки!
- А горілку пити?
- Наливай!
- А гопака танцювати вмієш?
- Зараз покажу!

13. -
(Виконується танок «Гопак») (Слайд 22)
Учениця: Запорозьким козацтвом мала б пишатися не тільки Україна, а й
уся Європа, бо саме ця могутня сила захистила її від турецької
загарбницької політики, а демократичний устрій Січі став
прообразом республіканського ладу для всіх держав нашого
континенту.
Учень: Тарас Шевченко це добре знав і як істинний патріот свого
народу пишався приналежністю до «Країни козаків» і натхненно
оспівав славнозвісне козацтво, яке здебільшого виступає в ролі
лицаря, захисника народу, його волі та православної віри.
Учениця: Тарас Григорович дуже захоплювався лицарською звитягою
українців, нестримним летом національно-визвольного руху в
захисті поневолених селян проти свавілля шляхти. Гнів народу,
його прагнення до вільного життя Шевченко вважає
священним. Кобзар оспівував розум і силу, волелюбність і
працьовитість, моральну красу українців. Своїми творами поет
прагнув змінити підневільне становище України, а головне –
пробудити в українців почуття національної гідності й честі,
посилити їхню національну свідомість.
(На фоні фрагменту бою козаків звучить уривок з поезії Т.
Шевченка
«Іван Підкова»)
Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – запорожці
Вміли пановати.
Пановали, добували
І славу, і волю;
Минулося – осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили, -
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини

14. З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.
Було колись – в Україні
Лихо танцювало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружляла,
Було колись добре жити
На тій Україні…
А згадаймо! Може, серце
Хоч трохи спочине.
Гайдамаки (Слайд 23)
Гомоніла Україна,
Довго гомоніла.
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.
Та що з того, що високі?
Ніхто їх не знає,
Ніхто щиро не заплаче,
Ніхто не згадає.
Тілько вітер тихесенько
Повіє над ними,
Тілько роси ранесенько
Сльозами дрібними
Їх умиють. Зійде сонце,
Осушить, пригріє;
А унуки?* їм байдуже,
панам жито сіють.
Багато їх, а хто скаже,
Де Гонти могила, -
Мученика праведного
Де похоронили?
Де Залізняк, душа щира,
Де одпочиває?
Тяжко! Важко! Кат панує,
А їх не згадають.
Гомоніла Україна,

15. Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
І день, і ніч ґвалт, гармати;
Земля стогне, гнеться;
Сумно, страшно, а згадаєш –
Серце усміхнеться.
І мертвим, і живим… (Слайд 24)
(Слайд заходу сонця, сюрчать цвіркуни)
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає –
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають, -
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? Побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Доборолась Україна (Слайд 25)
До самого краю.

16. Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітеся, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України… (Слайд 26)

17. Учениця: Наші предки завжди нас надихали і застерігали, щоб ми
завершили розпочату ними справу по відродженню національної
держави.
Учень: І ця пора прийшла 24 серпня 1991 року. У цей день було
прийнято Акт проголошення незалежності України, за яким
Україна стала самостійною державою.
Все, що мріялось віками,
Сповнилось, настало!
«Ще не вмерла Україна» -
Гордо прозвучало.
(Слайд 27) (Звучить пісня Наталі Бужинської у виконанні Богдана
Горєлова)
Учениця: Здійснилося те, за що боровся український народ протягом
віків, про що
мріяли його кращі сини. Може, в останнє історія дає нам змогу
самим вирішувати свою долю. І ця тривога й неспокій, як у
давні часи, ще панують на цій землі, але піднімається, зростає
надія на кращу долю. Тепер тільки від нас усіх, від нашої
витримки, розуму і мужності залежить доля України.
(Слайд 28) (Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий») (Слайд
29)
Учень: Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
Немає тих доріг, де закипалась мука,
Де відчай і журба ходили, мов брати,
Нові шляхи кладуть твої онуки,
Нове життя прийшло у їх хати.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо,
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.
(Василь Симоненко)
Учениця: В минулім часі не кажіть про нього –
Він з нами нині в майбуття іде!
Його слова – то нам пересторога
У наших діях, і на кожен день.
Якщо вам мова, і земля, й родина,
І пісня українська дорогі, -

18. Любіть, як він, страждальну Україну,
Як він – і ненавидьте ворогів. (Слайд 30)
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА:
Усі: Любіть Україну!
1учень: як сонце любіть,
2 учень: як вітер,
3 учень: як трави,
4 учень: як води.
5 учень: в годину щасливу
6 учень: і в радості мить,
7 учень любіть у годину негоди.
Усі: любіть Україну!
8 учень: у сні й наяву
9 учень: вишневу свою Україну
10 учень: красу її, вічно живу і нову,
Усі: і мову її солов’їну! (Слайд 31)
Учень: Я Українець! З заходу чи сходу
Це суть мою ніяк не похитне.
В мені нуртує кров мого народу
Я Українець! І це є головне!
Учень: Де б я не жив, на півночі чи півдні
Її звичаї й мову шанував,
В її землі, в могилах, мої рідні
За неї не один мій предок воював.
Учень: Я Українець! Зовсім не байдуже
Для мене її велич, майбуття,
Ми всі їй віддано послужим:
Служить Вітчизні – в цьому сенс життя!
Учень: Я Українець духом, серцем, тілом.
Це відчуття окрилює мене.
О Україно! ТИ моє світило!
Я Українець, і це є головне.
(Звучить пісня у виконанні Т. Петриненка) (Слайд 32)