1. Департамент науки і освіти Кіровоградської обласної адміністрації
Знам’янська спеціальна загальноосвітня школа -інтернат І-ІІІ ст.
Інтимна лірика І. Я.
Франка.
Літературна кавярня.
.
Вихователь, спеціаліст
вищої кваліфікаційної категорії
Оношенко К. В
м. Знам’янка
2014

2. М Е Т А:
Ознайомити учнів з інтимною лірикою І. Я. Франка, його збіркою
« Зів’яле листя». Розкрити світ почуттів і пристрастей, створений
поетичним словом великого майстра; допомогти учням зрозуміти
неперевершену красу інтимної лірики І. Франка.
Розвивати вміння учнів визначати належність твору до певного
літературного жанру, творчо осмислити й відтворити події, що
відбувалися в житті І. Франка; з’ясувати особливості пристрасних
почуттів та майстерне їх втілення в збірці «Зів’яле листя»;
поглибити розуміння суті поетичного мистецтва; Виховувати інтерес до поетичної творчості поет а, гордість за
нього, збудити бажання краще пізнати глибинний зміст його ліричних
творів; виховувати шанобливе ставлення до інтимних почуттів
людей, чистоту й благородство почуттів.
Обладнання:
портрет І. Я. Франка, літературна виставка його поетичних творів:
Збірки поетичних видань І. Я. Франка українською і російською мовами
ліричній драмі Івана Франка «Зів’яле листя».— Львів, 1990; тексти
поезій, хрестоматія (С. 217–218);запис поезій збірки «Зів’яле листя»,
диск із записом ліричних мелодій, обладнані місця для акторів,
проектор, флешносій, мультимедійна дошка, крилаті вислови,
написані на дошці, учні одягнені в вишиванки.
Епіграф:
Любов – це кара, це сумна
в’язниця
Бог від якої заховав ключі.

3. Вихователь: Вітаємо вас, шановне панство!
Сьогодні хочеться поговорити про людину, творчість і життя якої є для нас
знайомим і водночас невідомим.
Це - Іван Якович Франко. Що спонукало особисто мене доторкнутися до
творчості великого Каменяра, а потім розбудити живий інтерес у своїх вихованців?
Осінній смуток огортає землю, тихо пливе з туманами, падає пожовклим
листям додолу. Смуток наповняє серце, відбивається у очах. Обличчя в людей
похмурі, в кожного на душі є біль, якась невесела таємниця. Восени всі чомусь
згадують прожиті роки, невиправлені помилки, втрачене кохання. Я люблю осінь,
але її невичерпна печаль тривожить мене, не дає спокою, і в пошуках ліків від
осінньої хвороби я перегортаю сторінки своїх улюблених книг .І ось під руку
попадається збірка творів Івана Яковича Франка. Відразу в думках виникає
стереотип: революційна поезія, наскрізь ідеологізована, а значить, нічого близького
для себе я не знайду. Але якщо книга в руках, то неможливо її не відкрити.
Відкриваю, і несподівано, наче перше кохання, перед очима постають ряд ки:
Розвійтеся з вітром,
листочки зів’ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені
жалі,
Завмерлеє в серці кохання.
В кількох рядочках я
відчула все: і осінь, і печаль,
і власні біль і тугу . Ніколи
не могла б подумати, що
Франко написав щось і для
мене. Приємно відчувати, що хтось думав так, як і ти. Треба ще трохи почитати ці
сповнені осінню вірші. І я читала ще і ще. Потім запропонувала почитати своїм
десятикласникам. Читали вголос і про себе, перечитували ті рядки, які найбільше
вразили. Захотілося поділитися своїми враженнями та думками з вами. Тому ми
сьогодні запросили вас на гостину до нашої кавярні. Але вона не звичайна, а
літературна. Пропонуємо відпочити, доторкнутися серцем до ліричних віршів,
пройнятися душевним болем від великого кохання, можливо поділитися своїми
думками, відчуттям. Просимо бути активними та уважними.
Як і годиться у кавярні , офіціанти запропонують вам сьогоднішнє меню. Але
воно не звичайне. Вам надається можливість вибрати і замовити тему для розмови
по уподобанню, прослухати пісні про кохання та почути ліричні вірші. Просимо
ознайомитись з сьогоднішнім переліком тем.

4. М Е Н Ю:
І. - Слово про І. Я. Франка.
- Біографічні дані.
ІІ . « Тричі мені являлася
любов…»
1 .«Несміла, як лілея біла, з
зітхання й мрій уткана»
2. « Явилась друга ,гордая
княгиня…»
3. « Явилась третя,
женщина чи звір…»
ІІІ . 1. Поетичний вінок.
2. Пісенний вернісаж.
Та просимо врахувати: за кожне замовлення потрібна плата. А платити ви будете
своїми знаннями, здогодками, роздумами.
Ось перелік запитань:
Якби поет не закохувався, чи були б написані такі рядки?
Які поезії І. Франка ви б порадили почитати своїм друзям?
Чи содобалась вам поезія І. Франка?
Що принесла поетовому серцю його кохані жінки?
Літературний пінг-понг.
Хто з видатних особистостей страждав від нерозділеного кохання?
І.Франко був непересічною особистістю, яка вражає не тільки нащадків, а й
дивувала сучасників поет. Відомі люди завжди привертали до себе багато уваги – не
був винятком і великий Каменяр.
Сучасники говорили про нього :
Читець 1 : І.Франко – трибун народний, Пророк –
ватаг, ратай - співець
І громадянин благородний.
( М. Вороний )

5. Читець 2 : Спитаєте, яке враження зробив на мене Франко? Великого астрального
тіла, що гріє Україну, а світить далеко, ще дальше
( Марко Черемшина )
Читець 3 : Франко був таким, яким зродила його мужицька хата в Нагуєвичах.
Завзятим, роботящим, розумним, тверезо думаючим, ворогом фрази і брехні, а тому
гризьким, дотепним, саркастичним.
( П. Карманський )
Читець 4
Ведучий : І.Франка не можна не любити. А любити по-справжньому – добре знати,
глибоко і всебічно. То ж відкинемо канони, нав’язані цензурою, і покажемо
вельмишановного поета звичайною людиною, котра, як усі, жила, кохала, раділа ,
страждала і могла помилятись .
Ведуча: « Поезію творить любов, а не злоба,» - наголошує Дмитро Павличко.
Любов стояла і стоїть біля витоків життя, стверджуючи в людині людське, вивищує
нас перед злом. Любов робить людину кращою, зігріває її теплом, дає наснагу для
творчості.
Ведучий : Про особисте життя видатних людей треба говорити дуже делікатно й
обережно. Бо це та сфера життя людини, яка часто не піддається логіці. Чи винен
Франко, що втратив Ольгу Рошкевич?
Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з
любові, а з глибокої поваги до неї ?
Сьогодні ми спробуємо це з’ясувати .
Вихователь: Кохання – прекрасне світле почуття, якому присвятили свої найкращі
роботи художники, музиканти, поети. Не розгадана тайна, то ж щоб висвітлити це
почуття, треба поєднати всі види мистецтва : музику, живопис, рух, слово. Сьогодні
ми зробимо спробу розібратися в магічній силі слів кохання І. Франка, а
допоможуть нам у цьому « Жмутки любові і болю», які великий поет подарував
людству, чудові романси та малюнки з алегоричним зображенням жінок, яким
віддає своє серце Іван Франко.
Отже, сьогодні йтиметься про жінок, які залишились в душі поета на все життя. Це
про кохану жінку він сказав:
« Я понесу тебе в душі на дні, облиту чаром свіжості й любові.»
Ведучий : « Тричі мені являлася любов, - зізнається поет, - тричі в руці від раю
ключ держала», і тричі поет втрачав надію на щастя.

6. Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,
Розвійтесь, як тихе зітхання!
Незгоєні рани, невтишені жалі,
Завмерлеє в серці кохання.
В зів'ялих листочках хто може вгадати
Красу всю зеленого гаю?
Хто взнає, який я чуття скарб бaгатий
В ті вбогії вірші вкладаю?
Ті скарби найкращі душі молодої
Розтративши марно, без тями,
Жебрак одинокий, назустріч
недолі
Піду я сумними стежками.
Ведуча : У листі до Агатангела
Кримського від 8 серпня 1898
року Франко писав : « Ще в
гімназії я влюбився був у дочку
одного руського попа…». Це
була найбільша і взаємна любов у
Івановому житті. Так хто ж була та жінка, яка стала першим коханням і музою поета
? На це питання нам дадуть відповідь наші літературознавці та журналіст в інтерв’ю
з Франком.
Біографи : Ольга Рошкевич. « Вона була освіченою. Перекладала Золя і Гонкурів,
збирала весільні пісні, працювала у виданнях Франка, була причетна до відкриття у
Станіславі жіночої гімназії. Франко присвятив їй свою першу збірку « Баляди та
розкази». Вони мріяли одружитися. Для себе готували подарунок : збірку весільних
пісень з Лолина. Перешкодою до щастя став арешт Франка та його захоплення
соціалізмом. Священик Рошкевич, батько нареченої, цього Іванові простити не міг,
хоч і дуже поважав його. Вона, мов сиза горлиця , рвалася з колючих тенет, та вони
міцно вп’ялися в серце і рвали його на шматки. «Я приймаю поміч від другого
приятеля. Не кажи, що я тебе забула. Ти ніколи з думки не йдеш. Тебе люблю».
Ольга надумала фіктивно одружитися, щоб вийти з-під опіки батька. Але церковний
шлюб з Володимиром Озаркевичем був довічним.
У листі Франко пише : « Наші шанси не рівні. ти щаслива вже тим, що можеш
вибрати межи мужчинами чесними й розумними. А я, втративши Тебе, я втратив
надію на любов чесної і розумної жінки, такої, котра б могла зв’язати мою долю зі
своєю.»

7. Ведучий : Чи не тому з’явилися 4-та та 5-та пісні « Картки любові», хоч да
товані вони 1880 роком.
Франко : І ти лукавила зо мною!
Ах, ангельські слова твої
Були лиш облиском брехні!
І ти лукавила зо мною!
Ольга. Я не лукавила з тобою,
Клянуся правдою святою!
Я чесно думала й робила,
Та доля нас лиха слідила.
Що щирая любов ділала,
Вона на лихо повертала;
Що чиста щирість говорила,
Вона в брехню перетворила,
Аж поки нас не розлучила.
Франко. Та під пліною золотою
Ховались скази мідяні ,
І цвіт, розцвілий навесні,
Під пишнотою золотою
Крив черв'яка! Ох, чи не в сні
Любились щиро ми з тобою?
І серце бідне рвесь у мні,
Що ти злукавила зо мною!..
Ольга. Ти ж думаєш, я не терпіла,
В новії зв'язки радо бігла?
Ти ж думаєш, я сліз не лила
По ночах темних не тужила?
Не я лукавила з тобою,
А все лукавство в нашім строю -
Дороги наші віддалило
І серця наші розлучило,
Та нашої любві не вбило.
Ведуча :Обірвалася нитка любові, та не згасла сама любов. Вона народила справжні
шедеври світової лірики. Для Франка протягом усього життя було священним ім’я
Ольга, а колишня наречена до самої смерті зберігала Іванові листи, сестрі

8. Михайлині заповіла покласти їй у труну листи, з якими не хотіла розлучатися й
після смерті . Не склалося його кохання , та з’явилися ці чудові поетичні рядки:
Так ниє серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засихає.
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне…
Тільки вміючи так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий
могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої
любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.
( Звучить пісня «Час рікою пливе»)
Ведучий : Коли чуття у Франка брали гору над холодними роздумами, всі його
жіночі образи в чомусь ставали схожими на Ольгу. Він буде писати різні твори, а
єством відчуватиме присутність Ольги – то заміжньою, такою, що запропастила
свою долю. Для нього вона буде Анною в «Украденому щасті», еталоном, до якого
рівнятиме всіх інших жінок.
Ведуча : Можливо, украдене щастя у власному житті надихнуло Франка на
створення драми « Украдене щастя».
На сцену виходить друга пара ведучих.
2 Ведуча: У багатстві другого кохання
Першого завжди іскринка тліє
2 Ведучий : Цими словами Дмитра Павличка ми відкриваємо другу сторінку життя
Франка, пов’язану зі знайомством ще з одною жінкою, котра наповнила його душу «
дивом золотим». Незмірним щастям і невимовно пекучим горем.
2 Ведуча : Надаємо слово біографам.
Біографи : Станіславські друзі Франка постійно згадують одне ім’я – Юзефа
Дзвонковська. На Франка вона справила сильне враження, він покохав її, мало того,
він вирішив, що після О. Рошкевич Юзефа та жінка, яка може стати його дружиною.
У 1883 році Франко, як того вимогав етикет, пише лис та до матері Юзефи з
проханням « про руку і серце», але одержав відмову, яка дуже вразила його.

9. Спочатку він думав, що аристократичне походження заважає їй поріднитися з ним,
тому звинуватив її в тому.
Читець : Я й забув, що то осінь холодна,
Я й забув, що то смерті пора,
Я й забув, що ти кров благородна,
Що між нами безодня стара,
Що між нами народнії сльози,
Що любиться нам зовсім не слід;
Я й забув, що столітні погрози
Відлучили від мого твій рід.
2 Ведучий : Вона не відповіла
взаємністю, він страждав. Лиш потім
довідався про справжню причину, чому
так зробила .
Читець: Цвітко осінняя,
Бита сльозою, –
Чом тяжкий мені
Жаль за тобою?
Стрівши мельком тебе
На своїм пути,
Чом же не можу я
Тебе забути?..
Біографи : Юзефа була хвора на сухоти. Скоріше чи пізніше хвороба б звела її в
могилу. Тому …
Хоч як болючий він.
Біографи : Її могилу знайшли зовсім недавно на кладовищі в Івано-Франківську,
прожила вона всього 30 років. Коли поет сам відчув, що його дні лічені, зібрав
колись написані про неї поезії і захотів видати їх окремою збіркою. Чому ? Може
саме тоді до болю зрозумів Юзефу. Вона жила серед здорових людей, а Юзефа
чекала смерті, вона зреклась його заради нього. Він учинив би так само.
Читець : Поклін тобі, моя зів’яла квітко,
Моя розкішна, невідступна мріє,
Останній се поклін!
Хоч у життю стрічав тебе я рідко,
Та все ж мені той спогад серце гріє,
2Ведуча : Саме їй, Юзефі Дзвонковській, присвячено ще один вірш із збірки «
Зів’яле листя» - « Вона померла», в якому автор передає біль утрати і розпач.

10. Лиш більстрашний, пекучий в серці там
Все заповнив, усю мою істоту.
Лиш біль і се страшне: бам, бам, бам.
А сліз нема, ні крові, ані поту.
Умеркне світ довкола, і я сам
Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту.
Ридать! Кричать! – та горло біль запер.
Вона умерла! Ні, се я умер.
Ведучий : 3 листа Франка до Агатангела Кримського : «Фатальне для мене було те,
що вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-
польку і закохався в неї. От ся любов перемучила мене дальших 10 літ.»
Т. Франко, син поета, писав:» Пізнався батько з цією жінкою ще в Дрогобичі,
почував себе при ній не сміливо, бо ні постаттю ні красою не міг заімпонувати, його
розуму дівчина не бачила, творів не знала.»
Біографи : Ім’я і прізвище цієї панночки Целіна Журовська, працювала у Львові
поштовим службовцем, де її і побачив Франко. Ім’я Целіна знаходили в повісті
«Маніпулянтка», жіночий образ в « Перехресних списках» теж навіяний постаттю
Целіни. Журовська була єдиною з коханих, яка не любила поета, не розуміла його
поривань, холодно реагувала на освідчення й вірші і тільки на схилі віку втямила,
хто любив і обезсмертив її своєю любов’ю.
Ось чому в його уяві вона « женщина чи звір», сфінкс.
Читець : Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
Спершу я думав, що боку є, тоне
Десь в тіні, що на мене й не зирне —
Та враз, мов бухло полум'я червоне.
За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс у душу кігтями вп'ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене.
Ведуча : Целіна Журовська твердила, що Франко буквально переслідував її. Він , як
школяр, боявся промовити до неї й слово, підступити ближче, годинами простоював
біля вікон. Панну це смішило і злило водночас.

11. Звучить пісня « Як почуєш вночі край свого вікна».
Біографи : Коли Целіну запитають, чому вона не відповідала взаємністю Франкові,
вона відверто говорила – він їй просто не подобався. Був рудий, а їй подобалися
брюнети з синіми очима.
І прізвище не подобалось, не мав солідного становища, грошей і надій на них.
Обмеженість Целіни, байдужість до Франка, призводить до того, що їй поет
присвячує найкращі твори.
Ведучий : Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!

12. В житті мені весь вік тужити —
Не житити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!
Ведучий : Целіна Зигмунтовська була звичайною приземленою жінкою, яка мала
свої плани і свої розрахунки. Чи винна була в тому, що її обрав об’єктом
невиплаканого серця Франко? Ні. А чому він говорив про свою любов до Ольги
Рошкевич усім, гордився своєю першою світлою любов’ю. Чому мовчав про Юзефу
Дзвонковську і чому так боявся вимовити ім’я Целіни ?
Ведуча : Гадаю, що знайдемо відповідь у « Зів’ялому листі» . Розгорнемо попіл
зів’ялого листя і там знайдемо таку скаргу :
Ведуча : Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
Що там, у серденьку на дні
Відмалечку лелію.
Біографи : Чи оця пізня пристрасть не розгорілася від того, що колись давно, в дні
юності, він побачив, як йому сталося щастя. Потім уперто шукав його знову і знову.
А його не було. А здавалося, що саме тепер воно промайнуло перед ним. Він
кинувся його наздоганяти, а виявилось, що це ілюзія, примара. Його кохання, що
колись народилось в маленькому Лолині, віддзеркалилося холодною жінкою в
Ю.Дзвонковській, щоб весь біль, муки, радість, кохання вселити в особу Целіни
Зигмунтовської.
Вихователь : Ось і почули ви три історії про кохання однієї людини. А як же
сам поет говорив про них ? Як можна назвати цих жінок ? Давайте кожній з них
дамо ім’я – Хто це ?
Ольга : «Одна несміла, як лілея біла».
Юзефа : « Явилася друга – гордая княгиня?»
Целіна : «Явилась третя-женщина чи звір?»

13. Вихователь : Ми зіткнулись з розумінням кохання великої людини. А що це
слово означає для вас ? Продовжите фразу : Кохання – це
Це почуття! Ну звісно ж !!!
Кохання – це почуття, на 1 сходинку вище від дружби!
Кохання – це значить кричати на весь світ про це, коли знаєш, що слова зайві!
.Кохання – це не тільки почуття і приємні емоції, це наслідки і обов’язки!
Кохання – це прекрасно! Кохання – це віра, довіра, це життя!
Кохати – це значить розуміти, підтримувати, допомагати, це значить безкорисливо
любити!
Кохання – це безодня: падаючи вниз, не знаєш що буде далі…
Кохання – найвеличніше з усих людських почуттів.
Ваше кохання ще попереду, і кожен знайде свою відповідь на це запитання у своєму
серці.
Вихователь : Любов великих людей завжди легенда. Давайте згадаємо, чия історія
кохання теж залишилася у віках. Данте Аліг’єрі-Беатр іче, Петрарка боготворив
Лауру, Фредерік Шопен кохав Жорж Санд, О. Пушкін – Наталю Гончарову, С.
Єсенін – Айсидору Дункан, Л. Українка – С. Мержинського.
Ведуча : Любов Франка до жінки – велика, всеохоплююча, правдива. Він мав талант
донести до людей свої почуття і створив неповторну пісню великої любові, яка
лунатиме вічно.
Які слова дзвінкі й чутливі,
Даруєш ти мені, Господь
Що ми в цім світі без любові?
Лиш грішна плоть, нікчемна плоть
Куди б не йшли, за що не брались,
Все, виявляється, дарма.
Ніщо у цім житті не в радість
Коли любові в нас нема.
Любов - це те, що буде вічно.
І ні початку, ні кінця.
Любов, як Всесвіт,що магічно
Пульсує в грудях у Творця.

14. І я складаю в кожнім слові
Йому подяку і хвалу
За цілий океан любові
Й за кожну крапельку малу !
Ведуча : Твори поета, присвячені жінкам, були покладені на музику стали
дивовижною піснею: задушевною, ліричною ,ніжною.
Назвіть їх : ( «Червона калино, чого в лузі гнешся?», « Ой, ти дівчино, з горіха
зерня», « Чого являєшся являєшся мені у сні? » )
Вихователь : І. Франко створив шедеври інтимної лірики, створив пам’ятник
своїм коханим у поезії. Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна
Цигмунтовська принесли поетовому серцю щастя і горе, радість і муку. Бо той, хто
хоч раз у житті пізнав силу кохання, знає, як міцно переплелися в ньому ці почуття.
Читаючи рядки поезії Івана Яковича Франка ми відчуваємо, як його інтимний вірш
пульсує в наших жилах. Ми бачимо, як «Зів’ яле листя” тріпоче на вітах української
лірики, і знаємо, що ніякі вітри його не зможуть зір вати.
Сильніше за любов злоба горить,
Лишень краса людей навчає жить!
Сильніше за красу вражає бридь,
Але життя росте лишень з любов
( Д. Павличко )