The Leangvish

1. Департамент освіти та науки
Івано-Франківської міської ради
Інформаційно-методичний центр
Слово випалює з літер
Мова, вічний гончар
(Збірник сценаріїв позакласних
заходів на відзначення Міжнародного
дня рідної мови)
Івано-Франківськ
2017

2. ББК
74.200.58
Слово випалює з літер Мова, вічний гончар (збірник
сценаріїв позакласних заходів на відзначення Міжнародного дня
рідної мови)./Упор.: А.Рудак, Н.Рущак, - Івано-Франківськ: ІМЦ
Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради,
2017.- с. 64.
Над розробкою Збірника сценаріїв позакласних заходів
працювали вчителі української мови та літератури
загальноосвітніх закладів міста.
Відповідальна за випуск:
О.Савка, директор інформаційно-
методичного центру Департаменту освіти та
науки Івано-Франківської міської ради
Упорядники:
А.Рудак, спеціаліст Департаменту освіти та
науки Івано-Франківської міської ради;
Н.Рущак, методист ІМЦ Департаменту
освіти та науки Івано-Франківської міської
ради.
Художнє оформлення та комп’ютерна верстка:
Р.Бадулін, завідувач комп’ютерного центру
Департаменту освіти та науки Івано-
Франківської міської ради;
О.Мах, методист ІМЦ Департаменту освіти та
науки Івано-Франківської міської ради.
Рекомендовано до друку методичною радою інформаційно-
методичного центру Департаменту освіти та науки Івано-
Франківської міської ради від 14.02.2017 р., протокол № 3.
2

3. ЗМІСТ
ВСТУП …………………………….…………………………………. 4
«А слово – струм. А слово – зброя. А віще слово – вічове...». Горін
О.М., учитель української мови та літератури ЗШ № 16 ……..….. 5
«Українська мова: хроніка століть». Лонич Б.Б, учитель
української мови та літератури ЗШ № 24……………………...… 10
Мово рідна, слово рідне! Козак О.О., учитель української мови та
літератури ЗШ № 24 …………………………………………..…… 21
«Споконвіку було слово». Сирота М.М., учитель української мови
та літератури ЗШ № 24 …………………………………………….. 33
Мовний конкурс-бал «Відкриваймо словом мудрості людської
глибину». Шпільчак М.В., учитель української мови та літератури
ЗШ № 24 ………………………………………................................. 42
Інтелектуально-розважальна гра на мовознавчу тему «А ми це
вивчали!» Костюк В.В., учитель української мови та літератури
ЗШ № 25 ……………………………………………………………. 49
Інтелектуальна гра-шоу з української мови «Ми розумніші» ( за
принципом телевізійної програми «Хто зверху»). Равлюк В.М.,
учитель української мови та літератури ЗШ № 13 ……................. 57
3

4. Вступ
Рідна українська мова — це золота скарбниця душі
народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо
величне право й високу гордість іменуватися народом
України. Саме вона – наша мова – втілює в собі український
характер, нашу пам’ять, історію та душевну міць, наші звичаї і
традиції, розум і багатющий досвід поколінь, ніжну красу й силу
душі людської.
Збірник містить авторські розробки виховних заходів,
проведені вчителями української мови та літератури міста. Добірка
сценаріїв відрізняється тематичною різноманітністю та
доступністю у практичній реалізації. Кожен сценарій – це зразок
творчості педагога-практика, що допоможе вчителям у процесі
виховання справжніх патріотів України, формування їх моральних
якостей, творчих здібностей. Мета цієї книги – допомогти
вчителям-словесникам в організації різноманітних виховних
заходів, зробити змістовною та цікавою позакласну діяльність із
вихованцями.
Хай усіх нас єднає належність до великого народу.
Плекаймо всі разом ту мову, яка дісталася нам у спадок від наших
пращурів, бо вона єднає народ у єдине ціле!
Наталія Рущак,
методист ІМЦ Департаменту
освіти та науки
4

5. Горін Оксана Михайлівна,
учитель української мови та літератури ЗШ № 16
Сценарій до Міжнародного дня рідної мови
«А слово–струм. А слово – зброя. А віще слово –
вічове...»
Мета проведення заходу:
 розширювати і збагачувати знання учнів про мову;
 формувати в учнів розуміння того, що українська мова - наш
скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава.
Ведуча. Мова - духовний скарб нації. Це не просто засіб людського
спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі
справжню людину, кожен із нас повинен, в першу чергу, створити в
своїй душі світлицю, у якій зберігається найцінніший скарб - мова.
Ведучий. 21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Це
відносно молоде свято - до календарів усього світу воно ввійшло тільки
у 1999 році. Мова - це великий дар природи, розвинутий і вдосконалений
за тисячоліття з того часу, як людина стала людиною.
На сцену виходить мати й дитина.
Мама. Як би тобі,доню...
Як би тобі, доню, в світі не було,
Не скупись ніколи людям на добро
Бо і так доволі хтось насіяв зла,
І холонуть душі наші без тепла.
Забувають діти мову матерів,
Глянь, від того болю світ аж посірів...
Не ламай у лузі гілку калинову –
Сиротою станеш, як забудеш мову.
Можеш призабути запах рути-м’яти
Але рідну мову мусиш пам’ятати!
Можеш не впізнати голосу діброви,
Тільки не зрікайся маминої мови...
Донька. Мово! Проста і велична наша Берегиня. Крізь зболений час,
рабство, покору, духовні руїни воскресни, мово, у нашій вільній
5

6. незалежній Україні! Возродися, мово! Запалай вічним незгасним вогнем
на нашій землі. Нехай ця гаряча жаринка вогню буде в кожнім серці
нащадків козацького роду!
(Пісня «Запорозькі козаки». Слова В.Крищенка, музика
Г.Татарченко).
Ведучий. Один мудрець сказав такі слова: «Поневолений народ, що
заховує свою мову, тримає ключ від своєї тюрми в своїх руках». Не
забуваймо про це. Щоб добре знати рідну мову, треба вчити її змалку, в
школі й поза школою, з книжок і від людей.
Ведуча. Мово рідна! Диво з див, загадкова, по-материнському добра.
Уявляєшся мені безсонним тривожним вуликом. Я-звичайна твоя
бджілка, яка намагається принести до твого золотого правічного
скарбу й свою трудову краплинку.
(Декламування поезій)
«Рідна мова»(С. Воробкевич)
«Наша мова» (Ю.Рибчинський)
«Лиш по-українськи»(А.Незнаний)
~ Мова-то не просто звуки. Це - голос народу. Втрата мови веде до
зникнення самої нації. Тому наш народ упродовж віків вів боротьбу за її
збереження.
Ведучий. Мова завжди живе поряд з піснею. Дві вільно крилі птиці -
мова і пісня.
Ведуча. Наша мова - чарівна пісня, що вміщує в собі і палку любов до
Вітчизни, і ярий гнів до ворогів, і волелюбні думи народнії, і ніжні
пахощі рідної землі.
(Звучить пісня «А ми славні козаки». Слова Н.Лисенко)
Ведучий. Як море починається з річки, так українське слово з
писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора
Літописця, шліфувалось у творах Г. Сковороди, поглиблювалось під
пером Івана Котляревського, удосконалювалося Іваном Нечуєм-
Левицьким, Лесею Українкою, Іваном Франком.
Ведуча. На відміну від небесних світил, світила духу людського
виростають і посилають все більше і більше променів. Саме такою є
наша духовна зоря - Великий Кобзар, зірка, яка засяяла і освітила весь
подальший шлях українського народу аж до нинішніх часів.
6

7. (Уривок із поеми «Гайдамаки» Т.Шевченка)
Ведучий. Слово - найтонше доторкання до серця. Мудре і добре
слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить
біду.
Ведуча. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати,
посіяти тривогу й безнадію, розсіяти сумнів і засмутити, викликати
посмішку і сльозу, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути
на працю і скувати сили душі.
(Поезії про слово)
Ну і що? - хтось промовить зухвало, -
Слово хліба чи сала додасть?
Дух живий поміняти на сало –
Чи не гріх це важкий, не напасть?
Рідне слово... Ні, вітер огуди
Не затулить нам злякано рот.
Ми без нього так собі – люди,
А із ним - український народ.
( В. Крищенко)
Слова, слова... Вони в собі всі різні:
Тривожні й тихі, радісні й сумні
Є терпеливі, є жорстокі й грізні,
Лукаві й чесні, мудрі і смішні...
Не грайся словом. Є святі слова.
Що матері з доріг вертають сина.
(М.Ткач)
(Прислів’я та приказки про мову)
Ведуча. Кожна нація і народ створили десятки тисяч слів. Одні із них
звучать вагомо і живуть довго, інші з часом стираються, темніють, як
мідяки, і щезають з пам’яті людської. Але є слова, які можуть зникнути
тільки тоді, коли зникне сам народ, що створив їх. До таких належить
прекрасне і просте слово «Батьківщина».
Ведучий. Воно вічне, як вічний народ. Велика, священна і прекрасна
любов до Батьківщини жила, живе й житиме в усіх чесних і щирих
серцях.
7

8. (Пісня-привітання «Добрий день, матусю Україно!». Музика
М.Ведмедері, слова Н.Рибальської)
(Поезії про Україну)
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо, горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
(В.Симоненко)
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
(Т.Шевченко)
Добрий день, матусю - Україно!
Сходить сонце радості й добра.
Україно, я - твоя дитина,
Крапелька великого Дніпра.
(Н.Рибальська)
І забудеться самотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України...
(Т.Шевченко)
Пісня «Козацький сон». (Слова і музика А.Гнатищак)
Прийми, Боже, молитву своїх дітей:
ми просимо за Україну, за наш народ.
Боже, Отче Всемогутній,
Захисти коханий край,
Дай нам вийти у майбутнє,
Мужність і сміливість дай.
(Олесь Лупій)
Україно, молюся за тебе,
Як за матір гріховно-святу,
8

9. За блакить твого вічного неба
І за ниву твою золоту.
(Володимир Забаштанський)
Душі схиляємо нині
До пресвятих молитов
Боже, даруй Україні
Волю, добро і любов.
(Володимир Вихрущ)
Пісня «Молитва». (Слова і музика Н. Май).
Ведучий. 2014 рік. Майдан. Нові українські патріоти. Історія знову
робить свій крок у прийдешнє, із того зерна, що його посіяли юні
крутянці й січові стрільці.
Ведуча. Запалала праведною іскрою революція Гідності. Знову вмер
покірний раб у душах українців. Засяяла в очах надія! Віра в правду
нашу! Об’єднані поривом, люди встали за волю. Як за порогами в добу
козацьку, визрівав протест народу. Лиш помах булави - усі стали у лаву
бойову.
(Поезії про Майдан)
Ведучий. У слові рідної мови прихована та енергія, що
розкріпачує людину, робить її незалежною, дає захисток
душі й духу.
Ведуча. Зерна любові до рідної мови. Нехай вони проростуть у серці
кожної людини і заколосяться плідною нивою.
(Звучить пісня «Мово моя, барвінкова». Слова і музика М.
Катрички)
9

10. Лонич Богдана Богданівна,
учитель української мови та літератури ЗШ №24
Сценарій свята до Міжнародного дня рідної мови
«Українська мова: хроніка століть»»
Мета проведення заходу:
 розширити знання учнів про українську мову;
 показати її красу та багатство за допомогою поетичного слова,
українського фольклору;
 сприяти формуванню основних світоглядних ідей;
 забезпечити моральне виховання учнів;
 формувати такі риси характеру, як патріотизм, гуманізм,
милосердя;
 збагачувати словниковий запас;
 посилювати комунікативні властивості мови (експресивність,
виразність);
 розвивати вміння аналізувати, виділяти головне, порівнювати,
узагальнювати і систематизувати.
Голос за сценою. Сьогодні, 21 лютого, увесь світ відзначає
Міжнародний день рідної мови. Ми хочемо долучитися до
урочистого відзначення цієї славної дати тавкотре переконати, що
мова – це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір,
родину і Батьківщину.
Звучить тиха музика, виходять ведучі та на її фоні читають слова.
10

11. Ведучий. Мова кожного народу –
неповторна і своя –
В ній гримлять громи в негоду,
В тиші – трелі солов`я.
На своїй природній мові
І потоки гомонять,
Зелен клени у діброві
По-кленовому шумлять.
Ведучий. Солов`їну, барвінкову,
Колосисту на віки
Українську рідну мову
В дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас, –
Бо ж єдина – так , як мати,–
Мова в кожного із нас.
Ведучий. Я мислю мовою цією,
Я нею змалку говорю,
І рідною зову, своєю ,
Це, де завгодно, повторю.
Вона прекрасна і казкова,
Весела, щира і жива.
Вона державною вже стала,
Але до волі довго йшла.
Ведучий. Пропонуємо сьогодні разом з нами перегорнути сторінки
історії, розділ «Українська мова: хроніка століть»
Танець з вишитими рушниками(на фоні пісні Злати Огнєвич «За
лісами, горами»).
Наприкінці пісні через арку з рушників виходить дівчина – Русь
Київська.
Русь Київська. Я – Русь Київська, далека прародичка такої молодої,
такої юної Вкраїни-Україноньки. Я Ольга й Ярославна, Милуша й
Любава, Анна і Єлизавета. Я та, що дала майбутній Україні віщого
Олега, завзятого Ігоря, Святослава Хороброго, Володимира Великого,
що віру Христову утвердив і Русь зміцнив; державника Ярослава
11

12. Мудрого, що книги чтив і храми будував; Володимира Мономаха, що
заповіт синам лишив, як мають чесно й у згоді жити, щоб рідний край
зріс і зміцнів.
Оповиті чарівливим серпанком сторінки моєї історії ваблять своїми
таємницями не одне покоління українців… Загадково тьмяніє лампада,
тихо потріскують свічі, сліпучі полиски від яких падають на
помережений червоною кіновар’ю пергамент. Над ним схилився
сивобородий чоловік у чернечому вбранні, і в мерехтливому мареві
вогню спалахують все нові й нові слова.
Ведучий. Так з’явилися писемні пам’ятки давньоруською мовою, що
увійшли згодом у літературу княжої доби.
Декламація «Плач Ярославни» (на фоні оркестрової мінусовки
Прокоф’єва)
Голос за сценою. В Путивлі-граді вранці-рано
Співає, плаче Ярославна,
Ярославна. «Полечю зигзицею по Дунаеви,
омочю бебрянъ рукавъ въ Каял реце,ѣ
утру князю кровавыя его раны
на жестоц мъ его т л ».ѣ ѣ ѣ
«О в тр , в трило!ѣ ѣ ѣ
Чему, господине, насильно в еши?ѣ
Чему мычеши хиновьскыя стр лкыѣ
на своею нетрудною крилцю
на моея лады вои?
Мало ли ти бяшетъ гор подъ облакы в яти,ѣ ѣ
лел ючи корабли на син мор ?ѣ ѣ ѣ
Чему, господине, мое веселие
по ковылию разв я?»ѣ
«О Днепре Словутицю!
Ты пробилъ еси каменныя горы
сквоз землю Половецкую.ѣ
Ты лел ял еси на себ Святославли носадыѣ ѣ
до плъку Кобякова.
Възлел й, господине, мою ладу къ мн ,ѣ ѣ
а быхъ не слала къ нему слезъ
на море рано».
12

13. Ведучий. Ось такою була мова давньоруська, задокументована в одній з
найдавніших пам’яток Київської Русі– «Слові про похід
Ігорів».
Ведучий. Після монголо-татарської навали західні і більша частина
південно-західних земель Давньої Русі підпали під панування Литви та
Польщі.
Виходить дівчина – Русь Давня.
Русь Давня. Я – Давня Русь, та, над якою панували Литва та Польща.
Моя мова, що в основі своїй була староукраїнською мовою княжої доби,
але з виразним впливом
живих народнорозмовних елементів, була визнана у Литві і в
Молдавському князівстві офіційною, про що свідчать грамоти 14 — 15
ст. та Литовський статут, у якому записано: «А пиcap земьски мает
поруску литерами и словы рускими вси листы, выписы и позвы писати, а
не иншим языком и словы».
Ведучий. Люблінська унія, що фактично ліквідувала Литву як окрему
державу і закріпила перехід майже всіх українських земель до Польщі,
ознаменувала новий етап політики щодо української мови.
Ведучий. Незважаючи на надання їй офіційно-ділового статусу, що
підтверджувалося і пізнішими урядовими актами, українська освіта,
школа, книгодрукування втрачали будь-яку державну підтримку. У 1696
році ухвалою сейму у Варшаві українська мова виводиться з
адміністративного вжитку на українських землях і залишається тільки
мовою церкви.
Україна козацька. Я – Україна козацька, мати славних лицарів, що
мужньо захищали рідну землю від усяких зайд. Як орли, на огненних
конях безкрайніми степами вітром літали. Шаблями ворогів змітали. Як
лебеді, на чайках по Дніпру гуляли Дмитро Вишневецький, Іван Сірко,
Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Богун… А скільки ще
їх, безіменних, примушували здригатися татарських ханів, спопеляли
фортеці яничар, громили добірні полки шляхетських загарбників.
Стамбул і Каффа, Сином і Трапезунд – усі вони огорталися козачим
пороховим димом, були свідками народження безсмертя козацької
слави. І слава та не вмре, не поляже, про лицарство козацьке людям
розкаже моїм словом.
У виконанні ансамблю звучить пісня «Ой на горі та й женці жнуть».
Наприкінці пісні з’являється кобзар з кобзою, з ним хлопчик.
Хлопчик. Розкажи нам, кобзарю, які шляхи ти сходив, що
13

14. бачив? Чому похилилась твоя голова?
Кобзар. А що казати…
Були колись на Вкраїні люди знамениті:
Козаченьки, і гетьмани, й учені владики.
Тоді у всіх одна рідна була Україна,
Одна мила, у всіх люба мова,
Як в батька дитина.
Як була Січ, і запорожці мали свої стязі,
Слово наше й людська рада – все було в повазі.
Було… Та й загуло.
Катерина, вража баба, Січ ізруйнувала,
Січовиків, нашу славу за Дніпр позганяла.
Ведучий. Як не стало запорожців, - впала Україна. Зм’ялась мова
українська. Зазнала впливу з боку польської, латинської, грецької,
західноєвропейських мов, а з середини 17ст. значним був вплив російскої
мови. Зразком такої староукраїнської мови є художні твори українського
філософа, поета Григорія Сковороди.
Ведучий. Мова Сковороди — це мова "українського бароко з її обома
полюсами — церковнослов'янщиною та народною мовою", – яка
підготувала ґрунт для єдиної літературної мови на народнорозмовній
основі.
Відеофрагмент - пісня «Всякому городу нрав і права» («Кобзарський
цех»).
Ведучий. Мову творів Г. Сковороди український мовознавець Юрій
Шевельов назвав „мовним Еверестом". Українській літературній мові
випадало або залишатися на цій вершині, або спуститися вниз,
наблизитися до народних джерел.
Ведучий. Народ у той час говорив інакше, про що свідчили українські
народні пісні 17 ст. («Їхав козак за Дунай», «Ой не ходи, Грицю» та ін.),
народні думи. Саме мову простих людей відтворив Іван Котляревський,
пишучи безсмертну „Енеїду" та «Наталку Полтавку», які поклали
початок новій сучасній українській літературній мові.
Сценка з драми Івана Котляревського «Наталка Полтавка».
Т е р п и л и х а. Ти оп'ять чогось сумуєш, Наталко! Оп'ять щось тобі на
думку спало?..
Н а т а л к а. Мені з думки не йде наше безталання.
14

15. Т е р п и л и х а. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму
продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди
жити; покойний твій батько довів нас до сього.
Н а т а л к а. І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до
старості, а умерти бідним; він не виноват.
Т е р п и л и х а. Лучче б була я умерла: не терпіла б такої біди, а більше
через твою непокорность.
Н а т а л к а (оставляя роботу). Через мою непокорность ви біду терпите?
Мамо!
Т е р п и л и х а. Аякже? Скілько хороших людей сватались за тебе -
розумних, зажиточних і чесних, а ти всім одказала; скажи, в яку
надежду?
Н а т а л к а. В надежду на бога. Лучче посідію дівкою, як піду замуж за
таких женихів, як на мені сватались. Уже нічого сказать - хороші люди!
Т е р п и л и х а. А чому й ні? І письменні, і розумні, і не без копійки.
Лучче б всього, якби вийшла за дяка, - мала б вічний хліб; була б перше
дячихою, а послі і попадею.
Н а т а л к а. Нехай вони будуть розумні, багаті і письменнійші од
нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони
осоружні!.. Та і всі письменні - нехай вони собі тямляться!
Т е р п и л и х а. Знаю, чом тобі всі не люб'язні; Петро нав'яз тобі в зуби.
Дурниця все те, що ти думаєш; чотири годи уже, як об нім ні слуху нема,
ні послушанія.
Н а т а л к а. Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то
і він жив і так же пам'ятує об нас, та боїться вернуться.
Т е р п и л и х а. Ти не забула, як покійний твій батько напослідок не
злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним
замужество; так і мого ніколи не буде.
Н а т а л к а (подбегает к матери) О мамо, мамо! Не погуби дочки
своєй! (Плачет).
Т е р п и л и х а (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти
кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують
мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобі не ворог.
Правда, Петро добрий парубок, та де ж він? Хто відає - може, де
запропастився, а може, і одружився де, може, забув і тебе. Тепер так
буває, що одну нібито любить, а о другій думає.
Н а т а л к а. Петро не такий; серце моє за його ручається, і воно мені
віщує що він до нас вернеться.
15

16. Т е р п и л и х а. Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто
обманює. А лучче, якби ти була мені покорна і мене послухала. Ти на те
ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє
упрямство не дожила я віку. (Плачет).
Н а т а л к а. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашій волі і для вас за
первого жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду
Петра і не буду ніколи плакати.
Ведучий. Котляревський міцно поєднав українську мову з українською
літерату-рою — після нього справді нашою літературною мовою
остаточно, уже без хитання, стала жива народна мова. За прикладом
Котляревського пішло багато його наслідувачів, на яких він сильно
впливав, аж до часу Шевченка.
Пісня «Зоре моя вечірняя» у виконанні учениці 5 класу
Ведучий. І вже власне Шевченкова мова й стала в нас за наріжну
підвалину нашої літературної мови. Сталося це тому, що сам Шевченко
був у нас найсильнішим поетом, і його твори захопили всю Україну: їх
усі читали, завчали напам’ять, і вже тим самим навчалися й мови.
Виходить дівчина – українська мова.
Українська мова. Я – українська мова, та, яку породила Київська Русь,
давня Україна і Україна козацька. Я та, що з попелу піднялася, що
простим народом виплекана, що диво-квітками мережана у веселковім
вінку, що любов’ю святою напоєна. Я – мова наших дідів і прадідів,
древня і свята, великим Тарасом відтворена.
… Душе моя,
Чого ти сумуєш?
Душе моя убогая,
Чого марно плачеш...
Ведучий. Плакала українська мова, бо робилося усе, щоб її знищити.
Виходять хлопці і, називаючи трагічні дати, зривають частину
квіток з вінка дівчини-мови.
1720 рік - російський цар Петро I заборонив друкувати книжки
українською мовою.
1796 рік - видано розпорядження про вилучення у населення України
українських букварів та українських текстів із церковних книг.
16

17. 1862 р. - закрито українські недільні школи, які безкоштовно
організовували видатні діячі укр. культури
1863 р. - указ російського міністра Валуєва про заборону видання
книжок українською мовою.
1876 р. – Емський указ російського царя Олександра ІІ, спрямований на
витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її
побутовим вжитком.
Ведучий. Україно! Україно!
Отак твою мову,
Оті квіти молодії
Без жалю зривали,
Московською блекотою
В німецьких теплицях
Глушили!.. Плач, Україно,
Бездітна вдовице!
Звучить «Реквієм»
Україна неволі. Я – Україна часів неволі, кріпацтвом гноблена, голодом
морена, війнами нищена. У тобі, рідна моя мово, переплелися всі
страждання, всі муки й скорботи роду людського. Твою душу розпинали
на хресті всевишньої печалі.
Ведучий. Царська політика мала незмінний характер: в Україні не було
українських шкіл, українська мова не допускалася до офіційно-ділових
сфер, масово насаджувалася думка про її нібито нерозвиненість, чим
обґрунтовувалося відсторонення її від усіх сфер життя.
Ведучий. У таких умовах вели свою активну діяльність справжні титани
праці: Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Павло
Грабовський, Василь Стефаник та багато інших. Саме їм належить
визначне місце в історії формування єдиної української літературної
мови.
Декламація поезії Лесі Українки «Ритми».
Де поділися ви, голоснії слова,
що без вас моя туга німа?
Розточилися ви, як весняна вода
по ярах, по байраках, по балках.
Чом не станете ви, як на морі вали,
не гукнете одважно до неба,
17

18. не заглушите туги прибоєм гучним,
не розіб'єте смутку моєї душі
міцним напрасним натиском бурі?
Промінням ясним, хвилями буйними,
прудкими іскрами, летючими зірками,
палкими блискавицями, мечами
хотіла б я вас виховать, слова!
Щоб ви луну гірську будили, а не стогін,
щоб краяли, та не труїли серце,
щоб піснею були, а не квилінням.
Вражайте, ріжте, навіть убивайте,
не будьте тільки дощиком осіннім,
палайте чи паліть, та не в'яліть!
Ведучий. Та не берегли нащадки того багатства, вірнопіддано
заглядаючи через сусідський тин.
Ведучий. І стали забувати, хто ми є, чиї діти, яких батьків.
Україна радянська. Я – радянська Україна. Моя мова – це плач-
розпука за тими, хто в тридцять сьомому навіки зник у сибірських снігах;
хто і в сорок першому, і в сорок п’ятому йшов за волю на бій і поліг у
січах війни з фашистськими загарбниками; хто в непевний час
радянського тоталітаризму поклав своє життя за честь і гідність
українців.
Ведучий. У радянський період багато українців забули свою рідну мову,
бо не користувалися нею у повсякденному житті, бо змалечку виривали
її з серця, знущались з тих, хто хотів нею розмовляти.
Виходять хлопці і, називаючи трагічні дати, зривають останні квіти
з вінка дівчини-мови.
1938 р. - сталінський уряд видає постанову про обов´язкове вивчення
російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон, згідно з яким в
національних школах рекомендували вивчати лише одну мову –
російську, щоб «не перевантажувати» дітей.
1983 р. - видано постанову про так зване посилене вивчення російської
мови в школах, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма
українцями.
18

19. 1989 р. - видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як
офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на
третій план.
Ведучий. Тому-то українці й стають варварами рідному слову та
культурі, немилосердно знівечують й власні душі.
Ведучий. Та не всі були байдужими. Чиє серце було зігріте любов’ю до
рідного краю, рідної культури, не мовчали — палким, часом
дошкульним словом намагалися розбудити українство, яке вже й не
знало до ладу, хто ж воно є насправді.
Декламування віршів В. Симоненка та Л. Костенко.
Л. Костенко. «Страшні слова, коли вони мовчать».
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
В. Симоненко. «Все в тобі з'єдналося, злилося».
Все в тобі з'єдналося, злилося —
Як і поміститися в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости й не в'януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.
Український танець.
Ведучий. Так минали роки… І нарешті воскресла, ожила Мати-
Страдниця. Злинули над пошматованою землею синьо-жовті знамена.
19

20. Ведучий. А з мільйонів сердець нарешті вирвалося на волю жадане: «Ще
не вмерла України ні слава, ні воля…». Це був спасенний для нас
серпень 1991 року.
Україна незалежна. Я – Україна незалежна. Не здолала мене кормига
шляхетська, не задушила каторга оттоманська, не стоптала мого рясту
в’язниця царська, не переїхали орди ногайські. Я впевнено виходжу на
полум’яну дорогу безсмертя і владно-урочисто промовляю: «Я є!»
(підходить до мови і одягає їй новий вінок)
Не згине моя співуча мова, що принесла мені в чарівному звучанні
своєму відгомін тисячолітніх борінь та шукань коханого народу, путь
якого – у Безсмертя.
Українська мова. Не зглумили мене вікові потуги недругів, не
сплюндрували неуки, не зганьбили покручі. Я – чарівне джерело
мудрості й натвхнення, пізнання й надії на громове прийдешнє. Я несу в
надрах своїх невимовні багатства, скарби минулого й майбутнього. Я
впевнено заявляю: «Я є!»
До образу Матері Божої підходять дівчатка зі свічками.
І. Дівчина. Україно, молюся за тебе,
Як за матір гріховно-святу,
За блакить твого вічного неба
І за ниву твою золоту.
ІІ. Дівчина. Україно, молюся за мову,
За божественну мову твою,
І за вроду твою калинову,
Від якої добрішим стаю.
ІІІ. Дівчина. Україно, молюся за пам’ять
Убієнних за волю синів
І за тих, що у душах запалять
Промінь правди, щоб край заяснів.
ІV. Дівчина. Україно, лише в милосерді
Час єднання синів настає.
То нічого, що ми не безсмертні,
За безсмертя молюся твоє.
Пісня «Моя Україна».
Ведуча. Говоріть, як колись вас навчала матуся,
20

21. Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.
Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.
Козак Оксана Олександрівна,
учитель української мови та літератури ЗШ №24
Мово рідна, слово рідне!
Мета проведення заходу:
 розкривати багатство і красу української мови;
 донести, що рідна мова – це духовна святиня, найбільший
і найдорожчий наш скарб;
 формувати в учнів бажання досконало знати мову свого
народу, берегти її;
 виховувати любов до рідного слова, рідної землі,
Батьківщини.
Інсценізація (старшокласниця і хлопчик зустрічаються)
- Хто ти, хлопчику маленький?
- Син я України – неньки!
Українцем я зовуся
Й тою назвою горджуся!
- А по чім тебе пізнаю?
- По вкраїнському звичаю.
В мене вдача щира й сміла
І відвага духа й тіла,
І душа моя здорова,
Українська в мене мова.
21

22. Ю. Шкрумеляк
Ведучий 1. Оголошує тему заходу :«Мово рідна, слово рідне! Хто вас
забуває, той у грудях не серденько, а лиш камінь має!»
Ведучий 2. Мово рідна, слово рідне!.. Диво з див, загадкова, по-
материнському добра, непохитна супроти всіляких зайд, закорінена в
тисячоліття України-Русі. Уявляєшся мені безсонним тривожним
вуликом.
Укрїнська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста, вона має свою
особисту музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як
золотоносна річка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в
душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й
української землі.
Ведучий 1. Погортаймо сторінки усного журналу.
Учень. Мово рідна! Ти ж - як море – безконечна, могутня, глибинна.
Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця – краю. Красо
моя! В тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину
лиху, і переможний гук лицарів твоїх у днину побідну, і пісня серця
дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; у тобі, мово, неосяжна
душа народу – його щирість і щедрість, радощі й печалі, його труд, і піт,
і кров, і сміх, і безсмертя його.
Учень. К. Д. Ушинський зазначав: «Покоління народу проходять одне за
одним, але результати життя кожного покоління залишаються в мові – у
спадщину потомкам. У скарбницю рідного слова складає одне покоління
за другим плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого
горя і пережитої радості, одним слово, весь плід свого духовного життя
народ дбайливо зберігає у народному слові… Відберіть у народу все – і
він все може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не
створить її: нову батьківщину навіть може створити народ, але мови –
ніколи: вмерла мова в устах народу - вимер і народ…
Учень (продовжує).…Не умовних звуків тільки вчиться дитина,
вивчаючи рідну мову, а п’є духовне життя й силу з рідної груді рідного
слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден
природознавець, воно знайомить її з характером людей, що її оточують, з
суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його
прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; воно виводить її в
народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естетик;
воно, нарешті, дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких,
звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ».
22

23. Учень. А ось що сказав про рідну мову В. Сухомлинський: «Той, хто не
знає рідної материнської мови або цурається її,засуджує себе на
злиденність душі… Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання
свого народу – рідну українську мову. Це - мова великого народу,
великої культури. Українською мовою написані невмирущі твори
Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя –
Левицького і Коцюбинського. Українська мова живе в прекрасних піснях
твого народу… Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не
промовляє рідне слово, - це людина без роду й племені…».
Учень.«Дехто ладен вважати мову тільки засобом комунікації,
інструментом порозуміння між людьми, народами. Насправді ж це не
так. У мові закодовує нація всю свою історію, свій багатовіковий досвід,
здобутки культури і цивілізації, свою матеріальну і духовну
самобутність.
Мова для будь – якого народу стає ніби другою природою, що органічно
оточує його, живе з ним всюди й завжди, без неї, як і без сонця, повітря,
рослин, людина не може існувати».
Учень. Українська мова має свою історію. Зачатковими формами вона
присутня разом з такими ж формами російської та білоруської мов у
найстаріших літописах Київської Русі, в «Слові про Ігорів похід».
Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й
хроніки, створена самобутня художня писемність епох – від Івана
Вишенського до Григорія Сковороди.
Ведучий 1. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його
мова. Ота жива схованка людського духу. Його багата скарбниця, в яку
народ складає і своє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.
Ведучий 2. У листопаді 1997 р. був виданий указ Президента України
«Про День української писемності та мови». У ньому сказано про те, що
за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі
української мови в консолідації українського суспільства встановлено в
Україні День української писемності та мови, який відзначається 9
листопада в День вшанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця
( хвилина мовчання).
Це робиться для того, щоб привернути увагу до історії української книги
і до сучасних її проблем.
Ведучий 1. Віхами історичного розвитку культури, освіти, книжкової
справи в Україні, безумовно, є видатні пам’ятки українського народу,
такі як «Реймське Євангеліє», вивезене до Франції дочкою київського
князя Ярослава Мудрого Анною, «Остромирове Євангеліє», що
23

24. вважається найдавнішою і точно датованою пам’яткою рукописного
мистецтва, «Київський Псалтир».
Ведучий 2. Мова – це не просто спосіб спілкування, а щось більш
значуще. Мова – це всі глибинні пласти духовного життя народу, його
історична пам'ять, найцінніше надбання віків, мова – це ще й музика,
мелодика, барви буття, сучасна художня інтелектуальність і
мислительська діяльність народу.
Одна вона у нас така –
Уся співуча і дзвінка,
Уся плакуча і гримуча,
Хоч без лаврового вінка.
Т. Шевченко
Ведучий1. Людина, яка втратила свою мову – неповноцінна, вона
другорядна в порівнянні з носієм рідної мови. У неї зовсім відмінніша
рефлексія, і користується вона, за визначенням І. Франка, «верхньою»
свідомістю. Себто її підсвідомість унаслідок асиміляції загальмована,
притуплена.
Коли забув ти рідну мову,
Яка б та мова не була ,–
Ти втратив корінь і основу,
Ти обчухрав себе до тла.
Д. Білоус
Ведучий 2.А зараз проілюструємо, як ми володіємо словом.
Твори – описи «Осінні замальовки». Виставка фото і малюнків учнів, на
фоні яких читаються твори-описи. Хвилина творчості.
Зразок: Відійшло в минуле буйноцвіття трав. Гарячими кольорами
веселки тихо опустилася на землю золотоволоса примхлива осінь, що то
дощем заплаче, то ласки попросить у рідкого гостя сонечка. Мажорні
ноти тріпотливого зеленого листя змінилися мінорним настроєм. На
лініях нотного стану, витканого павутинами бабиного літа, зачепилися ці
звуки і полинули прощальним вальсом у коловороті листопаду.
Прощальну мелодію завершує журавлиний ключ.
Ведучий 1. Т. Г. Шевченко заповідав: «Якби ви вчились так, як треба, то
й мудрість би була своя».
Літературна сторінка.
Учень. Сидір Воробкевич « Рідна мова ».
Мово рідна, слово рідне ,
Хто вас забуває,
24

25. Той у грудях не серденько ,
Тілько камінь має.
Як ту мову мож забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
Як ту мову мож забути ?
Таж звуками тими
Ми до Бога мольби слали
Ще дітьми малими;
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Мово рідна, слово рідне ,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того Бог карає;
Свої його цураються,
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму, обминають.
Ой тому плекайте, діти,
Рідну руську мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом!
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має!
Учень. Володимир Самійленко «Українська мова »
Діамант дорогий на дорозі лежав,-
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він знайшов .
Обробив, обточив дивний той камінець
І уставив його у коштовний вінець.
25

26. Сталось диво тоді:камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме він, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш.
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав : «Відкіля нам сіє?!»
(Сходяться старшокласниця і хлопчик. )
Хлопчик. То звідки ж пішла мова?
Старшокласниця (з Біблією). З Біблії читаємо: «Споконвіку було
Слово, а Слово було в Бога, і Слово було Бог… Усе через Нього
повстало… І життя було в Нім, а життя було світлом людей… Воно в
світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До свого
Воно прибуло, - та свої відцурались Його. А всім, що Його прийняли, їм
владу дало дітьми Божими стати, тими, що вірять у ймення Його…
І слово сталося тілом, і пребувало між нами, повне благодаті та
правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця…»
Євангеліє від Св. Іоана
Учень. Агатангел Кримський «Любо в саду соловейко виспівує»
Любо в саду соловейко виспівує,
Слухаю ніжне лящання;
Чистую, щирую річ українськую
Чую я в тім щебетанні.
Ми, українці, розумнії люди -
Зрадники рідної мови;
Ти ж, моя пташко, до мови дідівської
26

27. Повна живої любові.
Болісно серцю, жалем обгортає
Пісня смутна солов’їна…
Десь із туману, з прозорої хмари
Дивиться давня Вкраїна.
Учень. Богдан Лепкий «Я учивсь»
Я учивсь рідних слів
Не з пожовклих листків,
Не від темних лісів,
Від квітистих лугів,
Від журливих потоків студених.
Не від шкільних лавок
Я набрався гадок
Про минувшину рідного люду,
А з думок – співанок,
Парубків і дівок,
В чистім полі, в жнива, серед труду.
Пісня «Любо в гаю соловейко співає»
Учень. Олександр Олесь. «О слово рідне »
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Інсценізація
Учень.Прошу ослобонить синка,
Бо не совсєм здоровий,
От ізученія язика –
Української мови,
Хоч я з села, жена сільська –
Нужди у нєй не маєм.
Зачем ця мова для синка,
27

28. Звиніть, не понімаєм.
Для поступлєнья в інститут?
Роботи на заводі?
Вона йому ні там, ні тут
Не надобна сьогодні.
Язик англіцький вчить синок –
Це може пригодиться,
Не сключено, что прийде строк –
Пошлють і за границю.
Прошу синка ослобонить
От українськой мови:
Від того, что єйо він вчить,
Он не совсєм здоровий,
Застой прошол. Ми стали жить
Тепер демократично.
Який язик дитині вчить,
Батькам рішати лічно,
Бо вибор в нас слободний...
Іван Безродний.
Ведучий 1.А давайте переконаємо такого батька у потрібності і
важливості української мови.
Гра: «З уст народної творчості». Вислови про мову, афоризми,прислів'я,
приказки, бо, як зазначав І. Франко: «Немає мудріших, ніж народ,
учителів; у нього кожне слово - це перлина, це праця , це натхнення , це
людина».
Прислів`я:
• Мовивши слово, будь йому паном.
• Від красивих слів язик не відсохне.
• Від солодких слів кислиціне посолодшають.
• Де мало слів, там більше правди.
• М`які слова і камінь крушать.
• Вода все сполоще, тільки злого слова – ніколи.
• Удар забувається, а слово – пам`ятається.
• Як овечка: не мовить ні словечка.
• Слово-вітер, письмо-грунт.
• Слово старше, ніж гроші.
28

29. • Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримується.
• Дурний язик попереду розуму біжить.
• Язик до Києва доведе, а в Києві заблудить.
• Не те гріх, що зайде в рот, а те, що з рота.
• Шабля ранить тіло, а слово – душу.
• Не кидай слова на вітер.
• Слово до слова - зложиться мова.
• Кого не б`є слово, тому і палиця не допоможе.
• Краще переконувати словами, ніж кулаками.
• Дурний язик – голові не приятель.
• Чиєсь одне слово може погубити усе діло.
• Слово не полова, язик не помолотить.
• Слова пристають, як горох до стіни.
• Рідна мова не полова, і за вітром не розвієш.
• Більше діла, менше слів.
• Від меча рана загоїться, а від лихого слова – ніколи.
• Слово - не горобець, вилетить - не спіймаєш.
• Впік мене тим словом, не треба й вогню.
• Будь господарем своєму слову.
• Від теплого слова лід розмерзнеться.
• Гостре словечко коле сердечко.
• Чиєсь слово губить діло.
• Щире слово, добре ділодушу й серце обігрівають.
• Слово може врятувати людину, може і вбити.
• Красне слово – золотий ключ.
• Не так то він діє, як тим словом сіє.
• Діла говорять голосніше, як слова.
Ведучий 2. Загадка. Описати товариша, улюбленого вчителя. Відгадати,
хто це!
Ведучий 1. Не завжди так бриніла рідна мова в рідній школі.
Учень. Мова
Тебе вбивали, та не вбили,
Ти проростала з корінця
І знову й знов тебе косили,
А ти трималась до кінця.
Ти без державності зростала,
29

30. Ти не злякалася царя
І з уст дітей своїх звучала,
Неначе пісня солов`я.
Ти будеш розквітать піснями,
Ти будеш зіркою сіять ,
І українські яничари
Тебе не зможуть подолать.
Ведучий2. Життєпис української мови.
(Учень і учениця зачитують по черзі події.)
Учні.1720 р. – Петро І видає указ про заборону книгодрукування
українською мовою.
1754 р. – указ Катерини ІІ про заборону книгодрукування українською
мовою в Києво-Могилянській академії.
1796 р. – синод видає розпорядження відібрати українські тексти з
писаних церковних книг, вилучити букварі.
1811 р. – закрито Києво-Могилянську академію.
1817 р. – постанова про викладання в школах Західної України лише
польською мовою.
1862 р. – закриття недільних шкіл.
1863 р. – міністр внутрішніх справ Валуєв видає циркуляр, яким
забороняється видання українською мовою будь-якої літератури, крім
художньої, проте царська цензура під різним приводом обмежувала і її
друкування.
1876 р. – цар підписав указ про заборону ввезення українських книжок з
інших земель.
1884 р. – закрито всі українські театри.
1895 р. – заборонено випуск української дитячої книги.
1908 р. – блокується вся українська наука, її культура ,але за вимогою
відомих вчених з 1905 до 1914 року дозволено друкувати українські
газети.
1914 р. – Микола ІІ видає указ про скасування української преси.
1925 р. – відбувся Пленум ЦК КПУ «Про українізацію» в Україні, а в
1929 році з приходом до влади Кагановича знову починається
переслідування всього українського.
1938 р. – Сталін видав постанову про обов`язкове вивчення російської
мови.
60-ті рр.. – відродження національної культури, літератури, але з 1973 р.
починаєься брежнєвсько-сусловська денаціоналізація.
30

31. 1978 р. – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О мерах по
дальнейшему совершенствованию изучения и преподавания русского
языка в союзных республиках»; постанова Ради Міністрів УРСР «О
мерах по дальнейшему совершенствованию изучения и преподавания
русского языка в общеобразовательной школе УССР».
1980-1981 рр. – виходить постанова про вивчення російської мови в
дошкільних закладах і в школах з першого класу.
1983 р. – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О
дополнительных мерах по изучению «О мерах по дальнейшему
совершенствованию изучения и преподавания русского языка в
общеобразовательных школах».
1989 р. – на десятій сесії Верховної Ради УРСР одинадцятого скликання
прийнято Закон про мови.
29 червня 1996 р. – на п`ятій сесії Верховної Ради України прийнято
Конституцію України, в якій стаття 10 констатує, що державною мовою
в Україні є українська.
1997 р. – постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження
Комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування
української мови».
Учень. Олександр Олесь. «Як довго ждали ми своєї волі слова»
Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.
Бринить – співає наша мова,
Чарує, тішить і п’янить.
Як довго ждали ми…
Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг.
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг.
Ведучий 1. Давайте помолимося нашій мові, щоб передати нащадкам
наш скарб – рідну мову.
Молитва! (Запалюють свічку)
Мово! Пресвятая Богородице свого народу! З чорнозему, з любистку,
м`яти, рясту, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу
роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і
гордого духу.
31

32. Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси і
Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!
Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного храму й
не впускала туди злого духа виродження.
Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вищим Словом від
лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти
святоруську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй її народ на віки!
(Старшокласниця і хлопчик сходяться і читають по строфі кожен вірш
Олександра Олеся «Рідна мова в рідній школі»)
Старшокласниця.
Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче, і миліш,
І дорожче в час недолі?!
Хлопчик.
Рідна мова! Рідна мова!
Що в єдине нас злива,-
Перші матері слова,
Перша пісня колискова.
Старшокласниця.
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій
І в вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
Хлопчик.
Краще нам німими стати ,
Легше гори нам нести ,
Ніж тебе розіп’ясти,
Наша мово, наша мати!
Старшокласниця.
Ні! В кім думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
«В рідній школі рідна мова!»
Хлопчик.
І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі (разом).
32

33. Сирота Марія Михайлівна,
учитель української мови та літератури ЗШ №24
Сценарій виховного заходу,
присвяченого Дню української писемності та мови
« Споконвіку було слово»
Мета проведення заходу:
 навчити учнів осмислювати важливість національного коріння ,
витоків нації та мови; спонукати вивчати історію розвитку мови;
 розвивати пізнавальні інтереси, поетичні здібності;
 формувати почуття національної гідності та гордості за мову як
прояв національної ментальності ;
 виховувати почуття відповідальності за долю та розвиток рідної
мови.
Обладнання: зал, святково прибраний рушниками, висловами про мову.
У глибині сцени: "Споконвіку було Слово, а Слово було в Бога, і Слово
було Бог ...” (Євангеліє від Св. Іоана).
Танець (дівчина виносить коровай)
Голос з мікрофона:
Народам долі Бог давав:
Комусь орать, комусь вбивати,
Комусь чекати на жнива,
Комусь пророків розпинати.
І залишалася одна —
Витка печальна в Бога доля:
Незламний дух, жива струна,
Багато сліз і мало волі.
Входить дівчина в українському строї.
33

34. Дівчина: Нікого немає. Невже я запізнилася?..
Голос з мікрофона:Так, дитино, ти запізнилася.
Всі отримали свої дари, свої долі, і розійшлися.
Дівчина: Господи, прости за моє запізнення.
Я все ж чекаю дарунка від тебе, щоб потім передати моєму народу.
Голос з мікрофона: У мене залишився тільки один дарунок, але ти з ним
зазнаєш багато лиха, поневірянь. Чи готова ти до цього ?
Голос: Так, Господи, я готова, що б не було, я не зречуся дару твого
Красу барвисту, веселкову,
Мелодій чари, світло, жар
І холод леза вклав в цей дар.
В долоні ангела поклав,
Благословивши у дорогу.
Ангел виносить віночок з барвінку, калини. Дівчинка бере, тулить до
серця.
Ангел говорить: Візьми цей дар - мову твого народу.
І ти, дитино, покликана захищати своїми
долоньками крихітну свічечку букви "ї",
оберігати місячний серпик букви "Є",
що зрізаний із неба разом з ниточкою.
Твою мову будуть називати солов'їною, але
можуть настати часи, коли твоєї мови
не пам'ятатиме найменший соловейко, тому
не покладайся на соловів, бережи її сама, дитино.
Дівчинка: Дякую Тобі, Господи! (Вклоняється)
Мово! Пресвятая Богородице мого народу!
3 чорнозему, з любистку, м’яти, рясту,
євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути
Земному вогнику роду нашого, втримала народ
на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі!
Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така!
Звучить „Пісня про мову” .
Летить планета в космосі жива.
На ній народжене усе, щоб жити,
Людині дані розум і слова,
І почуття найвищі, щоб любити!
Все для людини: небо і поля ....
34

35. І кожен має право розмовляти
Цією мовою, що нам дала Земля,
Співати пісню, що навчила мати.
Нам в Україні всім судилось жить.
В краю, де кожна квітка голос має!
То ж українська мова хай звучить,
Над цілим світом хай вона лунає!
Не можна небо хусткою закрить,
Не можна океанів осушити ....
Так рідну мову — не заборонить —
Нам українською судилось говорити!
Хай рідна мова сили набира –
Свята і чиста мова материнська.
І ось для свята вже прийшла пора,
Нехай лунає мова українська!
Входять ведучі:
Ведучий: Доброго дня!
Дорогі гості, усі присутні, вітаємо вас у стінах нашої школи.
Школи, де люблять і шанують рідне слово
Та чарівні мелодії української народної пісні,
Хвилюючу красу української музики та чудову народну говірку.
В-ча: Цю зустріч з вами ми присвячуємо її величності Українській мові,
щоб щераз підкреслити, що те, чим ми повсякденнокористуємось, те,
чим оформляємо свої думки,в що виливаємо свої емоції, є справжнім
дивом,великим, прекрасним.
В-чий: Впевнені, що хвилини, проведені разом з вами,принесуть всім
задоволення, адже нас у цей зал привела любов до нашої мови, яка
об’єднала нас у великий український народ.
В-ча: Нещодавно ще одним святом поповнився наш національний
календар. На підтримку ініціативи громадських організацій, з
урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського
суспільства Указом Президента України встановлено День української
писемності та мови, який прийнято відзначати 9 листопада у день
вшанування пам’яті Преподобного Нестор Літописця.
35

36. В-чий: Звернімося до історії нашої писемності. Дослідники вважають,
що писемність в українців з явилася наприкінці X століття і була
пов’язана з просвітницькою діяльністю двох братів з Болгарії Кирила і
Мефодія, які створили сло’вянський алфавіт і переклали сло’вянською
мовою християнські книги.
Кирило і Мефодій (чернеча келія, розмова)
Кирило: Брате, сьогодні бачив дивний сон:
Те дерево, що в нас в саду росте,
Пожовклим вкрилось листям,
Не плодородить більше, не цвіте.
А ось велику хмару вітер гонить,
Цілющою водою напуває,
Як червом з часом точене коріння,
І колена гілка знову оживає.
Мефодій: Господь послав тобі щасливий знак.
Те дерево - народ, що б’ють негоди.
Вода -слова, що батько передав,
Як скарб, своєму сину, душу в душу
Усі жалі й надії, радість і сум,
Старовини забутої герої—
В мелодіях казок, легенд і дум.
Давно вже думав я, що нам, мій брате,
Не треба долі кращої, ніж та,
Щоб людям добрим праведно служити.
Я хочу, друже, вкласти у письмо,
Те слово, що звеличує народ,
Знайти для звуків літери такі,
Щоб були гідні духу їх висот.
Кирило: Чудова в тебе думка, ми разом
Для цих людей абетку укладем.
Хай дні минають.
Хай чийсь блудний син
Цілющу воду в книгах віднайде.
Ведучий : 863 - ій рік вважається роком відліку слов'янської азбуки.
Послідовники Кирила і Мефодія на основі грецького уставного письма
створили нову азбуку –"кирилицю". Цей шрифт застосовували у
36

37. духовній і світській літературі. У видозміненому вигляді ми
користуємося кирилицею й донині.
В-ча: Мова наша пройшла складний шлях від кирилиці до
"Кобзаря".Сучасна українська мова пов'язує свою історію з конкретною
датою-виданням "Енеїди” І. Котляревського у 1798 р. Знаменита поема
стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою.
В-чий: Ще одна дата -1840 р. (вперше було видано твори Т. Шевченка)
вважаєтьсядоленосним: з того часу нова українська літературна мова
стала на важкий, але плідний шлях розвитку. На ньому були і перепони, і
заборони, і кров, і сльози.
(Дівчинка – мова в обшарпаному вигляді)
Дівчинка: Мово! Історія твоя, як і нації взагалі, надзвичайно трагічна!
Мово наша! Яничарами в степу піймана, в дикий кривавий ясир
ординцем погнана, в рабство за безцінь на торжищі продана.
Пісня"Україночка"
Страднице, великомученице наша, в сибіри й на колими погнана, в
соловецьких ямах згноєна, за моря і океани розвіяна, голодомором
розтоптана, стонадцять разів розстріляна, чорнобильською смертю
засіяна.
Під звуки мелодії "Реве та стогне.......” учні читають скорботний
календар української мови.
1720 рік - російський цар Петро І заборонив друкувати книги україн
ською мовою.
1769 рік - видано розпорядження російської церкви про вилучення у
населення України українських букварів та українських текстів із
церковних книг.
37

38. 1775 рік - зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при
полкових козацьких канцеляріях.
1862 рік - закрито українські недільні школи, безкоштовно організовані
видатними діячами української культури.
1863 рік - указ міністра Валуєва про заборону видання книжок україн
ською мовою.
1876 рік - Указ царя Олександра II про заборону друкування нот укра
їнських пісень. 1884 рік - закрито всі українські театри.
1908 рік - вся культурна і освітня діяльність в Україні визнана царським
урядом Росії шкідливою, "могущей вызвать последствия, угрожающие
спокойствию й безопасности Российськой империи".
1914 рік - російський цар Микола II ліквідує українську пресу.
Звучить вірш Ольги Яворської "Молитва"
Гріховний світ вирує неспроста,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.
О Господи! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас приведи.
О Господи! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.
Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав,
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.
Ти все знесла: насмішки і зневаги,
38

39. Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за ґрат летіла птахом до людей
Ти - наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров, пролита в боротьбі,
Тебе вкладемо тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.
Звучить пісня „Чом, чом, чом, земле моя...”
В-ча: Перегортаю сторінки в минуле і пильно придивляюсь до вас, мої
прадіди. Які ви були у той далекий історичний час? Варили сталь і ниву
засівали, боролися за волю, за життя.
В-чий: У пісню біль і радість виливали,
Плекали мову, як мале дитя.
Не раз вас доля гнала на чужину—
Нелегким у вас було життя.
Ти, Мазепо, славний наш Іване!
Ім ‘я твоє тут не один ганьбив,
Тебе нащадки зрадником назвали
За те, що ти народ свій так любив.
А ти, Роксолано, щастя в чужині знайшла,
Але свою кохану Україну і рідну материнську мову
Ніколи ти забути не змогла.
Монолог із твору II. Загребельного "Роксолана".
Земле рідна! Бачу тебе щедру й заквітчану, бачу степи твої широкі і ріки,
повні спокою і смутку, і лебедіння ранків над ночами, і ліси, що
тріпочуть, мов пташині крила, і небо високе, мов усміх моєї матері, яку
від мене забрали. А мова, мово моя, піснею звучиш, як ножем, серце
ранить спогади про мову, пісню.
А я, Боже мій. Я все життя була прикута до чужої землі, і діти мої, ви
рісши, вважають її рідною, а про мою вітчизну не хочуть і слухати. Так
само й про мову, бо що мова без вітчизни! Хіба що згадають коли-
небудь, пісні, які виспівувала над їхніми колисками.
39