Україна має надзвичайно багату кулінарну спадщину. Українські традиції харчування є дуже різноманітні та цікаві. Особливо це простежується у регіонах з традиційною культурою, яка сформувалася історично. Деякі страви української кухні, наприклад борщ і вареники, ввійшли в меню міжнародної кухні. Народна кухня - це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література чи мистецтво. Тому цим здобутком треба пишатися і не забувати.

1. Обрядові страви пращурів.
Ч. 1 – родинні традиції.

2. Україна має надзвичайно багату кулінарну спадщину. Українські
традиції харчування є дуже різноманітні та цікаві. Особливо це
простежується у регіонах з традиційною культурою, яка
сформувалася історично. Деякі страви української кухні, наприклад
борщ і вареники, ввійшли в меню міжнародної кухні.
Народна кухня - це така ж культурна спадщина українського народу,
як мова, література чи мистецтво. Тому цим здобутком треба
пишатися і не забувати.

3. У народному харчуванні українців чільне місце посідала
святкова й обрядова їжа, яка, на відміну від повсякденної,
виступала формою громадського і родинного спілкування,
виконувала об'єднувальну та символічну функції. Вживання
святкових і обрядових страв обов'язково супроводжувало низку
звичаїв та обрядодій. Залежно від характеру звичаїв та обрядів
учені розділяють їх на дві великі групи - сімейні (весілля,
родини, хрестини, поминки) і календарні (зимові, весняні, літні,
осінні.)

4. До свят і урочистостей українці готували страви особливо старанно,
суворо дотримувалися усталених традицій.
Святковий і обрядовий стіл відрізнявся від повсякденного. Лише на
свята споживали м'ясо, яйця та масло.
Як правило, подавалися перші страви - борщ з м'ясом, густо зварена з
пшоном, картоплею та м'ясом кисла капуста. Потім були м'ясні страви,
зокрема свиняча, тушкована з картоплею печеня. Часто подавали різні
каші, приправлені смаженим або тушкованим м'ясом. Вареники,
молочні каші тощо їли як третю страву. На десерт споживали
молочний чи фруктовий кисіль, інші напої.

5. Чимало різноманітних страв,
напоїв, випічки готували на
весілля, яке в Україні
вважалося важливим
сімейним святом.
Одним з найголовніших
атрибутів у весільній
обрядовості був хліб. Із
хлібом ходили старости на
сватання, хлібом
благословляли молодих на
подружнє життя, зустрічали й
проводжали наречених,
ходили до сватів.

6. На святковий весільний стіл подавали такі страви: борщ, різні каші,
голубці, тушкована капуста, холодець, пиріжки з різною
начинкою, смажене та печене м’ясо і ковбаси, печене сало, юшка
з риби, тушкована риба…
Пити подавали квас, узвар, сивуху та різні настоянки та наливки.
Традиційна їжа, що
подавалася на
весіллі, повинна була
показати значимість
цієї події у житті
молодих та згідно з
побутуючими
уявленнями
забезпечити міцність
нової сім'ї.

7. Кожному регіону властиві страви,
які не поширені в інших, однак є
невід’ємними під час виконання
весільного обряду.
Гуцули і бойки обов'язково смажили
для молодої пари двоє курячих
яєць, а весільні куховарки деяких
районів Середнього Подніпров'я
готували для наречених локшину з
курятиною.
Курей дарували молодим гості
на теренах Північної Буковини.
Тут же відвареними курми
пригощали хрещених і
весільних батьків молодих.

8. Широко
використовувався у
весільній обрядовості
українців мед. Зокрема,
після церковного шлюбу
(вінчання) ним мастили
молодим вуста — "аби
життя було солодким і
багатим у любові на
довгі літа".

9. На весілля виготовляли спеціальний
хліб – коровай. Він мав глибокий
символічний зміст: єднання молодих у
сім’ю, єднання двох родин,
продовження роду, плодючість. Усе,
що стосувалося короваю, набувало
магічного значення.
Весільний коровай випікають із кращих
сортів муки, із розчинного тіста на маслі,
яйцях. Зверху його оздоблюють виробами з
тіста: голубами, жайворонками, качечками,
квіточками, колосками. Крім того, коровай
прикрашають зеленню барвінку, ягодами
або цвітом калини, червоними стрічками,
подекуди - гілками плодових дерев,
оплетеними тістом.

10. Для обдаровування
молодими
коровайниць, гостей,
весільної молоді, яких
не почастували
короваєм, випікали
окремі шишки, калачі
тощо.
Шишки - обрядове печиво з того ж коровайного тіста.
В наш час подекуди ще збереглася в Україні традиція випікати шишки
– невеличкі буханчики, знизу – круглої форми, зверху – з прикрасами,
що надавали їм вигляду соснової шишки. Зазвичай шишок випікали не
менше двохсот: вони відігравали роль символічного подарунка від
молодих на весіллі, ними також запрошували на весілля.

11. На весіллях, крім короваю, пекли калач, що посідав не останнє місце.
Калачі були завернуті у великий овал, нерідко з діркою посередині.
Робили й маленькі калачі розміром з кулак. На півдні Поділля, Буковині, у
Карпатах калачі виконували функцію короваю, і їх там випікали багато -
для обдарування на застіллі, для почесних батьків, для обміну між
родами, для даровизни тощо. У тих районах, де випікали коровай, калачі
мали допоміжні, менш престижні функції: ними обмінювалися роди,
маленькими калачами запрошували на весілля; великі дарували на
перезві.

12. Лежень - весільний
обрядовий хліб, різновид
калача. Проте лежень робили
завжди овальним та великим -
як із плетінки, так і з цілої
довгастої хлібини. Зверху,
подібно до короваю,
прикрашали оздобами з тіста.
Ділили його на другий день
весілля, а доти він лежав на
столі перед молодими,
чекаючи своєї долі (звідти і
його назва). Лежень найбільш
характерний для
Лівобережної України,
частково для Півдня.

13. Дивень (верч) - весільний обрядовий
хліб, різновид калача, лежня. Готували
його на Поліссі. Слугував здебільшого
для обміну між весільними родинами:
молодий привозив його для тещі, а
молода - для свекрухи. Форма його
була овальною, як і в лежня, однак
прикрасами зверху він оздоблювався
рідко. Його виробляли найчастіше з
плетінки втроє чи вчетверо, а потім її
краї з'єднували, щоб утворилося
замкнене коло.
Через дивень молода дивилася на молодого, звідки й походить його
назва. Коли печуть дивень, загадують, яке буде у молодих майбутнє
подружнє життя. Якщо дивень удається, то й життя має бути
щасливим.

14. Народження дитини
в українській сім’ї
завжди було
найбільшим щастям та
святом. Дитині
старалися дати все
найкраще, вчили
поважати старших,
дбати про батьків.
Згідно з давньою традицією, наприкінці
XIX ст. у деяких регіонах Лівобережної
України на родини "баба"-повитуха чи
"пупорізка" (котра приймала роди)
спеціально пекла для породіллі
паляниці, а на теренах Гуцульщини —
калачики.

15. Традиційно обід на честь
новонародженого
відбувався після його
хрестин, у найближчу
неділю чи свято. Йти на
обід з порожніми руками не
годиться. Звичай
зобов’язував жінок
приносити на нього щось із
найбільш поширених страв
української кухні —
найчастіше вареники,
пироги, пампушки,
завиванці та інші вироби з
тіста, а також борошно.
Чоловіки йшли у гості
переважно з хлібом.
На обід подавали вручене гостями, а
також «все, що є в хаті». Переважно
це були борщ, каша, пироги,
вареники, млинці, яєчня, риба,
гриби, холодець, голубці,
пампушки, каша, узвар, кисіль
тощо. Вживання спиртних напоїв —
мінімальне, «для настрою».

16. Невід’ємним атрибутом хрещення дитини була бабина каша, як
уособлення багатства та родючості в майбутньому дитини.
Горщик з пшоняною чи гречаною кашею наприкінці частування під
час хрестин розбивали.
Право розбити горщик мав той,
хто поклав на кашу найбільше
грошей (як правило, хрещений
батько). Середину каші з грішми
віддавали породіллі або бабі-
повитусі. Кашу їли всі присутні й
навіть брали її додому, а молоді
жінки брали ще й черепок.
Звичай бабиної каші побутував у
північних районах України: на
Поліссі, Волині, півночі
Слобожанщини.

17. На Холмщині та Підляшшю на
родини та хрестини
традиційно готували пироги з
кашею, запікали “бабку” з
яйцями, яку називали “яєчня”
(більш первісна назва —
„каша"). Готували на Підляшші
і рисову кашу та прибирали її
цукерками, що характерно
для українського Полісся,
Волині, Наддніпрянщини.
Холмщаки на хрестини
обов'язково варили молочну
рисову кашу й подавали до
неї окремо мед, щоб життя
дитини “було солодким”.
А також давали усім гостям по
шматочку хліба з цукром, який
освячували під час хрестин, що
характерно і для Поділля. З цією
кашею старалися передати дитині
все найкраще, що б вона була
здоровою і щасливо прожила все
життя.

18. На поминальний обід після похорону скрізь подавали гарячу страву —
борщ чи капусняк. Згідно з віруваннями українців, з парою відлітала
душа покійника.
Обов'язковою поминальною стравою було «коливо», «канун» —
зварена пшенична чи ячмінна крупа, полита медовою ситою. На
початку XX ст. замість крупи використовували покришену білу булку або
хліб. Три ложки «колива» з'їдали на початку поминального обіду.

19. Ліплені пироги були ритуальною
стравою протягом тисячоліть. Більшість
дослідників вважає, що пироги
уособлюють собою човни, на яких душа
померлого відправлялася у потойбічний
світ.
Начинкою до пирогів слугують різні
продукти рослинного чи тваринного
походження: м'ясо, риба, квасоля,
горох, морква, капуста, сир, мак, вишні,
сливи, яблука, груші.
До поминальних страв також належали
і вареники.
У поминальних звичаях українців
збереглись релікти дохристиянських
вірувань: приготуванням їжі для
померлих живі намагалися улестити
предків, отримати допомогу від них,
відвести від себе їх можливий згубний
вплив.