2. Торуючи поетичну стежину
Газета «В гору» за 16.09.2010р. подала коротку, але змістовну
інформацію з назвою « Поезія з ароматом кави». В ній ішлося про своєрідній
поетичний діалог студентів Херсонського державного університету із
учнями навчально-виховного комплексу «Школа гуманітарної праці», який
відбувся у кафе «Дон Марко». Це було дійсно свято поетичного слова. Юні
обдарування натхненно декламували свої твори. Вчувався піднесений
настрій, бажання доторкнутися до неповторної таїни її величності поезії. У
ті миттєвості мені думалося, коли в молодих є бажання творити, то в них
є перспектива у майбутньому. Адже, творчість формує особистість, надає
їй динамічної життєвої концепції. За результатами цієї зустрічі з’явився і
цей збірник. Звичайно, не все у ньому художньо вивернене, поетично
відшліфоване. Ще вчувається юначий максималізм, який переважає емоціями
над мисленевими образами. І це природне явище слід вітати і розвивати. Що
і підтверджуємо цим виданням. І хто може стверджувати, що серед його
авторів не буде справжніх майстрів слова!? Якщо є бажання творити, якщо є
традиція, якщо є люди, які підтримують і сприяють подібним виданням, у
нашому випадку це депутат обласної ради, директор НВК «Школа
гуманітарної праці» Артем Кияновський, то буде розвиватися художнє слово
як ознака нашої духовності.
Василь Загороднюк голова ХОО НС

3. Білий вірш Роздум
Серце живуче в грудях Якщо полюбиш, ти відчуєш
Доживає останні хвилини Коли загубиш , ти знайдеш.
Воно намагається відбити Людину ту яку кохаєш
Усе те, що йому не призначене. Ти ніколи не повернеш!
Це як істота, Вона для тебе наче сонце,
що задихається під водою. Світить, випромінює тепло.
Воно знає, що от-от Ніби хоче щось сказати,
умре й згадує все, але ти їй не даєш.
що було в його житті. Говориш і говориш безупинно
В ці хвилини приємно відчувати про своє кохання і тепло.
своє тіло, відчувати, як по венах тече У відповідь чекаєш неодмінно
кров і розуміти Вона не знає , що сказати.
як мало ти прожив і скільки ще Думає і мріє, як буде далі,
ти зробити не встиг. що буде далі?
А ти у відповідь: «Все буде добре!»
Бургард Анастасія
Василенко Вікторія

4. Осінній етюд
Хоч ще сонце світить вдалині
І пташки співають,але ні
Закружляли журавлі у небі
Поспішать у вирій, їм вже треба
Вітер листячко до ніг жбурляє
Це вже осінь по землі гуляє.
Листя дуба й клена золотом покрила
Воду в річці зранку застудила.
Демчинська Оксана

5. Моя Україно
Добрий день, моя Україно, І твоя українська мова
Добрий день, моя рідна земля! Ще живе в моїй ніжній душі
Я тебе зустрічатиму щиро І покликана серцем промова
В моїм серці хай пісня луна. Дає змогу жити мені.
Бо люблю я красу українську, Я твій голос усюди почую
Бо люблю я пісні солов’я Із далеких-далеких дібров.
Рідну мову свою материнську Твою мову навік не забуду,
І свій щедрий народ люблю я. Бо шукаю її серед мов.
Лиш в тобі я побачить зумію Твоя пісня яскрава і щира
Шепіт трав і дзюрчання струмка. Усім ніжно тривожить серця.
В небеса за тобою полину, Люба мова у ній солов’їна
Де твоя неосяжна краса. Й українська безмежна краса.
Де твоє променисте колосся, Я завжди тебе берегтиму
Де дуби зеленіють в гаю, Твої ріки, гаї і поля.
Я калину вплету у волосся, Усім гордо скажу: - Україна –
Бо тебе я всім серцем люблю. Моя рідна батьківська земля.

6. Коли виросту, буду для тебе
Неземні всі творить чудеса.
Аби стала ти горда для мене,
Щоб лунала вся слава твоя.
Щоб вона розливалась, як річка,
Щоб ти ніби квітка цвіла,
Щоб пишались тобою українці
Моя щедрая ненько-земля.
Ти живеш у лісах і дібровах
У полях і у хвилях Дніпра
У гаях і садах пречудових
І чарівних піснях солов’я.
Будеш жити в моєму ти серці.
Ти моя неосяжна краса.
Буду йти із тобою по стежці
В світле й щире своє майбуття.
Дороган Вікторія

7. Її ангел
Він крила ій подарував Вона з вікна не зводить очі,
І мріяти навчив, Бо є надія у душі
І научив літати. Для неї він ще не чужий,
Коли він поряд з нею був Вона чекає у вікна,
Вона, мов пташка, у небо синє Але його таки нема.
відлітала Розбите серце назавжди,
Була щасливою вона... Нема надіїї у душі.
Одного разу він пішов Тепер на небі чорні хмари,
І за її вікном одразу сірий дощ у снах її страшні примари.
пройшов. І крила ангел відібрав,
Сльозами на її очах, А відібравши полетів,
печаллю він відбився, Бо ангелом для неї був саме він.
Минали дні, минали ночі
Каспарова Світлана

8. Собака і осел
Раз було на панському подвір’ї, І от стоїть Осел й Шаркові каже:
Стояв осел у затінку « Ой , собаче! І що я тут роблю?
Прив’язаний із недовір’я Хлів цей не для мене!
До кілка у затінку. Це ж смішно! Така як я особа…
Чи я кращого і не знайду,
А на порозі недалечко Мені б степи, простори!
Шарко на сонці ніжився, в мені тече мустанга кров!
Споглядавши на вуздечку, Я дикий кінь, мені підвладні
Докірливо з осла він тішився. гори,
А не це болото!
Шарко простий собака, вірний, Я тут худобина немов!
товариський, добрий і надійний, Ні, не для мене це село!
на осла він споглядає, так тому , Для мене прерії, Техас!
що той пихатий і зухвалий Степи, луги - мої.
Хоча гордитись там нема чому. Все одно…

9. Мексика…На все свій час!
Шарко його терпляче вислухав,
Він ці слова напам’ять знав
І, почекавши до кінця,
Старий докірливо сказав:
Ой , мустанг, кінь, красень!
Ти кажеш тобі жити у Техасі?
Чому ж особа ти така
тягаєш всі мішки дарма,
чому ж мустанг щодня
Отримуєш ти батога
Ото лишень не мрій,
А за розум ти візьмися.
І в мустанги ти не лізь,
Якщо ослом вже народився!
Легка Ірина

10. Не забувай
Самотні, та з усмішкою на обличчі Чекають скрип воріт і тупіт в дворі
Живуть, ні доживають дні Спрямований до хати, до дверей
Їх добрі душі чисті-чисті Вони чекають в радості, і в горі
А очі стомлені, сумні. Своїх ріднесеньких дітей
Вони живуть лиш про минуле згадкою Хто дочекається, хто – ні ,ні в
У зустрічі нового дня цьому річ
Усівшись під старою хаткою А в тому, що й твоя така доля
З молитвою за рідненьке дитя Чекати будеш день і ніч
На те є, милостива Божа воля
Тож не забудь про тих, хто так тебе чекає
Щоб і про тебе не забули в час тугий
Бо він колись настане і спіткає
Що ти не став сумний і самотній.
Мєдвєдєва Сніжана

11. Коли тобі так тяжко...
*****
Прокинувшись, вдихаєш в себе Коли тобі так тяжко,
Солодкий, свіжий запах світу, Не хочеться вже жити.
І сум, і туга , все мине В важку хвилину важко
Й печаль розвіється по світу Не знаєш, що робити ?
І голову твою заполонить Згадай про рідну неньку,
Та думка, що завжди тобі казала Згадай про її руки,
Що є для чого в світі жить Згадай скоріш рідненьку,
Щоб прокидатись і радіть Відійдуть всі ці муки.
Радіть чарівній і розкішній Піди хай приголубить,
Прекрасній, гарній тій весні Спитай її поради.
Красній, веселій і барвистій Тебе ж вона так любить
Що серцю так співа пісні. Твоя ласкава мати.
Цінуй і довіряй їй
Понад усе на світі.
Дивись не проміняй
На мідяки відлиті.
Мєдвєдєва Сніжана

12. Віра
У кожній людині є доля правди,
У кожній людині є співчуття,
У кожній є любов до рідної хати,
У кожній є жага до життя,
У кожній ти знайдеш кохання,
У кожній ти знайдеш любов,
У кожній є радість життя.
Прокопів Яна

13. Пам’ять Наш романс
Я бачила ті очі, що бачили війну, Я до тебе озиваюсь,
В них спогади й тривоги – На твій голос знов іду,
було все на яву. Я співати намагаюсь,
В них втрата найрідніших І вінок тобі плету.
товаришів своїх. Там барвінок синій – синій,
В них очі материнські, Наче небо голубе.
Що втратили синів. Лиш тобі коханий, милий,
Тривога, вічна туга ховається в очах, Світить сонце запашне.
Були найкращі друзі, один з них
замовчав.
Ті очі пам’ятають , як було в ті часи,
Ті очі мов відлуння жахливої війни.
Твердовська Вікторія