Збірка віршів "Симфонія душі"

1. Очаківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1
Збірка віршів
Випуск 1
Очаків-2013

2. Зміст
Слово до читача ………………………………………………………………………………….3
Поезія Андрєєвої Наталіїї
Веселкова………………………………………………………………………………………………….4
Мій човен……………………………………………………………………………………………….....5
Україночка………………………………………………………………………………………………...6
Надія……………………………………………………………………………………………………......7
Не опоздайте…………………………………………………………………………………………...…8-9
Душевное…………………………………………………………………………………………….…….9
Любовь жива………………………………………………………………………………………………9
Поезія Шляхової Тетяни
Тут…………………………………………………………………………………………………………10
Моє рідне село…………………………………………………………………………...……………...10
Горіховий листок………………………………………………………………………………………..11
Розкопки………………………………………………………...………………………………………...11
Тарасові Шевченку…………………………………………………………………………………….12
А хто ми є?..................................................................................................................................................13
Шевченко завжди поміж нас…………………………………………………………………………...13
Я читаю Шевченка………………………………………………………………………………………14
Т.Г.Шевченку присвячую…………………………………………………………...…………………14
Поезія Громової Тетяни
Очі………………………………………………………………………………………………………….15
Война………………………………………………………………………………………………………15
Поезія Бокової Наталіїї
Україна……………………………………………………………………………………………………16
Мы знаем… …………………………………………………………………………………………….16
И жизнь забудет свой покой……………………………………………………………………………17
Внутри… …………………………………………………………………...……………………………18
Поезія Козловського Богдана
Для чого ти народився?............................................................................................................................19
Життя…………………………………...…………………………………………………………………19
Істина буття………………………………………………………………………………………………20
Поезія Муріч Єлизавети
Доброй ночи… ………………………………………………………………………………………….21
Поезія Вежаліс Олени
Don't destroy me …………………………………………………………………………………..…..….22
It doesn’t matter where you are… ………………………………………………………………..……23

3. Слово до читача
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертнийдотик до душі.
Ліна Костенко
ановні читачі! Ви тримаєте в руках збірку віршів «Симфонія
душі», до якої увійшли найкращі поетичні рядки учнів Очаківської ЗОШ №1. Подане
видання містить поезію українською, російською та англійською мовами.
Подана збірка представлена патріотичною, громадянською, філософською,
пейзажною та інтимною лірикою. У напрямі філософії Вас зачарує семикласник –
Козловський Богдан, який мислить по-дорослому, висловлює власні бачення світу;
низка віршів пошани великому українському Кобзареві Т.Г. Шевченку Шляхової
Тетяни; особисті думки, переживання у поезіях Наталії Бокової; зріла поезія
Андрєєвої Наталі; мотив кохання та відлуння про війну у віршах Громової Тетяни;
інтимна лірика Єлизавети Муріч та Вежаліс Олени.
Бажаємо Вам приємних відчуттів від читання віршів збірки «Симфонія душі».

4. Андрєєва Наталія, учениця 11-А класу.
Веселкова
Там, де посміхатись завжди люблять,
Там, в країні Радісних Чудес,
Там , де матері діток голублять,
Разом в будці дружні Кіт і Пес.
Йде туди майориста стежина,
Виліта веселка із-під моря.
Там росте червоная калина,
Люди взагалі не знають горя.
Там живе в гаю зелений Коник.
Він співа завжди і гра на скрипці.
Мріє він про те, щоб в кожнім домі
Було місце для веселої усмішки.
Ось прийшов він до Ромашки в гості
Заспівав їй пісню веселкову,
Обмінявся з нею щирим тостом.
Скуштував нектару нехмільного.
Ідучи додому, так втомився,
Навіть Сонце спати уляглося,
Як дійшов, заснув він наодинці,
Мріючи про усмішку в хатинці.
І збудили його зранку півні,
Встав і дуже-дуже здивувався,
Усмішка в хатинці радість сіє,
Сонечко веселе піднялося.
Коник взяв свою стареньку скрипку
Та й заграв знов пісню веселкову
Кожний дарував йому усмішку,
Щастя барвінковокольорове.
Відчинилися чарівні брами,
Вийшли разом з будки Кіт і Пес.
Усміхнись, як хочеш завітати
У країну Радісних Чудес.

5. Мій човен
Мій човен знову не спішить –
Помірний.
І піддається силі хвиль –
Покірний.
Ніхто на нім не йде –
Порожній він.
Чи просто,може,так далеко
Він заплив?
Навколо жодної душі –
Вода.
Гаряча в човник мій
Впаде сльоза.
Хтось скаже : « Цілували небеса!»
Хтось скаже : « Я не вірю в чудеса!»
Він стрімко лине в синь –
Вперед!
Час також з ним –
Він не засне.
І той дарунок снів – Божа сльоза.
Котилася через мої моря.
Як хочеш плить без зради –
То одному,
Аби сховатися від бунтівного грому.
Попереду поодинокі човни
Гойдаються на хвилі мрії повні.

6. Україночка
Десь там в мальовничих краях,
На безкраїх ясних берегах
Там чарівна жила українка –
Ніжна, мила, немов та зірка.
Милувала рідні простори,
Білолиця така, чорноброва.
Рукодільниця – золотії руки,
Жила піснею, жила звуком.
І щоранку вплітала у коси
Свої радощі,свої сльози.
Чиста, наче хмарка у небі.
Ось вона – українська краса.
І до того була вона гарна!
Наче квіточка, наче мальва.
В ній проста українська душа.
Дівчина- мрія. Чорна коса.
Іноді трохи сумує, але вірить у чудеса.
Неспокій її не турбує – ось вона українська краса.
Україночко, личко біленьке,
Хай же славиться край твій рідненький!
Рідну землю свою ти кохаєш.
В світі кращого краю немає.

7. Надія
Шалені мокрі птахи
Співають на дротах.
Надія йде на страту –
Горіти у вічних вогнях.
Мовчати – не легше їм так,
Мовчати, коли все кричить,
Мовчати, коли все болить
І в душу вселяється страх.
Обмежень більше нема,
Цікаво : чи дійсно були?
Чи просто сховались у сні
І стали дарунком мені?
Знов промінь брудної весни
Втамує нестерпний біль.
А потім оманою хвиль
Стратить сотні надій.
А може, ще є та одна?
Що десь заховалась далеко
Та мирним польотом лелеки
Врятує моє життя?
Й шалені мокрі птахи
Марно зірвуться в путь.
І як божевільні вони.
Мовчать, сподіваються, ждуть.
Що там, де зараз журба,
Що там, де дзвенить вода,
Надія лишиться жива…

8. Не опоздайте
Времени мало совсем, и душа устала,
Поливала цветы и в мыслях мечтала,
Чтобы все как в сказке, чтобы все как в раю,
Чтобы каждый день видеть родную семью.
Идет домой с надеждою им позвонить.
Солнце озаряло ей путь и заставляло забыть
Об этих проблемах рабочих. Научись ценить.
И правда : что стоит им сейчас позвонить?
До боли родной голос где-то сказал : «Привет!
Как вы там? Приезжайте! Берите билет!-
Конечно,родная,как же мы любим тебя.
Рады искренне, что ты нас помнишь всегда.
Конечно, приедем пора бы выбраться нам из глуши.
Опоздать не посмеем. Жди нас, милая, жди».
Легла спать счастливая, как никогда,
Вот приедут скоро они издалека
Раннее утро, лай собак прервал ее сон,
Крики, взрывы были слышны сквозь звон окон.
К окну подошла и, смотря сквозь стекло,
Увидела небесный пожар. Что тут произошло?
Там кричали : «Спасите!», здесь кричали « Война!»
Вокруг только молитвы, в небе заревела гроза.
И заплакал город, и образ мира умолк.
Её ангел печально стоял под дождем и мок.
Вот с телефона номер родных набрала,
Чтоб хоть знать, как у них там дела.
Она то ведь знала, что им сейчас в путь,
Хотя бы дозвониться, домой их обратно вернуть
Звонила весь вечер… И вот уже целый год…
Там пустота. Гудки – однообразие нот.
« Хотелось бы знать мне, почему вы умолкли совсем?
Я же жду, я скучаю, впрочем, как все.
Как там папа? Здоров ли, ответь мне, Господь?
Как там мама? Все еще любит и ждет?»
Как они? Может, поезд не ходит туда?
И живут себе мирно, не зная,что такое беда?
Только, ангел-хранитель,не упади с их плеча,
Дай им силы добраться, пусть горит их звезда.
За окнами пустошь, руины и плач.
Ветер бьет по лицу, словно жестокий палач.
Обозначь, дама Жизни, им целый мир.
И люби их Удача так, как никто не любил

9. Я звоню постоянно, не закрываюсь теперь на замок!
Её ангел печально рыдал и умолк…
Я же жду вас. Только вы обещайте.
Я прошу лишь одно ,лишь одно : « Не опоздайте!»
Душевное
Я уйду точно так же, как и жила,-
В одиночку,
Уж мне теперь не привыкать.
Я поставлю на небе своем жирную точку,
Кто-то,может, когда-то её будет искать…
Всего одно слово : «Люблю» -
И живет человек.
И невзгоды потом и ненастья
Покажут, кто верен,кто – нет.
Ведь вы со мною рядом,
А кажется, будто вас нет.
И даже внешне красивы,
В душе не оставите след.
И когда-то проснусь я утром
И споткнусь на пороге о душу.
Кто-то скажет : «мир уже умер!»
И мою душу… наружу…
Любовь жива
Сквозь сотни лет, веков, тысячелетий.
Душа горит и греет этот свет.
Сама не верю, да и вы не верьте.
Что любви на этом свете нет.
Что это, когда ты все забываешь?
И исчезает суета и страх?
Ведь я же знаю, да и ты узнаешь,
Что любовь рисует странник на холстах.
Любить – не значит забирать.
Любовь – не значит безответность.
Любовь нелюбящим, не суждено понять.
Любовь не миг, мгновенье. Это – вечность.

10. Шляхова Тетяна, учениця 10 класу.
Тут
Тут протікає Дніпро – Буг,
Межи кручі в’ється.
Тут життя навкруг пливе,
Тут дітвора сміється.
Грає тут рідний лиман,
І грони шепочуть ,
А тополі при дорозі
Ніжно так тріпочуть.
Тут співає земля рідна
Про нове світання,
І розносить ніжний вітер
Гомін, щебетання.
Моє рідне село
Моє рідне село,
Здавна назване кимсь Благодатне.
Тополиний мій край,
І в садочку вишневому хата.
Час пливе , проліта …
Нових друзів з'явилось багато.
Я сумую у снах
За чарівним своїм Благодатним.

11. Горіховий листок
Стежка, джерельце, стіжок –
Все у падолисті,
І в гніздечку для пташок
Спить горіховий листок,
Наче у колисці.
Розкопки
Землю в Ольвії копали,
Цінні черепки шукали,
Розбитих горщиків та глечиків,
Виліплених народами.
Вони ж глибоко лежали,
Тягар древності тримали,
Аби цінними пам'ятками
Дійти до народів.

12. Тарасові Шевченку
Народився малий Тарас
На щастя чи горе?
Його думи, тяжкі думи
Віршами говорять.
Находився, надивився
На чужі страждання,
Не дивно, що серце плаче
Звечора до рання.
Не дивно, що не радіє,
Як день зустрічає,
Бо ні спокою. Ні долі
Біднеє не знає.
Тільки сльози, гіркі сльози ,
Бо правди немає.
Не клич її, не шукай –
Пітьма обіймає,
Злидні душать…
Сонце світить, та чомусь не гріє.
Невже й воно, те світило,
Бідним не радіє?
Тяжко в цьому світі жити
Й малому , й старому,
А ще як ти не потрібний
Нікому , нікому…
Інше серце зачерствіє,
Змориться страждати,
Але Тарас так не вміє:
Народила мати
Його чуйним, не байдужим
До чужого горя.
Наче за всіх він виплакав
Сліз болючих море.
Чи прийде коли надія
На кращую долю?
Хоч як тяжко – Тарас мріяв
Про щастя і волю.

13. А хто ми є?
Тарасові шляхи. Потік емоцій,
Нестримне прагнення душі та почуття.
Незримий вир думок на кожнім кроці.
Сумний кінець. Закон життя.
Чаруючі картини і портрети,
Пейзажі . Творчий шлях – і небуття…
Правдиві сцени, музи та сюжети,
Які підкинуло саме життя.
А хто ж ми є? Яких батьків ми діти?-
Нас це питання мучило не раз.
І все ж потрібно нам радіти:
Шевченка й України рід не згас!
Шевченко завжди поміж нас
Минули дні, минули ночі,
Літа пролинули ,як птах,
А ти живеш, наш син пророчий,
І будеш жити у віках.
Твоя поезія крилата –
Це меч огненний, що разив
Серця катів, серця прокляті,
Серця безжалісних панів.
Ти лицар правди і свободи,
Що впав в нерівному бою…
Для долі, щастя всіх народів
Творив поезію свою.
«О доле, де ти? Доле, де ти?» -
Питав ти часто сам себе.
- Вона у нас , у нас, поете,
Та з нами , жаль, нема тебе.
О ні, ніколи не повірю…
Живеш ти завжди поміж нас!
І не замовкне дзвінка кобза,
Для нас твій образ не погас!..

14. Я читаю Шевченка
З- під убогої стріхи у світ
Пісня твоя полетіла…
Як вогонь, пломеніла, буяла , як цвіт,
І зневірених в горі будила.
…І відчули, що згине пітьма,
Коли будуть громадою жити,
І що воля жадана не прийде сама,
А що треба «сокири гострити».
Я читаю Шевченка…
Незчулась – зоря
Напина над землею шати…
З материнських пісень я люблю Кобзаря,
Аби дітям своїм передати.
Т.Г.Шевченку присвячую
Березень, день дев’ятий …
Багато років тому,
Його народила мати
І що судилось йому?
Чекали його дороги,
Чекала нелегка доля,
Чужі неласкаві пороги
І мрія, що буде воля…
А ще – його діти – вірші –
Болю й печалі крик,
Що просто із серця вийшли:
По – іншому він не звик.
Шанують його й понині,
Великим Тарасом зовуть,
На любій йому Україні
Нащадки поета живуть.

15. Громова Тетяна, учениця 9-А класу.
Очі
Очі мої, очі мої, нащо полюбили?
Нащо ви кохання в серденько впустили?
А серденько моє – мліє, опікає.
І тихесенько собі гасне і палає.
Дякую я долі, дякую тобі:
За прекрасні ночі, за прекрасні дні.
За прекрасні очі, карі ніжні очі,
Що подарувала ти колись у тьмі.
Його не забуду я тепер ніколи.
Дякую за ночі, дякую за дні.
Война
Война и кровь, людские жертвы,
Все это принесла она.
Война… Разлука и расставание,
Плачь и стон детей и жен.
«Не будет больше так! - сказал мой дед,
Прийдя с войны. – А будут в мире жить
И дочери, и сыны.
Никто не сможет помешать
Нам строить мир и мирно жить.
За это можно иногда и голову сложить».

16. Бокова Наталія, учениця 8 класу.
Україна
Україно, мила моя Україно,
Притулюсь до твоїх материнських долонь,
Україно, мила моя Україно,
Я сумую без тебе, і на серці палає вогонь.
Як же можу я жити без твоїх великих степів,
Де я довго блукала серед ночі й ховалась від болю?!
Як же можу я жити без струмочка, що гомонів,
Що ховав мої сльози і так довго рвався на волю?!
Я – як пташка, що заблукала у мріях,
Полетіла від тебе у далекі, теплі краї.
Україно, мила моя Україно,
Я милуюсь тобою й любов ця навіки!
Мы знаем…
Мы знаем, что во мраке,
А свет впереди , где-то там.
Страх за спиной, мне больно,
Но тьме я тебя не отдам.
Страница за страницей,
Листочек за листом,
И верность сохранится,
Как малый снежный дом.
В бордовой палитурке,
С оборванной душой.
С тобой пойдем по миру
С надеждой и мольбой.

17. И жизнь забудет свой покой
Когда мир кажется пустым,
Когда он нечего не значит,
Ты только стань простым,
И в жизни будет все иначе…
Когда всем грустно, одиноко,
Когда все тучи над тобой,
Ты только не смотри на небо,
И жизнь забудет свой покой…
Когда не будет смысла жить,
Когда достанет чувство боли,
Ты лишь попробуй все забыть,
И жизнь не будет сыпать соли…
Когда душа забудет свет,
Когда лишь тьма осталась в сердце,
Ты не забудь взглянуть на мир,
И жизнь откроет тебе дверцу…
Тогда свет тусклый, непрозрачный,
Не будет больше плыть с тобой,
И в жизни будет все иначе,
И жизнь забудет свой покой…

18. Внутри…
Нет, не надо глупых слов,
Они лишь заполняют уши.
Не надо быть таким, каков
Бывает человек на суше.
Внутри тебя – эмоций шторм,
Снаружи – человек-пустыня.
Слова не предают вам форм,
Слова использует богиня.
Уметь сказать и не обидеть
Поверь – великий дар,
Не суждено всем людям видеть
Из уст правдивый или лживый пар.
Мы доверяем, но не сердцу,
Мы доверяем всем словам.
Они так любят делать больно
И делят душу пополам.
Внутри меня – смущенья чувство,
Его не в силах описать,
Ему опасно доверяться,
И остается лишь кричать…

19. Козловський Богдан, учень 7 класу.
Для чого ти народився?
Якось спитав у мами я:
- Скажи, нащо ж дано мені життя?
Мама глянула на мене і сказала.
Всю істину правдиво розказала:
- Ти ж піди дерева посади,
До людей по допомогу підійди.
Це для цього , синку, народивсь ти,
Щоб в роботі щастя віднайти!
Життя
Життя – це слово відкриває суть.
Життя – це світла сонячного путь.
Життя залежить від світосприйняття,
Це є любов , добро і співчуття.
Але і жити треба вчитись.
Навчитись існуванню на Землі
Допомагають нам учителі.
Учитель – це основа наших знань
Про атом, про молекули , про мову,
Про космос, океани і моря…
Низький уклін дарую я,
Бо ви вчите,що ж є таке життя!

20. Істина буття
В нашім світі, світі матеріальнім
Слово «магія» поняття нереальне.
Авжеж, бо люди забувають суть,
Світобуття яким повинне буть.
Що таке смерть і що таке життя?
Насправді, дуже близькі поняття.
Та зараз дуже рідко хто себе питає,
Чи після смерті щось буває?
А відповідь знайдете ви тоді,
Коли із космосом сплететесь в боротьбі.
Під звуки кобзи під бандуру
Поринь у небуття
І зрозумій життя структуру.
Як зрозумієш, - то ти вільний птах,
А те знання – то твій потрійний дах.
Запам’ятай !
В житті потрібне пригадай!
Все на земнім путі зроби,
І тільки потім на той світ іди!

21. Муріч Єлизавета, учениця 9-А класу.
Доброй ночи…
Доброй ночи , сладких снов,
От души тебе желаю.
Даже если мы не вместе,
Я с тобою засыпаю.
Засыпаю тихо рядом,
Просто рядом и без слов.
Нежно счастье обнимаю.
Доброй ночи, сладких слов.
Доброй ночи , сладких снов.
За настойчивость прости.
Но все чаще, все сильнее,
Я хочу в твой сон войти.
Да, хочу тебе присниться:
Любящей и нежной
Доброй ночи , сладких снов.
Спать ложись с надеждой,
Спи с надеждой в наше счастье.
Брось печали в темноту,
Засыпай с улыбкой нежной.
И я в мечтах с тобой усну.

22. Вежаліс Олена, учениця 11-Б класу
Don't destroy me, be my friend
I'll forgive you all mistakes
Come to me and take my hand
I want to see your darling face
I hope to look into your eyes
And feel that I am not alone
Wake my heart and make it rise
I want to fly with you above
Pierce my soul with your love
Touch your fingers to my cheek
Let me feel your gentle stuff
'cause without you I ‘m sick
Say you need me, say it, please,
Don't fade away, just hold my hand
I want to hear next your breath
Be my only till the end

23. It doesn’t matter where you are
And I don’t care of a distance
I love you even when you’re far
My heart goes on despite my weakness
I wish I could have two wings
Than I can fly from here to you
I hope you miss me, but..I think
It is not definitely true
I wish to be with you, believe
But I’m not sure that you need me
I’m not ideal, please, forgive
Cause I’m alive, I want to live
I have a firework inside
So I can make you rise and shine
My fire broadening very wide
It will rise up even to the skyline
I know, this love is really hopeless
If you don’t need me – I will be gone
But you should know that I will always
you all in my heart and soul