2. У матері син
Один.
Був.
У матері сина нема
Одна.
До ніг Батьківщини поліг.
Труна об поріг.
І сніг...
Стоїть сирота-сиротина:
Був... і немає сина.
Сива... безсила....
Смерть красива?!
Кажуть, герой....
Голосить: "Ой! йой!..
Ростила, плекала барвінка,
Любила, кохала дитя,
А він до вдовиці-вкраїнки
Цвітом поніс життя!.."
Люта лютнева година,
Палає вогненна скорбота.
Матір ховає дитину.
На віки. Першу і соту.
3. УКРАЇНА ЄДИНА, І
ТИ -ЇЇ ЗАХИСТ!
ЗАРАДИ ТИХ, КОГО
НЕМАЄ, ЗАРАДИ ТИХ,
ХТО НАРОДИТЬСЯ!
БОРИСЬ!
6. Весна чотирнадцятого почалася так болісно.
Був замість птахів – глухий поминальний дзвін.
Сходять сніги, з’являються перші проліски
Над головами тих, хто сам не розцвів.
І дивляться мовчки – дуже красиві і рідні.
І шану ніяк їм не віддаси сповна.
У когось – перша щетина на підборідді,
У когось – втомлений погляд і сивина.
Вони не зникають і сниться мирна весна їм.
Між ними і нами – хиткий, але є місток.
Та дихати важко, бо кожен із нас тепер знає,
Що іноді сотня – більше, ніж рівно сто.
Із неба стікали кулі – ніхто не злякався.
Кожен був впевнений: «Вистою. Добіжу».
… Донечко, квіти клади от сюди, біля каски.
Бачиш, ці янголи нас тепер бережуть.
7.
8. Вклонімося Сергію Нігояну,
Він впав за нас в нерівному бою -
Невчасно так, так болісно, так рано
Віддав життя і молодість свою.
Він на Майдані нам читав Шевченка,
“Кавказ” читав - і слухав увесь світ!
Окремо кожен з нас —неначе щепка,
А разом ми — міцний, великий рід.
“ Борітеся — поборете!” ... братове,
Як заповіт, звучать прості рядки,
І ми взяли до серця кожне слово,
Майданівці, краяни, земляки.
Вірменину — уклін від України,
Синочку наш ... немає вороття...
Прощай, Сергію, і прости нас, сину,
Батькам твоїм — сердечне співчуття.
Взірець відваги і патріотизму,
Ти став героєм, сину, в двадцять два.
Ти кров пролив за волю, за Вітчизну,
Прийми, козаче, вдячності слова.
Безсила смерть під цим високим небом,
На цій землі душа твоя живе,
“Цавет танем” , - твій біль візьмем на себе,
А тут життя збудуємо нове.
Герою Європейського Майдану -
Довічна пам”ять і низький уклін -
Сподвижнику Сергію Нігояну
Від тих людей, що піднялись з колін.
Все, що було — у пам”яті святиться,
Зростає перших жертв число страшне.
Загинули Жизневський, Сеник і Вербицький,
Але катів покара не мине.
Та буде жити вільна Україна,
Героям — слава! Кара — ворогам!
І нас вже не поставлять на коліна,
І як Господь глаголить: “Аз воздам!”.
9. Не плачте, мамо, я іще живий,
Хоча й лежу із кулею у грудях…
А наді мною, юним, молодим
Схилилися в скорботі люди…
Я не помру, ніколи не помру,
Мені в віках залишене безсмертя,
Хоча і вас тепер не обійму
Та я живу у всенароднім серці…
Ви знайте, мамо, вам до ніг
Мільйони вклоняться низенько,
А ви, спечіть мені пиріг,
Що так любив я, рідна ненько.
Моя душа, ще й досі серед вас
Зайде на чай, візьме ваші долоні,
Не по рокам зістарив які час
Покривши сивиною скроні…
Не плачте, мамо, я іще живий
Хоча і більш не стану перед вами,
І не заповню ваш батьківський дім
Маленькими, своїми діточками.
Пробачте, мамо…
10. Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати.
Погляньте, в небі сонечко зійшло,
До праці стало наше все село,
А ви спите, одягнуті у шати…
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати…
Трембітами заплакали Карпати,
Стікають воском зоряно свічки.
Навколішки припала до руки,
За ніч збіліла, мов голубка, мати…
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати…
Людей багато йде до нас до хати,
Співають гімн, вмиваючись слізьми.
І вас несуть… А як же, тату, ми?
Як нам без вас у світі виживати?
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати!
Прошу спиніться, покладіть лопати!
Дозвольте подивитись ще хоч раз!..
…Сльозами й кров’ю скріплено наказ
В живу мішень безжалісно стріляти.
Вставайте, люди, годі вам вже спати!
11. Мам, сьогодні їду на Майдан,
Якщо не повернуся, мене вбили,
Та знаєш, мам, я буду там не сам,
Там люди, у яких багато сили,
Не плач, я мушу бути там де всі,
Грудьми стояти перед лютим звіром,
А знаєш мам, я вдячний є тобі,
І ти пишайся завжди своїм сином.
Візьму щита, піду поміж людей,
І я прикрию їх, від куль отих
проклятих,
Вже знаєш мам, дістало до
грудей,
Як з вилами там брат іде на
брата.
Я їду, бо це є моя земля,
Я народився тут, і тут я і загину,
Ми вільні, і ми любимо життя,
Та віддамо його за вільну
Україну.
12. Не плачте, мамо... Я - в Небесній Сотні...
Я за Вітчизну голову поклав...
Я знаю, мамо, гірко Вам сьогодні -
Я ж бо живим вернутись обіцяв...
Не вийшло, мамо... Снайпер вцілив в серце...
Світ почорнів... І зупинився час...
Пробачте, мамо... Мусив я померти,
Бо Україна лиш одна у нас!
Прощайте, мамо... і простіть, благаю,
Що так невчасно світ цей полишив...
Я шлю Вам, мамо, вісточку із раю...
Я дуже, мамо, дуже Вас любив...
13. Постріл у серце. Що далі? Небо.
На совість – жодних образ.
Героям слави і сліз не треба.
Їм тільки б гордість. За нас.
Позаду в них – усе найдорожче:
Країна, родина, друг.
За спокій наших прийдешніх ночей
Горів їх незламний дух.
За кожен крок заплачено кров'ю,
За кожне щастя – слізьми.
Небесна сотня, лише тобою
Зняте клеймо «раби».
Як зберегти тремтіння лампади,
Обличчя та імена?
Щоб завжди берегла нас від зради
Кожна Ваша труна.
Коли остання свіча розтане
За вічність. За упокій.
Ми не здамося. Тепер за нами –
Найважливіший бій.
