презентация1

1. МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ
КАФЕДРА ТЕХНОЛОГІЇ ОЗДОРОВЧИХ ПРОДУКТІВ
Історія розвитку фармакогнозії. Загальнi вiдомостi про
рослину сировину та фiтопрепарати та її основі.
Бажай-Жежерун Світлана Андріївна

2. Хімія та фармакогнозія рослин - наукова дисципліна,
предметом якої є рослинні біологічно активні речовини, їх
хімічна будова, розповсюдженість у рослинах, напрями дії на
організм людини та можливість застосування рослин, як
сировини харчових технологій з метою створення продуктів
оздоровчої, профілактичної і лікувальної дії.
Мета – вивчення рослиної сировини як джерела біологiчно
активних речовин, динамiки утворення в рослинах дiючих та
супутнiх речовин, вiдомостей про механiзми дiї, засвоєння,
виведення цих речовин з органiзму людини, їх взаємодiї з
компонентами їжi; сучасних технологiй виробництва
фiтопрепаратiв, питань щодо нормування та стандартизацiї
лiкарської рослинної сировини та готових препаратiв, методiв
визначення дiючих речовин, ефективностi та безпеки
фітопрепаратів на їх основi.

3. Хімія та
фармакогнозія
рослин вивчає
Розповсюдженість
біологічно активних
речовин (БАР) у
рослинах
Застосування рослин як
сировини для створення
харчових продуктів
лікувальної і
профілактичної дії.
Хімічну
будову БАР
рослин
Напрям дії
рослинних
БАР на
здоров’я
людини

4. В історії фармакогнозії можна виділити 2 періоди:
1. До 1917 р.
2. Сучасний.
Найстародавніші письмові джерела по фармакології або лікуванню
хворих виявлено на територіях Індії і Китаю. Деяким книгам, які
містять інформацію про препарати рослинного походження, а також
препарати, приготовлені на основі металів, засобів тваринного
походження (жаб'ячі віка, кістки слона, тигра, роги, плавці тощо) вже
близько 3000 років. Перші лікарські препарати, описані в аюрведах
(книгах життя), далі в деякій мірі були змінені алхіміками.
Перша систематизація наявного досвіду лікування хворих
лікарськими засобами була зроблена в IV столітті до нашої ери (460-
377 р.р.), коли старогрецький лікар і мислитель Гіпократ зібрав
воєдино медичні спостереження, зробив спробу дати їм
філософське обґрунтування і написав книгу, в якій описано більше
ніж 230 лікарських рослин.

5. Давньогрецький філософ та ботанік Феофраст (372-267 р.р.
до н.е.) автор знаменитого трактату "Исследование о
расстениях".
Гален (131-201) ввів у практику витяжки з природних
матеріалів, в основному з рослин.
В XVІ ст. Лі Ші Чжен створив та видав травник у якому
описано 1892 об'єкти, в тому числі до 900 видів лікарських
росли
Найбільш відомою є також книга індійського лікаря
Сушрути (ІV ст. до н.е.), який описав більше 700
лікарських рослин.
Таджицький учений Абу Алі ібн-Сіна Авіценни (980-1037
р.р.)(Х століття нашої ери) залишив працю "Канон
лікарського мистецтва" в 5 книгах

6. Основоположником ятрохімії (попередниці сучасної
фармацевтичної хімії) є Теофраст фон Гогенгейм
(Парацельс) (1493-1541).
Відомі фармацевти, які здійснили дослідження щодо
виділення з рослин діючих речовин:
Воклен, Фуркруа, Сеген, Боме.
У 1724 р. Створено Академію наук, яка систематизувала всі
відомі знання про лікарські рослини, які використовувались
у Росії.
Відомі вчені ІХ ст: Гмелін І.Г., Паллас П.С., Ломоносов
М.В., Лепехін І.І., Болотов А.Т., Максимович-Амбодік Н.М.,
Двігубський І.А., Тихомиров В.А. та інші.
Відомі вчені – фармакогности ХХ ст. Чиріков А.Д.,
Ментін Н.Ф., Давидов Д.А. Гаммерман А.Ф., Щербачов Д.М.,
Томінгас А.Я.

7. Школи фітотерапії які дійшли до наших днів:
Втрачені школи:
1. Месопотамська школа. Виникла в державах Межиріччя (на
території сучасного Ірану). Глинобитні таблички з бібліотеки
царя Ашурбаніпала (668 р. до н.е.) донесли до наших днів
відомості про лікарські рослини.
2. Єгипетська школа. Папірус Еберста (1550 р. до н.е.) містить
понад 800 рецептів вживання лікарських рослин.
3. Грецька школа. Corpus Hippocraticum відомого лікаря
Гіппократа з роду Аськлепія (460—377 рр. до н.е.) описує 236
рослин.
4. Римська школа. Діоскорид у I ст. н.е. склав відому працю
«Materia medica», що містить відомості про використання
лікарських рослин. Подальший розвиток римська школа
отримала в роботах лікарів Корнелія Цельса, Антиохія
Афінського, а також Клавдія Галена, який застосовував настойки
з лікарської сировини і ввів поняття «діючі та баластні
речовини» (I ст н.е.).

8. До нашого часу свою самобутність зберегли дві школи
фітотерапії:
1. Китайська школа. Основні принципи викладені в 20 тисячах
праць. Найвідоміший травник імператора Шень Нуна, який
заснував китайську наукову медицину в V—IV ст. до н.е., і
фармакопею Лі Ши Чжена (1518-1593 рр.), у якій описано
понад 3000 лікарських засобів і 10 000 рецептів.
2. Індійська школа. «Аюрведа» – 2000 років до н.е. описує
близько 800
видів лікарських рослин.

9. Змішані школи фітотерапії.
Ці школи не мали або втратили свої наукові традиції. Вони
отримали розвиток у середні віки за рахунок народної фітотерапії,
лікарського досвіду та використання традицій інших шкіл.
1. Східні школи. Виникли на основі китайської та індійської шкіл у
Тибеті, країнах Південно-Східної Азії та Японії.
2. Арабська школа. Виникла на основі грецької і латинської шкіл в
Арабському Халіфаті. Відомі фармакопея Абу Райхана Беруні
(973-1048 рр.) і трактат Авіценни (X ст. н.е.)
3. Французька школа. Поема «Ода з мена» Мацера Флорідуса
містить ряд медичних відомостей.
4. Італійська школа. Виникла в середні віки в Салерно. Відомий її
представник Арнольд з Вілланови, автор Салернського Кодексу
про здоров'я.
5. Швейцарська школа. У XVI столітті отримала розвиток
ятрохімія. Парацельс описав методи здобуття очищених
екстрактів, виклав основи створення новогаленових препаратів.

10. В наш час відбувається відродження давнього досвіду
народної медицини і, зокрема, фітотерапії.
Переваги фітотерапії:
• фітотерапія ефективна, безпечна при тривалому лікуванні
хронічних захворювань, а також у дитячій практиці та
геронтології;
• багатство хімічного складу обумовлює полівалентність
фармакологічної дії, яка зростає при поєднаному
застосуванні ЛРС;
• фітопрепарати доступні та відносно дешеві. При складанні
зборів можлива взаємозамінюваність компонентів і
використання альтернативних рецептів.
Касифікація фітопрепаратів:
• Фітопрепарати, що містять суму біологічно активних
речовин;
• Фітопрепарати, що містять очищену суму біологічно
активних речовин (БАР);
• Фітопрепарати, які містять індивідуальні речовини.

11. Лікувальна дія лікарських рослин обумовлена виключно
специфічними хімічними речовинами, які містяться в них, а
саме біологічно активними сполуками.
Біологічно активними речовинами рослин, які проявляють
фармакологічну активність є переважно речовини
вторинного синтезу (алкалоїди, сапоніни, серцеві
глікозиди, флавоноїди тощо), але деякі речовини
первинного синтезу – вітамініи, ліпіди, білкові та
мінеральні речовини також міють подібний вплив на організм
людини.
Вода бере активну участь у біохімічних процесах. Вміст її у
рослинах 70-90 %, залежно від органу рослини. Основна
частина води знаходиться у вільному стані, 5 % - у
зв'язаному, міцно утримується клітинними колоїдами. Тому
частини рослин (листя, квітки) порівняно легко висушується
до 10-15 % залишкової вологи.

12. Цілюща дія БАР лікарських рослин проявляється у
наступному:
- мобілізації імунної системи організму;
- підвищенні адаптогенних властивостей організму;
- антиалергійній дії;
- стимуляції секреторної функції організму (потогінна,
жовчогінна,
сечогінна, депуративна);
- посиленні притоку крові до окремих органів, що сприяє обміну
речовин;
- кровоспинній дії за рахунок збільшення згортання крові, ак-
тивності протромбіну;
- регуляції підвищення кровотворення
- активізації ферментативної активності організму внаслідок
прискорення біохімічних реакцій;
- поліфункціональній дії на різні органи і системи, а саме: на
нервову (збуджувальна, тонізуюча або заспокійлива,
релаксуюча), серцево-судинну, шлунково-кишкову, сечостатеву
системи, органи дихання.

13. Фактори, які впливають на утворення діючих речовин у
рослинах:
•Онтогенетичні особливості (вік рослини, фаза вегетації, місяць року, а
для окремих рослин – навіть різні години дня).
Відомі види рослин, представники яких не відрізняються за
морфологічними ознаками, але мають суттєві відмінності у
якісному складі речовин (наприклад алкалоїдів). Це так звані
хемораси ,ознаки яких передаються по спадковості. Відмічено,
що представники одного й того ж виду, які ростуть поруч,
можуть суттєво відрізнятися за кількістю фармакологічно
активних речовин, які в них утворюються. Ця властивість є
спадковою.
•Комплекс екологічних умов вирощування (особливості ґрунтів, світловий
режим, тепло, кількість опадів тощо).