мотивація учнів до навчання

1. Мотивація учнів до навчання
Презентацію підготувала:
Шведова Алла Михайлівна,
учитель української мови і літератури
Златоустівської ЗОШ І – ІІІ ступенів
Волноваської районної ради Донецької області
2016 рік

2. У нинішніх умовах перед сучасною школою, як
українською, так і зарубіжною, постала проблема втрати
інтересу учнів до навчання. Демотивація виражається в
типовій скарзі вчителів: «Учні не хочуть учитися, батькам
байдуже, як навчаються їхні діти».
Перед учителем передусім стоїть завдання задіяння в
навчанні таких ресурсів, які пробуджуватимуть і
підтримуватимуть в учнів інтерес до пізнання нового. У цих
умовах важливого значення набуває мотивація як важливий
компонент освіти. Від мотивації школяра залежить його
успішність, глибина й міцність знань, бажання і здатність
навчатися протягом усього життя. А це важливо, адже, згідно
із сучасними дослідженнями, результати діяльності людини
тільки на 20% залежать від інтелекту, а на 70-80% — від
мотивації.

3. Висловлюючись
метафорично, мотивацію в
навчанні ми можемо вважати
державою під назвою УСПІХ.
Природа успіху така, що,
відчувши її солодкий смак один
раз, людина прагне повторити це
відчуття багатократно. Умовно
замкнений цикл мотивації можна
представити у вигляді схеми:

4. Не можна вчителю, який готується до уроку, приступити до вибору
методів, прийомів навчання та визначення форми його проведення, не
врахувавши мотиваційно-стимуляційного компонента процесу навчання.
Про це вже говорено не раз. З приводу цього, наприклад,
В.О.Сухомлинський писав: "Не забувайте що ґрунт, на якому будується
ваша педагогічна майстерність, - у самій дитині, в її ставленні до знань і до
вас, учителю. Це - бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання
труднощів. Дбайливо збагачуйте цей грунт, без нього немає школи" І тут же
він робить висновок: "Усі наші задуми, пошуки і побудови перетворюються
на порох, якщо немає дитячого бажання вчитися"(Сухомлинський В.О.
Серце віддаю дітям. -К, 971. -С. 153).

5. Мотивація може бути
внутрішньою або зовнішньою
щодо діяльності, однак завжди є
внутрішньою характеристикою
особистості як суб'єкта цієї
діяльності. Передумовою успіху в
ній є сформованість спонукальної
сфери, розвиток якої потребує
цілеспрямованого педагогічного
впливу.
Навчальна мотивація ґрунтується
на потребі, яка стимулює
пізнавальну активність дитини, її
готовність до засвоєння знань.
Потреба не визначає характеру
діяльності, її предмет окреслюється
тоді, коли людина починає діяти.
Спонукальна (мотиваційна)
складова навчальної діяльності
охоплює пізнавальні потреби,
мотиви і сенси навчання. Важливою
умовою учіння є наявність
пізнавальної потреби і мотиву
самовдосконалення, самореалізації
та самовираження.

6. Зовнішня мотивація
Коли учень мотивований зовні (учителем, батьками), він бере
участь у навчальному процесі заради похвали, визнання або щоб
уникнути покарання. При зовнішній мотивації дитина мало
зацікавлена в саморозвитку і працює на короткотривалу (заслужити
похвалу, не отримати низький бал), а не довготривалу (розвиток,
удосконалення) перспективу. Як наслідок — такі учні вважають
причиною своїх невдач і неуспішності зовнішні сили і відчувають, що
не можуть впливати на ситуацію, що склалася. Свою невдачу вони
сприймають як постійну й закономірну, а не як одноразову помилку.
Такі діти потребують постійного заохочення. Якщо ж їх не хвалять, то
в них виникає переконаність у відсутності в них здібностей.

7. Внутрішня мотивація
Учні мають працювати заради цілей, які вони самі для себе визначили, а
не цілей, нав’язаних іншими. За таких умов розвивається глибинний інтерес
до предмета, тобто говорять про внутрішню мотивацію людини. При
наявності внутрішньої мотивації задіюються такі внутрішні фактори
особистості, як потреби, інтерес, допитливість, задоволення. Учень
навчається, не очікуючи на зовнішню винагороду. Він отримує внутрішню
винагороду за рахунок підвищення почуття власної гідності, самооцінки,
задоволення від того, що досягнув мети. Такий учень мало звертає увагу на
оцінки чи заохочення вчителя, а працює охоче завдяки внутрішньому
інтересу, бажанню досягнути поставленої мети. Він розуміє, що невдача
пояснюється тим, що він недоопрацював матеріал або має недостатню базу,
тобто приймає відповідальність за свої невдачі на себе. Такі висновки щодо
власних невдач рухатимуть пізнавальний інтерес школяра.

8. Мотивація на уроці — не одноразова акція, а цілеспрямована
робота, яка має організовувати й тримати в полі уваги учнівський інтерес
до пізнання нового впродовж усього навчального часу. Формування
мотивів діяльності відбувається в процесі самої діяльності. Мотивувати
школяра на кожному етапі уроку означає залучити його до діяльності, яка
викликає в нього зацікавленість.
Мотиваційний цикл, який дозволяє вчителю наповнити
психологічним змістом кожен етап уроку, має бути таким:
•Виникнення мотивації
•Підсилення і закріплення мотивації
•Мотивація завершення.

9. • На початку уроку учень повинен зрозуміти, що
корисного і нового він дізнається на ньому, де може
застосовувати набуті знання. Учитель може
використати кілька видів спонукання учнів до
навчальної діяльності.
Етап первинної
мотивації
• На цьому етапі вчитель орієнтується на широкий спектр
пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Можуть
бути використані чергування різних видів діяльності:
репродуктивних і пошукових, усних і письмових,
індивідуальних і фронтальних.
• Крім того, формуванню мотивації сприяє зацікавленість
учнів методом викладу матеріалу
Етап
закріплення і
посилення
мотивації
• На цьому етапі важливим є вихід учня із діяльності з
позитивним власним досвідом і виникнення
позитивної установки на навчання у майбутньому,
тобто позитивної мотивації перспективи. Для
формування такої мотивації не завжди доцільно вести
мову про успіхи учнів. Важливо також показати учням
їх слабкі місця, щоб сформувати в них об'єктивне
уявлення про свої можливості. Це зробить їх
перспективну мотивацію дієвою.
Етап
завершення
уроку

10. Отже, сучасна стратегія освіти вимагає від учителя
ґрунтовних психологічних знань та наукового підходу до
дослідження потенційних можливостей кожного школяра до
навчання, вміння простежувати динаміку його особистих
досягнень у засвоєнні знань, навичок, розробляти науково
обґрунтовані рекомендації щодо поліпшення цього процесу,
вчасно запроваджувати мотиваційні методики, тобто
здійснювати психолого-педагогічний моніторинг навчальних
досягнень та розумового розвитку учнів.