мова глибина тисячоліть

1. Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов.
М.Рильський

4. Найбільший скарб народу – це його
мова. Саме мова, яка віками,
тисячоліттями складалася, шліфувалася
на землі предків, передавалася з
покоління в покоління, дедалі точніше і
повніше відображаючи душу народу й
водночас формуючи її. Досвід людства
упродовж тисячоліть переконливо
доводить, що мова об’єднує народи в
нації й змінює державу. Занепадає мова
– зникає і нація. Коли ж мова стає
авторитетною, перспективною,
необхідною і вживається насамперед
національною елітою – сильною і
високорозвиненою стає як нація так і
держава.
Мова й школа, мова й наука,
мова й церква, мова й театр,
мова й державне врядування,
мова й армія – сфери, де
українська мова то
утверджувалась, то відступала
під тиском імперської політики.
Нараховують 22 заборони
української мови, 8 з них – у
радянський час.

5. Поглянути на історію свого краю,
збагнути роль рідної мови в утвердженні
української державності дають змогу
писемні документи, праці істориків,
етнографів, громадських діячів та
лінгвістів.
Ще донедавна панувала офіційна й
непорушна доктрина про давньоруську
народність й спільну для всіх слов’ян
мову, внаслідок розпаду яких в епоху
феодальної роздрібненості нібито
утворилися, не раніше XIVст., три
східноднослов,янські народи та їхні мови.
На противагу цьому вчені української
діаспори дотримувались концепції М.
Грушевського щодо витоків української
народності безпосередньо з
правослов,янського періоду, тобто з
середини І тисячоліття н.е.
Українська мова була ще до
того, як українські князі
(починаючи від Аскольда та
Діра) почали об’єднувати
руські землі. Ще в 448 році
візантійський мандрівник та
історик Пріск Палійський
записав у таборі гунів три
слова: мед, страва, квас.
На кінець XII ст. українська
народність вже сформувалась
й мала дві гілки: галицько-
волинську та наддніпрянську.

6. Мова – це серце нації, а
нація – це особистість,
вона має обличчя, свій
характер, темперамент,
свою культуру, мораль,
честь і гідність, свої
святощі, своє минуле,
теперішнє і майбутнє.
Мова – це невичерпна
духовна скарбниця, в яку
народ безперервно вносить
свій досвід, всю гаму свого
розуму і почуття. Мова – це
канва, на якій людина
вишиває узори свого
життя.
Із сивої глибини віків бере початок наша
мова. Шлях її розвитку – це тернистий
шлях боротьби. Багато, дуже багато
жорстоких літ і століть пережила наша
рідна, наша невмируща мова, мужньо
витерпівши наругу і найлютніших
царських сатрапів та посіпак шляхетно-
панських, і своїх панів та підпанків.
Перетерпіла вона і дикунський циркуляр
царського міністра Валуєва, який
заборонив друкувати книги українською
мовою, окрім творів художніх, і ганебний
із най ганебніших Емський указ 1876 року,
який зовсім заборонив друкувати книги
українською мовою.

7. Коли йдеться про
походження української мови,
переважна більшість
зацікавлених сприймає цю
проблему як походження
сучасної української
літературної мови. Проте слід
пам’ятати, що національна
мова складається з двох
самостійних гілок: спільної для
всієї нації літературної мови,
відшліфованої майстрами
художнього слова, й мови
народної, яка досить відмінна в
різних діалектах.
Українська мова – мова української
нації. В ній тисячолітня історія
нашого народу – історія тяжка,
кривава, із злетами і падіннями,
осяяна духом свободи та
незалежності Української держави, бо
ж український народ віками
змушений був із зброєю в руках
оборонятися і відстоювати своє право
на вільне життя. Тому в українській
мові ми відчуваємо брязкіт
схрещених шабель уславлених на
весь світ козаків запорожців ,
незламних опришків і гайдамаків,
заповзятих січових стрільців,
феноменально мужніх юнаків-
лицарів, які смертю хоробрих
загинули під Крутами, відчайдушних
воїнів УПА.

8. До найкоштовніших надбань кожного народу належить мова. Тому і
називається це надбання рідна мова. Рідна, як мати, як Батьківщина, як усе
найдорожче серцю. Мова – це не тільки засіб спілкування, тобто вона служить не
лише для передачі повідомлень, для узгодження дій, для нагромадження й
поширення практичного досвіду, хоч і не дуже важливе. Її функції у житті кожної
людини набагато ширші. Мова – найбільший духовний скарб, у якому народ
виявляє себе творцем, передає нащадкам свій досвід і мудрість, перемоги і славу,
культуру і традиції, думи і сподівання.
Рідна мова - то неоцінене духовне багатство, в якому народ живе,
передає з покоління в покоління свою. Вона досконало-вишукана й досконало-
прекрасна - невтомно шита з покоління в покоління і турботливо передаванна з
роду в рід для найвищого, повного довершення, що йому не буде кінця. Мудрість і
славу, культуру і традиції. Мова – найважливіший засіб спілкування людей, тобто
засіб вираження і передачі думок, почуттів, волевиявлення. У цій ролі людська
мова має універсальній характер і нею просто передавати все те, що виражається
наприклад мімікою, жестами, морським зводом чи дорожніми знаками, тоді як
жоден із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою.

9. У рідному слові народ усвідомлює
себе як творчу силу. Слово рідної мови -
могутній засіб передачі від покоління до
покоління історичного, культурного,
морального, естетичного, побутового
досвіду народу. Усі діяння наші, думи і
сподівання закріплюються у слові. Слово –
наше найрізкіше око, наша наймогутніша
сила. Через слово людина пізнає те, що
недоступне було безпосередньому
сприйняттю. У цьому дивовижному дзеркалі
відображаються всі "айсберги” світу. У слові
постають перед нашим зором сторінки
давньої історії і здобутки майбутнього. За
допомогою слова мі проникаємо в думи і
почуття, які хвилювали людей за
тисячоліття до нас. Також можемо
звернутись до далеких нащадків передати їм
у слові найсокровенніше. Слово –
найвірніший посланець з минулого в
сьогодення і з сьогодення в прийдешнє. Це
схованка мудрості і невмирущості народу.
Любов до батьківщини
неможлива без любові до рідного
слова. Тільки той хто може осягти
своїм розумом і серцем красу,
велич і могутність Батьківщини,
хто збагнув відтінки і пахощі
рідного слова, хто дорожить ним,
як честю рідної матері, як
колискою, як добрим ім'ям своєї
родини. Людина, яка не любить
мови рідної матері, якій нічого не
промовляє рідне слово, - це людина
без роду й племені. Кожне слово
рідної мови має власне обличчя, як
у квітки, у нього свій неповторний
аромат і відтінок барви, - а цих
відтінків кожна барва має тисячі.

10. Український народ творив
свою мову упродовж віків,
заносячи до мовної скарбниці
добірний нектар слова, невтомно
запалював у слові незгасний
вогонь думки і почуття, вічність
праці і мрії. Колективна пам'ять
народу-творця береже слово, а в
ньому – немовби якась таємнича
сила, що в неповторному поєднанні
звуків несе чарівну мелодію звуків
і називає щось зрозуміле всім. І не
тільки називає, а передає найтонші
відтінки переживань і мислі. Мова
– дивосвіт, духовна планета, на
якій живе виплекана людиною
нескінченна кількість слів.
Багато є таємниць у світі, і одна з
найбільших з- поміж них – мова. З раннього
дитинства і до глибокої старості людина
невіддільно пов'язана з мовою. Це єдине
знаряддя, що вивищує людину над світом,
робить її нездоланною в пошуках істини.
Розпочинається прилучення дитини до
краси рідної мови з милих бабусиних казок і
материнської колискової пісні. Кожен день
дає нам урок пізнання. І завжди і скрізь наш
учитель –мова.
Ми з вами одержали у спадок
сучасну українську літературну мову –
багату, розвинену, гнучку. Нею можна
висловити все: від найновіших і
найскладніших наукових відкриттів до
найвеселіших пісень, віршів і оповідань.

11. Ми, люди, — істоти суспільні, тобто такі,
що в процесі історичного розвитку об'єднуються
між собою на основі взаємних інтересів, постійно
спілкуються, обмінюючись досвідом, знаннями,
думками, доходячи взаємної згоди або виявляючи
розбіжності в поглядах і визначаючи міру
типовості та своєрідності кожного індивідуума. А
основний засіб нашого спілкування і, зрештою,
людського самовизначення — звичайно ж, мова.
Через мову, головним чином, за допомогою усних
переказів та писемності передається й більшість
духовних надбань народів від покоління до
покоління. Кожен народ, великий ти малий,
усвідомлює себе, об'єднує, зберігає І проносить
через віки своєрідну, неповторну сутність, яка
називається національною культурою, насамперед
завдяки своїй мові. І скарбниця світової культури
завжди поповнювалась і поповнюється струменями
з чистих джерелі національних культур.
Як давно встановлено,
виникнення окремих мов
сталося після розпаду в середині
І тисячоліття н. е.
праслов'янської етномовної
спільності : східнослов'янські
діалекти не утворили мовної
єдності, яку можна було б
вважати окремою, спільною для
трьох народів давньоруською
мовою. Не було такої мови!
Москви взагалі ще не було —
навіть як села.