Графіки стабілізаційних відключень у Чернігові та області
Історія села Погулянка
1. Історія села Погулянка
Загадка Погулянки
У самій глибині Полісся,
серед лісів і боліт, є чарівний
куточок, що найрідніший нам
усім.
Милозвучна його назва -
Погулянка, бо тут хотілось
всім гулять: від чиновників
заможних до селянських хат.
Друга назва — Поломи..
Сильний буревій, кажуть,
тут був, але не зміг він
поламати погулянців сильний
дух.
А ще легенда загадкова існує
тут із давніх-давен, щоб мир
і спокій зберігати, майстрині
оберіг виготовили за день.
Напряли ниток з льону і
виткали рушник. Любов і
душу в нього вклали і обійшли
село в притик.
Щоб ні сабля, ні куля тут не
брали а ні старця, а ні
молодця, щоб лихо обминало,
а тільки радість була до
лиця.
Спасибі предки, дорогії, вам
погулянці кланяються до
землі і рідний куточок
оберігати обіцяють від душі.
2. Походження назви та виникнення села
Погулянка
• Перші згадки про Погулянку належать до II половини XVIII ст. Там, де зараз село, колись
були ліси і чагарники. Земля була непридатною для землеробства, для вирощування
різних сільськогосподарських культур.
• Назва села Погулянка походить від слова "погуляти". В давні часи, коли села ще не було,
пани приїжджали в мальовниче урочище на прогулянки. За місцевими переказами, це
місце служило для полювання землевласників, які виїжджали сюди із Каменя-
Каширського, Любешова, Бірок і Великої Глуші. А полювання завжди закінчувалися
великими гулянками. Звідси і назва села - Погулянка.
• Існує інша назва села - Поломи. Легенда розповідає, що колись над силом пронісся
великий буревій, понищивши, поламавши все на своєму шляху.
• Перші поселенці тут з'явилися приблизно в 1822-1825 роках. Із села Невір першим
пересилився в Погулянку Ярошик Іван. Пан, не бажаючи, щоб Ярошик оселився біля
нього, наділив йому землю за 2 км від себе.
• Після першого жителя стали переселятися сюди мешканці з різних поселень. Так
утворилось маленьке село Погулянка, яке довго не добудовувалось.
4. Картосхема села Погулянка
•Погулянка - село Любешівського району Волинської області. Розташоване в центрі між двома
між двома районними центрами ( за 30 км від смт. Любешів та за 30 км від м. К.-каширський ),
протяжністю 3 км
5. У хатах курних і люди сумні.
Становище селян ХІХ століття
Погулянка в середині ХІХ ст. належала до Великоглушанської волості Ковельського повіту
Волинської губернії у володінні власників роду Красицьких.
Жили люди в маленьких курних хатинках з одним вікном. Печі були без димарів, тому що пан
не дозволяв їх робити. Світили лучиною. Користувалися сокирою, пилки ще ніхто не знав. Не
було сірників, вогонь кресали за допомогою каменя і губки. Поширене було позичання вогню у
сусідів.
Основним заняттям населення села було сільське господарство.Вирощували жито, овес,
ячмінь, рідше пшеницю, льон, коноплю, розводили воли, корови, свині, вівці, домашню птицю.
Селяни працювали в поміщицькому маєтку.Себе і свою сім ю вони утримували за рахунок
земельної ділянки, яку поміщик давав їм у користування.За неї вони відбували
панщину і, крім цього, приносили на панський двір курей, гусей, ягоди, горіхи, полотно.
У великих бідних сім‘ях не вистачало їжі. Через нестатки багато сімей поїхали шукати
кращої долі за межі української землі.
6. Житлові умови та побут погулянців
( поч. ХХ ст.)• У селі не було церкви. Люди ходили молитися знову ж таки у Велику Глушу. За
сповідь платили грішми, а також ходили відробляти. Навіть діти виконували деякі
роботи у священика: чистили сад, прибирали подвір'я.
• Особливого значення односельці надавали відзначенню таких свят: закінчення
жнив, Різдво, Великдень, весілля, народження дитини тощо. І надалі жили люди в
малих курних хатинках з одним вікном. Печі були без димарів, тому що пан не
дозволяв їх робити, світили лучиною.
• Хати в Погулянці будувалися виключно з дерева, панський маєток, звичайно, з
цегли. Покрівельними матеріалами селянських будівель на той час були солома та
очерет. Поблизу житлового приміщення розташовувався дерев'яний хлів, який
скоріше нагадував ргай. У хаті знаходилися піч та покуть, де стояв стіл. Вздовж стін
були лавки різної величини і призначення. Стояла також скриня, на стінах висіли
ікони. Селянська хата ділилася, як правило, на три частини. Перша, що через неї
входять до дому - сіни, друга - - житлова кімната, з неї ж з боку можна перелізти до
третьої діри, яку з називають коморою. Поруч із людьми були коні, корови, телята,
свині і кури. Видавали вони неприємний запах. З обох сторін у стінах
• було кілька дір, немов вікна. Відповідно до вітру їх відчиняють або
• зачиняють, щоб дим через них виходив на двір. Діти бігали голі або в сорочці, поки
доростуть до того, що можуть працювати в полі. Тоді шиють їм ціле убрання, пару
чобіт. Посеред хати стояла піч, на ній лазили діти і відпочивали люди похилого віку.
Перед піччю стояв приміст, а замість ліжка був запічок, де спала вся сім'я. Жінки
прив'язували колиски на чотирьох шнурках до стелі і колихали їх із дітьми. Долівка
була глиняна. Стіл стояв на покуті.
• Найбільш поширеним селянським одягом були сорочки — жіночі та чоловічі, штани,
спідниця, плахта, довгополий чоловічий і жіночий одяг з рукавами, а також кожух,
свита, головним видом взуття - постоли. Серед жіночих головних уборів досить
поширеними були намітки (шмат білого полотна), якими покривали голову селянки,
ткані хустки. З чоловічих головних уборів перевага ідавалася шапкам. Влітку ходили
у брилях.
7. Соціально-економічне становище селян
у 20-30 рр. ХХ ст.
У 1920 році Погулянка попала під владу Польщі. Земля перейшла до рук панів, лише кілька
десятин залишалося людям, які повинні були відробляти панові 4 дні в тиждень.
Згодом у 1920 – 1924 рр. в селі була відкрита перша польська школа в хаті Яцика Олександра
Калениковича. Першою вчителькою, яку пам’ятають старожили, була Луціна Скубінська. Йшли діти в
школу із семи років і навчалися сім років.
Горе і злидні гнали наших людей за океан в пошуках кращої долі. В Канаді, Аргентині шукали
своє щастя Кичук Михайло, Шельман Роман, Наливайко Ульян, Кухарик Іван, брати Ричук Максим і
Федір. Але чужина для західноукраїнських переселенців майже завжди ставала жорстокою мачухою.
Біль за рідною домівкою, за нездійсненною мрією вилився у «Думу про землю волинську»…
У вересні 1939 року село Погулянка було звільнено з-під влади Польщі.
А яким безмежно радісним і щасливим був Першотравень 1940 року. Село заквітчане
прапорами, транспарантами. На вулицях веселі люди. Це перше весняне свято звільненого села.В
Погулянці була відкрита школа з українською мовою навчання. Першою торгівельною точкою став
сільський магазин .
Перше приміщення школи
8. Відстоюючи право на життя і щастя
– З 22 червня 1941 р. нацистська Німеччина, порушивши акт про ненапад від 23
серпня 1939 р., напала на СРСР. Розпочалася німецько-радянська війна (Велика
Вітчизняна війна). Незважаючи на запеклий опір, Червона армія, в силу
суб'єктивних і об'єктивних причин, змогла забезпечити у перші роки війни належну
оборону території СРСР. Нацисти, маючи технічну перевагу в озброєнні, швидко
просувалися вглиб УРСР. Німецька група армій «Південь», яка діяла в Україні, вже
25 червня зайняла Луцьк, 28 червня - Рівне, а 22 серпня 1942 р. захопила всю
Україну. Не склали рук погулянківці. І тому, коли на нашу землю зазіхнув ворог,
багато жителів Погулянки взяло в руки зброю, щоб громити фашистських
загарбників, відстояти своє право на життя і щастя. Серед перших народних
месників були і брати Євдоким та Василь Гарбарчуки. За бойові подвиги на фронтах
Великої Вітчизняної війни чимало погулянківців нагороджено орденами і
медалями. В числі їх В.М.Кичук, Є.Ф.Гарбарчук, П.С.Дехтярук, Г.Р.Петерсон. Кожний
третій із тих, хто пішов на фронт боронити рідну землю, не повернувся додому,
віддавши своє життя за мир і щасливе сьогодення.
Імена партизанів - братів перших комуністів села Василя Федоровича та Євдокима
Федоровича Гарбарчуків, учасника Великої Вітчизняної війни, кавалера ордена Червоної
Зірки Василя Михайловича Кичука, Наума Григоровича Ярошика і всіх, хто відстоював рідну
землю, золотими літерами навічно вписано в історію села.
9. 22 житті мужніх воїнів
забрала війна
Загинули від рук українських
буржуазних націоналістів
10. Оберіг села Погулянка
• Осінь 1941 року. Йшла Велика Вітчизняна війна. Гинули батьки, сини. Були знищені села, міста.
Погулянці, затамувавши горе, біль, думали як захистити село від великої біди. Скільки долей
зламала війна. Не верталися додому сини, молодими гинули в боях. Осіннього ранку в село
прийшов незнайомий чоловік на ім я Тимко. Він сказав погулянцям як захистити село від жорстокої
війни...
• Як зайшло сонце, зібралися незаміжні дівчата із пряткою і льоном в маленькій хатині. Внесли
верстат. Напряли ниток, вснували і почали ткати рушник. Ткали, поки сонце не зійшло. До сходу
сонця був витканий лляний рушник завдовжки чотири метри. Дівчата: Камельчук Ганна, Кухарик
Настя, Кухарик Ганна, Мокич Домна склали полотно навхрест і почали обхід: навколо села.
Починали із урочища Садовка і закінчили цим урочищем.
• Дякуючи рушникові-оберегу, війна обійшла стороною село Погулянка. Не були знищенні хати, мирні
люди не гинули. Рушник - оберіг був переданий у найближчу на той час церкву, Камінь -
Каширського району.
Ця розповідь передається ось вже десятками років з покоління в покоління. Не всі залишились
дівчата, які ткали еріг. Відійшли у вічність. Ті, що залишились, вже старенькі бабусі. Але дуже добре
пам'ятають ту осінню ніч, коли був витканий рушник, який врятував село від війни.
• Не перевелися і досі в селі майстрині.
11. Створення колгоспу
“Комсомолець”, 40-60роки
• В 1947 року у селі Погулянка було організовано колективне господарство “ Комсомолець”. Заяви до
ініціативної групи по створенню колгоспу подали першими Григорій Губчик, який шукав колись
щастя в Канаді, Ва-силь Кичук, Василь Ричук. Дев'ятеро активістів стали першими членами колгоспу,
який назвали „Комсомолець". Вчорашній заві-дуючий клубом, трохи знав грамоту, Василь
Михайлович Кичук став рахівником, а Василь Федорович Ричук головою. За Василем Михайловичем
навічно утвердилось напівжартівливе прізвище „Рахівник". В учнівських зошитах розпочиналась
бухгалтерія новоствореного колгоспу. Усуспільнювали вози, плуги, клуні, коні. Оцінювала комісія й
оприбутковувала.
• З радістю вийшли колгоспники „Комсомольця" навесні 1948 року на спільний засів. І хоч сіяли
вручну, без машин, але знали: то перший засів їх новій долі. В труднощах зачинався колгоспний лад
в селі. Але що то робить з людиною відчуття волі, світлої праці! Виводили в поле не лише коней,
волів. Коровами орали. Орачам коровами записували особливий трудодень — з вищою оплатою.
12. Нові перетворення села в
60-80 роках
• В 1961 році через село Погулянка пролягла шосейна дорога, яка з'єднала населений
пункт із районним і обласним центрами. А в 1964 році в селі вперше засяяла електрична
лампочка.
• В 1969 році в селі відкрив двері новий магазин "Товари повсякденного попиту“,
побудовано клуб, який став вогнищем культури, місцем для відпочинку.
• Восьмирічна школа була здана в експлуатацію у 1975 році, а очолював педагогічний
колектив Турко Микола Григорович.
• Колгосп “ Комсомолець”об‘єднався з Великрглушанською артіллю “ За перемогу!”
• В цих роках виникла нова вулиця, де збудували нові оселі молоді сім'ї. Вулиця
отримала назву Молодіжна.
13. Воїни-інтернаціоналісти
Не оминула, афганська війна 70-80 років, і наших односельців. З числа
погулянківців у цій війні брали участь:
Тарасюк Михайло Петрович
Рябіїк Петро ПетровичШельман Микола
МихайловичРябіїк Микола Федорович
14. Вони ризикували життям та
здоров‘ям, взявши на себе
тягар чорнобильської біди
• Ковалик Михайло Пилипович
• Данилик Василь Дмитрович
15. Світла дорога села. Роки
незалежності
Тривалий час господарство Погулянки вважалося бригадою від колгоспу "За перемогу",
що у Великій Глуші. Та воно ліквідувалося, погулянківці розібрали свої земельні частки
(паї), господарюючи зараз індивідуально.
Нині село відноситься до Великоглушанської сільської ради. Діють в Погулянці школа І-ІІ
ступеня, медпункт, бібліотека та три приватні магазини. Побудували храм
рівноапостольної Марії Магдалини, який є окрасою нашого села.
В 2003 році розпочалася газифікація села.
На сьогоднішній день газ підведений до кожної
оселі, У 156 господарствах проживає в Погулянці
610 чоловік. Найстаріша мешканка – 94 - річна
Наливайко Лікерія . З кожним днем росте і
кращає село Погулянка. А найбільшою гордістю
його є люди – роботящі, доброзичливі,
життєрадісні.
16. Відомі люди Погулянки
Кухарик Іван Сергійович, призер
Збройних Сил СРСР по самбо,
перший чемпіон спартакіади
України серед волинських
спортсменів
Токарчук Віктор Сергійович –
депутат районної ради із сином
17. Коротка історія школи села
Погулянка• В 1920-1924 рр. - польська школа в хатині Яцика Олександра Калениковича. Перша вчителька -
Луціна Скібінська. Ішли діти в школу з семи років і вчились сім років. 1925-1933 рр. - друга польська
школа була в хаті у Рябіїка Трохима Миколайовича. Викладались предмети - читанка, арифметика,
співи.
• 1933 - 1937 рр. - польська школа існувала у хаті Щептора Максима Кузьмича. Вчителька Стася
Гурчачанка.
• 1937 - 1939 рр. - вчитель Стах Гроховін.
• У вересні 1939 року була об'єднана Західна Україна із Східною. Школа стала радянською. Існувала
там же у хатині Шелтора М. К. Перший вчитель - Луцевик Іван з Цира. Було 4 класи. Після Луцевича
ще було 2 вчителя: Пічековський Юрій і Хвесик Йосип.
• Викладались предмети: українська мова і література,
Одного приміщення не хватало, тому школа була відкрита ще в хатині Шельман Меланії.
• )ія. арифметика, географія, гз і 1 риш і їй по. їси-о оіппа, і па була закрита. Відкрилась школа в 1945
році. Було 4 и і 4 вчителі.
• 1952 р. - перший директор Денисюк Іван із Великої Глуші
• У 1952 р. школа стала семирічною. Педагогічний жтив очолив Денисюк Іван, який проживав у селі
Велика па.
• Після Денисюка директором школи до 1957 року Буряченко М. Й. В роки його керування було
добудовано нове уііщення школи: дві класні кімнати. Будівництво водилось за рахунок колгоспу.
• 1957 - 1959 рр. педагогічний колектив очолював Лотоцький Антон Іванович.
• 1959 - 1968 рр. директором школи був Салько Іван сович, за фахом географ. Його дружина Софія
Микитівна тадала українську мову і літературу.
• Погулянківська ЗОШ заснована в 1969році. Педколектив очолював уродженець с. Погулянка
Петерсон Гнат Романович. Школа запрацювала при новому директорові . Ним став Турко Микола
Григорович (1975-1995рр.).
• Потім 6 років директорм школи був Махецький Анатолій Миколайович
• З 2001 по 2008 колектив очолювала Губчик Любов Михайлівна
• В даний час директором школи є Нестерук Ніна Петрівна
18. Директори Погулянківської школи
Перший директор школи
Денисюк Іван Миколайович (1950-1952рр.)
Буряченко Микола Йосипович
(1952-1957рр.)
Петрсон Гнат Романович
(1968-1975рр.)
Турко Микола Григорович (1976-1994рр.) Махецький Анатолій Миколайович ( 1995- 2001рр.)
20. Урочища Садовка і Вістров
Найдавніше урочище села
Погулянка є Садовка. Ще не було
села, а урочище вже існувало. За
переказами старожилів існує
легенда.
На одному великому камені в цьому
урочищі бачили, як відпочивала
Матір Божа. На цьому місці виросло
перше поселення, а урочище стало
називатися Садовка. Доказом цього
є поставлений великий хрест
(Фігура), а жителі і досі насаджують
тут квіти, прибирають хрест
стрічками, рушниками. Друга версія
назви походить від насадження
великих ділянок хвойних лісів,
беріз, вільхи. До наших часів
збереглися в урочищі дикі груші,
сливи, яблуніякі садили перші
поселенці біля своїх будівель для
отримання смачних плодів.
Урочище багате на чорницю,
малину, ожину, смородину, порічки,
гриби.
Найчарівніше урочище села є Віструв.
Воно було і залишається місцем для
проведення дозвілля молоді села. Саме
тут в кінці XIX ст. зустрічалися заможні
люди із Любешова і Камінь-
Каширського. Своєю неперевершеною
красою радує це урочище і нині. Навесні
білим килимом Найчарівніше урочище
села є Віструв. Воно було і залишається
місцем для проведення дозвілля молоді
села. Саме тут в кінці XIX ст. зустрічалися
заможні люди із Любешова і Камінь-
Каширського. Своєю неперевершеною
красою радує це урочище і нині. Навесні
білим килимом зацвітає анемона.
Жителі села смакують цілющим напоєм,
березовим соком. А молодь іде у це
урочище шукати цвіт папороті. Пізньої
ночі тут чути переливи чарівної пісні
солов'я, загадкових звуків сови.
Чарівним куточком урочища Віструв
залишається місцем відпочинку
„Берізка".
21. Урочища Піски і Зільоне
Маленьким острівцем села Погулянка є
урочище Піски. Чи не найбагатиіе урочище, яке
славиться рідкісними рослинами, які занесені в
Червону книгу: конвалія, зозулині сльози,
любка дволиста, черемша, малаксис
однолистий. З боку урочище омиває річка Цир,
яка регулює водний баланс території села.
Землі урочища Піски дуже родючі. Вони містять
велику кількість гумосу. Велику цінність
становлять дуби-велетні, які сотні років ростуть
тут. В цьому урочищі, юні екологи збирають
жолуді для поповнення кількісного складу
дубів. В прибережній зоні річки живуть бобри,
видри, ондатра. За переказами старожилів не
раз відпочивали під дубами- велетнями борці
за волю та незалежність.
Назва походить від наявності великої
кількості різних видів рослин. Тут можна
побачити рідкісні рослини, які занесені у
Червону книгу. Зокрема: латаття біле,
береза низька, меч-трава болотна. Біля
урочища Зільоне знаходиться „Зільонський
брід" , в якому часто можна побачити, як
плаває багато риби і земноводних. На
березі можна зустріти черепаху болотяну.
22. Урочища Мох і Пристань
Урочище покриває суцільний килим моху
- зозулин льон. Звідти походить назва
урочища. Рідше в цьому урочищі
зустрічається сфагнові мохи, які
замінювали під час війни
антибактеріальну вату. Із початком
утворення села мохи використовували
для утеплення дерев яних будиночків. На
даний час жителі села Погулянка
використовують мох для зберігання
овочів взимку. До наших часів збереглися
рецепти лікарської рослини журавлини,
яка є рідкісною рослиною України. Як
червоні бусинки, журавлина розсипана на
килимі моху
Пристань мого дитинства
Здрастуй пристань, урочище красне,
Спомин дитинства й природи прекрасне.
Шепіт берізки і щебет пташинки,
Бусинки ягід і шелест травинки.
Ти була Пристанню предків моїх,
Коли відпочивали від тяжких робіт.
Літа рахували, які зозуля ділила
Для щастя, для доброго діла.
Рибу ловили і сіно косили,
Збирали малину і рвали калину.
Ростили дітей для миру й любові
І усміхались погулянці щасливій долі.
Сьогодні любуюсь твоєю красою:
Чистим ставком, туманом і росою.
В берізки вимолюю прощення
За зламану гілку, за „ шуляка" спущення.
У віках тобі бути Пристанню
Не одному ще поколінню.
Чарувати красою своєю вічною –
кожну годину і днину.
Олеся Полісянка
23. Поетичні рядки про Погулянку
Погулянка — чарівне село
Є чарівне село на Волині
Погулянка — такий земний рай
Тут лунають пісні солов'їні,
Бо берізоньки збіглись у гай.
Огорнули село, мов туманом,
Веселять, замиловують край.
Відпочинку куточки чарівні
Кличуть всіх за село, у розмай.
А будинки красиві, ошатні:
Господині хороші живуть.
Івіру квітах, садках потопає—
Гарні люди знаходяться тут.
Хто зайде у село, відпочине.
Розпитають і їсти дадуть.
Тут гостей вміють щиро зустріти —
Добрі люди в оселях живуть.
А село, мов єдина родина:
Яцики, Ричуки, Кичуки.
Хто прийде, залишається жити
І саджає свої тут садки.
Тут дівчата красиві, мов Мавки,
Звеселяють чарівний свій край.
Всюди пісні дзвінкі лунають.
Голосисті красуні тут—знай.
Край прекрасний на Поліссі
У густім сосновім лісі
Погулянка простяглася Моїм
краєм назвалася.
Тут родилась я й зростаю,
Тата, маму поважаю.
Тут у нас, природа гарна, Мов
веселка різнобарвна.
Все село ліси оточили,
Щоб було де відпочити. Дуже
гарно в нашім лісі!
На прекрасному Поліссі
Коротенько розказала
Про природу рідну.
Все я гарно описала
Звідси я ніколи не поїду!
Губчик Леся
Погулянка - рідний дім,
Як чудово жити в нім.
Синє небо, сонце сяє,
Без кінця і краю.
Ген розкинулись поля —
Це усе моя земля!
Всюди луки і ліси,
Не знайдеш ти іншої краси.
Що так серце полонила,
Погулянка моя люба, мила.
Що про тебе ще сказати,
Погулянко! Рідна мати!
Кожен, хто живе тут знає,
Що красивішої немає.
Кравчук Вікторія
Тому хлопці чужих, не шукають:
Погуляночки кращі від всіх.
До своїх рушники засилають —
І музики лунають для всіх.
Я не родом з села Погулянки.
Та для мене — це рідний мій край.
Щирі, добрі і милі краяни.
Де 6 не був, ти про нього згадай.
Лідія Сергійчук, вчитель
24. Погулянка моїм краєм назвалася
Як сонце зійшло, так у
Поліському краї село проросло
Знайоме, рідне село,
як життя мені на віки дало.
У моєму селі є безліч урочищ, ясних краєвидів Кінчаліс та
Піски, Садівка й Вістрів.
У болоті, немов острівки, появились нові назви: Конища і
Віретия, Ялина й Пеньки
У полі, де родюча земля, усяка культура добре росла А на
Колонії і Каштані чудово липа цвіла
Річок великих у нас нема, лише канали,
Які люди теж найменували
Є у нас Бороцький, Центральний, Солярник—
Чудові канали, де колись і нині сіткою рибу тягали
Ось таке у нас хороше село,
Яке багато чого мені дало —
І поле, і ліс із болотом
І все це єрідне у серці із моїм народом.
Сусік Марія
Завітайте в Погулянку
1. Завітайте до нас навесні,
Коли сонце всміхається зранку,
Коли чути пташині пісні.
Завітайте до нас в Погулянку.
Приспів: Де на світі я буду,
Погулянки не забуду
Як згадаю душа МЛІЄ,
Погулянко - серце моє.
2. Може тут ваше щастя живе
Може стрінете дівчину милу.
Може вечір травневий спаде,
Закохатися буде причина.
Приспів:
3. Завітайте до нас восени
На веселі свята наші й будні
Станьте з нами в танок вогняний.
Як заграють і скрипки, і бубни.
Гурт „Погуляночка"
