цікава інформація для хмельничан

1. Вступ
1.У міст і сіл, як і у людей, свої біографії, свої злети і падіння, свої постаті.
Століттями вимірюється шлях становлення нашого невеличкого мальовничого
села Стецьки (давня назва Стецьковець), що на Хмельниччині. Перша згадка якого
датується 1601 роком у «Історії міст і сіл України».
Рідний край… Він починається від батьківського порогу, стежинибіля воріт,
барвінку, який ніжно стелиться в садочку, маминої вишні та річечки Білки, яка
в’ється аж ген за городом. Ми так любимо своєсело, гордимосяним і бачимо
його щасливе майбутнє.
Над річкою Білкою
Мріє моє село
Й заглядає з росоюй веселкою
Чуйний промінь в моє вікно.
Тут наймиліші квіти –
Ніде нема таких.
Верба купає віти
У хвилях чарівних.
Тут найдобріші люди,
Їх руки в мозолях,
Та посмішки повсюди
І тихий сум в піснях.
Хоч важко їм буває –
Не зронять тут сльози
І кращого поселення
У світі не знайти.
Минуле нашого села
Про час заснування села Стецьки точних відомостей немає. Однак Із
народних переказів можна зробити припущення, що село засновано приблизно в
кінці 15 століття. І назва його походить від характеру місцевості, на якій
розташоване село - горбок, з якого стікає вода. Звідси і назва Стецьки.
Із джерел інших, більш ймовірних переказів відомо, що село було знищено
повністю татарськоюордою. Після чого, окреміжителі почали "стікатись" в одне

2. місце і таким чином виникло нове поселення - Стецьки. Жителі села чинили опір
туркам, кримським татарам, польській шляхті. Одна Із вулиць села носить назву
Москалівка. Тут нібито полягло чимало москалів і жителів села в боротьбіпроти
загарбників. "Історія міст і сіл України" дає точніші дані про те, що Стецьки
вперше згадуються в документах 1601 року.
Стецьки -/ давня назва Стецьковець/ - село, центр с/Ради.
Розташоване за 22 км від залізничної станції Старокостянтинів-1
Сільраді підпорядкованісела: Дубина, Прохорівка, Костянець, Кучівка. Населення
- 828 чол.
В минулому селяни терпіли знущання 1 приниження панів, попів, були
темними, неосвіченими. Особливо в пам'ятку селянам знущання пана
Прошинського,жорстокість якого не мала меж.
Влітку 1902 року селяни помстилися панові за свої страждання, вони
спалили маєток Прошинського.
В 60-х роках 19ст. Іван Качковський,якийвчився у Волинській духовній
семінарії за "вольнодумство"був вигнаний з неї, організував в селі навчання
бідних дітей у себе вдома, По вечорах, в неділю він збирав дітей, сільську молодь і
вчив їх читати та писати.
Він також складав щедрівки, пісні, хороводи, писав до них музику і
розучував із своїмиучнями.
Пізніше Іван Качковський домігся відкриття у себе вдомаденної школи. Але
учитель не одержував зарплати, жив у злиднях, що й призвело його до передчасної
смерті. Селяни ще довгийчас
Збиралися в нього на квартирі, співали його пісень, згадували добрим словом.
У кожного міста чи села є свої знамениті місця з точкизоруісторії чи природи. У
нашому селі - це церква, якій уже 225 років та кам’яніхрести на кладовищі,
висічені з монолітного каменю.
Я несміло дверіпрочинила
І у храм чудесний увійшла.
О, яка в нім сила!
О, яка краса!
В цьому Храмі сотнірізних свічок

3. Запалили земляки мої.
Бо стоїть, здається, вічно,
Згадуєпро прожиті роки…
Так, наш храм пережив не одне покоління людей.
Здається, дійсно, що стоїть він тут вічно. Бо ця чудова дерев’янаспорудав
далекій глибинці мальовничогосела Стецьки веде свій лік з 1781 року, побудована
великим поміщиком Л.Шашкевичем.
Для нас, жителів села, це «диво рукотворне» із тих «Ста чудес України». Бо хто
б міг подумати, що вона збережеться так гарно до наших часів.(Фото 1.)
У збереженій «Віьдомость о Церкви …» (Рождество Богородщицейсела Стецекь
ВолынскойЕпархіи Заславського уіьезда за 1824 годь) (Див. документ1.)сказано,
що ця церква Євангеліста Івана Богословапобудованав 1781 році будівельниками
поміщика ЛюдовикаШашкевича. Підпорядковувалась вона Волинській духовній
Консисторії за 130 верст від Стецьок. Дохід церкви за рік становив 366
карбованців. Церковномуприходу підпорядковувались Троїцькацерква села
Жабче в 4 версвах; Свято-Покровськас. Губча в 3 верствах; Іванобогословськав 5
верствах с. Зеленці. Приписної церкви немає.
Наша церква - дерев`яна спорудана кам’яномуфундаменті, стійка. В 1865 році
відремонтована. В 1882 роціпофарбованавсередині. В 1824 пофарбованазовні.
Дзвіниця прибудованав 1841 роціз старого матеріалу, пофарбована. А в 1885
році покритабляхою. На побудовунової дзвіниці заготовлено за спеціальні кошти
80 сосновихі 60 дубовихбалок, п’ять кубометрів каменю. І все це обійшлося у
650 крб.
Побудована ця церква в честь Різдва Пресвятої Богородиці.
У «Віьдомость…»сказано, що біля церкви побудували дерев‘яний
будинок для священика: нестійкий, сирий, холодний. Здали його 31 жовтня 1885
року(до нашого часу він не зберігся).
Цікава деталь: при церкві була побудованацерковноприходська школа на
кошти прихожані передана причту в 1886 році. На утримання школи громада
виділяла 103 карбованці в рік і оплачувала натурою. Учнів у цьомуроці 36
чоловічої статі й 5 жіночої. Всього 41 учень.

4. Вчителькою в школі була Марія Вомна, дружина бувшого священика, в якої не
було ніякої освіти.
У «Відомость…» міститься ще багато цікавої інформації, яку краєзнавці
стараються розпізнатидо кінця: про сільські кладовища та поховання, про
померлих і народжених за певні роки, про хрещення та вибір імен, про членів
родинисвященика…
Пережила наша святиня часи монархії, революцій, диктаторського свавілля.
Ще до війни, у 1936 році, церква була закрита. Полетіли додолудзвони,
прихожани встигли поховати цінні ікони, церковнийінвентар. Похитнулась віра у
Бога за радянськихчасів. Так клуб із «попівської хати» перейшов у приміщення
церкви, де зайняв східну половину, а в західній частині знаходиться
зерносклад(магазин). В новомуприміщенні «клубу» демонструвалиніме кіно,
молодь влаштовувала танці, сільські аматори ставили п’єси. А місцевого батюшку
Василія відправили у заслання на десять років на Колиму.
Повернувшись із заслання, він ще довго правив у нашому приході. Бо вистояла
тоталітарний режим лише наша Стецьківська церква, всі інші, що були в сусідніх
селах , зруйновані.
В період окупації у храмі продовжував діяти клуб і колгоспнакомора.
Після війни церкву зновувідвоювали віруючі.
І народ пішов у храм зі своїм горем і надією, з радістю і мрією…
Священик Костянтин, що служив у нас, із Старої Синяви, багато зробив для
благоустроюхраму. За рокинезалежності церкву пофарбували, добудували
складськіприміщення, провели парове опалення. Змінилась вона із середини:
простийхудожник із Хмельницького В.Шпак розмалював її сценами з Біблії та
церковного життя; прихожаниподарували вишиті рушники, ритуальні вінки та
квіти, а старенькібабусі-остарбайтери, за компенсацію з Німеччини, закупили
сучаснідоріжки, принесли свої реліквії-домоткані рядна, килимки. Багато тут
попрацювали священики Павло, Володимир та інші. Церква стала дійсно
величною, прекрасною.
А на Різдво Христове діти вітають колядками і щедрівками всіх жителів села і
діляться щедрими колядниками. Про давні традиції не забувають.
Тут благословляють немовлят у новий світ.
Тут стають на весільний рушник і вирушають у подружнєжиття.
Тут людина завершує свій хресний хід по землі.
А пам'ять пронеї: невисока могила і надгробок з хрестом.

5. А на цвинтарі села Стецьки є три кам`яні хрести намогильного розп‘яття 18-19
століття, які дослідженні експедицією ХОКМ «музей-садибаСадиба» в 1994-1995
роках. Це унікальні зразкикаменеобробногоремесла-надгробкиз розп‘яттям
Христа, виконані в традиціях народної мистецькоїпластики. Кам`яні хрести – це
також «диво рукотворне» нашого села.
Хрести виготовленііз сірого граніту з висіченими на них скульптурними
розп’яттями Христа. На бароковійформі одного з хрестів ,окрім розп`яття,
барельєфне зображення ангелів і напис «ІНЦІ». Все це вказує на зразкинародної
творчостімісцевих ремісників.
Імені майстра поки що встановити не вдалося, але є припущення, що можливо
він був із Любара.
Цвинтар…Вікові хрести…Тиша…(Фото)
Саме у цій тиші, між рукотворнимидивами людської майстерності, зринає на
думку кожного з нас: людина – не вічна, а творіння її залишаються навіки. Тож
бережімо ці творіння, ці храми, ці соборилюдськихдуш!
До тебе, народе знедолений мій,
Що раптом спинивсь на краю,
Зігрій же, Ісусе, любов`ю зігрій.
Хоч трішки Вкраїну мою.
Бо де ще побачишТи руки такі –
Спрацьовані, всів мозолях,
Бо де ще побачишТи витвори ці?
Як не у наших подільськихкраях.
Нові часи
Після революції розпочалосьновежиття: ділили землю, утворювали
колгоспи. Спочаткуна території села було організовано колективне господарство
з 13 сімей.

6. Першим головоюколгоспубув шахтар, двадцятип`ятитисячникз Донбасу
Тарасов. А потім головували свої, місцеві активісти. Не поминув нашого села і
страшний період голодомору.
1932 - 1933-гороків. Він залишив чимало смертей. За цей час встановлено,
що загинуло 214 чоловік по селах сільської Ради. Найбільше загинуло в с.
Костянець і Кучівка.
Люди з болем згадують ті зловісні часи
На цвинтарі поставлено пам`ятний знак загиблим в ті голодніроки.
Під кінець 1932 рокуна території сучасної сільськоїРадибуло організовано 5
колгоспів: ім. Сталіна, с.Стецьки, ім. Шевченка с.Кучівка, "Радянськеслово"
с.Прохорівка, "Вільне життя" с.Костянець,ім. Сталіна с.Дубина.
Велика Вітчизняна війна
До приходуфашистів жителі с.Стецькиготувались. В центрі села на пагорбах
були вириті окопи, де укріпились наші частими. Фашисти на село Стецьки
наступали з напряму Костянця 8 липня. Сили були нерівні і наші війська
відступили в бік Прохорівки. Перша ворожагармата своїм пострілом запалила
хлів в с.Прохорівка, який стояв на початку села.
Фашисти розбрелись по хатах, грабували населення, а жителі в цей час
перебували у схованках -льохах. Німці швидко пройшли через село, залишивши
своювладу на місцях. Великих погромів в селі не було. Невмирущою славою
покрили Стецьківську землю її земляки в роки Великої Вітчизняної війни. З поля
боюне повернулися 145 чол.
Стецьківська земля зростиладва Герої РадянськогоСоюзу:
Микола Ізотович Варчук народився в селі Стецьки у великій сім’ї селянина-
бідняка Варчука Ізотія Івановича в 1912 році. У матері Федори було шестеро
дітей Оксана, Євдокія, Михайло, Гаврило, Микола і Дмитро. Мати померла у
1916 році, потім у 1919 році помер і батько. Діти залишились на вихованні
старшої сестри Оксани і її чоловіка Веселовського Іпполіта. Старший брат
Михайло у 1920 році закінчив місцеву школу і добровільно пішов у ряди
Червоної Армії. В 1927 році він забрав молодших Миколу і Дмитра і влаштував
у дитячий будинок. Микола, після виховання в дитячому будинку, закінчив
авіаційне училище і став військовим льотчиком. Нам відомо, що служив він в

7. той час у Москві. А в 1932 році служив на Далекому Сходіі одночасно навчався
у школі вищого пілотажу, брав участь у боях проти японців біля озера Хасан. У
1940 році Микола Ізотович разом з дружиною Катериною Семенівною відвідали
родичів у нашому селі.
З перших днів Великої Вітчизняної війни Микола Ізотович у діючій армії.
З серпня 1942 року командував 737 винищувальним авіаполком. За період
війни провів 279 бойових вильотів, брав участь у 51 повітряному бою, в яких
особисто збив 8 літаків противника і в групових повітряних боях - 9 літаків.
Проявив героїзм і відвагу, нав’язував ворогові свою ініціативу, відзначався
рішучістю, хоробрістю. Ось декілька епізодів з бойовогожиття нашого земляка,
про які розповіла нам його дружина Катерина Семенівна в своїхлистах. Про цей
бойовий подвиг писала газета під назвою “Боевой экзамен”: 15 німецьких
літаків летіли бомбити наші частини. З нашого аеродрому піднялись 3 літаки.
Фашисти мали перевагу над нами в 5 разів. Вів в бій літаки М.І.Варчук, а в той
час він був уже радянським “асом”. Наші збили 6 німецьких літаків, не
втративши свого ні одного. Варчук збив тоді 3 літаки, і самий молодий льотчик
Ларкін також збив три літаки. Ще один епізод: після великого повітряного боюз
фашистами літаки полку Варчука були всі “поранені”, на них не можна було
літати без ремонту. Лише був один уцілілий літак Ла-5, на той час це був новий
літак. І ось розвідка донесла, що на одній з ділянок фронту велике скупчення
німецьких військ. А в полку лише один справний літак. Варчук сідає в Ла-5 і
піднімає машину в повітря, на цей раз теж обійшлось все добре. Групу військ
вдалось розбити. А на аеродромі всі захвилювалися, говорили, що не
повернеться наш командир, підіб’ють. Довго не було літака, а потім з’явився і
ледве-ледве дотягнув до аеродрому. Витягли його з машини пораненого, а літак
теж був весь продірявлений, як решето. За проявлений героїзм, мужність у
боротьбі з фашистами удостоєний високої урядової нагороди – Героя
Радянського Союзу.
Загинув герой під час випробування нової бойової машини21 вересня 1943
року. Бойові заслуги Варчука відзначені трьома орденами Великої Вітчизняної
війни 1 ступеня, трьома орденами Червоного прапора, орденом Леніна і
медаллю “Золота Зірка”.
Похований Микола Ізотович на центральній площі міста Ромни Сумської
області. Односельчани свято шанують пам’ять про свого земляка. Його ім’я

8. носить головна вулиця нашого села. Провулок Лікарняний міста
Старокостянтинова перейменовано на вулицю героя Варчука.
Ось окремі рядки листа про загибель героя .
“…і він полетів у бій. А через півгодини його літак знову з’явився над
аеродромом. І Варчук починає виконувати горизонтальну “бочку” (літак
обертається навколо своєї осі). Здійснив одну, другу, а третя стала фатальною.
Літак зачепився крилом за землю і відбулася катастрофа, в якій загинув Микола
Ізотович…”.
Про його подвиг розповідає Землянський в книзі “Високе небо Вітрука”,
про це писав журнал “Огонёк” за 1971 рік. Нам вдалося розшукати сім’ю
Варчука, яка проживає у місті Миколаєві. Дружина Катерина Семенівна і син
Володимир побували у нас в гостях.
Петро Корнійович Бабак народився 6 березня 1914 року в селі Костянець
в сім’ї селянина - бідняка. Оскільки сім’я була велика (9 дітей) йому доводилося
важко працювати з малих літ. Початкову освіту здобув у рідному селі.
Закінчивши Малошкарівську семирічну школу, працював у колгоспі, на
лісорубці в Грицівському лісі. Згодом закінчив Хмельницьке педучилище, став
вчителювати в селі Серединці Шепетівського району. Звідти у 1936 році був
призваний в армію. Закінчив Київське військове училище. До війни служив у
десантних військах, де здійснив 38 стрибків. Війну почав у чині начальника
штабу повітряно-десантного батальйону. У 1939-1940 роках брав участь у
фінській кампанії, командував стрілецькою ротою. Був нагороджений орденом
Червоного Прапора. Велику Вітчизняну війну Бабак почав у Житомирі, сповна
відчував гіркоту поразки. У роки боротьби з фашистськими загарбниками
командував стрілецьким батальйоном, а потім - полком. Брав участь у багатьох
боях, пройшовши фронтовими дорогами від Сталінграда до Берліна і Праги.
Його подвиг описує однополчанинВ.Скопич у повісті “Кавалер Золотої Зірки”.
Є в житті військових людей події, яких не можна забути. Для Петра
Корнійовича це були бої в районі Сталінграда, на Донському фронті, біля
станції Каталинська, а потім у самому Сталінграді. У той час він командував
батальйоном 14 стрілецького полку. Петро Корнійович говорить: ”Пройшло
багато років, та я ношу в серці пам’ять про Сталінград, як про вищий прояв

9. мужності і героїзму нашого народу”. Про ці події пише А.Д.Колесник у книзі
“Про тих, хто захищав Сталінград”.
За мужність, проявлену в битві на Волзі, П.К.Бабак нагороджений
орденом Червоної Зірки і медаллю “За оборону Сталінграда”. Після Курсько-
Орловських боїв гвардії майор Бабак став командиром 479 полку 149
стрілецької дивізії. На дніпровських кручах, під Бродами, на берегах Вісли, під
Берліном та в інших жорстоких боях він проявив особисту хоробрість і
командирські здібності.
За героїзм у цих боях нагороджений орденом ІІІ ступеня. За мужність,
проявлену в боях на Сандомирському плацдармі, П.К.Бабаку було присвоєно
звання Героя Радянського Союзу.
Бабак подарував нам фотографію, де груди героя прикрашають орден Леніна,
три ордени Червоного Прапора ордени Суворова І і ІІІ ступеня, два ордени
Вітчизняної війни І ступеня, 17 медалей. Герой весь час підтримував з нами
зв’язки, приїжджав у рідне село, відвідував родичів, зустрічався з
односельчанами приходив у школу.
Але, на жаль, помер Петро Корнійович 22 лютого 1992 року. Похоронений
у місті Кишиневі. Пам’ять про нього житиме в наших серцях.
В тилу у ворога
Краєзнавці встановили ще цікавий епізод війни: бувший голова
Стецьківської сільської Ради Білоус С.В. в роки війни, командуючи танковим
з’єднанням, першим вступив у місто Братиславу, жителі якого в знак вдячності
занесли прізвище Білоуса в “Книгу почесних громадян міста”.
Велику роботуприйшлось провести пошуковцям, гортаючи сторінки війни
по нашому краю: жителі села активно допомагали партизанам. Красноголовець
Йосип, житель села Кучівка, слухав радіо і всі новини повідомляв населенню. А
Остап’юк Іларіон протягом шести місяців переховував пораненого партизана.
Про гірку долю сім’ї партизана Івана Яковича Костюка ми вже розповідали
не раз. Іван Якович (бувший працівник Грицівського райвійськкомату)
підтримував зв’язок з партизанами.

10. 19 січня 1943 року на слід партизанського зв’язкового Костюка Івана
напали фашисти. Його схопили прямо на роботі і відправили на допити в
м.Старокостянтинів. Партизан витримав усі тортури, але нічого не сказав. Там у
фашистській катівні він і загинув смертю хоробрих. (На нього пустили голодних
собак). Тоді 7квітня 1943 року німці в’їхали в село Дубина і запалили хату
І.Я.Костюка, а в ній 8 чоловік:
Костюк Яків Васильович – батько
Костюк Степа Юстивна - мати
Костюк М.Я. – сестра
Костюк В.Я. – сестра
Костюк В.К. – дружина
Марія, Віра, Степан – діти.
А через тиждень забрали брата Костюка Семена і його сина Володимира, і
розстріляли в Грицеві.
Так по-звірячомурозправилисьфашисти із партизанами і десятьмачленами
його сім’ї.
Над могилою загиблих партизанів Костюків беруть шефство учні
Стецьківської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Сім’я партизана навічно залишиться в пам’яті
односельчан.
Визволення
В 1944 році було звільнено міста і села України. Великий бій під час
звільнення сіл відбувся в 1944р. біля села Костянець. Унаших солдатів була лише
ручна зброя, афашисти при підтриманні танків кулеметним вогнем притиснули
солдатів до землі, два танки було знищено, але дорогоюціною солдатських
життів. Наступ радянськихвійськ продовжувавсяз с. В.Шкарівка і Костянець.
Короткий, але жорстокийбій відбувся за визволення с.Стецьки. Фашисти засіли в
одномуз крайніх приміщень конюшні /де зараз знаходиться ферма/в кількості
близько 40 чол.
Побачивши, що їх справа безнадійна, вонизалишили в засідці двох
кулеметників і стали відступати роздоломв напрямку де лісу де були знищені
радянським літакам.

11. 7 березня село було звільнено від фашистів. Воїни, які загинули
за визволення наших сіл, були поховані в братській могилі в районі села
Костянець. Після війни їх останки були перевезені в Гриців. Там захороненів
братській могилі.
Імена, на жаль, нам невідомі.
Ще й зараз люди нашого села з любов'юзгадують жителя м. Вінниця Жилюка 0.С,
який в 1944 роцівизволяв наше село від німецько-фашистських загарбників.
З поля боюв наше село не повернулося 145 односельчан. Про це пам'ятають і
доросліі ми, школярі. Пам'ять про них - стенди в музеї, алея Слави, а в честь 50-
рІччя Великої Перемоги відкрито пам'ятник воїнам-односельчанам. Автором і
скульптором цього пам'ятника є наш односельчанинГорбачСтепан Віталійович.
Це людина, при яку влучно сказано: "на всі руки майстер".(Фото)
Відбудова
В 1950 році в колгоспім. Сталіна об'єдналося5 колгоспів:
села Стецьки, Кучівка, Прохорівка, Костянець і Дубина. Головоюобрали
Швайко Василя Григоровича.
За успіхи у праці і високі урожаї горохута ячменю, голова колгоспубув
разом із іншими передовиками сільського господарствана виставці досягнень
народного господарствау Москві в 1955 році.
В 60-70-ті роки в селі побудовано цілий ряд тваринницьких приміщень,
зерносклад, будинки для спеціалістів, магазини, нашу школу.
За останні роки дуже змінилось село. Побудовано асфальтовийзавод,
завдякичому упорядкованівулиці. В бригадних селах Костянець, Прохорівка,
Кучівка, відкрились нові магазини.
Окрасоюсела став новийБудинок культури.
Змінила обличчя і школа, а головне - це новий спортивнийзал, який
будували всім селом.
Якихось 3-4 роки і зовсім по-іншому змінилась доли села. Тепер колгосп – це
селянська спідка "Мир", яка планує, виробляє й збуває свою продукцію
самостійно, одним словом іде до ринку.
Час важкий: не вистачає паливно-мастильних матеріалів, через це
уповільнено працює автопарк і механізатори. Зарплата колгоспників у середньому

12. за рік 63000 крб, механізаторів - 71000, доярок-60000 крб. При цих доходах і
витратах потрібна жорстка економія електроенергії, палива і всіх інших
матеріалів. Деякі ціни сьогоднішнього дня: цукор 105 крб/кг, хліб-41 крб/кг.олія-
1200 крб/кг, масло-2000крб/кг, 1л молока - 66 крб. Кг м'яса-1200 крб. мило-
130крб...
Ось так змінилося життя села на початок 90-х років.
Початок 1995 року видався важким для селянської спілки "Мир": від'єдналося
бригадне село Жабче, яке забрало велику кількість землі, техніки, худоби. Не
вистачає коштів. Зарплата кожного місяця затримується. Колгоспні кошти в
основномувитрачаються на паливно-мастильні матеріали та запчастини. Зарплату
почали видавати "бартером". Основні показники селянської спілки дуже слабкі."
зернові-31,4 ц/га, надій на корову-7кг, картопля дає лише 70 ц/га, цукрові буряки-
150 ц/га. Немає чим збирати вирощений урожай. Сьогоднішні ціни не по кишені
кожному працюючому:
1кг цукру-110000крб. 1кг м'яса—від 150000- до 500000 крб. 1кг зерна -
800000 крб. 1 бух. хліба-35000крб.
Початок зими 2001 року приніс ще одну, небачену навіть старожилами
стихію - гололід, який завдав великої шкоди господарствам: повалені лінії
електропередач, поломані дерева, замерзлий водопровід... Ось в таких умовах
люди вступили в третє тисячоліття, але надіються на краще.
III Тисячоліття
За період 2001-2002 року життя наших односельчан не покращилось.
Колгосп розпався і утворився сільськогосподарський кооператив (СГК).
Змінився і голова СГК. Боровицький Василь Дмитрович.
На початок 2003-го року СГК розпався і люди вибрали нового керівника -
Шевчука Віктора Івановича. Але в новоутвореному господарстві треба
починати все з нуля. Техніку продано, розібрано по майнових сертифікатах .
Худобу роздали на зарплату. І на перше січня 2003 року залишилось на фермі
с. Стецьки 43 корови, 37 телят, 18 свиноматок. Ферма в селі Прохорівна
зовсім порожня. Але, хоч одне добре, жителі Прохорівки вже мають газ.
Зміни сталися і в школі: з травня 2002 року шкільний колектив очолює
Шевчук Володимир Семенович.

13. 2004-ий рік
2004 рік не приніс для наших односельців суттєвих перемін. Все життя
громадянпроходило під передвиборчимигасламикандидатів у президенти
України.
З села масово виїжджає молодь. Залишаються в основномупенсіонери.
Кількість населення по сільській раді становить 741 чол. За 2004 рік померло 15
чол., а народилось лише 3.
В 2004 році створено комунальне господарство(директор Красноголовець
А.В.). В його розпорядженнімлин, сільський водогін. Кожного місяця люди
платять за воду по 6 грн. А помел у млині коштує 3 грн. за 1 ц.
2005-ий рік
Як і раніше: поля не орані; ферми порожні; руйнуються дороги;пустує
клуб… На початок2006 року в господарствізалишилось 7 коней на фермі
с.Стецькиі 56 голів свиней на свиноферміс.Костянець.На 01.01.2006 року по
Стецьківській сільській раді проживало 710 осіб.
Стецьки – 292 чол.
Кучівка – 149 чол.
Прохорівка – 109 чол.
Костяниць – 69 чол.
Дубина – 69 чол.
За 2005 рік народилось 5дітей, а померло 28!
2006
Нічого кращого не приніс і 2006 рік. Минув ще один рік початку третього
тисячоліття. Рік, що мав виправдати сподівання селян на краще життя після
виборів президента. Але в селі змін на краще не помітили. До кінця розвалився
СГК «Мир». Як і раніше: поля не орані; ферми порожні; руйнуються дороги;
пустує клуб… На початку 2006 року в господарствізалишилось 7 коней на фермі
с.Стецькиі 5к6 голів свиней на свиноферміс.Костянець.Кожневласне

14. господарствовиживає по-своєму:дехто забрав паї і хазяйнує самотужки, дехто
віддав їх в оренду сильнішому інші тримають дві-три корови,босамевони є
головнимигодувальницямидля безробітних. Молоко порівняно з минулим роком
подешевшало і навіть взимку коштує 0,95 коп, чого не скажеш про базарніціни
5грн. за 3л. Хліб коштує від 1.40 до 2.00 за буханець. На очах падає рівень життя
населення, хоч і пенсії ніби нормальні(332-445), але в селі вонив основномуйдуть
на утримання кожної сім`ї,в якій живе пенсіонер. Зростаєсмертність серед людей
похилого віку. На 01.01.2006 року по Стецьківській сільській раді проживало 710
осіб.
Стецьки – 292чол.
Кучівка – 149чол.
Прохорівна – 109чол.
Костяниць – 69чол.
Дубина – 69чол.
Сьогоднішній підсумок дослідницької роботи не лише нагадує нам про
деградацію українського села, не лише застерігає, щоб не повторились ті
лиха знову, які пережило село, а й є нашою з вами молитвою за прощення
нашим сучасним поколінням українців за наше безпам’ятство. Ми нагадуємо
усім, аби вони розповідали, писали, переказували молодим про нелегку долю
села, щоб врятували його від загибелі.
Я надіюсь, що проведена дослідницька робота, буде використана
вчителями історії та літератури на уроках при вивченні рідного краю,
розширить сторінку літопису села Стецьки, збагатить інформацію
шкільного музею та краєзнавчого музею міста Старокостянтинова.
Назавжди залишаться спогади односельчан. Дасть можливість глибше
вивчати питання, пов’язані з історичними процесами, які відбуваються
в українських селах. Ще більше заставить піклуватись про своє коріння,
свою маленьку батьківщину, свою маленьку частинку на великій карті
України. Хочеться вірити, що такі невеликі села, з такою славною
історією, як наше, з такими чудовими людьми будуть жити завжди,

15. попри всі переміни і негаразди. І хотілося б, щоб усі мешканці міст, а
вони більшість вихідці з села, пам’ятали про свою домівку. І як у тій
пісні співається: « Приїжджайте частіше
Ліквідовано сільськогосподарськийкооператив і землю бере в орендуновий
хазяїн, який почне господарювативжез нового 2007-го року. А нам , жителям
села, тільки приходиться сподіватися на краще.
2007 РІК
Завершив ходу і 2007-й рік.
СГК «Мир» ліквідовано повністю. Тепер у нас новийхазяїн - інвестор із Києва
«Укрзернопром»філіал «Зернятко» , керівник - Царук Микола.
Фірма забрала в орендубільшість розпайованихземель. Конторацентральна
знаходиться у селі Великі Мацевичі. У нас залишився лише бухгалтер, а
управляючий Шевчук В.І. розрахованийз нового року. Ще в колгоспній коморі
чергують 3 сторожі. Чоловік десь близько 20 працюють у жнива, допомагають
агрофірмі, але це сезонніпрацівники. Велика кількість людей ще на біржі праці. В
цьому роціновий хазяїнвиплатив людям гроші за майнові паї, за рахунок фірми
оформлено земельні державні акти тим, у кого їх не було. А за оренду землі
виділили до 7 центнерів зерна. Людизадоволені. В повному складі працює лише
школа, сільська рада, покращились умови праці і в працівників соціальної сфери:
будиноккультури, бібліотека, медпункт. На початку 2008 року спалися і кадрові
зміни: школу очолив Бабак Вадим Дмитрович, церковнийприход прийняв новий
піп - , керівник СГК «Мир» Шевчук Віктор Іванович розрахувався.
Колгоспнийавтобус селянськаспілка передала у школу. Тепер діти з віддалених
сіл підвозяться.
З вересня місяця відділ поштового зв’язкупрацюєв приміщенні бувшого дитячого
садка.
Статистика на 01.01.2008 року на території Стецьківської сільської ради:
Кількість жителів – 564, з них 108 проживають поза межами сільської ради.
Народилось – 4 дітей
Померло – 21 !
Кількість хат- дворів по селах:
с.Стецьки є 104; ліквідовано – 7

16. с.Прохорівка - 42; ліквідовано – 3
с.Кучівка є – 53; ліквідовано – 3
с. Костянець є – 41; ліквідовано – 1
с. Дубина є – 24; ліквідовано – 4
Виїхало – 15 чоловік
ЕАН (економічно активного населення) - 32 чол.
Пенсіонерів – › 250!
Мало-помалу в селі хоч і трішки умови за цей рік покращились, але кількість
населення вимирає, а молодь виїжджаєу місто.
2008 – ий
Ще одинрік позаду – 2008- ий!
Спочатку був обіцяючий, надійний. Але під кінець – безнадія, фінансово-
економічна криза, безробіття.Фактично усі жителі села, крім школи, медпункту та
соціальної сфери залишилися без роботи. Хочай землі у 2008-у роцімайже усі
були оброблені, засіяні завдякиагрофірмі «Укрзернопром». Івродила
пшениця,ячмінь. Прибуток дав ріпак. А от кукурудза, якою було засіяно більше
половиниплощ, залишилась зимувати на полі. Частину зібрали, але закупівельна
ціна впала у 2рази, порівняно із минулим роком (з1200 до 600 грн/ц). А тому й не
вигідно стало збирати її до кінця. Обіцяють після Різдва молотитидалі при морозі
, щоб зменшилась вологість. Ось так качаниста залишилась зимувати під білим
покривалом.
А тваринництва і слід пропав. В колишньому колгоспірозібрали останні ферми в
с.Прохорівкаі Костянець.Розвалиликормоцеху Стецьках, а на черзі два
корівники. Вивезли останні бочкиіз заправки, а саме приміщення розвалили. Без
вікон і дверей, як у тій загадці, стоять гаражі. Залишилось лише одне приміщення
кузні, бо й склади розібрали. Терипорія колгоспногогосподарстванагадує, як
кажуть, старожилипіслявоєнний період, коли все було зруйнованевійною, а тут
ХХІ століття і мирнийчас!
І чомутак поспішає обезлюдніти село? І дійсно, скільки нас тут залишилось!
На території сільської радипрописано чол., а фактично проживає чол
За 2008 рік померло чол.. народилося лише .
В школі навчається 105учнів – це трохи більше. Ніж минулого року, бо з жовтня
автобус підвозить ще 17 учнів з с.Капустин.

17. Єдине, що трішки зігріває наше життя – це маршрутка, яка ходить два рази на
день, крім середи. Працюють три торговіточки, що весь час розширюються і,як
не дивно . ніколи не бувають безлюдні. Мабуть ,через те, що пенсії виплачують
вчасно, і майже кожна сім’я виживає завдякипенсіонерам. Ще працює сільський
будиноккультури, бібліотека.
2009 рік
Рік, що минув був таким же буденним, як і попередні. Хоч поля зорані, засіяні, непоганий
урожай дають, але сіють ті культури, що приносять прибуток приватним хазяям: кукурудзу,
ячмінь для солоду, сою, соняшник, ріпак. Вже давно забули про цукрові буряки, картоплю,
городину. Та й для чого? В цьому році вже розібрали останні три корівники у с.Стецьки,
польовий стан у Прохорівці. Картина вражаюча - ніби землетрус пройшовся по околицях
колишніх ферм та польового стану. Залишилась одна лише ферма Щерб'юка Степана, яку
викупив на паї, та й та чи надовго, бо починає сама валитися. 17 добротних гаражів впало за
три дні і три ночі, бо люди ж «трудяги» працювали цілодобово. Останню надію - пилораму і
ту розікрали. Продовжує працювати лише млин та заклади соціальної сфери, школа.
Процвітають приватні три магазини. Інколи приїжджає в село «гуманітарка», щоб
порадувати пенсіонерів дешевими товарами. Єдине, що порадувало односельців, це новий
ставок біля лісу. Його молоді ентузіасти загатили за ініціативою Шевчука Володимира
Петровича, який хоч і живе у Старокостянтинові, але вболіває за майбутнє свого села.
Природа віддячила старанням громади - там прижилися 23чаплі, два білих лебеді, які дали
потомство. От чи перезимують? І малеча і дорослі люблять відпочивати біля нового ставка і
чекають на вилов риби.
Є надія й на те, що у 2010 році до сіл Кучівка, Стецьки, Костянець проведуть газ.
Кінець року залишив пожвавлення у підготовці до виборів Президента України. Так що
Новий рік та Різдво Христове було напружене передвиборчими перегонами.
А статистика виставила свої контрольні цифри: населення-642чол., народилося- 2, померло -
13. Кількість пустих хат по сільській раді - 40! Приїхали жити в село -4, а виїхали 6.

18. 2011 РІК
Завершив ходу і 2011-й рік.
Рік, що хоч чимось порадував наших односельців.
В кінці 2010 прокладено магістральний провід по газифікації сіл Стецьки, Кучівка,
Костянець і запалено газові факели у Кучівці та Стецьках. А в сі' поточні роботи
завершились уже в 2011 році. Лише в Костянці повністю газ підключено весною 2011
року. Тепер людям стало краще жити. Непогано дбає про наші села і інвестор
«Укрзернопром» . Завдяки йому бюджет сільської ради виконано на 15%! Цьому
посприяв і новий сільський голова Кирилюк Василь Йосипович.
В цьому році наші землі дали рекордний врожай зернових, соняшнику та ріпаку. Люди
на земельні паї отримали чималі (близько тонни) дивіденди. В період жнив для людей
появилась робота.
В кінці 2011 проведено перепис населення, який остаточно буде опрацьовано у 2012 році. В
сільську раду поступили нові погосподарські книги на 2012- 2015 роки. Закуплено
комп'ютерну програму погосподарського обліку. В повному складі продовжує працювати
школа, сільська рада, покращились умови праці і в працівників соціальної сфери: будинок
культури, бібліотека, медпункт, два приватнихмагазини.
В школі навчається 91 учень. Адміністрація школи - це нові кадри: Бабак
Вадим Дмитрович - директор школи, Гайдученко Інна Вікторівна - заступник
директора з навчальної роботи, Пашковецька Тетяна Василівна- заступник з виховної
роботи.
Статистика на 01.01.2012 року на території Стецьківської сільської ради згідно
нового перепису:
Видатні постаті села
Наша Стецьківська земля цікава ще й своєю культурною спадщиною.
Кількість жителів - 626. Народилось - 6 дітей Померло - 17 !
СЕЛА НАСЕЛЕННЯ ДВОРОГОСПОДАРСТВА
Стецьки 253 117
Кучівка 135 62
Костянець 35 47
Прохорівка 92 47
Дубина 69 29

19. Багатьом відомий поет-земляк Шевчук Ігор Степанович, який уже видав збірки
"Деміург", "Цар духу", друкується в різках виданнях газет і журналів. Проживає в м.
Києві.
Нещодавно порадувала нас колишня учениця школи Гладенюк Надія збіркою
"Весільний дарунок".
Часто можна в районній газеті прочитати поезію Тишко Марії та її доньки
Ірини Тишко , яка зараз працює журналістом та ведучою на Хмельницькому
телебаченні «Контакт».
Наш сільський головаГуменюк Микола Іванович є членом спілки молодих
поетів Старокостянтинівщини «Первоцвіт» .Пише вірші і музику до них ,сам
виконує власні творина баяні.
В 1972 році Стецьківська школа випустила 42 учні першого випуску 10-го
класу. Відмінники навчання підтвердили свої знання: Остап’юкЛюбов Миколаївна,
закінчивши Вінницький педінститут-фізмат, працює викладачем у Новоселець кому
СПТУ Старокостянтинівського району.
Панчук Марія Василівна після закінчення філологічного факультету Київського
університету працює старшим співробітником у бібліотеці м. Києва.
Наступні випуски теж були урожайними:
Швайко Тетяна Василівна разом із сестрою Валентиною керують Славутським
фарфоро-фаянсовим заводом(головнийспеціаліст по збуту продукції за кордон і
друга-головнийінженер підприємства).
ОгороднікВасиль Іванович після закінчення Одеськогобудівельного інституту
зводив енергетичні гіганти Чорнобильськута Рівненську АЕС, де був генеральним
директором прибудівництві атомних станцій. Сьогодніочолює велике будівельне
підприємство у Києві.
Довгийчас працювали професораминауково-дослідногоінституту в Києві
брати-лікарі Ващуки Федір і Микола з села Костянець.
Шевчук Раїса Володимирівна працює головним бухгалтером на фірмі «ВІННІ»
в м.Києві.
Шевчук Василь і Бабак Віктор Дмитрович працювали викладачами у
Кам’янець-Подільськомувійськово-інженерномуучилищі (перший - помер, другий
загинув в автокатастрофіу 2005році).
Дзьобань Галина Анатоліївна після закінчення Київськогополітехнічного
інституту працює головним інженером Коростишівськогокерамічного заводу.
Ґудзь Любов Степанівна працює головним бухгалтером Старокостянтинівської
райдержадміністрації і викладачем у філіалі Київськогоуніверситету «Україна»
(СтарокостянтинівськаЗОШ №1 – дистанційне навчання).
А скільки у нас хорошихвчителів, лікарів, інженерів, просто хороших
працьовитихлюдей!
4.Список використаних джерел і літератури.
1.Хмельницький облдержархів.ф. П-402, оп.90

20. 2.Хмельницький облдержархів,ф.241,оп.1, спр.691,арк..7-12.
3.Прокопчук В.С. Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність.: К.,»Рідний
край»,1995.
4.Історія міст і сіл Української РСР (Хмельницька область).
5.Баженов Л.В.Старокостянтинівщина в дослідженнях науковців і краєзнавців.:
Хм.,1997.
6.Пригоренко О.О. Села Старокостянтинівщини в 60-90-х рр. ХХ ст..:проблеми і
перспективи.: Хм.,1997.
7.Старокостянтинів і край в просторі часу. (Матеріали Всеукраїнської наукової
історико-краєзнавчої конференції «Велика Волинь», присвячена 470-річчю від дня
народження князя К.В.Острозького 29-30 травня.:Хм-Стар-Самчики.,1997.
8.Баженов Я.В. Нариси історії Поділля.:Хм.,1990.
9.Журко О.І., Григоренко О.П. Хмельниччина – мій рідний край в історії
України.:Хм.,1998.
10.Євтушок М. Мех.. Старокостянтинів.:Хм.,1992.
План
2.1.Нарис – опис села Стецьки
2.1.1.Анкета:
-повна назва;

21. -місце знаходження.адміністративне підпорядкування;
-існуючий,вимираючий,зниклий;
2.1.2.Вступ(історія виникнення ,заснування).
2.1.3.Сучасний стан.
2.1.4.Значні для села історичні події.
2.1.5.Видатні постаті села
2.1.6.Список використаної літератури та архівних документів.