2. 1. 1.Титарчук Іван Якович
2.Лещенко Віктор Васильович
2. 3.Завірюха Григорій Миколайович
3. 4.Дикий Іван Пантелійович
4. 5.Сербіна Лідія Пилипівна
5. 6.Богданов Іван Павлович
6. 7.Головко Євдокія Петрівна
7. 8.Панасенко Ольга Кузьмівна
8. 9.Тихоненко Микола Давидович
9. 10.Кобелянська Раїса Яківна
10. 11Райдаленко Надія Петрівна
11. 12.Останіна Галина Архипівна
12. 13.Шмагуненко Ніна Андріївна
13. 14.Антоненко Микола Трохимович
14. 15.Прохорець Іван Акимович
16.Капітонова Тамара Петрівна
17.Архипенко Микола Дмитрович
18.Васнєва Євдокія Аврамівна
19.Співак Микола Пилипович
20.Прилуцький Степан Петрович
Громадяни, насильно вивезені в Німеччину в роки Великої Вітчизняної
війни
Репресовані в роки війни
1.Нугаєва Зайнаб Абдуліна
2.Курмаєв Леонард Лукманович
3. Степанова Параска Степанівна
4.Джердж Ганна Дмитрівна
5Джердж Василь Миколайович

3. Захарченко Михайло Іванович
8 червня 1941 року
Сталіндорфським
РВК був призваний до
лав військових.
Перше бойове
хрещення отримав під
Каховкою.
З жовтня 1943 по лютий 1944 року пере-
бував у полоні. Змовившись із товаришами,
втекли з полону. Добравшись до дому, про-
довжував службу у військовій частині, яка
стояла під с. Репетино.
Кулеметником 177 стрілкового полку
продовжував битися за м. Кривий Ріг. Під
час однієї з атак був поранений. Після ліку-
вання в госпіталі його комісували. За муж-
ність виявлену у бою нагороджений Орде-
ном Слави ІІІ ступеня, Орденом Вітчизняної
війни І ступеня, медаллю Жукова і ювілей-
ними медалями. Після війни все своє життя
вирощував хліб, виховував дітей, онуків.
Брильов Микола Макарович
Під час війни проживав у селі
Красний Ручей. Народився в 1938 році,
в час віни було 7 років.
Я пам’ятаю той день, коли німці
зайшли до нас у двір і змусили матір
варити картоплю. Коли картопля була
готова, мати кинула нам на піч по дві
картоплини, а офіцер, помітив це, ледве
не застрелив матір. Після цих “звірів “
були у нас на подвір’ї ще німці. Вони
були добрішими. А один із них заліз до
нас на піч і пригостив шоколадом.
Сказав, що у нього дома п’ятеро дітей і
заплакав. З нашого села в партизанах
людей не було, а були поліцаї. У селі
був дуже хороший староста, який
попереджав про час відправлення
людей до Німеччини.

4. Архипенко Марія Кузьмівна
Під час Великої Вітчизняної Війни
мій чоловік Микола Семенович був у
партизанському загоні, що діяв у
лісосмугах навколо м. Кривий Ріг.
Доводилося допомагати партизанам.
Я пекла удома хліб і передавала його
двічі на тиждень, з хлопчиком з
нашого села, якому на той час було 10
років. Вони одягалися у великі
куфайки, а під ними примотували до
себе хліб. І тому німці не
здогадувалися , що ті несуть щось за
вежі села. Так я з продуктами було
сутужно, то багато односельців,
знаючи для кого я печу хліб,
приносили мені хто що може. Таким
чином допомагали партизанам усім
селом.
Підлубна Ніна Петрівна
На час війни я була ще дитиною.
Пам’ятаю, як зустріли перших німців,
що з’явилися у нас в селі Ганнівка
(зараз затоплене Південним
водосховищем). Німці в’їхали в село
на великих мотоциклах, яких ми
ніколи не бачили. Дітей зібралося
багато і різного віку. Поставали
вздовж дороги і кричали: «Фріци,
фріци». Ті зупинилися, дістали
автомати, зігнали нас у купу і хотили
розстріляти. Побачили це наші
матері, позбігалися, та стали молити
німців відпустити дітей. Так мате-
ринські сльози врятували наші
життя.

5.  Фролова Евдокія Данилівна
Була свідком розстрілу єврейського
населення в с. Нова Зоря. У той час фірма
«Агроджой» будувала для своїх робітни-
ків помешкання Згадки про євреїв – най-
кращі. Діти дружили між собою. А коли
німці почали масовий розстріл, то зігнали
усіх у балку і там їх було знищено. За цим
звірством спостерігали дорослі і діти.
Серед дітей була Закаблух Клавдія, енер-
гійна та войовнича дівчинка. Вона і помі-
тила, що земля в балці ворушиться і стог-
не. Сказала про це матері В ночі вони роз-
рили яму, де знайшла свою подругу Ясю..
Переховували дівчину у зруйнова-ній хаті.
Німці помітили, що порушено землю в
місці розстрілу і почали шукати «втіка-
чів». Два тижні Ясю переховували в хаті,
а потім забрали до себе. Постригли, пок-
лали на піч і сказали німцям, що вона хво-
ра на тиф. Так і врятували дівчинку.
Пройшли роки і під час перезахоронення
євреїв, доросла Ася зустрілася з рідними
розстріляних євреїв і розповіла про те, як
її було врятовано.
Завірюха Любов Федорівна
Згадує, що у роки війни була
школяркою. До школи ходили
протоптаною стежиною. Одного разу
діти помітили підозрілий предмет.
Уважно розгледів його, побачили, що
то міна. Всі з цікавістю дивилися на
неї . А в цей час їхав на «бедці»
голова колгоспу Бондар зі своєю
дружиною, вчителькою місцевої
школи. Голова підійшов до дітей,
помітив міну і крикнув дітям, щоб
вони розбіглися. А сам не встиг
відбігти, коли вона зірвалася. Голова
колгоспу загинув. Цей випадок не
можна не згадувати без смути в душі.
Адже, коли б не цей чоловік, то усі
діти би загинули

6.  Барліт Любов Кузьмівна
Коли в наше село
прийшли німці, мені
було було 10 років. Хата
у нас була нова, тому в
неї заселилися фашисти.
Нас на вулицю не вигнали. Забрали
усю худобу: козу, корову, птицю. Німці
дуже любили розважатися, у них був
патефон, платівки. Мама постійно
наказувала нам нічого не чіпати. Але
одного разу я нишком на їхній патефон
поставила нашу платівку з піснею
«Катюша», ввімкнула і почала вдавати
із себе співачку, захопилася і не
помітила як увійшов німець. Він
штовхнув мене в бік, схопив платівку
та розбив її.
Барліт Павло Іванович
У 1941 році мені
виповнилося 11 років.
Через кілка днів після
початку війни було
оголошено евакуацію
колгоспної худоби.
Супроводжувати череду було
доручено Бондарю Івану Миколайовичу, а
в допомогу йому, послали нас – дітей.
Череду гнали в бік м. Запорожжя. За
містом Апостолове ми зустріли ще кілька
таких черед. Всю дорогу худоба дуже
нервувала і постійно ревіла. Не зупинялися
ні на годину. Корови були не доїні і молоко
бігло на землю. Ревіння стояло таке, що не
чути було навіть звуку німецьких літаків,
які пролітали майже над головами. Додо-
му повернутися запізнилися. Дядька Бон-
даря забрали на фронт у Запоріжжі. А нас,
дітей, доручив чужим людям, з якими ми
протягом місяця пробиралися додому. Моя
мати вже втратила надію мене дочекатися.
Я вважаю що також зробив хоча б малень-
кий внесок у захист Батьківщини.

7.  Захарченко Ніна Степанівна
Найбільші бої на території нашої
сільради були біля с. Бурлацьке. У той
час я була ще дитино. Єдине, що вріза-
лося в пам′ять – це червона від крові
вода у ставку вздовж села, куди скида-
ли тіла загиблих. Цей спогад був нас-
тільки болючим, що залишився по сей
день.
Захарченко Марія Іванівна
Взимку 1944 року наше село звільни-
ли від фашистів. Відразу почали готува-
тися до посівної, уся польова робота
лягла на плечі жінок. Із чоловіків в се-
лі, на той час, був тільки Бондарь М. М.
якого комісували через інвалідність.
Його і назначили головою колгоспу.
Одного разу, вийшовши в поле, жінки
знайшли міну. Погукали голову кол-
госпу. Він узяв міну на руки і поніс до
лісосмуги. Ми всі стояли завмерши.
Час наче зупинився. Враз ми почули
вибух. Усі жінки побігли до місця ви-
буху і побачили страшну картину –
велика воронка, а від героя нічого не
залишилося.

8. Сидоренко Марія Архипівна
Пам’ятаю себе дівчинкою, коли після звільнення села в
1944 році місцеві жителі звозили тачкою, підводою останки
загиблих з окопів,полів, садів в одну могилу. На дно
клали солому, обгортали шинелями, створюючи останній
затишок для героїв.
Старшими в цій справі були Сич Федір Лаврентійович і
Терегеря Федір. Саме вони збирали дані про загиблих,
документи, щоб залишилась вічною пам'ять про тих, хто
приніс на вівтар свободи найдорожче – життя.
Самі діти насаджували біля могилки бузок, носили
коромислом
воду відрами з криниці, яка до сих пір залишилась в балці
біля села. Сіяли квіти, поливали, сапали.
Старший брат ( нині покійний) Горєлової Лідії Іванівни,
що проживає в Бурлацькому, 1932 року народження, брав
безпосередню участь у звезенні трупів загиблих,
пам’ятаючи страшні жахіття, коли тіла знаходились в
підводі, а внутрішні органи тягнулися по землі.
А в близькі повоєнні роки в 1946 році односельці та
місцеві органи влади на чолі з головою сільської ради
побудували пам’ятник, обсадили деревцями, зробили
надпис.