Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

Історія села Новоселиця

365 views

Published on

Історія села Новоселиця

Published in: Art & Photos
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

Історія села Новоселиця

  1. 1. ІСТОРІЯ СЕЛА Новоселиця
  2. 2. У кожного, із нас є маленька батьківщина. Це, те місце, де ми народились, де слухали колискову люблячої матусі, де зробили свої перші кроки, де промовили свої перші слова. У кожного вона своя, та кожен її любить і пам’ятає, куди б не закинуло нас життя. Cело Новоселиця Кельменецького району для багатьох — маленька батьківщина, тож запрошую Вас перегорнути сторінки історії нашого села від минувшини до сьогодення і поговорити про історичне минуле та сучасне життя села. Вивчення історії рідного краю – одне з інформаційно - актуальних завдань нашого часу. Як бачиться, майбутнє незалежної України полягає у вихованні національно патріотично свідомих громадян. Тож саме краєзнавство формує основу патріотичного виховання у підростаючого покоління шани і любові до рідної землі, поглиблення знань про її минувшину та видатних постатей, протягом довгого часу викреслених з історії, але нею ж і реабілітованих. Краєзнавство виховує у юних громадян Української держави національну гідність і право пишатися причетністю до її розбудови. Любов до Батьківщини – то конкретні дії. Для молоді – це справно вивчати і знати історію свого краю, своєї держави. Кропітка праця членів краєзнавчого гуртка ьіьліотеки дала нам змогу повернутися в минуле свого рідного села, звідки виринають історичні події, легенди, забуті традиції та постаті.
  3. 3. Історія села Новоселиця Історія місцевості нинішнього села Новоселиця сягає сивої давнини. Підтвердженням цього є курган і трипільське поселення (урочище «Під горою), також археологічні знахідки зроблені в урочищі «Говди». Досить багато знахідок, виявлених випадково. Серед них столова і кухонна кераміка та інші вироби з глини, кремінні, кістяні та камінні знаряддя праці тощо. В свій час – в пору раннього заліза місцевість входила до скіфських земель. У ІІ-му ст. через ці землі пройшли германські племена сполів і готів, які вірогідно витіснили скіфів. Споли де який час жили в Подністров'ї, а згодом вони, а за ними і готи пішли до
  4. 4. низу Дунаю. Це десь ІІІ-V сторіччя н.е. В VІ сторіччі Північна Бессарабія входила до ареалу проживання західних антів. У Х-ХІІ ст.. територія, де стоїть село входило до складу Київської Русі. У середині ХІІ ст.. територія міжріччя Дністра та Пруту була відрізана від Русі половцями. Русічі, що жили по Дністру (нащадки уличів і тиверців) пішли в ліси кодрової зони Молдови і Хотинської лісової зони . У ХІІ-ХІІІ ст. територія нинішнього села перебувала майже на самому кордоні Галицько-Волинського князівства. Кордон проходив у хутора Галиця і чи входила територія, яку на цей час займає село, у Галицько-Волинське князівство – не відомо, як не відомо і те, чи взагалі існувало саме в ті часи поселення на місці Романківців. Галицько-Волинське князівство згодом підпало під владу Золотої Орди. В 1345 р., коли угорські війська здолали татар і вигнали їх з правобережжя Дністра, територія відійшла до Угорщини, з середини XIV ст. – до складу Молдовської держави. За даними історичних фактів, знайдених на території Бессарабії і Північної Буковини, які тісно були пов’язані між собою, видно, що село виникло приблизно в першій половині ХV ст. після селянського повстання під керівництвом І. Мухи 1492 році в нашому краї. Населення нашого села жило бідно, в не достатках, працювало на панів, феодалів. В селі панувала повсюдна не писемність, медичного обслуговування не було, хворих бралися лікувати шептухи. У 1768 році спалахнула чергова російсько-турецька війна, яка тривала до 1774 року. Територію від турків у 1769-му році звільняла російська армія під командуванням генерал-фельдмаршала князя А.А.Прозоровського. Безпосередньо в селі та поряд з ним боїв не було. Бойові зіткнення відбувалися на території сучасного Кельменецького району біля села Вартиківці. Достеменно відомо, що 16 квітня 1769 року значна частина армії разом з князем зупинялася на постой в селі Романківці. 17 квітня армія перейшла в табір під селом Новоселиця, а ввечері перейшла під село Нелипівці. Після завершення цієї війни Новоселиця (як і вся Бессарабія) входять до складу Російської імперії. Точніше, формально на той час це була нейтральна територія, яка не підлягала заселенню ні турецькою ні російською сторонами, але фактично вона перебувала під контролем Росії. М.І.Кутузов, який був призначений головнокомандуючим Дунайскої армії, у квітні 1811 року запропонував тим, хто побажає оселитися у Бесарабії, вільні землі, які вони самі оберуть, пообіцяв захист від місцевих поміщиків, звільнення на декілька років від податей та повинностей. Щоправда, це більше стосувалося іноземних переселенців, наприклад болгар, німців, греків. Після того, к 1812 р.
  5. 5. кількість переселенців у Бессарабію зросла з 4 тиc. у 1809 р. до 25 тис. Але з від’їздом Кутузова з Бесарабії через війну з Наполеоном, управління у краї стало здійснюватися за місцевими законами і звичаями. Переселенців позбавили прав на особливе становище і відновили його лише у 1818-му році, коли про порушення узнав імператор Олександр І. По Бухарестському мирному договору 1812 р., укладеному між Туреччиною і Росією ця територія остаточно була приєднана до Росії. Село відносилося до Хотинського повіту Бесарабської губернії. Адміністративним центром губернії став Кишинів – колишнє монастирське володіння. Землі нижньої території села з 1812 року були у володінні пана Федора Казиміра. Реформа 1861року скасувала кріпосне право, селяни одержали мізерні наділи землі, за яку вони платили в три рази дорожче. В цей час в селян було 360 нив. Жовтнева революція відкрила нову сторінку в історії села, вона мала великий вплив на розгортання революційних подій на Бессарабії, і Північній Буковині. Селяни і солдати Селандутського полку, що стояв в Новоселиці, підняли повстання. В селі була проголошена радянська влада, а панська сім’я втекла в Кам’янець-Подільський, а залишився в Новоселиці господарством керувати Натрошевський А.А. В лютому 1918 року Хотинський повіт був окупований Австро–Угорськими військами. Восени 1918 року відбувалася революція в Німеччині і Австро-Угорщині, у зв’язку з цим війська були відкликані з Хотинського повіту. 17-18 листопада боярська Румунія зайняла весь Хотинський повіт, в тому числі і село Новоселиця. Всі передові люди а особливо селяни-фронтовики, були дуже налаштовані проти румунів. Але окупація була проведена так швидко, що селяни не встигли підготуватися до збройного опору, які одержали від радянської влади свободу, мир і землю. Рятуючись від румунського терору багато людей втекли за Дністер. В усіх була одна думка: не допустити приєднання Хотинського повіту до боярської Румунії. Для підготовки озброєного повстання було створено комітет, а по всіх селах повіту були організовані повстанські осередки. В с. Новоселиця членами повстанського осередку були Чебан Василь Федорович, Рубльовський Іван Миколайович та ін.. Окупанти знову повернулися в Новоселицю, румуни в друге прийшли 28.01.1919 року. На площі румуни організували сільський схід. На цьому сході румуни розстріляли членів повстанського осередку - Петровського Миколу Дем’яновича, Чебана Василя Федоровича, Петровського Сергія Дем’яновича. Румунські жандарми запропонували населенню села негайно здати зброю в указане місце .Румуни зробили декілька гарматних пострілів через село.
  6. 6. Лісовський (місцевий пан) радо зустрів прихід Румунських військ. Він запевнив їх, що в селі ніхто не буде виступати проти румунських бояр. Це був чорний день в історії села. Люди розходилися по домівках засмучені і пригнічені. Допомоги чекати було нізвідки. Наступили жахливі роки румунської окупації. Румунські жандарми почали масове катування людей. Били за найменші провини, били і без всяких причин. Перед жандармами люди повинні були знімати шапки і низько кланятись. Хто цього не робив, був жорстко покараний. Ось наприклад: Пасічник Григорій був хворий на туберкульоз, він стояв біля своєї хати і не зняв шапку, коли проїжджали вулицею шеф з жандармами. Шеф його помітив, покликав до себе і так побив, що той опух і помер. Самоуправству і знущанню не було меж. Для охорони села від проникнення в нього «більшовиків з-за Дністра», румунські власті по черзі виганяли на чергування по 100 чоловіків і розставляли їх на різних дорогах, що ведуть до села. Боячись нових повстань, румунський уряд був змушений у 1920 році провести аграрну реформу. За рахунок панського поля зробили мізерні наділи землі селянам. В період румунської окупації в селі було створено підпільний комуністичний осередок. Члени осередку мали зв'язок з підпільним осередком сіл Бузовиця та Іванівці та з комуністичною організацією. Учасники організації були заарештовані і посаджені в Чернівецьку тюрму. Жорстокому терору 28.06.1940 року прийшов кінець. В цей день Радянська Армія і звільнила Бессарабію і Буковину від румунських окупантів. Життя пішло по-новому, незабаром селяни обрали сільську раду, де першим головою сільвиконкому сільської ради була обрана Кушнір Євгена Андріївна, секретарем – Горобець Василь Тимофійович,
  7. 7. а біднота села створила колгосп ім.Молотова. Його головою був обраний Ворожбит Іван Микитович, завгоспом - Горобець Семен Георгійович. На півдні від села в минулому поля не розорювалися, там були пасовиська. На захід від села – церковні землі, вони носять назву Попове поле. 1 фото Сім`я Адамчука Григорія Івановича з дружиною (1934 рік); 2. фото родина Адамчука Григорія Івановича За Вовчинецьким лісом в напрямку с. Бузовиця було поле - Панська земля. Сьогодні воно називається Паньковим полем. На північний захід від села на лузі селяни іноді весною вивозили свої вулики. Початок 1941 року в колгосп вступили 150 господарів. Господарями були Горобець Тимофій Олексійович, Ворожбит Іван Семенович. Все населення було охоплено денною, вечірньою школами і гуртками по ліквідації не писемності. Але мирну творчу працю припинив напад фашистів. Німеччина напала на нашу Батьківщину. У Новоселицю повернулися румуни. З новою силою розгорнувся терор. Були заарештовані всі активісти села. У селі було заарештовано: Кушнір Євгену Андріївну, Кушнір Івана Тимофійовича, Анопа Миколу Андрійовича, Горобця Миколу
  8. 8. Васильовича. Спочатку їх тримали в Чернівецькій тюрмі, а потім перевели у місто Хотин. З Хотина перевели в село Ленківці на погранзаставу для розстрілу, потім вони були передані начальнику Вороновицької погранзастави, який повинен був вчинити розстріл, він наказав заарештованим перебратися на другу сторону Дністра. Коли заарештовані сховалися в густому тумані пролунав постріл, але нікого куля не зачепила, вони перейшли через Дністер, врятувалися від смерті. 21 березня 1944 року село повністю було визволено від німецько- румунських військ. Бою в селі не було, була коротка перестрілка, і фашисти втекли. Після приходу на території Бессарабії і Буковини Радянських військ весною 1944 року більшість чоловічого населення пішла на фронт. Для прискорення перемоги все населення працювало для фронту, 600 чоловік узяло участь в битвах Великої Вітчизняної війни. Загинуло смертю хоробрих 84 чоловіка, повернулися додому 270 людей, 286 чоловік пропало безвісті, за відвагу у битві з фашистами багато фронтовиків нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Здаволося б усі біди позаду, але саме на 1946-1947 роки припадають страшні роки голоду, які забрали багато життів наших односельчан, в першу чергу дітей та пристарілих В 1947 році був організований колгосп ім. Молотова, Ткачука Гната Петровича було обрано головою. В 1948 році був організований, ще один колгосп на Кутянщині - колгосп ім. Свердлова, головою якого був Аноп Микола Андрійович. В серпні 1950 року колгоспи об’єдналися в один колгосп ім. Молотова, де головою колгоспу обрано Ткачука Гната Петровича. Пізніше в 1961 році колгосп став називатися колгосп ім. Свердлова. Справи пішли на краще. З року в рік зростало колективне господарство, будувалися приміщення ферми, зросла матеріально- технічна база колгоспу, зросли прибутки. Про неухильне піднесення колгоспного виробництва, про ріст прибутків за 1958 рік говорять такі дані - 37800 крб, за 1959 – 4515000 крб у перші місяці 1957 року колгосп ім. Молотова перейменували на колгосп ім. ХХ з’їзду КПРС, а в 1961 – на колгосп
  9. 9. ім. Свердлова. Тринадцять років поспіль очолював колгоспне виробництво села Микола Федорович Горбатенко – з 1960-1973 роках за час його керівництва збудовано було будинок культури, 2-роверхове адміністративне приміщення, 3-поверхова середня школа, 8- квартирний 2-поверховий житловий будинок, 4 будинки для спеціалістів. Так колгосп ім. Свердлова став передовим у районі. Він збирав високі, сталі врожаї всіх сільськогосподарських культур. Незрівнянно зросли грошові доходи. діти 50 років минулого століття Кашковал Люба з братом Іваном) Розвиток освіти в Новоселиці Як говорив Сковорода: «Прагнення до знань не можна ні загубити, ні знищити». Але шлях до знань в нашому краї був непростим. За часів панування в краї румунських бояр, румунізація населення посилювалася з кожним роком і набрала таких розмірів, що призвела до повної ліквідації українських шкіл і культурно- освітніхзакладів.у1927 році українські школи взагалі перестали існувати. Чернівецький обласний інспекторат освіти вимагав: «Всі вчителі зобов’язані як у школі, так і в особистому житті користуватися виключно румунською мовою». Директор Хотинської гімназії Н. Габора повідомив батьків учнів про те, що на основі вказівок Чернівецького інспекторату освіти всі гімназисти повинні змінити свої російські прізвища на румунські, інакше буду відраховані. 1 липня 1926 року в Чернівцях відбулося
  10. 10. велике робітничо-селянське віче, на якому були представники всіх повітів. Була прийнята резолюція, у яків висловлювався протест проти румунізації навчальних закладів. Вимогами були – відновлення української мови. фото із сімейного архіву Адамчук Ганни Василівни (1926р.) В центрі її донька Маруся в яслах. За румунської окупації в нашому селі Новоселиця діяла румунська школа (зараз - приміщення молитовного будинку баптистів, побудоване в 1910 році). В перші роки там існувала церковно-приходська школа з 3-ма класами навчання. В подальшому було 7 класів румунської школи. Викладали математику, письмо, історію Румунії. Перед Великоднем приходив священик Кукульський і проводив заняття. Перший випуск склав 9 учнів. З боку румун до українців проявлялася зневага. Вчителі одержували газети і журнали на румунській мові. Для бажаючих навчатися далі, в Бричанах (територія нинішньої Молодови) була відкрита гімназія. В 1944році – почала діяти українська школа. В перші повоєнні роки більшовицька партія прагнула перетворити школу на знаряддя збереження і посилення контролю над учнівською молоддю. Були відновлено роботу піонерських і комсомольських організацій. У післявоєнні роки значного поширення набули вечірня, а потім і заочна форми навчання.
  11. 11. Першочерговим завданням загальноосвітніх шкіл в 50-х роках ХХ століття було питання здійснення всеобучу, обов’язкового 7–ного навчання на селі і 10-тирічного в містах. Матеріальна база школи залежала від колгоспу, батьків та громадськості. В 1952 році – школа отримала статус середньої. В 1955р. – відбувся перший випуск учнів з середньою освітою. Школа сьогодні В 1973 році побудовано нову середню загальноосвітню школу на 580 учнівських місць. Кількісний склад учнів за останніх 5 років: 2007/2008 н.р. – 221; 2008/2009 н.р. – 203; 2009/2010 н.р. – 189; 2010/2011 н.р. – 180. 2011/2012 н.р. -173. У 2011 році навчальний заклад закріпив за собою право на здійснення освітньої діяльності та забезпечення знань учнів в обсязі державних стандартів. У 2011/2012 навчальному році функціонує 11 класних колективі із контингентом 173 учнів. Відкрито одну групу продовженого дня державного фінансування. 13 червня 1943 року м.Хотин Евгена Флегонт крайня справа під час навчання на ІІ курсі медсестрів
  12. 12. Культура При активній участі жителів села створено історико-етнографічний музей, було організовано та проведено виступи колективів народної творчості. В будинку культури ставилися сценки відомих творів І. Котляревського "Наталка Полтавка", І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» ", Г. Квітка-Основ’яненко "Сватання на Гончарівці", І.Франка "Украдене щастя". Також цікавими були щомісячні вечорниці, які супроводжувалися гарно накритими столами, піснями і танцями. Гурток художньої самодіяльності 1957 рік фото з сімейного архіву Чебана Івана Петровича Село Новоселиця здавна славилося музикантами духової музики. На сьогоднішній день веселить односельчан духовий оркестр під керівництвом Михайла Олійника, який неодноразово приймав участь в районних та обласних конкурсах.
  13. 13. З сивої давнини, покоління за поколінням щедро народжують від рідної землі, сонця, неба, води, вітру дивні звуки мелодій, неповторну магію слова, що ведуть нас по стежках рідного краю. Ті стежинки переплітаються, біжать і виходять на широкий шлях високого творчого генію народу. І якщо цей геній живе й сьогодні, не погас, то тільки тому, що живе пісня. Вона - в образах калини, сонця, житечка й пшениці, дивних птахів. «Пожену я сірі гуси від броду до броду, ой летіте, сірі гуси, до мойого роду... » Творить і береже ці дорогоцінні перлини наш народ. Він співає в радості й зажурі. Пісня — його величний храм любові до людини, до рідної землі, до батька й матері. Історико-етнографічний музей Музей села Новоселиця - це справжній скарб в селі. Розміщений в сільському будинку культури на площі більше 140м.кв.. Експозиція музею налічує 12 стендів, а саме: «Джерела свідчать», «Пам'ять житиме вічно», «Афганістан», «Перші листівки»,»Н наша гордість», «Наша рада», «Школа», «Дитячий садок», «Живі свідки історії», «Чорнобиль» та ін., а також археологічна вітрина. В музеї знаходяться вишивки, ткацькі та гончарні вироби, речі домашнього вжитку, одежа та взуття минулих років створені місцевими жителями.
  14. 14. Експонати сільського історико-етнографічного музею
  15. 15. Традиції Серед жителів села з давніх давен і до цього часу зберігалися новорічні традиції. Так, новорічні свята вважаються чарівним часом, коли пробуджується й стає небезпечною всіляка нечиста сила. Вважається, що на святках присутні душі померлих родичів, яких згадують і намагаються умилостивити. Побутує уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго живе віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.
  16. 16. Фото із сімейного архіву Бинди Ганни Василівни (1949 р.н.)Весілля Мацейка Миколи Вас. (1929 – 1987р) Традиційна новорічна обрядовість — це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня - Різдво (за новим календарним стилем 7 січня), 1 січня - Новий рік (за новим стилем 14 січня) і 6 січня - Хрещення (за новим стилем 19 січня). Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року відзначають як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення ці дні не мають важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів. Побутують численні новорічні прикмети й ворожіння. Яскраво ігровий характер мають ворожіння про шлюб. Специфічними є величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), ритуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. "Маланка" — традиційний новорічний обряд із використанням масок. Назвою він зобов'язаний св. Меланії, день якої за церковним та юліанським календарем припадав на 31 грудня за старим стилем Масковані учасники новорічної процесії розігрують кумедні сценки-інтермедії. Маланка зображує господиню, що все робить недоладно: б'є посуд, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від
  17. 17. порога до середини хати тощо. Також включають маски тварин - Кози, Ведмедя, Журавля, Бика, Коня, маски Діда і Баби, та багатьох інших персонажів. Ряджені ( цигани) — традиційні учасники народних свят і обрядів, що змінюють свій зовнішній вигляд за допомогою незвичайного одягу або масок. У давнину рядження виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом цей звичай перетворився на веселу розвагу, маскарад. Часто використовують маски Діда і Баби, а також маски Чорта. Популярними є маски (Маланка, Василь, Наречений і Наречена, Козак, Солдат, Піп, Пан, Король, Генерал, Циган, Єврей, Турок, Лікар, Мисливець) З нетерпінням чекає дітвора та молодь села новорічних свят, не проти повеселитися також і старші господарі, сходити до кума з маланкою чи колядкою та посидіти у веселій компанії за святковим столом. Легенда про село Новоселиця 1. Колись, дуже давно, було маленьким село, але було воно таким бідним і злиденним, що тільки і багатства ― що одна кропива і багно. Мало воно назву Підкропивне. А назва пов'язана з невеличкою річкою Підкропивниця, яка протікала через те місце де було започатковано село. Стали люди просити у Бога аби змилувався над ними. Пожалів Бог бідних людей і стало багатіти село з кожним днем. Почали зводитись нові добротні будинки, родючішими стали землі, звідусіль почали з’їжджатись у село новосели. І з тих пір коли приїзджих стало більше ніж місцевих жителів перейменували село у Новоселицю Річка Підкропивниця 2. Однією з найстарших криниць села є криниця, яку називають «Гнила». А з переказів старожилів, які передавались із вуст у вуста до
  18. 18. нас дійшла легенда що в давні і важкі часи проходило турецьке військо, яке і стало табором на пагорбі неподалік нашого села. А так, як отаборилися вони в гарячу літню пору то вкрай потребували води для своїх воїнів. Спустившись з пагорба турецькі воїни викопали криницю та обклали її камінням. Покористувавшись деякий час викопаною ними криницею турецьке військо попрямувало далі. Село розбудовувалось, з’явились хатинки і вже на пагорбі, де раніше таборилось турецьке військо, так, ту частину села і прозвали «Туреччина». А криницю викопану турками впорядкували та прозвали «Гнилою» через специфічний запах води. Багато жителів села приходять та п’ють воду з цієї криниці, а також вмивають обличчя і вважають що вона має лікувальні властивості. Спортивне життя села Новоселиця Як говорять в народі, в здоровому тілі здоровий дух. Дотримуючись цього принципу жителі с. Новоселиця, особливо молодь, приймають активну участь у спортивних заходах, як в сільських, так і районних. На підтримку спорту в селі, місцевим самоврядуванням було проведено клопітку роботу по приведенню спортивних майданчиків у належний стан. В селі проходять змагання по футболу, волейболу та баскетболу. Команди села Новоселиця приймають участь у районних змаганнях. В літню сонячну днину, майже щодня можна побачити на стадіоні футбольні баталії школярів. Також Новоселиця може пишатися юним борцем Бойком Давидом
  19. 19. Михайловичем, який в свої 9 років наполегливою працею досяг значних здобутків у вільній боротьбі ІІ-ге місце у 9-му міжнародному юнацькому турнірі з вільної боротьби ІІІ-е місце у всеукраїнському турнірі з вільної боротьби ІІІ-е місце на міжобласному турнірі з вільної боротьби Видатні люди села 1.Житарюк Іван Васильович Кандидат фізико-математичних наук, доктор історичних наук, професор Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича автор понад 100 науково – методичних публікацій 5-ти навчальних посібників, два з яких з грифом МОН України, автор монографій «Розвиток математичної освіти і науки Буковини і Північної Бессарабії 1918-1944рр.». Рік закінчення Новоселицької ЗОШ - 1970. 2.Гуцул Ганна Іванівна
  20. 20. Член спілки письменників Київської області, поетеса, випустила 9 збірок поезій. Закінчила школу у 1965 році. 3.Саблук Петро Трохимович Чоловік Г.Саблук. Доктор економічних наук (1990), проф. (1992), акад. УААН (Відд. аграрної економіки та земельних відносин, бухоблік, 03.1993); Нац. науковий центр «Інститут аграрної економіки», директор (з 04.1988); чл. пленуму ВАК України (з 1996); гол. редактор журналу «Економіка АПК» (з 1994); голова ради з захисту док. дис. зі спец. «Економіка АПК» (з 1988); чл. редколеґії журналу «Вісник аграрної науки», чл. редколеґії журналів «Вестник сельскохозяйственной жизни» (м. Москва), «Агроінком»; чл. Президії УААН; чл. ради Держ. фонду фундаментальних досліджень (з 01.2004); чл. Ради НБУ (з 02.2005). Лауреат премії ім. О. Шліхтера АНУ (1992). Нагороджений орденом Знак Пошани. Орденами князя Ярослава Мудрого V (11.1998), IV ст. (11.2001). Герой України (з врученням ордена Держави, 16.11.2004).Заслужений діяч науки і техніки України (1993).
  21. 21. Працював у колгоспі ім. Свердлова с .Новоселиця у 1956-1967р.р. головним економістом колгоспу. 4.Заплітний Анатолій Вікторович Льотчик. Полковник у відставці. Нагороджений двома орденами «Красной Звезды» за бойові заслуги у війні в Афганістані. Закінчив Новоселицьку ЗОШ у 1974 році. 5.Ігошена Лілія Станіславівна Присвоєне почесне звання «Мати – героїня», жінка III-го тисячоліття, «Людина року», присвоєно у 2007році. Закінчила Новоселицьку ЗОШ у 1982 році. 6.Кравчук Станіслав Михайлович Рік народження 25.09.1978 року. Майстер міжнародного класу, учасник 3-ох Олімпійських ігор. Батько живе в Новоселиці. 7.Ярошенко Альона Іванівна
  22. 22. Кандидат економічних наук, доцент кафедри економіко-математичного моделювання Чернівецького національного університету імені Федьковича. Новоселицьку ЗОШ закінчила у 1999 році. 8. Ткачук Василь Іванович Заслужений будівельник. Живе і працює в м. Сімферополь. Закінчив Новоселицьку ЗОШ у 1965 р. 9.Житарюк Микола Іванович У 1989 році захистив кандидатську дисертацію в інституті фізичної хімії у м. Москві. Школу закінчив у 1973 р. 10.Житарюк Віктор Григорович Доцент, кандидат фізико-математичних наук, працює в Чернівецькому державному університеті ім.Федьковича на інженерно-технічному університеті. Закінчив Новоселицьку ЗОШ у 1965році. 11. Горобець Микола Васильович Академік інженерної академії України, завідувач кафедрою Чернівецького факультету національно-технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Рік закінчення Новоселицької семирічки 1951, закінчив Кельменецьку ЗОШ у 1954 р.

×